Сценарій відкритого виховного заходу для учнів початкових класів «ЗЕМЛЯ НА ЗЕРНЯТЦІ СТОЇТЬ»

Про матеріал

Мета: поглибити знання учнів про хліб, народні звичаї, пов'язані з хлібом; виховувати дбайливе ставлення до хліба та повагу до хліборобів; викликати бажання берегти хліб, поважати працю трудівників поля; розвивати мовлення, збагачувати словниковий запас, учнів логічне мислення; виховувати пошану до хліба, до людей, які над ним працюють.

Перегляд файлу

Сценарій відкритого виховного заходу

для учнів початкових класів

«ЗЕМЛЯ НА ЗЕРНЯТЦІ СТОЇТЬ»

$Описание: Описание: D:\фото\Новая папка\Изображение 1133.jpg$

Підготувала і провела

класовод 4 класу

Кравцова О.О.

2014р

Земля на зернятці стоїть

Гарно прибрана зала. Заходять діти зі снопом пшениці.

Відчиняй же, господарю,

Ворота, ворота,

Бо несемо віночок

З золота, з золота.

2. Застеляй же, господине,

Обруси, обруси,

Ой, щоб же наш віночок

Не трусив, не трусив.

Бо як буде той віночок

Трусити, трусити,

Той не буде пшениченька

Родити, родити.

Покладемо той віночок

На лаву, на лаву,

Щоб родила пшениченька

На славу, на славу.

Пісня «Зеленеє жито»

Господиня: Добрий день, шановні гості! Щиро дякуємо Вам, що завітали до нашої господи. Сьогодні у нас свято вшанування хліба, назва його: «Земля на зернятці стоїть».

Господар: Хліб – це те, що завжди було турботою і радістю людини, чому вона віддавала свій труд і талант. Хліб для кожного з нас звичний, як сонячне світло чи дихання і таке ж необхідне. Без хліба не можна уявити ні степової далі, ні світанку, ні рідного дому.

Господиня: Певно чули ви малята,

Вже не раз такі слова:

«Хліб потрібно шанувати!

Хліб – усьому голова».

На нашому святі теж не можна обійтися без хліба. Запрошуємо хліб на свято.

(Діти заносять хліб на рушнику.)

Одвічно славний труд людини!

Де хліб є на столі,

Там пісня щастя лине

І вам буть з хлібом

Від душі бажаєм,

Тому вітаєм вас короваєм.

Коровай наш вдатний

Перший, не останній.

І великий, і кругленький,

Дуже пишний, рум’яненький

І високий, і широкий

Ще й до того ж білобокий.

Бо калиною прикрасили,

А барвінком загнітили.

Ясним сонцем присвітили,

Ще й росою примочили.

Щоб коровай вдався,

Щоб всім сподобався.

Він широкий і рум’яний,

Ліг на шитий рушничок,

А тому короваї –

Солі білої дрібок.

І калини грона повні,

Червоніють для прикрас.

Короваю, гість шановний,

Звідкіля прийшов до нас?

Ведучі:

З глибини століть загубився і той день, коли людина вперше розтерла зерно, змішала його з водою і на розпеченому камені спекла свій перший хліб. Коли це було? На це питання відповісти важко. Людська пам'ять не зберегла ні дня, ні року, коли сталася ця знаменна подія.

Спочатку люди їли сире зерно. Потім пристосували два камені, людина створила щось подібне до млинкованого жорна і навчилась виготовляти борошно.

Замісивши борошно на воді людина відкрила новий вид їжі – кашу, яка послужила матір’ю хліба. Можливо, це зовсім випадково, жінка готувала їжу для свого роду «спекла» кашу і одержала корж, який виявився кращим і зручнішим за кашу.

Спочатку коржі їли гарячими, як приправу до м’яса, а потім стали вживати і холодними. А холодний корж був уже хлібом. Але яким ще непоказним і твердим на вигляд був цей перший хліб!

Минали століття за століттями, відкриття за відкриттями. І людина зробила наступний крок у мистецтві приготування хліба. Від випікання прісних коржів вона перейшла до виготовлення кислого тіста. Як гадають, сталося це в Єгипті 4-5 тисяч років тому. Розкопки свідчать, що єгиптяни вміли не лише молоти зерно, а й пекли з нього хліб. Мистецтво випікання хліба з кислого тіста з Єгипту перейшло до древніх євреїв, а від них до греків та римлян.

З давніх давен наш український народ над усе цінує хліб, сіль і честь. Хліб – достаток, сіль – гостинність і щирість, а честь, то людська гідність.

Хліб – оберіг сім’ї, родина – основа людського життя.

У давнину хліб вирощували у тяжкій праці. Землю орали сохою, зерно висівали вручну.

Коли зазеленіють хліби, за українським звичаєм люди виходили в поле родиною тричі обходили його, несучи на руках хліб і сіль, щоб виріс великий врожай.

Коли приходив час збирати урожай, то теж на поле в перший день виходили цілими сім’ями хлібороби, чисто одягнені з хлібом в руках. Господар, повертаючись на схід сонця, промовляв: «Дай, Боже, час добрий, і в пору, і в доброму здоров’ї пожати, та й на той новий рік дочекати».

Жали золоті колосочки серпом, або скошували косою. Снопи складали в копички. А перший вижатий сніп приносили додому, примощували на покуті, де він стояв до закінчення жнив. Молотили зерно ціпом, мололи на жорнах.

Багато часу минуло з тих пір. Зараз створена справжня технологія вирощування хлібу. Люди ж яких професій приймають участь у його створенні? Давайте пригадаємо!

У сім’ї, у кожній хаті

Майже завжди буде свято,

Як на білій скатертині

Буде сяяти хлібина.

Щоб з зернини проростала,

Сонця й дощику пізнала,

Ласки від землі святої,

Чорної, родючої, простої.

Але скільки ті зернятка

Мали подорожей взнати,

Щоб потрапив в кожний дім

Запашний і білий хліб!

Влітку справжній хлібороб

Спати не лягає –

Він і вранці, і в ночі

Рук не покладає.

Щоб зернини дорогі

Донести до люду,

Щоб дорослі і малі

Мали хліба всюди.

І у місті, і в селі

Знати добре треба,

Що у хлібові у тім –

Праця комбайнера:

І дбайлива, і тяжка,

І гірка від поту,

Тож спасибі скажи їм

За таку роботу.

Хай приймуть від нас уклін

Й на заводі люди,

Що із білого борошна

Творять хлібні дива:

Бублики та печиво,

Тістечка й торти,

Білий, житній, заварний –

Хліб на всі смаки.

Не забудьмо й водіїв,

І привітних продавців –

Руки теж в них золотії,

Бо приносять хліб у дім.

Пам’ятаймо цю дорогу

Від поля до столу,

І шануймо цю хлібину,

Як цінність коштовну.

Разом: Бо в сім’ї, у кожній хаті.

Тоді буде справжнє свято,

Як на білій скатертині

Буде сяяти хлібина.

Пісня про хліб.

Господиня: З часом виникло багато повір’їв про хліб, своєрідних законів, переступити які було великим гріхом. Яке повір’я про хліб ви знаєте?

20. Хліб ніколи не купували, щоб на нього не перейшов чужий дух, а випікали тільки круглої форми, як сонце. Бо на хлібові і сонці тримається людське життя.

Випікали хліб у суботу і дивилися: якщо хліб гарно вдається – то буде вдача цілий тиждень, глевкий – на сльози, підгорить – на смуток, потріскається – чекай новин.

Хліб пекли для кожного окремо: хлібина мамина, татова, бабусина і малечі по паляниці і одна чи кілька хлібин «на позику», бо позичали чиюсь найменовану хлібину не можна – відведе щастя від хати.

З хлібом приходили сусіди і родичі вітати ново родженого. Хлібом-сіллю зустрічали і проводжали гостей. Житнім зерном обсипали молодих, які їхали до шлюбу, говорячи: «Сип жито, щоб довго в парі жити, і не сип пшеницю, бо буде вдовиця».

Зі столу ніколи не прибирали хліб, який лежав на вишиваному рушнику, або прикритий ним, щоб нечиста сила не потрапила в хату, щоб не перевівся достаток в домі.

Господар: У давній Русі хліб вважали не лише багатством, а й силою країни. Хліб – це наша міць і сила нашої держави. Сьогодні хоч наша держава і багата високими врожаями хліба, хліб потребує бережного ставлення до себе, до тих хто орав землю, сіяв і збирав зерно. Пік хліб.

– Не кидайсь хлібом, він святий! –

В суровості ласкавій,

Бувало каже дід старий

Малечі кучерявій.

Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало, кажу мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий,

Життя несе у людський світ

І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте,

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте,

На полі вселюдському.

Шаноба до хліба виховувалась у дітей. Якщо ж хліб іноді падав на долівку, слід було одразу ж підняти його, поцілувати і покласти на стіл. Не дозволялося класти хліб на столі низом до верху. Батьки за це карали. Навіть різати хлібину годилося тільки «до себе», а не «від себе», щоб тим самим не перевершити його значення.

В історії нашої держави були такі роки, які надовго запам’ятаються українцям і будуть передаватися з покоління в покоління, як незабутні роки голодомору. Наші предки пам’ятають ті роки, коли люди, зібравши багаті врожаї, змушені були віддавати його далеко за межі України, а самі цілими сім’ями голодували. Діти вставали і лягали думаючи про хліб.

Тоді в Україні був голод. Вмирали від голоду малі і старі. Вмирали сім’ями, вмирали селами. Про ті страшні часи пишуть книги, створюють кінофільми.

На скибку хліба я дивлюся

Рум’яну, білу, запашну.

На скибку хліба я молюся,

До неї руку простягну.

Молюсь за тих, хто скибки тої

Не дочекавсь, заснув навік

Зими холодної, лихої

В той чорний тридцять третій рік.

Молюсь за нас , дорослі й діти,

Щоб не зазнали бід отих.

Нехай поняття хліб, життя і жити –

Завжди належить до святих.

Запалюємо свічку.

Хвилина мовчання.

Господар: А зараз давайте заглянемо до однієї хати і подивимось, як колись хліб випікали, на рушник далі його викладали.

Час народження хліба. Це було справжнє священнодійство. Перед тим, як пекти хліб, чепурили світлицю, чистим рушником витирали руки і зі словами «Бог на поміч» готували тісто. Вчиняли тісто в четвер, а пекли у жіночий день – п’ятницю чи суботу.

Коли паляницю саджали в піч, щільно зачиняли двері хати, щоб зберегти тепло. У цей день у сім’ї не повинно було бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов.

Сценка (світлиця, посередині стіл, вкритий вишитою скатертиною, у кутку піч).

Дійові особи: мати, діти, батько.

(Мати замішує тісто у діжці, що стоїть на припічку. В цей час лунає пісня)

Маленькі сіни, ясна світлиця,

Всюди чистенько, чи так годиться.

Стукає в вікна груша крислата –

Се наша хата, се наша хата.

Дубові лави, з ясеня скриня –

Білля ховає в ній господиня.

Вимиті вікна, писана стеля,

Біла постеля, біла постеля.

Трійця, Спаситель! Божа Мати,

А там Михайло опікун хати.

Святий Микола глядить з-під ока

На нас звисока, на нас звисока.

Немов говорить: «Тіштеся, діти! –

Маєте хату, є де сидіти.

За батька-матір Богу моліться.

І пильно вчіться. І пильно вчіться.»

Мати: Звівся хлібець на ніжки, та мерщій з діжки.

Печу, печу хлібчик – дітям на обидчик.

Беру, беру папку, кладу на лопатку,

Шусть у піч!

(Мати кладе хліб у пічку. Стук у двері. Заходять діти.)

Діти: Дозвольте, мамо, до хати увійти,

Хліб з печі вийняти допомогти.

Мати: Заходьте, діти, будемо хліб виймати,

На рушник долі його викладати.

Без ніг, без сустав

Хліб на ніжки устав.

Хай хліб відпочине та господаря діждеться.

(Мати викладає на стіл хліб, прикрашає його квітами. Чути тупіт батькових чобіт. Заходить батько.)

Батько: Що то на столі лежить, ще й квітами вкрашене?

Мати: То, батьку, хліб спочиває, господаря з поля чекає.

Батько: То треба його дітям дати.

Мати: Господаря просимо!

Батько: Мати у хаті – господар при хаті.

Без матері – хата сирота, а без батька – вдова.

Тож тобі, мати, хліб брати, дітям слово казати.

(Мати підходить до дітей з хлібом, скибку відламує – і говорить)

Мати: Оце тобі, донечко, наша рідна. Гарно зростаєш, батькам допомагаєш. Хай не обходить тебе щастя і доля. Щоб тебе люди шанували і хлопці цілували. Ось тобі цілушечка. А це тобі, Юрасику. Рано, синок, вставай всьому лад давай. Рости здоровим та дужим. А тепер заспіваймо пісеньку.

Пісня «Як діждемо літа»

Як діждемо літа,

Та нажнемо жита

Літечко тепленьке,

Жито золотеньке.

Ой, гоп, гопака жито золотеньке (двічі).

З жита і пшениці – гарні паляниці,

Всіх ми почастуєм, ще й потанцюєм.

Ой, гоп, гопака, ще і потанцюєм (двічі)

Конкурсна програма.(«Збери колосок», «Прикрась коровай», «Ліпимо вареники», «Гопак»)

Господиня: Хліб – це частина історії і її майбутнього. Він дивний початок і окреме щастя життя. Раніше люди говорили про хліб, як про живу істоту: «Хліб – годувальник, хліб – батечко». То ж чи заслуговує він такої величі?

Діти: Так!

Господар: Ніколи в житті ви не зможете обійтись без хліба. Тож живіть так, щоб хліб ваш завжди був справедливий і чесний, ставтесь до нього так, щоб і для ваших дітей і правнуків був він дивом, витвором рук людських.

Господиня: Запам’ятайте і скажіть всім: у хліба душа вашої землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.

Господар: Не топчіть хліба, не кидайте недоїдений, не гордуйте ним. Пам’ятайте: за хліб платять життям. А шматок, поділений навпіл, робить людей друзями.