Сценарій виховного заходу "Її величність - книга" з нагоди святкування Дня Книги

Сценарій свята книги

«Її величність — книга»

Свято книги

Мета: ознайомити учнів з різноманітністю книг: словниками, енциклопедіями, художньою літературою; розширити поняття учнів про книги і їх призначення; розвивати вміння користуватися книгами, вдосконалювати навички читання; виховувати читацькі інтереси, бажання читати.

Обладнання: виставка різних видів книжок, книжок-саморобок, плакати з написами прислів’їв про книгу, дитячі малюнки про книгу.

Зала, де проводиться свято, прикрашена крилатими висловами про книгу, народними прислів’ями і приказками, а також фотографіями дітей, які читають книжки у класі, в бібліотеці, на природі. На видному місці — виставка дитячих книжок: енциклопедії, словники, художня література, книжки-саморобки.

1 ведучий

За всі віки життя на цій Землі
Знання і досвід, мрії променисті
Збирало людство у книжки малі
І берегло їх свято й урочисто.

2 ведучий

У книгах тих записано усе,
Що людське серце болем наповняло.
І те, що радість сонячну несе,
Що на заваді розвитку стояло.

1 ведучий

Шалені успіхи і радість відкриття,
Важкі невдачі, біль утрат і зраду.
З прадавньої пори і так усе життя
До книжки йшла людина на пораду.

2 ведучий

Бо книга — вчитель, добрий друг вона,
Завжди порадить щиро й допоможе.
В ній людства мудрість зібрана земна,
Тому вона — усе на світі може!

1 ведучий

Це знань могутнє й чисте джерело,
Що не міліє — повниться з роками!
І як би там людині не було,
А мудра книжка завжди поруч з нами.

2 ведучий

В часи тривог і в зоряні часи,
Коли від щастя хочеться літати.
Як промінь світла, книгу в світ неси,
Щоб мудрість в серці й світлий розум мати.

Діти виконують пісню про книжку.

Учень. Книжка вчить, як на світі жить. А хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття, а це — неабиякі знання.

Учениця. Колись давно, багато тисячоліть тому, у людей не було книжок. Але люди завжди були допитливі, мали жвавий розум. Вони протягом усього життя на Землі робили відкриття і хотіли поділитися ними з найближчими людьми. Тому свої знання, вміння і навички передавали з покоління в покоління.

Учень. Свої знання, опис певних подій треба було якось зберегти, але ж як? От люди й почали робити перші зображення своєї думки в малюнках. Вони писали палички, щоб запам’ятати кількість прожитих днів на піску, на глині. Так, колись біля широкої ріки люди позначали дні. Та ось навесні розлилась велика повінь і затопила береги і те, що зобразили люди. Коли вода зійшла, то нічого не лишилося. Прийшли люди на берег, а їхні записи вода стерла. От і дістала широка ріка свою назву — Дністер, тому що записані ними дні — стер. Тому якось так треба було писати, щоб не стиралися ті записи. А люди винайшли кращий спосіб. Вони почали видряпувати свої записи на камінні, але ж якою складною була така робота! Та все ж такі зображення збереглися до сьогодні — це наскельні малюнки, які пережили багато тисячоліть і донесли інформацію тих далеких людей до наших днів.

Учень. Згодом у людей з’явилося так багато знань, що їх треба було увіковічити, щоб не розгубити. Так з’явилася писемність. Але не одночасно в усіх народів, а в кожного окремо на певному етапі свого розвитку. Писемне мовлення було ознакою високої культури народу. Виникло воно в найдавніших цивілізаціях Сходу ще за 2500 років до нової ери у вигляді знаків-малюнків. А раз винайшли люди символи, то потрібно було їх на чомусь записувати. Тому винайшли такий спосіб: покривали дерев’яні дощечки воском і на них загостреною паличкою наносили своє письмо. Такий вигляд мали перші книги. Потім люди здогадалися записувати свої повідомлення на глиняних табличках, які сушили на сонці, а потім випікали, щоб вони затверділи і довше зберігалися. Але спробували б ви, діти, носити в школу такі «книжечки»! Вам би знадобився не ранець, а цілий віз на один лише навчальний день! Тому люди весь час випробовували все інші матеріали для письма.

Учениця. Так у третьому столітті до нашої ери з’явився пергамент. Це оброблена вичинена шкіра телят або козенят. Писати на ньому можна було з обох сторін фарбами, які стиралися. Тому писати на пергаменті можна було кілька разів. І от у другому столітті до нашої ери з’явилася перша книжка в Малій Азії у місті Пергамі. Через те і матеріал, на якому писали книжки, так почали називати — пергамент. Така книжка була зручною і легкою, але надзвичайно дорогою. Її ціна прирівнювалася до ціни за велику ділянку землі разом із забудовою.

Учень. Та й книжка була — писана, а не друкована, як зараз. Її писали вправні писці-умільці очеретяними паличками з роздвоєним кінчиком. Характерно, що першу велику букву писали червоною фарбою, а решту — чорною. Через дорожнечу книжка не могла прийти до всіх людей. Тому люди весь час думали, з якого матеріалу можна зробити дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для всіх?

Учениця. А на берегах повноводних річок в Африці в болотах росла дуже поширена рослина — папірус. Її використовували на будівництві. Якось одного разу чоловік лагодив хату і розрізав стеблину папірусу, витяг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла і перетворилася на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Тонкі смужки папірусу склеювали у довгі сувої соком цієї ж рослини, який вичавлювали під тиском, прикріплювали до палиці і скручували. Такий вигляд мала нова книжка на папірусі. Така книжка теж була дорогою.

Учениця. Та й довго така книжка не могла зберігатися, тому що цей матеріал з часом розсипався. То що ж вигадати таке, щоб було легке, довговічне, біленьке? І от у Китаї спробували писати на шовкові. Але на ньому можна було писати лише з одного боку тонким пензликом. Така книжка теж не була зручною. Словом, у кожного народу своя історія виникнення книжки.

Учень. Перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд берестяних грамот. Для їх виготовлення брали кору береста, кип’ятили, потім зішкрябували внутрішні шари кори і вирівнювали краї. Букви видряпували гострим залізним або кістяним стержнем, що звався писалом. Грамоти складали письмом догори.

Учень. Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а вже у 76 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105 році нашої ери китаєць Цай Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, прядива (конопель) і ганчір’я.

Учениця. У тринадцятому столітті і в Європі навчилися виготовляти папір. З того часу почався розквіт книги. У 15 столітті запрацював перший друкарський верстат майстра Йогана Ґутенберґа. З того часу все швидше і швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все більше, вони ставали ошатнішими й цікавішими.

Учень. З’являлися нові друкарі, які вдосконалювали друкарську техніку, робили нові відкриття. Так, у Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати книгу «Апостол». Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там друкував свої книжки. Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг, перед тим небачених». Ще більше про історію книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який розташований в Києво-Печерській лаврі.

Дівчинка

Ось так книжки з’являлися на світ,
Цікавий шлях пройшли вони віками.
Пролинуло земних багато тисяч літ,
Як книжка опинилась перед нами.

Хлопчик

Така, як зараз на столі лежить.
Легка, красива, звична, паперова.
А час нестримно в космосі летить
І щось мінятись, певно, буде знову.

Дівчинка

Комп’ютерний настав нестримний час,
Прогрес такий, що годі і встигати.
І щось, звичайно, зміниться для нас,
Але не зможе людство не читати.

Хлопчик

Можливо, книжка змінить власний вид,
Сторінки не стиратимуться вічно.
Та поки на Землі живе наш людський рід,
То й книжка буде жити — це логічно.

Діти виконують пісню про книжки.

На сцену виходить хлопчик Нечитайло.

Нечитайло. Ой, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову? Чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як винайшли ті книжки. От тоді було добре! Ніхто дітей не змушував читати, ніхто не примушував уроки вчити... Бігай собі, гуляй із раннього ранку до пізнього вечора і ніхто не кричав: «Читай! Вчи уроки!» От щасливчики ті, хто народився тисячі років тому — свобода була, воля, бігай собі, як вітер у чистому полі і ніяких книжок, ніяких уроків... А то... Просто жити не дають з тими книжками...

Марійка. Ти хто? Чого голосиш на цілий двір?

Нечитайло. Та хто-хто... Тупак в пальто. Бо як інакше скажеш? Я вже свого справжнього імені не пам’ятаю, лише прізвисько, яким мене всі називають. Так звик, що на інше і не відзиваюся. Нечитайло я. Ось хто. Нехай собі так кажуть, бо я і справді не люблю читати, ненавиджу книжки, від них лише голова болить. Нащо їх тільки придумали?

Марійка. Нечитайло... Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так обзивали.

Нечитайло. А, не люблю я книжок. Нащо вони? Про все, що треба, я й так знаю, а більше мені й не треба знати. А то «Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу... Не хочу і не буду. Отак!

Марійка. Нечитайло... Це ж, мабуть, тебе Михайлом спочатку звали, чи не так? А тепер — Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали... Та все ж, чому ти так настроєний проти книжки? Адже народна мудрість каже: «Вчення — світло, а невчення — пітьма». Це свята правда. Хіба не так?

Нечитайло. Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?

На сцену тихо виходить Чарівниця, слухає розмову дітей.

Марійка. Звичайно, ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Що більше людина знає, то мудріша стає. Книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.

Нечитайло. Не хочу і не буду. Я вже казав: не хочу і не буду.

Чарівниця. Я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?

Марійка. Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає..

Чарівниця. Можна його відправити в минулий час, коли люди ще неписьменними були, а своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі... Вмирали від голоду, холоду, страшних хвороб... Ну, як?

Марійка. Ні, гадаю, що це надто жорстоко. Адже він ще дитина і не справиться з такою ситуацією, він же непристосований до такого життя. Може, щось ліпше є... Є ще якийсь варіант?

Чарівниця. Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити. Хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає...

Марійка. Ну, що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло. Звісно! З радістю!

Чарівниця. Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і виводить.)

Марійка. Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Чарівниця допоможе йому. Ми продовжуємо наше світле і радісне свято. Бо книжка — це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі супутник — Місяць, а у людини — книжка.

Галя. А воно і справді так. Адже улюблену книжку люди завжди беруть з собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом, мудрими порадами, щирістю. Бо ж книга — твій друг, без неї, як без рук. От космонавти брали книжку з собою в космос, і вона допомагала їм у польоті.

Сашко. Прадідусь розказував, що деякі бійці, коли ішли у бій, то на грудях тримали улюблену книжку. Ще розповідав, що одного бійця у їхньому полку така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала, пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які чудеса трапляються!

Галя. То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує. Та все на світі людина бере з книги. Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не будеш нудьгувати, вона завжди розрадить і звеселить.

Сашко. Книга — кому розвага, а кому — навчання.

Галя. Що ти маєш на увазі?

Сашко. Та те, що наші підручники — теж книги, але вони створені не для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою. Тому називаються — підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями. Роблять дітей тямущими, розумними. З книгою подружишся — розуму наберешся. От ми зі своїх підручників з року в рік розуму набираємося.

Марійка. Правильно. Книга створена для людей, і кожен бере з неї те, що йому потрібно. Бо ж книга для розуму, що теплий дощик для посівів. Кажуть же люди: «Книгу читай, розуму набирай».

Галя. А скільки цікавих казок є у книжках! Кожна казка не тільки цікава, а ще й повчальна. Прийшли ті казки з глибини віків. У них все те, про що мріяло людство.

Марійка. Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали реальністю.

Сашко. Чи ж збулися? Таке скажеш!

Галя. А що, ні? Давай подивимося на життя сьогодні. Люди мріяли про таку тарілочку, на якій би вони могли все бачити, і є сьогодні телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу, хіба не так?

Сашко. Справді так, я й не подумав. А тепер і сам можу навести приклад. Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за кілька годин куди завгодно. Це ж так здорово!

Марійка. Раніше мріяли про те, щоб передавати слова на великі віддалі. Навіть у казках були герої, що голосно уміли кричати, а тепер і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.

Сашко. Отже, мрія людей стала реальністю і в цьому величезна заслуга книжки. Я хочу перевірити, чи багато казок ви знаєте. Тому зараз до нас прийдуть герої казок.

Заходить Дівчинка Казка в українському вбранні і проводить вікторину «З якої казки?»

Дівчина Казка

1. Росте синок — підростає і такий гарний став, що ні в казці сказати, ні пером описати. От підріс він та й каже: «Зроби мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити і вас на старості годувати». (Івасик Телесик.)

2. От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу старший брат — загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві, прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший — піднялась стріла нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати стрілу молодшому. От Іван-царевич випустив стрілу, піднялася вона ані високо, ані низько, а просто над хатами та й упала ані далеко, ані близько, а поблизу села в болото. (Царівна-жаба.)

3. — Твій мужик гроші знайшов?

— Знайшов, — каже, — паночку, знайшов.

— А коли це було?

— Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за нею, та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара, у лісі ми ще й бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався... (Язиката Хвеська.)

4. Жив у давні часи в Києві князь-лицар, і був біля Києва Змій, і кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали, треба і йому віддати свою дочку.

Послав князь свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що ні в казці сказати, ні пером описати. От Змій її полюбив. А вона стала до нього по-доброму підбиратися, та й питає:

— А чи є хто в світі, такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе побороти?

— Є, — каже Змій, — Один такий в Києві, живе над Дніпром. (Кирило Кожум’яка.)

5. Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати. Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав, смикав і затягнув його бог знає куди... (Солом’яний бичок.)

Дівчина Казка. Я рада, діти, що ви знаєте багато казок. Тому тим, хто правильно відповідав хочу подарувати ці книжечки. (Дарує книжечки.)

Діти виконують пісню про казку, казкових героїв.

Чарівниця. От молодці, діти. Ви знаєте так багато, бо читаєте щодня. Що робити з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся? То, може, заберемо його додому?

Діти. Давай заберемо.

Чарівниця. Будь по-вашому. Тари бари розтабари, розступіться чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть. (Діти-Хмари в чорному приводять Нечитайла. Він обідраний, в лахмітті, замурзаний.)

1 Хмара

Ось ваш хлопець непутящий,
Нечитайло ваш ледачий.
Думав вік без книг прожити,
Довелось його провчити.

2 Хмара

У минуле завели,
Де ще книги не знайшли.
Жив в печері кам’яній
І ховався він у ній.

1 Хмара

То ж: не все було так тихо,
Там зазнав він горя й лиха.
Сам свій голод тамував,
Корінці в землі шукав.

2 Хмара

Був голодний більш, як ситий,
Звірами не раз побитий.
Його страх такий скував,
Що хлопчина не гуляв.

1 Хмара

А від звірів все ховався,
Дуже хлопець налякався.
Ще й від холоду дрижав,
Сам додому забажав.

2 Хмара

А від страху неземного,
Зрозумів — книжки для чого.
Він тепер усім поклявся,
Що уже за розум взявся.

Нечитайло

Ой, нічого не питайте...
Краще книжку, книжку дайте!
Був я дуже необачний,
Я не знав, що там так лячно.
Люди ті ще зовсім темні,
Зовсім, зовсім неписьменні.
У страху живуть, страждають,
Нічогісінько не знають.
Нічогісінько не вміють,
Про добробут тільки мріють.
Ні, не хочу я так жити,
Краще буду вчитись, вчити
І писати, і читати,
Розум буду розвивати.

Йому дають книжки, він бере їх, притискає до себе.

Чарівниця. Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

Нечитайло. Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм поліпшити своє життя. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати в них усі свої досягнення, винаходи, традиції. Я зрозумів, яку силу має книга. Я тепер буду читати, вчитися, бо вчення — це світло. А книга — це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання — з книги.

Чарівниця. Ну, що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічого, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.

Нечитайло. Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не бажаю того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах!

Дівчинка. Усе пізнається у порівнянні. От і наш Нечитайло, тобто — Михайло, теж зрозумів, яку силу має книжка, лише тоді, коли відчув на собі те життя, коли люди були неписьменні. Тепер його вже не хочеться називати Нечитайлом, він знову для всіх нас — Михайлик, а точніше — Михайлик-читайлик. Правда, діти? Все добре, що добре закінчується. Тож продовжимо наше свято. Давайте загадки загадувати! Я так люблю загадки. Ну, хто перший?

1. Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита. (Книжка.)

2. Хто мовчки про все розкаже? (Книжка.)

3. Біле поле, чорні грачі, хочеш розумним бути — бери та й вчи. (Книжка.)

Хлопчик. Хто знає, скільки у світі є книжок? Цього ніхто вже не знає, бо так їх багато. Є художні книжки, у яких розповідається про історії людського життя. Є наукові, у яких описані винаходи і досягнення науки. Які ще є книжки?

1 учень. Є багато підручників, за якими діти вчаться. І не тільки діти, але й дорослі. Є історичні книжки, у яких записана історія народів, є пригодницькі.

2 учень. Є науково-фантастичні книжки, тобто ті, у яких розповідається про мрії людей. Але цікаво те, що спочатку з’являється така книжка, а буває, що згодом, через певний час, ця мрія стає реальністю. І виходить, що автор вгадав цю подію.

3 учень. А ще є найрізноманітніші енциклопедії для дорослих і дітей. У них є коротка інформація про все на світі. Енциклопедію і читають по-іншому, не так, як художню книжку, а вибирають те, що людину цікавить на даний час. Хочеш з самого початку, а хочеш з кінця чи з середини. Це надзвичайно цікаві книжки, багаті на ілюстрації, малюнки, фотографії.

4 учень. Є книжки для дорослих, а є спеціально для дітей. Вони відрізняються за формою і за змістом, а також за оформленням, бо книжки для дітей завжди яскраві, з малюнками, гарно ілюстровані, щоб дітям було цікаво читати.

5 учень. Є багато різних словників, які допомагають вчитися. Це всім нам відомий орфографічний словник, який розкаже, як правильно писати слова. А ще фразеологічний словник. Він вчить правильно будувати речення і правильно вживати потрібні слова в тексті.

6 учень. Є словники синонімів, словники антонімів. У них теж потрібно частенько заглядати, щоб збагачувати і розвивати свою мову.

7 учень. А ще є словники за допомогою яких ми вивчаємо іноземну мову. Це українсько-англійський, українсько-польський та інші. Словом, на всіх мовах, адже мов на Землі є дуже багато, а щоб порозумітися з різними народами, треба знати багато мов. Що більше мов знає людина, то вона освічена, бо знає не тільки мову, але й культуру та історію тих народів.

8 учень. А ще є словник слів іншомовного походження. Народи на Землі дуже тісно пов’язані між собою, а тому слова з однієї мови часто переходять в іншу і вже сприймаються людьми як рідні, хоч за походженням вони можуть бути французькі, німецькі, італійські, англійські, російські. А з нашої мови слова переходять теж до інших народів. Тому й потрібні такі словники.

9 учень. Ви забули сказати про тлумачний словник, який дає пояснення словам, тобто тлумачить їхній зміст. Це дуже важливий словник, бо пояснює значення слова. Бо щоб правильно вживати слово у мові, треба розуміти його значення.

10 учень

Книжок на цілім світі є багато
І кожна щось розкаже нам.
І от сьогодні в наше свято —
Складемо славу всім книжкам!

Діти виконують пісню про книги.

Учитель. Зараз будемо добирати останнє слово кожного другого рядочка і разом складемо вірш про книжку.

Книжки у світі різні є
І в кожної ім’я ... (своє).
А люди всі книжки читають
Тому і розум світлий ... (мають).
За розмірами є тоненькі,
Малі, великі і ... (товстесенькі).
Гіганти і мікроскопічні,
Прозові є і ... (поетичні).
Всі на землі книжки чудові,
Є історичні й ... (наукові).
Поради є в книжках практичні,
Книжки бувають ... (фантастичні).
З малюнками є і без них,
Й такі, що викликають ... (сміх).
Бувають енциклопедичні,
Є з нотами книжки — ... (музичні).
В книжках казки й оповідання
І різні для дітей ... (завдання).
Книжки — розгортки є і звичні,
А в них малюнки ... (симпатичні).
Усякі є, а як інакше?
Є для дорослих, є — ... (дитячі).
Про радість є й про горе-лихо,
Є для навчання, є — для ... (втіхи),
Їх для людей — силенна сила,
Аби читати їх ... (хотіла)!
Якщо дитина їх читає,
Вона уже багато ... (знає).
Чи ж перечислим їх таки?
Бо ж є ще різні ... (словники).
Тлумачні, фразеологічні,
Є словники ... (орфографічні).
Математичні, тематичні,
Фізичні є та ... (юридичні).
Літературні є чудові,
Є історичні, ... (довідкові).
І кожний з них такий багатий,
Щоб більше нам з тобою ... (знати).