Сценарій виховного заходу "Звучить бандура", присвячений творчості Т.Г. Шевченка

         Іващенко Валентина Миколаївна

Заступник директора з виховної роботи КЗОСЗШ №63

Учитель української мови та літератури

Учитель-методист

 

 

 

Звучить бандура

По мікрофону

І мене в сім’ї великій

  В сім’ї вольній, новій,

    Не забудьте пом’янути

  Незлим тихим словом

 

 

Ведучий     Нині ми проводимо  Шевченківське свято, аби вшанувати пам'ять

                     геніального поета, але й відчути його невмируще слово серцем,

                     повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який

                     життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були

                     вільними, гордими людьми. Жоден поет світу не зрівняється з

                     ним у величі своєї жертовної любові до свого народу.

 

Ведуча       Коли характеризують народ, то передовсім називають

                   найталановитіших, найкращих його представників. Україна – це

                   Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші болі і мрії.

                   Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк,

                   перший, хто відверто закликав український народ.

 

Ведучий (читає уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях»): Року

                  1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світом

                  в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка,

                  кріпака пана Енгельгардта, блиснув у вікні єдиний на все село

                  вогник: народилась нова панові кріпацька душа, а Україні –

                  її великий співець Тарас Шевченко.

 

(На  сцені висить портрет)  Ведуча  запалює свічку біля портрета Кобзаря. Тихо лунає музика «Садок вишневий коло хати»

 

Сценка

 

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, ставить на столик квіти біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

 

Хлопчик Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 

Мати Так, синочку, правда.

 

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

 

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

 

Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

 

Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

 

 

Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.

 

Мати  Старайся, мій хлопчику.

 

Інсценізація

Виходить батько з діточками (Микита, Йосип, Марина, Катруся, Ярина).

 

Батько: Не одвертайся, Господи, од них

               Не одвертайся, Господи, од них - рабів твоїх:

               Микити, Йосипа, Ярини, Катрусі і Марини.

               Лишаю їм убогеє майно.

               А синові Тарасові?

(Тарас підійшов, стоїть позаду всіх).

              Нічого не лишилось, як на зло,

              Але, сказати правду, то для нього

              Чогось такого в мене не було.

              Йому не треба брики, ні мотики,

              Ні плуга, ні вола, ні борони,

              Бо з нього вийде або щось велике.

              Або таке, що Боже борони.

              Простіть мене в моїй кончині скорбій,

              Уся родина, діти, свояки,

              Одмордувався Божий раб Григорій...

              Пора мені...

 

Батько відходить.

Пісня «По діброві вітер виє»

 

Тарас читає поезію «І золотої й дорогої»

 

«І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої

А іноді така печаль

Одступить душу, аж заплачу

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов одірвалось од гіллі

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднинці,

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя.

 

Ведуча  Свою самотність він розділяв в розмові із природою, із зіркою.

Пісня «Зоре моя  вечірняя».

 

                          У тяжкій неволі

                          Ріс малий Тарас.

                          Він не вчився в школі,

                          Він ягнята пас

 

Вірш «Мені 13 минало»                         Пісня «Тече вода з під явора»

 

Інсценізація уривка з твору С. Васильченка «В бур’янах» 

Дійові особи: дід, ,малий Тарасик.

 

Тарасик. Діду, діду, розкажіть мені  про гайдамаччину. 

 

Дід . Як іду цими шляхами, такі згадую батька нашого Максима Залізняка,

         гайдамаків згадую. В оцих лісах  збиралися вони, отут панів проклятих

         били. Давно те було, як я ще  молодим був. Ненависні пани ляські

         задумали нашу землю загарбати, всіх людей на свою віру навернути,

         всіх нас окатоличити. Знущалися — і сказати не можна як! Не стерпів

         наш народ — пішов у гайдамаки — боронити бідний свій край.

 

Тарасик.  А що далі було, діду?

 

Дід. У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима  запорожці,

         посвятили ножі свої та й пішли чорним шляхом — панів, бити! Отаке

         було! Хто тільки сокиру вмів підняти, всі до Залізняка — навіть жінки з

         рогачами в ліси до гайдамаків подалися. 

 

Тарасик. А Гонту ви бачили?

 

Дід    Ні, синку, Гонти не бачив. Та, кажуть, вірним побратимом був

          Максимові, за Вкраїну життя віддав.

 

Тарасик    А потім?

 

Дід    Що ж потім — зрадили гайдамаків. Цариця Катерина, її військо разом

          із шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували, язика йому і

          одрізали, четвертували. Максима в Сибір заслали та й пішли ловити  

          гайдамаків по ярах та лісах, вішати, і палити.

 

Тарасик   Жаль гайдамаків. Так жаль.

 

Дід    Славні були  козаки!

 

Тарасик   Виросту – стану гайдамакою

 

Звучить уривок поезії Тараса Шевченка «Гайдамаки»

 

Ведучий     Першою любов’ю Тарасика була Оксаночка Коваленко, 

                    подружка дитинства

 

Інсценізація уривка з твору «Тарасові шляхи»

Дійові особи: Тарас, Оксана

На сцену виходить хлопець у полотняній сорочці, брилі, постолах

Тарас              

        Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

  Чи то так сонечко сіяло

Чи то мені чого було,

         Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

 

Як прийде Оксаночка, скажу: ти зірочка

 

З’являється дівчинка у вишитій сорочці, на голові стрічка.

 

Тарас (радіє). Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі покажу.

 

Оксана. Ну що?

 

Тарас. Та йди ближче.

 

Оксана. Та я й звідси почую.

 

Тарас. Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

 

Оксана  А чого? Не помирили?

 

Тарас    Ні, не те: буду там учитися на маляра

 

Оксана. О? Так уже годі на кобза­ря — підеш на маляра?

 

Тарас. Років зо два буду малярем!

 

Оксана. А що це таке — маляр?

 

Тарас. Як що? Що схотів, те й нама­лював. Схотів — дерево, схотів — хату,

            а схотів — козака.

 

Оксана. Ти бач! Он воно що!

 

Тарас. Зароблю грошей — постав­лю хату з віконницями. Віконниці

                  розмалюю лілеями або барвінком, а на дверях... ех! Козака змалюю

             на  стіні! (Пауза) Тебе змалюю та й дивитимусь на тебе.

Оксана (підходить ближче). Таке вигадаєш! Бідний ти, Тарасе, у тебе й

               сорочка не біла.

Тарас. А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»!

 

Оксана (тихенько). Ну то й що?

 

Тарас. Гарна ти! Немає кращої за тебе!

 

Оксана. На всю Кирилівку?

Тарас. І на всю Кирилівку і на весь білий світ!

 

Взявшись за руки, діти йдуть. Звучить поезія «Ми вкупочці колись росли».

 

Ведучий  Доля Шевченка склала­ся так, що у 15 років покидає Тарас Україну

                 слугою-кріпаком, а повер­тається до неї аж через 14 років - вільною

                 людиною.

                 Спочатку — життя у Вільно, потім Петербург.

                 Найщасливіший день у житті — 25 квітня 1838 року — омріяна

                 воля. Відомі діячі культури України та Росії — Іван Сошенко,

                 Євген Гребін­ка, Аполлон Мокрицький, Василь Григорович, Карл

                 Брюллов, Василь Жуковський — викупляють Тараса у його пана

                 Енгельгардта за 2500 руб­лів (величезна сума на той час).

 

 

Ведуча    З радістю й сумлінням навчається Шевченко в Петербурзі в

                Академії мистецтв, успішно її закінчує, стає вільним і вже,

                популярним худож­ником у самому Петербурзі.

                Але прокидається талант поетичний, який позбавить Шевченка волі.

 

Прощання з батьками

(Інсценівка уривка з поеми «Катерина» Т.Г. Шевченка)

 

Дійові особи: батько, мати, Катерина, автор

       Сільська хата, стіл, лава, збоку дитяча колиска з дитиною. Біля столу сидить батько, схилившись на руки; трохи осторонь мати. Катерина біля колиски

 

Автор         

Сидить батько кінець стола,

                                          На руки схилився;

                                          Не дивиться на світ божий:

                                          Тяжко зажурився.

                                          Коло його стара мати

                                          Сидить на ослоні,

                                          За сльозами ледве-ледве

                                          Вимовляє доні:

Мати

                                          «Що весілля, доню моя?

                                          А де ж твоя пара?

                                          Де світилки з друженьками,

                                          Старости, бояра?

                                          В Московщині, доню моя!

                                             Іди ж їх шукати,

                                            Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати. (Плаче).

   Проклятий час-годинонька,

                                            Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

                                            Була б утопила...

                                            Здалась тоді б ти гадині,

                                            Тепер — москалеві...

                Доню моя, доню моя (крізь сльози),

                                            Цвіте мій рожевий!

                                            Як ягідку, як пташечку,

                                            Кохала, ростила

                                            На лишенько... Доню моя,

                                            Що ти наробила?..

                                            Оддячила!.. Іди ж шукай

                                            У Москві свекрухи. (З болем і різко).

                                            Не слухала моїх речей,

                                            То її послухай.

                                            Іди, доню, найди її (з болем),

                                            Найди, привітайся,

                                            Будь щаслива в чужих людях,

                                            До нас не вертайся!

                                            Не вертайся, дитя моє,

                                            З далекого краю... (Плаче).

                                            А хто ж мою головоньку

                                            Без тебе сховає?

                                            Хто заплаче надо мною,

                                            Як рідна дитина?

                                            Хто посадить на могилі

                                            Червону калину?

                                            Хто без тебе грішну душу

                                            Поминати буде?

                                            Доню моя, доню моя,

                                            Дитя моє любе!

                                            Іди од нас...»

Автор                               Ледве-ледве

                                            Поблагословила:

 

Мати                            «Бог з тобою!» (Падає непритомна).

 

Автор                             Та, як мертва,

                                             На діл повалилась...

                                             Обізвався старий батько:

 

Батько                          «Чого ждеш, небого?» (Сумно і суворо).

 

Автор                            Заридала Катерина

                                           Та бух йому в ноги:

 

Катерина                      «Прости мені, мій батечку,

                                     Що я наробила!

                                     Прости мені, мій голубе,

                                     Мій соколе милий!» (Благально).

 

Батько              «Нехай тебе бог прощає

                                     Та добрії люде;

                                     Молись богу та йди собі —

                                     Мені легше буде».

 

Важко, ледве стримуючись, щоб не заридати, Катерина іде, бере дитину і виходить

 

Пісня «Така її доля» .

 

Тарас        Якби я був недолюдком, кровопийцею, то й тоді для мене

                  стра­шнішої кари не можна було б придумати, як заслати мене в

                  окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх

                  нестерпних стра­ждань. І до всього мені ще й заборонено

                  малювати. Трибунал під голосу­ванням самого сатани не міг би

                  винести такого холодного, нелюдського вироку.

(Сидить за столиком і починає писати).

Лічу в неволі дні і ночі,

                                              І лік забуваю.

                                              О Господи, як то тяжко

                                              Тії дні минають.

                                              А літа пливуть за ними,

                                               Пливуть собі стиха,

                                               Забирають за собою

                                               І добро і лихо.

                                               Забирають, не вертають

                                               Ніколи нічого.

 

Під музику танцюють

 

Ведучий

                                             Де, скажи мені, Тарасе,

                                             Взяв ти силу виняткову

                                             Повернути першомову

                                             Тим заляканим, убогим.

                                              І, не знаючи дороги, їх вести

                                             Що навіть нині

                                             У черкаського хлопчини,

                                             Кріпака і самоука,

                                             Вчиться нинішня наука,

                                             Щоб вернути людям знову

                                             Ту цілющу рідну мову.

 

Ведуча

                                             Ми чуємо, Кобзарю,

                                             Крізь століття,

                                             І голос твій нам душі окриля.

                                             Встає в новій красі,

                                             Забувши лихоліття,

                                             Твоя, Тарасе, звільнена земля,

                                             У росяні вінки заплетені суцвіття

                                             До ніг тобі, титане, кладемо.

                                             Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

                                             Тебе своїм сучасником звемо.

 

Пісня «Україночка»

 

Ведуча         Українці завжди стоятимуть перед Шевченком, як перед своєю

                     совістю. І якщо ми хочемо щоб нас вважали людьми, щоб не

                     соромно було перед Шевченковою пам’яттю, ми повинні любити

                     свій народ, свою Батьківщину, знати свою історію, шанувати

                     своїх героїв, боротися за себе, своє майбутнє, за справедливість і

                     честь матері України.

Мелодія «Україна»