Сценарій виступу екологічного театру "Ми на Землі усі природи діти!"

Ми на Землі усі природи діти.

 

 

Тема: Моя маленька батьківщина.

Мета:

Висвітлити екологічні проблеми рідного краю, навчити загальним правилам поводження в навколишньому середовищі; виховувати дбайливе ставлення до краси і багатства рідного краю. Формувати екологічне мислення, світогляд. Розвивати вміння декламувати перед великою аудиторією. Виховувати любов до природи,  повагу до глядачів.

 

На сцені учень і учениця. Вона спочатку легковажна, а потім переймається його задумливим настроєм. Учень першим виходить на сцену, вона його доганяє.

 

 

Учениця:

Чого спішиш так?

Зачекай (Догонить) Привіт!

Чого замислився?

Не чую я отвіт.

Учень:

Та просто думаю.

Ходім нам по дорозі

Тобі також  сердечний мій привіт.

Учениця:

Ти щось не в настрої, мій друже,

Уроки може не повчив?

Може контрольна налякала дуже,

Чи десь вікно у школі ти розбив? (Сміється)

Учень:

Оце ще вигадала!

Ти - наче сорока

Скрекочеш, навіть годі відігнать

І взагалі, до чого тут уроки?

Хіба тільки вони нас можуть хвилювать?

 

Учениця: (Кокетуючи)

А що ж іще?

Оцінки, поведінка

Ну ще змагання, конкурс табелі...

Учень: (Перебиває)

Я думаю про те,

Що ми живем, як гілка,

Що одірвалася від рідної землі.

Подумай лиш від ранку і до ночі

Комп’ютер, сайти, ігри, інтернет...

Учениця:

Оце даєш! А що ж ти іще хочеш

Буть ясновидцем на сто літ вперед?

Учень:

Я думаю про те, що ми повинні

Лишити добрий слід на цій землі

І зберегти майбутнім поколінням

Усе, що з нами тут живе, як ми самі.

Учениця:

В який же спосіб?

Як це нам зробити?

Яким же має бути, друже, путь?

 

Учень:

Читав я, що серця нам треба так відкрити

Не випускать землі із рук, бо діти проклянуть.

Учениця:

Щось ти говориш так туманно,

Ніби філософ чи поет.

Скажи простіше, що маєм робити

І не крути словами пірует.

Учень:

Гаразд, скажу. Ти лиш не ображайся,

Що про ландшафти знаєш ти малі?

Полтавщина в нас ними так багата,

Наприклад, хоч би в нашому селі.

Учениця: (задумалась)

Здається... Та здається і нічого

Ну є поля, переліски, ставки.

Учень: 

Скажи - щириця в нас росте ще, слава Богу

Є лобода, лопух і будяки.

Учениця:

Та годі, годі насміхатись

Знайшовся теж мені еколог хоч куди.

А сам, що про ландшафти можеш розказати,

Якщо такий розумний - доведи!

Учень

Ну я ж казав – не ображайся.

Ходім зі мною, недалеко тут

Є за селом у нас чудова балка,

Що Мужовою люди її звуть.

Учениця

Цікава назва. Предки так, слов’яни

За мужність звали тих чоловіків

Хто волю захищав і не боявся рани,

Із княжих ще дійшло, мабуть, віків.

Учень:

Топоніми - то річ складна

Про них вважай - нічого я не знаю.

Але поглянь яка природа чарівна

Хто в Балці цій росте і проживає

(Звучать голоси природи, на сцені з'являється Земля, вона виконує танець пробудження від зимового сну. Збоку стоїть зіпершись на палицю старий Степ)

Земля

В усі часи, у всі віки

Мене, наче святиню шанували

Земля я - мати і мене

Від ворога всім серцем захищали.

Я - годувальниця, життя даю

І щиро я його оберігаю

Тож не дарма і матінкою звуть,

Мене в піснях всі прославляють.

Степ:

Ти знов діждала матінко весни

Із півдня теплий вітер повіває

І Степові старенькому мені

Він спогади сумнії навіває.

Колись могутній, молодий я був

Від обрію до обрію стелився

Тепер старію я, змалів

До Мужової Балки прихилився.

Байбак (Жваво вбігає, свистить)

Гей - гей! Уже весна

Скоріше прокидайтесь

А то всі кажуть: «Сплять, як байбаки»

На сонечко виходьте вигрівайтесь.

Степ:

Проснувсь нарешті, небораче.

Вже жайвір угорі давно дзвенить

Та й правда, з ким, байбаче,

В цьому безлюдді будеш гомоніть.

Хіба це простір, от колись було...

Балка:

Правда твоя, дідусю Степ широкий,

Колись було до моря ти сягав

Тепер, наче безрідний, одинокий

До мене, Балки ти пристав

Степ:

А як квітчав я нашу рідну Землю

Яким весною цвітом величав

А що тепер?

Земля:

Тепер поля безкраї.

На те Бог людям Землю дав,

Щоб годувать їх.

Балка:

Воно то так. А чи уміють люди

Цей Божий дар любити, шанувать?

Річечка:

Авжеж! Ріка я повноводна колись була

І чисті свої води аж до Дніпра несла

Із часом я міліла і Річечкою стала

Та до моїх проблем людям і діла мало

Вони пускають смог до самих хмар,

У надра лізуть, глибини сягають,

А потім і дивуються чогось води немає.

Степ:

Що й говорить - цей рік кругом все землетруси

Скільки живу такого не чувать.

Мені здається, матінка Землиця

Уже серйозно стала в нас хворать.

Байбак:

Ну що ви всі сумної завели?!

Весна іде і сонце пригріває

Душа моя радіє і співає

(Свистить)

Вже сон - трава із горицвітом квітне

Погляньте ви на них - усіх розвеселять

Коли почнуть у парі танцювать.

(Танець Сон — трави і Горицвіту їм

підтанцьовують всі учасники)

Степ:

Ну що то молодість радіють, що весніє

Балка:

Бач сонечко пригріло, зеленіє

Земля:

Он верболіз на вітрі котиками грає

Річечка:

А ремез вже гніздечко заплітає

Земля:

Погляньте!

В небесах весняна просинь

То може й справді про сумне вже досить.

Всі

Досить.

(Всі включаються в таночок, який

перериває Косуля)

Косуля:

Ні, друзі стійте!

Розвеселились не на жарти

Прислухатись до мене, до Косулі, варто.

Тобі, Байбаче, є де зимувати.

Тільки біда ти шусть до хати.

А як живеться нам, Косулям

Ти хоч знаєш?

Зимою холод, що й душі не зігріваєш

Не те що їсти, спокою й хвилини

Хіба до річечки у очерет прилинеш

І там пильнуй, бо ніде правди діти

Живуть ще браконьєри в нас на світі

Якби від голоду, а то щоб на розвагу

На нас виміщують свою відвагу.

 Річечка:

Ой не кажи Косуле, я їх знаю

Чи йде окіт, чи нерест все хапають.

Усе їм мало.

(Звук крил птахів.

На сцену виходять дві чаплі: сіра і біла)

Сіра чапля:

Привіт усім, друзі, привіт!

Біла чапля:

Ми тільки з вирію

Степ:

Не близький світ

Сіра чапля:

До тебе Мужа Балочко проситься

Біла чапля:

Замулився Ставківський наш ставок.

Немає де гніздиться

Сіра чапля:

Прийміть нас з Річечкою.

Біла чапля:

Ми б десь в гущині гніздечко збудували

В нас малі

Сіра чапля:

Та й спокій тут у вас і тиша

Біла чапля:

Прийміть на літечко нас лише

Сіра чапля:

А там у вирій знов полинем

Якщо від злих людей тут не загинем.

Балка:

Мої ви любі! В чому річ

Мостіть гніздо.

Річечка:

Аж гора з пліч.

Всі

І нам усім тут буде веселіше

Балка:

А що тісненько - то тепліше

(Всі гомонять, обіймають чапель, радіють)

Річечка:

Та й від напасті, разом

Легше відбиваться

Степ: (Сердито)

А шо ти зробиш?

Чим нам захищаться?

Косуля:

Журлива, матінко – Земля,

В твоїх дітей розмова.

Степ:

А все тому, що потураєш їм

Балка:

(Смикає Степ за рукав)

Мовчіть! Ні слова.

Земля:

Кому? Цим травам, птахам чи звірятам? Степ: (Сердито)

Та ні! Тим людям,

Що на розум не багаті

Живуть одним лиш днем

І далі носа вже не бачать,

Але зажерливі на вдачу .

Земля: (Примирливо)

Усе я брате Степ, і чую

І все бачу. Терпляча я!

Як кожна мати я одначе!

Річечка:

Боюся я! Адже терпінню теж бува

кінець

Чаплі:

Ну що ви ? Що ви?

Сон - трава:

О, горе нам!

Всі

Усім тоді кінець.

Байбак:

Страху нагнали -

Хай вам грець

Хотів у нірку заховаться

Балка:

Ох небезпечно із Землі

Терпінням граться.

Косуля:

Ось цитьте всі,

Хай діти нас не чують.

Вони давно там за деревами чатують. Стоять он двоє аж біля кислиці

І слухають всі наші небилиці.

Степ:

Ото і добре, що хоч діти чують!

Як виростуть - хай не мудрують.

Балка:

Хай бережуть, охороняють

Цей Божий дар,

Що від землиці мають.

Річечка:

Бо коли зникнуть і такі малі ландшафти Чаплі:

Що ж тут залишиться?

Байбак:

А як моя оселя?

Разом:

Тут буде, діти, лиш сама пустеля!

(Хаосна музика всі виходять. На авансцену ідуть учні)

Учень:

Ну що? Тепер мене ти зрозуміла?

У чому суть життя!

У чому сила!

Учениця

У мене шок!

У мене слів немає!

Невже усе живе?!

Все чує, розуміє, знає!

Учень

Так розуміє. Ми на Землі

Усі діти природи.

Дерева, звірі, птахи, квіти.

І люди - всі природи діти.

Ось тільки жаль, що в нас немає згоди

А ми зв'язок з природою втрачаєм

І в той же час себе царем природи величаєм.

Учениця

Здається ми з природою

Йдемо у різні боки.

Оце біда! Оце морока!

Ніби й науки різні ми вивчаєм

Літаєм в космос і глибин сягаєм.

Учень

А просту істину ту що -

Народна мудрість звали

Ми просто забували й зневажали.

Учениця

А там же суть життя

Й такі прості слова

Ну просто дважди два.

Учень

Зате ця мудрість всьому голова.

(Земля і весь її почт несуть книгу «Народна мудрість»)

Земля

Цю книгу треба змалечку вивчати

Балка

Потрібно господарникам роздати.

На кожному столі в політиків ложити

Разом

Щоб вчилися усі, як на Землі цій жити.

Земля

Візьміть цю книгу, діти,

Уважно кожен день читайте.

В ній ваших предків заповіти

Про це ви пам’ятайте.

(Земля передає дітям книгу)

Степ

І буде у вас хліб!

Річечка

І води будуть чисті!

Сон-трава

І буде Сон-трава в росі,

Як дівчина в намисті.

Горицвіт

Горицвіт сонечком малим

Заквітне при долині.

Чапля

Весною з вирію ключі прилинуть журавлині.

Байбак

Байбак свистітиме в степу весною

Косуля

Косуля промайне стрілою.

Земля

Заб’ється з надр земних

Сріблясте джерело.

Разом

І буде людям мир і спокій, і добро.

 (Звучить мелодія «Лише у нас на Україні