Сценарій "Я тінь мого слова"

 2020  Сценарій

 

Якби це було просто щастя,
то це було б просто щастя.
А все, що зверх того,

це вже — поезія.

Л. Костенко

 

На екрані портет Ліни Костенко

Ведучий І (1пара)

На передодні ювілею видатної української письменниці Ліни Костенко, чиє гостре перо заворожує українців своєю щирістю та патріотизмом, неможливо втриматись, щоб не читати її вірші: вони , як любов, як життя, як сповідь…

 

Ведучий ІІ. (1пара)
Вимогливо-глибокі, сірі проникливі очі, розкішне густе хвилясте каштанове волосся, класичне розкрилля брів, напівпосмішка людини, яка багато пережила і знає ціну собі в цьому світі. У поставі стільки гідності, сили і жіночої м'якості, що пригадуються її ж слова:

Отак, як зроду, потаємно, з тилу
усіх міщан ощирені лаї
Ненавидять в мені мою скажену силу,
ненавиджу я слабкості свої.

Ведучий І.  (2 пара)

Це портрет видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко Поетеса стала легендою. І погодьтеся, що бути сучасниками легендарної людини — це вже небуденність.

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

Твори нашої великої сучасниці належать до тих художніх здобутків нації, читання яких не може бути разовим - це своєрідні підручники духовного життя, до яких маємо припадати постійно як до криничних джерел, котрі дають нам силу своєю невичерпною чистотою і свіжістю:

ПІСНЯ

Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

аж холодно джмелю.

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!

Ведучий І.  (1пара)
 

Народжена 19 березня 1930 року, Ліна Василівна упродовж цілого життя переходила борознами випробувань — а вони укріплюють душу, роблять із людини справжнього борця.

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

Дитина війни з гіркою біженською долею, дівчинка, яка написала свого першого вірша в окопі, “на тій сипкій од вибухів стіні,” Ліна Костенко виросла в поета світового рівня. Вона вибрала Поезію як Долю і ніколи їй не зраджувала.

 

Мій перший вірш, написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Стояли в сивих кратерах сади,
І захлиналась наша переправа
Шаленим шквалом полум'я й води.
Був  білий світ не білий вже, а чорний,
Вогненна ніч присвічувала дню
У той окопчик — як підводний човен
У морі диму , жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
Кривавий світ, обвугляна зоря!
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і класи
Літать на крилах палітур,
А я писала вірші про фугаси,
А я вже смерть побачила впритул
О, перший біль тих недитячих вражень
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш
Чи не німою,зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі
І спомин той — як відсвіт на чолі
Мій перший вірш написаний в окопі
Він друкувався просто на землі...

Ведучий І.  (2 пара)

 

Дитинство її пройшло в учительській родині, котра до 1936 року мешкала у Ржищеві Київської області, а потім переїхала до Києва. Ліна закінчила школу на Куренівці, навчалася у літстудії при журналі “Дніпро” (редагованому Андрієм Малишком). Далі — короткочасне навчання у педагогічному інституті, потім в літінституті в Москві, який закінчила з відзнакою.
 

Ведучий ІІ.  (2 пара)
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. У 1963 році зняли з друку книжку віршів “Зоряний інтеґрал”, а книжку “Княжа гора” зняли з верстки. У 1968 році написала листи на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті “Літературна Україна”. Після цього ім’я Ліни Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалос

 

Я сильна, навіть зла,
Я знаю: слабкість — це одна з диверсій
А я ще в диверсантах не була.
 

(юнак)

 

А жінка буває на осінь так схожа,
То тиха й привітна, а то — непогожа.
То скроні сльозою, то сонцем засвітить,
То прагне зими, то вертається в літо.

А жінка, як осінь, плодами багата:
На ніжність, добро, материнство і святість.
Як вересень тихий, зігріє душею,
Не страшно морозу чекати із нею.

А жінка буває тривожна, як осінь.
То дихає вітром, то ласки попросить.
То болю завдасть, то вигоїть рани,
Листочком у світ полетить за коханим.

А осінь в природі — це завше, як диво.
Так само і жінка: буває вродлива,
Буває примхлива, буває зрадлива,
Нехай тільки кожна з них буде щаслива!

 

Ведучий І.  (1пара)

 

Мужність Ліни Костенко вражає. Адже це вона в 60-ті роки єдина із членів спілки письменників уголос протестує проти вводу радянських військ у Чехословаччину, незважаючи на загрозу арешту. Це вона у Львові кидає квіти підсудним (адже тоді прокотилася хвиля репресій проти української інтелігенції), їй крутять руки, вона б'є кулаком по “воронках”.

 

Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

 

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

Оксана Пахльовська, донька поетеси, в своїх спогадах “Хранителька згасаючого вогню” пише про той період життя: “Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби й не існувало — ім'я було заборонено, вірші не друкувались, про вихід книжок і не мріялось. А люди про неї знали. Переповідали один одному й правду, й вигадки, але знали, що вона є.

 

Ведучий І.  (1пара)

Саме тоді, коли, багато колег робило вигляд, що якраз її не має. В найстрашніший період, коли все тісніше змикалося круг неї коло переслідувань, цькувань, заборон, вона писала. Поезія була протистоянням. Була вірою в кінечність абсурду. Із самого початку була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу. Всі ці роки мама здавалась мені хранителькою згасаючого вогню, самотнього на березі найчорнішого з морів. “Я умирала серед вас, отут під небом України!”

Я трохи звір. Я не люблю неволі.
Я вирвуся, хоч лапу відгризу
А я не хочу пошепки,
А я не хочу крізь грати!
Кричи, ламай, трощи стереотипи!
Я не люблю нещасних. Я щаслива,
Моя свобода завжди при мені.

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

 

І знову — спогади доньки, цього разу про Ліну Костенко як жінку, матір: “Сімдесяті. В цей час на руках у мами — маленьке дитя, мій молодший брат Василько, який зіпнеться на ніжки і почне ходити і говорити в роки маминого розгул чуми. Це одвічний інстинкт роду — віра в перемогу життя і його непереможність. Вона завжди мені каже: найголовніше — це діти і робота.
 

 ПІСНЯ «Колискова доні»
 

Ведучий І.  (2 пара)

 

Докладної біографії її ще не написано. Розповідати про себе не любить. І справді – її життєпис у її Слові. А слово це – невід'ємна частина історії України, її культури, її персоналітету. Вже більш як півстоліття. Це слово відлунювало в серцях тисяч читачів. Його ждали. По ньому звіряли людську гідність. У ньому знаходили відгук своїх тривог і покріплення своїй вірі в Україну та своїм надіям на її краще буття. І навіть коли воно мовчало – то було промовисте мовчання.

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

 

У 1987 році Костенко видала роман у віршах “Маруся Чурай”, за який була удостоєна Шевченківської премії.

 

 

(Юнак)

 

— Я зрадив, так.
Але це біль чи злочин?
Скажу всю правду, ми тепер одні.
Кому з нас гірше? Я одводжу очі,
а ти у вічі дивишся мені.

Я мучуся. Я сам собі шуліка.
Є щось в мені так наче не моє.
Немов живе в мені два чоловіка,
і хтось когось в мені не впізнає.

І що найтяжче: мука ж моя марна,
бо зрада — діло темне і брудне.
А ти — це ти.
Ти і в стражданні гарна.
Ти можеш навіть пожаліть мене.

Або сказати: що хотів, те й маєш.
Мене вже, віриш, кидає вві сні.
Тобі то добре, ти цього не знаєш.
У тебе й мука піде у пісні.

Тобі дано і вірити, й кохати.
А що мені? Які такі куші?!
Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
А ще нелегше — жить на дві душі!

 

Уривок з твору «Маруся Чурай»

 

ТАНЕЦЬ «ОЙ ВЕРШЕ, МІЙ ВЕРШЕ»

Ведучий ІІ.  (1 пара)

 

Ліна Костенко – жінка (іноді аж нещадна в своїй іронії, вона й про себе скаже: «Сказано – женщина»), і саме це надає особливої сили її поезії. Бо коли над цими вічними питаннями про всесвіт, про вічність, про смисл життя міркують чоловіки, то в них все виходить дуже мудро, дуже логічно і … дуже нудно для невтаємничених у глибини філософії, космогонії та інших премудрих наук...

 

Ведучий І.  (1пара)

 

Але коли про всі ці речі починає міркувати людина, якій дано чоловічий розум, жіноче серце, а до того ще нестримний темперамент, тоді виходить… тоді виходить поезія Ліни Костенко…

 

 

Я егоїстка? Мабуть, ви праві.

І я, бувало, думала про себе.

Тримає час гріхи мої нові,

Коли старі ще відмолити треба.

Я Лицемірка? Що ж, можливо, й так.

Життя навчило маски одягати.

Щоб викупити спокій на п’ятак

Доводилося інколи брехати.

Я надто горда? Вперта, як віслюк?

Якщо і, так, не вам мене судити.

Я від повчань втомилась і наук,

А ідеально не навчилась жити.

Бездушна я? Жорстока і черства?

Ну що іще там? Це усі провини?

Я визнаю, були й мої слова

Бездушними, жорстокими, черствими.

Були й дороги інколи криві.

Бувало, й зло лишалося за мною.

Я егоїстка? Мабуть, ви праві...

Та я й не прикидалася святою.

Як бачиш, я — не подарунок долі.

Терпи таку, або втікай щодуху,

Поки ще ми не з’їли пуда солі

І світ не встиг замкнутися наглухо.

... Свавільна, гостра, не терплю розлуки.

Я, мабуть, від природи трохи з перцем.

Дивися сам, до кого тягнеш руки,

Щоб потім не хапатися за серце.

У нас з тобою дуже різні мови.

Чи можна їх в єдину об’єднати?

Повір мені, повір мені на слово:

Тобі не вдасться бурю покохати!

Ведучий І.  (2 пара)

 

Пристрасний і водночас зважений, витончений роздум про поезію, пісню, її місце в житті, долі українського народу, про тяжку і невідхильну місію поета. Все це є в романі. Його можна розглядати як присвячений кожній із цих тем зокрема.

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

 

Але й усім разом. Усі вони бачаться одна крізь одну, як у багатогранному самоцвіті. І всі зливаються в думі про український народ на всі часи його історичного буття…

 

Пісня «Душа»

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

Ліна Костенко – жива легенда. Її твори вивчають у школах та університетах. Попри таку популярність поетеса не любить надмірної уваги до себе.

 

Ведучий І.  (1пара)

 

Вона відмовилася від звання Героя України – “політичної біжутерії не ношу”. Каже, що просто робить свою справу, адже поклик письменника – писати.

 

(Юнак)

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої перевороти.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на “ви”
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о, як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
 

(Дівчина)

 

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

Ведучий І.  (2 пара)

А це тобі. (Дарує книгу)

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

Мені? Дякую.  Ліна Костенко…  Як приємно..

Ведучий І.  (2 пара)

Вірші Ліни Костенко відзначаються багатством віршованих форм, жанровою різноманітністю. Вона — майстер вірша-алегорії, філософського роздуму, епічно-художнього твору.

 

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

 

Звідки з'являються поетичні слова, як жагучі рядки, від яких

бринить сльоза на щоці, які кличуть до боротьби, чи пробуджують благородні почуття? За якими ознаками — богиня  поезії Муза обирає своїх підданих:

 

Ти знов прийшла, моя печальна музо.
  Не бійся, я не покладаю рук.
  Пливе над світом осінь, як медуза,
  і мокре листя падає на брук.
  А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
  твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
  О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
  така одна-однісінька вночі!
  Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
  Яким вікам світилася вві млі?
  І по якій несповідимій карті
  знаходиш ти поетів на землі?
  Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
  Твоє чоло шляхетне і ясне.
  Поети ж є і кращі, й щасливіші.
  Спасибі, що ти вибрала мене.
 

Ведучий І.  (1пара)

Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людини, природи, рідного краю. Чудова пейзажна лірика поетеси. Прочитавши її вірші про природу, мимоволі закохуєшся у дощ, що “підкрався і шумить”, у ніч красиву, “мов Кармен”, у квіти і дерева.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю,
І, може, це і є моя найвища сутність.
 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

Поетеса любить перебувати наодинці з деревами і квітами, відпочивати в лісі, біля озера чи річки. У ці дорогоцінні хвилини очищається душа, сповнюється любові і прощення, глибокого розуміння одвічної мудрості природи.

 

Музика Фаусто Папетті «Осінній саксофон»

 

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.
Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)
Гострим болем відгукнулася в серці Ліни Костенко чорнобильська трагедія. З-під її пера виходять сповнені гіркоти і страждання поетичні рядки:

Стоять озера в пригоршнях долин.
Луги цвітуть у придорожній смузі
І царственно цибатий чорногуз
поважно ходить в ранній кукурудзі.
Дівча козу на вигоні пасе
Машини мчать, баранки крутять аси.
Малина спіє...І на все, на все
Лягає пил чорнобильської траси.

З 1991 року Ліна Василівна їздить до Чорнобильської зони у складі історико-культурної експедиції, в якій працює як рядовий дослідник.

Ведучий І.  (2 пара)

Поезія Ліни  Костенко — це дивосвіт любові, що дарує нам ніжність і вірність людської душі. Вона завжди нагадує, що світом рухає тільки любов. І найвище призначення любові, кохання — дарунок світові нового життя.
 

Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись,що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вишенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози — це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.
Вона вжитті зіткнулась з неприємністю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю
І то чому: бо любить іншу дівчину,
Ти ж не дивись, що дівчинка сумна ця,
Як пощастило дівчинці в сімнадцять...
 

Ведучий І.  (2 пара)

Перше кохання буває у кожного, воно не забувається ніколи. Тендітне, чисте почуття приносить радість, додає сил і снаги. Але іноді кохання буває і нещасливим.

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

 

Та не слід впадати у відчай, життя у нас ще попереду. А дивна пісня першого кохання назавжди лишається у нашому житті:
 

ВАЛЬС

 

(Юнак)

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)

Та не дуже пощастило Ліні Костенко в особистому житті. В літературному інституті ім. М. Горького в Москві зустрілася вона з поляком Єжи Пахльовським. Як пісня, народилося їхнє кохання. Були зустрічі під зорями, були мрії, були сподівання і радість від народження дочки — Оксани, яка тепер викладає у Римському університеті.

 

Ведучий І.  (1 пара)
 

Кажуть, там на небесах є книга людських доль. Та в ній, мабуть, імена Єжи і Ліни не були поруч, вони змушені були розлучитися. Люблячі серця залишилися кожен зі своєю Батьківщиною: Єжи з рідною Польщею, а Ліна не уявляла себе без матінки-України. Глибокий щем спогадів звучить у її вірші:
 

(Дівчина)
Я дуже тяжко відболіла.
Усе було, як марення, як сон.
Любов підкралась, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам
 

(юнак)

 

Будень. На білих вікнах змерзли міражі
І як ми будем, як тепер ми будем?
Такі вже рідні і такі чужі.
 

(дівчина)

Ця казка днів — вона була недовгою,
Цей світлий сон — пішов без вороття.

 

(Юнак)

Це тихе свято над моєю долею! —
Воно лишилось на усе життя...

Ведучий І.  (2 пара)

 

Світ жіночої поезії Ліни Костенко дуже різноманітний, тут є і любов, є зачарування й розчарування, і така зрозуміло ностальгічна залюбленість у рідну землю тощо, але насамперед це світ драм, і ці драми звершуються чи то в людській душі, чи то в історії, чи то в природі.

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

 

 Бо така вже, очевидно, максималістська особливість і її єства, і її таланту. Енергія драми, а то й енергія трагедії пульсує в її поезіях, а відтак її емоції – драматичні й трагедійні, і наскрізне почуття любові, що проходить через її поезії, – це почуття драматичне й трагедійне...

 

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі.

 

Звучить музика (саксофон) голос з-за сцени

 

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

 

ТАНГО

 

 (Юнак)

Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
 

 

ГОЛОС за кадром

 

Кохай, бо час тебе не жде.
Він забирає твої дні і ночі.
Кохай, допоки тіло спрагле й молоде,
бо в старості кохають тільки очі.

 

Ведучий ІІ. (за кулісами)
 

Любов у віршах поетеси така різна: це ніжність і пристрасть, це стихія і хміль, це невтоленна спрага і тихе сяйво.

 

Ведучий І.  (1 пара)
 

«Небагато є сьогодні в Україні особистостей, перед якими б так заклякали і журналісти, й політики, і вся українська спільнота. Але таких особистостей і не може бути багато.  

 

Ведучий ІІ.  (1 пара)
 

Це та, вже майже міфічна порода аристократів духу або ж моральних авторитетів, беззаперечність позиції яких не порушується часом, простором, а тим більше «актуальними вітрами» - чи то політичними чи будь-якими іншими, яким зовсім не лестить увага телекамер і слова яких моментально набувають історичного значення.»

 

ВІДЕО (АФОРИЗМИ)

 

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон,
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова, як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

 

Ведучий І.  (2 пара)

 

…І все це, і все мовлене в книжках, які є і які будуть, і все діяне в житті – все це Ліна Костенко. Нам дано збагнути її тільки в її Слові.

 

Ведучий ІІ.  (2 пара)

 

Мабуть, так і слід розуміти оте: «...Я ТІЛЬКИ У СЛОВІ ЖИЛА».

 

(Дівчина)

 

Я додому пишу нечасто,
хоч забралась в таку далечінь.
Заважає мені то щастя,
то розваги, то просто лінь.
Мамо моя, не сумуй...

Щиру правду тобі скажу -
до неправди душа не лежить:
я ніколи в житті не тужу,
бо не маю від чого тужить.
Мамо моя, повір...

Що не день - то радість нова.
Що не будень - то майже свято.
Що не слово - то щирі слова,
бо у мене друзів багато.
Мамо моя, не тужи...

Не спіткнуся на жодній з доріг,
не зазнаю в житті образи...
Як вернуся на рідний поріг -
чи впізнаєш мене відразу?
Мамо моя, не плач...

 

(Юнак)

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
 

Звучить музика (голос за кадром)

 

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
 

Ведучий І.  (1 пара)
 

На поетичному Олімпі України серед інших славних імен уже багато років і навіть десятиліть живе "нерозгадане чудо", "неймовірний птах", "казка казок", "голос народу", "пілігрім вічності", "і мудра, і дитя", котра нічим не осквернила душу - Ліна Костенко.

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

 

ПІСНЯ «Коли я  буду навіть сивою»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. Ковалевський О. В. Ліна Костенко : нарис творчо-світоглядної біографії / О. В. Ковалевський. — Харків : Прапор, 2004. — 192 с.
2. Відлуння десятиліть : українська література другої половини ХХ ст. : навчальний посібник / упор. М. О. Сорока. — Київ : Грамота, 2005. — 464 с. — (Шкільна бібліотека).
3. Костенко Л. Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала / Л. Костенко. — Київ : Києво-Могилянська академія, 2005. — 32 с.
4. Панченко В. Є. “Народу гілочка тернова...” : диптих про поезію Ліни Костенко / В. Є. Панченко. — Київ : Веселка, 2005. — 64 с. — (Уроки літератури).
5.  Манойлова О. Предметний світ поезії Ліни Костенко “Старий годинникар” / О. Манойлова // Дивослово. — 2009. — № 9. — С. 51-54.
6.  Витрикуш Г. Історичне минуле України у творчості Л. Костенко та В. Симоненко / Г. Витрикуш // Українська література в загальноосвітній школі. — 2009. — № 12. — С. 29-34.
7. Шершель Л. “Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі” / Л. Шершель // Освіта України. — 2010. — № 21. — С. 5.
8. Регуш О. А. В її віршах — історія народу : його щасливі і тривожні дні... : сценарій / О. А. Регуш // Шкільна бібліотека. — 2010. — № 2. — С. 104-107.
9. Костенко Л. В. Берестечко : історичний роман / Л. В. Костенко. — Львів : Каменяр, 2007. — 170 с.
10.  Бернадська Н. І. Українська література ХХ століття : довідник / Н. І. Бернадська. — Київ : Знання-Прес, 2007. — 272 с.
11.  Панченко В. “Поразка — це наука...” : роман “Берестечко” / В. Панченко // Дивослово. — 2010. — № 3. — С. 39-43.
12.  Слоньовська О. Античні мотиви у ліриці Ліни Костенко / О. Слоньовська // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 3. — С. 31-39.
13.  Слоньовська О. Біблійні образи й сюжети у творчості Ліни Костенко / О. Слоньовська // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 4. — С. 5-9.
14.  Овдійчук Л. Конспект уроку за романом у віршах Ліни Костенко “Берестечко” / Л. Овдійчук // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 4. — С. 20-22.
15.  Тарнашинська Л. Мнемонічне коло у структурі художньої свідомості : метаморфози пам'яті (літературознавчо-філософський зріз поетики Ліни Костенко) / Л. Тарнашинська // Слово і час. — 2010. — № 3. — С. 51-67.
16.  Слоньовська О. Біблійні образи й сюжети у творчості Ліни Костенко / О. Слоньовська // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 5. — С. 2-6.
17.  Слоньовська О. Культурологічні паралелі в сюжетних віршах Ліни Костенко тематичного пласту “з чужого поля” / О. Слоньовська // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 7. — С. 6-11.
18.  Бойко О. Нев'янучий сад поезій Ліни Костенко / О. Бойко // Дивослово. — 2010. — № 8. — C. 16-20.
19.  Костенко Л.В. Вибране / Л. В. Костенко. — Київ : Дніпро, 1989. — 559 с.
20.  Клименко В. Ліна Костенко : Хочеться часом чогось дуже хорошого. Хіба ні? / В. Клименко // Україна молода. — 2011. — № 18. — С. 20.
21.  Гузь О. Погляд на твори Ліни Костенко у ракурсі світової літератури / О. Гузь // Українська література в загальноосвітній школі. — 2010. — № 12. — С. 13-16.
22.  Наєнко М. Локус Гоголя в “Записках українського самашедшого” / М. Наєнко // Літературна Україна. — 2011. — № 17. — С. 6-7.
23.  Таровита І. Найвища сутність Ліни Костенко : урок-телепередача / І. Таровита // Українська мова та література. — 2011. — № 19. — С. 9-14.
24.  Наєнко М. Гоголівські візії в “Записках українського самашедшого” / М. Наєнко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2011. — № 4. — С. 53-55.
25.  Іванишин П. Проза генія, або Роман опору Ліни Костенко / П. Іванишин // Дивослово. — 2011. — № 4. — С. 57-60.
26.  Горблянський Ю. “Кривава фієста сучасності” в одкровенні від Ліни Костенко (Зауваги про “Записки українського самашедшого”) / Ю. Горблянський, М. Кульчицька // Слово і час. — 2011. — № 5. — С. 73-83.
27. Левченко Г. Необароковий діаріуш людства Ліни Костенко / Г. Левченко // Слово і час. — 2011. — № 5. — С. 84-89.
28.  Поєзія : Ліна Костенко, Олександр Олесь, Василь Симоненко, Василь Стус. — Київ : Наукова думка, 2000. — 272 с. — (Бібліотека школяра).
29.  Зібарова Л. Ліна Костенко / Л. Зібарова // Українська мова та література. — 2012. — № 1. — С. 19-21.
30.  Глеб О. Роль пейзажів у історичному романі у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” та інтерпретація їх учнями під час роботи над текстом / О. Глеб // Українська література в загальноосвітній школі. — 2011. — № 7. — С. 30-32.
31.  Коскін В. Ліна Костенко: Україна — зона етичної небезпеки / В. Коскін // Демократична Україна. — 2012. — № 17. — С. 17.
32.  Костенко Л. Поезія. Маруся Чурай : коротка біографія письменниці. Стислий переказ творів. Аналіз тексту. Тексти віршів. Зразки учнівських творів : посібник для 11 класу / Л. Костенко ; автор-уклад. В. О. Казакова. — Харків : Ранок, 2000. — 64 с. — (Літературна крамниця).
33.  Савчук Н. Методика аналізу історичного роману Ліни Костенко “Маруся Чурай” / Н. Савчук // Українська література в загальноосвітній школі. — 2012. — № 2. — С. 2-6.
34.  Чопик Р. Леся пояснює Ліну / Р. Чопик // Дивослово. — 2012. — № 2. — С. 37-39.
35.  Українська література : Ліна Костенко : 11 клас. — Київ : АртЕк, 2001. — 78 с. — (Усе для школи).
36.  Овдійчук Л. Вивчення творчості Ліни Костенко в школі : посібник для вчителя / Л. Овдійчук. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2002. — 80 с. — (На допомогу вчителю).
37.  Брюховецький В. С. Ліна Костенко : нарис творчості / В. С. Брюховецький. — Київ : Дніпро, 1990. — 262 с. — (Літературний портрет).
38.  Галич О. “Записки українського самашедшого” Ліни Костенко як імітація документального твору / О. Галич // Слово і час. — 2012. — № 7. — С. 105-110.
39.  Голобородько Я. Вербалізація вічності: філософемні інкрустації Ліни Костенко / Я. Голобородько // Слово і час. — 2012. — № 7. — С. 111-116.
40.  Дячок С. Функції інтертекстуальності у творчості Л. Костенко та специфіка їх репрезентації в процесі викладання літератури / С. Дячок // Зарубіжна література. — 2012. — № 23. — С. 27-28.
41.  Костенко Л. Берестечко : історичний роман / Л. Костенко. — Київ : Либідь, 2010. — 232 с.
42.  Дідух Г. Позакласне читання : творчість Ліни Костенко : моделі уроків / Г. Дідух // Дивослово. — 2013. — № 2. — С. 9-17.
43.  Ярошенко Р. “Страшні слова, коли вони мовчать” (Ліна Костенко) / Р. Ярошенко, А. Буратевич // Українська мова й література в сучасній школі. — 2013. — № 2. — С. 6-11.
44.  Мардус О. В “Сад нетанучих скульптур” Ліни Костенко... / О. Мардус // Українська мова й література в сучасній школі. — 2013. — № 3. — С. 54-57.
45.  Думич Л. Адресовані людям вірші — найщиріший у світі лист : літературно-музична композиція, присвячена творчості Ліни Костенко / Л. Думич // Українська мова та література. — 2013. — № 1. — С. 12-16.
46.  Герасимов Ю. Виразне читання медитативної лірики Ліни Костенко (на прикладі програмної поезії “Страшні слова, коли вони мовчать...”) / Ю. Герасимов // Українська мова та література. — 2013. — № 6. — С. 38-41.
47.  Герасимов Ю. Виразне читання медитативної лірики Ліни Костенко (на прикладі виконавського аналізу поезії “Життя іде і все без коректур...”) / Ю. Герасимов // Українська мова та література. — 2013. — № 19. — С. 37.
48.  Андреєва С. Г. Поетична екологія Ліни Костенко : сценарій / С. Г. Андреєва // Шкільна бібліотека. — 2013. — № 3. — С. 94-96.
49.  Стрюк К. Шляхами Тараса Шевченка і Ліни Костенко / К. Стрюк // Українська мова та література. — 2014. — № 14. — С. 25-30.
50.  Костенко Л. Річка Геракліта / Л. Костенко ; упоряд. О. Пахльовської. — Київ : Либідь, 2011. — 336 с.
51.  Костенко Л. Річка Геракліта / Л. Костенко ; упоряд. та передм. О. Пахльовської. — Київ : Либідь, 2011. — 288 с.
52.  Костенко Л. Мадонна перехресть / Л. Костенко. — Київ : Либідь, 2012. — 112 с.