Сценарій "Яке прекрасне рідне слово! Воно - не світ, а всі світи!"

9 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

« Яке прекрасне рідне слово! Воно - не світ, а всі світи!»                    (В.Сосюра)

Мета: - формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава;

- розширювати знання про виникнення української писемності,красу і багатство української мови;

- пробудити почуття національної гідності;

- виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання: святково прибрана зала, крилаті вислови про мову; макет української хати, біля якої тин із глечиками та соняшниками, на стінах вишиті рушники.

Хід заходу

Звучать фанфари.Виходять ведучі

Ведучий: - Увага!Свято розпочинається!

Звучить «Гімн України»( усі встають)

Ведучий: - Спочатку було слово...

Звучить мелодія. Виходить 4 дівчат зі свічечками у руках :

1 -Крізь темряву і хаос

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось.

І стало Слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У Слові все розквітло

Із Слова вийшли ми.

 

2 - О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

 

3 - В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно князів прадавніх голос

і ратний клич Данилових полків.

 

4 - О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

 

1 - О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам. (виходять)

Ведуча: - Ми з Вами, шановні гості,вчителі та учні, отримали у спадок багату,розвинену,мелодійну мову. Незбагненна душа нашої мови ,сьогодні, на нашому святі, відкриє для нас свій безмежний та чарівний світ.

Ведучий: - Щорічно, з 1997 року, в листопаді в країні відзначається День української писемності та мови.

Ведуча: - За православним календарем – День вшанування пам ҆яті преподобного Нестора-літописця.

Ведучий: - Він був послідовником знаменитих Кирила та Мефодія – творців слов ҆янської писемності, але правильніше його назвати письменником та істориком, не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії.

Ведуча: - Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив. З-під його невтомного пера вийшла цілісна і тематично завершена книга – «Повість минулих літ». З піднесенням літописець розповідає про початок слов ҆ янської писемності, про піклування Ярослава Мудрого про освіту, заснування ним бібліотеки. «Велика бо користь буває людині од учення книжного, бо у книжках є велика глибина» .

 

Бій дзвонів. Виходить Нестор-літописець, сідає за стіл.

Нестор: - І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців. І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і Письмо...(пауза). І написали вони багато книг, і славу цим здобули, та їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова. Велика-бо користь буває чоловікові від науки книжної, бо книги вказують нам і навчають нас, як іти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість здобуваємо із слів книжних…(пауза) Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги — бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємось, вони — узда для тіла і душі.

 

Ведучий: - Дивні часи і роки церкви, життя і чесноти давніх отців ти для нас описав і послідовником їх був, ти – славний Несторе!

 

Виходять Кирило і Мефодій.

Ведуча: - Кирило і Мефодій – славнозвісні просвітителі, творці слов҆ янської абетки , проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, виданих слов ҆ янською мовою.

Кирило: - Душа, що не знає слів – мертва душа.

Мефодій: - Навчу люд ваш святому письму, донесу слово Боже вашою мовою.

 

Виходить 4 декламаторів :

1 -Із слова починається людина,

Із мови починається мій рід.

Моя ласкава, мамина, єдина —

щебече соловейком на весь світ.

 

2 – Бентежна, тополина, калинова

Не випита, не вибрана до дна –

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури вічної струна.

 

3 – Моя земля – це гори темнолиці,

Навчили мови рідної мене

І підняли мене немовби птицю,

Під склепіння неба тихе і ясне.

 

4 – Може, десь земля є краща й вища,

А над нею небо золоте,

Та мені найкраща та, де вишня,

Там, де вишня мамина цвіте.

 

Танець учениць 5-Д класу під пісню «Перлина Україна»

Ведуча: Завдяки мові ми маємо ще один національний дар, яким можемо похвалитися. Це – пісня, милозвучна, як дзвінок, легка, мов пух.

 

Ведучий:  - То ж послухайте легенду про пісню (відеопрезентація).

 

Ведуча: - Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів.

 

Пісня « Сонячно мріями квітне...» виконує Настя Костюченко + танець Пилипів Орест та Ільків Ангеліна

Текст пісні "Сонячно мріями квітне"

Сонячно мріями квітне
Небо високе, блакитне.
Знов одягнула калина
В пишне намисто гілля,
Щедро добром колоситься
В золоті хвиля-пшениця.
Все це моя батьківшина,
Це Українська земля.

Україно моя - це пісні солов'їні,
Україно моя - щастя в кожній родині,
Обереги святі подаровані дітям.
Україно моя, ти найкраща у світі. 
Україно, ти найкраща у світі.

Пісню-любов материнську.
Славу квітучу батьківську,
Що на козацьких могилах
В диво волошках зійшла
Я лише зоряну мрію
На рушники перешию,
Щоб для дітей України
В щасті земля розцвіла.

Україно моя - це пісні солов'їні,
Україно моя - щастя в кожній родині,
Обереги святі подаровані дітям.
Україно моя, ти найкраща у світі. 
Україно, ти найкраща у світі.
<ПРОГРАШ>
Україно моя - це пісні солов'їні,
Україно моя - щастя в кожній родині,
Обереги святі подаровані дітям.
Україно моя, ти найкраща у світі.
Україно, ти найкраща у світі.
Україно, ти найкраща у світі.

Ведучий: -  Земля українська -  стародавня, така ж давня і наша мова. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. З покоління в покоління, в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

 

Ведуча: -  Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

 

Ведучий: -  Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченку та Франку, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

 

Ведуча: - Я цілком погоджуюся з тобою, бо нещодавно прочитала слова Ушинського: «Відберіть мову — і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову — ніколи; вимерла мова в устах народу — вимер і народ».

 

Ведучий: - Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

 

Ведуча: - Після Котляревського  Тарас Шевченко відшліфував нашу мову, дорогоцінний діамант нашого народу, а Володимир Самійленко прекрасно про це сказав у вірші «Українська мова», присвяченому Кобзареві.( Виходить Лідиховська А. 8-В )

 

Діамант дорогий на дорозі лежав,-
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: "Відкіля нам сіє?!"

 

Ведуча : - Українська мова - вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ви зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім нам. Бо без мови немає народу. І так само, як у кожної людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова. 
 

Ведучий: - Рідна мова. І чується лагідний, теплий голос матері, яким вона будить нас уранці. Хіба ще хтось вміє промовляти такі слова, як наші українські мами? Адже цілий світ визнає, що українська мова – чудова, мелодійна, багата.

 

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…» 
(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках) 
Мати: 
Як би тобі, доню, в світі не було, 
Не скупись ніколи людям на добро. 
Бо і так доволі хтось насіяв зла, 
І холонуть душі наші без тепла. 

Донька: Забувають діти мову матерів. 
Глянь, від того болю світ аж посірів. 
Стогне від розпуки зранена земля, 
І сивіти стала матінка моя. 

Мати: Доню моя, доню, синьоока зірко, 
У житті буває солодко і гірко. 
Як би твої очі не манили зваби, 
Не посмій вчинити Батьківщині зради. 
Не посмій зламати гілку калинову – 
Сиротою станеш, як забудеш мову. 
Можеш призабути запах рути –м’яти, 
Але рідну мову мусиш пам’ятати. 
Можеш не впізнати голосу діброви, 
Та не смій зректися маминої мови!

 

Ведучий: - Кожне слово української мови має своє обличчя . Як у квітки, у слова неповторний аромат і відтінок барви , і таких відтінків кожна барва має тисячі. Воно – з гомону полів, лісів і морів, мережене сходом і заходом сонця ,гаптоване сяйвом місяця і зірок, переткане червоною калиною, уквітчане синім барвінком, осяяне золотими соняхами, тому не дивно, що для нас , українців, наша мова – найбагатша.

 

Сценка (на екрані  поїзд)

Ведуча: - Було це давно,ще коли Галичина належала до Австрії,у далекому 1916 р. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали : англієць,італієць,німець та відомі українські юристи. Розмови велися навколо різних проблем,нарешті заговорили про мови:чия моя краща й котрій із них належить світове майбутнє.

Англієць:- Англія – країна завойовників,мандрівників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли по всьому світу. Англійська мова – це мова Шекспіра,Байрона ,Діккенса. Безумовно, їй належить світове майбутнє.
Німець: - Ні в якому разі! Німецька мова – це мова двох великих імперій:Німеччини й Австрії ,які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, це мова Гете,Шиллера,Канта. І тому ,саме вона претендує на світове панування.

Італієць: -  Панове,ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії , мова музики й кохання. Нею написані нетлінні твори Данте, Петрарки,опери Верді,Росині. Тому італійська мова має бути провідною у світі.
Українець : - Я не вірю в світову мову! Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те,яке місце відводять моїй,українській мові,поміж ваших народівЯ також міг би сказати,що моя мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського ,мова геніального поета Тараса Шевченка, мова кращої з кращих поетес світу - Лесі Українки, мова нашого мислителя-філософа Франка,який вільно володів 14 мовами,але,все одно ж,рідною для нього залишалася українська.Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень,тобто це більше ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж,по суті , нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну могли б ви , наприклад,своїми мовами написати вірш, в якому б усі слова починалися з однакової літери?
Усі: -  Ні,ні,ні!Це неможливо!

Українка: -  Це у вас неможливо,а нашою мовою це зовсім неважко. Просто  назвіть якусь букву.
Німець: -  Нехай буде буква еС.
Українка

Самотній сад

Сипле,стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни,стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Усі (оплески) :- Геніально!Незрівнянно!

Ведуча : -  Після таких доказів юристів-українців уже ніхто не сумнівався, що українська мова – є найбагатшою й наймилозвучнішою.
 

Ведучий: Дейл Карнегі писав, що про людину судять з чотирьох речей :  як вона виглядає,  що вона робить,  як і що вона говорить. Наша мова належить до високо-розвинених мов світу.    

 

Ведуча: На 50% ставлення до людини у світі залежить від її мови, а ще від толерантного ставлення до інших мов! Я, наприклад, вивчаю японську та французьку мови!

 

Ведучий: А мені до вподоби італійська! Уяви  лишень, що Україна – осередок  130-ти національностей і народностей! А українська мова є тим спільним, що їх усіх об»єднує .

 

Виходять українка, росіянка, полька, татарка, вірменин під музичний супровід.

Кримська татарка: Мова кожного народу неповторна і – своя;

в ній гримлять громи в негоду, в тиші – трелі солов’я.

    

Росіянка: На своїй природній мові і потоки гомонять;

зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять.

 

Українка: Солов’їну, барвінкову, колосисту – на віки –

українську рідну мову в дар мені дали батьки.

 

Вірменин: Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас,

бо ж єдина – так, як мати, мова в кожного із нас!             

     

Кримська татарка: Бережімо кожну хвилину, у якій ожива рідне слово,

І шукати не бійтесь планету, на якій щось побачите нове!

     

Полька: Бо допоки ми небайдужі,  толерантні, гідні багатства,

Обдаровані будуть нащадки, що живуть у любові й братстві

     

-  І дивується Всесвіт нехай: як їм порозумітись вдалося?

      

Вірменин: Ти привітно гостей зустрічай – так вже здавна у нас повелося!

      

Українка-мова: І тоді оживу, як і вперше! Сколихну ваші душі й серця!

І задумане зможемо звершить, бо усі ми разом сім’я!

 

Ведуча : - Сьогодні зі щирими словами ми звертаємось до Господа, щоб він оберігав нашу мову, нашу батьківщину, наш народ. Щоб нарешті на нашій землі не завтра, а вже сьогодні запанував мир і спокій, щоб матері не оплакували синів, які гинуть на своїй же землі. Щоб наші вороги усвідомили, що ми єдиний народ, що Україна – сильна, єдина, неділима – від Заходу до Сходу, від Півдня до Півночі, і нікому ніколи не вдасться поставити її на коліна.

 

Ведучий : -  Ми свято віримо в те, що не зміліє ріка нашої мови ніколи, слово рідне заграє новими гранями краси і довершеності! 

(Виходить учениця в українському вбранні)

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні – таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас – Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитайте у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
У якому свідомості нашій збагнути незмога,
Чим солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Звучить пісня «Гімн мові» + танець з полотнами

Текст пісні «Гімн Українській мові»

  Так багато різних мов існує в світі,

Знають добре навіть це маленькі діти.

Кожна кращою є для свого народу,

Богом українська дана в нагороду.

Всім гостям ми раді, хто повагу має,

До традицій наших й мову хто вивчає.

Тим, кому до українського байдуже,

Ми не подамо руки з тобою, друже.

ПРИСПІВ:

Стань поруч і заспіваймо, брате,

Мову батьківську всім треба знати.

Мову держави, в якій живемо,

Прапор якої у світ несемо.

Хто б ти не був і якої віри,

Насамперед ти є українець.

Тож гідним будь України-неньки,

Мову козацьку люби серденьком.

ПРОГРАШ            (на сцену виходять усі учасники)

Ти не будь в своїй державі яничаром,

Що несе Вкраїні лихо і покару.

Мову продає, що від дідів зосталась,

Віру віддає чужинцям на поталу.

Але станем ми пліч-о-пліч проти змови,

Занедбати не дамо своєї мови.

Всі ми патріоти неньки України,

В нас вона одна і мова в нас єдина!

ПРОГРАШ, ПРИСПІВ-ДВІЧІ