Сценка до дня вчителя

Майбутня вчителька

На лавочці сидять дві бабусі і одна з них плаче, бо її внучка збирається стати вчителькою.

Бабуся 1: Здорова була, Пилипівна! Як справи?
Бабуся 2: І тобі, дай Боже, здоров'ячка! Те-е-е... Несторівна, погано все, валідол п'ю, внучка з розуму зійшла, прости Господи-и-и… Ото тих сералів як надивиться.. Якби ж було до толку якого, га-а-а…

Бабуся 1: І чого б то така придибенція?
Бабуся 2: А така придибенція, що всім придибенціям найбільша придибенція! Світ такої придибенції з усіх придибенцій придибенції не бачив!
Бабуся 1: І що? Так уже й не бачив!
Бабуся 2: Так і не бачив. Бо моя вчителькою хоче стати... (пхикає)
Бабуся 1: А хіба погано вчителькою бути? Указочкою собі по дошці водиш, та й водиш! Ще ж не мішки на горбі тягати, н-дя… Язиком плескать, тю-ю.. Знала б ти чого, Пилипівна, ревіти та душею трясти!
Бабуся 2: Та що ж хорошого, діти знаєш зараз які грамотні, що ну! Такі вже грамотяки, що прямо як на тих цукерках написано. Шиколадних.
Бабуся 1: А що там написано, на тих цукерках? Я вже стара, не добачаю прочитати.
Бабуся 2: Йо-ма-йо!
Бабуся 1: Не ругайтеся, Пилипівно!
Бабуся 2: Я й не ругаюся, Боже збав, то на цукерках таке. Внуку хтось угостив. То мені дала укусить на оцей зуб, що сиротою в роті зостався. Ото тепер і діти такі. Тоже сироти. Тіко на розум. Точно – сполшне тобі йо-ма-йо! Їм тільки гуляти, вчитися не хочуть, нервів не хватить. А ти про указку. Та якби тою указкою, прости Господи, можна було би якого перехрестити, та по тому мєсту, що м’яке. Гляди, може, й діло було би, та наука полізла би в голову через те самеє мєсто. А то ж тепер – не тронь! А воно тобі лобурем і виростає. Навчиш таких, ага..
Бабуся 3: Здрасьтє, дєвочки, про що так цікава діскусія? (сідає на лавочку)
Бабуся 2: Так от у Пилипівни внучка вчителькою хоче стати...
Бабуся 3: Йо-ма-йо!
Бабуся 2: Ти що, цукерки такі їла?
Бабуся 3: Нє, то я так ругаюся.
Бабуся 1. А що, і тобі професія не дуже?
Бабуся 3: А де ж там те дуже, га? Де те дуже?! От ще, це ж купа зошитів, табличку множення щодня повторяй, а там, як заміж вискоче, то в хаті голодний чоловік і діти, у школі нєрвотрьопка, а ти чоловікові замість борщу уроки готуй…
Бабуся 2: Ось я і кажу ...
Бабуся 1: Ну ні, ви не праві, а якщо вона завучем, а потім і директором стане?
Бабуся 2: Ага, та до того часу посивіє.(ридає) Директором? Внучка? Та ти що, це ж взагалі круглий рік тобі пиши звіти, якісь накази, санстанція бацилами засмикає, районо усю душу витрясе, а молоді вчительки неслухів директором лякатимуть, як тою чупакаброю!..
Бабуся 1: А платять-то − капєйкі!
Бабуся 3: Ну да, але ж бувають і інші роботи таки гарні... Грошовиті…
Бабуся 1: Там хорошо, де нас нема!
Бабуся 3: А нас нема ніде!
Бабуся 1:Як це – нема нас ніде?
Бабуся 3: Бо ми на пенсії!
Бабуся 2: А може, онука таким вчителем стане, як вчителі з нашої школи, і любити її учні будуть, і поважати?
Бабуся 1: Так, але поки ще вона виросте, вже й не знаєш, чого й чекати.
Бабуся 3: А скільки років внучці?
Бабуся 1: Так п'ять, читає сама, співає. Рахує до десяти…
Бабуся 2: Тьху ти, чого заздалегідь переживати, ще стільки часу, можна вибрати, де працювати і і як заробляти. А можна й передумати.
Бабуся 1: Може і правда... Шановні вчителі, а що скажете – чи варто внучці вчителем працювати?