Семінар- практикум «Формування правильної звуковимови у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку засобами артикуляційної гімнастики. Техніка формування мовленнєвої культури"

Семінар- практикум

«Формування правильної звуковимови у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку засобами артикуляційної гімнастики.

Техніка формування мовленнєвої культури педагога».

 

Вступ

Мова відіграє важливу функцію в житті людини. Вона є засобом спілкування, засобом обміну думками людей між собою. Без цього люди не могли б організовувати спільну діяльність, домагатися взаємного розуміння.

Виховання мовлення у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, що включає вміння чітко вимовляти звуки і розрізняти їх, володіти артикуляційним апаратом, правильно будувати речення і зв'язне висловлювання, є необхідною умовою повноцінного розвитку особистості.

В даний час зростає число людей, що мають те чи інше мовне порушення. Існують різні причини, що можуть викликати проблеми у мовленнєвому розвитку. Основні з них поділяються на:

Фізіологічні — недостатньо розвинений нервово-м'язовий апарат. Дитячий мозок повільно і нечітко диференціює рухи артикуляційного апарату, слабо розвинені органи, що сприймають і відтворюють звуки мовлення;

Психологічні — недостатньо розвинені фонематичний слух (дитина не розрізняє подібні звуки), слухова пам'ять (дитина не утримує у пам'яті норму звучання звуків), нестійка слухова увага (один і той самий звук дитина відтворює щоразу інакше);

Соціальні — постійна присутність у близькому оточенні людей, які мають вади мовлення і педагогічна занедбаність.

Основними причинами, які більшою мірою спричиняють затримку мовленнєвого розвитку дитини є вади та розлади мовлення, що можуть виникнути у різні періоди раннього дитинства і позначитися на подальшому інтелектуальному та комунікативному розвитку, а також такі, які призводять до руйнації особистості, соціальної незрілості.

Розділ I. Теоретичні основи розвитку мовленнєвої моторики у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку засобами артикуляційної гімнастики

1.1. Стан проблеми розвитку мовної моторики дітей в теорії та практиці педагогіки.

Повноцінний розвиток мовлення є необхідною умовою гармонійного розвитку особистості. Виховання «чистої» мови у дітей - це серйозне завдання, що стоїть перед батьками, логопедами, вихователями і вчителями.

Мова - це діяльність, яка здійснюється при узгодженому функціонуванні головного мозку та інших відділів нервової системи. У здійсненні мовної функції беруть участь слуховий, зоровий, руховий і кінестетичний аналізатори.

Для розвитку звукової сторони мови має величезне значення розвиток рухливих м'язів артикуляційної моторики: губ, язика, нижньої щелепи, м'якого піднебіння. Дитині, для правильної вимови звуку, потрібно відтворити артикуляційний уклад, що складається зі складного комплексу рухів, при цьому артикуляція, фонация і дихання повинні бути достатньо скоординовані у своїй роботі, а мовнорухове співвідношення  з відповідними слуховими відчуттями.

Н.А. Бернштейн розробив теорію організації рухів і відніс мову до вищого рівня організації рухів. Ним же визначені етапи виконання довільного руху, які необхідно враховувати при корекційної роботи з різними формами мовленнєвої патології, яка характеризується порушенням довільних моторних актів.

1.                   На початковому етапі здійснюється сприйняття і оцінка ситуації самою людиною, включеним в дану ситуацію.
2.                   На другому етапі намічається рухові завдання і образ того, що має бути. Рухові завдання поступово ускладнюється. По ходу виконання руху ЦНС здійснює корекцію з тим, щоб поставлена рухова мета і модель майбутнього руху збіглися.
3.                   На третьому етапі відбувається програмування рішення визначеної задачі, тобто індивід сам намічає мету та зміст і адекватні засоби, за допомогою яких він може вирішити рухову задачу.
4.                   На четвертому етапі здійснюється фактичне виконання рухів: людина долає всі надлишкові ступені руху, перетворює його керовану систему і виконує потрібний цілеспрямований рух.

Це можливо в тому випадку, якщо людина опанувала координацію рухів. Порушення одного з компонентів координації (точність, відповідність, плавність) веде до порушення руху в периферичному відділі мовного апарату.

   Чиста мова дошкільнят – бажання для багатьох батьків. В період освоєння мови вимова малюка завжди недосконала. Це обумовлено, по-перше, недостатньою розвиненістю рухів мовних органів (язика, нижньої щелепи, губ, м´якого піднебіння), по-друге, фонематичним слухом, що знаходиться на стадії формування (Фонематичний слух - це здатність сприймати і диференціювати всі звуки мови).

До 4-5 років в нормі всі ці недосконалості проходять самі собою, дитина освоює вимову всіх звуків і правильне використання їх у словах.

Але нерідко буває й так, що дефекти вимови не виправляються природно до цього віку і приймають форму стійкого порушення. У цьому випадку важливо вчасно розпочати систематичні заняття з логопедом, оскільки з кожним роком корекція дається все складніше, для неї потрібно все більше часу і все більше зусиль дитини. Чотирьох - п´ятирічна дитина має незаперечно велику перевагу перед семирічними у вирішенні своїх проблем вимови.

     Що може допомогти дитині ефективно опанувати правильну вимову, як на етапі природного освоєння, так і у випадку необхідності корекційних занять. Захоплюючим і дієвим методом стане артикуляційна гімнастика.

Артикуляційна гімнастика - це система вправ, спрямованих на вироблення повноцінних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, необхідних для правильної вимови звуків, певної складної одиниці виразу.

     За допомогою артикуляційної гімнастики тренуються правильні повноцінні рухи мовних органів, які необхідні для правильної вимови звуків. Якщо простіше, то її можна назвати "зарядкою для язичків" і легко зробити улюбленою і веселою грою для малюка. Кожна з вправ має свою образну назву, у заняттях з дитиною педагоги та батьки можуть використовувати її або вигадати свою, більш вдалу. Назви дозволяють перетворити артикуляційну гімнастику на гру, що зацікавить дитину.

Для того, аби дитина краще засвоювала вправи артикуляційної гімастики, уміло дифиренціювала рухи органів артикуляції,  вона повинна добре знати будову артикуляційного апарату. Артикуляційний відділ складається з язик, губ, нижньої щелепи, м'якого піднебіння, увулі, зубів, альвеол і твердого піднебіння. Найбільш рухомим мовним органом є язик. Він складається з кореня язика і спинки, в якій розрізняють задню, середню і передню частини.

Розвиток артикуляційної моторики у дошкільнят - це складний педагогічний процес, так як він здійснюється за рахунок спеціальних багаторазово повторюваних вправ. Для точного сприйняття, розуміння і засвоєння кожної вправи необхідна достатність, сформованість зорового і слухового сприйняття, увага, пам'ять, здатність концентрації волі, посидючість, добре розвинена працездатність.

1. 2. Особливості розвитку мовної моторики у дошкільників та молодших школярів.

 

 Розвиток артикуляційного апарату починається з самого народженн, але перебуває на рефлекторному рівні. У дитини виникає рефлекторний крик і за рахунок цього, кругова м'яз рота напружується і розтягується, м'яке піднебіння піднімається і опускається. При появі гуління і сміху стають активними задня і середня частини спинки язика. Таким чином, до першого року життя у дитини з'являються змички органів артикуляції.

До півтора років з'являється можливість чергувати позиції (змичка - щілина). Дитина здатна вимовляти губно-губні звуки П, Б, М, задньоязичні Г, К, Х, губно- зубні В, Ф. До кінця другого року життя артикуляційний апарат дитини готовий до простих рухів.

Після трьох років дитина може піднімати кінчик язика вгору і напружувати спинку язика, це дозволяє з'являтися свистячим і шиплячим звукам.

До 4 -4.5 років у мові дитини з'являється сонорний вібрант - звук «р». Це звук пізнього онтогенезу, для нього необхідно чітке виділення кінчика язика, його здатність ставати тонким. До п'яти років з'являється можливість вібрації кінчика язика.

Таким чином, артикуляційна база в онтогенезі поступово формується до п'яти років.

У дитини шостого року життя вдосконалюється зв'язне, монологічне мовлення. Вона може без допомоги дорослого передати зміст невеликої казки, оповідання, мультфільму, описати ті чи інші події, свідком яких вона була. У цьому віці дитина вже може самостійно розкрити зміст картинки, якщо на ній зображені предмети, які їй добре знайомі. Але при складанні оповідання по картинці вона ще часто концентрує свою увагу головним чином на основних деталях, а другорядні, менш важливі, часто опускає.

У процесі багатої мовної практики дитина до моменту вступу до школи оволодіває також основними граматичними закономірностями мови. Вона правильно будує речення, грамотно висловлює свої думки в обсязі доступних понять. Перші пропозиції дитини-дошкільника відрізняються спрощеністю граматичних конструкцій. Це прості непоширені речення, що складаються тільки з підмета і присудка, а іноді лише з одного слова, яким висловлюється ситуація. Найбільш часто дитиною вживаються слова, що позначають предмети та дії. Трохи пізніше в мові з'являються і поширені пропозиції, що містять, крім підмета і присудка, визначення, обставини. Поряд з формами прямих відмінків дитина вживає і форми непрямих відмінків. Ускладнюються також граматичні конструкції пропозицій, з'являються придаткові конструкції із сполучниками: бо, якщо, коли і т. д. Все це говорить про ускладнення процесів мислення у дитини, що знаходить своє вираження в мові. У цей період у з'являється діалогічна мова, яка часто виражається в розмові із самим собою в процесі гри.

Таким чином, можна сказати, що фундамент мовного розвитку дитини закладається в дошкільному періоді, тому мова в цьому віці повинна бути предметом особливої турботи з боку дорослих.

У шкільному віці вади мовлення часто заважають успішному навчанню. Діти 6-річного віку, а тим більше 7-річного, що надходять до школи, зазвичай правильно вимовляють усі звуки. Однак у деяких дітей цього віку, а часом навіть більш старших, вимова виявляється ще несформованою, і тоді батьки повинні на це звернути увагу, не чекаючи природного подолання мовного нестачі самою дитиною. Правильне і чітка вимова слів дитиною потрібно для того, щоб його мова була зрозумілою для оточуючих людей. Разом з тим неправильна вимова може заважати розумінню самою дитиною мови інших. У соматично ослаблених дітей спостерігаються труднощі переключення з одного артикуляції на іншу, зниження і погіршення якості артикуляційного руху, зниження часу фіксації артикуляційної форми, зниження якості виконаних рухів.

Найбільш яскраво моторна недостатність органів артикуляції і моторики рук проявляється при виконанні складних рухових актів, що вимагають чіткого управління рухами, точної роботи різних м'язових груп, правильної просторово-часової організації руху.

Будь-яке порушення мови, в тій чи іншій мірі, може відбитися на діяльності та поведінці дитини. Завдання педагогів полягає в тому, щоб допомогти дитині подолати порушення. І чим раніше буде виявлено дефект, тим ефективніше і успішніше буде робота щодо її подолання.

1. 3. Артикуляційна гімнастика як основний  метод педагогічного впливу в системі корекційної роботи з розвитку мовної моторики у дошкільнят та молодших школярів. Її класифікація, методика виконання та проведення.

Педагогічний вплив здійснюється різноманітними методами: словесними, наочними і практичними.

До словесних методів належать розповідь і бесіда. За допомогою розповіді дитина отримує уявлення про красиве і правильне мовлення.

До наочних методів відносять спостереження, розглядання картин і малюнків, перегляд відеофільмів, прослуховування дисків. Все це повинно супроводжуватися правильною мовою педагога і відповідати поставленим завданням.

До практичних методів відносяться вправи, ігри і моделювання. Вони успішно застосовуються при усуненні порушень мовлення, тому що при виконанні вправ дитина на практиці використовує набуті вміння та навички.

 Основним засобом розвитку мовної моторики є артикуляційна гімнастика.

У логопедичної практиці існують різні підходи до класифікації артикуляційної гімнастики.

Перший підхід класифікує артикуляційну гімнастику за активністю дитини при її виконанні:

Пасивна артикуляційна гімнастика. Даний вид гімнастики припускає, що активізація рухів органів артикуляції виконується не самою дитиною, а педагогом. Пасивна гімнастика застосовується при дитячому церебральному паралічі, дизартрії, моторної алалії, моторної афазії, тому що за даних порушення артикуляційні м'язи мають обмежені можливості для довільних рухів. Мета даної гімнастики - стимулювання кінестетичних відчуттів від рухів активних органів артикуляції.

Пасивно-активна артикуляційна гімнастика здійснюється на безумовно-рефлекторної основі. Активні рухи рухомих органів артикуляції викликаються харчовим подразником.

Активна артикуляційна гімнастика. Мета гімнастики - вироблення повноцінних, точних, плавних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, вміння об'єднувати прості рухи і складні, необхідні для правильної вимови звуків. Вправи виконуються самою дитиною за зразком.

Другий підхід класифікує артикуляційну гімнастику за спрямованістю впливу на різні групи м'язів:

•                   вправи для м'язів плечового поясу;
•                   вправи для м'язів шиї;
•                   гімнастика жувально-артикуляційних м'язів;
•                   вправи на стимуляцію рухів нижньої щелепи;
•                   гімнастика м'язів зіва і глотки;
•                   вправи для активізації м'язів м'якого піднебіння;
•                   вправи для язика;
•                   гімнастика для губ і щік.

Третій підхід класифікує артикуляційну гімнастику за спрямованістю на формування артикуляційних укладів різних фонетичних груп (звуків пізнього онтогенезу):

•                   для свистячих звуків;
•                   для сонорних звуків «л» і «ль»;  «р» і «рь».

 

Методика проведення та виконання артикуляційної гімнастики

Заняття ведуться за такою схемою: спочатку виховуються грубі рухи органів. У міру їх засвоєння дитиною переходять до вироблення більш диференційованих рухів в цій же області. Гальмування неправильних рухів досягається використанням зорового контролю, а також введенням в роботу ритму: окремі рухи обмежуються певною тривалістю і перериваються паузами такої ж тривалості згідно відбиванню рукою такту.

Принципом відбору артикуляційних вправ кожен раз буде служити характер дефекту вимови і доцільність рекомендованих рухів для правильного проголошення даного звуку. Тренувати треба лише рухи, що потребують виправлення, і тільки необхідні для вимови звуку. Вправи повинні бути цілеспрямованими: важливо не їх кількість, важливі правильний підбір вправ та якість виконання.

При відборі матеріалу для артикуляційної гімнастики необхідно дотримуватися певної послідовності - йти від простих вправ до більш складним. Проводити гімнастику потрібно більш емоційно, в ігровій формі.

Дозування кількості повторень одного і того ж руху повинна бути суто індивідуальною як для кожної дитини, так і для кожного даного періоду роботи з ним. На перших заняттях іноді доводиться обмежуватися дворазовим виконанням вправ у зв'язку з підвищеною виснаженістю м'яза який тренують. Надалі доводити кількість повторень до 15-20, а за умови коротких перерв - і більше.

Артикуляційну гімнастику зазвичай виконують сидячи, так як в цьому положенні у дитини спина пряма, тіло не напружене, руки і ноги перебувають у спокійному стані. Розміщувати дітей треба так, щоб всі вони бачили обличчя педагога.

Педагог повинен стежити за якістю виконуваних кожною дитиною рухів, у іншому випадку артикуляційна гімнастика не досягає своєї мети.

  Спочатку вправи потрібно виконувати неквапливо, перед дзеркалом, оскільки дитині потрібна зорова перевірка. Потім потреби в дзеркалі не буде. Корисно ставити дитині питання, наприклад: що робить язичок? Де він розташований (внизу чи вгорі)? Що роблять губи?

Далі швидкість завдань можна прискорити і робити їх під рахунок. Проте спостерігати, щоб вправи виконувалися правильно і точно, в іншому випадку в заняттях немає сенсу.

Займаючись з дітьми від 3 до 4 років треба спостерігати, щоб вони вивчили головні рухи. А до дітей чотирьох-п'яти років вимоги збільшуються: рухи повинні бути плавними і чіткими, без здригання. У віці від шести до семи років діти виконують вправи в прискореному темпі.

В тому випадку, якщо займаючись у дитини, тремтить язичок, надто напружений, або ухиляється в бік, і дитина не взмозі затримати необхідне положення навіть на короткий проміжок часу, потрібно підібрати більш прості вправи щоб розслабити м'язовий тонус, зробити розслабляючий масаж.

      Артикуляційна гімнастика це хороший метод для досягнення позитивного результату за короткий термін, якщо вчасно виявити відхилення і взятися за роботу з дитиною. Правильна звуковимова спільно з різноманітним словниковим запасом і граматично точною, зв'язною, добре сформованою вимовою, є головними показниками підготовленості дитини до школи!

 Цілеспрямовані вправи допомагають підготувати артикуляційний апарат дитини до правильного виголошення потрібних звуків. Ці вправи підбираються, виходячи з правильної артикуляції звуку, тому їх краще об'єднувати в комплекси. Кожен комплекс готує певні рухи і положення губ, язика, виробляє правильну повітряний струмінь, тобто все те, що необхідно для правильного утворення звуку.

Артикуляційну гімнастику слід завжди починати з відпрацювання основних рухів і положень губ, язика, необхідних для чіткого, правильної вимови всіх звуків.

Комплекс І включає такі вправи

1. Утримування губ в усмішці, верхні та нижні зуби оголені.
2. Витягувать губи вперед трубочкою.
3. Почергове виконання положення губ: в усмішці - трубочкою.
4. Спокійне відкривання і закривання рота, губи в положення посмішки.
5. Язик широкий.
6. Язик вузький.
7. Почергове виконання положень язика: широкий - вузький.
8. Піднімання язика за верхні зуби.
9. Почергове виконання рухів язика вгору - вниз.
10. Почергове виконання наступних рухів язика (при опущеному кінчику): відсунути язик в глиб рота - наближати до передніх нижніх різців.

 

Комплекс ІІ (основний).

1. Відкрить рот і потримати відкритим (а - а - а - а), закрити.
2. «Парканчик» - губи в усмішці, видно верхні і нижні зуби.
3. «Хоботок» - губи витягнуті вперед трубочкою.
4. «Лопатка» - широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Тримати 10 - 15 секунд.
5. «Голочка» - рот відкритий. Вузький напружений язик висунутий вперед. Чергувати «Лопатка» - «Голочка».
6. «Часики» - рот відкритий. Губи розтягнуті в посмішку. Кінчиком вузького язика поперемінно тягтися під рахунок до куточків рота.
7. «Гойдалки» - рух язика: ніс - підборіддя.

Вправи для губ.

1. «Усмішка» - утримування губ в усмішці. Зуби не видно.
2. «Парканчик» - рот закритий. Верхні і нижні зуби оголені. Губи розкриті в усмішці.
3. «Трубочка» - витягування губ вперед довгою трубочкою.
4. «Хоботок» - витягування зімкнутих губ вперед.
5. «Бублик» - зуби зімкнуті. Губи округлені та трохи витягнуті вперед. Верхні і нижні різці видно.
6. Чергування положень губ: «Парканчик» - «Бублик», «Усмішка» - «Хоботок».
7. «Кролик» - зуби зімкнуті. Верхня губа піднята і оголює верхні різці.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 1 для свистячих (с, з, ц)

1.     «Загнати м'яч у ворота»

Мета: Виробляти тривалу, спрямований повітряний струмінь.

Опис. Витягнути губи вперед трубочкою і тривало дути на ватяну кульку (лежить на столі перед дитиною), заганяючи його між двома кубиками.

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб не надувалися щоки, для цього їх можна злегка притримувати пальцями.

- Заганяти кульку на одному видиху, не допускаючи, щоб повітряний струмінь був переривчастим.

 

2.     «Замісимо тісто»

Мета: Виробляти вміння, розслабивши м'язи язика, утримувати його широким, розпластаним.

Опис. Трохи відкрити рот, спокійно покласти язик на нижню губу і, поплескуючи його губами, вимовити «пя - пя - пя».

Утримувати широкий язик в спокійному положенні при відкритому роті під рахунок від 1 - 5, 5 - 10.

Методичні вказівки.

- Нижню губу не слід підвертати і натягувати на нижні зуби.

- Мова має бути широким, краї його стосуються куточків рота.

- Поплескувати язик губами треба кілька разів на одному видиху.

Слідкувати, щоб дитина не затримував при цьому повітря, що видихається.

3. «Млинець»

Мета: Виробляти вміння утримувати язик в спокійному, розслабленому стані.

Опис. Посміхнутися, відкрити рот, покласти широкий передній край язика на нижню губу. Утримувати його в такому положенні під рахунок від 1 - 5, 5 - 10.

Методичні вказівки.

- Губи не розтягувати у сильну посмішку, щоб не було натягу.

- Стежити, щоб не підверталася нижня губа.

- Не висовувати язик далеко: він повинен накривати тільки нижню губу.

- Бічні краї язика повинні стосуватися куточків рота.

- Якщо вправа не виходить, треба повернутися до вправи «Замісимо тісто».

 

4. «Сопілочка»

Мета: Виробляти плавний, тривалий, безперервний повітряний струмінь, що йде посередині язика.

Опис. Посміхнутися, покласти широкий передній край на нижню губу і, як би вимовляючи тривалий звук ф, здути ватку на протилежний край столу.

Методичні вказівки.

- Нижня губа не повинна натягатися на нижні зуби.

- Не можна надувати щоки.

- Стежити, щоб діти вимовляли звук ф, а не звук х, тобто повітряний струмінь була вузька, а не розсіяна.

5. «Почистимо зуби»

Мета: Навчити дітей утримувати кінчик язика за нижніми зубами.

Опис. Посміхнутися, показати зуби, відкрити рот і кінчиком язика почистити нижні зуби, роблячи спочатку рухи язика з боку в бік, потім знизу вгору.

Методичні вказівки.

- Губи нерухомі, перебувають у становищі посмішки.

- Рухаючи кінчиком язика з боку в бік, стежити, щоб він знаходився біля ясен, а не ковзав по верхньому краю зубів.

- Рухаючи язиком знизу вгору, стежити, щоб кінчик язика був широким і починав рух від коріння нижніх зубів.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 2 Для шиплячих (ш, ж, ч, щ)

1. «Смачне варення»

Мета: Виробляти рух широкої передньої частини язика вгору і положення язика, близьке до форми чашечки, яке він приймає при вимові звуку ш.

Опис. Злегка відкрити рот і широким краєм язика облизати нижню губу, робити язиком зверху вниз, але не з боку в бік.

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб працював тільки язик, нижня щелепа повинна бути нерухомою.

- Язик має бути широким, бічні краї його торкаються кутів рота.

- Якщо вправа не виходить, потрібно повернутися до вправи «Покарати неслухняний язик».

2. «Гармошка»

Мета: Зміцнити м'язи язика. Розтягувати під'язикову вуздечку.

Опис. Посміхнутися, відкрити рот, приклеїти язик до верхнього піднебіння і, не відпускаючи язик, закривати і відкривати рот. Губи знаходяться в положенні посмішки.

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб губи були нерухомі, коли відкривається рот.

- Відкривати і закривати рот, утримуючи його в кожному положенні під рахунок до 5.

- Стежити, щоб при відкритті рота не провисала одна з сторін язика.

3. «Парашут»

Мета: Виробляти підйом язика вгору, вміння надавати йому форму ковшика і направляти повітряний струмінь посередині язика.

Опис. Посміхнутися, відкрити рот, покласти широкий край язика на верхню губу так, щоб бічні краї його були притиснуті, а посередині був жолобок, і здути ватку, покладену на кінчик носа. Повітря при цьому повинне йти посередині язика, тоді ватка полетить вгору.

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

- Бічні краї язика повинні бути притиснуті до верхньої губи.

- Нижня губа не повинна підвертається і натягуватися на нижні зуби.

4. «Чашка»

Мета: Навчитися утримувати язик у формі чашечки вгорі, біля верхніх зубів. Зміцнювати його мускулатуру.

Опис. Посміхнутися, відкрити рот і встановити язик вгорі у формі чашки.

Методичні вказівки.

- Якщо «Чашка» не виходить, то необхідно розпластати язик на нижній губі і злегка натиснути на середину язика. При цьому краї язика піднімаються вгору, і язик приймає потрібну форму.

- Можна також розпластати язик поплескуванням по ньому губами, загорнути його на верхню губу, притримуючи край пальчиками.

- При виконанні вправи краї язика перебувають біля верхніх зубів.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 3 для сонорних звуків (л, ль)

1.«Замісимо тісто»

Мета: Виробляти вміння, розслабивши м'язи язика, утримувати його широким, розплатаним.

Опис. Трохи відкрити рот, спокійно покласти язик на нижню губу і, поплескуючи його губами, вимовити звук «пя - пя - пя».

Утримувати широкий язик в спокійному положенні при відкритому роті під рахунок від 1 - 5, 5 - 10.

Методичні вказівки.

- Нижню губу не слід підвертати і натягувати на нижні зуби.

- Язик має бути широким, краї його торкаються куточків рота.

- Поплескувати язик губами треба кілька разів на одному видиху.

Слідкувати, щоб дитина не затримував при цьому повітря, що видихається.

 

 

2. «Пароплав гуде»

Мета: Виробляти підйом спинки язика вгору.

Опис. Привідкрити рот і довгостроково вимовляти звук и (як гуде пароплав).

Методичні вказівки.

Слідкувати, щоб кінчик язика був опущений і знаходився в глибині рота, а спинка була піднята до піднебіння.

3. «Індик»

Мета: Виробляти підйом язика вгору, рухливість його передньої частини.

Опис. Відкрити рот, покласти язик на нижню губу і здійснювати рух широким переднім краєм язика по верхній губі вперед і назад, намагаючись не відривати язик від губи, як би погладжуючи її. Спочатку виробляти повільні рухи, потім прискорити темп і додати голос, поки не буде почуте бл - бл (як індик болбочет).

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб язик був широким і не звужувався.

- Щоб рухи язика були вперед - назад, а не з боку в бік.

- Язик повинен «облизувати» верхню губу, а не випадати вперед.

4. «Гойдалки»

Мета: Виробляти вміння швидко міняти положення язик, необхідне при з'єднанні звуку л з голосними а, и, о, у.

Опис. Посміхнутися, показати зуби, відкрити рот, покласти широкий язик за нижні зуби (з внутрішньої сторони) і утримувати в такому положенні під рахунок від 1 - 5. Потім підняти широкий язик за верхні зуби і утримувати під рахунок від 1 - 5. Так по черзі змінювати положення язика 4 - 6 разів.

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб працював тільки язик, а нижня щелепа і губи залишалися нерухомими.

5. «Конячка»

Мета: Зміцнює м'язи язика та виробляє підйом язика вгору.

Опис. Посміхнутися, показати зуби, відкрити рот і поклацати кінчиком язик.

Методичні вказівки.

- Вправа спочатку виконуються в повільному темпі, потім швидше.

- Нижня щелепа не повинна рухатися, працює тільки язик.

- Якщо у дитини поклацування не виходить, потрібно запропонувати йому виконувати вправу «Приклеїти цукерку», а потім повернутися до цієї вправи.

- Стежити, щоб кінчик язика не потрапляв всередину, тобто щоб дитина клацала язиком, а не цілував.

 

 

Комплекс артикуляційної гімнастики № 4 для сонорних звуків (р, рь)

1. «Маляр»

Мета: Відпрацювати руху язика вгору і його рухливість.

Опис. Посміхнуться, відкрити рот і «погладити» кінчиком язика тверде піднебіння, роблячи рухи язиком вперед - назад.

Методичні вказівки.

- Губи і нижня щелепа повинні бути нерухомі.

- Стежити, щоб кінчик язика, просуваючись вперед, доходив до внутрішньої поверхні верхніх зубів, коли він просувається вперед, і не висовувався з рота.

 

2. «Барабан»

Мета: Зміцнювати м'язи кінчика язика, виробляти підйом язика та вміння робити кінчик язика напруженим.

Опис. Посміхнутися, відкрити рот і постукати кінчиком язика за верхніми зубами, багаторазово і чітко вимовляючи звук д: д - д - д. Спочатку звук д вимовляти повільно. Постійно прискорюючи темп.

Методичні вказівки.

- Рот повинен бути відкритий, губи в усмішці, нижня щелепа нерухома, працює тільки язик.

- Стежити, щоб звук д носив характер чіткого удару - не був хлюпаючим.

- Кінчик язик не повинен підвертається.

- Звук потрібно вимовляти так, щоб відчувалася повітряний струмінь

3. «Барабан - 2»

Мета: Виробляти підйом язика, розвивати пружність і рухливість кінчика язика.

Опис: Рот відкритий. Губи в усмішці. Широкий язик піднятий вгору до піднебіння і вимовляти по черзі чітко так - ди. При проголошенні складу так язик відводиться до центру піднебіння, при проголошенні ди - переміщається до бугорків за верхніми різцями. Спочатку вправа виконується повільно, потім темп прискорюється. При проголошенні повинна відчуватися струмінь повітря.

Методичні вказівки.

- Стежити, щоб губи не натягалися на зуби. Нижня щелепа не повинна рухатися. Проголошення - ди має бути чітким, не хлюпає, кінчик язика не повинен підвертаться.

Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів — логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять.

 

Розділ ІІ. Техніка формування мовленнєвої культури педагога.

2.1. Значення мовленнєвої культури педагога в професійній діяльності.

Педагогічна діяльність ґрунтується передусім на засадах спілкування. Поза цим процесом важко уявити діяльність учителя-вихователя. За допомогою слова педагог, як і кожна людина, виражає, утверджує себе й одночасно впливає на інших. Слово педагога — це основний інструмент, знаряддя його діяльності. Людина, яка майстерно володіє словом, здатна досягти великих успіхів у своїй роботі. Слово має таку силу, що може і ранити, і вбити людину, вилікувати і врятувати її. Народна мудрість говорить: "Шабля ранить тіло, а слово — душу", "Людське слово гостріше за стрілу", "Живе слово дорожче за мертву букву", "Кулею попадеш в одного, а словом влучиш — у тисячу", "Вітер гори руйнує, слово народи піднімає", "Мова — знамено, дружини водить".

Уміння володіти словом пов'язують з поняттям "оратор". Кого ж називають оратором? Слово "оратор" походить від латинського слова «orare», що в перекладі означає "говорити".  Російський мовознавець В.І. Даль у "Толковом словаре великорусского языка" слово "оратор" пояснює так, добираючи до нього близькі за значенням слова і словосполучення: краснослов, речистый человек, мастер говорить. Усі ці слова, як бачимо, підкреслюють: оратор — людина, яка вміє говорити красиво, образно, виразно. Слово "оратор" є багатозначним. У контексті педагогічної техніки воно має одне значення: людина, яка виголошує промову.

Учитель з погляду своїх педагогічних функцій є, певною мірою, оратором. Кожен педагог має володіти мистецтвом слова. A.C. Макаренко надавав виняткового значення вмінню педагога володіти своєрідною зброєю слова. Він писав, що ні один вихователь не може бути хорошим вихователем, не може працювати, якщо в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. Вважав, що у педагогічних інститутах треба ввести неодмінний предмет постановки голосу.

Особливої уваги найтоншому інструменту педагогічної діяльності — слову — надавав В.О. Сухомлинський: «І поведінка, і взаємини, і праця — все це залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово. В руках вихователя слово — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта».

Можна лише шкодувати, що в системі підготовки вчительських кадрів недостатньо уваги приділяється питанням постановки голосу, володінню мистецтвом мовлення. В умовах домінування інформаційних технологій цей процес з роками взагалі випадає з поля уваги педагогічних навчальних закладів.

Треба зважати на умови, за яких мовленнєва діяльність вчителя буде ефективною. Професійне мовлення вчителя має відповідати передусім вимогам культури мови. Володіння мовною культурою є важливим показником вияву інтелігентності, освіченості, вихованості особистості. А педагог в усьому має бути взірцем для своїх вихованців.

Російський учитель-методист Є.М. Ільїн наголошував: "Дотягнутися до найтонших, потаємних дум школяра у змозі лише учительський "голос", коли він є і коли художньо, а не просто фонетично поставлений".

Щоб успішно керувати своїм голосом, ефективно його використовувати, вчитель має знати позитивні й негативні риси власної голосової діяльності.

Характеристиками приємного голосу: вібруючий, спокійний, добре модульований, низького тембру, довірливий, теплий, мелодійний, турботливий, упевнений, дружній, насичений інтонацією, виразний, природний, багатий, наповнений, звучний, доброзичливий.

Характеристиками неприємного голосу: гугнявий, різкий або скрипучий, хриплий, дрижачий, високого тембру або пронизливий, плаксивий, із задишкою, нерішучий, уривчастий, занадто гучний, занадто тихий і нечутний, безбарвний, пафосний, саркастичного тону, невпевнений, монотонний, напружений, слабкий, нудний.

Учителеві необхідно постійно займатися самоаналізом власного мовлення, щоб уникати помилок. Ось деякі ознаки того, що ваше мовлення далеке від досконалості, і необхідно виправляти власні недоліки:

• Слухачі часто просять вас повторити щойно сказані слова;

• У вас помітний акцент;

• У вас втомлюється горло після десятихвилинної розмови;

• У ваших слухачів через деякий час починає блукати погляд, бо ви говорите монотонно;

• Ви втрачаєте контроль над голосом наприкінці довгого речення;

• Люди звертають увагу на те, що ви (часто несвідомо) повторюєте слівця або фрази типу "гм", "ну", "так", "знаєте", "угу", "так би мовити" …

• Ви маєте звичку зітхати, закусувати губу або виставляти її, цмокати язиком.

Важливою передумовою ефективності мовленнєвої діяльності вчителя є володіння її технікою, компонентами якої є: голос, дикція, темп, ритм, інтонація, паузи. Названі компоненти — це своєрідна акустична система. Вони виконують важливі функції, зокрема: створюють імідж людини, сприяють виявленню її індивідуальних психічних особливостей, передають емоційний стан мовця.

2.2. Засоби формування мовлення педагога.

Володіння технікою мовлення є не лише важливим компонентом загальної та педагогічної культури вчителя, але й передумовою позитивного сприймання його вихованцями і колегами.

Чи можна оволодіти культурою і технікою педагогічного мовлення? Беззаперечно можна! Необхідно створити психологічну установку на опанування літературною мовою.

Грузинський психолог Д. Н. Узнадзе, досліджуючи проблеми спонукальних чинників діяльності людини, писав: "Без установки взагалі ніяких психічних процесів як усвідомлених явищ не існує, для того щоб свідомість почала працювати в будь-якому певному напрямі, попередньо необхідно, щоб була в наявності активність установки, яка, власне, в кожному окремому випадку і визначає цей напрям".

Для педагога, важливо сформувати для себе тверду установку:

•                   Оволодіти знаннями, уміннями й навичками техніки педагогічного мовлення. Така установка має стати кредо професійної діяльності вчителя на весь період педагогічної праці.
•                   Систематично розвивати уміння виразного мовлення.
•                   Здійснювати самоконтроль за розвитком комунікативних умінь у системі педагогічної діяльності.
•                   Розвивати загальні психофізичні особливості, як важливий чинник оволодіння уміннями й навичками професійного мовлення.

У системі оволодіння основами професійного мовлення вчителям доцільно скористуватися методикою, яка розроблена в рамках театральної педагогіки. Одним суттєвим елементом надбань театральної педагогіки, який необхідно використовувати в педагогічному мовленні, є розвиток інтонаційно-мелодійної виразності усного мовлення.

Важливим аспектом становлення культури педагогічного мовлення є вміння виділяти в тексті логічні наголоси і логічні паузи. Логічний наголос передбачає виокремлення в тексті піднесенням голосу певного слова, яке несе в собі смислове навантаження. Від зміни місця логічного наголосу в певній фразі змінюється певною мірою її смислове наповнення. Наприклад, проаналізуємо зміни смислового навантаження залежно від зміни місця логічного наголосу у фразі "Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр".

— Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр.

— Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр.

— Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр.

— Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр.

— Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр.

 

Зупинку між словами з метою виділення смислового змісту фрази називають паузою. Виділяють окремі види пауз (за К.С. Станіславським):

1. Психологічна — спрямована на вираження психологічного стану педагога в момент мовної діяльності, використовується для психологічного впливу на учнів. Наприклад: Т.Г. Шевченка "Гайдамаки" уривок "Гонта в Умані» (змальовуються почуття трагедії Ґонти, який розправляється зі своїми дітьми, бо "вони католики»).

2. Логічна — встановлюється між двома парами слів, які об'єднані за смислом. Такі паузи часто міняють логічну сутність фрази. Наприклад, у фразі: "Сідайте // правильно виконуйте завдання" і "Сідайте правильно // виконуйте завдання";

3. Гастрольна — триває декілька секунд між двома значними частинами тексту (роману, оповідання, поеми тощо).

4. Люфтпауза — використовується для добору повітря під час монологічного мовлення (має бути непомітною).

У контексті формування мовленнєвої культури вчителя необхідно володіти вміннями граматично-смислового аналізу тексту, забезпечення його партитури. Партитура тексту — це програма дій виконавця будь-якого тексту, складена за допомогою загальноприйнятих умовних знаків.

 

 

Для успішної роботи над формуванням мовленнєвої культури педагога необхідно передусім володіти певними голосовими даними. Голос учителя має відповідати таким вимогам:

 

1.                   В ньому не має бути природних вад: не вимовляння окремих звуків чи вимовляння їх із дефектами, затримок у вимові звуків, елементів заїкання, загальної слабкості голосового апарату та інших ускладнень;

 

2.                   Голос має бути відкритим, виразним, спрямованим на навчальну кімнату. Усі звуки необхідно вимовляти відповідно до правил орфоепії;

 

3.                   В голосі учителя має звучати впевненість, оптимізм. Упевненість голосу робить мовлення вчителя переконливим, а оптимізм сприяє створенню позитивних емоцій в учнів;

 

4.                   Педагог має володіти технікою зміни тональності свого голосу залежно від розв'язання навчально-виховних завдань та індивідуальних особливостей вихованців.

 

Дослідження показали, що значна частина вчителів зі стажем до 5 років (понад 85%) недостатньо володіє технікою мовлення. Вони, по суті, не знайомі з науковими засадами мовленнєвої діяльності. Все, що вони мають, — елементи стихійності. І лише в процесі практичної діяльності шляхом "спроб і помилок" "виговорюються".

Які ж типові помилки спостерігаються в учителів-початківців?

•     Слабка обізнаність з науковими анатомо-фізіологічними і граматичними основами мовленнєвої діяльності;
•     Невміння здійснювати фонаційне дихання;
•     Недостатній розвиток голосового апарату;
•     Відсутність відчуття темпу і ритму мовлення.

Внаслідок зазначених недоліків голос педагога загалом позбавлений яскравості, виразності, не несе в собі мобілізуючої функції, а мовлення аморфне, киселеподібне. К.С. Станіславський про таке мовлення писав: "Коли в деяких людей від в'ялості або недбалості слова зливаються в одну безформну масу, я пригадую мух, які потрапили в мед ".

У педагога з таким мовленням учні втрачають інтерес до навчальної дисципліни, їм важко проникнути в сутність основних наукових понять. Виховний вплив такого вчителя на учнів ослаблений. Учитель не в змозі чітко сформулювати свої вимоги з діапазоном потрібних відтінків, визначити освітнє й виховне завдання і т. ін.

Тут потрібна наполеглива самостійна праця над оволодінням технікою професійного мовлення. В контексті педагогічної діяльності процес такого навчання є багато аспектним. Він включає такі компоненти:

1) знання побудови голосового апарату;

2) ознайомлення з особливостями звукоутворення;

3) оволодіння технікою дихання;

4) формування артикуляційної техніки;

5) оволодіння нормами дикції;

6) оволодіння темпоритмом мовлення;

7) розуміння сутності логічної побудови мовлення.

 

Мовленнєвий апарат — це досить складна фізіологічна система. Вона складається з рухомих і нерухомих частин. До рухомих належать: губи, язик, нижня щелепа, піднебіння з маленьким язичком. До нерухомих — зуби, верхня щелепа, альвеоли (невеликі заглиблення щелепних кісток). Складовими частинами мовленнєвого апарату також є легені, гортань, голосові зв'язки.

Більша частина мовленнєвого апарату розміщена в ротовій порожнині. Порожнина рота в конструктивному плані побудована оригінально й досконало. Мовленнєвий апарат — це, за образним виразом Ю.П. Фролова, "свого роду скульптор. Правда, скульптор створює художні образи з глини і мармуру, людина ж, яка говорить, "ліпить" звуки мови з особливого матеріалу — із хвиль руху повітря".

Для правильного мовленнєвого творення необхідно постійно турбуватися про активність і динамічність апарату мовлення, особливо його рухливих частин. Оскільки мовлення вчителя має вирізнятися яскравістю, виразністю, то для цього вже недостатньо лише природної динамічності губ, язика, нижньої щелепи та ін. Потрібна певна сила, рухливість, артикуляційна виразність тих частин мовленнєвого апарату, від яких у першу чергу залежить якість звучання. З цією метою в процесі оволодіння технікою мовлення необхідно вдаватися до спеціальної артикуляційної гімнастики. Оволодіння такими вправами, методикою їх виконання дає можливість у практичній роботі успішно користуватися ними для своєрідного "педагогічного туалету". Як спортсмену-гімнасту безкінечними вправами на снарядах потрібно домагатися сили м'язів і легкості рухів, так і педагогам потрібна система вправ для досягнення сили й удосконалення артикуляційного апарату.

У літературі з техніки мовленнєвої діяльності акторів відпрацьована система вправ для артикуляційного апарату. Робота над цими вправами потребує (особливо на перших етапах) самоконтролю. Їх зручно здійснювати за умов, коли вправи виконуються перед дзеркалом.

Вправи на тренування губ

1. Опускання й піднімання нижньої щелепи. На рахунок 1 — розкрити рот, на рахунок 2 — пауза, на рахунок 3 — закрити рот. Вправу повторювати 3—4 рази. Причому рот має бути розкритий на стільки, щоб можна було помістити три пальці вертикально.

2. Одночасно підняти верхню губу і опустити нижню, відкривши верхні й нижні зуби. Повторювати 4—5 разів.

3. Вихідне положення: зуби зімкнені, губи в звичайному стані. На рахунок 1 губи витягуються вперед, ніби набирають форму "трубочки"; на рахунок 2 губи розтягуються в сторони, не відкриваючи зубів.

4. Вихідне положення як у вправі 3. На рахунок 1 губи збираються в "трубочку"; на рахунок 2 "трубочка" рухається вправо; на рахунок 3 — вперед; на рахунок 4 — вліво; на рахунок 5 — вперед; на рахунок 6 — вихідне положення.

5. Нижні зуби торкаються верхньої губи, почісуючи її, а потім верхні зуби почісують нижню губу.

6. Поперемінне піднімання й опускання куточків стуленого рота. Дихання через ніс. Щелепи зімкнуті. Вдих — губи розтягуються в сторони й куточки рота піднімаються вгору — посмішка стуленими губами. Видих — посмішка зникає. Наступний вдих — куточки рота опускаються донизу, як при плачі.

Вправи на тренування язика.

1. Вихідне положення: рот напіввідкритий, язик лежить пласко, кінчик язика знаходиться в зоні нижніх передніх різців. На рахунок 1 кінчик язика піднімається до верхніх передніх зубів; на рахунок 2 язик опускається у вихідне положення; на рахунок З кінчик язика піднімається до альвеол; на рахунок 4 язик повертається у вихідне положення; на рахунок 5 кінчик язика впирається в піднебіння; на рахунок 6 язик повертається у вихідне положення.

2. Вихідне положення як у вправі 1. На рахунок 1 кінчик язика впирається у внутрішній бік щоки; на рахунок 2-у протилежний. Повторювати 3—4 рази. При цьому стежити, щоб нижня щелепа не рухалася.

3. Вихідне положення як у вправі 1. На рахунок 1 висунути язик так, щоб відчути значне напруження у вуздечці; на рахунок 2 повернути язик у вихідне положення. Повторювати 3—4 рази.

4. Рухи язика при закритому роті. Зуби трохи розімкнені. Кінчик язика загинати вгору й назад аж до м'якого піднебіння. Так само повільно протягувати кінчик язика вперед і вниз до дна рота під нижніми зубами.

5. Вихідне положення як у вправі 1. Кінчик язика міцно притиснути до нижніх зубів, спинка язика вигинається і направляється вперед поштовхом від кореня. Повторювати 5—6 разів.

6. Вихідне положення: рот відкритий, кінчик язика притиснутий до внутрішнього боку нижніх зубів. При поштовхові від кореня язик своєю передньою частиною повинен зімкнутися з альвеолами верхньої щелепи, від чого утворюється щілина. Стежте за тим, щоб кінчик язика був щільно притиснутий до нижніх зубів.

7. Вихідне положення: кінчик язика щільно притиснутий до нижніх передніх зубів; між верхніми й нижніми зубами має бути невелика відстань (у кілька міліметрів). Одночасно з видихом повітря через рот язик прогинається в передній своїй частині, наближаючись до верхніх різців, але не торкаючись їх, залишаючи невелику щілину. Посередині язика утворюється невелика видима улоговина. Потік повітря, що видихається, проходить по улоговині язика в щілину між язиком і верхніми різцями. Повторювати 3—4 рази, стежачи за тим, щоб язик не виходив за лінію зубів.

8. Кінчик язика висовується назовні й рухається між губами спочатку вертикально, а потім горизонтально. При цьому відчувається напруження у вуздечці язика.

9. Цю вправу використовують для тренування занавіски піднебіння й кореня язика. Губи зімкнені, язик лежить пласко, кінчик — у зоні нижніх передніх зубів. Не розтискаючи губ і вдихаючи через ніс, опустити нижню щелепу до можливо глибокого положення при зімкнених губах. Відчувається напружений стан м'язів занавіски піднебіння й кореня язика. На деякий час необхідно затримати цей стан, а потім зняти напруження.

Щоб за допомогою зору зафіксувати результат роботи м'язів, розкрийте губи і подивіться в дзеркало. Ви побачите, що маленький язичок і занавіска піднебіння піднялися вгору (ніби скоротилися), корінь язика опущений, добре видно задню стінку гортані. Повторювати вправу 4—5 разів.

Подібна система вправ після їхнього засвоєння, оволодіння методикою виконання сприяє зміцненню всього артикуляційного апарату, допомагає педагогу використовувати свій голос економно, без відчуття швидкої втоми. До того ж це надійна передумова формування правильної дикції.

А що ж голос? Процес голосотворення є складним психолого-фізіологічним актом. Це досить складний процес добування звуків різної сили й висоти за допомогою голосових зв'язок шляхом проходження через них струменя повітря з легень і компонування з цих звуків елементів мовлення. "Голос- це оркестр найрізноманітніших інструментів".

Коли йде мова про формування техніки голосу педагога, то зручніше говорити не про "постановку" голосу, а про цілеспрямовану працю з організації, формування природних даних голосового апарату відповідно до професійних потреб.

У процесі формування техніки голосу необхідно більше уваги приділяти оволодінню навичками потрібного звучання. Це комплекс умовних рефлексів. Щоб сформувати їх ґрунтовно, необхідні часті повторення тимчасових зв'язків, постійне підкріплення. Адже відомо, що тривалі перерви ведуть до згасання раніше утворених умовних рефлексів і навіть до зникнення окремих навичок

Говорячи про голос неможна забувати про дихання. Чільне місце у структурі звукоутворення і мовленнєвої діяльності взагалі займає техніка дихання. Від цього значною мірою залежить якість звуку і мовлення загалом.

Дихання є природною потребою людини. В буденному житті ми не помічаємо стану свого дихального апарату, механізму його роботи. Усталене фізіологічне дихання, коли вдих і видих є ритмічними, однаковими за довготою, цілком задовольняють людину під час спокійної мовчазної праці. Та коли доводиться вдаватись до специфічної діяльності (швидко ходити, бігти, співати, говорити на сцені, в класі тощо), стає очевидним, що так зване фізіологічне дихання не задовольняє професійні потреби. Виникає необхідність в інших видах дихання. Зокрема, на перший план виступає фонаційне дихання (від гр. phone — звук). Воно спрямоване передусім на творення звуків.

Сенс роботи над фонаційним диханням полягає в тому, щоб саморегулювальний процес трьох систем мовотворення розвинути відповідно до професійних потреб, довести його до автоматизму. Це дозволить упевнено, без переключення уваги на контроль за диханням користуватися своїм голосом за достатнього коефіцієнта корисних дій голосового апарату.

Виокремлюють кілька видів дихання: верхнє (ключичне); грудне (реберне); черевне (діафрагмальне).

Між педагогами, які займаються питаннями постановки голосу співаків, немає єдності щодо переваг якогось конкретного виду дихання. Очевидно, що всі види дихання взаємодіють між собою. У визначенні ефективності того чи іншого виду дихання у процесі формування техніки голосу педагога необхідно виходити передусім з позицій фізіологів-гігієністів. Вони, спираючись на експериментальні дослідження, віддають перевагу діафрагмальному диханню, яке характеризується глибиною, висотою, частотою, близькістю, здатне добре забезпечувати організм киснем.

У практичній роботі зручно володіти всіма видами дихання. Але особливо важливо довести до автоматизму змішано-діафрагмальне дихання. За цього виду дихання легені рівномірно заповнюються повітрям. Таке дихання менш втомливе і створює найбільш сприятливі умови для ефективної роботи голосового апарату.

Механізм фонаційного дихання досить складний. Відпрацьовуючи техніку фонаційного дихання, спочатку тренуються в тому чи іншому виді дихання без звукової діяльності, лише потім у вправи для дихання включають певні звуки.

Розрізняють дихання за якістю. У цьому плані виокремлюють:

1) глибоке дихання, яке дає змогу здійснювати глибокий і повний вдих, що дає можливість за допомогою діафрагми поступово додавати повітря при голосоутворенні; утворений звук резонує, набуває дзвінкості, яскравості, повнозвуччя;

2) часте дихання: це часті й непомітні "добори" повітря у процесі мовленнєвої діяльності; дає змогу легко застосовувати виразні засоби мовлення — інтонацію, паузи, темпоритм;

3) близьке дихання пов'язане з виразною артикуляцією, яка оформляє народжений у гортані голос у звуки мови.

Кожен вид дихання необхідно навчитися контролювати. У випадку верхнього (ключичного) дихання повітря надходить лише у верхні відділи легень; воно короткочасне, часте, рух ребер при цьому майже не помітний.

Для Контролю реберного дихання руки кладуть з боків на нижні ребра (великі пальці повернуті до спини), повільно набирають повітря. Руки відчувають горизонтальне розширення ребер.

Для відчуття діафрагмального (черевного) дихання необхідно стати прямо, покласти долоню руки на верх живота і здійснювати набір повітря. Діафрагма опускається, легені наповнюються повітрям, живіт збільшується і випинається вперед. Плечі й грудна клітка при вдиханні підніматися не повинні, а при видиханні — мають злегка опускатися. Спочатку діафрагма буває неслухняною і при вдиханні скорочується. Але з часом за наявності чіткого самоконтролю процес стає регульованим.

Педагогу необхідно щоденно займатися дихальною гімнастикою. Це своєрідний "туалет", який є запорукою забезпечення доброго фізичного і психічного самопочуття. Для вчителя, якому доводиться працювати в умовах часткового кисневого голоду, така гімнастика важлива не лише для відпрацювання безпосереднього фонаційного дихання, але й для поповнення киснем нервових клітин. Тому виконання дихальної гімнастики вранці, по дорозі на роботу, в перервах між заняттями — надзвичайно важливий фактор підтримання себе у формі.

Для відпрацювання техніки фонаційного дихання необхідно засвоїти систему вправ.

1. Вихідне положення: стати прямо, руки покласти на нижні ребра. Протягом трьох секунд наповнювати легені повітрям через ніс; затримувати повітря на три секунди; протягом наступних трьох секунд легко видихати повітря через рот. Ребра розслабились, а плечі й верхня частина грудної клітки не повинні опускатися. Повторювати 3—4 рази в різному ритмі.

2. Вихідне положення: стати прямо, руки покласти на область діафрагми. Видихнути повітря, затримати дихання до моменту, коли з'явилося бажання вдихнути. Зробити глибокий вдих, щоб було приємно; діафрагма при цьому опускається, живіт вигинається вперед, затримати повітря на три секунди. Легко видихати через рот (губи "трубочкою"); діафрагма піднімається вгору, живіт втягується. Повторювати 4—5 разів.

3. Цю ж вправу можна виконувати й під час ходьби: на три кроки вдихати; на три кроки затримувати повітря; на наступні три кроки видихати повітря через рот.

4. Повільно вдихати повітря через ніс. Потім через вузький отвір, утворений губами (губи "трубочкою"), видихати повітря, намагаючись погасити "свічку" (вузька (2 см) смужка паперу імітує свічку). "Полум'я свічки" треба покласти паралельно і тримати його рівно в горизонтальному положенні впродовж кількох секунд (допоки "полум'я" вдасться утримувати в горизонтальному положенні).

5. Робити повільний вдих і такий же повільний видих, озвучуючи його. При цьому краще відтворювати звуки природи, тварин: шум вітру в лісі — ш-ш-ш-ш-ш...; сичання гусака — с-с-с-с-с-с-с...; гудіння телеграфного дроту під силою вітру — гу-гу-гу-гу-гу-гу...; дзижчання джмеля — ж-ж-ж-ж-ж-ж...

6. Імітувати нагнітання насосом гумового човна. Видихнути, на рахунок до п'яти набрати повільно повітря і потім, економно витрачаючи повітря, починати "накачувати човна", імітуючи рух рукою. Відтворювати звуки ш-ш-ш-ш... Відтворювати стільки звуків, скільки вистачить повітря на видихові. Не перериваючи "накачування" (і звукотворення), непомітно добирати повітря і так само на видихові продовжувати: ш-ш-ш-ш-ш... Стежити за роботою діафрагми.

7. Вихідне положення: дві людини стають напроти одна одної на відстані витягнутих рук. Долонями впираються одна в одну, імітуючи розпилювання колоди. В такт руху пилки нахиляються вперед-назад. Вдихнули і розпочали: "пилка" в один бік — с-с-с-с-с...; "пилка" в другий бік — з-з-з-з-з... і т. д. Стежити затим, щоб рівномірно опускалась і піднімалась діафрагма, контролювати непомітний добір повітря. Темп прискорюється, "пилка" все різкіше рухається то в один бік, то в інший. "Пильщики" в такт передражнюють "пилку": сьсь-зь-сь-зь...

8. Вихідне положення: стати рівно, ноги на ширині плечей, руки зімкнені над головою. Повільний вдих і разом з нахилом униз (руки торкаються підлоги) швидкий, поривчастий видих через рот з вимовлянням звукосполучень: хаі паї туї ca! сі!..

9. Вихідне положення: стати прямо, долоню правої руки покласти на місце руху діафрагми. Зробити видих. Потім повільний безшумний вдих і економний видих через губну щілину. Видих направляти на утворення певних звуків. Стежити, щоб тривалість видиху була в межах семи- десяти одиниць рахунку:

а) вимовляти звук на вибір [ф]; [с]; [ш]; [ж]; [з].

10. Вихідне положення: сидячи на стільці, ноги трохи розставлені. Нахилити тулуб, торкаючись грудьми до колін, руки звисають — активний швидкий вдих. На декілька секунд затримати дихання. Повільно випрямитися, піднімаючи руки вгору, видих на звук [ш]. Пауза. Вправу повторювати декілька разів.

11. Вихідне положення: ноги на ширині плечей, голова опущена на груди. Підняти руки вгору — вдих; нахилитися вперед, руки перед собою долонями від себе, голову підняти, погляд вперед — видих на звуці [с].

12. Вихідне положення: ноги на ширині плечей, руки на поясі. Повернути тулуб наліво, направо — активний вдих, потім повернутися у вихідне положення — видих на звуці [м] із закритим ротом.

13. Вихідне положення: стоячи, ноги разом. Піднімаючись на пальці — вдих, опускаючись — видих із звуком [ф]. На видихові імітуйте руками рухи лижника.

14. Вправа виконується стоячи й сидячи. Повільно вдихнути, піднімаючи руки вгору (долоні звернуті догори), затримати дихання, витягнути руки й хребет, потім повільно видихнути із звуком [у], опускаючи руки вниз. Затримати дихання.

15. Вихідне положення так само, як у вправі 9. Набрати повітря повні легені. На видихові треба спробувати вимовляти якомога більше сполучень приголосних звуків, турбуючись про економну витрату повітря (комбінації звуків можуть бути різноманітними.):

а) ф-с-ш-ж-з — ф-с-ш-ж-з — ф-с-ш-ж-з;

б) б-в-г-д — б-в-г-д б-в-г-д;

в) к-л-м-н — к-л-м-н — к-л-м-н;

г) р-л-м — р-л-м — р-л-м;

д) с-з-ш — с-з-ш — с-з-ш.

16. Вихідне положення: тіло випрямити. Зробити повний видих. Після паузи на рахунок до трьох розпочати повільний вдих через ніс, максимально опустити діафрагму. "Поставити" дихання і через паузу на рахунок до трьох починати видихати, супроводжуючи видих рахунком до восьми, не роблячи паузи між словами. Повторюючи вправу впродовж багатьох днів, рахунок необхідно поступово збільшувати до 14—16; 18—20.

17. Зробити глибокий вдих, забезпечити "опору" дихання. Економно витрачаючи повітря, вимовляти слова. Між кожною групою слів робити паузу; добирати повітря лише у разі потреби в ньому:

а) віз, ніс, кіт, кут — зупинка;

б) лаз, ліс, лук, пуд — зупинка;

в) лось, сніг, гад, кум — зупинка;

г) раб, лев, мир, вал — вдих. 

18. Зробити глибокий вдих, забезпечивши "опору" дихання. Економно витрачаючи повітря, вимовляти групи слів. Між кожною групою робити добір повітря:

Вдихати — пауза;

Волга, Дніпро, Дон, Єнісей, Іртиш — добір повітря;

Дунай, Неман, Ельба, Тигр, Темза — добір повітря;

Київ, Черкаси, Мінськ, Львів, Канів - добір повітря.

19. Вправа виконується з м'ячем. Стати рівно, ноги розвести на ширину плечей. Невеликий гумовий м'яч тримати в руках перед собою. Зробити глибокий вдих. З початком видиху, вдарити м'ячем поперед себе об підлогу, одночасно перекладаючи то праву, то ліву ногу по верху польоту м'яча вгору. Удар м'яча й рух ногою супроводжуйте рахунком до тих пір (до 10—15), поки не з'явиться потреба добрати повітря.

20. Вправа виконується зі скакалкою. Спочатку зробити видих. Затримати повітря на рахунок до трьох і розпочинати вдих через ніс на п'ять підстрибувань. На наступні сім підстрибувань робити видих, супроводжуючи його вимовлянням уголос спочатку звукосполучень, а потім імен, назв річок, міст і т. ін.:

а) пап — тап — бап — сап;

б) воз — вос — кон — топ...

в) Київ — Львів — Донецьк — Одеса;

г) Дніпро — Дунай — Тиса — Дон...

Вправа з економною витратою повітря, що видихається, у поєднанні зі звукотворною діяльністю і процесом виконання різних рухів сприяє розподілу уваги, формуванню техніки дихання й голосу, що так важливо для педагога, якому необхідно уміти поєднувати мовлення з іншими видами технічної та фізичної діяльності.

21. Вправу виконувати стоячи, потім сидячи. Видихнути, потім глибоко вдихнути. Економно витрачаючи повітря, читати уривки з віршів (кожну строфу — на одному видиху):

Як умру, то поховайте Мене на могилі

Серед степу широкого, На Вкраїні милій,

 добір повітря

Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, Як реве ревучий. (Т.Г. Шевченко)

22. Вправа спрямована на формування техніки мовлення, що сприяє виробленню легкості звуку, його польотності; читання здається легким, наповненим душевної легкості, одухотвореності. Для тренування добирають поетично виразні уривки. Всі слова строфи вимовляються на одному видиху повітря і на одній висоті, і лише наголошені звуки ніби піднімаються доверху.

 Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі. Горами хвилю підійма.

добір повітря

І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі.То виринав, то потопав.

 (Т.Г. Шевченко) добір повітря

23. Прочитайте уривок з твору Остапа Вишні "Ярмарок", рівномірно розподіливши повітря. Захряс майдан...

Захряс гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями...

І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігігікає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудку-дахкає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонії, на скрипку, причитуе, п'є квас, їсть тараню, "будькає", лускає насіння і крутиться на каруселі...

24. Для тренування дихання у помірному русі ходіть по кімнаті і читайте вірші, добираючи повітря лише після кожної строфи:

Любіть Україну, як сонце, любіть, / Як вітер, і трави, і води.../

В годину щасливу і в радості мить, /любіть у годину негоди. /

Любіть Україну у сні й наяву, / вишневу свою Україну, /

красу її вічно живу і нову, /і мову її солов'їну./ (В. Сосюра)

 

Відпрацьовуючи техніку дихання, необхідно пам'ятати два моменти.

По-перше, правильно поставлене дихання — це невід'ємна частина головного інструменту педагогічної діяльності — голосу, запорука успіху в цій сфері.

По-друге, для доведення техніки дихання до автоматизму необхідні наполегливість і самоконтроль.

Важливим компонентом формування техніки мовлення педагога є оволодіння дикцією.

Дикція — це вимова, манера вимовляти слова, склади і звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність дикції — важливий аспект професійної діяльності педагога, актора, промовця, співака.

У роботі над дикцією треба дотримуватися певної послідовності:

• засвоїти структуру, побудову мовленнєвого апарату й артикуляційної діяльності при вимовлянні звуків тієї чи іншої мови;
• правильність постановки конкретних звуків відпрацьовувати на словах з використанням образного змістубаченля;
• тренуватися у вимові звуків і слів у фразах з глибоким розумінням смислового змісту певної фрази.

Як і акторам, педагогам потрібно цілеспрямовано працювати над відпрацюванням техніки дикції.

Для кожної групи звуків необхідно мати набір вправ, які дають змогу оволодіти технікою їх правильної вимови. Значне місце в цьому плані педагоги відводять скоромовкам. Використовуючи пропонований матеріал для тренування, варто уникати догматизму, бездумного повторення окремих слів, фраз і висловів. За кожним складом, словом треба бачити предмет, явище, процес. Такий підхід сприятиме свідомому оволодінню технікою мовлення.

1. Вимовляйте голосні і йотовані (голосно й тихо):

а) а, о, у, е, и, і;  б) я, ю, є, ї.

2. Вимовляйте групи звуків:

а) а-о; а-у; а-е; а-и; а-і;

б) о-а; о-у; о-е; о-и; о-і;

в) у-а; у-о; у-е; у-и; у-і;

г) е-а; е-о; е-у; е-и; е-і;

д) и-а; и-о; и-у; и-е; и-і;

е) і-а; і-о; і-у; і-е; і-и.

3. Вимовляйте в різному темпі п'ятискладові звукосполучення як слова з наголосом на останньому складі, Приголосні мають звучати чітко в повільному й пришвидшеному темпі.

а) бавагадажа, бовогодожо, бувугялужу, бевегедежс. бивиги-дижи, бівігідіжі;

б) закаламана, зоколомоно, зукулумуну, зекелемеие, зикили-мини, зікіліміні;

в) парасатафа, поросотофо, пурусутуфу, пересетсфе, пприситнфи, пірісітіфі;

г) хацачашаща, хоцочошощо, хуцучушуіцу. хецечешсще, чицичишищ", хіцічішіщі.

4. Чітко, але без напруження вимовляйте початкові та кінцеві приголосні у словах: склад, скляр, страх, струс, струп, страж, склеп, сплін, скрип, штраф, шквал, вдих, взвод, вміст, вплив, вступ, втрьох.

5. Вимовляйте сполучення приголосних, не допускаючи "ковтання" закінчень:

а) шторм, корм, горн, сонм, нерв, спазм, цикл, ритм, скарб;

б) горб, корж, шарж, гонг, корд, торф, ферзь, ямб, ромб;

в) стенд, з'їзд, дрозд, спорт, фант, толк, франк, транс, темп;

г) гольф, дерть, шурф, парк, марш, цинк, вовк, міст, пункт.

6. Вимовляйте скоромовки, контролюючи стан вимови всіх звуків у словах. У скоромовках треба не просто промовляти текст, вправляючись у швидкості промовляння, а насамперед необхідно зрозуміти їхню суть, змістовий компонент. Робота над скоромовками починається з промовляння тексту. Поступово темп і ритм прискорюється.

• Бомбардир бомбардував Бранденбург.
• Фараонів фаворит на сапфір зміняв нефрит.
• Рапортував, але недора порту вав, дорапортував, але зарапортувався.
• Рила свиня білорила, тупорила; півдвора рилом порила, вирила, розрила.

• Протокол про протокол протоколом запротоколювали.
• Сені і Саші в сітях сірий сом з вусами.

У плані оволодіння технікою мовлення важливе значення має відчуття, проникнення в його логічну структуру. Від логіки мовлення педагога багато в чому залежить комунікативна активність, рівень розуміння й засвоєння учнями змісту навчального матеріалу.

Слово педагога має вирізнятися в психологічному плані впевненим характером. Але щоб воно було саме таким, потрібні своєрідні доповнення.

• М’язова мобілізованість — обов'язкова умова початку будь-якого наступу;
• Підвищення й підсилення голосу на початку кожної наступної фрази порівняно з попередньою, що дає змогу утримувати ініціативу в своїх руках;
• Укрупнення картини, яка малюється за допомогою слова, для підкреслення її значимості для слухачів;
• Підсилення яскравості кожної наступної фрази: більш чітка завершеність фрази, більш рельєфне виділення ударних слів;
• Чітке виділення контрастних картин фрази, що вимальовується словами, для чого більш активно використовується діапазон голосу педагога;
• Виділення словами елементів бачення головного в картині, що передається словами.

Більшість означених доповнень можна реалізувати через компоненти логіки мовлення. Логіка мовлення — це ті закони, які допомагають педагогові осмислити потрібний текст і правильно донести його зміст до учнів. У цьому сенсі під текстом розуміємо і друкований текст і той, який змодельований у голові мовця.

Правильній побудові мовлення відносно до вимог його логіки сприяє розвиток бачення того, про що повідомляється у фразі. К.С. Станіславський у розвитку акторської майстерності особливого значення надавав здатності до бачення, відчуття дії, життя за кожним словом, за кожною фразою. "Природа влаштована так, — писав він, — що ми в ході словесного спілкування з іншими спочатку бачимо внутрішнім зором те, про що йде мова, а потім уже говоримо про побачене. Якщо ми слухаємо інших, то спочатку сприймаємо вухом те, що нам говорять, а потім бачимо оком почуте. Слухати, нашою мовою, означає бачити те, про що говорять, а говорити — означає малювати зорові образи. Слово для актора не просто звук, а збуджувач образів. При цьому під час словесного спілкування на сцені говоріть не стільки для вуха, скільки для ока".

Ця думка К.С. Станіславського стосується й педагога, процесу формування його техніки мовлення. Однак не варто обмежуватися лише тим, що для нас "влаштувала природа" в сенсі бачення. Необхідно наполегливо розвивати в собі цю важливу психологічну якість.

Висновок

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованості діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника. Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності.

Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення – це стереотипи мислення. Тільки через високу культуру мовлення проявляється невичерпний потенціал мови, гармонія її функцій.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ушляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Культура мовлення суспільства – це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм – тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Як наслідок – порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороба, а іноді й смерть. Тому висока культура мовлення – це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід:

• виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

• не говорити квапливо – без пауз, "ковтаючи" слова;

• частіше "заглядати у словник", правопис, посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

• читати вголос (особливо прозорі тексти), із дотриманням усіх аспектів нормативності;

• заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;

• оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

• привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;

• виробити звичку читання з "олівцем у руках" – жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з почуттям власної гідності і відповідальності за рідну мову