"СЕРЦЯ СКОРЯЮТЬСЯ КОХАННЮ"

Про матеріал

Сценарій позакласного заходу "СЕРЦЯ СКОРЯЮТЬСЯ КОХАННЮ" про жінок, які надихали письменників на творчість, що стали їхніми Музми на все життя.

Перегляд файлу

ПОЕТИЧНА ГОДИНА «СЕРЦЯ СКОРЯЮТЬСЯ КОХАННЮ…»

УЧИТЕЛЬ: Кохання – одне з прекрасніших почуттів людини. Найрозумніше, чого вона досягла - це уміння любити, поклонятися красі людини, яку кохаєш. Від любові народжується все прекрасне на світі. Адже скільки існує людство, стільки існує кохання. Про нього складали вірші, поеми. А легенди про кохання передаються із покоління в покоління. Знайти своє кохання - значить знайти свою половину. Чому так говорять?

На сцену виходять учень і учениця і розповідають під музичний супровід:

Колись давним давно жили люди, які були безполі. Вони були мудріші і сильніші за богів. Вони могли робити все, і були дуже щасливі. Богам це не подобалось. І вони вирішили підкорити людей своїй волі. Але як це зробити? Довго думали боги, і нарешті вирішили розділити кожну особу на дві частини - на чоловіка і на жінку - і порозкидати ці половинки по всьому світі. Вирішили і зробили так.
З тих пір люди стали слабкими. Кожний намагався знайти свою загублену половинку. Ті, хто знаходили один одного, закохувались і ставали знову сильними, як боги. Адже вони - закохані…
Існує дуже багато легенд про кохання. Вони надихалися закоханими протягом всієї історії і слугували, щоб надихати і створювати пристрасті у пари навколо планети.
Майже всі ці історії символізують, так чи інакше, неминучість взаємного тяжіння, яка може існувати між двома людьми. Крім того, вони прагнуть показати, що сила любові перевершує всі перешкоди.

(На екрані – розповідь легенди про любов)

Любов - це дар,

І Бог сам обира,

Хто заслужив оце пізнати диво.

Віками ми намагаємось пояснити цей загадковий стан людини… Не одне покоління письменників, музикантів, художників виразили це почуття в слові, музиці, картині. Творчість будь-якого поета чи прозаїка - це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення. І в тому, мабуть, головна принада кохання.
Як любили, переживали палкі, часом і трагічні миті письменники, а деколи цей стан доводив їх до відчаю. Ось про цей потаємний досвід їхніх сердець йтиметься у нашій сьогоднішній, такій романтичній годині під назвою «СЕРЦЯ СКОРЯЮТЬСЯ КОХАННЮ…»

Мені здається, може я не знаю,

Було і буде так у всі часи:

Любов як сонце світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає…

Для письменників кохання – це наче світло в кінці тунелю, без нього життя перетворюється на темряву. А жінки, яких вони кохають, стають їхніми МУЗАМИ. Адже творець не може жити без Музи. У ролі Муз виступали неординарні жінки, чиї долі цікаві і сьогодні. Ось тому ми і хочемо розповісти вам, ким були ці жінки, які надихали великих митців, і як вони вплинули на їх творчість.

( На екрані під музичний супровід - портрети ОНОРЕ де БАЛЬЗАКА

І ЕВЕЛІНИ ГАНСЬКОЇ)

ЕВЕЛІНА ГАНСЬКА була російською графинею польського походження. Вона увійшла в життя Оноре де Бальзака абсолютно загадковим чином. Евеліна писала йому захопливі послання під ім»ям ІНОЗЕМКА. Він піддався грі та у них розпочався роман у листах. Коли вони нарешті зустрілися, письменник був підкорений красою Евеліни, а ВІН здався їй просто »маленьким і кругленьким чоловічком» Та його чарівність швидко змусила її забути про його зовнішність.
На той час графиня була заміжня. Протягом 17-ти років Ганська і Бальзак рідко зустрічалися, але продовжували романтичне листування. Коли помер чоловік Евеліни, Бальзак зробив їй пропозицію одружитися та це ускладнювало тогочасні політичні відносини двох країн. Ганська не хотіла позбутися майна й титулів.

- Врешті-решт пара одружилася. Але, на жаль, сталося це тоді, коли Бальзак був тяжко хворим. Евеліна доглядала за ним до самої смерті. Вона стала його прекрасною МУЗОЮ . Їх шлюб тривав лише декілька місяців. Після смерті Бальзака їй довелося сплачувати його борги та доглядати його матір. Також вона займалася видавництвом його незавершених романів.

На що не глянь - краса в усьому!

І всюди музика звучить.

То як же серденьку палкому

Без Музи в цьому світі жить?

Без Музи світ наш посіріє,

Трава засохне без роси.

Душа без музики змарніє,

Світ потускніє без краси.

А Муза серце надихає

І підіймає в небеса.

Вона чарівну силу має

І творить з нами чудеса.

(На екрані портрети АНТУАНА де СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ І КОНСУЕЛО САНДОВАЛ )

Відомий письменник Антуан де Сент-Екзюпері був дуже волелюбним. Йому приписують велику кількість романів але справжньою Музою змогла стати тільки одна жінка – КОНСУЕЛО САНДОВАЛ. Саме вона стала прекрасною трояндою в його романі «Маленький принц».
Літературознавці розповідають романтичну історію про дівчину , що сіла в кабіну швидкого молодого льотчика, який зажадав поцілунок за зниження висоти у небі. Їх стосунки були дуже непростими: були зради, розтавання і страждання. Вийшло так, що «Маленький принц» став прощальним визнанням у коханні, адже незабаром письменник загинув. Кохана Сент-Екзюпері довго не могла повірити в те, що його більше немає. Вона писала йому листи і вважала, що він може повернутися. Консуело пережила Екзюпері на 35 років…

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші.

Такого безміру в добі…

Це може навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі. (Л.Костенко)

(На екрані портрети ЕРІХ МАРІЇ РЕМАРК І НАТАЛІ ПАЛЕЙ)

«Княжна з непростим характером», - так називали НАТАЛЮ ПАЛЕЙ. Сучасники відзначали її красу, розум і чарівність. Вона народилася у Франції і все життя прожила в Європі. ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК так описував знайомство з нею: «Плавний початок, якість слова, легкий флірт, ніжна шкіра обличчя і губи…»
Вони познайомились в 1940 році у США, і цей роман триватиме 11 років. Закохані зустрічалися і розлучалися. Війна розвела їх по різних містах, вони писали один одному зворушливі листи, сповнені любові і ніжності. У 1947 році вони повернулися в Європу, але Ремарка не приваблювали постійні роз»їзди, без яких не могла жити Наталя. І їх роман потроху, на жаль, згас.
Я так люблю твої листи –

І сумовиті, і лукаві.

Ні в одержимості, ні в славі

Не відчуваю повноти.

Лише в дорогах і листах,

І в почуттях неперебутніх,

Любове, викресана з лютні,

Втішайся словом на устах.

А більш нічого не проси –

Ні поцілунків, ні нащадків.

Лиш слова, що було спочатку

У храмі вічної краси.

( На екрані портрети ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС І МЕРСЕДЕС БАРЧА)

ГАБРІЕЛЬ МАРКЕС був одружений лише один раз і прожив зі своєю дружиною МЕРСЕДЕС БАРЧА 56 років. Вона стала письменникові справжньою опорою. І невідомо, написав би він без її підтримки свій знаменитий роман «Сто років самотності», який здобув Нобелівську премію. Роман виявився геніальним.

Мерседес гідно ділила з Габріелем бідність, і так само гідно розділила тягар світової слави, яка обрушилась на нього після виходу цієї книги. Саме дружина була Музою для письменника все його життя.

Спини мене, отямся і отям

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами.

Спини мене, спини і схамени

Ще поки можу думати востаннє.

Ще поки можу, але вже не можу…

Настала черга й на мою зорю.

Чи біля тебе душу відморожу,

Ч біля тебе полум»ям згорю.

(На екрані портрети ВІКТОРА ГЮГО І ЖУЛЬЄТТИ ДРУЕ)

ВІКТОР ГЮГО вважався пристрасним шанувальником жінок, але лиш одну кохав 50 років. Актриса ЖУЛЬЄТТА ДРУЕ стала Музою письменника, пробудила в ньому романтику і бажання писати про кохання. Вона все життя підтримувала Гюго і практично відмовилася від особистої долі. І це, незважаючи на те, що він був одружений, розлучатися не збирався та ще й постійно захоплювався іншими жінками.
Гюго любив розмовляти з нею. А вона була вірна йому протягом 50-ти років, повністю присвятивши себе його справі, копіюючи його рукописи і прощаючи йому всі зради. Півстоліття їхні відносини відображені приблизно у 20-ти тисячах листів, якими вони обмінялися.

А без тебе ніяк…Не мовчи!

Обіймаю тебе лиш думками

І вміщаю, ховаю в рядки,

Що посипляться знову віршами.

А без тебе якась пустота,

І без тебе мені вже не сила!

Бо без тебе я зовсім не та,

І без тебе я наче й не жила…

Я без тебе - сама не своя

І без тебе не знаю, як бути.

Чи чекати: «Ти тільки моя».

А чи просто навіки забути?

(На екрані портрети ДЖЕЙМСА ДЖОЙСА І НОРИ БАРНАКЛ)

Свій знаменитий роман «Улісс» ДЖЕЙМС ДЖОЙС писав 7 років, хоча у сюжеті описуються події лише одного дня - 16 червня 1904 року. Це був той самий день, коли автор зустрів кохання всього свого життя і майбутню дружину НОРУ БАРНАКЛ. Дівчина працювала покоївкою. Письменник зустрів її, коли вона виходила з готелю і закохався у неї з першого погляду.

Вони стали жити разом, але не оформили шлюб офіційно. Жити доводилося скромно, перебиваючись буквально з хліба на воду, навіть, коли народилися діти. Джеймс намагався забезпечувати сім»ю, але виходило не дуже. Значно пізніше, коли письменник вже став знаменитим, Норі було важко звикнути до грошей і слави, які на нього обрушились. Вона була не тільки дружиною і Музою, але часом виступала і в ролі співавтора. Згідно родинної традиції, дружина розповідала Джеймсу свої сновидіння, і той нерідко описував їх у своїх книгах.

Закоханий…І це вже назавжди.

Я ці слова ніколи не забуду.

Закоханий…І це кохання – Ти.

І хай мене не судять люди.

Закоханий…І більшого не хочу.

З тобою – рай, з тобою – сенс життя.

Я милості у Господа попрошу,

Щоб ти була завжди МОЯ!

(На екрані портрети ДАНТЕ АЛІГ»ЄРІ І БЕАТРІЧЕ)

БЕАТРІЧЕ так і ніколи не дізналася, що її обожнював один із найбільших поетів всіх часів - ДАНТЕ АЛІГ»ЄРІ. Поет і його Муза багато років зустрічалися, оскільки оберталися в одних колах, але розмовляли за все своє життя лише…ДВІЧІ. У перший раз, коли йому було 9 років, а їй 8. Друга бесіда відбулася через 9 років, і саме вона стала фатальною для молодої людини. Чарівність дівчини, її манери настільки вразили Данте, що він став приховувати свої почуття. Геній боявся образити дівчину своїм обожнюванням.
Як і інших дівчат, Беатріче видали заміж, а через три роки після весілля вона померла. Страждання поета було настільки глибоким, що близькі поета боялися чи не вирішить він піти слідом за коханою. Але трагедія змусила Данте переосмислити своє життя. Висновком роздумів стала збірка поезій, присвячена коханій Беатріче. («Нове життя»)