Шлях до Кобзаря (Тарас Григорович Шевченко. Огляд життя і творчості митця)

  9  клас

   Тема уроку.  Шлях  до  Кобзаря.

 (Тарас Григорович Шевченко. Огляд життя і творчості   митця).

   Мета уроку: продовжити  знайомство учнів із   життєписом   великого  сина  українського    народу  Т.Г.Шевченка; розкрити красу і неперевершеність творчої спадщини митця; розвивати вміння співвідносити події в житті з творчістю письменника; зіставляти факти, сприймати розвиток літератури в історичному контексті; виховувати почуття співпереживання, шанобливе ставлення, любов і повагу до спадщини  Кобзаря,  усвідомлювати    значення  творчості  для  духовного  розвитку  нації.

  Обладнання: портрети  Т.Г.  Шевченка , ілюстрації  до  біографії, «Кобзар», виставка творів   митця, репродукції картин Шевченка – художника  , білий «рушник», чорні та червоні смужки з візерунками, інтерактивний  плакат  №1

(Т.  Шевченко). 

  Тип  уроку:  комбінований.

                                        ХІД   УРОКУ

  I.  Організаційний  момент.

  II.Мотиваційний  етап

      1.Емоційна  готовність  до  уроку.

      2. Вступне  слово  вчителя.

           Знайомство  з  життєписом   великого  сина  українського  народу  Тараса  Григоровича   Шевченка  відбувається  напередодні   знаменної дати:  205-річчя  з дня  народження  Кобзаря. Цю людину представляти не треба. Її знають усі. Портрети Тараса Шевченка змалку впізнає кожний. Українці звикли до його повсякденної присутності у своєму житті, тому сприймають як щось близьке і рідне. Шевченко для України — не просто народний поет і геніальний митець, а національний пророк, заступник усіх знедолених, провидець — і в цьому немає перебільшення. У його поезії і прозі кожен читач знайде для себе щось своє.

Світова велич письменника визначається багатьма складниками: його місцем у світовому літературному процесі, впливами на читача та хід історичних подій, внеском нових ідей і нових мистецьких засобів та скарбів у загальнолюдську культуру.

Талант Шевченка, його допитливість, незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого на­роду, до своєї культури, а також освіта, начитаність, праця над собою — все це було ґрунтом для появи геніаль­них його творів.           

Від виходу з друку першого видання «Кобзаря» і до сьогодні про Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки статей, розвідок не тільки в Україні, а й по інших країнах світу, що їх навіть не перелічити.

Т.Г. Шевченко силою свого полум'яного й мистець­кого слова, силою своєї загальнолюдської правди пе­реступив кордони рідної і дорогої України. Його тво­ри відразу пробили мур байдужості й ворожості до українського слова, піднісши відразу нашу мову і літе­ратуру на нечувану височінь.

Іван Франко писав про Шевченка: «Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідо­вним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне і людське життя».

 III.Оголошення теми, мети уроку, цілевизначення.

        Зачитування  епіграфа.

Кобзарю!

Знов до тебе я приходжу,

бо ти для мене совість і закон.

                               Л. Костенко.

IV.Сприймання  й  засвоєння  учнями навчального  матеріалу.

    1.Слово вчителя. 

  У  кожній   родині     портрети,  ікони  прикрашені  рушниками.

  Рушник — один із найдавніших оберегів у різних народів.

   По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Накривали ним і хлібну діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник — як оберіг від лиха. Хлібом-сіллю й досі зустрічають гостей. Сама смуга полотна має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й містить на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, більшає.  Тож  і  ми  сьогодні  будемо  вишивати   життєву  долю Кобзаря.  На  столах  є  червоні  та  чорні  смужки ,  на  дошці -  рушник.  Яскраві  моменти  життя  Тараса  Шевченка  на  рушникові  будемо  вишивати  червоним  (квіти),  а  сумні -  чорним.  

        2. Презентація   проекту  «Тарасова  доля -  то  правда  жива»

(Групи  учнів   презентують   результати  своєї  роботи,   супроводжуючи   показом    відповідних  слайдів,  відео.)

      Міні-проект 1.

Дитинство  Т.Шевченка. Важка  доля.

         У селі Моринцях на Київщині в убогій кріпосницькій сім'ї Григорія Шевченка 9 березня (25 лютого ст. ст.) 1814 року народився хлопчик Тарас, майбутній великий народний поет. Коли він був ще зовсім малий, батьки його переселились у село Кирилівку (нині Шевченкове). У тяжких злиднях кріпацького життя минало дитинство Тараса.

       З малих років у хлопця виявився гострий, допитливий розум. Дуже захоплювали малого Тараса дідові оповідання про героїчне повстання народних мас проти польської шляхти в 1768 році. Образи ватажків Коліївщини — Залізняка й Ґонти — глибоко врізались у дитячу пам'ять.

      Хлопець підріс, і батько віддав його в науку до дячка. Важкою була ця наука, але малий Тарас успішно подолав її, переносячи разом із тим мужньо всі суворі кари і знущання деспота-дяка.

      Коли Тарасові було 9 років, померла його мати.

     Залишившись із малими дітьми, батько одружився з удовою, яка мала своїх троє дітей, і життя в сім'ї стало ще тяжчим.

    В 11 років залишився Тарас круглим сиротою.

Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях. Побувши короткий час пастухом у дяка Павла, пішов Тарас до дячка Боярського за «школяра-попихача», тобто наймита. Тут він рубав дрова, носив воду школярам, а пізніше став ходити читати Псалтир над покійниками. Постійно п'яний дячок знущався зі школярів взагалі й з малого Тараса зокрема. Довго терпів його приниження хлопець, аби тільки вчитися й малювати (у нього в цей час уже прокинулася любов до малювання. У вірші «А. О. Козачковському» згадував поет, як він мережив книжечки, списував твори Сковороди, колядки й виспівував їх.

      Нарешті хлопець утік від жорстокого вчителя. Пристрасно бажаючи навчитися малювати, він знову шукав учителів. Побувши три дні в Лисянці у диякона-маляра, який примушував його лише носити воду й розтирати фарби, хлопець пішов у село Тарасівку до відомого в околиці дячка-маляра. Але й тут на нього чекала невдача. Маляр, як розповідає Шевченко в автобіографії, «посмотрел внимательно на левую ладонь бродяги, отказал ему наотрез, не находя в нем таланта не только к малярству или к шевству, ниже к бондарству».

  Повернувся Тарас у Кирилівку і став пасти громадську череду, не залишивши, однак, своїх мрій про малювання. Коли йому було 14-15 років, він знайшов одного маляра в селі Хлипнівці, який погоджувався взяти його в науку, але зажадав на це дозволу від поміщика. А коли Шевченко звернувся до управителя панських маєтків, той, замість дозволу, послав його на панську кухню кухарчуком.                                                     

        Міні-проект 2.                                                         

        У  пана  Енгельгардта.

     Незабаром кухарчука зробили козачком, тобто слугою молодого пана Енгельгардта. Нескладні були обов'язки козачка. Сиди біля дверей панської кімнати і чекай, поки пан гукне подати вогню, щоб закурити люльку, налити води тощо. Та й тут хлопця не покидала пристрасть до малювання: він крадькома змалював олівцем картини, що прикрашали панські покої.

  Разом із паном Шевченко виїхав до м. Вільно. Тут з ним сталася така пригода. Пан з панею поїхали на бал. Хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платова, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Він так захопився улюбленою роботою, що не чув, як пани повернулися додому.«Пан,— розповідає Шевченко в автобіографії,— с остервенением выдрал его за уши, надавал пощечин, за то, дескать, что он мог не только дом — город сжечь».

    Міні-проект 3.

    В  науці у   майстра Ширяєва. Викуп із кріпацтва.

      Весною 1831 року опинився Шевченко в Петербурзі, куди переїхав його пан. Наступного року, зважаючи на невідступні благання, пан віддав його в науку до «різних живописних справ цехового майстра» Ширяева, щоб мати свого дворового маляра. Ширяев брав численні підряди на розмалювання панських будинків, церков, театрів. Учні його жили на горищі, їх нещадно експлуатували. Їм удавалося трохи вчитися живопису, але треба було виконувати дуже багато технічних малярських робіт. Отже, хоч перебування у Ширяева і було для Шевченка певною наукою, та вона не задовольняла його художніх запитів.  Влітку «білими» петербурзькими ночами він став ходити до Літнього саду перемальовувати статуї. В одну з таких ночей 1835 року його зустрів земляк художник Іван Максимович Сошенко, який у цей час закінчував Академію мистецтв. Сошенко помітив у ширяєвського учня справжній художній талант і став йому допомагати. Шевченко почав ходити до художника на квартиру, вчитися у нього малювати. Саме Сошенко знайомить Тараса з  Венеціановим, Є. Гребінкою,

В. Григоровичем, К. Брюлловим, В. Жуковським. Благородні друзі зацікавилися обдарованим юнаком і вирішили докласти зусиль, щоб визолити його з кріпацтва. Почалися переговори з паном Енгельгардтом. Він запросив за кріпака 2500 крб. Щоб роздобути цю значну суму, К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського, який розіграли в лотерею, а на виручені гроші викупили Шевченка. Це сталося 22 квітня 1838 року.

        Міні-проект 4.

        В Академії мистецтв. Перші твори,  перше  видання  «Кобзаря».

    Вийшовши на волю, Шевченко вступив в Академію мистецтв і скоро став улюбленим учнем К. Брюллова. Він навчається не тільки живопису, а й слухає лекції в університеті, студіює історію мистецтва, загальну історію, літературу, фізику, фізіологію, зоологію та інші науки. У роки навчання в Академії мистецтв Тарас надзвичайно швидко росте і як художник, і як поет. Його світогляд формується під впливом тогочасної революційної думки, що йшла від Радищева і декабристів, розвивалося далі у творах Бєлінського і Герцена. Молодий Шевченко опановує багатий світ науки, мистецтва і поезії. Упродовж 1839-1841 рр. він одержує три срібні медалі за свої художні роботи.

     Перші поетичні спроби Шевченка належать ще до часів перебування його в кріпацтві. З цих спроб збереглась і була надрукована одна балада «Причинна». Після викупу Тарас Григорович захоплено віддається поетичній творчості. З-під його пера виходять поеми «Катерина», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та ін. 1840 року перші його твори вийшли невеличкою книжечкою під назвою «Кобзар» (у книжці було вміщено 8 творів). У 1841 році видано було окремою книжкою поему «Гайдамаки». У цей же час Т. Шевченко починає писати і російською мовою (поема «Слепая», драма «Микита Гайдай», з якої 1842 року було надруковано уривок, та інші твори).

   Міні-проект 5.

Перша подорож на Україну.

1843 року Т. Шевченко поїхав на Україну, де не був 14 років. Відвідав він рідну Кирилівку, був і в інших місцях на Київщині, на Чернігівщині, Полтавщині.

Поета глибоко вразило тяжке становище закріпаченого селянства. Т. Шевченко глянув тепер на життя народу не очима підлітка-кріпака, а очима дорослої освіченої людини з передовим політичним світоглядом. Побував поет і в поміщицьких садибах, і в кріпосницьких хатах.

Картини дикої сваволі й знущання панів над кріпаками ще більше розпалили в серці поета ненависть до поміщиків. Він звертається до разючої зброї сатири, яку спрямовує проти царизму і поміщиків.

  Важкі враження від подорожі поета на Україну виразно відбились у творах, написаних у той час.

На початку 1844 року Т. Шевченко виїжджає з України.

   Міні-проект 6.

   У Петербурзі і знову на Україну (1845-1847).

  Повернувшись до Петербурга, Т. Шевченко продовжує навчання в Академії мистецтв. У цей час він пише пристрасну революційну поему «Сон» («У всякого своя доля»). 1845 року митець закінчив Академію мистецтв і поїхав на Україну для постійної роботи.

  Поет оселився у Києві, але жив тут мало. Він став працювати художником у Київській тимчасовій комісії для розбору стародавніх актів і за дорученням цієї комісії їздив по Україні, змальовував пам'ятки старовини, що збереглися в містах і селах. Побував Шевченко на Київщині, на Полтавщині, Чернігів­щині, Волині, Поділлі. Це допомогло йому вивчити край і народне життя.

  У своїх поетичних творах цього часу («Холодний Яр», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Три літа», «Заповіт» та ін.) поет висловив революційні прагнення народних мас. У цей час у Києві гурток української молоді заснував Кирило-Мефодіївське товариство (братство). У 1846 році, перебуваючи у Києві, Шевченко зблизився з членами цього таємного політичного товариства і вступив до нього. Весною 1847 року товариство було розгромлено. Царська жандармерія заарештувала членів товариства, і в тому числі й Шевченка, захопивши його на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва.

   Міні-проект 7.

   У казематі.

  Заарештованого Т. Шевченка, як і інших учасників товариства, під конвоєм доставили в Петербург і посадили в каземат. Під час арешту в самого поета та в інших членів Кирило-Мефодіївського братства знайшли в рукописах його революційні твори «Сон», «Кавказ», «Єретик» та ін. Жандарми і цар Микола І, який особисто керував слідством у справі кирило-мефодіївців, виділили з- поміж арештованих Шевченка як найбільшого злочинця.

  Сидячи в казематі, Т. Шевченко не зрікся своїх революційних поглядів. У віршах, написаних в ув'язненні, звучали мотиви стійкості борця і незмінної любові до Батьківщини, трудящих.

  Слідство закінчилось швидко. Вирок у справі Шевченка був такого змісту: «Художника Шевченка за складання бунтарських і найвищою мірою зухвалих віршів як обдарованого міцною будовою тіла віддати рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству мати найсуворіший нагляд, щоб від нього ні в якому разі не могло виходити обурливих і пасквільних творів». На цьому вироку Микола І дописав власною рукою: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати».

 Міні-проект 8.

 На засланні.

  В Оренбурзі, зустрівшись із земляками, Т. Шевченко читає їм свої революційні вірші («Сон», «Кавказ»), співає пісні. Через кілька днів поет пішки вирушає в Орську фортецю, на місце своєї солдатської служби.

Почалося важке життя рядового солдата-засланця. Сувора муштра, жорстокі знущання бездушних командирів не зламали революціонера-демократа. «Караюсь, мучуся... але не каюсь»,— відповідає він тим, хто його засудив.

  З великою небезпекою для себе Шевченко порушує «височайший указ» — малює й складає вірші, записуючи їх у невелику книжечку, яку носив завжди при собі «за халявою».

  В Орській фортеці поет написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» і низку віршів. У них звучать мотиви боротьби, ненависті до панів, відданості народові, туги за рідним краєм. Поет любив Україну «безталанну», «убогу».

  Улітку 1848 року Шевченко потрапив до складу експедиції, що мала своїм завданням обслідувати Аральське море. Він як художник повинен був змальовувати береги моря.

  Восени 1845 року поет повернувся в Оренбург для остаточного опрацювання матеріалів експедиції. Друзі Шевченка клопотали про полегшення його долі, але тут новий удар упав на голову поета. Весною 1850 року за доносом офіцера у нього зробили трус, знайшли зошити з віршами, альбом з малюнками, цивільний одяг і знову заарештували. Понад півроку просидів Шевченко в тюрмі, після чого його заслали в Новопетровську фортецю на березі Каспійського моря.

В останні роки заслання поет знову порушив царський наказ і створив низку повістей російською мовою («Художник», «Княгиня», «Музыкант» та ін.).

  Лише 1857 року закінчилося заслання Шевченка. 2 серпня він покинув Новопетровську фортецю.

Десять років заслання підірвали фізичні сили Шевченка, але не зламали його поглядів, його сили як революціонера-борця.

  Міні-проект 9.

  Після заслання. Останні роки життя.

     Весною 1858 року поет прибув у Петербург. Тепло й шанобливо зустріли його друзі й численні прихильники. Він зближається з російськими революціонерами-демократами, які на чолі з

М. Чернишевським об'єднувались навколо журналу «Современник». Дружба з цими найпередовішими людьми того часу зміцнила  погляди самого Шевченка. Твори, написані поетом після заслання, ще більше загострені проти царизму, проти поміщиків, проти релігії.

  Весною 1859 року, одержавши після довгих клопотань дозвіл, Тарас Григорович поїхав на Україну. Відвідав Кирилівку, Моринці, побачився з родичами. Побував і в інших місцевостях. Боляче вразила поета картина гіркого життя покріпаченого селянства. Їдучи на Україну, поет хотів оселитися тут, писати, працювати. Але царська влада і поміщики боялися революційного впливу на селянство і не допустили здійснення цих намірів.

  В останні роки життя Шевченко хотів улаштувати своє особисте життя й одружитися. Але «земляки й землячки», за висловом поета, перешкодили цьому. Українські пани домагалися, щоб поет одружився з панночкою. Коли ж поет вибрав наречену з простого народу, наймичку, то вони розбили це одруження.

    1860 року Тарас Григорович захворів. Стан його здоров'я швидко гіршав, і 10 березня (26 лютого) 1861 року він помер.

  Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а в травні того ж 1861 року тіло його перевезли на Україну і, виконуючи його заповіт, поховали на горі під Каневом.

  Мертвим повернувся Шевченко на Україну, але й могила його наганяла страх на поміщиків. Похорон поета на Україні мав революціонізуючий вплив на народні маси. Серед народу поширювалися легенди, ніби великий поет не вмер, а живий і з'явиться, коли почнеться народне повстання проти поміщиків.

  Трагічним було життя Шевченка: із 47 років — 24 він провів у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів.

      3.   Слово  вчителя.

           Кохання  Тараса  Шевченка  й  Полтавщина.

 Кохання Т. Шевченка й  кохані  жінки  були  тісно  пов’язані  з  Полтавщиною.

                         Рєпніна  Варвара  Миколаївна 

   Відома  письменниця,  близький  друг  Т. Шевченка.  Дочка  Рєпніна – Волконського,  що  був  полтавським  генерал-губернатором.  Поет   познайомився  з  нею  в липні  1843  року.  Рєпніна   покохала  Шевченка,  але   батько  заборонив  зустрічатися  з  поетом.  Пізніше  Варвара   дізналася,  що  і  Шевченко  не  розділяє її  почуттів.  Так  згасло  кохання.  Варварі  Рєпніній   поет присвятив  поему  «Тризна».

                             Закревська   Ганна  Іванівна

  У селі Березова Рудка жила велика родина Закревських. Головним господарем маєтку був Закревський Платон Олексійович, полковник у відставці, багатий поміщик, власник цукрового заводу, відомий жорстоким поводженням з кріпаками. З ним та його дружиною Ганною Іванівною (1822 -1857) Шевченко познайомився в с.Мойсівці в червні 1843 р.на балу у Т. Г. Волховської. Поет був захоплений красою Закревської. Він намалював портрети Ганни та Платона Закревських (олія, 1843), на засланні присвятив Закревській вірш «Г. З.» («Немає гірше, як в неволі...»), з ім’ям Закревської пов’язана також поезія «Якби зустрілися ми знову», ймовірно, вступна частина поеми «Невольник».

Якби  зустрілися  ми  знову,

Чи  ти  б  злякалася,  чи  ні?

Якеє  теплеє   б  ти  слово

Тоді  б  промовила  мені?

Ніякого.  І  не  пізнала б.

А може,  потім нагадала,

Сказавши: «Снилося , дурній».

                                Максимович  Марія  Василівна

  МАКСИМОВИЧ М.В. (дівоче прізв.— Товбич) — дружина М.О. Максимовича.

   Шевченко познайомився з нею 18березня 1858 в Москві. Марія  Василівна  родом  із села          Прохорівка  ( колись  Полтавської губерні) . Поетові  вона  дуже  подобалася,  але  на  взаємність  нічого  було  надіятися. Тоді ж подарував їй вірша "Садок вишневий коло хати" й автограф .  Поет листувався з Максимовичами. В одному з листів (22.XI 1858) Шевченко надіслав Марії вірш "Сон" ("На панщині пшеницю жала"), за який вона була щиро вдячна (її лист до поета 21.XII 1858). 10.V 1859 поет послав їй свій фотопортрет.

Під час останньої подорожі на Україну Шевченко гостював у Максимовичів у Прохорівці. Тут  1859 він нарисував портрет Марії  Максимович. Праворуч унизу крейдою дата й підпис автора: "1859 Т. Шевченко 22 іюня". 

     V.Закріплення  вивченого  матеріалу.

    VI. Підсумок  уроку.

     Учитель.  Дорогі  діти!  На   сьогоднішньому  уроці  ми  на цьому  рушникові  вишили  долю  великого  Кобзаря.  Тож  який  колір  переважає?

     Так,   сумного  було  більше,  але  Тарас  Шевченко  не  падав  духом  і  в  тяжкі  моменти   писав,  малював,  мріяв.  І  якщо   навіть  квіти  ми  вишили  не  повністю,  то це означає,  що  робота  не  закінчена,  а  життя  Великого  Кобзаря    не  завершене…

      VII. Рефлексійно-оцінювальний  етап.

             Рефлексія.  «  Я  відкриваю   для  себе  великого  генія  українського  народу   -  Тараса  Григоровича  Шевченка»

          Демонструється    відеозапис.  Звучить  пісня   «Шлях  до  Тараса»  у  виконанні  Василя  Зінкевича.

      VIII.  Домашнє  завдання.  Опрацювати  матеріал  теми  за  підручником. Прочитати  «Причинна»,  «Лілея».