«Шляхи підвищення дидактичнї компетентності педагогів як умови забезпечення якісної освіти»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Шляхи підвищення дидактичнї компетентності педагогів як умови забезпечення якісної освіти»

                      Ступак Г.П.,керівник МО,вчитель ЗОШ № 5

Незабаром  розпочнеться поетапне упровадження Державного стандарту загальної освіти. Оновлення освіти потребує від педагогів вмілого використання як традиційних так і інноваційних  форм діяльності. Сучасна школа потребує сучасного учителя. Яким він має бути?

Компетентна, оптимістична, гуманна, інтелігентна, креативна, творча особистість – таким має бути учитель теперішнього і майбутнього.

Як сказав  Л.Гінзбург: «Високий професіоналізм – творчість, що стала професією»

  Професіоналізм – сукупність (поєднання) компетенцій, які дають змогу реалізувати професійну діяльність у сучасних соціально-економічних умовах, застосувати їх з метою підвищення якості освіти та гармонійного розвитку  учнів.

Аналіз понять «компетенція»  і «компетентність» свідчить про відсутність єдиних підходів до розуміння зазначених термінів

Компетентність :

 Сукупність взаємозалежних якостей особистості: знання, уміння, навички, ставлення,  способи дії, - необхідних для якісної діяльності.

Чим розвиненіші компетенції, тим вищим є  рівень реалізації професійної діяльності.

 Які ж компетенції свідчать про професіоналізм педагогів?

   - методологічні;

   - правові;

    - комунікативні;

    - професійно-педагогічні;

    - дидактичні;

     - виховні;

     - інформаційні;

     - науково-предметні;

      - методичні

    Поняття «компетентність» означає коло повноважень будь-якої посадової особи; володіння знаннями, досвідом у певній галузі.

 Що ж розуміють під професійною компетентністю педагога?

  Це особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно і ефективно реалізувати цілі  педагогічного процесу.

Для цього необхідно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності.

Компетентність визначаємо як володіння відповідними компетенціями. 

    Педагогічна компетентність – це  система наукових знань, інтелектуальних і практичних умінь і навичок; загальної культури, особистісних якостей учителя, спроможного вирішувати психолого-педагогічні завдання

    Сучасний учитель повинен уміти творчо засвоювати знання, критично осмислювати здобуту з різних джерел інформацію. Якщо педагог не буде слідкувати за досягненнями психолого-педагогічної науки, не оволодіватиме інноваційними технологіями та інтерактивними методиками, не навчиться  впроваджувати інформаційні компьтерні технології та передовий педагогічний досвід – такий учитель не зможе забезпечити  якісної освіти та дати оптимальний результат.

Основним  компонентом компетентності вчителя є -

а) ключові – необхідні для виконання будь-якої професійної діяльності

(інформаційно- комунікативні, соціально-трудові, мовні, культурні, здатність учитися);

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

б)  базові – відображають специфічний характер педагогічної діяльності (організаційний, дидактичний компоненти, здатність до педагогічного мислення, когнітивно-креативний, психологічний, оцінювальний, консультативний компоненти і здатність до розвитку впродовж усього життя);

в) соціально-предметні компетентності (рівень володіння предметом і розвиток дослідницької компетентності учителя

 Важливим є рівень дидактичної компетентності учителя основ здоров’я.

Емпіричний. У вчителя наявна певна сума знань, але у своїй практичній діяльності керується готовими розробками, рекомендаціями, не вміє самостійно аналізувати й конструювати навчальний процес.

Конструктивний. Учитель на теоретичній основі обмірковує мету своїх дій, бажаних результатів, умов їх досягнення. Педагог може теоретично проаналізувати запропоноване й обмірковано обрати послідовність застосування педагогічного інструментарію.

Творчий. Учитель самостійно конструює навчальний процес, вільно використовуючи в практичній діяльності теоретичні основи педагогіки, відшукує обґрунтоване рішення будь-якого педагогічного та дидактичного завдання, орієнтується на розвиток учнів і саморозвиток.

Складові дидактичної компетентності вчителя:     

методична культура, методична творчість, методичне мислення, мобільність учителя, науковість, системність, послідовність, перспективність, зв'язок з практикою, наочність, доступність.

Етапи технології розвитку професійної компетентності:

 - початкове діагностування;

- навчання, курсова перепідготовка, тренінги, майстер-класи;

- участь у роботі  методичного обєднання;

 - самоосвіта;

Е. Фромм сказав : «Якщо людина хоче стати майстром у якому-небудь мистецтві, йому має бути підпорядковане  все її життя. Власна особистість стає інструментом  у практиці мистецтва, інструментом, який треба підтримувати в такому стані, щоб він міг виконувати свої особливі функції».

 

Професійна компетентність – це мистецтво, яке повинно  постійно удосконалюватись.

 

Современные педагогические технологии на уроках основ здоровья.

                                                Пучкова Е.П.,методист ГМК

                     «Самый лучший человек тот, который живет преимущественно своими  мыслями и чужими чувствами, самый худший – который  живет чужими  мыслями и чужими чувствами»                                                                                                                                                                    

 

                                                                                   Л.Н. Толстой

     Здоровье – это основа существования человека.

     Курс «Основы здоровья» направлен на то, чтобы учащиеся узнавали о себе, об особенностях человеческого организма, о том, как правильно заботиться о своем здоровье, чтобы не болеть, расти крепкими и выносливыми.

     Современные педагогические технологии направлены на формирование у учащихся сознательного отношения к собственному здоровью; воспитание, желание овладевать основами здорового образа жизни, навыками безопасного для здоровья поведения.

 •    Технология, предполагающая построение учебного процесса на ситуативной, прежде всего на игровой основе.

 Направлена на то, чтобы вписать учебный процесс в контекст реальной жизнедеятельности детей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 •    Технология поддержки ребенка.

 Задача – помощь ребенку в его личностном росте. Направлена на возвращение ребенку его физического и психического здоровья.

 •    Игровые технологии.

 Направлены на приобретение навыков совместной коллективной деятельности, отрабатываются индивидуальные характеристики учащихся, накапливаются культурные традиции, внесенные в игру учащимися, учителем, наглядными пособиями, компьютерными технологиями.

     Игра служит подготовкой к серьезной дальнейшей деятельности ребенка; в игре он упражняется, совершенствует свои способности.

     В современной школе игровая деятельность используется:

     в качестве самостоятельных технологий для освоения понятия, темы и даже раздела учебного предмета;

     в качестве урока и его части (введение, контроль);

     как технология внеклассной работы.

 ВИДЫ ИГРОВЫХ ФОРМ ОРГАНИЗАЦИИ УЧЕБНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

-Короткие игры (для усвоения правила, отработки навыка)

-Игровые оболочки (представление урока в виде целостной игры)

-Длительные развивающие игры (подготовка проекта)

     Информационные технологии - использование в образовании компьютерных программ. Развивают интеллект учащихся, самостоятельность в добывании знаний.

     Здоровьесберегающие технологии. Направлены на формирование умений и навыков здорового образа жизни, сознательного и ответственного отношения к сохранению и укреплению здоровья.