Система уроків за творчістю М. Павича. Оповідання "Дамаскин"

Хід уроку

І. Орг. момент

ІІ. Основний матеріал

   «Світова критика не стомлюється висловлювати своє захоплення. Вона іменує Милорада Павича письменником абсолютної літератури, а його твори – справжнім поетичним і фантасмагоричним дивом. Французькі й іспанські критики пишуть, що Павич – «автор першої книги ХХІ століття».., в Австрії його вважають «ватажком європейського постмодернізму»…

      Щоб переконатися у майстерності М. Павича, зрозуміти, чому його твори або викликають захоплення, або неприйняття, спробуємо розібратися у загадках, які письменник загадав своїм читачам. Не забуваємо, що маємо справу з письменником-постмодерністом, який намагався будь-якою ціною «боротися за свого читача».

                   Моє бажання – боротися за свого читача кожним реченням.

3.     Аналіз твору.

А) Коментоване читання з елементами бесіди:

Війна з турками 18 ст. – війна у Югославії 1999 р., руйнування Белграду і потреба  у його відновленні; таким чином Павич узагальнює тему війни – відбудови. Війна та будівництво – провідні лейтмотиви оповідання «Дамаскин».

«Котрогось року наприкінці XVIII століття якийсь турецький поромник на Дрині, що саме варив у конячій сечі курячі яйця, щоб довше зберігалися, з подивом сумлінно перерахував та повідомив своїй владі, що у Сербію перейшло 800 сербських каменярів і мулярів з Осата, й усі 800 - на ймення Йован. Потім вони в якомусь будівничому шалі гунули, наче повінь, на бойовище, де тільки-но відгриміла війна між Австрією та Туреччиною. У небувалому злеті злилися з ними в Подунав’ї, передчуваючи великі справи, також муляри з Карловців, Земуна, Сремської Митровиці, Нового Саду, Осієна, Танчева, Руми, з білого світу та з чорної рівнини. Ці “інджиніри”, “дунджери”, “баукюнстлери”, “баугауптмани”, “будівничі та столяри”, “маормайстри”, “мармурувальники” вдень купували лошаків, уважно придивляючись, чи ті добре пасуться й п’ють, послуговуються всіма п’ятьма органами чуття, бо інакше нічого не були б варті, а вночі бачили в снах, нібито стоять на березі зниклого моря, що в їхніх снах і надалі шуміло та котило хвилі чорної ріллі з півночі на південь Панонії, вдаряючись у Белградські гори.»                                                        (Слайд 18-20.)

Узагальнення – один з характерних для Павича прийомів. Більшість його творів пов’язані з історією Сербії – країни поствізантійської культури (колишня Східна Римська імперія) з великими культурними традиціями. Саме звідти було успадковане православне християнство, і Павич хотів, щоб ці традиції не було втрачено назавжди, адже війни, загарбництво ведуть до руйнації та забуття, втрати народом свого коріння та моральної основи. «Я вважаю, що культура певного народу важливіша, ніж держава. Все, що я робив, робив зважаючи на це. Моя батьківщина — сербська література. Візантійська культура, до якої належить сербська література, охоплює певний простір, в якому я розвивався і в якому хотів розвиватися. В такому просторі я себе добре відчував, я відчував себе вдома. Йдеться про так звану Східну Римську імперію, як називають цю східну половину європейської цивілізації.»                                       (М. Павич)                                      (Слайд 21.)

Павич показує, як старанно майстри намагалися у відбудові відродити історичні традиції:

 «І все це нове будівництво несло ознаки давньої грецької архітектури з колонами, тимпанами та вирішеними в стилі ампір палацами Сервійських у Турецькій Канижі, Чарноєвичів у Оросині, Текеліїв у Араді, Стратимировичів у Кулпині, Одескалкієвих в Ілоці, Єлцових у Вуковарі, Хадиків у Футогу, Гражальковичів у Сомборі, Марцибанних у Камениці.»

             Ми бачимо змішування культур, народів, мов, релігій, Павич створює інтертекстуальний простір:

1-й пласт – історичний, життя Сербії між двома імперіями, трьома вірами і безліччю мов.

2-й пласт – філософсько-символічний: вічні проблеми розпорошених етносів, які прагнуть духовного відродження.

3-й пласт – асоціативний: враження й осмислення тексту читачем відносно свого життєвого досвіду і знань.

4-й пласт – поєднання усіх часів та історичних фактів в один світовий час існування людства, так у творі з’являються Йовани Дамаскин та Лествичник.                         (Слайд 22.)

 «Пан Николич фон Рудна був лицарем Золотого руна, попечителем сербських шкіл в Осієку й суддею в Торонтальській та Сремській жупаніях. Під час війни з французами та турками він надавав Австрійській імперії безвідсоткові позики і за суму 52,028 форинта купив пустище Рудну. У приватному житті пан Николич був уразливою людиною - п’янів, тільки-но помічав чарку, гладшав, тільки-но бачив більше двох страв на столі. Він не мав нащадків чоловічої стати, мав лише одну дочку на ім’я Атилія, яку віддав у навчання, наче сина. А втім, дід Атилії по матері був знаний педагог Марієвський, реформатор шкіл в Австрії та Росії».

(Павич підкреслює, що пан Николич втрачає історичне коріння, так він додав до свого прізвища традиційний німецький (австрійський) префікс фон., Павич навіть використовує іронію: п’янів від погляду на чарку.)

«На світанку нового XIX століття серед інших центрів будівничої майстерности набуло слави село Мартинці завдяки архітекторові, який походив з родини, що з покоління в покоління давала першокласних будівників-ліваків. То був майстер Димитріє Шувакович. Після 1808 року він зі своїми мармурувальниками будував усе, за що платили торговці та багаті ремісники в Бановцях, Кленку, Адашевці, Бешенові, Дивоші, Визичі, Гргуревцях, Лединцях, Нештині та Ямині. Його девізом було й залишилося:“Якщо хочеш довго і щасливо прожити на землі, не щади себе ані в чому”.

Одному із своїх найзнатніших замовників, господареві Сервійському, Шувакович запропонував побудувати в маєтку штучну печеру з кам’яною статуєю якогось грецького бога всередині, а іншому, шляхетному господареві Николичу з Рудни, створив навколо палацику в новому стилі модний парк із античними мармуровими урнами вздовж доріжок.

- Для чого вони? - спитав замовник Шуваковича.

- Щоб збирати до них сльози.

- Сльози? - обурився Николич і прогнав Шуваковича.»

- Чому пан Николич вигнав архітектора?

- Поясніть девіз Шуваковича: «Якщо хочеш довго і щасливо прожити на землі, не щади себе ані в чому». Чи не бачите ви парадоксу у цьому висловлюванні?               (Слайд 23.)

(Слова Шуваковича перегукуються з християнським вченням; те, що пан Рудна образив архітектора, підкреслює ще більше його відірваність від основ культури.)                                         

Власне цей фрагмент є зав’язкою наступних подій в оповіданні, в якому Павич, перш за все, ставить проблему втрати народом культурних традицій своїх предків.

Б) Бесіда за прочитаним:

- Як виглядає дочка пана Николича Атилія?  Чи схожа вона на героїню сербського художника Якшича?                         (Слайд 24.)

- Ю. Ковбасенко, автор нашого підручника, вважає, що у портреті Атилії використано не реалістичні, а імпресіоністично-символічні засоби. Знайдіть їх у тексті.

     (Портрет героїні нетрадиційний: автор поєднує різні деталі характеристики – зовнішньої та внутрішньої, створюючи загальну характеристику. Знайдіть розгорнуті метафори в описі героїні.)

- Чому пан Рудна запросив до себе нових (найкращих) архітекторів?

- Як виглядали Йован Лествичник та Йован Дамаскин?

«Один з будівничих був старий, переляканий чоловічок, короткорукий і такий мовчун, що, коли його примушували заговорити, рот його ляскав, наче риб’ячий пухир. Почувши, що від нього очікують церкви для вінчання молодої панночки Николич, він стурбовано спитав, скільки їй років.

- Та ще грається з іншими дітьми, - заспокоїв його господар Николич, - увійшла в п’ятнадцятий.

Старий майстер насупився й почав щось швидко підраховувати олівцем на долоні. Другий, молодший, говорив ще менше. Лише коли пан Николич нагадав, що церкву й палац бажано було б збудувати десь тут, поряд, Дамаскин заперечливо повів указівним пальцем зліва направо.»

Іоанн Мансур (що значить ‘переможний’; саме таким було його успадковане ім’я) отримав прізвисько “Дамаскин”, тому що народився і довго жив у Дамаску, столиці Сирії, яка тоді вже була мусульманською, не залежною від християнської Візантії державою, т.зв. халіфатом Омейядів (661-750). Дамаскин був видатним ученим-теософом, саме його стараннями “православне віровчення було приведено до... стрункої системи”. А його відома богословська праця “Джерело знання” вплинула на майбутні покоління не лише православних, а й католицьких богословів (зокрема на фундатора доктрини католицизму Фому Аквінського). Для православної Церкви твір Іоанна Дамаскина дотепер є основним джерелом основ християнського віровчення. Це система ідей про Бога, створення світу і людини, що визначає Його місце в цьому й у потойбічному світах”. Більше того, відомий вчений-богослов, автор праць із православної патристики Георгій Флоровський (1893-1979) взагалі вважає, що “вплив Дамаскина на Сході в богослужебній поезії був вирішальним, відчувається він і на Заході”.

Другого героя оповідання звати Йован Лествичник. Звичайно, це ім’я також аж ніяк не випадкове. Так звали теж видатного діяча православної церкви монаха Іоанна (бл. 525-бл. 600), прозваного за своєю головною працею “Лествичником” (“Клімаком”). “Лествиця”, тобто “драбина”, - наскрізний, символ важкого духовного сходження, що проходить через усю книгу. Понад усе цінує Іоанн сáме напружене зусилля боротьби із самим собою... Суворі приписи подвижницької моралі викладені в “Лествиці” дуже простою і невимушеною мовою... Велику роль відіграють сентенції, прислів'я і приказки фольклорного кшталту. Переклад “Лествиці” відомий на Русі з XI ст. і користувався величезною популярністю.”

Задум своєї знаменитої “Лествиці”, названою церквою “найкращою книгою для духовного вдосконалення”, і особливості його втілення преподобний Іоанн пояснив так: “Спорудив я лествицю сходження... від земного до святого... подібно до тридцяти років Господня повноліття, знаменно спорудив лествицю із 30 сходинок, по якій, досягши Господня віку⁵⁰, виявимося праведними і безпечними від падіння". Сходинки “Лествиці” - це нелегкий шлях людини до досконалості, що може бути досягнута не зразу, а лише поступово, бо Царство небесне отримують лише ті, хто докладає до самовдосконалення величезних зусиль (Мф. 11, 12). Ось ці 30 сходинок до духовної досконалості людини, що їх виділив Лествичник⁵¹: “1) Об отречении от мира. 2) О беспристрастии. 3) Странничество. 4) Послушание. 5) Покаяние. 6) О памяти смерти. 7) О плаче. 8) О безгневии и кротости. 9) О памятозлобии. 10) О злословии и клевете. 11) О молчании. 12) О лжи. 13) Об унынии и лени. 14) О чревоугодии. 15) О целомудрии. 16) О сребролюбии. 17) О нестяжании. 18) О бесчувствии. 19) О сне, молитве и пении. 20) О бдении. 21) О боязливости. 22) О тщеславии. 23) О гордости. 24) О кротости. 25) О смирении. 26) О рассуждении. 27) О безмолвии. 28) О молитве. 29) О земном небе. 30) О вере, надежде и любви”.

У тексті роману є пояснення: майбутній будівничий палацу отримав ім’я за Йоаном Дамаскином, який будував храми в серцях людей, а другий Йован – “за церковним отцем Йоаном Лествичником, який робив драбини до неба”. Давши зодчим імена Йована Дамаскина і Йована Лествичника, автор ввів тему літератури як будівництва.

                                                                                                            (Слайди 28-29.)

Образ храма вічний у світовому мистецтві. Храм — не тільки назва сакральної будівлі, а й символ святилища, в якому людина очищається та наближається до Бога.  У християнстві людина сприймається як «храм Бога». Храм відтворює будову світу.

Три храми – це одна із загадок Павича у творі: храм на землі показує земне існування людини, на небі – «небесне», тобто духовне життя. Щоб піднестися, душі необхідно правильно пройти земний шлях, для піднесення існує драбина з 30 сходинок, отже, не даремно героя, що будує храм, звуть Лествичник – цей образ нагадує нам про сходинки до духовної досконалості. Самшитовий храм ростиме, поки будується храм на землі.

Пан Николич знову ображає своїх будівельників, і вони кидають будівництво. Дамаскин говорить на прощання: «Коли згадаєте, де нагрішили й кого скривдили, покаєтеся й спокутуєте гріх, борг повернете, тоді вам Йован закінчить храм». Так в оповіданні виникає проблема спокутування гріхів. 

Дочка спокутує гріхи батька, адже вона наперед говорила, що буде завершувати усі його справи. Атилія плаче над урнами для сліз, таким чином стає зрозумілою їхня поява у творі. У «Лествиці» є такі слова: "Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза змиває усі нечистоти, зовнішні і внутрішні”. Однак, щоб завершити будівництво, дівчині треба розгадати загадки Дамаскина та спокутати батькові гріхи.

       Розділ «Їдальня»

Стіл. Символ так званого «культурного обрію», престол дому. Одна з ланок вертикального світосприйняття: підлога – стіл – стеля. Священне місце в домі, за яким читали молитви, їли і т.д.

Небо, зорі, сонце, місяць – знаки, які використовували під час подорожей.У міфопоетичній уяві багатьох народів, у тому числі українського, символи пов’язані із світобудовою: небо – у багатьох народів означає «число», «гармонія», «середина», «порядок», «пуп», «життя»; сонце – центр світу, джерело життя, небесна духовність (в українському народному мистецтві зображувалося з вінком, у вигляді княгині, панни, матері); місяць – нічне Боже око, «молодик» (на нього замовляли на щастя і добробут); у колядках і народних піснях українців сонце, місяць, зорі вважалися одною родиною (сонце – мати, місяць – батько, зорі – діти).

Колядка Рівненщини

Ой там на горі

Церкву будують.

 Приспів:

Дай йому,

Дай йому, Боже,

 Щастя, здоров'я

Його дому.

Церкву будують

З трьома верхами.

Приспів.

З трьома верхами,

З трьома вікнами.

Приспів.

Перше віконце –

То ясен місяць.

Приспів.

Друге віконце –

То ясне сонце.

Приспів.

Третє віконце –

 То ясні зорі

        Корабель - символ Землі, що пливе у космічному просторі. Символ досягнення мети.

Розділ «Спальня»

30 поворотів ключа у замку – 30 сходинок «Лествиці», щоб відкрити спальню і знайти подальший шлях, треба пройти 30 сходинок духовного зростання. Тут знову бачимо використання гіпертексту, «цитування» (асоціації).

Ключ.Як емблема, відомий з середніх віків. Символізує безпеку; у гербах міг означати підкорення. Атилія закривається ключем у спальні; ключ відкриває її кімнату з розгадками послання Дамаскина.

      Циркуль— інструмент для креслення досконалого кола. У середні віки був символом космічного ладу і запланованої дії.  Особливе значення йому надавала таємна традиція будівництва соборів. У давніх книгах зображено Творця, який креслить земні кола. У вільних каменярів розведені під прямим кутом ніжки циркуля указують на ідеальний баланс духа й тіла. Кут над циркулем символізує перевагу матеріального, проникнення або перехрещування – рівновагу духовного та матеріального, циркуль над кутом – володіння духовним.

        Ріка, яку бачить з вікна спальні Атилія, - новий шлях, новий період у житті.

Собака— найдавніша домашня тварина. Символ  відданості або сторож (наприклад, Кербер). Собаки також означали «духовного свідка»  та попереджали про небезпеки. У Давньому Китаї собака належить до 11 тваринного кола, її символічне значення, перш за все, у вигнанні демонів. Собака охороняє Атилію, навіть батько боїться підчепити його ногою.

Перехрестя доріг – (знак, що далі використано у композиції оповідання; можливо, зорі, які Атилія бачить на небі, утворюють перехрестя або хрест)символ вікритості або магічної небезпеки, місце переходу сакрального простору. На перехрестях ставили камені-вказівки, дерева з перехрестя вважали негідними для будування житла. Знак вибору.

Хрест — самий універсальний серед простих символів. Він відображує орієнтацію у просторі, дає точку пересічіння двох напрямків, обєднання багатьох систем в ціле, відповідає людській фігурі з простертими убік руками. У багатьох культурах уява про світобудову пов’язана з хрестом. Горизонтальна лінія хреста символізує жіноче начало, землю, матерію, вертикальна – чоловіче, творче начало, небо і дух. Горизонталь – це час, вертикаль – вічність, точка, в якій вони перетинаються, є джерелом енергії.

Ми вже відмічали як одну з особливостей постмодерністської літератури гіпертекстуальність.

(Гіпертекст – текст, не обмежений лінійним розвитком, тобто одним хронологічнологічним порядком, а розгалужується на багато напрямів/рівнів/фіналів; гіпертекст як мова/медій передбачає комунікацію у двох (і більше) напрямах – читачі тексту стають співавторами.)

     Підкреслено, що комп’ютерний текст можна читати з любого фрагменту; циркуль – один з ключів, за допомогою якого Атилія розгадує загадки Дамаскина, вона окреслює коло навколо ліжка та вимірює відстань, яку їй треба подолати, щоб знайти будівельників. Інтертекстуальність пов`язана з образом Дамаскина: у різних фрагментах роману Павича з`являються мотиви легенд про святого Йоана з Дамаска. Є, наприклад,  асоціації з новелами Меріме (із “Венерою Ілльською”), коли Дамаскин викопує із землі статую жінки та відрубає їй руки. Роман (текст, вибудуваний Павичем-Дамаскином) є тим колом, яке окреслене циркулем, і з якого потрібно вийти, скориставшись сигналами, які подає текст.

Паратекстуальні зв’язки цього твору не вичерпуються підзаголовком. Багатозначністю позначений також заголовок роману. Крім асоціації зЙоаном Дамаскином, можлива асоціація з сучасником героїв – єпископом Дамаскином (1737–1795), російським археографом і бібліографом. Заслуговує на увагу і можливе тлумачення дамаскина як збірки текстів (дамаскини – рукописні збірники релігійно-повчальних текстів – одержали свою назву за грецьким проповідником ХУІ ст. Дамаскином Студитом), адже Павич “вибудовує” свою оповідь з “цеглинок” прототекстів.

На поєднанні асоціацій з різними текстами побудовано інтертекстуальну інтелектуальну гру з читачем. Фундамент літературної “будівлі” становить історія сербської і світової культури. Імена, назви, деталі в творах М.Павича виконують функцію дороговказів на шляху відчитання додаткових смислів, які роблять “Дамаскин” прикладом гіпертекстуального твору.

Завдання для класу: дослідити, чи змінюється від цього зміст твору.

План

А)  «Третій храм» (у день Св. Андрія Первозванного будівничі починають будувати палац і храм; «самшит перестав рости»; Дамаскин: «Ви у чомусь зігрішили…»; «Третій храм Йован завжди будує на небі»);

Б) «Палац» (у день Св. Андрія Первозванного Дамаскин починає будувати «палац як любовне послання»; знахідка статуї, Дамаскин відбиває їй руки; починаються неприємності; напад на Дамаскина, його зникнення; пан Николич намагається посварити Йованів; Лествичник віддає послання від Дамаскина – відрубаний палець нападника).

А)  «Їдальня» (Атилія знаходить у палаці корабель, зоряну карту і відправляється у подорож; Кремсмюнстер; лист до батька з розповіддю про те, що з нею сталося, обід у монастирі; повернення додому, її супроводжує Александр Пишчевич: «Кращого Александра мені не знайти…»);

Б) «Спальня» (Атилія збирає сльози в урни Шуваковича і пише листа до Лествичника, розплачується з батьковим боргом; самшит знову росте; у палаці Атилія знаходить ключі та циркуль; статуя під вікном вказує їй напрям подорожі; у Темишварі Атилія знаходить побудований Лествичником храм Введення Богородиці, там їй подають дві обручки з літерами А – подарунок від Йованів).

А) Бесіда:

     «Можна прожити і без собору, і без пісні, і без Рафаеля. Без усього можна, на чому висять охоронні таблиці і на чому їх нема. Можна "Анну Кареніну" читати в екстракті, на півтори сторінки тексту. Але чи залишилися би ми тоді у повному розумінні слова людьми? Чи не стали б просто юшкоїдами, пожирачами шашликів? Тяглом історії?» (О. Гончар. «Собор»)                                                                                         

-  Як, на вашу думку, співвідносяться слова з роману О. Гончара із оповіданням Павича?

Б) Самостійна робота: скласти «асоціативне гроно».

Порівняйте  символічне значення образу собору українського письменника О. Гончара та храм сербського письменника М. Павича.                                                       (Слайд 43.)

       В) Слово вчителя (на фоні кантати С. Танєєва «Дамаскин»).

        Собор у романі Гончара символізує єдність поколінь, минулого і сучасного, історичну пам'ять народу, яка не повинна загинути. Цей образ окреслює минуле, діла чорні і праведні, добро і зло, руйначів і будівників, уособлює вселюдську красу, духовне багатство й велич. Храм у Павича символізує духовне очищення, яке може привести до земного щастя, у той же час відбудовані храми також нагадують про зв’язки поколінь, історичну пам'ять, яку намагалися відродити будівничі з усього світу (так само вони зробили б це в іншій країні). Прочитавши оповідання Павича напередодні Великодня, ми пригадаємо, що шляхи нашого життя повинні вести нас до храму, інакше можна загубити себе…

ІІІ. Підсумки. ДЗ: - напишіть  анотацію до оповідання «Дамаскин».