Система забезпечення психологічного здоров'я школярів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИВЧЕННЯ СКЛАДОВИХ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

           Психологічна служба системи освіти спрямована на створення психолого-педагогічних умов, які забезпечують духовний розвиток кожної дитини, її душевний комфорт, що є основою психічного здоров'я. Нині суб'єктивно існує необхідність соціально-психологічного забезпечення готовності кожної особистості задовольнити одну з найважливіших своїх потреб — формування, збереження, підтримку й відновлення психічного й фізичного здоров'я.

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ

 ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ'Я

Система формування психічного здоро­в'я передбачає неспецифічні та специфічні заходи психологічного й психофізіологічно­го забезпечення освітньої діяльності дітей та школярів. Головна мета навчального закла­ду — це підтримка, забезпечення й віднов­лення функцій організму та працездат­ності школярів.

Основні завдання діяльності соціально-психологічної служби:

1.  психологічна діагностика і підготов­ка, вибір і застосування методів корекції;
2.  оптимізація психічного здоров'я в про­цесі навчальної діяльності;
3.  формування основ забезпечення здоро­в'я й довголіття молодого покоління.

 

Вивчення здорового способу життя в контексті якості життя

         Якість життя визначається як «рівень задоволеності індивідом важливими можливостями його життя». Поняття якість жит­тя — це «суб'єктивна задоволе­ність, що виявляється чи відчу­вається індивідом у фізичних, ментальних та соціальних ситуа­ціях, навіть за наявності певних дефіцитів; при цьому можливі об'єктивні досягнення та вміння, що високо оцінюються в суспільстві: інте­лект, фізичні можливості, характерологі­чна стабільність, а також здатність фор­мувати соціальні стосунки та отримувати від цього задоволення. Низька якість жит­тя простежується при дефіциті розумово­го, фізичного здоров'я, при патохарактерологічних відхиленнях і порушеннях соціальних стосунків. Загальне структурування поняття якості життя - в матеріальному або фізич­ному аспекті (функціональні можливості), в психосоціальному або аспекті особистих переживань (стосунків) і в трансцендент­ному функціонуванні або в духовному ас­пекті (задоволеність, щастя, розумність, релігійність). Єдність цих ціннісних ас­пектів складає систему загальної оцінки якості життя.

1. Фізична якість життя: мобільність, здоров'я, соматичний комфорт, функціо­нальні параметри тощо.
2. Психічна якість життя: задово­леність, спокій, радість.

  3.Соціальна якість життя: сімейні, культурні, виробничі, економічні стосунки. 

  4.Духовна якість життя: сенс життя, мета, цінності, метафізично-релігійні стосунки.

 

 

 

          У філософії спосіб життя — це син­тетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних утворень) у по­єднанні з умовами життя суспільства.

  Індивідуальні звички, особливо постійні, часто називають способом життя. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: пра­цю й побут, суспільне життя й культуру, поведінку людей та їхні духовні цінності.

Поведінка, або стиль життя, є одним із найважливіших елементів способу життя в цілому, є однією з основних детермінант здоров'я та разом із біологією людини, медичною допомогою та довкіллям належить до чотирьох основних чинників, які визна­чають рівень здоров'я.

Поведінкові чинники можуть бути як сприятливими, так і шкідливими для здоров'я, що залежить від вибору способу жит­тя конкретною особою. Поведінка людини важлива для здоров'я, оскільки впливає на нього безпосередньо через спосіб життя або опосередковано через економічні чи соціо-економічні умови, які є основною детермі­нантою здоров'я. Щоб вплинути на поведін­ку людини, необхідні зусилля з боку самої людини, сім'ї та суспільства.

    Таким чином, для оцінки ефективності реабілітаційної діяльності практичного психолога кращим критерієм є поняття якості життя, що має певну структуру складових: «Я-концепція»», медико-фізичні проблеми, проблеми повсякденної життє­вої активності, психосоціальний та нейро-психологічний статус.

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Поняття здорового способу життя — це те в людській діяльності, що стосується збереження й зміцнення здоров'я, усе, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоров­лення умов життя—праці, відпочинку, побуту.

Складові здорового способу життя:

— харчування;

— побут (якість житла, умови для пасив­ного й активного відпочинку, рівень психічної й фізичної безпеки у життєдіяльності);

•   умови праці (безпека у фізичному й психічному аспекті, наявність стимулів
  професійного розвитку);
•   рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень).

      Науковцями розроблені індикатори здо­рового способу життя: задоволеність своїми даними, задоволеність соціальним оточен­ням, задоволеність можливостями життя.

Формування здорового способу жит­тя молоді передбачає:

•   вивчення уявлень молоді про здоро­вий спосіб життя та розробку методів оцінювання здоров'я індивіда;
•   формування свідомості та культури здорового способу життя;
•   розробку методик навчання молоді здорового способу життя;
•   упровадження освітніх та соціальних програм культивування здорового способу
  життя та збереження здоров'я;
•   розробку та впровадження системи скринінгу й моніторингу здорового способу життя дітей та школярів.

 

Система показників і складових здо­рового способу життя:

•           показники фізичного здоров'я;
•           показники психічного здоров'я;
•           показники соціального здоров'я;
•           показники духовного здоров'я.

       Умовно можна виділити специфічні рівні здоров'я: фізичний (біологічний, соматичний), психічний (психологічний), соціальний, духовний, на кожному з яких здоров'я людини має особливості свого виявлення.

Фізичне (соматичне, біологічне) здо­ров'я—це відсутність хронічної захворю­ваності, фізичних дефектів, функціональ­них порушень, що обмежують соціальну дієздатність людини. Протилежністю цьо­го виду здоров'я є інвалідність.

Здоров'я на  біологічному рівні припус­кає динамічну рівновагу функцій усіх внутрішніх органів і їхнє адекватне реагу­вання на вплив зовнішнього середовища. Питання профілактики здоров'я на цьому рівні й лікування хвороб перебувають у полі зору традиційної медицини.

До сфери фізичного здоров'я входять такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебіг фізіологіч­них функцій організму в різних умовах — спокою, руху, довкілля, генетичної спадщи­ни, рівня фізичного розвитку органів і сис­тем організму.

Показники фізичного здоров 'я. Відпо­відно до змісту сфери фізичного здоров'я визначені індикатори  зросту  й  ваги, ос­кільки  вони  показують  (із  певними  обме­женнями)   вади (або їх відсутність) анатом­ічної будови тіла й (також з певними обме­женнями) якість генетичної спадковості.

Щодо показників перебігу фізіологіч­них функцій організму  в різних умовах— спокою, руху, довкілля й рівня фізичного розвитку органів і систем організму, обрані індикатори, що опосередковано свідчать про характер реакції організму на фізичні навантаження й доступні для об'єктивно­го визначення під час опитування показ­ники травмування, а також факту й спро­можності виконання фізичних наванта­жень, типових для звичайної рухової актив­ності. Ці індикатори можна розглядати як показники готовності до виконання наван­тажень, тобто як опосередковані показни­ки сфери фізичного здоров'я.

Про реальний рівень здоров'я шко­лярів ідеться у висновках індивідуального поглибленого медичного обстеження в за­кладі освіти. Застосовуються інформаційні індикатори  наявності (відсутності) захво­рювань  упродовж  останнього року, перебіг хвороби, а також факт наявності (відсут­ності) хронічних захворювань. Ці індика­тори дають змогу побачити суто медичний бік проблеми.

Здоров'я на психічному (психологічно­му) рівні так чи інакше пов'язане з особистісним контекстом (здоров'ям особистості), у рамках якого людина розглядається як психічне ціле.

До сфери психічного здоров'я відно­сять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, напри­клад, збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з по­треб, інтересів, мотивів, стимулів, наста­нов, уявлень, почуттів тощо. Психічне здо­ров'я пов'язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Усі ці складові й чинники зумовлюють особливості індивіду­альних реакцій на

однакові життєві ситу­ації.

Чим більш гармонійно об'єднані всі істотні властивості, які формують осо­бистість, тим вона більш стійка, врівнова­жена й здатна протидіяти впливам, які

 

 

прагнуть порушити її цілісність (С.Корсаков).

Психічне здоров'я. У літературі немає однозначного тлумачення поняття психіч­ного здоров'я, так само як і його критеріїв. Часто цей термін використовують у ме­дичній практиці (в психіатрії), розмежову­ючи норму й патологію, особливо акценту­ючи на умовах психосоціального розвитку дітей. 

          Поняття психічного здоров'я тісно пов'язане із психосоматичною медициною, що пояснює будь-яке соматичне порушен­ня змінами в психічному стані. У психоло­гічному словнику поняття психічного здо­ров'я визначається як стан духовного бла­гополуччя, що характеризується відсутніс­тю негативних психічних проявів та забезпечує адекватну умовам навколиш­ньої дійсності регуляцію поведінки, діяль­ності. Зміст поняття психічного здоров'я не вичерпується тільки медичними й психо­логічними критеріями, у ньому відбиті суспільні й групові норми та цінності.

Порушення психічного здоров'я  обумов­лені як соматичними захворюваннями або дефектами фізичного розвитку, так і різни­ми зовнішніми несприятливими фактора­ми, що впливають на психіку. Ці фактори пов'язані із соціальними умовами життя дітей.

       Порушення психічного здоров'я в ди­тинстві мають дві важливі характерні риси:  по-перше, вони являють собою лише кількісні відхилення від нормального про­цесу психічного розвитку;  по-друге, багато їхніх проявів можна розглядати як реакцію на специфічні ситуації.

 

Н.Корольчук визначає психічне здо­ров'я як такий рівень діяльності психіки людини, що забезпечує «оптимальне й адек­ватне» функціонування на психологічному, соціальному, біологічному й професійному рівнях.

Психічне здоров'я, як адекватне відоб­раження усвідомлення людиною себе й навколишнього світу у всьому його різно­манітті, забезпечує задоволення потреб у діяльності, спілкуванні, пізнанні, віднов­ленні психічних і фізичних сил і при цьому дає відчуття психологічного й фізичного комфорту.

Для здоров'я дитини важливо не тільки те, що в школі задовольняють її пізнавальні потреби, а й соціальні потреби у спілку­ванні, психологічні потреби у повазі до сво­го почуття власної гідності, до її почуттів та переживань, інтересів та здібностей (не тільки у навчальній діяльності).

На думку І.Дубровіної, психологічне здоров'я— це те, що робить особистість самодостат­ньою.  Суспільство  ж  ззовні  задає  їй  норми  й  рамки.  Воно  озброює її засобами саморозуміння, самоприйняття й саморозвитку в контексті взаємодії з людьми в умовах куль­турних, соціальних, економічних та еколо­гічних реальностей навколишнього світу.

Показники  психічного  здоров'я.  Інди­відуальні  особливості  психічних  процесів і властивостей              збудженість, емоційність, чутливість, схильність до стресів, афектів, особливості мислення, характеру, здібнос­тей, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, настанов, уявлень, почуттів тощо.

Індикатори, які відображають індивіду­альні особливості психічних процесів і властивостей людини: наявність проблем спілкування, відчуття комфорту перебування в колективі, характер стосунків із близьким оточенням, уміння керувати

своїм пси­хічним станом, ступінь стресу, ступінь са­мозадоволення.

Перехід від психологічного до соціального рівня досить умовний. Психологічні

 

 

властивості особистості просто не існують за межа­ми системи суспільних відносин.

Людина на цьому рівні є насамперед істотою суспільною. Тут на перший план виходять питання впли­ву (як позитивного, так і негативного) з боку різних соціальних зв'язків - родини, друзів, роботи, дозвілля, приналежність до релігій­них та інших організацій тощо. Тільки люди зі здоровою психікою почуваються активни­ми учасниками соціальної системи.

Реалізація ідеї психічного здоров'я в соці­альному плані потребує від суспільства перегляду невиправданих традицій і пріори­тетів у сфері виховання та навчання, професійної зайнятості, організації дозвілля й відпочинку, індустрії харчування тощо.

  Соціальне здоров'я - це певний рівень розвитку, сформованості й досконалості форм і способів взаємодії індивіда із зовнішнім середовищем (пристосування, врівноваженість, регуляція); певний рівень психічного й особистісного розвитку, що дозволяє успішно реалізовувати цю взаємо­дію. Антиподом соціального здоров'я є стан соціальної занедбаності.

Соціальне здоров'я пов'язане з економіч­ними чинниками, стосунками індивіда зі структурними одиницями соціуму: сім'єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв'язки, —праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров'я, без­пека існування тощо. На нього впливають міжетнічні стосунки, різниця в прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техні­ки й технологій, їх суперечливий вплив на здоров'я взагалі. Ці чинники й складові створюють відчуття соціальної захище­ності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров'ї людини. Соціальне здоров'я  детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільно­го життя в певному середовищі - економіч­ної, політичної, соціальної, духовної.

Соціальне здоров'я особистості впливає на: адекватне сприйняття соціальної дійсності, інтерес до навколишнього світу, адаптацію до фізичного й соціального середовища, спрямованість на суспільну справу, культуру споживання, альтруїзм, емпатію, відповідальність перед іншими, безкорисливість, демократизм у поведінці.

     Показники соціального здоров'я. По­казники, пов'язані з економічними чинниками, стосунками індивіда зі структурни­ми одиницями соціуму, визначаються та­кими індикаторами, як характеристики найближчого оточення й взаємини у ньо­му, соціальний статус, соціальне самопо­чуття, наявність (відсутність) відчуття без­пеки в соціумі, ступінь задоволеності по­всякденними умовами життя, самооцінювання добробуту, прибутки, можливості та структура витрат, умови житла, можли­вості відпочинку. Наведений перелік дос­татньо повно описує соціальне здоров'я осо­бистості.

Духовне здоров'я залежить від духов­ного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, жит­тєва самоідентифікація, ставлення до сен­су життя, оцінювання реалізації власних здібностей і можливостей у контексті влас­них ідеалів і світогляду - усе це зумовлює стан духовного здоров'я індивіда.

Показники духовного здоров'я. Відпо­відно до змісту цієї сфери здоров'я (ставлення до освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики; свідомість,

 

 

ментальність, життєва самоідентифікація, оцінювання ре­алізації власних здібностей і

можливостей), вибрані індикатори, що свідчать про зане­покоєння (або його відсутність) станом загально прийнятих у суспільстві чинників ду­ховності: релігійних, культурних, патріотичних. Про духовні запити людини свідчать індикатори вибору змісту дозвілля.

КРИТЕРІЇ  ОЦІНЮВАННЯ  ЗДОРОВ'Я  ЛЮДИНИ

Критерії оцінювання фізичного здо­ров'я:

1.     відповідність процесу росту й розвит­ку біологічним законам і соціальним потре­бам;
2.     досягнутий рівень фізичної праце­здатності, що відображає функціональні
   можливості організму;
3.     наявність хронічних захворювань і фізичних дефектів.

Критерії оцінювання психічного здо­ров'я:

Питання оцінки психічного здоров'я є ключовим. Деякі автори для характерис­тики психічного здоров'я пропонують ок­ремі його ознаки. Особливої уваги серед цих ознак заслуговує критерій психічної рівноваги. За його допомогою можна гово­рити про характер функціонування психіч­ної сфери людини(пізнавальний, емоційний, вольовий).

Від ступеня виразності психічної рівно­ваги залежить урівноваженість людини з об'єктивними умовами, пристосованість до них (В.М'ясищев). Врівноваженість людини й адекватність її реакцій на зовнішній вплив мають велике значення в плані розмежування норми й патології.

Тільки у психічно здорової, тобто врівноваженої, людини

 простежують­ся ознаки:

 - відносної стійкості поведінки й адек­ватності її зовнішнім умовам;

 - високої індивідуальної пристосова­ності організму до звичайних коливань зовнішнього середовища;

 - здатності підтримувати звичайне комфортне самопочуття, морфофункціональне  збереження органів і систем.

Цей критерій органічно пов'язаний з двома іншими: органічністю організації психіки і її адаптивними можливостями.

За одним критерієм неможливо оціни­ти психічне здоров'я. Ідея комплексного підходу до оцінювання психічного здоров'я людини є перспективною.

Критерії основних ознак здорової психі­ки поділяють за видами виявлення психіч­ного (психічні стани, процеси, властивості, ступінь саморегуляції тощо).

Критерії психічного здоров'я:

1.    властивості особистості: оптимізм, зосередженість (відсутність метушливості),врівноваженість, етичність (чесність, совісність, тактовність тощо), адекватний рівень домагань, упевненість у собі, не ураз­ливість (уміння позбутися образ), працьовитість, незалежність, безпосередність, відповідальність, почуття гумору, доброзич­ливість, терпимість, самоповага, самокон­троль;
2.    психічні стани: емоційна стійкість (са­мовладання); зрілість почуттів, відповідно до віку; вільний природний вияв почуттів та емоцій; здатність радіти;

збереження звичайного оптимального самопочуття;

 

 

3.    психічні процеси; максимальне набли­ження суб'єктивних образів до об'єктів

дійсності, яка відображується (адек­ватність психічного відображення); адекватне сприйняття самого себе; здатність до логічної обробки інформації; креативність (здатність до творчості, уміння використати інтелект); знання про себе; дисципліна розуму (керування думками);

 

Характерні ознаки психічного не­здоров'я:

1. властивості особистості: залежність від шкідливих звичок, невідповідальне
   ставлення до себе; втрата віри в себе, свої можливості; пасивність (духовне нездоров'я);
2. психічні стани: емоційне отупіння, безпричинна злість; ворожість; слабкість
   як вищих, так і нижчих інстинктивних по­чуттів; підвищена тривожність;
3. психічні процеси: неадекватне сприй­няття самого себе, свого Я; нелогічність,
   зниження когнітивної активності; хао­тичність (неорганізованість) мислення;
   категоричність (стереотипність) мислення;підвищена сугестивність; некритичність
   мислення.

Критерії оцінювання психічного здо­ров'я:

•   усвідомлення й відчуття безперерв­ності, сталості й ідентичності свого фізич­ного

   й психічного  Я;

•   відчуття сталості й ідентичності пе­реживань в однотипних ситуаціях;
•   критичність у ставленні до себе, своєї діяльності, її результатам;
•   адекватність психічних реакцій силі впливів середовища, соціальним обстави­нам

  і ситуаціям;

•   здатність до самоконтролю поведін­ки відповідно до соціальних норм, правил, законів;
•   здатність планувати своє життя й реалізовувати його;
•   здатність змінити спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій  та  обставин.

Критерії оцінювання соціального здоров'я дітей та підлітків:

•   адаптація в референтних групах (сім'я, група дитячого садку, клас);
•    опанування основних видів діяль­ності (ігрова, навчальна,навчально-професійна);
•   опанування нормативної, соціальне прийнятної поведінки;
•   врівноваженість процесів соціалізації та індивідуалізації;
•   вироблення індивідуального стилю поведінки (діяльності);
•   наявність самоконтролю й саморегу­ляції поведінки залежно від обставин;

         Характерні ознаки соціального не­здоров'я: неадекватне сприйняття (відображення) навколишнього світу; дезадаптивна   поведінка; конфліктність; ворожість;  егоцентризм, прагнення влади, прагнення збагачення.

Критерії духовного здоров'я дітей і підлітків:

•    рівень інтегрованості, гармонійності, консолідованості, врівноваженості;
•    духовність, прагнення істини;
•    пріоритет гуманістських цінностей (добра, справедливості, любові, краси);
•    орієнтація на саморозвиток, збага­чення своєї особистості.

          Самоконтроль - здорова особистість характеризується вираженою цілеспрямованістю (сенс життя), волею, енергійніс­тю, активністю, самоконтролем, адекват­ною самооцінкою.

 

 

 

Характерні ознаки духовного нездо­ров'я школяра:

•   особистість досить дезінтегрована, їй властиві втрата інтересу, любові до близьких, пасивна життєва позиція;
• неадекватність самооцінки;
• послаблений (навіть до втрати) або, навпаки, невиправдано гіпертрофований
  самоконтроль;
• послаблення волі.

 

ФОРМУВАННЯ   МОТИВАЦІЇ   ШКОЛЯРІВ                                                                      НА ЗДОРОВИЙ   СПОСІБ ЖИТТЯ

Під стандартами освіти розуміють:

•   визначення того,  що учні повинні знати й уміти;
•   обов'язкову частину змісту освіти, що становить суму знань, необхідних
•   кожній людині;

•   загальнонаціональний зміст освіти;

•   модель освітнього рівня, вираженої через нормативні вимоги до змісту освіти,
  що визначає базисну основу діяльності шкіл певної освітньої галузі.

Провідна ідея стандарту «Здоров'я й фізична культура» полягає в орієнтації діяльності шкіл на формування мотивації на здоровий спосіб життя, пропаганду здорового способу життя школярів, на створен­ня здоров'я зберігаючого середовища навчання, виховання, спілкування, підготов­ку учнів до самостійної й відповідальної діяльності в галузі охорони власного здо­ров'я (орієнтації в проблемах формування здорового способу життя).

Випускник школи повинен знати:

• анатомо-фізіологічні особливості сво­го організму;
• зміст акселерації й специфіку ії впли­ву на фізичний і психічний розвиток людини;
• закономірності статевого дозрівання та його вплив на фізичне, духовне й соціальне самопочуття людини;
• основи сексуальної поведінки;
• роль і значення фізкультури й спорту в зміцненні здоров'я;
• про небезпечні наслідки шкідливих звичок (куріння, вживання алкоголю й наркотиків);
• основи профілактики різних захво­рювань.

Випускник школи повинен:

•   дотримуватися правил особистої гігієни;
•   дотримуватися режиму дня (умова збереження й зміцнення працездатності);
• гартувати свій організм;
•   запобігати захворюванням органів зору,  дихання,  травлення,  статевих
  органів, а також хворобам, пов'язаним з порушеннями постави, діяльності серцево-судинної системи, з нервово-психічними розладами;
•   уміти надавати першу медичну допо­могу.

 

 

Умови, що підвищують ефективність діяльності школи                                                                                             у   формуванні   здорово­го  способу  життя:

 

•   підготовка всіх працівників освіти до санітарно-гігієнічного виховання;
•   організація в кожній школі високо­ кваліфікованої медичної служби;
•   створення оптимальних умов для на­вчання школярів і роботи педагогів;
•   оцінювання результатів роботи дирек­тора школи, вчителя фізкультури, класно­го керівника, медичного працівника відпо­відно до критеріїв стану здоров'я учнів;
•   ознайомлення класних керівників з основами медицини, вимогами санітарії й гігієни;
•   ознайомлення батьків з результата­ми щорічних медичних оглядів дітей.

Можливі досягнення в розробці й апро­бації освітніх стандартів із збереження здоров'я:

•   сформовано вимоги до показників та критеріїв здоров'я випускників основної та старшої школи (фізичне, психічне, соціаль­не, духовне);
•   визначено основні уявлення, знання та уміння школярів щодо формування здо­рового способу життя школярів;
•   зроблено спробу додати до програм міждисциплінарні курси, які дають уяв­лення про здоров'я  як феном, що інтегрує чотири його сфери - фізичну, психічну (ро­зумову), соціальну (суспільну) і духовну (про­грами курсу «Технологія збереження здоро­в'я», «Основи здоров'я», «Основи психології»…)