Аа а

Бб бе

Вв ве

Гг ге

Ґґ ґе

Дд де

Ее е

Єє йе

Жж же

Зз зе

Ии и

Іі і

Її йі

Йй й(йот)

Кк ка

Лл ел

Мм ем

Нн ен

Оо о

Пп пе

Рр ер

Сс ес

Тт те

Уу у

Фф еф

Хх ха

Цц це

Чч че

Шш ша

Щщ ща

Ьь м'який знак

Юю йу

Яя й

Назва розділу

Походження назви

Що вивчається в розділі

Фонетика

від грец. рhопеtісоs - звуковий

Звуки мовлення

Лексикологія

від грец. lехісоs - словесний і lоgоs - вчення

Значення, походження і вживання слів

Фразеологія

від грец. рhгаsіs - вираз і lоgоs - вчення

Стійкі сполучення слів із цілісним, неподільним значенням

Словотвір

від "творити слова"

Способи творення слів

Граматика

від грец. grаmmе - літера, написання

Форми слів і закономірності їх поєднання

Морфологія

від грец. mоrрhе - форма і lоgоs - вчення

Слова як частини мови, їх форми

Синтаксис

від грец. sупtахіs побудова

Словосполучення, прості і складні речення

Орфографія

від грец. огthоs - правильний і gгарhо - пишу

Правила передачі звукової мови на письмі

Орфоепія

від грец. огthоs - правильний і ероs мова, говоріння

Правила літературної вимови

Пунктуація

від лат. риnktиm - крапка

Правила вживання розділових знаків, що позначають членування писемного мовлення на складові частини

Стилістика

від лат. stуlиs - паличка для письма

Способи використання мовних одиниць у різних ситуаціях спілкування

голосні

[і], [и], [е], [у], [о], [а]

приголосні

[б], [п], [д], [д' ], [т], [т' ], [ґ ], [к], [ф], [ж], [з], [з' ], [ш], [с], [с' ], [г], [х], [дж], [дз], [дз' ], [ч], [ц], [ц' ], [в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л' ], [р], [р' ]

шумні приголосні

дзвінкі приголосні

[б], [д], [д' ], [ґ ], [ж], [з], [з' ], [г], [дж], [дз], [дз' ]

глухі приголосні

[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]

тверді приголосні

[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]

м’які приголосні

[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л' ],

[н' ], [р ]

Позначка

що означає

приклад

[ ]

знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції

[ а ]- голосний

звук;

[ лех'ко ]- так вимовляється слово легко

[ ' ]

знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос

[ вэ дка]

[ дідъ ]

[ ' ]

знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного

[ син'е ]

[ с'н'іг ]

[ ’ ]

знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного

[ c'в’ато ]

[ затиш’ш’а ]

[ : ]

позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного

[ жи^ет':б ]

[дж]

[дз]

[дз']

позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою

[джэ ра]

[гедз']

[ я ] [ ї ]

позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [ я], [ ї]

[робъ я]

[мії ]

[ еи ]

знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного

[ в’ід':ачи^ети^е]

[ засили^ена ]

ТЬСЯ

[ц’:а]

учиться

[учиц’:а]

ШСЯ

[с’:а]

смієшся

[см’ійес’:а]

СШ

[ш:]

принісши

[приніш:и]

ЗЖ

[ж:]

зжати

[ж:ати]

ЖЦі

[з’ц’і]

книжці

[книз’ц’і]

ЧЦі

[ц’:і]

дочці

[доц’:і]

ШЦі

[с’ц’і]

товаришці

[товарис’ц’і]

ТЦі

[ц’:і]

квітці

[квіц’:і]

ТЧ

[ч:]

Вітчизна

[в’іч:изна]

За значенням

Однозначні слова

Мають одне лексичне зна­чення

м’яч, диктант, Дніпро, парта

Багатозначні слова

Мають декілька лексичних значень.Багатозначні слова можуть уживатися в прямому та переносному значеннях.
Пряме — основне, головне, первинне значення слова.

Переносне — вторинне, виникло шляхом перене­сення назви з одного яви­ща дійсності на інше за по­дібністю їхніх ознак

голова, урок, земля, поле, іти, свіжийсолодкий чай, крила чайки, дрімає бабуся
солодкий сон, крила пісні, дрімає ліс

Омоніми

Слова, однакові за звучан­ням, але різні за значен­ням

бал — оцінка успішнос­ті; бал — танцюваль­ний вечір

Синоніми

Слова, різні за звучанням і написанням, але однакові або близькі за значенням

небокрай, горизонт, виднокруг, крайнебо, небосхил, обрій, овид

Антоніми

Слова з протилежним лек­сичним значеннямАнтоніми

свято — будень, висо­кий — низький, свари­тися — миритися

За походженням

Власнеукраїнська
лексика

Слова, що вживаються лише в українській мові

багаття, рушниця, кмітливий, полохливий

Запозичена лексика

Слова, що ввійшли до української мови з інших мов (слова іншомовного походження)

козак, олімпіада, сервер, тротуар

За вживанням

Загально­вживані слова

Активно вживають усі носії мови

повітря, жито, близь­кий, багато, читати, син

Професійні слова

Використовують люди певних професій

спідометр, карбю­ратор (водії)

Окрема група професійних слів — терміни — слова, що мають чітко окреслене зна­чення й поняття з різних галузей науки, техніки, мистецтва

звук, підмет, іменник, напруга, кислота, реакція, палуба, верстка

Діалектні слова

Уживають мешканці певної місцевості

плай (стежка), бульба (картопля)

Неологізми

Нові слова, що виникають у мовіУ художній літературі існують авторські неоло­гізми, які творить сам письменник

менеджер, маркетинг, імідж
Не дивися так при­вітно, яблунево-цвітно

Застарілі слова:

а) Історизми

Слова, що вийшли з ак­тивного вжитку через зникнення понять, які вони називали

кріпак, волость, нарком, соцзмагання

б) Архаїзми

Слова, які витіснилися з активного вжитку інши­ми словами

град — місто, перст — палець, ректи — говорити

Морфологічні

Неморфологічні

Префіксальний (творення похідних слів за допомоги префікса): писати — списати; зелень — прозелень

Морфолого-синтаксичний (слово набуває нового лексичного значення внаслідок переходу однієї частини мови до іншої): учений (який? хлопець — молодий учений (хто?); черговий (який?) учень — черговий (хто?) станції

Суфіксальний (творення похідних слів додаванням суфікса): вірний — вірність; вік — вічний; крига — крижина

Суфіксально-префіксальний (творення похідних додаванням до твірної основи префікса і суфікса): дорога — подорожник; берег — прибережний

Лексико-синтаксичний (поступове зрощення синтаксичного словосполучення в одне слово): сімдесят, сьогодні, добраніч, вічнозелений, Вернидуб

Постфіксальний (творення нового слова тієї самої частини мови з новим лексичним значенням за допомоги постфікса, який приєднується до твірного слова): хтось, який-небудь, що-будь, якось-то, бачитися

Безафіксний (творення нового слова без участі суфікса і префікса): великий — велич; вигукувати — вигук

Лексико-семантичний (переосмислення лексичного значення вживаних у мові слів): вечірній Київ — «Вечірній Київ» (газета); біла церква — Біла Церква (місто)

Осново- і словоскладання, абревіація (різні типи складання основ, унаслідок чого постають складні і складноскорочені слова): всюдихід, книгодрукування; місто-герой, ВНЗ (вищий навчальний заклад)

Флективний (творення похідних за допомогою флексії (закінчення))::Мирослав — Мирослава; золото — золотий

Службові слова

прийменник

сполучник

частка

в, на, під, поміж

і, й, але, що, щоб, де

би, б, ж, же, казна-, не, навіть

Вид односкладного речення

Спосіб вираження головного члена

Приклад

Означено – особові

(дію виконує певна особа, яку можна встановити)

• дієслово у формі 1-ї чи 2-ї особи теперішнього або майбутнього часу;
• дієслово наказового способу.

Йду поміж люди (М. Коцюбинський)

Не милуй мене шовково (П. Тичина

Неозначено- особові

(дію виконує невизначена особа)

• дієслово у формі 3-ї особи множини;
•                        дієслово минулого часу у формі множини;

Вже і пороги ось-ось одягнуть в крицю та граніт (Є. Плужник). На другий день тільки про повінь і говорили (О. Довженко).

Безособові

(дія або стан, що мисляться незалежно від активного діяча)

•  дієслово у формі 3-ї особи множини;
• безособове дієслово;
•                        безособові форми на -но, -то; особове дієслово в значенні безособового;
• прислівник (часто сполучається з дієсловом-зв'язкою);
• інфінітив;
• заперечне слово нема (немає).

Надворі світає. Багато слівнаписанопером. (Л. Костенко). З поля тягнехолодом (А. Головко).

На серці у Насті було тихо, весело(М. Коцюбинський).

Доволі мовчати! (О. Олесь). Нема на світі Заходу і Сходу (О. Пахльовська).

Узагальнено- особові

(дія сприймається узагальнено як властива будь-якій особі).

•                        дієслово у формі 2-ї особи однини;
•                        дієслово 1-ї або 3-ї особи множини.

Хоч вовком вий! (Нар. тв.). Лежачою не б'ють(Нар. тв.).

Називні

(ствердження існування предмета чи явища)

іменник у формі називного відмінка

Сухе надвечір'я (3 газети).Океан чистоти й сяйва (О. Гончар).

Сполучникове

Безсполучни-кове

З різними видами зв'язку

складносурядне

складнопідрядне

складне речення, частини якого рівноправні за смислом.

Сполучники:

єднальні: і, й, та (-і), ні,..ні, ані...ані, не тільки...а й, і...і

протиставні: а, але, зате, проте, однак, та (-але)

розділові: або, чи, то...то, або...або, чи...чи, не то...не то

складне речення, у якому прості речення нерівноправні граматично й за змістом.

Тип підрядного речення:

 означальне;

з'ясувальне;

обставинне місця;

обставинне часу;

обставинне способу дії, міри і ступеня;

обставинне порівняльне;

обставинне умови;

обставинне причини;

обставинне мети;

обставинне допустове;

обставинне наслідку.

Зауважте!У підрядних обставинних наслідку кома ставиться перед сполучником так що. Якщо кому поставити перед що, то утвориться підрядне міри і ступеня.

прості речення з'єднуються в одне ціле не сполучниками чи сполучними словами, а лише інтонацією.

речення може поєднувати різні види зв'язку: безсполучниковий і сполучниковий; сурядний і підрядний; можливі 

Правило

Приклад

«П», — а.

«П?» - а.

«П!» — а.

«Не на тебе ждать я буду», — поет відповідає.

«Хто ж се я?» — поет питає.

«От спасибі!» — крикнув лицар.

А: «П?»

Тут поет не втерпів: «Хто там?»

«П, — а, — п».

«П, — а. — П».

«П?-а. -П».

«П — а. — П».

«Голос маю, — каже лицар, — та не тямлю віршування...»

«Ні, се я, — озвався голос. - Маю справу пильну дуже».

«Що ж? — поет на те говорить. — То за ручку та й до шлюбу!»

«Годі жартів! — крикнув згорда. — Бо задам тобі я гарту!»

(Леся Українка)

Стиль

Ознаки

Функції

Розмовний

вільність, спонтанність, непідготовленість, емоційність, експресивність, використання несловесних засобів (міміки, жестів)

інформування та контактування

мовців

Науковий

точність, логічність, інформативна насиченість, об'єктивність викладу, відсутність образності

пізнання та інформування

мовців

Художній

вияв індивідуальності автора, образність, багатозначність, метафоричність

вираження почуттів мовців

Офіційно-діловий

логічність, стандартизованість, однозначність, точність, відсутність емоційності

інформування та волевиявлення

мовців

Публіцистичний

логічність, точність, ясність викладу, образність, експресивність

інформування та вплив на слухачів (читачів)

Конфесійний

піднесеність, урочистість, символізм, експресивність, емоційність

спілкування вірян, мова церкви

М'який знак пишуть:

М'який знак не пишуть:

1) після м'яких приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: тінь, молодь, ґедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба;

2) після м'яких приголосних усередині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох;

3) у суфіксах -ськ(о, ий), -зьк(о, ий), -цьк(о, ий), -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:Військо, сільський, близько, близький, хвацька, дивацький, людськість, тоненько, сторононька, тонесенький, гарнісінький, малюсінький;

4) після м'якого приголосного лперед приголосним: вільний, польський, сільський.

За винятком груп -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-:футболка — футболці, спілка — спілці, спілчанський;

5) у родовому відмінку множини іменників жіночого й середнього роду на -н, -нн(я), -ц(я, е):їдалень, друкарень, крамниць, дільниць, матриць, працівниць, колгоспниць, рахівниць, залізниць, знань, вмінь, місць, сердець або серць;

6) у дієсловах на -ться, а також у дієслівних формах дійсного, наказового способу: будується, робиться, роблять; будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.

1) після р у кінці складу або слова:перевірте, договір, секретар, тепер, інженер, тренер, Харків;

2) після губних приголосних б, п, в, м, ф: дріб, короп, кров, верф і після шиплячих ж, ч, ш, щ: піч, наріжте, дишеш, кущ;

3) після н перед ж, ч, ш, щ та суфіксами -ськ(ий), -ств(о) :кінчик, тонший, банщик, інженер, громадянський, громадянство, селянство;

4) після м'яких приголосних, крімл,якщо за ним ідуть інші м'які приголосні:кінцівка, ланцюг, радість, кузня, свято, цвях;

5) після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, ціпилно;

6) між подовженими м'якими приголосними:життя, каміння, ллється, буття, знаряддя;

7) у прізвищах після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Безбатченко, Панченко, Радчук, Федчишин, Грінчишин;

8) після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц та ін.

Разом пишуться іменники

Через дефіс пишуться іменники

утворені за допомогою сполучного голосного о,е: чорнозем, зорепад, водогін

утворені з двох іменників без сполучних голосних: купівля-продаж, інтернет-магазин, Вовчик-Братчик, хліб-сіль

першою частиною яких є слова авіа, аудіо, агро, відео, екстра, кіно, макро, мікро, моно, радіо, супер, стерео тощо: авіарейс, відеорепортаж, макроекономіка, радіопередача, супершоу

з першою частиною віце-, екс -, лейб-, альфа-,бета- максі-, міні-, міді-, обер-: віце-ректор, екс-президент, максі-програма, міні-маркет

назви одиниць виміру:тонно-кілометр, людино-день

першою частиною яких є дієслово у формі наказового способу: горицвіт, перекотиполе, пройдисвіт (але люби-мене)

назви посад, професій, спеціальностей: прем'єр-міністр, генерал-майор

першою частиною яких є числівник, записаний словом: п'ятикласник, сторіччя

прикладки, що стоять після пояснюваного іменника й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: дівчина-красуня, хлопець-богатир, дуб-велетень (але красуня дівчина, богатир хлопець, велетень дуб)

з першою частиною пiв-, напів-, полу-: пів'яблука, півогірка, напівавтомат, полумисок

прикладки — видові назви, які стоять перед пояснюваним словом: Дніпро-ріка, сон-трава, Ведмідь-гора

власні назви з частиною пів-: пів-Луганська, пів-Японії

Разом пишуться прикметники

Через дефіс пишуться прикметники

утворені від залежних між собою слів (між ними не можна вставити сполучника і): східно-слов'янський (східні слов'яни), лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло)

утворені від незалежних між собою слів (між ними можна вставити сполучник і): мовно-літературний (мовний і літературний), валютно-фінансовий (валютний і фінансовий)

до складу яких входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: багато-канальний, староукраїнський

назви відтінків кольору, смаку та поєднання кольорів: темно-зелений, кисло- солоний, червоно-чорний (але жовтогарячий, червоногарячий, золотогарячий)

першою частиною яких є числівник, записаний словом: семиденний, двадцятирічний

першою частиною яких є числівник, записаний цифрами: 50-річний, 2-гігабайтний

назви проміжних частин світу: південно- східний, північно-західний

з першою частиною військо- , вовоєнно: військово-спортивний, воєнно-стратегічний(але військовополонений, військовозобов'язаний — прикметники, що стали іменниками)

Назва

Визначення

Приклад

Епітет

Художнє означення

Прощавайте, сині гори, білії сніги.

Алегорія

Зображення відокремленого поняття через конкретні предмети та образи.

Грім розсердився..

Порівняння

Зіставлення двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за допомогою іншого.

«Москва, як ріка, загасає …»

Іронія

Приховане глузування

Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П’яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні..

Метонімія

Зближення, зіставлення понять за суміжністю позначуваних понять, коли предмет чи явище позначають за допомогою інших слів і понять.

золото у вухах (замість: золоті сережки чи сережки з золота)

Гіпербола

Художнє перебільшення, яке використовується, щоб підсилити враження

швидкий як блискавка, блискавичний

Метафора

Приховане порівняння, побудоване на подібності або контрасті явищ, у якому слова “як”, “начебто”, “немов” відсутні, але припускаються.

вечір-мулат підійшов до порога.

Риторичні питання, оклики

Посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді

«Хто тільки не проклинав станційних наглядачів, хто з ними не лаявся!» (О. Пушкін)

Анафори

Єдинопочаток

Хоч раз.
Хоч раз ти повинен відчути,
Як тяжко рветься на цій землі
Древнє чоловіче коло,
Як тяжко зчеплені чоловічі руки,
Як тяжко почати і зупинити…

Епіфори

Єдність кінцівок

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.

Градація

Своєрідне угруповання визначень або за нарос­танням, або за ослабленням експресивно-емоцій­ної сили

“Зросте любов моя, всякчас нова,  Люблю ніжніше, мовчки, до нестями”;

Антитеза

Протиставлення

 Так, тут це все було: і жага до вбивства і жага до любові. (Chr. Wolf, «Kasandra»)

Інверсія

Порушення узвичаєного порядку слів, перестанов­ка частин фрази.

Життя ще довге перед мною, Я молодий, я ще й не жив… Чого ж горючою сльозою свою я пісню окропив?

Алітерація

Повторення приголосних звуків

Тінь там тоне, тінь там десь…

Асонанс

Повторення голосних звуків

І день іде, і ніч іде.

Символ

Заміна абстрактного або узагальнюючого поняття конкретним образом.

Голуб – символ миру, свічка і символ краси («Є дівчина, якби сюди ввійшла — померкли б всі свічки та всі красуні») і символ життя («І ось в крові, в багні весільна сукня. І згасла свічка, як твоє життя»), і символ небезпеки («Завчасно ви глузуєте, панове, Дивіться як би свічка ця пожежі нам, бува, не наробила»).

Оксиморон

Сполучення слів, що виражають протилежні або суперечливі поняття, і як результат, виникає нове смислове значення (дотепно-безглузде, алогізм).

«Многоголоса тиша», «дзвінка тиша», «вас я боюся, ви трупи живії, мрій наших спільних, любові, надій, вас я боюся — ви, зрадники-друзі…».

ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМКИ І ТЕЧІЇ

Напрями та течії

Автори та їх твори

Бароко

Г.Сковорода («Delibertade», «Бджола та Шершень», «Всякому місту звичай і права») – засновник жанру байки в українській літературі.

Класицизм

І.Котляревський («Енеїда», «Наталка-Полтавка») – зачинатель нової української літератури. «Наталка-Полтавка» - частково сентиментальна повість.

Сентименталізм

Г.Квітка-Основ’яненко («Маруся») – зачинатель нової української прози, засновник сентименталізму в українській літературі.

Романтизм

Т.Шевченко (рання творчість: «Катерина», «Гайдамаки», «До Основ’яненка») – основоположник нової української літератури.

П.Куліш («Чорна рада»).

Реалізм

Т.Шевченко (критичний реалізм: «Сон», «І мертвим, і живим», «Кавказ», «Мені однаково», «Заповіт») – засновник критичного реалізму в українській літературі. І.Франко («Чого являєшся мені у сні», «Гімн», «Моймей»), І.Нечуй-Левицький («Кайдашева сім’я»), П.Мирний («Хіба ревуть воли»), М.Вовчок («Максим Гримач»), І.Карпенко-Карий («Мартин Боруля»). Також до раннього реалізму відносять Г.Квітку-Основ’яненка («Маруся» - частково реалістична повість).

Модерністські течії

Імпресіонізм

М.Коцюбинський («Intermezzo», «Тіні забутих предків»), М.Хвильовий («Я (Романтика)»), Г.Косинка, В.Винниченко («Момент»).

Експресіонізм

В.Стефаник («Кам’яний хрест»). В.Стефаника також відносять до імпресіонізм

Неоромантизм

Л.Українка («Contraspemspero», «Лісова пісня»), О.Кобилянська («Земля», «Людина») – започаткувала неоромантизм в українській літературі. В.Сосюра(«Любіть Україну»), Є.Плужник, Ю.Яновський («Вершники»: «Подвійне коло», «Шаланда в морі»)

Неокласицизм

М.Рильський («Молюсь і вірю»), М.Зеров, Ю.Клен, М.Драй-Хмара, М.Филипович, В.Підмогильний («Місто»).

Символізм

П.Тичина («Ви знаєте, як липа шелестить», «Арфами, арфами», «О панно Інно»), М.Вороний («Блакитна панна»), О.Олесь («Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий»).

Футуризм

М.Семенко

М.Куліш («Мина Мазайло)

«Шістдесятники»

Л.Костенко («Українське альфреско», «Страшні слова, коли вони мовчать» «Маруся Чурай»), В.Стус («О земле втрачена, явися», «Як добре те, що смерті не боюсь я»), В.Симоненко («Лебеді материнства»), І.Драч («Балада про соняшник»), Г.Тютюнник («Три зозулі з поклоном»), Д.Павличко («Два кольори»).

Постмодернізм

БУ-БА-БУ (Ю.Аднрухович, В.Неборак, О.Урбанець)

Нова дегенерація (С.Процюк, І.Ципердюк, І.Андрусяк)

СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРНИХ ТЕРМІНІВ

А

Алего́рія — художній засіб, за допомогою якого узагальнене поняття розкривається через конкретний образ. Наприклад, «сваволя можновладців над беззахисною людиною» — «Вовк та Ягня» (байка Л. Глібова).

Алітерáція — художній прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша та емоційного поглиблення його змісту.

Анафора — єдино-початок, повторення одного слова чи групи слів на початку цілого ряду віршових рядків або строф.

Антитéза — протиставлення явищ, понять, почуттів, думок, характерів. Для створення антитези письменники використовують антоніми. Наприклад, образи товстого і тонкого в оповіданні Антона Чехова.

Асонáнс — повторення голосних звуків у віршовому рядку чи строфі, яке створює ефект милозвучності поетичного твору.

Афоризм — короткий влучний вислів, узагальнене судження у стислій, художньо ефектній формі.

Б

Байка — невелике, переважно віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають люди, тварини, рослини чи предмети.

Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного та соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.

Билина — фольклорний жанр, епічна пісня історико-героїчного і соціально-побутового змісту про богатирів, героїв та їхні подвиги.

Г

Герой ліричний — образ особи, що постає в уяві читача на основі сприйняття виражених почуттів, переживань, роздумів у тексті поетичного твору.

Гіпербола — засіб художнього зображення, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії задля особливого увиразнення художнього зображення чи виявлення ставлення до нього. Художнє перебільшення.

Гротеск — засіб художньої виразності, заснований на карикатурному зображенні, для якого характерними є фантастична основа, тяжіння до незвичайних форм, поєднання в одному предметі або явищі несумісних, контрастних властивостей: комічного і трагічного, реального і фантастичного.

Гумор — різновид комічного; весела, добродушна насмішка над кимось або чимось.

Д

Деталь художня — виразна подробиця у творі, за допомогою якої автор підкреслює характерну ознаку змальованої ним картини життя чи характеру персонажа, що вирізняє їх серед інших і надає можливості зрозуміти їх значення в загальному контексті твору, в розкритті задуму письменника. 

Детектив — різновид пригодницької літератури; твір, у якому розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.

Діалог — розмова двох або більшої кількості осіб.

Драматизм — загострена напруженість дії в художньому творі.

 Е

Експозиція — вступна частина художнього твору, в якій стисло висвітлюється ситуація, що випереджає зав'язку, роз'яснюються наміри автора, зазначаються час і місце дії.

Епíграф — вислів, який автор розмішує перед текстом твору або його розділами. Він пов'язаний зі змістом твору і допомагає розкрити його головну думку.

Епізод — одна із подій, відносно самостійний уривок тексту, важливий для розуміння певної ситуації, загального змісту, характеру головного героя твору тощо.

Епілог — фінал, підсумкова частина твору, в якій читачеві повідомляється про подальшу долю героїв, наводиться авторська оцінказмальованих подій, характерів персонажів.

Епітет — художнє означення, що виділяє, підкреслює характерну рису, визначальну якість предмета, явища, поняття, героя.

Епіфора — художній засіб, протилежний анафорі, повторення однакових слів або словосполучень наприкінці віршових рядків чи строф.

Éпoc — багатозначний термін, який означає:
1) один з родів художньої літератури, поряд з лірикою та драмою;
2) жанр епічної героїчної поеми («Іліада» й «Одіссея» Гомера);
3) епічні жанри сучасної літератури: роман, повість, новела, оповідання тощо.

Ж

Жанр літературний — різновид літературного твору, що визначається для кожного роду художньої літератури.

Епічні жанри: казка, байка, роман, повість, новела, оповідання тощо.

Ліричні жанри: пісня, ода, сонет, елегія тощо.

З

Зав'язка — елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору.

І

Ідея твору — основна думка, висвітленню якої автор підпорядковує всі змальовані ним картини та образи. Наприклад, ідея уславлення сили людського характеру в оповіданні «Любов до життя» Джека Лондона.

Інверсія — незвичний порядок слів у реченні, що підсилює художню виразність певного вислову.
Інтерпретáція — тлумачення тексту літературного твору, роз'яснення його головної думки, композиції, системи образів тощо.

Інтонація — основні виражальні засоби мовлення, які дають можливість передати емоційне ставлення до певної події, до якогось явища чи співрозмовника.

Інтрига — підступні дії, що приховано спрямовані проти якоїсь особи або групи людей; є засобом створення сюжетної напруженості в літературному творі.

Іронія — засіб гумору й сатири, заснований на приховано-глузливому, зневажливо-осудливому зображенні явища чи людини; насмішка, виражена у формі похвали, заперечення негативного у вигляді його схвалення.

К

Коментар — пояснення застарілих або маловідомих слів, життєвих подробиць тощо, вжитих у літературному творі. Вміщується, як правило, після художнього тексту.

Комічне — смішне в житті та художній літературі.
Основні види комічного: гумор, іронія, сатира.

Композиція — побудова художнього твору.

Контекст — частина тексту (вислів, строфа, розділ тощо), яка допомагає зрозуміти точний смисл аналізованого епізоду, факту, явища.

Контраст — різко окреслена протилежність між характерами людей, між предметами чи явищами.

Конфлікт — зіткнення інтересів, прагнень, вчинків персонажів, напруження і загострення суперечностей, що призводять до ускладнень і боротьби та супроводжуються складними колізіями.

Кульмінація — момент найвищого напруження конфлікту і вирішального зіткнення характерів; момент перелому в сюжеті, з якого починається розв'язка.

Л

Легенда — епічний твір усної народної творчості фантастично-казкового змісту про події з далекого минулого.

Лейтмотив — конкретний образ, головна думка, визначальна інтонація, часто згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму автора.

Лірика — один з трьох літературних родів, поряд з епосом і драмою. Розкриває насамперед внутрішній світ автора, його емоційний і душевний відгук на життя. Головний жанр — лірична поезія.

Літóта — засіб художнього зображення, протилежний за значенням гіперболі; зменшення величини, сили, важливості зображуваного об'єкта чи явища.

М

Метафора — перенесення властивостей одних предметів на інші за принципом подібності або схожості ознак.
Міф — стародавня оповідь про явища природи і надприродні сили, про богів, духів, першопредків і героїв, у якій часто пояснювалосяпоходження світу і життя на Землі. Наприклад, давньогрецькі міфи «Прометей», «Геракл».

Монолог — роздум вголос, тривала промова дійової особи літературного твору, звернена до себе або до інших персонажів.
Мотив — тема ліричного твору, змістовий компонент художнього твору, що визначає вчинки, переживання і роздуми персонажів.

Н

Науково-фантастична література — художні твори, у яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє, показувати прийдешню долю людства. Наприклад, романи «Подорож до центра Землі» Жуля Верна, новела «Усмішка» Рея Бредбері.

Hoвéлa — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою та яскраво вимальованою дією.

О

Образ художнього твору — це індивідуалізована і разом з тим узагальнена картина людського життя, створена письменником за допомогою вигадки.

Опис — художній засіб, що є прийомом творення характерів, способом типізації, елементом композиції. Це — портрет, пейзаж, інтер'єр тощо.

Оповідання — невеликий художній розповідний прозовий твір про одну чи кілька подій у житті персонажа. Наприклад, «Хамелеон», «Товстий і тонкий» Антона Чехова.

Оповідь — зображення подій і вчинків персонажів через виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді, що здійснюється від третьої особи.

П

Пaмфлéт — невеликий за обсягом прозовий твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.

Пародія — комічне наслідування художнього стилю твору задля його осміяння.

Пáфос — натхнення, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю чи подією в художньому творі, що емоційно впливає на читача і викликає у нього відповідні відчуття.

Пейзаж — опис картин природи у художньому творі.

Переклад — різновид літературної творчості, пов'язаний з перекладом творів з однієї мови на іншу, що вимагає від перекладача, крім глибокого знання мови оригіналу, обізнаності з його контекстом та художньою своєрідністю.

Переспів — твір, написаний за мотивами твору зарубіжного автора з наслідуванням його стилю, наближений до перекладу, але відмінний від нього, бо недослівно передає чужий текст.

Персонаж — літературний герой, дійова особа художнього твору.

Персоніфікáція — уособлення; уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям.

Підтекст — прихований зміст висловлювання, образу чи ситуації в художньому творі.

Пісня — невеликий ліричний вірш, що має куплетну будову і призначений для співу.

Повість — розповідний художній твір, у якому змальовано картину життя ряду персонажів протягом тривалого часу. За повнотою відтворення подій, кількістю описів, характеристикою образів і за обсягом повість перебуває на межі між оповіданням та романом. У повісті, на відміну від роману, менша кількість подій, менше персонажів, відсутня їх детальна характеристика.

Поезія — віршовані твори різних жанрів; невеликий віршований твір одного автора.

Порівняння — художній прийом, що ґрунтується на зіставленні одного явища з іншим за якоюсь спільною для них ознакою і часто здійснюється за допомогою слів: «мов», «як», «наче», «ніби», «подібно тому, як».

Портрет — опис зовнішності персонажа (обличчя, постави, одягу) в літературному творі.

Пригодницька література — твори із захоплюючим сюжетом про складні випробування, через які проходять герої. В основі цих творів — напружені конфлікти особистого чи громадського життя, в яких найбільш повно виявляються риси характеру героїв. Наприклад, романи «Робінзон Крузо» Данієля Дефо, «Острів скарбів» Роберта Льюїса Стівенсона, «П'ятнадцятирічний капітан» Жуля Верна, повість «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена.

Притча — алегоричний повчальний твір про людське життя із прихованою мораллю. У притчі немає описовості, природа та речі згадуються лише за потреби, а дія відбувається мовби без декорацій. Наприклад, казка-притча «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері.

Проза — літературні твори, написані невіршованою мовою.

Пролог — вступна частина твору, в якій коротко повідомляється про зображувані події, задум автора і мету твору.

Прототип — реально існуюча особа, факти із життя чи риси характеру якої використав автор для створення образу літературного героя.

Псевдонім — вигадані ім'я та прізвище автора, під якими він видає свої твори.

Публіцистика — статті і нариси, які висвітлюють у пресі актуальні питання політичного і суспільного життя.

Р

Рецензія — жанр літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури, визначає їх вартість і слабкі місця.

Рима — співзвучність закінчень віршових рядків.

Ритм — періодичне повторення окремих елементів у тексті твору через рівні проміжки, впорядковане за певною системою.

Розвиток дії — поступове розгортання подій у творі, що починається після зав'язки.

Розв'язка — завершальний елемент сюжету, вирішення конфлікту в художньому творі.

Роман — великий за обсягом і складний за будовою епічний твір, в якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

С

Сарказм — засіб сатиричного викриття негативного в житті; вияв непримиренного ставлення до зображуваних явищ і окремих людей.

Сатира — різновид смішного; особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в різкому, осудливому осміянні негативного у житті — суспільних явищ, людських вад тощо. На відміну від гумору, сатира має гострий, непримиренний характер.

Символ — знак (предмет, дія чи слово), що умовно виражає сутність якогось явища. Наприклад, хліб-сіль — символ гостинності.

Стопа — повторювана у вірші група складів, в якій один склад є наголошеним, а один чи два ненаголошеними. Залежно від кількості складів стопи бувають двоскладові (ямб, хорей) і трискладові (дактиль, анапест, амфібрахій).

Строфа — група віршових рядків, об'єднаних римою, певною інтонацією та відносною змістовою завершеністю. На письмі строфи розділяються інтервалами. Найменша строфа із двох рядків — двовірш (дистих), максимальна — вісімнадцятивірш.

Сюжет — організація системи подій у художньому творі. Елементи сюжету — експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка.

Т

Тавтологія — спеціальне або непередбачене повторення спільнокореневих або близьких за значенням слів у певному реченні чи фрагменті літературного твору.

Тема — коло життєвих явищ, зображених у творі.

У

Уособлення — різновид метафори, який полягає в перенесенні властивостей живих істот на предмети та явища з метою їх яскравішого зображення.

Ф

Фабула — основні події, про які йдеться в літературному творі.

Фантастика — різновид художньої літератури, твори, в яких зображено світ надзвичайних, нереальних явищ і подій, створених творчою уявою письменника.
Фінал — заключна частина художнього твору, в якій роз'яснюються смисл конфлікту та його розв'язка.
Фольклор — усна народна творчість.

Х

Художня деталь — виразна подробиця твору, що робить зображувану автором картину зримішою, яскравішою і глибшою за змістом.
Художня література — один із видів мистецтва — мистецтво слова.

Ц

Цитата — дослівний уривок з якогось твору; вислів, що наводиться усно чи письмово для підтвердження чи заперечення певної думки з посиланням на джерело.