Нові гуманістичні ідеї в мистецтві вплинули й на розвиток української скульптури, тісно пов'язаної з архітектурою. В другій половині XVI ст. в будівництво широко використовувалася декоративна скульптура. На фасадах, порталах, в інтер'єрах будинків з'являлися скульптурні рельєфи та пишне різьблення, яким прикрашалися палаци, церкви, іконостаси, найбільше це було притаманно Львову. Серед орнаментальних мотивів різьблення переплітаються листя аканту, різні квіти, виноградні грона. Ці характерні для доби Відродження мотиви органічно доповнюють ордерні архітектурні форми. Скульптура
Тісно пов'язаний з епохою Відродження і скульптурний портрет, що набув поширення у вигляді надгробних пам'ятників. У XVI ст. на Україні виробилася певна схема монумента — скульптурне зображення померлого на кам'яному ложі або в саркофазі, обрамленому складними архітектурними ордерними композиціями. Яскравим прикладом є встановлений у 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври надгробок князя К. Острозького
На початку XVII ст. композиція надгробкового портрета ускладнилась й урізноманітнилась, поглибилася психологічна характеристика портретованого. Таким є поколінний надгробок київського воєводи Адама Кисіля, встановлений у церкві-усипальниці в с. Низкиничі на Волині. У другій половині XVI — на початку XVII ст. скульптурні зображення стають пластичнішими. В них наявні світські мотиви, елементи реалістичних форм, звеличення образу людини.
Живопис Період, що включає XVI — початок XVII ст., — доба важливих змін і пошуків у живопису. Основними його видами залишаються настінні розписи та іконопис, для яких характерне зображення елементів реального світу, деталей навколишнього оточення. На розвиток живопису впливала визвольна боротьба народних мас, їх естетичні уявлення та прагнення. Це позначилося, зокрема, на розписі дерев'яних сільських церков. Тут з великою силою розкривався самобутній художній талант народних майстрів, своєрідний світ народної фантазії.
Іконопис того часу також набував ознак реалізму, народного забарвлення. Крізь пануючу ще умовність проступають риси живого спостереження навколишнього світу. Святі на іконах дедалі більше нагадують простих людей, селян, а не аскетів-мучеників, набирають певних індивідуальних рис. В зображеннях богоматері відчутне властиве тій добі розуміння жіночої вроди. Архітектурні елементи на іконах виступають у більш реальній перспективі. В релігійних сюжетах відтворювалися сцени оточуючого життя з конкретними побутовими деталями.
На іконах «Преображення» з Яблунева, «Різдво» з Лопушанки, «Воскресіння» з Рави Руської відтворено риси рідної природи: здіймаються гірські пасма з стрункими смереками й синіми схилами, від них ніби віє свіжим подихом полів і лісів. Столи в композиціях «Трійці» заставлені стравами, прикрашені квітами, як це робилося в святкові дні. Вишивки та одяг також свідчать про наявність в іконопису народних рис.
В останній чверті XVI ст. у Львові виникли цехові організації художників та будівничих. Діяльність цеху художників сприяла розвитку світських жанрів мистецтва, вимагала високої професійної підготовки майстрів. В українському живописі поширюється портрет, з'являються історична та батальна картина, краєвид.
Портрет Варвари Лангиш, дочки львівського купця, приписують відомому живописцеві Миколі Петрахновичу, який часто виконував також замовлення Львівського братства. Це найпривабливіший жіночий образ в українському живопису того часу. Виразність обличчю надають м'якість світлотіньової гри і злагодженість гармонійних тонів.
З діяльністю львівського цеху художників пов'язані імена кращих живописців того часу — Федора Сеньковича, Лавриша Пилиповича, Миколи Петрахновича, Себастяна Корунки та ін. Вони виконували замовлення світських осіб, польських магнатів, а також, як це видно з міських актів, працювали для братств та церков. Видатні пам'ятки живопису створили тогочасні художники Київщини, Чернігівщини, Поділля та інших українських земель.
Рукописні книги у другій половині XVI ст. оздоблювалися мініатюрами й малюнками, в яких відбиті нові художні тенденції, що з'явились у мистецтві того часу. Книжкові мініатюри пройшли еволюцію від схематичних форм зображення життя до реалістичного тлумачення людських образів. У них з'явилися ренесансні елементи оздоблення.
Одним з перших новаторів був Андрійчина, який ілюстрував багато рукописних книг, зокрема «Служебник», «Євангеліє» (Новгородський історико-художній музей), «Холмське євангеліє», «Євангеліє» (Львівський музей українського мистецтва), послідовно впроваджуючи в мистецтво новий художній світогляд, прагнення до реального трактування образу людини.
З діяльністю Івана Федорова пов'язаний розвиток на Україні друкованої книжкової графіки. Його львівські й острозькі видання відкрили новий етап у художньому оформленні книг. Воно характеризується своєрідним графічним стилем, який використовували українські друкарі протягом століть. Художній рівень українських першодрукарів надзвичайно високий. Вміщені в них гравюри значно глибше розкривали сюжети книг.
Прогрес економіки й культури, посилення визвольного руху, зміцнення зв'язків з митцями Західної та Центральної Європи сприяли розвитку українського мистецтва наприкінці XVI — в першій половині XVII ст., його виходу на шлях реалістичного відтворення дійсності, опануванню нових, як на той час, засобів художньої виразності. Висновок