Словесне малювання картин природи за поезіями Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Гуцала, М. Рильського.

Тема уроку: Словесне малювання картин природи за поезіями Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Гуцала, М. Рильського.

Мета уроку:

- Ознайомити учнів з творчістю видатних українських поетів.

- Вчити аналізувати поетичні тексти.

- Розвивати вміння створювати словесні картини на основі поезій.

- Формувати естетичний смак та любов до літератури.

Обладнання:

- Збірки поезій Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Гуцала, М. Рильського.

- Ілюстрації до поезій.

- Аркуші паперу, кольорові олівці або фломастери.

 

Хід уроку:

 

1. Організаційний момент.

   - Привітання учнів, перевірка готовності до уроку.

 

2. Актуалізація опорних знань.

   Пригадайте

• Що таке ліричний твір?

• Хто такий ліричний герой?

• Що таке пейзаж?

• Як за допомогою засобів художнього мовлення зображають

пейзаж у ліричних творах?

 

3. Оголошення теми та мети уроку.

 

4. Вивчення нового матеріалу.

Словесне малювання – це методика опису образів і ситуацій за допомогою мови так, щоб створити у читача або слухача яскраві, детальні уявлення про описувані явища. Це схоже на те, як художник використовує фарби та пензлі для створення картини, але замість цього використовується мова.

У поезії та літературі словесне малювання передбачає детальний опис природи, людей, об'єктів та подій. Завдяки словесному малюванню автор може створювати живі та емоційно насичені образи, які дозволяють читачу "бачити" те, що описується. Це особливо важливо для творів, які прагнуть викликати емоції та захоплення у читачів.

Словесне малювання є цінним навиком як для письменників, так і для тих, хто аналізує літературні твори, оскільки воно допомагає глибше зрозуміти і насолодитися красою літератури.

 

 

Приклад словесного малювання вірша Т. Г. Шевченка «Садок вишневий коло хати»

Уявіть собі українське село. Біля хати, яка стоїть під солом'яним дахом, розкинувся садок, повний квітучих вишневих дерев. Їхні білі квіти, як дрібні зорі, мерехтять у сутінках, створюючи казкову атмосферу.

У небі м'яко сяє вечірнє сонце, його промені проникають крізь густе листя вишень, освітлюючи кожну гілку, кожну квітку теплим золотим світлом. Повітря наповнене солодким ароматом квітів та тихим гудінням хрущів, які кружляють навколо дерев.

У цей чарівний вечір плугатарі повертаються з полів зі своїми плугами, втомлені, але задоволені своєю працею. У їхніх очах світиться радість від завершеного робочого дня. Дівчата співають веселі пісні, і їхні голоси розливаються над селом, ніби сам вітер підспівує їм.

Біля хат сидять матері, чекаючи своїх дітей на вечерю. Їхні обличчя випромінюють спокій і турботу. Вогники свічок тремтять у вікнах, запрошуючи до затишного родинного кола.

Ця картина - це поетична мить, у якій переплелися природа, праця і любов до рідної землі. Шевченко майстерно передає красу українського села через свої вірші, викликаючи теплі і зворушливі почуття у кожного, хто читає його творчість.

5. Практична робота.

   - Учні отримують завдання: вибрати один з розглянутих віршів і намалювати словесну картину природи, описану в ньому (усно)

  

Тарас Шевченко «За сонцем хмаронька пливе»	Павло Тичина «Не бував ти у наших краях»
Павло Тичина «Гаї шумлять…»	Павло Тичина «Блакить мою душу обвіяла»
Євген Гуцало «Зірка»	Євген Гуцало «Чарівники»
Євген Гуцало «Журавлі високі пролітають»	Максим Рильський «Дощ»
Максим Рильський «Осінь маляр із палітрою пишною»

 

6. Презентація робіт.

   - Учні презентують свої словесні малюнки.

7. Підсумок уроку.

   - Підведення підсумків, рефлексія учнів.

8. Домашнє завдання.

   - Написати короткий відгук про один з вивчених віршів або створити власний поетичний опис природи, надихнувшись творчістю українських поетів.

 

 

Приклади словесного малювання віршів

Тарас Шевченко «За сонцем хмаронька пливе»

Уявіть вечірнє небо, де сонце поволі схиляється за обрій. Його теплі золотисті промені зникають, фарбуючи небо у чарівні кольори: від ніжно-рожевого до яскраво-червоного. У цьому серпанковому світлі хмаронька пливе, наче срібляста рибка у небесному океані. Її краї мерехтять, відбиваючи залишкове сяйво сонця.

Поступово небо темніє, перетворюючись на глибоке синє полотно, а хмарка, неначе граційний кораблик, спокійно пливе вперед, немов шукаючи свою гавань. Тиша і спокій панують навкруги, тільки легкий вітерець грає з листям дерев, додаючи до цієї картини ніжний музичний супровід.

Краса природи, описана у вірші Шевченка, викликає відчуття спокою та гармонії. Його слова здатні перенести нас у цей мить, дозволяючи нам насолодитися прекрасним явищем заходу сонця і відчути єдність з навколишнім світом.

Павло Тичина «Не бував ти у наших краях»

Уявіть собі величні українські степи, що простягаються ген-ген за горизонт, наче безмежне море зелені. Небо над ними блакитне, як глибокий океан, чисте і безкрає, даруючи відчуття свободи та простору. На обрії підносяться могили, що виглядають як маленькі гори, вкриті травою та польовими квітами. Ці могили зберігають у собі давні таємниці, історії про життя і подвиги.

Весняні ночі в гаях особливо чарівні: в темряві чути спів птахів, легкий вітерець грає з листям дерев, створюючи мелодію, що наповнює душу спокоєм і гармонією. Сидячи в такій ночі, важко не відчувати емоційного піднесення - сміх, сльози, радість і сум водночас охоплюють серце, змушуючи його битися швидше.

Ці степи і гаї - це місце, де живуть особливі люди. Вони звикли до тяжкої праці, не вміють ридати, а кожен день для них - це нова пісня. Вони живуть в гармонії з природою, зораючи нивки під звуки своїх пісень. Їхні серця такі ж великі та широкі, як безкраї степи.

Ті, хто побував у цих краях, вже ніколи не залишаються такими, як були раніше. Це місце змінює людей, наповнюючи їхню душу красою, силою і мудрістю. Якщо ти завжди в сльозах, то значить, ти не бачив цієї чарівної землі, не відчував її вільного духу.

 

Павло Тичина «Гаї шумлять…»

Уявіть собі літній день, коли все навколо наповнене життям і енергією. Лісові гаї, розкішні та густі, здіймаються до неба, ніби зелені хвилі, що рухаються під легким вітром. Кожне дерево, кожний кущ ніби співає свою мелодію, створюючи гармонію, яка наповнює повітря.

Сонце яскраво світить, заливаючи землю теплим золотистим світлом, що пробивається крізь листя. Легкий вітерець колише гілки дерев, змушуючи листя танцювати у повітрі, додаючи до цього природного концерту свою ніжну мелодію. Гаї шумлять, ніби розповідають давні легенди, зберігаючи спокій і мудрість століть.

Десь у далині чути спів птахів, їхні голоси перегукуються і зливаються в одну чудову пісню, яка здається, не має кінця. Трава під ногами м’яка і зелена, вона манить прогулятися, відчути єднання з природою. Усе навколо дихає свободою і спокоєм, викликаючи почуття захоплення і гармонії.

Павло Тичина майстерно передає красу української природи, змушуючи читача відчути себе частиною цього чарівного світу.

 

Павло Тичина «Блакить мою душу обвіяла»

Уявіть собі ранковий світанок, коли перші промені сонця починають розсипати своє сяйво по світу. Блакить неба ніжно огортає душу, як легкий шовковий шарф. Відчувається легкість і спокій, які проникають у кожен куточок душі, наповнюючи її теплом і радістю. Сонце вже на горизонті, його золоті промені зігрівають землю, даруючи надію на новий день. Душа наповнюється мріями, яскравими і теплими, як саме сонце.

Навколо зеленіють м'які трави, що струмують під легким вітерцем. Їхня ніжна зелень запрошує до себе, як лагідний клич матері-природи. Ви вдихаєте свіже повітря, і кожен подих наповнює вас відчуттям єдності з усім навколишнім світом. Тепле слово "добридень" злітає з вуст, як перша зустріч з коханим другом.

Лісовий струмочок тече серед гаю, як срібна стрічка, звиваючись між деревами та квітами. Квітка на краю струмочка розквітла, і на ній спочиває метелик, мов маленька світлячка, що додала своє ніжне світло до цього чарівного світу. Поля вдалині хвилюють своїми зеленими хвилями, мов море, а квіти на них розсипали свої яскраві фарби, перетворюючи все на живописне полотно.

Ця картина — справжнє вітання рідній землі, яка дарує силу і натхнення. Україна постає у всій своїй красі, заквітчана і жива, як образ мрії, яка стала реальністю. Кожен день — це новий добридень для улюбленої Батьківщини.

 

Євген Гуцало «Зірка»

Уявіть собі нічне небо, де одна-єдина зірка відокремлюється від своїх побратимів і вирушає у магічну подорож до моря. Вона має коромисло на плечах, і коли йде по воду, її яскраве світло веселими відблисками сміється та грає. Ця зірка незвичайна, її дотик чарівний.

Коли вона повертається назад, несе відра, повні чистої води, срібло з відер ллється, наче розсипані перлини, освітлюючи ліси і луки своїм ніжним сяйвом. Зірка має срібні руки, і кожен її рух наповнює повітря блискучими сріблястими іскрами, які спадають на землю, додаючи казкової атмосфери.

Це чисте срібло торкається маків та калини, покриваючи їх срібним пилом, що мерехтить у світлі місяця. Уся Україна під цим світлом виглядає, мов заквітчана у срібло, ніжно і тендітно, сяюче чарівною красою.

Ця нічна картина відтворює магічну атмосферу, де природа і зірки зливаються в єдине ціле, створюючи казковий світ, сповнений світлом і миром.

 

Євген Гуцало «Чарівники»

Уявіть собі, як ніч спускається на землю, обгортаючи все темрявою, мов величезний, м'який плащ чарівниці. Ліс і поля занурюються у тишу та спокій. Все живе завмирає: не чути ані звіра, ані птаха, ні навіть шелесту вітру. Ніч зчарувала усіх, ховаючи їх у своїх темних обіймах. У цій глибокій тиші здається, що світ завмер, мов картина під чарами великої чарівниці.

В полі теж панує чарівна тиша: не видно ні тополі, що стоїть самотньо на роздоллі, ні метеликів, які вдень пурхали квітами, ні бджілок, що старанно збирали нектар. Вишневі гілки, вкриті квітами, виглядають, мов застиглі у нічній казці.

Але ось настає ранок - ще більший чарівник. З першим промінням сонця ніч відступає, відчиняючи свої таємничі ворота. Світ оживає: блакитні квіти розкривають свої пелюстки поміж трав, метелики знову пурхотять у повітрі, а бджілки повертаються до своєї роботи. Вітерець починає грати у полі, наповнюючи його життям, і тополя, що стоїть на роздоллі, вітає новий день.

Ранок будить усе живе: звірів, птахів, людей. Його чарівні дотики пробуджують весь світ до нового дня. Ці дві сили - ніч і ранок - створюють магічний цикл, що повторюється віки, наповнюючи світ чарами і працею.

 

Євген Гуцало «Журавлі високі пролітають»

Уявіть собі осіннє небо, високе і безмежне, яке прикрашають журавлі, що летять великим клином у вирій. Їхні голоси розносяться по всьому горизонту, створюючи мелодію, що наповнює душу сумом і водночас надією. Журавлі летять так високо, що з землі їх ледве видно, тільки маленькі точки у безкрайній блакиті.

Я стою на березі Дніпра, зеленоокого і усміхненого, де вода тече спокійно, відбиваючи небо та дерева на своїй поверхні. Це місце наповнене миром і красою. Я зустрічаю журавлів, які повертаються з вирію, і звертаюся до них з проханням: дайте мені ваше піднебесне перо.

Журавлі, мовчазні свідки багатьох подорожей, кидають з небес своє перо, благословляючи мене своїм крилом. Я відчуваю, як це перо наповнює мене натхненням, дозволяючи писати слова, що несуть дух журавлиної мудрості та краси. Нехай ці слова летять у вирій, як самі журавлі, і завжди повертаються до святої рідної землі.

Ця картина відтворює магію зустрічі з природою, де кожен елемент несе у собі частку вічності та гармонії.

 

 

Максим Рильський «Дощ»

Уявіть собі теплий літній вечір, коли сонце повільно спускається за обрій, заливаючи все навколо м'яким золотим світлом. Цей вечір довгоочікуваний і благословенний, наче довгоочікуваний гість, що приносить радість і спокій.

Промені сонця, мов дивне сяйво, освітлюють землю, створюючи чарівну атмосферу. Вони падають бадьоро, свіжо і дзвінко на закурені будинки передмість, які зголодніли за світлом і теплом. Це сонячне сяйво дарує їм нову надію і життя.

Земля, гаряча після денного сонця, відкриває свої груди, приймаючи цей благословенний вечір. Вечірній дощ остудить її, оживить і запліднить, наче рятівний ковток води для спраглої землі.

З дощем настає життя: пшениця й ячмінь піднімаються буйними зеленими хвилями, мов жива зелена ріка, що заповнює поля і луки. Білі села розквітають від цього буяння, радіючи новому життю і обіцянці багатого врожаю.

Ця картина передає відчуття благодаті і оновлення, що приходять з вечірнім світлом і дощем, даруючи нове життя землі і її людям.

 

Максим Рильський «Осінь маляр із палітрою пишною»

Уявіть собі осінній ліс, де Осінь-маляр тихо кружляє в небі зі своєю пишною палітрою. Її рухи легкі та граційні, мов кроки балерини, і кожен жест приносить нову красу. Вона осипає землю своєю розкішною красою, наче розсипає золотистий і червоний дощ.

На кожній травинці, на кожній квітці блищать сріблясті роси, ніби дрібні діаманти, розсипані з небес. Туман огортає ліс, створюючи таємничу атмосферу, мов м'яка ковдра, що приховує дерева у своїх обіймах. Ліс одягається у барвисті шати, кожне дерево носить свій унікальний колір, наче пишний костюм.

Кольори оживають на листях дерев: рожеві, злотисті, червоні – вони перетікають один в одного, створюючи дивовижні переходи та переливи. Ліс ніжно сміється до вітру, що грає з листям, як з іграшками, переносить їх по повітрю, даруючи кожному своє місце у цій чарівній картині.

Повітря стає срібно-блакитним, наповнене свіжістю та прохолодою осіннього дня. Ніжні осінні пісні тихо дзвонять навколо, створюючи мелодію, яка наповнює серце радістю і спокоєм. Кожен звук – це шепіт природи, що вітає осінь і дякує за її красу.