СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ ЗІ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ ЗІ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

10 КЛАС

Тема 1. Промислово розвинуті країни світу

на початку ХХ ст.

Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, яка спрямовує й організовує внутрішню і зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої у законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

Державне регулювання економіки – це майже всі функції держави, пов’язані з економічною та економіко-соціальною діяльністю і покликані забезпечити умови функціонування ринкової економічної системи; активне втручання держави в економічні відносини для забезпечення розвитку господарства, стабільності грошової одиниці.

Дуалістична монархія (двоїста монархія) – форма державного правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний не перед парламентом, а монархом. Монарх має право накладати вето (заборону) на закони, які приймає парламент.

Законодавча влада – одна з трьох гілок державної влади, суть якої полягає у здатності держави впливати на діяльність і поведінку людей та їх об'єднань за допомогою законів і правових актів (рішень), які приймаються представницькими органами влади (парламентами).

Конституційна монархія – форма державного правління, за якої влада монарха обмежена законом –  конституцією та обраним законодавчим органом влади – парламентом. Існує певне співвідношення повноважень монарха і парламенту. Хоча монарх і призначає уряд, проте уряд контролюється парламентом; нормативні акти, які видає монарх, набувають юридичної чинності після затвердження їх парламентом. Часто для характеристики цієї форми правління використовують синонім «парламентська монархія».

Нація (від лат. natio – плем’я, народ) – полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміна: 1) політична спільнота громадян певної держави – політична нація. Часто вживається як синонім терміна «держава», коли мається на увазі її населення, наприклад, для посилання на «національні» університети, банки, установи тощо; 2) етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності», так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміна «народ».

Президентська республіка – форма державного правління, за якої існує глава держави – президент, який може поєднувати повноваження глави держави й уряду. Президент призначає уряд, який є політично відповідальний перед ним; він може користуватися правом вето (заборони) щодо актів парламенту; за певних обставин може розпустити парламент, а парламент може ініціювати процес усунення президента від влади (імпічмент) у випадку порушення ним конституції або скоєння злочину.

Профспілковий рух (в Англії – рух тред-юніонів) – рух організованих робітничих об'єднань – професійних спілок, що об’єднували працівників різноманітних галузей промисловості і різноманітної кваліфікації.

Соціал-демократичний рух – організований рух партій соціал-демократичного спрямування, направлений на реалізацію принципів демократії, соціальної справедливості й рівності.

Судова влада – одна з трьох гілок державної влади, необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої і виконавчої), створювати перепони на шляху виникнення диктатури.

Технічний прогрес – розвиток матеріального виробництва, результатом якого є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Фемінізм (франц. feminisme, від лат. femina – жінка) – рух жінок за надання їм рівних із чоловіками прав у різноманітних сферах суспільного життя.

Тема 2. Національно-визвольна боротьба народів світу

Латифундизм (лат. latifundium , від latus - широкий і fundus – земля, маєток) – система землеволодіння, основу якої складають великі поміщицькі землеволодіння – латифундії; засилля латифундій в економіці слаборозвинутих країн Латинської Америки.

Національно-визвольний рух - масова боротьба представників різних станів за релігійну, соціальну і політичну свободу всього народу; рух, спрямований на знищення іноземного панування та завоювання національної незалежності, ліквідація національно-колоніального гніту те експлуатації, забезпечення права нації на самовизначення, створення національної держави.

Традиційне суспільство – суспільство, яке регулюється традиціями. Збереження традицій є в ньому більш високою цінністю, ніж розвиток. Для такого суспільства характерні: переважання аграрного господарства, стала соціальна структура, становий устрій, низька мобільність (рухливість, здатність швидко пересуватися або змінюватися, діяти), високі смертність і народжуваність, невисока тривалість життя. Людина такого суспільства сприймає світ і усталений порядок як щось незмінно-цілісне, священне, що не підлягає змінам. Місце людини в суспільстві, її права та обов’язки (статус) визначаються традицією (як правило – за правом народження). У традиційному суспільстві переважає колективізм і колективні інтереси, індивідуалізм і приватні інтереси не заохочуються, тому що свобода індивідуальних дій може призводити до порушення усталеного порядку. Найбільше цінуються не дії людини, а те місце, яке вона посідає в ієрархії.

Тема 3. Передумови  виникнення Першої світової війни.

Війна та її наслідки

Анексія (від лат. annexio – приєднання) – це протиправне приєднання (насильницьке загарбання) державою всієї або частини території іншої держави або народу і включення її до свого складу. Анексія є грубим порушенням міжнародного права.

Військово-політичний союз – закріплене відповідним міжнародним договором об'єднання держав, статутні документи якого передбачають спільні дії військового характеру, зокрема для підтримання міжнародного миру і приборкування актів агресії проти його членів.

Гонка озброєнь – 1) політичне протистояння двох або декількох держав (а частіше – цілих військових блоків) за перевагу в області збройних сил. Під час такого протистояння кожна зі сторін накопичує величезні запаси зброї, намагаючись встановити паритет з супротивником або обігнати його; 2) процес прискореного накопичення запасів зброї та військової техніки, їх удосконалення на базі мілітаризованої економіки і широкого використання у військових цілях наукових і технічних досягнень.

Контрибуція (від лат. contribuo – збираю, стягую) – примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, що зазнала поразки у війні, державам-переможницям; примусові грошові чи натуральні стягнення з населення, які проводять війська однієї з воюючих країн на захопленій території противника.

Мілітаризм (фр.militarisme, від лат. militaris - військовий) – державна ідеологія, спрямована на виправдання політики всесвітнього нарощування військової могутності держави і яка водночас допускає використання військової сили при розв’язанні міжнародних і внутрішніх конфліктів. Мілітаризму притаманна гонка озброєнь, збільшення воєнних бюджетів, нарощування військової присутності за кордоном, утворення агресивних військово-політичних блоків, посилення впливу військово-промислового комплексу в економіці країни та її внутрішній і зовнішній політиці.

Репарація (від лат. reparatio – відновлення, оновлення) – вид матеріальної міжнародно-правової відповідальності, що полягає у відшкодуванні збитків від агресії державою, що скоїла агресію, державі, що зазнала нападу.

Шовінізм (фр.chauvinisme, в англ. версії - джингоїзм) – один з різновидів націоналізму, пропаганда національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, поширення ідей національної переваги, розпалювання національної ворожнечі й ненависті. Термін походить від прізвища новобранця Ніколи Шовена – героя комедії братів Коньярів «Триколірна кокарда» відомого своїм нелюдським ставленням до завойованого арабського населення.

Тема 4. Повоєнне облаштування світу.

Версальсько-Вашингтонська система договорів

Версальсько-Вашингтонська система – система міжнародних договорів, укладених після закінчення Першої світової війни, під час роботи Паризької (1919-1920 рр.) і Вашингтонської (1921-1922 рр.) мирних конференцій. Включала в себе п’ять мирних договорів: Версальський (з Німеччиною, 28.06.1919), Сен-Жерменський (з Австрією, 10.09.1919), Нейїський (з Болгарією, 27.11.1919), Тріанонський (з Угорщиною, 04.06.1920) і Севрський (з Туреччиною, 10.08.1920), а також «договір чотирьох» (13.12.1921; США, Велика Британія, Франція, Японія), «договір п’яти» (06.02.1922; США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія) та «договір дев’яти» (06.02.1922; США, Велика Британія, Франція, Японія, Голландія, Бельгія, Португалія, Італія, Китай), підписані під час роботи Вашингтонської конференції. Ці договори зафіксували нове співвідношення сил у світі, в якому стали домінувати Велика Британія, Франція, США і Японія, але не враховувалися інтереси Німеччини і Росії. Крім того, не було вирішене і «українське питання». Версальсько-Вашингтонська система не створила міцних мирних відносин, поглибила суперечності між переможцями і переможеними, закріпила принципи колоніалізму, запровадивши мандатну систему. Ці всі слабкі сторони Версальсько-Вашингтонської системи і привели до розв’язання Другої світової війни 1939-1945 рр. 

Ліга Націй – міжнародна організація, метою якої був розвиток співробітництва між народами і гарантія миру та безпеки. Статут Ліги Націй, викладений у першій частині Версальського мирного договору (28 червня 1919 р.), підписали 42 держави: «первісні члени» - 31 країна (США і радянська Росія членами Ліги Націй не стали через політичні причини), інші члени – 11 новоутворених держав. Місце перебування – Женева. У 1934 р. СРСР прийняв пропозицію 30 держав-учасниць Ліги Націй про вступ до цієї організації. У грудні 1939 р., після початку радянсько-фінської війни 1939-1940 рр., Рада Ліги Націй виключила СРСР із Ліги Націй. Із Ліги Націй вийшли: Бразилія (1928 р.), Японія (1935 р.), Німеччина (1935 р.), Італія (виключена в 1937 р.). Формально Ліга була розпущена в 1946 р.

Пакт Бріана-Келлога – договір про відмову від війни як знаряддя національної політики; підписаний 27 серпня 1928 р. в Парижі 15 державами (Франція, США, Німеччина, Велика Британія, Японія та ін.). Названий за ім'ям його ініціаторів – французького міністра закордонних справ А.Бріана і державного секретаря США Ф.Келлога. Пізніше до пакту приєдналося ще 48 держав. СРСР приєднався до нього 6 вересня 1928 р. і виступив організатором підписання Московського протоколу 1929 р. Пакт Бріана-Келлога набув чинності 24 липня 1929 р. 

План Дауеса – репараційний план для Німеччини, розроблений міжнародним комітетом експертів під керівництвом Чарльза Дауеса і затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції держав-переможниць у Першій світовій війні. Передбачав надання Німеччині позик та кредитів на відновлення її промислового потенціалу. У 1929-1930 рр. замінений планом Юнга.

План Юнга – план стягування репараційних платежів із Німеччини, розроблений у 1929-1930 рр. замість плану Дауеса. Названий за ім'ям американського банкіра О.Юнга, який очолив розробку плану. Затверджений на Гаазькій конференції в січні 1930 р. Передбачав зниження розміру річних репараційних платежів, скасування всіх форм і видів контролю над Німеччиною, її господарством та фінансами, сприяв модернізації німецької економіки. З 15 липня 1931 р. фактично перестав діяти за рішенням уряду Німеччини.

«14 пунктів» В.Вільсона – програма укладення миру та завершення Першої світової війни, запропонована 8 січня 1918 р. президентом США Вудро Вільсоном. Вони містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі та мореплавства, визнання прав народів на самовизначення, стверджували необхідність роззброєння. Пропозиції Вільсона були спрямовані на запобігання світовій війні, на створення вільного демократичного ладу і внесли новий аспект у міжнародні відносини. «14 пунктів» великою мірою визначили перебіг Паризької конференції.

Тема 5. Період стабілізації в країнах Західної Європи та США

 в 20-30-х рр. ХХ ст.

Авторитаризм (авторитарний режим) (від лат. autoritas – вплив, влада, наказ) – політичний режим, стиль урядування, що характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або окремої групи, обмеженням політичних прав та свобод громадян і суспільно-політичних організацій, суворою регламентацією громадської, ділової, творчої активності. Це режим незаперечного підпорядкування суспільства владі, жорсткого примусу людей дотримуватися непопулярних законів і рішень. Не визнаючи серйозної опозиції в законних (легальних) формах, авторитаризм допускає певний ідеологічний плюралізм, обмежену демократію (парламентські вибори, партійні змагання тощо). Однак справді демократичні засоби й форми управління суспільним життям, буває, змінюються репресіями з використанням війська та каральних органів. Прикладом авторитарного правління вважають режим Франко в Іспанії, Перона в Аргентині, Ро Де У й Чон Ду Хвана в Південній Кореї, Піночета в Чилі та ін.

Антисемітизм – одна з форм національної та релігійної нетолерантності (ксенофобії), що виражається у ворожому ставленні до євреїв; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення євреїв громадянських та інших прав. Виникнувши в давні часи на суто релігійному ґрунті, у ХІХ-ХХ ст. антисемітизм набув ознак соціально-етнічної проблеми і навіть став складовою політичного курсу деяких режимів (зокрема в Росії, Німеччині, Франції). Вбачаючи в євреях причину всіх суспільних проблем, прибічники антисемітизму звинувачували їх уже не за їхню віру, а лише за те, що вони євреї. Антисемітизм втілювався в різного роду дискримінаціях, обмеженні громадянських прав, конфіскації майна, погромах і навіть фізичному винищенні. За часів гітлерівського режиму в Німеччині здійснювалася політика геноциду щодо євреїв (Голокост).  

Демократія (від грец. demos – народ і kratos – влада) – політичний режим, порядок здійснення влади, спосіб управління суспільними справами; практичне втілення ідеалів свободи, справедливості, рівності можливостей, людських прав; соціальна активність, участь громадян в ухваленні і здійсненні суспільних рішень, житті громади, у розв’язанні проблем.

Кейнсіанство – напрям в економічній теорії, розвинений Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946) в його праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей». Центральним пунктом концепції Кейнса є положення, що капіталістична економіка не може автоматично досягати рівноваги повної зайнятості. За Кейнсом, недоліки ринкової економіки можуть бути вилікувані фіскальною і монетарною політикою держави, які стимулюють розширення сукупного попиту. Тобто, грошовій політиці держави Д.Кейнс відводив пріоритетну роль в економічному розвитку. Теорію Д.Кейнса застосовував на практиці президент США Ф.Рузвельт (1933-1945).

Консерватизм (від лат. conservante – зберігаю, охороняю) – принцип, позиція в політиці, що характеризується настороженим ставленням до соціальних змін, прагненням до стабільності, усталеності, незмінності суспільного ладу, до збереження існуючих соціально-політичних систем та установ, методів і способів суспільного врядування, протидією нововведенням, які ще не довели своєї ефективності й користі. Незаперечні істини консерватизму – Бог, патріотизм, наполеглива праця, ощадливість, відмова від негайних благ заради майбутньої винагороди, моральність. Представники консерватизму вважають, що змінювати суспільство потрібно не революціями й реформами, а копіткою, наполегливою працею. Свобода може бути реалізована тільки в межах громадського порядку й традицій. Втілення в життя ідей консерватизму здійснюють консервативні політичні партії.

Корпоративна система – система влади, за якої державні об'єднання (корпорації) контролюють інститути громадянського суспільства. Була покладена в основу економічної політики фашистської Італії. Її суть полягала в тому, що в економіці діяли фашистські синдикати й корпорації, об’єднані в конфедерації, котрі в свою чергу регламентували життя італійців.

Лібералізм (від лат. liberalis – вільний, незалежний) – політичний принцип, що відбиває ставлення людей до здійснення їхніх прав та свобод у суспільному житті, державному підпорядкуванні. Основна ідея лібералізму – визнання свободи як найвищої цінності людського буття. Настанови лібералізму формувалися під впливом ідеї про природні права людини, визнання пере важності прав громадянина перед правами держави, яка не створює й не надає права людям, але зобов’язана захищати й забезпечувати дотримання цих прав. В економіці лібералізм відстоює обмеження втручання держави в громадське життя суспільства, надання переваги вільному підприємництву й приватній власності на засоби виробництва, вільну конкуренцію та ринкову економіку; в політиці – встановлення парламентської форми державного правління, проголошення й дотримання громадянських свобод.

Народний фронт – політичні організації, що виникли в 1930-ті рр. і виступали проти фашизму і війни, на захист економічних інтересів трудящих. До складу Народних фронтів входили, в основному, ліві і центристські партії та демократичні організації. Уряди Народних фронтів діяли у Франції в 1936-1938 рр., в Іспанії в 1936-1939 рр., у Чилі в 1938-1941 рр. У роки Другої світової війни в ряді країн були створені національні антифашистські Народні фронти.

Нацизм (від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини – нацистської партії) – одна з назв німецького фашизму. Основні положення нацизму були викладені в програмі Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП, 1919-1945 рр.), яку з 1921 р. очолював А.Гітлер. Націонал-соціалісти відстоювали расову теорію, згідно якої німці – нащадки арійців – проголошувалися «вищою расою», а всі інші нації – «неповноцінними». Планувалося території, де проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, зробити «життєвим простором» для німців, чому мало передувати фізичне винищення або перетворення на рабів місцевого населення. Расова теорія німецького націонал-соціалізму істотно відрізняла його від італійського фашизму, який не мав чіткої расової спрямованості.   

«Новий курс» – система заходів уряду президента США Франкліна Рузвельта у 1933-1938 рр., яка базувалася на поєднанні заходів посилення державного регулювання економіки з реформами в соціальній сфері й була спрямована на подолання економічної кризи в країні. Основні заходи «нового курсу»: реформування фінансової та банківської системи (відкриття лише конкурентноспроможних банків, закони про девальвацію долара, вилучення монетного золота з приватних рук, полегшення доступу до кредиту тощо); відбудова промисловості (закон 1933 р. «Про відбудову промисловості» передбачав розробку «кодексів чесної конкуренції», які встановлювали розміри виробництва, визначали рівень заробітної плати й тривалість робочого дня, розподіляли ринки збуту між окремими конкурентами; для впровадження закону створювалася Національна адміністрація з оздоровлення промисловості (НІРА)); реформування сільського господарства (закон 1933 р. про допомогу фермерам передбачав скорочення посівних площ і зменшення поголівя худоби, скуповування державою бавовни, зерна, мяса та іншої сільськогосподарської продукції; закон 1936 р. передбачав заходи, спрямовані на збереження родючості ґрунтів); реформування системи оподаткування (підвищено ставки податків на надприбутки, спадщину та дарування); програма допомоги нужденним (суспільні роботи різного призначення для безробітних тощо); регулювання трудових відносин (законом Вагнера 1935 р. дозволялася організація профспілок та створення системи державного регулювання трудових відносин; закон 1938 р. про справедливі умови праці надавав уряду право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого дня та забороняв дитячу працю); реформування соціальної сфери (Закон про соціальне забезпечення 1935 р. передбачав створення системи з надання допомоги вдовам, сиротам, інвалідам, страхування безробітних та пенсійного забезпечення); скасування «сухого закону». Попри те, що «новий курс» Рузвельта наразився на опір консервативних сил, а деякі реформи не досягли очікуваних результатів і зійшли нанівець 1938 р., реформаторська діяльність президента виявилася своєрідним переломним моментом в історії США ХХ ст.                                                                                                                                                                                                                                                            

«Проспериті» (процвітання) – це період стабілізації та економічного піднесення в США 1924-1929 рр. Основними передумовами та характерними рисами цього періоду були: перетворення США на світового кредитора; зростання попиту на відносно дешеві та якісні американські товари; зростання питомої ваги США у світовій економіці (48% промислового виробництва усього західного світу); політична стабільність в країні, фінансова міць, великі резерви внутрішнього ринку; масове оновлення основного капіталу, яке лягло в основу раціоналізації виробництва; зростання ефективності праці; розвиток фундаментальних досліджень і впровадження наукових досягнень у виробництво; інтенсивний розвиток нових галузей (автомобілебудування, електротехнічна, хімічна промисловість, радіотехніка тощо); підвищення рівня і якості життя американців.

 «Світова пролетарська революція» – доктрина більшовиків, суть якої полягала у поваленні міжнародної буржуазії та створенні міжнародної радянської республіки як перехідного ступеня до повного знищення держави. Реалізація цієї доктрини мала привести до побудови комуністичного суспільства у всьому світі.

ІІІ Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн) – міжнародна організація комуністичних партій, заснована в 1919 р. в Москві за ініціативи Володимира Леніна, який оголосив мертвим Другий інтернаціонал після початку Першої світової війни 1914 р. Комінтерн був однією з найважливіших політичних організацій першої половини XX ст. Його основною метою була світова пролетарська революція, яка, на думку більшовиків, охопить всі країни світу. Починаючи з середини 1920-х рр., Комінтерн використовувався для так званої «більшовизації» комуністичних партій під впливом Комуністичної партії Радянського Союзу, та служив інструментом впливу на комуністичні партії та організації в інших країнах. Формальним керуючим органом комінтерну був світовий конгрес. Окремі учасники формували лише секретаріат та президію виконавчого комітету комуністичного інтернаціоналу. Існувала в 1919-1943 рр. У 1943 р. Й.Сталін розпустив Комінтерн на вимогу союзників – США та Великої Британії.

Тоталітаризм (від лат.  totalis – весь, цілий, повний) – 1) одна з форм держави (тоталітарна держава), що характеризується її повним (тотальним) контролем над усіма сферами життя суспільства, фактичною ліквідацією конституційних прав і свобод, репресіями відносно опозиції та інакодумців (наприклад, різні форми тоталітаризму в фашистській Італії, комуністичний режим у СРСР, франкізм в Іспанії); 2) напрям політичної думки, реабілітуючий авторитаризм. З 1920-х рр. тоталітаризм став офіційною ідеологією нацистської Німеччини та фашистської Італії.

Фашизм (від італ. fascismo – пучок, зв’язка, об'єднання) – соціально-політичний рух, ідеологія і державні режими тоталітарного типу; політичний рух, що протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий новий порядок і надзвичайно жорстокі засоби його утвердження. У вузькому розумінні – феномен політичного життя Італії та Німеччини 20-40-х рр. ХХ ст. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (прийшовши до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера». Тотальний, у тому числі, ідеологічний, масовий терор, шовінізм, що переходив у геноцид щодо «неповноцінних» народів і соціальних груп, ворожих йому цінностей цивілізації – неодмінні риси ідеології і політики фашизму, який спирається переважно на соціально знедолені групи населення в умовах кризи. У 1919 р. у Мілані (Італія) Б.Муссоліні об'єднав навколо себе розрізнені групи націоналістів і соціалістів і заснував «Фашіо ді комбаттіменто» - «Союз боротьби».

Тема 6. Росія – СРСР у 1917-1939 рр.

Буржуазна революція – соціальна революція, основними завданнями якої є знищення феодального ладу або його залишків, торування шляхів для поширення приватної власності та економічного й політичного панування буржуазії, утвердження капіталістичного ладу. В залежних і колоніальних країнах метою буржуазної революції є також завоювання національної незалежності. В залежних і колоніальних країнах метою буржуазної революції може бути розв’язання аграрного питання (наприклад, Велика французька революція, революція 1905-1907 рр. в Росії), здобуття національної незалежності (нідерландська революція ХVІ, американська революція ХVІІІ ст.), національне об’єднання (революція в Німеччині та Італії в середині ХІХ ст.), національного визволення від імперіалістичного гноблення (в країнах Азії, Африки, Латинської Америки в ХХ ст.). Серед політичних завдань революцій – ліквідація феодальних монархій, встановлення республіканського ладу, демократизація суспільних відносин. Рушійною силою буржуазної революції була промислова, фінансова й торговельна буржуазія, а її базою – селянство, міські прошарки, зароджуваний пролетаріат.

«Воєнний комунізм» - внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни 1918-1920 рр., спрямована на впровадження прямого керівництва економікою з боку держави. Основні заходи політики «воєнного комунізму»: широка націоналізація промислових підприємств, у тому числі й дрібних; абсолютний централізм економічного й політичного життя; скасування товарно-грошових відносин і цілковита заборона приватної торгівлі; введення продрозкладки й трудової повинності; натуральна заробітна плата та зрівнялівка в розподілі. Після закінчення громадянської війни численні виступи робітників і селян проти політики «воєнного комунізму» продемонстрували її повний крах. У 1921 р. був замінений новою економічною політикою.

Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між класами та соціальними групами всередині країни; найгостріша форма соціальної боротьби.

Жовтневий переворот – збройне повалення Тимчасового уряду і прихід до влади більшовиків 25-26 жовтня 1917 р., проголошення встановлення радянської влади, початок ліквідації капіталізму і переходу до соціалізму.

Неп (нова економічна політика) – економічна політика, яка проводилася в радянських республіках в 1921-1929 рр., поворот від політики «воєнного комунізму» до економіки, заснованої на ринкових засадах.  Неп був вимушеним кроком для більшовиків, тимчасовим відступом від попередньої політики. Ознака запровадження непу – відродження економіки після громадянської війни, посилення впливу радянської влади на суспільство, яке було дуже незадоволене «воєнним комунізмом». Заходи непу: заміна продрозкладки продподатком; дозвіл на приватну торгівлю та існування дрібних капіталістичних підприємств; існування державного капіталізму у вигляді концесій, оренди дрібних промислових підприємств і землі під суворим наглядом держави; переведення державної промисловості на госпрозрахунок; заміна натуральної заробітної плати грошовою, у залежності від кількості та якості праці; створення державних трестів, пов’язаних з ринком; здійснення фінансової реформи та ін. Неп допоміг відновити зруйноване війною народне господарство.

Тимчасовий уряд – вищий орган влади і управління в Росії з 2 березня по 25 жовтня 1917 р. Виник у дні Лютневої революції після переговорів членів Тимчасового комітету Державної думи і Виконавчого комітету Петроградської ради. Перший склад уряду був сформований з лідерів парламентської опозиції на чолі з князем Г.Львовим. Провідну роль у ньому відігравали лідер партії кадетів П.М.Мілюков і лідер октябристів О.І.Гучков.

Угорська радянська республіка – короткотривалий комуністичний режим, який існував в Угорщині в період з 21 березня  до 6 серпня 1919 р.  Проіснувала 133 дні (майже чотири місяці). Основною причиною виникнення Угорської Радянської Республіки стала нездатність уряду графа Михая Каройя відродити Угорську державу і організувати соціальне та економічне життя на його території в умовах  краху Австро-Угорської імперії після закінчення Першої світової війни.

Тема 7. Країни Центральної та Східної Європи

 в 20-30-х рр. ХХ ст.

Конфедерація (від лат. confoederatio – спілка, об'єднання) – 1) союз окремих суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, добровільно об'єдналися для вирішення спільних проблем, переважно зовнішньополітичних і воєнних; 2) спілка, товариство, об'єднання якихось організацій.

Режим «санації» («оздоровлення») – режим особистої влади Юзефа Пілсудського в Польщі, встановлений після державного перевороту 1926 р. Передбачав надання диктаторських повноважень керівнику Польської держави, суттєве обмеження ролі сейму (вищого законодавчого органу Польщі), політичних партій, свободи преси та друку; відсутність будь-якої панівної ідеології, в економіці – централізоване управління. Загалом режим «санації» в першій половині 1930-х рр. помітно еволюціонував вправо, але все-таки сприяв політичній стабілізації в Польщі.

Сепаратистський рух (від лат. separatus – відокремлення) – рух за відокремлення, прагнення певних політичних сил до відділення, відособлення країни або певної її території до іншої країни. У багатонаціональних державах – рух національних меншин до відокремлення і створення власної держави або до встановлення автономного самоврядування.

Федерація (від лат. foederatio – союз) – 1) форма державного устрою; союзна держава, що складається  з ряду держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загально федеральними, має власні законодавчі, виконавчі і, як правило, судові органи; 2) союз товариств або організацій.  

Тема 8. Сутність авторитаризму та тоталітаризму

Нацизм (від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини – нацистської партії) – одна з назв німецького фашизму. Основні положення нацизму були викладені в програмі Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП, 1919-1945 рр.), яку з 1921 р. очолював А.Гітлер. Націонал-соціалісти відстоювали расову теорію, згідно якої німці – нащадки арійців – проголошувалися «вищою расою», а всі інші нації – «неповноцінними». Планувалося території, де проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, зробити «життєвим простором» для німців, чому мало передувати фізичне винищення або перетворення на рабів місцевого населення. Расова теорія німецького націонал-соціалізму істотно відрізняла його від італійського фашизму, який не мав чіткої расової спрямованості.   

Фашизм (від італ. fascismo – пучок, зв’язка, об'єднання) – соціально-політичний рух, ідеологія і державні режими тоталітарного типу; політичний рух, що протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий новий порядок і надзвичайно жорстокі засоби його утвердження. У вузькому розумінні – феномен політичного життя Італії та Німеччини 20-40-х рр. ХХ ст. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (прийшовши до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера». Тотальний, у тому числі, ідеологічний, масовий терор, шовінізм, що переходив у геноцид щодо «неповноцінних» народів і соціальних груп, ворожих йому цінностей цивілізації – неодмінні риси ідеології і політики фашизму, який спирається переважно на соціально знедолені групи населення в умовах кризи. У 1919 р. у Мілані (Італія) Б.Муссоліні об'єднав навколо себе розрізнені групи націоналістів і соціалістів і заснував «Фашіо ді комбаттіменто» - «Союз боротьби».

Тема 9. Країни Азії, Африки та Латинської Америки

в перші десятиріччя ХХ ст.

Етатизм (від франц. etat – держава) – 1) політична теорія, що розглядає формування держави як вищий етап суспільного розвитку; 2) політика активного втручання держави в усі сфери суспільного, економічного життя, державне регулювання економіки.

Латифундизм (лат. latifundium, від latus - широкий і fundus – земля, маєток) – система землеволодіння, основу якої складають великі поміщицькі землеволодіння – латифундії; засилля латифундій в економіці слаборозвинутих країн Латинської Америки.

Мілітаризація (від лат. militaris – військовий) – підпорядкування економічного і суспільно-політичного життя країни підготовці до війни; перенесення форм і методів військової організації в сферу цивільних відносин; поширення військових законів та дисципліни на господарське життя.

Палестинська проблема – проблема стосунків між арабським та єврейським населенням Палестини. На початку ХХ ст.. територія сучасних Ізраїлю та Палестинської автономії входила до складу османської імперії. Більшість населення становили араби-мусульмани і християни; Євреїв було близько 8% (55 тис. осіб). Після I світової війни територія Палестини була окупована Великою Британією. Під впливом ідей сіонізму та у зв'язку з переслідуванням євреїв в Європі (Голокост) багато євреїв емігрувало за кордон, в т.ч. і до Палестини, чому активно сприяв британський уряд. Кількість євреїв у Палестині збільшилася з 55 тис. у 1918 р. до 646 тис. у 1948 р. (з 8% населення до 31%). Британія підтримувала захоплення арабських земель, тому прагнула через євреїв збільшити свою присутність у регіоні. Всі ці землі були передані євреям, хоча палестинці складали більшість населення (69%) і контролювали більшу частину території (93%). Євреям вдалося з допомогою британської армії створити свої економічні, освітні, військові та соціальні організації. Арабське населення відкинуло британську окупацію і сіоністський проект та вимагало незалежності. Палестинські національні сили зробили кілька політичних ініціатив, які включали масові народні повстання. Першим з них стало Єрусалимське повстання 1920 р., за яким пішли аналогічні акції в 1921,1929 і 1933 рр. Під тиском масового повстання в 1936-1939 рр. Велика Британія була змушена була пообіцяти заснувати Палестинську державу, зупинити продаж палестинських земель євреям і припинити єврейську еміграцію до Палестини через п'ять років.

Тема 10. Міжнародні відносини 1930-х рр.

Назрівання Другої світової війни

Антивоєнний рух – багатомільйонний рух широких народних мас усіх континентів, тривалий і впливовий чинник громадського життя, потужна противага агресивній, загарбницькій політиці. Мета антивоєнного руху – запобігання війні. Його характерна риса у 20-30-х рр. ХХ ст. – зростаюча масовість, участь представників усіх верств населення, розширення інтернаціональної взаємодії. У 1932 р. в Амстердамі відбувся Міжнародний антивоєнний конгрес, у роботі якого взяли участь представники всіх європейських країн, а також США і деяких країн Сходу. На конгресі було створено всесвітній комітет боротьби за мир. Рух розвивався головним чином на громадському або політичному рівнях.

«Аншлюс» (нім. Anschluss – об'єднання) – у широкому значенні політика «ненасильного» приєднання до Німеччини заселених німцями земель, що проводилася з 1918 р. німецькою державою після Версальського мирного договору, особливо після приходу до влади нацистів, і була направлена головним чином проти Австрії і Чехословаччини; у німецькій історіографії цей термін частіше за все вживається там, де мається на увазі рух в Австрії за приєднання до німецького рейху; у російській історіографії під цим терміном розуміється включення Австрії до складу рейху 13 березня 1938 р.

Вісь Рим – Берлін – Токіо – агресивний блок, створений ініціаторами гонки озброєнь і насильницького переділу світу Німеччиною, Італією та Японією. Термін «вісь» почав офіційно використовувати Б.Муссоліні для характеристики таємного протоколу про узгодження дій між Німеччиною та Італією, підписаного 24 жовтня 1936 р. Після підписання у листопаді 1936 р. Німеччиною і Японією угоди «проти Комуністичного Інтернаціоналу» (т.зв. «Антикомінтернівського пакту»), до якої у листопаді 1937 р. приєдналась Італія, остаточно оформився військово-політичний союз цих трьох держав. Термін «Держави вісі» формально почали вживати після підписання Берлінського пакту між Німеччиною, Японією та Італією 27 вересня 1940 р. До договору пізніше приєднались Угорщина (20 листопада 1940 р.), Румунія (23 листопада 1940 р.), Словаччина (24 листопада 1940 р.) і Болгарія (1 березня 1941 р.). даний військово-політичний блок розпався у 1943-1945 рр.

Демілітаризована зона – територія, на якій ліквідовані всі військові об’єкти і заборонено тримати війська. Після Першої світової війни такою зоною була Рейнська область на заході Німеччини.

Мюнхенська угода  («мюнхенська змова») – угода про приєднання прикордонних земель Чехословаччини, населених німцями (переважно судейськими німцями), до нацистської Німеччини, підписана 30 вересня 1938 р. на конференції в Мюнхені представниками Великої Британії (Н.Чемберлен), Франції (Е.Даладьє), Німеччини (А.Гітлер) та Італії (Б.Муссоліні). За  цією угодою Німеччина діставала право на анексію Судетської області, а також тих районів, де німецьке населення перевищувало 50%. Додатково була прийнята декларація, в якій Велика Британія і Франція давали гарантії новим кордонам Чехословаччини. У результаті Чехословаччина втратила близько 1/5 своєї території, близько 5 млн. населення, а також 33% промислових підприємств. Приєднання Судетів до Німеччини стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословаччини, яка сталася у березні 1939 р.

Політика «умиротворення» – це спроби Великої Британії та Франції в 1934-1939 рр., з мовчазної підтримки США, не застосовуючи рішучих дій проти Гітлера і роблячи йому всілякі поступки, запобігти війні. Основними рисами політики «умиротворення» були поступки Німеччині в напрямі перегляду умов Версальського мирного договору 1919 р., а саме: дозвіл Німеччині розбудовувати свої збройні сили; визнання ремілітаризації Рейнської області у березні 1936 р.; визнання аншлюсу Австрії у березні 1938 р.; задоволення територіальних претензій Німеччини до Чехословаччини (рішення Мюнхенської конференції у вересні 1938 р.). політика «умиротворення» зазнала краху у березні 1939 р., коли Гітлер ліквідував Чехословацьку державу. Проведення цієї політики сприяло посиленню позицій Німеччини в Європі, тому ряд істориків вважає Францію і Велику Британію одними із винуватців розв’язання Другої світової війни.

Судетська проблема – територіальний конфлікт другої половини 1930-х рр., який був неминучим у стосунках Німеччини та Чехословаччини, оскільки став складовою частиною стратегічного плану Гітлера зібрати воєдино всіх етнічних німців в межах однієї країни. Судети відносилися до найбільш промислово розвинених районів Чехословаччини. У цьому регіоні діяла профашистська судето-німецька партія, яка вимагала спочатку національної автономії Судетів, а потім безпосереднього включення цієї області в рейх. Лідер судейських німців, вчитель фізкультури Конрад Генляйн, якого всіляко підтримували з Берліну, свідомо в 1938 р. пішов на загострення стосунків з керівництвом Чехословаччини. На знак солідарності Гітлер почав погрожувати початком бойових дій, якщо вимоги судетців не будуть задоволені. За підсумками Мюнхенської конференції (29-30 вересня 1938 р.) Гітлер увів свої війська до Судет і приєднав їх до Німеччини. Після Другої світової війни Судетську область було повернуто Чехословаччині, а судейських німців виселено до Німеччини.

Таємні протоколи – додаткові угоди до радянсько-німецьких договорів 1939 р. про розмежування сфер впливу в Європі.

Тема 11. Розвиток культури у перші десятиріччя

ХХ ст.

Авангардизм (франц. avant-garde – передовий загін) – художній напрям, що охоплює багато новаторських і бунтарських течій у мистецтві ХХ ст. Найбільш загальні їх риси: свідоме спрямування на пошук нової художньої мови, здатної виразити новий світ; революційне заперечення традиційного мистецтва (як «обивательського», «буржуазного», «академічного» тощо), а також пов’язаних із ним цінностей; прагнення до створення нової реальності й, отже, відмова від зображення «видимого світу» (тобто картини – це не «вікно у світ», не «шматочок реальності», а щось на зразок філософського твору, який виражає концепцію художника); аналітичність, розрахована на інтелектуалів. Для авангарду характерний також синтез мистецтв, їх взаємодія (напр., живопис і музика).

«Втрачене покоління» - літературна течія, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, що були призвані на фронт у віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто покінчив з собою, деякі божеволіли. Вислів «втрачене покоління» став популярним з легкої руки Гертруди Стайн. Визначаючи літературну течію, яка існувала в період між двома війнами, Стайн сказала відомі слова: «Усі ви – втрачене покоління», звертаючись до молодих американських письменників-екс-патріотів, яким (як і їй самій) творення модерної американської літератури видавалося можливим лише в Парижі. У 1930-1931 рр. Еріх Марія Ремарк написав роман "Повернення", в якому розповідає про повернення на батьківщину після Першої світової молодих солдатів, які вже не можуть жити нормально, - і, гостро відчуваючи все безглуздя, жорстокість, бруд життя, все-таки намагаються якось жити. Епіграфом до роману стали рядки:

Солдати, повернені батьківщині,

Хочуть знайти дорогу до нового життя.

В своєму романі «Три товариші» він передрікає сумну долю втраченому поколінню. Ремарк майстерно описує становище, в якому опинилися ці люди. У повоєнній Німеччині панує розруха, бідність, безробіття, нестабільність, знервована атмосфера. Ремарк так само дає і характеристику самим представникам «втраченого покоління». Це люди жорсткі, рішучі, вони визнають лише конкретну допомогу й іронічні з жінками. Чуттєвість у них стоїть попереду почуттів.

Джаз (англ. jazz) – форма музичного мистецтва, що виникла на межі ХІХ-ХХ ст. в США як синтез африканської та європейської культур і затвердився передусім в негритянському середовищі в США. Головні риси джазу – провідна роль ритму, мелодійні акценти, які породжують відчуття хвилеподібного руху, імпровізаційний початок і т.д. Джазом також називають оркестр, що складається переважно з духових, ударних і шумових інструментів, призначених для виконання такої музики. Уперше це слово з'явилося в 1913 р. в одній із сан-франциських газет, у 1915 р. з'явилося на грамплатівці, записаній знаменитим новоорлеанським оркестром «Original Dixieland Jazz Band». У 1920-ті рр. мода на джаз прийшла з Америки в Європу.

Кінематограф (від грец. kinema – рух, зміна, grapho – пишу) – 1) спочатку назва апарата для зйомки на кіноплівку об’єктів, що рухаються, та наступного відтворення знімків шляхом проекції на екран; 2) видовище (а також система його організації), засноване на використанні кінотехнічної апаратури. Винайдений 1895 р. братами Огюстом і Луї Люм’єрами кінематограф став швидко удосконалюватися. Спочатку на екранах відбувався тільки рух чорно-білого зображення, без звуку. Ранні фільми мали статичний план, показували подію без монтажу чи інших кінематографічних прийомів.

Масова культура – культура, популярна й поширена серед широких верств населення у даному суспільстві; явище, що виникло в умовах індустріального суспільства. В її основу закладено тенденції до росту грамотності населення, спільності цінностей та інтересів у рамках національних культур. Вона розрахована на споживацький попит та задоволення потреб основної маси населення. Термін вперше з'явився в працях Хосе Ортега-і-Гассета та Макса Горкгаймера та означав культуру, що протиставляється «високій».

Модернізм (франц. modernisme) – загальний термін, що позначає сукупність мистецьких напрямів та шкіл ХХ ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Для цих напрямів був характерним розрив з гуманістичними традиціями класичного мистецтва, з матеріалізмом в естетиці і реалізмом у художній творчості. Настрої безнадійності, неприйняття реального життя, культ краси як єдиної цінності, індивідуалізм, зневага до соціальних проблем лягли в основу багатьох проявів модернізму: авангардизм, футуризм, кубізм, абстракціонізм та ін.

Мюзикл (від англ. musical – музичний спектакль) – музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри  і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом. Мюзикл як жанр виник у США у 1920-х рр..

Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій. Сума премії непостійна, вона змінюється в залежності від доходів Нобелівського фонду. Премія заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який винайшов динаміт. Весь свій статок (близько 31,5 млн. шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності (фізика, хімія, фізіологія або медицина, література і особливі досягнення перед людством у справі миру (Нобелівська премія миру). Виняток — математики. Це пов'язано із сумною історією кохання Альфреда: дівчина, яку він кохав вийшла заміж за математика. Саме через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки. У 1900 р. був створений Нобелівський комітет, який виплачує премії. Вручення премій почалося у 1901 р. За час існування премії було введено лише одне нововведення: 1968 року Шведський банк з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам'яті Альфреда Нобеля, вперше була присуджена 1969 року. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури і економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції.

Олімпійський рух – громадський рух, що базується на добровільному об'єднанні громадян та організацій з метою пропаганди ідей олімпізму, здорового способу життя, розвитку фізичної культури та спорту.