Соціалізація дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В ІНКЛЮЗИВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ.

Надайте кожній людині всі ті права, які б ви хотіли мати самі.

                                     Роберт Інтерсолі

ХТО ВОНИ – ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ?

Діти – це сонце, що дарує  багато тепла та світла.  Кожну дорослу людину своєю любов’ю вони осявають і зігрівають по – своєму: в тій мірі, в якій одержують від неї самі. Будучи краплинками чистої, живої, джерельної води, вони стають такими  ж дивовижними і неповторними, коли їх берегти, цінувати й любити, - тоді вони перетворюються в повноводну річку, глибоке море, бездонний океан почуттів, емоцій та вражень…

Вони обирають свій шлях у житті, коли підростають. Обирають вони й своє особливе місце серед людей, адже кожна дитина по – своєму унікальна. Кожна юна особистість має своє обличчя, своє волосся, свої очі, руки та ноги, свій голос, свою посмішку і, звичайно ж, свій розвиток…

Та помилкову думку мають, коли вважають менш розвиненими тих дітей, розвиток яких ускладнено дефектами. Адже це не правильно. Просто такі діти інакше розвинені, тобто не так, як їх однолітки. Це діти – інваліди, особливі діти.

Діти з ООП також хочуть жити, усміхатися і бачити у відповідь посмішку; хочуть, щоб до них зверталися, розмовляли і вислуховували; хочуть розвиватися, вчитися, робити щось нове; хочуть радіти життю: мамі, сонечку, пташці, снігу; хочуть розділяти радість життя з іншими.

Діти з ООП вміють бути вдячними за спілкування, товаришування, дружбу. Вони радіють деревцеві, небові, дощу, весні, любові; сподіваються і вірять у своє майбутнє. Незважаючи на свій стан, ці маленькі сердечка випромінюють радість життю, мають почуття власної гідності і вірять в себе.

Особливих дітей не завжди розуміє суспільство, але вони можуть прощати, змінювати себе і не мати у серці зла.

Ці діти заслуговують на те, щоб дорослі, наставники відкрили для них двері в красивий, веселковий навколишній світ, де панує безмежне добро, безмірна ласка, сердечна щирість. І в першу чергу, педагог зобов’язаний вивести їх на дорогу щастя і гармонії, щоб вони жили у світі краси, казки, гри, малюнка, музики, фантазії і творчості.

 Кожній дитині з особливими освітніми потребами необхідна повага до  особистості, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві.

Найголовніше в педагогічній роботі є не виконання програм та  інструкцій, а розвиток дитини, глибоке осмислене пізнання того, яка вона, дитина з ООП, що її хвилює, чому вона радіє, через що ображається, які в неї потреби, нахили, чим цікавиться, чи розвинена в неї увага, що можна сказати про її пам'ять або мислення, уяву чи емоції, як всебічно вивчити таку дитину, щоб допомогти їй розкрити закладені природою здібності.

Сьогодні ми тільки й чуємо такі слова, як “толерантність”, “рівні можливості”… Проте більшість людей в наш час ставляться до людей з ООП з насторогою, страхом, навіть вороже. Існує величезна прірва між тим, на що ці люди здатні у житті і тією роллю, яку їм підготувало суспільство.

Конвенція ООН з прав людини сьогодні трактує інвалідність вже не як якусь проблемність, а як особливість людства. Є люди низького зросту, є з іншим розрізом очей, а є люди, які по – особливому пересуваються. І все! Вони відрізняються тільки цим.

ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ ОСОБЛИВИХ ДІТЕЙ.

Тому право на одержання освіти мають усі люди з різним станом здоров’я і з різними порушеннями його. А якість освіти  ні в якому разі не повинна різниться. Навчання починається від народження. У ранньому дитинстві освіта особливо важлива, але вона не закінчується в зрілому віці – цей процес триває все життя. Особливі діти потребують максимум терпіння, уваги, добра, ласки, любові.

Тривалий час вважалося, що діти – інваліди неспроможні, та й не повинні навчатися й виховуватися в колективі серед здорових однолітків. Тому вони знаходилися або вдома,  під наглядом лікарів та батьків, або в спеціалізованих закладах і були повністю ізольовані від соціуму.

Та нарешті як в педагогіці, так і в суспільному житті, за вимогою часу, відбулася переоцінка всіх людських цінностей. Це дало змогу наблизитися до проблем дітей з ООП, повністю переглянути методи і підходи до таких особистостей, до умов їх життя та  набуття ними повноцінної освіти.

 З’явилося таке поняття, як “інклюзивне навчання.” Воно дає право особливим дітям на освіту, причому можливість одержувати її за місцем проживання в загальноосвітньому закладі. Безумовно, для школи цей процес навчання є новим і складним, адже він повинен відповідати потребам всіх учнів. Для цього вчителі змінюють навчальну програму. Щоб забезпечити рівні можливості вихованців, просто необхідно змінити й відповідні ресурси.

   Надати можливість кожній дитині розкритися в інклюзивному середовищі – це важливе актуальне завдання сучасної освіти. Великі сподівання покладаються на звичайного педагога: він турбується про те, щоб діти з ООП мали змогу відвідувати школу, отримувати базові знання, розвиватися і відчувати себе в соціумі комфортно.                                                   

Звичайно, що великими помічниками їм повинні стати, перш за все, батьки, бо разом зі школою вони мають однакову мету – їх дитина має бути щасливою і реалізованою.

Цим батькам випало складне життєве випробування, адже вони виховують дитину, яка має  вади здоров’я. Виховання особливої дитини потребує значних фізичних і матеріальних витрат. Часто батьки, не маючи підтримки, замикаються у своєму горі і все більше й більше віддаляються від суспільства, навіть образи і душевні травми своєї дитини вони сприймають як особисті.

Навчити батьків сприймати свою дитину з ООП як особистість – це головне завдання вчителя. Якщо сім’я відчує увагу педагогів до їхньої дитини, зацікавленість ними в її розвитку, то й батьки будуть готові допомагати в навчанні та вихованні своєї особливої дитини. Але для цього з батьками теж потрібно працювати. Робота вчителя з ними полягає в:

• встановленні контакту і довірливих стосунків;
• включенні батьків дітей з ООП в колектив інших батьків класу;
• безперервній взаємодії;
• залученні батьків в розробці ІПР, у процес навчання й виховання;
• налагодженні співпраці з іншими членами команди психолого – педагогічного супроводу;
• участі батьків у розробці портфоліо дитини;

Можна проводити з батьками консультації, круглі столи, бесіди, анкетування, тренінги, ділові ігри, відвідувати родини.

У багатьох батьків, що мають дитину з ООП, виникає провина, що це саме вони винні в тому, що їхня дитина має фізичні недоліки. Із – за почуття такої провини дорослі влаштовують певний стиль виховання – гіперопіку: оберігають дитину від різних проблем та потурають її всяким примхам. Таке виховання призводить до того, що особистість не тільки не розвивається, а  ще й знищується, чи просто виростає особа – споживач.

Щоб досягти мети про щасливу і реалізовану дитину, батьки і працівники шкіл мають об’єднуватися. Від такої тісної співпраці залежить психічний, емоційний і фізичний розвиток особливої  дитини. Нелегко приходиться й самій дитині з ООП. Адже її майже не сприймають в дитячому колективі, намагаючись по – всякому притісняти.

СІМ’Я ЯК ОСНОВНИЙ ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ З ООП.

Фахівці вважають, що саме сім’я є основним фактором соціалізації  дитини. Саме з сім’ї вона виносить у доросле життя розуміння про моральні цінності, поведінку, взаємовідносини між людьми. Тому вирішальне значення в розвитку дитини відіграє психологічна зрілість її батьків. Побудувати повноцінну національну школу без активної участі й підтримки сім’ї неможливо. Хвору дитину не можна розглядати поза сім’єю і суспільним середовищем.

У Концепції сімейного і родинного виховання наголошується про те, що  “сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та психологічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку”.

Виховання дитини з ООП складне та відповідальне. На жаль, не в кожній родині є сприятливі умови для розвитку особливої дитини, і тоді вона стає тягарем для батьків. Зустрічаються батьки, які не приховують факт психологічного несприйняття своєї ж дитини з ООП. Таке ставлення негативно впливає на розвиток: діти ростуть знервовані, що ще більше ускладнює їхню недугу. Та всупереч цьому, сім’я – це перший етап соціалізації дитини.

Перебування дитини в освітньому закладі є другим етапом соціалізації особистості. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують також і члени родини.

Особливості в дітей різні: фізичні, інтелектуальні, соціальні, мовні, емоційні та ін. Особливі діти – це діти з проблемами розвитку і обдаровані діти, і безпритульні діти, і діти мовних, етнічних чи культурних меншин. Але школа, в якій організовано інклюзивне навчання, відкрита для всіх дітей, незалежно від їх особливостей.

ІНКЛЮЗИВНА ДИТИНА В ОСВІТНЬОМУ ЗАКЛАДІ.

Всі працівники школи, причетні до навчання та виховання молодого покоління, звичайно ж, намагаються знаходити різні, навіть і не прості, шляхи для успішного виконання своїх педагогічних завдань. Вони розуміють свою почесну місію та з усією відповідальністю виховують повноцінну особистість. Самим першим і  головним завданням перед педагогами постає завдання створення загальної позитивної атмосфери в школі. Освітяни розуміють, що негативні фактори лише погіршують стан здоров’я дітей і успіху не буде.

Непереборний страх перед чимось іншим, невідомим існує. Його обов’язково треба подолати. Тому, насамперед, батьки повинні готувати свою особливу дитину до школи, щоб вона правильно сприймала саму себе, свою хворобу, мала б хоча б якусь моральну стійкість. Тоді вона відчуватиме себе впевненою, корисною і потрібною суспільству.

Підготувати потрібно й суспільну думку про те, що ця дитина така ж, як і здорова – ось це важливе завдання, й воно лягає на плечі всіх педагогів школи. Адже саме  вчитель у першу чергу дбає про побудову гармонійних стосунків у дитячому колективі та тренує відповідні соціальні навички дитини. Отже, спільна допомога, підтримка  батьків та школи формує в дитячому колективі правильне, позитивне, толерантне відношення і розуміння того, що в особливих дітей свій певний спосіб життя, що такі діти є рівноправними в будь – якому колективі і суспільстві.

Для успішної життєдіяльності в суспільстві потрібно розглядати успішний процес входження індивіда в нього, що й є поняттям соціалізації. У сучасній педагогіці поняття соціалізації є найширшим серед тих, що характеризують процес формування особистості, оскільки воно передбачає не тільки свідоме засвоєння готових понять про довкілля та способи соціального життя, а, насамперед, створення власних ціннісних орієнтацій.

Психологічне розуміння соціалізації може трактуватися як більш загальне – як трансляція культури від покоління до покоління. А виховання є компонентом процесу соціалізації поряд з іншими впливами середовища.

Соціалізація – це один з важливих чинників повноцінного розвитку особистості та її ефективного функціонування в соціумі. Відповідно до найпоширенішого визначення, соціалізація (від лат. socialis – суспільний) розглядається як активне засвоєння особистістю соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей.

Особлива дитина почуває себе комфортно лише в класному колективі. Тут відбувається її індивідуальне зростання, тут вона виховується. А мудрий педагог і вихователь, звичайно ж, не зупиниться лише на використанні примітивних форм роботи, а весь час буде в творчому пошуку ефективних педагогічних методів. Вирішити ці питання допомагають постійні спостереження за особливостями психофізичного розвитку дитини з ООП.

У молодшому шкільному віці формується основа “Я – концепції” особистості, де діти переживають вперше самопізнання себе. Діти - інваліди мають рекомендації для роботи з психологом. Супровід психолога спрямований на розвиток пізнавальних процесів, емоційно – вольової сфери, регуляції поведінки, потребуючи системної кропіткої роботи.

Практичний психолог виступає як посередником між дитиною та соціальним середовищем, є активним учасником в формуванні її життєвої компетентності. Він забезпечує природні потреби підопічного завдяки комплексному підходу та партнерської взаємодії, взявши за основу науковий підхід, проявляючи методичну грамотність. Такий спеціаліст зобов’язаний на високому рівні володіти різноманітними психологічними інструментами.

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ООП.

 Проблема соціалізації дітей з особливими потребами недарма постає надзвичайно гостро. Річ не лише в тому, що дітям необхідний  комфорт у соціальному середовищі, вони також повинні віднайти своє місце в ньому,  щоб мати можливість не тільки повністю розкрити власні можливості, а й бути корисними.

Соціалізація - це необхідна умова для того, щоб людина розвивалася, застосовуючи великий суспільний досвід. Дитина проходить певні етапи:

• адаптація (пристосування до соціуму);
• індивідуалізація (усвідомлення своїх можливостей);
• інтеграція (намагання знайти своє місце в суспільстві).

Успішне проходження цих етапів можливе лише в інклюзивному середовищі.

Педагогічний супровід особливих дітей здійснюють вчитель – логопед, реабілітолог, соціальний педагог, дефектолог,  асистент вчителя. Метою такого супроводу є:

• виявлення відповідності інтелектуального розвитку і вікової норми;
• рівня розвитку когнітивної та емоційно – вольової сфер;
• наявності мотивації до навчання;

 У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникають проблеми відношення суспільства і держави до таких осіб. Це проявляється у створенні системи спеціальної освіти. Багато дітей отримали в житті емоційні травми, що позначається на їх поведінці та негативно впливає на особистість. І все ж таки глибокий аналіз рівня соціалізації дітей з ООП показав, що більшість із них мають низький рівень, вони замкнуті, важко йдуть на контакт, не мають друзів, соромляться своїх вад.

 Третім етапом   соціалізації є адаптація і дитини, і її сім’ї власне у суспільстві (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

Сьогодні, в епоху стрімкого розвитку технологій, сучасна людина поставлена в такі умови, які вимагають від неї в повній мірі переосмислити та пізнати своє життя по – новому. Отже, і освіту людина повинна створити теж нову. А її зміст має бути доступний, відкритий та спрямований на дослідження, відкриття таємниць життя, прагнення людини, її життєвих здобутків.

НОВА ШКОЛА ХХІ СТОЛІТТЯ – ЦЕ ШКОЛА ДЛЯ ВСІХ.

У ХХІ столітті в Україні створено нову освітню школу - НУШ. За якими критеріями вона побудована? Нова школа необхідна для щастя, для розквіту розуму та фізичної сили наших дітей. Вона покликана  виховувати творчу особистість, створивши  всі умови для духовного та інтелектуального розвитку.

Акцент навчання і виховання в новій школі переноситься на особистість дитини, на її індивідуальний розвиток та самореалізацію, на створення умов для становлення юних талантів, на виховання унікальних, ні на кого не схожих, оригінальних і самобутніх людей.

Це важка повсякденна кропітка робота для вчителя. Вона потребує великої емоційної напруги, постійного творчого пошуку, але це приносить радість, бо все ж має кінцевий результат, який відображається в довірі та в гарних взаємовідносинах з вихованцем.

Сьогодні для особливих  дітей створено різні організації, фонди, центри, реабілітаційні та спеціалізовані заклади. Вони надають фінансову, психологічну та фізичну допомогу. Але проблема соціалізації дітей з обмеженими можливостями в рамках сучасної освіти все ж таки існує, вона  є нагальною і недостатньо вивченою.

Зміст соціалізації полягає в індивідуальності, адже кожна особистість є унікальною і неповторною. В соціалізації не може існувати, та й не існує однакових процесів. Кожна дитина індивідуально засвоює певні знання, вміння і навички, кожна дитина проходить свій процес становлення як особистість.

 В нашому суспільстві відбуваються постійні нестабільні економічні, соціальні, політичні зміни. Вони ускладнюють процес соціалізації дітей. Ці труднощі тісно пов’язані з рядом різних проблем. Найчастіше особлива дитина викликає в оточуючих почуття жалю. Це заважає дитині з ООП бути активною, і тоді вона спілкується лише з такими,  як сама. Інколи  життя таких дітей можна прирівняти до життя кімнатних рослин, і вони виявляються повністю не підготовленими до того, щоб жити в соціумі.

 Отже, можна виділити 5 основних чинників успішної соціалізації дитини з ООП в умовах інклюзивної освіти:

• толерантне ставлення (сприяє зростанню самоповаги, впевненості у власних можливостях);
• доброзичлива атмосфера (взаємодія з іншими дітьми, наслідування їх соціального досвіду);
• індивідуальний підхід (сприяє врахуванню особистого потенціалу дитини);
• співпраця з корекційними педагогами (ефективність навчання та виховання);
• спільна діяльність (налагодження ефективної співпраці).

Діти з ООП не володіють багатьма знаннями і вміннями. Досить складно і досить повільно педагоги налагоджують відносини з ними. Такі діти можуть мати неадекватні реакції, з незнайомими вони спілкуються з великими труднощами, їх особистий інтерес вищий за інтереси колективу. Через особливості розвитку ці діти потребують постійного психолого – педагогічного контролю.

 Необхідною умовою соціалізації дитини в освітньому закладі є індивідуальний підхід до кожного такого учня. Педагог має довіряти йому, заохочувати, позитивно оцінювати його роботу. Тільки тоді буде успіх.

Дитина позитивно реагує на нормальний, не голосний тон, тому під час спілкування педагог має враховувати цей факт. Потрібно говорити заспокійливо і впевнено, приємним голосом з пом’якшуючим ефектом, враховуючи обов’язково те, що психіка дитини вразлива.

Особливі діти емоційні і дуже чутливі, тому досвідчений педагог має поважати їхні почуття, думки, ідеї. Важливо допомагати дитині в її діяльності, підтримувати, підбадьорювати, вчити її правильно ставитись до різних подій і вчинків.

Корисно і необхідно, щоб учень спілкувався з однолітками та дорослими, щоб він виконував якусь посильну працю. Вчитель виховує вміння перемагати і вміння програвати, силу волі вихованців, займається корекцією проявів їх довільної поведінки, формує правильне ставлення до труднощів та розуміння того, як їх подолати. Оцінюючи кінцеві результати праці особливої дитини, потрібно акцентувати їх увагу на тому, які виникали труднощі при цьому, а не робить це, як звичайно.

Наставник часто надає можливість дитині розвантажуватися, відпочивати і використовує різні ігри, пропонує їй виконати певні танцювальні рухи.

Діти з певними вадами мають затримку розвитку соціальних умінь, що необхідні для гри, тому їхні рухи можуть бути хаотичними або нецікавими. Деякі малята  повторюють ті самі дії:  гойдають, крутять предмети або тримають їх перед своїм обличчям. Така поведінка заважає  взаємодії їх з однолітками. Отже, набуття необхідних ігрових навичок -  першорядне завдання сучасної педагогіки

Питання соціалізації дітей з ООП досить актуальне. За останні роки збільшилася кількість таких дітей. Через серйозні порушення здоров’я їм потрібна додаткова увага від суспільства.

Після сім’ї, першого етапу соціалізації, дитина відвідує освітній заклад. Цей період вважається другим етапом. У закладі мають працювати особливі педагоги в тому сенсі, що вони підтримають дитину і поставляться до неї тактовно, з повагою. Але батьки повинні позитивно налаштувати дитину на перебування її в закладі.

 На третьому етапі дитина адаптується в суспільстві. Щоб всі етапи соціалізації мали позитивний результат, необхідна постійна систематична діяльність соціальних та психологічних служб.

Лише завдяки соціалізації особлива дитина може використати свої потреби, застосувати свої можливості, хист, налагодити відносини з суспільством. Тільки соціалізована дитина почуває себе в житті впевнено. Отже, процес розвитку та виховання дітей з ООП відбувається за певних умов та під впливом соціуму.

МУДРА ОСОБИСТІСТЬ ПЕДАГОГА.

Людина не може не змінюватися, її не висікли з граніту, вона має сутність і ніколи не залишиться такою, як в дитинстві. Ми, педагоги, намагаємося  допомогти нашим дітям адаптуватися до будь – якого оточення, морально загартуватися і зростати в подальшому, бо ми є довіреними особами суспільства, а воно нам ввірило найцінніший скарб – дітей, нашу надію і майбутнє. Адже життя – це постійна адаптація, пристосування, безперервний пошук, оновлення і зміни.

Сучасний час диктує нові вимоги до педагога. Мудрий наставник  вміє поставити дитячу особистість у центр своєї діяльності, стає її партнером, а не керівником, сприяє розвитку її творчого потенціалу, піклується про збереження здоров’я дитини.

Соціалізація триває все життя, вона пов’язана з мотивацією і акцентується на формуванні ціннісних орієнтацій. Дитина долає складні ситуації, які виникають на її життєвому шляху; іноді вони бувають навіть критичними. При цьому особистість одержує соціальний досвід. Коли педагог має уявлення про проблеми вихованців, він зможе надати допомогу у їх розв’язанні, проводячи  виховну роботу більш конкретніше і більш цілеспрямовано.

Соціалізацію ще можна розглядати як  найважливішу ознаку стабільності та розвитку суспільства. Вважається, що воноє дійсно цивілізованим  тоді, коли в ньому живуть виховані, соціалізовані, всебічно розвинені люди. Формування і становлення особистості відбувається під певним впливом різних факторів, які  правильно визначають і направляють, перш за все, педагоги, сім’я, всі оточуючі. Цими факторами є фізичне, розумове, духовне зростання. Воно  досягається лише під впливом правильно спрямованого виховання.

Організм дитини постійно розвивається, і тоді відбуваються суперечності між тим, що в нього закладено від народження і тим, що від нього вимагає суспільство. Тому дитина й прагне пізнавати світ дальше та збагачувати при цьому свій досвід. Особистість дитини розвивається не як звичайне збільшення чи нагромадження якостей, при цьому змінюється її психіка.

Науковці весь час намагаються встановити точні кількісні пропорції впливу середовища та спадковості на розвиток дитини. Але її розвиток не складається з цих двох елементів, до них додаються ще інші важливі чинники.  Вчитель добре знає і враховує у своїй навчальній та виховній діяльності ті умови, від яких залежать погляди, потреби, інтереси та здібності дитини, адже саме вони впливають на духовне багатство особистості.

Проблема соціалізації дітей з ООП весь час змінюється під впливом НТР та дослідженням людського “Я”, вона розширюється, поглиблюється, уточняється. Але все ж найважливішим елементом цієї проблеми є особистість. Це поняття означає соціальну характеристику дитини, всі її якості, які формуються під впливом спілкування з іншими людьми.

Дитина, що має слабкий розум, є нещасною, знедоленою, але вона не повинна знати про це і її виховання повинно бути ще в сто разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим.

До неї педагог ставиться, як до власної, даючи їй шанс віднайти своє місце у продовженні та збагаченні досвіду попередніх поколінь. Кожна дитина для своєї мами особлива і неповторна. Щоб соціалізація особливої дитини була успішною, досвідчений вчитель розвиває в неї впевненість в собі, віру в її можливості, здібності, бажання саморозвиватися і самовдосконалюватися, ставиться до неї шанобливо, з повагою. Він добре розуміє особливості розвитку психіки такої дитини, вміє створювати розвивальне середовище для неї, впроваджує в своїй діяльності педагогічні технології видатних фахівців.

Особливу дитину потрібно по – особливому вчити й по – особливому виховувати, причому виховувати від самого народження й здійснювати це впродовж всього життя. Основною метою виховання, за М. Монтессорі, є виховання вільної, самостійної, відповідальної, соціально активної і соціально адаптованої особистості, яка здатна змінювати навколишній світ і себе саму в ньому.

 Її діяльність повинна бути активною. Велику роль в розвитку активності відіграє праця. Адже під час трудового процесу у дитини розвивається увага, логічне мислення, сила волі, естетичні принципи, слухняність, самодисципліна.

Не менш важливу роль у вихованні дитини з ООП відіграють розвиток рухів та мовлення. Адже добре розвинені м’язи, органи чуття є основою розвитку навичок письма, читання й рахунку. Тому педагог проводить з дітьми різноманітні фізичні вправи, гімнастику, ритмічні рухи під музику. І звичайно ж, сенсомоторне виховання має розвивати уяву, творчість, моральні та духовні цінності.

Педагог дарує дітям з ООП особливий час і місце в школі, допомагає усвідомити цінності й пріоритети, наставляє їх на правильний шлях, вчить уникати різних проблем, спілкуватися й розуміти один одного та сподіватися, що їх доля в їхніх руках. Спираючись на все це, діти вчаться жити в соціумі – соціалізуються.

Можливо діти з ООП не підуть до інститутів, але мати майбутнє життя цікавим вони теж мають право. Тому дуже важливим в роботі педагога з особливими дітьми є те, що він не тільки дає знання, а й навчає дитину життю. Доросла відповідальність у кожної дитини починається ще зі школи: перші домашні завдання, перші успіхи і невдачі, захоплення – все це формує дитячий характер, а в подальшому – відповідальних членів суспільтства. Ставши дорослою, дитина тоді зуміє легко влитися в соціум, коли вона матиме правильну поведінку, переборе невпевненість в собі, вмітиме вирішувати конфлікти з людьми. Яким буде її  майбутнє, в великій мірі залежить від неї самої.

НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ – ЦЕ СПІЛЬНІ ПЕДАГОГІЧНІ  ПРОЦЕСИ.

Жити в соціумі, між людьми, потрібно вчитись постійно. Включення дітей з ООП в реальне життя суспільства є постійною нагальною проблемою. Тому і процес навчання, і процес виховання спрямовується досвідченими педагогами на забезпечення соціальної адаптації.

На жаль, так склалося, що в нашій країні дитина з ООП потрапляє в нерівні умови ще з початку свого життя. Ці умови залишають її на нижчому щаблі сходів духовних цінностей. Щоб знайти й зайняти своє місце в суспільстві, в неї зовсім мало шансів. Отже, допомогу такій дитині надають батьки, вчителі, вихователі.

Насторожує та тенденція, що народжуваність в Україні низька, а кількість особливих дітей весь час зростає. Майже п’ята частина дитячого населення держави – це діти з фізичними вадами. Але в цьому питанні ще треба врахувати той факт, що не всі батьки дають згоду на обстеження своїх дітей.

Отже, якщо глибоко висвітлювати питання соціалізації дітей з ООП, то цей процес надто складний і вимагає особливого уважного ставлення. Ці особистості особливі, вони по – своєму адаптуються до реалій життя, які розраховані на звичайну дитину. Багато рис їхнього характеру створюються не під впливом негативного здоров’я, а під впливом дійсності, що їх оточує.

Такі діти часто знаходяться серед несприятливих умов, деякі не мають можливості отримувати освіту, мають перешкоди для самозабезпечення та самообслуговування.

Педагог, що працює з дітьми з ООП, з кожним новим учнем стикається з новими проблемами, адже кожна дитина чимось відрізняється від будь – якої іншої: у дітей різна соціальна практика, різна поведінка, різні потреби і різні здібності. Але кожна дитина вільна і має можливість обирати свій шлях, свою поведінку, обирати себе. А педагоги їм допомагають в цьому.

Отже, перебування дитини в закладі освіти – один з етапів соціалізації. Так стверджують науковці. Після того, коли в 2017 році вийшов Закон про інклюзивну освіту, діти з ООП можуть навчатися в загальноосвітніх школах, де для них організовують інклюзивне навчання. Це дозволяє особливим дітям розвиватися в звичайному соціумі.

 Інклюзія має багато позитивних моментів, адже таким чином діти розуміють, що всі вони різні і це не страшно. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, яке надає можливість реалізовувати право кожної дитини на освіту в доступній для неї формі.

Найчисельнішою категорією особливих дітей є діти з порушенням розумового розвитку, вони мають обмежені можливості в засвоєнні навчальних програм та соціальною адаптацією.

Встановлення ступеня розумової відсталості надає можливість правильного підбору корекційних та розвивальних вправ, форм та методик, створення відповідних умов навчання. Без таких заходів потенційні можливості цих дітей не реалізуються в повній мірі.

Перш ніж почати роботу з учнем з ООП, вчитель визначає “зону його актуального розвитку” та прогнозує “зону найближчого розвитку”. Такі діти часто не знаходять контакту з однолітками або дорослими, адже вони   повільно включаються в навчальну діяльність, у них виникають труднощі в  лічбі, на письмі, під час читання, запам’ятовування, такі діти мають порушення в мові, не уважні, мають підвищену збудливість.

КОРЕКЦІЙНО – РОЗВИТКОВІ ЗАНЯТТЯ З ОСОБЛИВИМИ ДІТЬМИ.

Отже, корекційно-розвиткові вправи направлені на допомогу педагогу і містять вправи, спрямовані на розвиток пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, комунікативних навичок і вмінь особливих учнів. Вчитель  має змогу самостійно вибирати типи вправ та їх  складність.

На працездатність дітей з особливими освітніми потребами впливають такі фактори як втома, стан здоров’я, погода, настрій тощо. Обираючи рівень складності завдань, досвідчений педагог враховує всі факти і створює ситуацію успіху, що робить процес роботи з дитиною  ефективнішим.

Корекційно – розвиткові заняття сприяють підвищенню рівня розвитку здібностей учня, розвиткові комунікативних навичок та вмінь, навичок співпраці, покращення стану дрібної моторики. Під час занять у дитини створюється позитивний емоційний настрій, довіра, доброзичливсть, позитивне ставлення до оточуючих.

Корекційно – розвиткові заняття спрямовані на розвиток мотивації навчання, а створення разом з учителем навчальних ситуацій сприяють виробленню інтересу до навчання.

Таким чином, корекційно-розвиткова робота ставить за мету  сприяння розвиткові дитини, створення умов для реалізації її здібностей, допомога в подолан­ні і компенсації відхилень, що заважають  розвиткові. Досягти цієї мети можливо лише тоді, корекційно-розвиткова робота відповідає певним вимогам:

- використовувати ігрові способи організації та виконання навчальних завдань;

- формувати розумові дії школярів: орієнтувально-дослідницькі, оцінювання, аналіз, узагальнення, порівняння, планування;

- спонукати до мовної активності, здійснювати контроль за мовою дітей;

- встановлювати більш повільний темп навчання;

- використовувати багатократні повторення матеріалу;

- розчленовувати цільну діяльність на окремі складові частини, елементи;

- використовувати вправи, націлені на розвиток уваги, пам’яті, уяви, будуючи їх на програмовому матеріалі.

Вчителям – практикам добре відомо, що діти, страждаючі одним і тим самим захворюванням, по-різному відстають в розвитку. Саме цей фактор і впливає на пошук різних засобів корекційно - виховного впливу для кожної дитини.

Метою корекційно-виховної роботи з особливими дітьми є розвиток пізнавальних та емоційно-вольових процесів, адаптація особистості в суспільстві, формування позитивних рис характеру особистості. Корекційна робота передбачає систематичне збагачення знань, уявлень, розвиток уміння прогнозувати події, явища, порівнювати, розпізнавати, узагальнювати, оцінювати. Для цього застосовуються різноманітні засоби підтримки позитивного настрою та мотивації.

Отже, корекція — це дія, спрямо­вана на забезпечення повноцінного розвитку і функціонування дитини. Це дія на внутрішній світ дитини, яка має конкретні бажання і переживання та направляє їх на пристосування, виживання, тобто активну соціалізацію особистості.

ВИСНОВКИ.

Соціалізація особливих дітей в інклюзивному середовищі зумовлена необхідністю розв’язання низки суперечностей, які склались в суспільстві.

З метою забезпечення соціальної допомоги дітям, що мають вади психологічного або фізичного розвитку, першочерговим є не лише зміна ставлення суспільства до них, а й зміна уявлення них самих  щодо власних  можливостей саморозвитку і самореалізації. Через свої обмеження ці діти стають майже повністю залежними від інших людей, батьків.

Саме  інклюзивні школи є основною силою для розвитку та подолання нагальної проблеми. Адже вони спрямовані на забезпечення потрібної освіти, змістовне проведення дозвілля, надають можливості для саморозвитку і самореалізації,  виховують у кожної особистості відчуття власної необхідності та значимості. Жодна дитина  з ООП не повинна бути відокремленою від соціуму.

Найважливішим завданням сьогодення в педагогіці розглядається завдання повної реалізації прав на якісну освіту дітей з ООП. Це основна умова їх ефективної соціалізації, яка забезпечить особливим дітям активну повноцінну участь в житті суспільства та успішну самореалізацію і соціальну діяльність.

Зараз, з плином часу, суспільство стало більш толерантним до проблем дітей з ООП. Питання соціалізації розглядається з самого раннього дитинства і поступово вводить дітей з обмеженнями в широкий соціум, в якому вони повинні навчитися жити  і виживати.

Маленька людина має право прожити своє дитинство повноцінно і щасливо. Звичайно, у кожного своє поняття щастя, нехай воно різне за величиною, глибиною, чи за зростом, та воно має бути в кожного. Тому нам, дорослим, є над чим задуматися.

Незвичайна дитина теж має душевні почуття, свою власну думку, вона хоче активно спілкуватися з однолітками та дорослими. В цей щасливий період свого життя вона повинна мати емоційний комфорт,  відчувати неабияку допомогу і підтримку в житті, партнерську повагу і постійну впевненість у повноцінному розвитку.

Обов’язком педагогів, родини, однолітків, всіх, хто її оточує,  є життєва необхідність оточити особливу дитину безмежним добром, ласкою, ніжністю, всебічною увагою та щирою любов’ю. Тільки в цих умовах ми зможемо в повній мірі соціалізувати не просту дитину, але не забуваймо і про те, що всі діти – то наше майбутнє, і від їхньої діяльності теж буде залежати життя цілих поколінь.

Література

1. Буланова Л. М. Соціалізація дітей з особливими потребами: соціально-творчий проект. Шкільний світ. К., 2011. — №7 .

2. Гордієнко Н. Інвалідність як соціальний феномен. Наук.- метод. зб.: Вип. 8.  К.: 2006.

3. Дудченко Н. Проблеми виховання та навчання дітей з інвалідністю. Наук. метод. зб. : Вип.8, К., 2006.

4. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. Науково-методичний збірник - К.: Контекст, 2000.

5. Кравченко Т.В. Соціалізація дітей шкільного віку у взаємодії сім‘ї і школи. К.: Фенікс, 2009.

6. Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські обриси. К.: Наук. думка, 2000.

7. Петрочко Ж. В. Дитина в складних життєвих обставинах: соціально-педагогічне забезпечення прав. Рівне: видавець О. Зень, 2010.

РОЗРОБКИ КОРЕКЦІЙНО – РОЗВИТКОВИХ ЗАНЯТЬ

Мета заняття: Розвиток пізнавальних процесів, загальної та дрібної моторики, координації рухів, комунікативних навичок та збагачення словникового запасу. Створення позитивних психологічних умов для роботи.

1. Вправа - привітання. (2 хв.)

Мета: створення позитивного емоційного настрою, атмосфери довіри та доброзичливості, зняття емоційного напруження.

Сонячне проміння

Теплом зігріває.

І траву, і гілля

В любові купає.

З вітерцем веселим

Зазирнуло в клас.

Про хороші справи

Запитало в нас.

Ми йому всміхнулись,

Бо у нас все КЛАС!

Хід вправи: дитина та педагог вітаються за допомогою різних інтонацій: сердито, сумно, розгублено, злякано, впевнено, радісно.

2. Г ра «Поряд зі мною…» (5 хв.)

Мета: корекція уваги, моторики.

Хід вправи:

педагог позначає рухами слова:

Трава - руки вниз,

Небо - руки вгору,

Повітря - руки вперед,

Пташка - руки в сторони.

Спочатку педагог команди супроводжує наочним показом, потім дає тільки словесну команду, а на наступному етапі виконує рухи, які не відповідають словам. Дитина повинна виконати команду.

3. Гра „Навпаки” (5 хв.)

Мета: розвиток уваги, пам’яті, мислення

Хід вправи:

педагог називає слово, дитина має назвати слово, яке має протилежне значення до названого.

Слова:

День - ніч; верх – низ; вгорі – внизу; зліва – справа; солодкий – гіркий; веселий – сумний; довгий – короткий; малий - великий; білий - чорний; літо - зима; бігти – стояти; кричати – мовчати.

4. Вправа „Графічний диктант” (7 хв.)

Мета: розвиток довільної уваги, дрібної моторики.

У будинку він живе –

Мишеня його боїться.

Він ковбаску стереже,

А вона йому все сниться.

Відгадайте, хто це? (Котик)

Хід вправи:

потрібно зобразити котика. Як ти його назвеш? Чому?

Диктант „ Киця”

Постав ручку на точку. Від точки 3 клітинки праворуч, 1 вгору, 1 праворуч, 4 вниз, 6 праворуч, 1 вгору, 1 праворуч, 1 вниз,1 ліворуч, 7 вниз, 1 ліворуч, 3 вгору, 5 ліворуч, 3 вниз, 1 ліворуч, 7 вгору, 3 ліворуч, 3 вгору.

5. Вправа ”Закінч фразу” (6 хв)

Мета: розвиток понятійного мислення

Хід вправи: педагог говорить початок фрази, а дитина має закінчити її.

Хлопчик сміється, а дівчинка…

Корівка мукає, а коза…

Машина їде, а людина…

Вдень сонечко, а вночі…

Пывник кукурікає, а качечка…

6. Цікава гра для „слухняних пальчиків”(4 хв.)

Мета: розвиток дрібної моторики.

Хід вправи:

педагог промовляє речення, супроводжуючи їх рухами, дитина повторює за ним

Я малюю машину. Ось у неї кабіна. Ось великий кузов. У кабіні є вікна. Вони зліва і справа. У машині є колеса. Вони круглі. Я хочу на ній поїхати.

7. Вправа „Знайди предмет”(5 хв.)

Мета: розвиток пізнавальних процесів

Хід вправи: дитині пропонують картку із зображенням 5-6 знайомих предметів і дають завдання запам’ятати їх. Потім їй пропонують другу картку із зображенням 8-9 знайомих предметів, серед яких слід відшукати ті, що були на першій картці.

8. Рефлексія. (2 хв.)

- Чим сподобалось тобі заняття?

- В яку гру ти б хотів ще пограти?

9. Релаксація (5 хв)

10. Прощання. Гра „Чарівники” Прощаючись психолог і дитина говорять, що вони зробили б для всіх, якби в них була чарівна паличка. (4 хв.)

Мета заняття: Розвиток та корекція пам’яті, просторового сприйняття, мислення, уяви, дрібної моторики. Активізація емоційної сфери

1 .Вправа привітання. (2 хв.)

Мета: розвиток позитивного емоційного настрою

В нашім класі на вікні

Стоїть квітка чарівна.

Вона любить нас усіх

І щодня усіх чека.

А додому коли йдем,

То голівкою маха.

Хід вправи: педагог повідомляє дитині, що радий її бачити та вітається. Привітання „Будь здоров! ”: педагог вітається з дитиною потиском рук з називанням імені .

2. Вправа „Птах чи комаха” (3 хв.)

Мета: розвиток уваги.

Хід вправи: педагог промовляє назви птахів і комах. Коли дитина чує назву птаха, то махає руками - „летить”, а коли назву комахи - опускає руки вниз.

3. Вправа „Назви одним словом”(10 хв.)

Мета: розвиток мислення до узагальнення.

Під час проведення гри можна використовувати картки.

Хід вправи: слова:

диван, крісло, стіл, стільці, тумба -                  (меблі)

слон, корова, ведмідь, кінь, коза -                      (тварини)

ручка, зошит, пенал, лінійка, фарби -                (шкільне приладдя)

телевізор, магнітофон, пилосос, холодильник -          (електротехніка)

чашка, кружка, сковорідка, каструля, миска -               ( посуд )

ромашки, троянди, чорнобривці, нарциси, піони -                      (квіти)

ворона, зозуля, сова, синичка, голуб, лелека, горобець -            (птахи)

груша, яблука, слива, абрикос -                                                     (фрукти)

4. Вправа - гра „Чарівні предмети” (5 хв.)

Мета: розвиток уяви

Хід гри: педагог пропонує дитині намалювати те, чого на світі не буває. Просить розповісти, що вона намалювала. Гра пройде веселіше, якщо психолог також візьме участь у малюванні.

5. Цікаві завдання для «слухняних» пальчиків (5 хв.)

Мета: розвиток дрібної моторики

Хід вправи:

«Квіти» - руки у вертикальному положенні, долоні одна до одної, пальці розведені (гребінці, тюльпан): «Ось червоні квіточки розкривають пелюстки,

вітерець повіває, пелюсточки колихає, вже червоні квіточки, закривають пелюстки, голівками хитають, тихенько засинають...

«Коріння» - притиснути руки тильним боком, опустивши пальці вниз.

«Бджілка» - всі пальці, окрім вказівного, великим притиснуті до долоні.

Колові рухи вказівним пальцем однієї руки, потім іншої, потім обома одночасно.

«Павучок» - всі пальці біжать по столу

6. Вправа «Закінчи речення». (6 хв.)

Мета: розвиток уяви, мислення.

Хід вправи: психолог пропонує дитині продовжити речення

- Якщо мені купили гарну книгу, то я …(радію)

- Якщо мами немає вдома,  то я …(сумую)

- Якщо моя сім’я їде до моря, то я ... (радію)

- Якщо в мене болить нога, то я …(сумний, наляканий)

- Якщо мене штовхнули , то я…(сумний, ображений)

- Якщо мені купили собачку, то я…(веселий, радію)

Кожну емоцію дитина показує у дзеркало.

7. Рефлексія. (2 хв.)

8. Релаксаційна вправа (5 хв.)

Віки опускаються, повіки стуляються,

Сном чарівним засинаємо і у сні відпочиваємо.

 Гріє сонечко в цей час, ручки й ніжки теплі в нас.

Добре нам відпочивати (звучить тиха, лагідна музика - 2 хв.)

Але час уже вставати.

Потягнулися, усміхнулися.

До нових зустрічей!

9. Прощання. Гра „Побажай найкращого”. Педагог і дитина бажають одне одному те, що вважають найкращим. (2 хв.)