Соціальна інтеграція дітей з порушеннями зору через оволодіння навичками мобільності

Олена ДЕРЕВ’ЯНКО

СОЦІАЛЬНА ІНТЕГРАЦІЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

ЧЕРЕЗ ОВОЛОДІННЯ НАВИЧКАМИ МОБІЛЬНОСТІ

Наше суспільство наразі формує нову систему цінностей, в якій володіння знаннями, вміннями та навичками є необхідним, але недостатнім результатом освіти. Від людини вимагають вміння орієнтуватися в інформаційних потоках, освоювати нові технології, самонавчатися, шукати і використовувати нові знання, володіти такими якостями як універсальність мислення, динамізм, мобільність.

У  сучасних  умовах  швидкої  зміни  інформаційного  та  фізичного простору  людині  для  успішної  діяльності  та  адаптації  в  оточуючому середовищі необхідним є володіння розвинутим й постійно вдосконалюваним вмінням  орієнтуватися.  Для дитини з порушенням зору в  умовах  постійного  сенсорного обмеження опанування цим складним вмінням є життєво необхідним завданням у процесі підготовки до самостійного життя. Для незрячих дітей  характерні  недоліки  розвитку  рухової  сфери  і  знижена рухова активність. У свою чергу це викликає труднощі просторового орієнтування, а недоліки  її  розвитку  обмежують  надалі  самостійність  і  активність  дітей  у  всіх  сферах  діяльності. 

Торкаючись теми дітей з глибокими порушеннями зору, незрячих, однією з головних компетенцій цієї категорії учнів є вміння користуватися білою тростиною для пересування та орієнтації в місцевості. Останнім часом часто чую, що незрячі багато куди не можуть ходити, бо не мають супроводу, а відтак є залежними від інших. Хоча ще в сиву давнину придумали білу тростину, ще з того часу незрячі поділилися на два табори: тих, котрі намагаються максимально розширити рамки своєї незалежності, та тих, хто завжди розраховує на те, що їх постійно будуть всюди супроводжувати. Спілкуючись з вже дорослими людьми, що мають глибокі порушення зору, дізналася, що багато незрячих бояться самостійності, бояться взяти «палку» в руки та вивчити якусь мінімальну територію, бояться перетинатися часом з не дуже адекватними людьми, бояться почути вслід неприємні слова, бояться стати в калюжу чи впасти на слизькому тротуарі, бояться, що їх зіб’є машина(хоча це реальна небезпека зараз навіть для тих, хто не має порушений зоровий аналізатор) і т.д. Для уникнення подібних страхів з учнями якомога раніше слід починати роботу з орієнтації на місцевості – обстежувати мікропростір приладу для письма шрифтом Брайля, аркуша паперу, книги, дошки для ліплення тощо, макропростір класу, коридору, їдальні, кімнати позакласної роботи, гардеробу (в тому числі орієнтації у шафах, шухлядах), у дворі школи, під час переходу дороги тощо. З 1 класу рекомендую виводити дітей з порушеним зором за межі комфорту – відвідувати з ними музеї, виставки книг в міській бібліотеці, дитячі майданчики на площі міста, робити спроби перших покупок в магазинах самообслуговування з проведенням попередніх декількох бесід, тренувальних вправ, розмов про корисну їжу, першочергові продукти харчування для життя, небезпечну для дітей продукцію, ознайомлювати з адаптованими інфраструктурними об’єктами, сучасними інклюзивними гаджетами та винаходами.

Цікаво дізнатися, як адаптована під незрячих інфраструктура міста та які існують гаджети чи уловки у світі, щоб спростити буденність незрячих. Ось цікава та доступна коротка інформація для бесід з учнями:

•              У громадському транспорті України, зазвичай у тролейбусах, трамваях та метро, діє система інформаційного сповіщення зупинок транспорту. На проїжджих частинах розташовані світлофори зі звуковими маячками, орієнтирами руху транспорту та пішоходів. На вулицях та в торгових центрах, в громадських місцях, в спеціальних школах часто можна побачити незвичну жовту ребристу плитку – це тактильний наземний вказівник, який допомагає людям з обмеженими зоровими можливостями орієнтуватися у просторі. Аналогічні тактильні вказівники можуть бути розміщені на поручнях. На парковках та в інших громадських місцях також використовують тактильні піктограми – наклейки, що зображають допоміжні знаки. У службах соціального захисту населення, в лікарнях, в громадських приймальнях можна зустріти вказівники рельєфно-крапковим шрифтом.
•              А за кордоном  існує та діє система інформаційного орієнтування. В систему входять пристрої, що є у незрячих - «Орієнтир», та передатчики, які знаходяться у автобусі. По радіоканалу у зоні дії до 15 метрів незрячим передають голосові сповіщення про об’єкти, на яких розташований передатчик. Інформацію незрячий може почути через динамік чи навушники. Ця система діє не лише в міському транспорті, але і на зупинках, у світлофорів, на вході до деяких будівель.
•              Технології не стоять на місці, і рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, тактильною плиткою та собакою-поводирем нікого не здивуєш. Для молодого покоління незрячих винайшли різні гаджети, що значно спрощують побут. Так, для користування комп’ютером та інтернетом існують програми екранного доступу – скріндери, які працюють через клавіатуру та мишу. Є безкоштовні та більш прості версії, а є більш сучасні, платні.
•              У світі один студент П. Курбацький  удосконалив  звичні для незрячих речі – тростину та окуляри . Тростина-поводир може вимірювати відстань до різних об’єктів на рівні стопи, поясу та голови. Вмонтовані сканери приймають, обробляють та видають інформацію за секунду, інформація про відстань до перешкоди повідомляється через вібрацію чи звуковий сигнал. Також тростина обладнана світлодіодами, щоб у темряві під час переходу дороги незрячого могли помітити. До тростини-поводиря додаються окуляри-гарнітура, в які вмонтовані динаміки, які передають інформацію з тростини. Окуляри можуть працювати окремо від тростини, приймаючи через інфрачервоний порт сигнали з приміщень та інших об’єктів.
•              Відомі спроби друку меню у ресторанах шрифтом Брайля.
•              У світі існують та користуються банківські карти для незрячих, які можуть озвучувати перелік оплачених послуг (фірма Kwon Ki Nam).
•              В 2011 році для незрячих випустили позашляховик Баггі – лазерні датчики-далекоміри визначають відстань до перешкоди і передають інформацію водієві. Одразу декілька компаній розробили та запустили навігатори на основі шрифту Брайля.

На жаль, на більшості ж наших вулиць дуже багато фізичних перешкод для людей з порушеннями зору: ями, глибокі калюжі, нерівний асфальт, стирчать залізні труби, арматура, пересувні рекламні щити тощо. Це – справжні пастки та капкани для слабозорих та незрячих людей. У наслідку -  травми ніг, падіння, пошкоджене взуття та одяг – звичайні речі для людей з проблемами зору.  Звукових маячків на перехрестях дуже мало. Тролейбуси, автобуси та трамваї іноді ходять поза розкладом, зупиняються часто за межами зупинки. Роздивитися номер слабозорій людині важко, тому що сучасне електронне табло з номером чомусь не білого кольору, або надрукована табличка з  номером маршруту, яка  у вечірній час не підсвічується. Метро за останні роки робить кроки назустріч незрячим у правильному напрямку(звукові маячки на вході, контрастні жовті полоси на сходах, супровід незрячих). Але й тут ще не все гаразд: більшість станцій метро та міжескалаторні переходи дуже слабо освітлено. Слабозорих людей у 10 разів більше, ніж незрячих, і вони повинні мати можливість пересуватися в метро самостійно.

Дитина та і взагалі людина з порушеннями зору не має почувати себе виключеною із суспільства, інфраструктура має бути скоригована під її потреби. Мають бути створені архітектурна доступність та умови адаптації, модифікації для людей з особливими потребами. Більшість незрячих не вважать відсутність зору вагомою причиною, щоб проводити залишок життя у квартирі, та прагнуть пізнавати світ. Тому найбільш гостро постає проблема переміщення людей з інвалідністю.

Біла тростина частково компенсує незрячим зір, допомагаючи орієнтуватися у просторі, і спонукає оточуючих бути більш уважними до людей з нею. У всьому світі щороку проводиться День білої тростини 15 жовтня – це не свято, а привід для незрячих та слабозорих зайвий раз нагадати про себе. На відміну від Міжнародного дня незрячих, який припадає на 13 листопада,  в честь французьського педагога Валентина Гаюї, який відкрив школи для незрячих, Міжнародний день білої тростити присвячений одному з головних атрибутів людей з порушеннями зору. Білу тростину для незрячих в 1921 році придумав молодий фотограф із Бристоля(Великобританія) Джеймс Биггс, який в результаті нещасного випадку  втратив зір. Новий світ він почав освоювати за допомогою звичайної тростини, але потім зрозумів, що водії та перехожі не сприймають його як незрячого – справа у тростині, яку часто використовують лише як аксесуар. Тоді британець здогадався перефарбувати тростину у білий колір і не помилився – предмет почав привертати увагу. Його прикладу послідували незрячі люди в усій Європі.

Список використаних джерел:

1. Дерев’янко О.О. Компетентнісне навчання – шлях до успіху молодшого школяра з порушеннями зору: стаття в науково-методичному журналі «Педагогічна майстерня». – Х.: «ВГ «Основа», №1 (109) січень 2020р.
2. Компетентнісний підхід: ідеї для реалізації на уроках. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https: //naurok.com.ua