СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Радченко Алла Анатоліївна,

учитель фізичної культури (ІІ категорія)

КУ Сумська загальноосвітня школа №4 імені О. Аніщенка

 Сумської міської ради

СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

У статті зосереджено увагу на обґрунтуванні сутності поняття «соціальна компетентність вчителя фізичної культури»; визначено її основні складові елементи. Особливу увагу автор приділив дослідженню соціальної компетентності вчителя фізичної культури як важливого складника професійної компетентності педагога. Доведено, що соціальна компетентність представлена великою кількістю соціальних компетенцій, до яких належать соціокультурні, комунікативні, особово-адаптивні компетенції, а також співпраця і організаторська діяльність.

Ключові слова: компетентність, вчитель фізичної культури, професійна діяльність, соціальна компетентність.

Постановка проблеми. Вагомим підґрунтям для формулювання висновків про нерозривний зв’язок і взаємозумовленість професійних, ключових й соціальних компетентностей у процесі професійної підготовки є положення, викладені у Брюґському комюніке про зміцнення європейського співробітництва у сфері професійної освіти та навчання на період 2011-2020 рр. У змісті цього документу зазначено, що виникає потреба в наданні випускнику можливості набути знання, уміння й навички (компетентності), що є не тільки професійними. Це ширші компетентності, тобто ключові, вони важливі для успішного життя, тому повинні бути створені умови для засвоєння цих компетентностей у професійній освіті.

Виходячи із таких міркувань, соціальна компетентність залежить від професійної і є її важливою складовою. Соціальна компетентність забезпечує розгортання професійного й життєвого потенціалу фахівця, формуючись, розвиваючись й закріплюючись у площині соціальних ситуацій провідного виду діяльності. Отже, постала проблема дослідження соціальної компетентності вчителя фізичної культури.

Аналіз останніх публікацій. Питання вдосконалення професійної компетентності фахівців фізичної культури завжди були в центрі уваги дослідників. Це питання розглядається у працях В. М. Корецького, О.Калинич, В. Петуніна, Ж. К. Холодова, С.О. Скворцової, І. Шмиголь та ін. У цих роботах розкриваються сутність і зміст компетентностей вчителя фізичної культури і тренера, пропонуються науково обґрунтовані підходи до вдосконалення змісту і процесу професійної діяльності вчителя фізичної культури.

Мета статті – охарактеризувати соціальну компетентність учителя фізичної культури як важливий складник професійної компетентності.

Виклад матеріалу. Сучасне суспільство характеризується переходом від постіндустріального та інформаційного до суспільства соціально зорієнтованого, соціалізованого. Завдання, які постають перед школою у сфері її відповідальності перед кожним вихованцем, дедалі більше концентруються навколо проблем соціального виховання. Кваліфіковане вирішення цих проблем знаходиться у прямій залежності від професійної соціальної компетентності педагога. У системі професійної підготовки вчителя важливо не тільки формування спеціалістів вузької спеціалізації, а дещо більше – процес формування професійної культури і компетентності. Словник сучасної української мови визначає, що компетентний – це такий працівник, який має достатні знання у якій-небудь галузі, який ґрунтується на знанні, кваліфікований, має певні повноваження, повноправний, повновладний.

Успіх інноваційних змін, у першу чергу залежить від учителя, його творчого потенціалу, готовності до безперервної самоосвіти, здібності до гнучкого соціально-педагогічного мислення, гуманістичної спрямованості особистості.

Фізичне виховання громадян повʼязано, насамперед, з особистістю вчителя фізичної культури, його професійними знаннями, педагогічною майстерністю та професійною компетентністю. Адже вчитель фізичної культури повинен бути одним із найбільш компетентних фахівців, які проводять і координують дії щодо плану роботи школи з фізичного виховання, спорту, рекреації й туризму, організації роботи учнів на уроках фізичної культури та позаурочних заняттях, взаємодії з педагогічним колективом, батьками у створенні оптимальних умов для фізичного виховання й ведення здорового способу життя учнями.

В основу компетентісного підходу (як нової освітньої парадигми) не можуть бути покладені знання, вміння та навички. У сучасному змісті освіти вони розглядаються не як мета та основа освіти, а як засіб, матеріал моделювання знання, необхідного завтра. Таким чином, знання, вміння та навички стають допоміжним компонентом змісту освіти, інструментом досягнення освітніх цілей та завдань.

Українські вчені по-різному тлумачать поняття компетентності. Найбільшого поширення в науковій літературі набуло визначення компетентності як сукупності знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію [2]. Педагогічна компетентність – це процес і результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності вчителя, зумовлений рівнем реалізації його гуманістичної спрямованості [4].

Однією з компетентностей, якою має володіти кожна людина, а особливо педагог, є соціальна компетентність, бо професія вчителя – це постійне спілкування з учнями, колегами, батьками. Під соціальною компетентністю розуміють здатність встановлювати соціальні контакти і здійснювати взаємодію у великих і малих соціальних групах, брати на себе відповідальність, брати участь у вирішенні проблем країни і регіону, проявляти етичне ставлення до інших людей, регулювати конфлікти ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів (за І. Іваній) [2].

Так, в «Енциклопедії освіти» компетентність фахівця включає професійні знання, вміння і навички, досвід роботи у певній виробничій галузі виробництва, соціально-комунікативні й індивідуальні здібності особистості, що забезпечують самостійність у здійсненні професійної діяльності [3, c. 46]. У такому розумінні означеного поняття вбачається необхідність у формуванні соціальних здібностей фахівців для досягнення ними належного рівня компетентності.

Перебуваючи в соціальному середовищі, особистість виконує обрану нею ж соціальну роль й, на основі використання професійних ресурсів, є спроможною перетворювати дійсність. Ефективність означеної діяльності залежить від здатності особистості гнучко орієнтуватися в постійно мінливих соціальних умовах та конструктивно взаємодіяти з соціальним середовищем.

На основі вивчення педагогічних досліджень з’ясовано, що поняття «соціальна компетентність» доволі часто є структурною категорію професійної чи ключових компетентностей [1]. Логічний аналіз основних особистісних інтегральних утворень, що формуються у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців, а саме: професійних й ключових компетентностей дає змогу визначити їх суть і встановити певні функціональні зв’язки між означеними конструктами й соціальною компетентністю.

Соціальна компетентність – це здатність особистості орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях, жити й ефективно працювати у суспільстві з ринковою економікою на основі сучасної базової методологічної, світоглядної, духовної, моральної, інформаційної культури [5]. На основі цього підходу соціально компетентна людина здатна:

•     приймати рішення щодо себе і прагнути до розуміння власних почуттів і вимог;
•     блокувати неприємні почуття і власну невпевненість;
•     мати чітке уявлення, як слід досягати мети найефективнішим чином;
•     правильно розуміти бажання, очікування і вимоги інших людей, враховувати їхні права;
•     уявляти, як з урахуванням конкретних обставин і часу поводитися, беручи до уваги інтереси інших людей та власні вимоги;
•     усвідомлювати, що соціальна компетентність не має нічого спільного із агресивністю і передбачає повагу прав і обов’язків інших.

Таким чином, соціальна компетентність є виключно важливою базовою характеристикою особистості, яка відображає її досягнення, рівень сформованості знань та умінь конструювати відносини з оточуючими людьми в міжособистісних стосунках, поведінці.

Деякі дослідники [5] виділяють чотири групи властивостей у структурі особистості: соціально зумовлені особливості, досвід (обсяг і якість знань, навичок, умінь), індивідуальні особливості різних психологічних процесів, біологічно зумовлені особливості (темперамент, задатки, елементарні потреби та ін.).

Соціальна компетентність представлена безліччю соціальних компетенцій (у перекладі з латинського competentia означає круг питань, в яких людина обізнана, володіє пізнаннями і досвідом і, відповідно, виконує деякі дії). До них належать соціокультурні, комунікативні, особово-адаптивні компетенції, а також співпраця і організаторська діяльність.

Соціальна компетентність передбачає такі здібності:

1. Визначати власне місце в житті суспільства, проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідуумів відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільстві, та інших чинників.

2. Продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими.

3. Застосовувати технології трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання.

4. Спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних та колективних дій.

5. Визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими [3, с. 23-24].

Науковець Т. Однорог вважає, що критерієм професійної компетентності особистості є суспільне значення результатів праці фахівця, його авторитет у конкретній галузі діяльності [4]. Таким чином, професійна компетентність виражається у професійній діяльності особистістю, яка на етапі здійснення цієї діяльності виконує певну соціальну роль й забезпечує результат діяльності, що відповідає соціально-економічним вимогам.

Для посилення значення соціального призначення професійної компетентності С. Хоменко зазначає, що критерієм професійної компетентності є суспільне значення результатів праці фахівця, його авторитет у певній галузі знань (діяльності) [5].

Вчитель фізичної культури виконує дві ролі: перша пов’язана із реалізацією основної функції – передати накопичений людством досвід, тобто здійснює технологічні завдання – забезпечує засвоєння учнями певної сукупності знань, умінь та навичок. Але самі знання, уміння та навички мають подвійну природу: одні з них стосуються зовнішнього світу, інші – самої особистості, людей та суспільства як органічного середовища і простору людського буття. І якщо перші, умовно кажучи, можна передати «механічно», звертаючись до учня переважно як до об’єкта навчання, то другі набувають особистісної сутності тільки тоді, коли переживаються самим учнем у живій практиці спілкування та взаємодії з учителем. Звідси друга і найважливіша роль учителя – він є вихователь і наставник. Його обов’язок – сформувати у дитини здатність та навички ефективно взаємодіяти з оточуючим світом, розвивати уміння встановлювати доброзичливі міжособистісні відносини, розуміти почуття і поведінку оточуючих, встановлювати визначені межі допустимої поведінки. Цей аспект суспільних завдань вчителя якраз і становлять сферу його соціальної компетентності.

Таким чином, соціальна компетентність є виключно важливою базисною характеристикою особистості, яка відображає її досягнення, рівень сформованості знань та умінь конструювати відносини з оточуючими людьми в міжособистісних стосунках, поведінці.

Висновки. Ефективність професійної діяльності вчителя фізичної культури залежить від рівня його компетентнісної підготовки. Головний чинник успіху в професії вчителя фізичної культури є здатність до самостійного прийняття рішень у професійній діяльності, прогнозування позитивних та негативних результатів у освітньому процесі, внесення пропозицій, розробка навчально-методичних програм та проєктів для освітнього процесу.

Вважаємо, що соціальна компетентність вчителя – це здатність вчителя на основі сформованих професійних знань та умінь формувати у дитини здатність та навички ефективно взаємодіяти з оточуючим світом, розвивати уміння встановлювати доброзичливі міжособистісні відносини, розуміти почуття і поведінку оточуючих, встановлювати визначені межі допустимої поведінки.

Список використаних джерел

1.   Гриневич Л. Від школи, де накачують знаннями, ми переходимо до школи компетентностей. URL: https://dt.ua/EDUCATION/liliya-grinevich-perehodimovid-shkoli-v-yakiy-tilki-napihayut-znannyami-ta-vidtvoryuyut-yih-doshkoli-kompetentnostey-252819_.html (дата звернення: 24.03.2020).
2.   Іваній І. Компетентнісний підхід до професійної підготовки вчителя фізичної культури. URL: https://sport.eenu.edu.ua/index.php/sport/article/download/465/ (дата звернення: 24.03.2020).
3.   Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. К.: К.І.С. 2014. 112 с.
4.   Однорог Т.В. Особистісно-професійний розвиток вчителя в умовах реалізації Концепції Нової української школи. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/23232/1/2018_Starosta%20V_Popadich%20O_s.195-198%3B%20Starosta%20V_Keminj%20I_s.230-233%20Melitopol.pdf (дата звернення: 24.03.2020).
5.   Хоменко С. Критерії і рівні професійної компетентності вчителя фізичної культури. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF%2Fppsv_2011_4%281%29__31.pdf (дата звернення 14.03.2020).