Соціальні мережі.Що нас підстерігає у віртуальному світі.

«Соціальні мережі. Що нас підстерігає у віртуальному світі».

    В сучасному світі важко знайти людину, яка б ніколи не чула про соціальні мережі. По суті соціальна мережа – це віртуальна спільнота користувачів, об'єднаних спільним інтересом. З’явившись років 7-8 тому, вони полонили насамперед молодь, а згодом і представників старшого покоління. Люди стали проводити там значну частину свого часу спілкуючись, завантажуючи і розглядаючи фотографії чи відео.
Події на цих сайтах стали настільки важливими для користувачів, що навіть зустрівшись, вони часто обговорюють події віртуального, а не справжнього життя. Виникає логічне запитання: чому? Причин багато, але насамперед вони стосуються таких психологічних механізмів, як відповідальність, самовпевненість та самозахист.

    Як стверджують фахівці, інтернет сприймається людиною чимось на рівні натовпу. А в натовпі, як відомо, індивідуальність зникає, а з нею і відповідальність. Коли ж ми потрапляємо в мережу, ми відчуваємо себе анонімними та недоторканими.
Можемо легко написати будь-яку образу, принизити людину, влаштувати скандал, який затягне всіх, хто в цей час опинився на сайті і т.д.
Але відсутність відповідальності — не єдина причина. Сьогодні, особливо це стосується молоді, сторінка в соцмережі сприймається чимось на кшталт свого другого Я. Але на відміну від життя, цю віртуальну особистість можна відредагувати за мить, чим підвищити свою самовпевненість: покращити світлину в фотошопі, написати драматичні цитати, підняти свій рейтинг і відчувати себе найкрутішим/шою за всіх. Така сторінка на сайті виявляється своєрідним „самозахистом” перед високою загальною конкуренцією, яку диктує суспільство.

   На Заході залежність від соціальних мереж останнім часом досягла апогею: згідно із опитуванням проведеним у Сполученому Королівстві, із 2,300 респондентів віком від 11 до 18 років, 45% заявили, що у віртуальному світі вони почуваються щасливішими, ніж в житті, переважно через причини вказані вище та страх перед живим спілкуванням. Така ситуація не на жарт схвилювала дослідників, адже це означає, що діти в подальшому не зможуть ефективно вирішувати нагальні проблеми, вдаватися до серйозних і головне правильних і виважених рішень.

   Цифрові технології проникли в нашу буденність і значно розширили як наші можливості, так і перелік потенційних проблем.
Одночасно з новими формами комунікації інтернет подарував нам і нові форми вторгнення людей в особистий простір один одного. І хоча вторгнення ці відбуваються онлайн, їх наслідки цілком реальні і здатні всерйоз травмувати людину у реальному житті.

Троллінг
Ця соціальна провокація - підчепити, підловити, змусити сперечатися зі свідомо абсурдною позицією, намагатися захистити і виправдати здоровий глузд - одна з найзнаменитіших стратегій психологічної атаки в інтернеті.

Об'єктом для троллінгу може стати будь - яка ремарка або навіть власна думка. Важливою стратегією троллінгу є переважно анонімне підбурювання учасників одного середовища. Троллінг настільки повсякденна форма психологічної атаки, що рівень сприйнятливості до неї знижується в зворотній прогресії.

Кібертравля
Сам феномен цькування, або буллінг, виник задовго до епохи соцмереж. Його визначають як фізичний або психічний терор з боку групи, переслідування нею одного з учасників. Якщо в м'яких випадках буллінг знижує емоційний фон жертви та її самооцінку, то в жорстких здатний довести до суїцидальних дій. При цьому цькування не завжди являє собою пряму атаку. Стратегії групи в нападі можуть бути різними: від пліток і образ за спиною до бойкоту. Завдання - привести жертву до втрати впевненості в собі, деморалізувати, отримати почуття власної переваги, відокремитися від жертви, виставивши її неповноцінною.
Для глузування і приниження може бути обрана практично будь-яка особливість жертви: вік, зріст, зовнішній вигляд, національність, місце проживання. Точкою відліку для буллінг може бути що завгодно, а може бути і рівне місце.

Буллінг не обов'язково спрямований проти відомих агресору людей: жертвою може стати навіть випадковий зустрічний. Така форма буллінгу може бути і зовсім не помічена жертвою, але тим не менш закріплює у суспільній свідомості культуру цькування і робить її більш соціально прийнятною.

Основні дослідження буллінг спрямовані на аналіз ситуації в підлітковому середовищі. Вважається, що саме підлітки найбільш уразлива аудиторія. Їх необхідно вчити протистояти агресії. В інтернеті є кілька можливостей для порятунку: по-перше, спробувати дистанціюватися від хворобливого тренду: видалити переписку, вийти зі спільноти. По-друге, у разі кібербулінгу корисно робити скріншоти, зберігати переписку, розповідати про такі випадки дорослим, скаржитися в технічну підтримку соцмережі та повідомити кіберполіцію.

Сталкінг

Один з найбільш загрозливих видів пресингу в інтернеті - націлене переслідування, стеження за жертвою. Він характеризується активними закиданнями жертви повідомленнями псевдопозитивного або комплиментарного змісту. Епоха інтернету дала можливість зробити сталкинг швидким і нескладним інструментом психологічної загрози. Ця напасть може спіткати будь – кого, незалежно від ступеня популярності в медійному просторі. У деяких дослідженнях наголошується, що жінки більшою мірою схильні до кіберсталкінгу. У ряді країн Європи сталкинг прирівнюється до правопорушення і за нього вводиться покарання.
Як превентивний захід можна змінити налаштування доступності інформації як для сторонніх, так і для тих, хто є в  підписках. По-друге, якщо вже зрозуміло, що сталкер до вас добрався і веде свою атаку, можна захищатися прицільно: додати в чорний список, обмежити для нього можливість коментування, поскаржитися в службу підтримки соціальної мережі.

Мотиви сталкингу можуть бути різними, і оцінити реальну загрозу не завжди вдається, тому в будь-якому випадку корисніше перестраховуватися. Переслідування сталкером неприємно, незрозуміло і лякаюче. Ці ефекти викликані його зазіханням на особистий простір і відчуттям власної незахищеності.

Селфі
Самозамилуванню і схильності виставляти напоказ позитивні (у схваленому суспільством сенсі) аспекти свого життя в тій чи іншій мірі піддається кожен з нас. «Селфі» не просто так стало словом позаминулого року за версією Оксфордського словника - це новий культурний код нашого часу. Можливість самостійно зробити автопортрет і тут же викласти його в мережу стала характерним і впізнаваним способом активності в соцмережах. Те, що селфі-залежність – це хвороба стало відомо зовсім нещодавно. Британські та американські вчені, все-таки, визнали, що фотографувати себе на витягнутій руці – це вид психічного розладу. Захворювання називається «Селфітіс» (Selfitis). Це постійне нав’язливе бажання сфотографувати самого себе і викласти фото в соціальних мережах з метою підвищення власної самооцінки і підтримки уваги користувачів мережі навколо себе.

Вчені з Американської психіатричної асоціації виділяють три стадії селфітісу: перша — людина робить як мінімум три селфі на добу, однак фото в мережі не публікує; друга — людина робить як мінімум три селфі на добу і публікує фото кожного з них в мережі; третя (хронічна стадія) — неконтрольоване бажання фотографувати себе цілодобово і публікувати всі зроблені фотографії в соціальних мережах більше шести разів на добу.

Надто велику кількість селфі можна зарахувати до симптомів незахищеності та проблем із самооцінкою. Згадаймо себе за цим процесом. На чому ми зосереджуємося? На собі. Я, я, я… Я на фоні моря, я на фоні верблюда, я зранку на кухні. Світ стає фоном. Якщо це не назвеш нарцисизмом, то принаймні, варто задуматися, чи цей процес не  забирає забагато уваги до власної персони?
 

Лайкінг
На тлі інших проблем, породжуваних інтернетом, лайкінг - одна з самих, здавалося б, незначних. Лайкінг може являти собою простий спосіб погодитися, зробити комплімент, продемонструвати зацікавленість.

В простий  лайк іноді вкладається чимало змісту, а іноді - нічого. Серед підлітків прийнято шукати у лайків приховані підтексти. Вони на пряму чи опосередковано впливають на їх самооцінку.

Вчений – психолог Абрахам Маслоу вважав, якщо самоповага людини залежить лише від оцінки інших людей, тоді така людини перебуває в психологічні небезпеці. Тобто людина не має бути залежною від думки інших, що може вплинути на її самооцінку. На те вона й самооцінка, щоб саме ми могли подивитися на себе критичним поглядом і зрозуміти хто ми є. Але якщо такого критичного мислення немає, або ж воно надто вже критичне, тоді ми починаємо боротися з таким поняттям як занижена самооцінка. Виникає таке враження, що все частіше люди оцінюють себе саме за кількістю цих позначок під фото в соціальних мережах, і це стає нормою.

Ми оцінюємо себе та людей поруч за тим, що бачимо в профілях соцмереж. Збоку завжди здається, що інших життя цікавіше, більш насичене та й взагалі не життя, а кадри з кіно. Сьогодні найкраще побажання людині може виглядати так: нехай твоє життя буде такими крутим, як воно виглядає в твоєму "Instagrsm". Та от у чому справа - більшість людей працюють над своїм образом у мережі. Буває й таке, що фото, які були зроблені, рік тому на відпочинку в Нью-Йорку, з’являються сьогодні, ніби "а зараз я сиджу в Central Park, попиваючи найсмачніше американо".

 Сьогодні своє життя можна легко перетворити в реаліті-шоу, і для цього вам буде потрібно лише зареєструватися в соцмережі та постити хоча б по три фотографії на день. Люди люблять бути популярними чи то почутими, але усі ці "лайки", "ретвіти", "коменти" допомагають відчути себе…потрібним?

Американські дослідники цієї теми вважають, що люди сприймають усі свої пости та фотографії, як частину своєї особистості. А разом із цим дослідники впливу соціальних мереж на самооцінку стверджують, що саме вони – соціальні мережі -  є ідеальним фундаментом для нарциссизму, ексгібіціонізму та самореклами.

Розмитість кордонів особистого і публічного

Проблема онлайн-суспільства полягає в тому, що воно не завжди виразно і прозоро диктує свої правила. Кожен учасник мережевого простору в тій чи іншій мірі є розробником і тестувальником своєї власної стратегії поведінки в мережі. Викладати чи не викладати світлини? Як часто міняти фотографії профілю? Наскільки детально ділитися деталями подорожі, питати порад? Все це стає частиною особистої стратегії в інтернеті. Приватне в соцмережах легко переходить у категорію публічного.. Все це вимагає від нас осмисленого і рефлексивного ставлення до інформації та її захисту. Важливо розуміти, що інформація повинна контролюватися в першу чергу нами самими.

 Межі та рамки соціальних взаємодій при спілкуванні онлайн влаштовані досить непросто. Всі форми інтернет-загроз об'єднує здатність дестабілізувати і розхитати психічне самопочуття користувачів, так що впізнати і захиститися - це важливий момент профілактики неприємностей.

Сьогодні, як ніколи легко вплинути на настрій чи самооцінку людини, яка сидить за екраном лептопу. Здається, що вже все сказано про переваги та недоліки соціальних мереж, але чим довше ми використовуємо ці платформи, тим більший вплив вони здійснюють на нас. І одним із способів не перейти цю межу – вчасно зрозуміти, що якщо вимкнути ваш комп’ютер з розетки, то все, що залишиться у вас – це ваше обличчя без жодного фільтру чи ефекту, цитати лише з тих книг, які ви тримали в руках і можливість не просто залишити "комент" під фото, а сказати комплімент людині в очі.