Соціально-економічний розвиток українських земель на початку ХХ століття

Міністерство освіти і науки України

УО Краматорськї міської  ради

Краматорська ЗОШ І – ІІІ сиупенів №10 з профільним навчанням

Краматорської міської ради

Урок історії

Соціально-економічний розвиток українських земель на початку ХХ століття

учитель історії та правознавства

БОЙКО ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Краматорськ 2020

Тема.  Соціально-економічний розвиток українських земель на початку ХХ століття

Мета:

• з’ясувати особливості соціально-економічного розвитку українських земель на початку 20 століття, визначати особливості розвитку промисловості в Наддніпрянській та Західній Україні; дати характеристику основних галузей промисловості, порівнювати, як відбувався розвиток сільського господарства на українських землях у складі двох імперій;
• розвивати творчі здібності учнів;
• розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, працювати з історичними картами, документами, працювати з діаграмами,  робити висновки після перегляду документального фільму;
• виховувати полікультурну  компетентність, почуття гідності та справедливості.

Основні терміни і поняття: концентрація виробництва, монополія, синдикат, міграція, кооператив, сервітут; економічна криза, міграція, вітчизняний та іноземний капітал, підприємництво.

Основні дати:

1900—1903 pp. — економічна криза; 1904—1909 pp. — економічна депресія; 1909 р. — початок економічного піднесення

Обладнання: мультимедійний проектор, презентація, документальний фільм «Неповна воля» з циклу «Невідома Україна. Нариси нашої  історії. Фільм 80»,  підручник, документи, правила проведення “мозкового штурму” (плакат), розподіл ролей в малих групах (пам’ятка - плакат), тестові завдання, картки самоконтролю.

Використані методи і прийоми: робота з історичним документом, робота з картою, «мозковий штурм», «мікрофон», бліцопитування, робота в групах, розповідь учителя, бесіда

Тип уроку: урок засвоєння нових знань  з використанням інтерактивних методів.

Очікувані результати уроку:

Під час уроку учні:

- розвиватимуть вміння працювати з різними джерелами інформації;

- поглиблять вмінні вести аргументований діалог, робити висновки, аналізувати документи, простежувати

  причинно-наслідкові зв’язки, порівнювати, добувати необхідну інформацію, працювати з історичними

  термінами та поняттями, датами;

- вдосконалять навички участі у визначенні та аргументуванні своєї позиції в роботі малої групи, у “мозковому штурмі”, у аналізі історичної ситуації та прогнозуванні можливих суспільних наслідків.

Після цього уроку учні зможуть:

- пояснити причини залежності української економіки від російського, австро-угорського  та іноземного

  капіталу;

- визначати і порівнювати відмінності економічного і соціального розвитку східних, західноукраїнських та 

  південних земель на початку ХХ ст.;

- пояснити динаміку промислового розвитку початку 20 ст.., формулюючи власні судження;

- характеризувати, спираючись на карту, економічні зв’язки українських  регіонів  з європейським ринком;

- пояснювати зміст термінів: концентрація виробництва, монополія, синдикат, міграція, кооператив,   

  сервітут, економічна криза;

- доводити закономірність процесів модернізації в українських землях;

- оцінювати діяльність історичних осіб з позиції загальнолюдських цінностей;

- зіставляти і критично аналізувати інформацію з різних джерел знань; брати участь у дискусії.

Структура уроку

І.      Організаційний момент.

ІІ.     Перевірка домашнього завдання.

ІІІ.   Актуалізація опорних знань учнів.

ІV.   Мотивація навчання.

V.    Оголошення теми та очікуваних результатів.

VI.   Вивчення й засвоєння навчального матеріалу.

VII.  Закріплення нових знань і вмінь учнів.

VIII. Підсумки уроку.

IX.    Рефлексія.

Х.     Оцінювання роботи учнів.

ХІ.    Домашнє завдання.

Хід урок

І. Організаційний момент

ІІ.  Перевірка домашнього завдання

1. Схарактеризуйте територію та населення України на початку XX ст.

2. Охарактеризуйте найважливіші завдання, які стояли перед українським народом на початку ХХ століття

3. Які передумови відродження власної державності і національної цілісності склалися в Україні на початку ХХ століття.

ІІІ.  Актуалізація опорних знань учнів 

1. Пригадайте характерні риси кріпосництва (бліцопитування).

2. Назвіть особливості розвитку сільського господарства в Україні після реформи 1861 року.

3. Назвіть особливості промислового розвитку України в пореформений період.

4. Які галузі промисловості України розвивались успішно, які – ні? Чому?

5. Повторення понять модернізація, монополія, натуральне господарство.

ІV. Мотивація навчання

Метод «Мікрофон».  Назвіть події другої половини ХІХ ст., які  мали найбільший вплив на розвиток економіки українських земель.

V. Оголошення теми, мети та очікуваних результатів  уроку. Вступне слово вчителя. 

VІ. Вивчення нового матеріалу

1. Сільське господарство України на початку ХХ століття

Завдання.  Порівняйте стан розвитку сільського господарства в Наддніпрянській Україні та в західноукраїнських землях. Зробіть висновок. Чим ви можете пояснити відсталість сільського господарства й важке економічне становище селян?

Робота в групах  «Пошук  істини». Учні об’єднуються в групи, після прослуховування учителя працюють з  § 4 підручника  Історія України. Авт. Ф.Г. Турченко, §6.1  навчального посібника з історії України та всесвітньої історії «Історія епохи очима людства»  та картою   «Економічний розвиток українських земель на початку 20 століття»

1. Труднощі модернізації села

2. Аграрне перенаселення і його наслідки

3. Модернізаційні процеси в сільському господарстві

4. Земства і кооперативи

Розповідь учителя. Характеристика аграрного сектору  (під час розповіді учні складають схеми або діаграми відповідно до теми, над якою працює група)

1) збереження поміщицьких господарств. В Україні на початку XX ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств, частина з яких перейшли на капіталістичні рейки завдяки застосуванню вільнонайманої праці, новітньої техніки й передових технологій. А решта змушені були продавати свої землі. Так, з 80-х рр. по 1905 р. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь. Попри кризу поміщицького господарства саме вони разом з господарствами заможних селян давали основну частину зерна. Такі власники, як Харитоненко, Терещенко, Кочубей, створили у своїх маєтках сільськогосподарські комплекси, до яких входили машинобудівні та переробні заводи.

2) важке становище селянських господарств ( 44% селянських господарств були бідними й володіли не більше 5 десятин)

3) майнова диференціація селянства ( відсоток безземельних і малоземельних селян в Україні сягнув 80 %).

4) посилення експлуатації народних мас - селянин сплачував викупні платежі, численні податки, виконував натуральні повинності. Існувала на селі так звана кругова порука, за якою за несплату боргу одного селянина відповідала вся громада. Без згоди громади селяни не мали право піти на заробітки. Серед селян побутувала традиція брати землю на 1-2 роки, тому що була неспроможна оплатити більший термін. Все це вело до зростання соціальної напруженості на селі.

5) відбувається створення колективних господарств (кооперацій) у формі артілей, кас, крамниць з метою захисту середнього селянства від розорення. Але кооперативний рух у Наддніпрянщині, на відміну від Західної України, був недостатньо поширений. Це було наслідком політики царського уряду, який забороняв діяльність кооперативів. Він бачив у них організації, навколо яких гуртувалися національні сили України. Ватажки кооперативного руху перебували під постійним наглядом поліції. Існуючі артілі закривалися, нові практично не відкривалися.

6) загострення проблеми аграрного перенаселення. Понад 50% селян України були незаможними. В пошуках джерел існування вони відправлялися в міста або взагалі покидали Україну. Ще наприкінці XIX ст. українське населення мігрувало на Кавказ (1300 тис), до Поволжя (400 тис), на Далекий Схід (225 тис). Українці заселяли територію Приморського та Амурського країв Далекого Сходу. Тут переселенці отримували по 100 десятин кожен, будували собі селища, викорчовували ліси під земельні ділянки для хліборобства, осушували болота.

У сільському господарстві України відбувалася боротьба нових форм капіталістичного господарювання з феодалізмом, який, незважаючи на реформу 1861 р., чинив опір і не здавав своїх панівних позицій. На початку XX ст. тут існувало чимало поміщицьких латифундій, площі яких становили десятки тисяч десятин землі кожна. У 1905 р. 97 найбільшим латифундіям належало близько 2 млн десятин землі. У маєтках із земельною площею понад 500 десятин зосереджувалося майже 9 млн десятин землі, тобто 20 відсотків місцевого земельного фонду. Усього напередодні революції 1905 р. в Україні налічувалося 32,5 тис. поміщицьких господарств. Маєтне дворянство, зосередивши в своїх руках величезні матеріальні цінності, залишалося впливовою силою в державі.

Водночас на межі століть чітко проглядався буржуазно-поміщицький шлях аграрних перетворень. Незважаючи на всебічну підтримку царизму, дворянське землеволодіння невпинно скорочувалося. У 1906 р. дворянські маєтки в Україні становили тільки 45,5 відсотка приватних господарств. У сільському господарстві України співіснували дві системи: дрібноселянська й поміщицька, у тому числі капіталізоване сільськогосподарське виробництво. Земельна площа України була приблизно порівну розділена між ними.

В аграрному секторі України на початку XX ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства. Органічно вписалися в нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, була змушена продавати свої землі. Про Масштаби цього процесу свідчить хоча б той факт, що протягом 1877—1905 pp. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь (у цілому в українських землях поміщики до початку першої російської революції спродали понад 1/3 своїх земель).

Загальна земельна площа України на початку століття становила 44,1 млн десятин. Із них у приватній власності перебувало 20,6 млн десятин, надільні землі становили 20,1, а казенні, удільні, церковні — 3,4 млн десятин.

Як розподілялися ці землі між соціальними верствами суспільства? Приватні землі: 10,8 млн десятин — дворянські, 5,6 млн — селянські, 4,1 млн десятин належали іншим станам суспільства. Надільна земля була розподілена між більш як 3 млн селянських дворів, проте дуже нерівномірно: до 5 десятин на двір було у володінні 54 відсотка селян, від 5 до 10 десятин — 29,4, понад 10 десятин — 16,6 відсотка селян.

Порівняно добре було забезпечене землею селянство Півдня України: малоземельних селян тут було 44 відсотки, середньо-земельних — 43, великоземельних селян — 13 відсотків. Тут було менше залишків кріпосництва й найвищого ступеня досягла капіталізація, широко використовувалися сільськогосподарські машини, агрокультура та вільнонаймана праця прийшлих робітників.

Розвиток капіталізму в сільськогосподарському виробництві спостерігався й на західноукраїнських землях. Відбувалося скорочення поміщицьких володінь, землі яких переходили до буржуазії та заможних селян. Здійснювалося обезземелення селянства. Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати заробітків поза селом. Швидкими темпами зростала еміграція. Землю скуповувала заможна верхівка села. У господарствах поміщиків і заможних селян упроваджувалися досягнення агрокультури, прогресивні зміни в структурі посівних площ. Унаслідок проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство посилювалась диференціація селянства. Впливовою силою стає заможна верхівка села, в якій царизм вбачав свою опору.

Проте розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався повільними темпами. Консервативні дворянські методи ведення господарства, відстала агрокультура істотно впливали на врожайність. На початку століття врожайність зернових культур в Україні була надзвичайно низькою. Середня врожайність на одну десятину становила: жита — 45 пудів, пшениці — 45—50, вівса — 46, гречки — 27 пудів. Низькі врожаї постійно тримали селянина на межі голоду.

У 1905 р. в Галичині і в 1909 р. на Буковині було видано закон про «поміщицьке землеволодіння». За даними 1905 p., 31 тис. поміщиків володіла понад 10-ма млн. десятин землі (330 тис. десятин на один маєток), тоді як мільйони селянських господарів мали 20 млн. десятин — по 6,7 десятини на двір. Проте й сюди входив капіталізм, заможні селяни скуповували (часто за безцінь) наділи тих, хто розорився, а безземельні поповнювали лави наймитів у селі та місті. Сільська громада розкладалася, ставала на шлях капіталістичного розвитку.

На початку XX ст. не кращим, а де в чому ще залежнішим було становище західноукраїнських земель під гнітом Австро-Угорщини. Тут проживало 4600 тис. українців, у Галичині — 3850 тис, на Буковині — 305,1 тис, на Закарпатті — 503,3 тис.

Приблизно 80—90% населення займалося сільським господарством, яке давало 70% національного доходу. В аграрних відносинах зберігалося багато кріпосницьких пережитків. Селянські двори з ділянками до 2 га становили: в Галичині — 42,7%, на Буковині — 56%, на Закарпатті — 51%. У середньому на одне бідняцьке господарство припадало: в Галичині — 1 га, на Буковині — 1,5 га, на Закарпатті — 0,73 га землі. Поглиблювалося соціальне розшарування селянства. У Галичині в 1902 році куркулі становили 9,7% загальної кількості господарств і володіли 20,7% усіх земель, на Буковині — відповідно 8 і 23%, на Закарпатті — 9,93 і 23% «рентові загороди», який сприяв розвитку господарств фермерського типу. На Закарпатті була проведена так звана верховинська акція: держава орендувала в поміщиків землю і давала її в суборенду заможним селянам. Ці заходи сприяли розвитку капіталізму в сільському господарстві.

На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки вирощеної сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали. Однак попри позитивні тенденції в краї й надалі не вистачало власного хліба, який доводилося завозити з інших провінцій імперії. Значно краще було розвинене тваринництво, яким переважно займалися селяни (91% поголів'я). Тваринництво все більше набувало товарного характеру. Так, на Буковині постійно збільшувалася відгодівля «великих буковинських волів» (вагою 1000 кг і більше) на продаж при ґуральнях і поміщицьких маєтках. На Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

В аграрному секторі України зберігали свої позиції великі поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; зросла експлуатація народних мас; назріла проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці чинники призвели до значної напруженості в суспільстві, загострення соціальних протиріч.

Загальний стан сільського господарства, існуюча система землеволодіння та землекористування, напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні зумовлювали необхідність запровадження невідкладних заходів їх розробку і впровадження в імперській Росії міг здійснити виключно центральний уряд.

На початку XX ст. в сільському господарстві українських земель тривали процеси, започатковані аграрними реформами в Росії (1861 р.) та Австрії (1848 p.), а саме:

— перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;

— зростання товарності господарств;

— поява надлишку робочої сили;

— упровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури.

Мовою цифр (с.37 посібника) Порівняльна характеристика стану земле виробництва

Робота в групах.

1 група.  Труднощі модернізації села  (виділити причини труднощів модернізації села, виділити, що стримувало модернізацію с/г)

Причини труднощів модернізації: неписемність більшої частини сільського населення, натуральний характер селянського господарства, велике поміщицьке землеволодіння, панування селянської общини (постійний перерозподіл земель), кругова порука у сплаті податків,  проблема аграрного перенаселення

2 група.  Аграрне перенаселення і його наслідки (виділити причини міграції українських селян та напрями їх еміграції, дайте визначення поняттям «міграція», «еміграція», «аграрне перенаселення»)

Причини міграції українських селян:

1. Малоземелля більшості селян

2. Пошук кращої долі

3. Національне гноблення

4. Демографічний бум

5. Аграрне перенаселення

Напрями еміграції:

1. Степова Україна

2. Бессарабія

3. Дон

4. Кубань

5. Нижнє Поволжя

6. Урал

7. Сибір

8. Далекий Схід

9. Казахстан

10. Канада, Бразилія, Аргентина, Німеччина, Бельгія, Франція

3 група.  Модернізаційні процеси в сільському господарстві (визначте  особливості модернізації сільського господарства. Дайте визначення поняттю «модернізація».

Особливості модернізації сільського господарства

• посилення спеціалізації районів – Степова Україна – зернові, Правобережжя, частково Лівобережжя – технічні культури (картопля, тютюн, цукровий буряк);
• провідна роль зернового виробництва (75% загальноімперського врожаю);
• створення земських установ;
• упровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури;
• перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;
• зростання товарності господарств;

4 група Земства і кооперативи.   Розкрийте діяльність земств та кооперативів. 

Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «На початку XX ст. український кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та перешкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинником господарського, культурного і духовного піднесення українського народу.  У кооперації українське громадянство вбачало одну з конкретних форм демократії, яка наближала Україну до Заходу».  

Заслуховуються повідомлення учнів за темами «Життя та діяльність М. Левитського», «Життя та діяльність В. Нагірного» (випереджуюче завдання).

Виконання  практичної роботи мобільними групами  (перерозподіл  груп так, щоб у новій групі були представники всіх попередніх груп).

Виконання практичної роботи (виконання завдань)

1.Дайте визначення поняттям (усно, визначення понять у зошит учні запишуть вдома)

Модернізація,  кооператив, сервітут, міграція, еміграція, аграрне перенаселення

2. Причини труднощів модернізації села

3. Особливості модернізації сільського господарства

4.Причини міграції українських селян

5. Напрями еміграції

Робота з документом. (Текст документу  в наявності у всіх груп).

М. Левитський про умови організації сільськогосподарського кооперативу

1) Вся наша земля на всіх майданах наших, а також орендована об’єднується разом в одне ціле і передається до неподільного та спільного володіння й користування всієї артілі.

2) Все рухоме та нерухоме майно, різні будівлі й таке інше належить нероздільно і перебуває у спільному користуванні всієї артілі.

3) Кожне суспільство живе окремо і влаштовує своє життя, як саме хоче.

4) Врожай весь обов’язково звозиться в один двір.

5) Врожай, після виплати артільних боргів, податків і т. д. поділяється поміж усіх учасників по числах робітників, без різниці кому (причому хлопці 14—17 років та дівчата 14—16 років половину належного дорослим учасникам).

6) Щоб наше артільне діло йшло добре, ми всі повинні жити в добрій злагоді, любові та згоді, як брати і як подобає дійсним християнам, ми не повинні ані лаяти, ані сваритися, ані п’янствувати…

Запитання та завдання.

1) Дайте визначення поняття «артіль». На яких засадах вона мала діяти?

2) Які моральні якості мали сповідувати члени артілі?

3) Дайте власну оцінку артільного руху.

Після обговорення в групах учні відповідають на запитання.

Колективна робота. Обговорення в класі  завдання «Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «На початку XX ст. український кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та перешкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинником господарського, культурного і духовного піднесення українського народу.  У кооперації українське громадянство вбачало одну з конкретних форм демократії, яка наближала Україну до Заходу».  (метод «мікрофон»)

Перевірка  виконання завдань групами.

2. Промисловість України на початку  ХХ ст. ( § 5 підручника)

Проблемне завдання. Доведіть, що на початку ХХ ст. на українських землях відбувалася індустріальна модернізація.

1) Випишіть до зошиту  назви найбільших металургійних заводів, що працювали в Україні.

2) Визначте, яке місце належало українській економіці в господарському житті двох імперій.

3) Як наведена інформація відображає індустріальну модернізацію українських земель?

4) Якою була політика імперського уряду щодо українських земель? Аргументовано доведіть, що така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України

Розповідь учителя.

1. Галузева структура промисловості

На рубежі XIX і XX ст. для України було характерно завершення промислового перевороту і складання великих промислових центрів: Донецького вугільного, Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцевого, південно-Західний цукровобуряковий район).

Українська економіка розвивалася як складова загальноросійської економіки. За своїм економічним потенціалом Україна посідала друге місце в промисловому виробництві Російської імперії. Саме тут було сконцентровано 20 % промислових підприємств імперії. На території України у 1913 рр. вироблялося 72% руди, 69% чавуну, сталі – 58 %, паровозів – 40%, 20% машинобудування і металообробки.

Тому, як і Російська імперія, Україна у 1900-1903 рр. пережила економічну кризу, а 1904 – 1908 рр. – депресію, і лише 1909 – 1913 рр. почалося промислове піднесення.

Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку століття була одним із найрозвиненіших у промисловому відношенні регіонів. Тут склалися такі великі промислові центри, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний цукробуряковий район. Промисловий розвиток України в цей період визначався зростанням великого капіталу, який все глибше проникав у всі галузі економіки. Це основні сировинні галузі, що визначали економічне становище України.

Формування потужних промислових регіонів засвідчує і той факт, що в окремих районах України розвиток продуктивних сил взагалі відбувався набагато швидше, ніж в обтяженому пережитками капіталізму центрі Росії. Це передусім стосувалося гірничої, металургійної, кам'яновугільної і цукрової промисловості.

Проте, незважаючи на випереджальний розвиток цих галузей, стан економіки України характеризувався нерівномірністю в регіональному масштабі. Особливо це помітно, якщо розглянути показники східних, південних і західних регіонів. Зокрема, на Лівобережжі найзначнішою мірою збереглися залишки кріпосництва. Найвищим рівнем розвитку капіталістичних відносин характеризувався Південь України. З одного боку, потужний індустріальний розвиток Сходу та Півдня, а з іншого — однобічний «калікуватий» стан західного регіону.

Характеристики промислового розвитку України порівняно з центральними регіонами Росії, зокрема статистичні дані загального обсягу продукції її господарства, свідчать про те, що вона піднялася на вищий щабель.

Загальна характеристика стану промисловості України в перші роки XX ст. буде однобічною, якщо не з'ясувати її місце в промисловому потенціалі Російської імперії, а воно визначалося такими показниками. У кам'яновугільній промисловості в 1896 р. всього по Росії (Росія, Польща, Україна) видобуток вугілля становив 572,5 млн пудів, у 1902 р. — 1 005 240, у 1906 р. — 1 326 454 млн пудів. Окремо Україна видобувала у 1896 р. 311 736 млн пудів вугілля, у 1902 — 707 141, у 1906 — 1 060 530 млн пудів. Отже, у 1906 р. частка Донбасу в усьому видобутку кам'яного вугілля Росії становила 73 відсотки. У 1913 р. темпи видачі «на-гора» кам'яного вугілля зросли до 1,5 млрд пудів, що становило 78 відсотків усього видобутку.

Аналогічні показники були також в інших найважливіших галузях промисловості. У 1913 р. Україна виробляла від загального виробництва Російської імперії: залізної руди — 72,3 відсотка, сталі — 58, чавуну — 69, прокату — 57, сільськогосподарських машин — 50, паровозів — 40 відсотків.

Україна була потужним загальноросійським виробником цукру. У перші десятиліття століття її заводи виробляли 81 відсоток виробництва цукру в Російській імперії. У 1913 р. вона виробила 1018 млн пудів цукру, тоді як Росія в цілому — тільки 0,7 млн пудів.

Певні особливості промислового розвитку склалися в Західній Україні, землі якої входили до Австро-Угорщини. Тут переважали видобувні та переробні галузі. Західноукраїнські землі залишалися одним із основних постачальників лісу до європейських країн. Особливо високими темпами розвивались тут деревопереробна, лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток і переробка нафти. У 1913 р. на Дрогобицьких нафтопромислах було видобуто 1,1 млн т нафти. Проте загальний рівень економічного розвитку цього регіону був невисоким. Він залишався відносно відсталим аграрно-промисловим регіоном.

Робота з документом. Структура промислового виробництва України 1912 р. (с.25  підручника)

Запитання до документа

1) Які галузі промисловості переважали в Україні?

2) Чи можна зробити на підставі наведеної інформації висновок про те, що промисловість Наддніпрянщини у складі загальноімперської мала характер сировинного придатка, а не виробника готової продукції? Обґрунтуйте свою думку.

2. Економічна криза 1900—1903 рр.

Робота з термінами і поняттями.

Економі́чна криза — різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті — в зниженні життєвого рівня, добробуту населення.

Синтез думок. Російські дослідники В. Островський та О. Уткін стверджують, що «процес модернізації був одночасно прискорений і ускладнений промисловою та аграрною кризою 1900—1903 рр. Ця криза мала світовий характері досить болісно зачепила Російську імперію. Розорення й банкрутства відбувалися одне за одним…». Український історик О. Бойко відзначає, що «своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону стала економічна криза, яка, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати і об’єднати сили».

1) На які наслідки кризи вказують дослідники?

2) Чому вони вважають наслідки кризи суперечливими?

Робота з підручником (с.23-24).  Використовуючи матеріал підручника, визначте особливості економічної кризи початку ХХ ст. в Україні. Поясніть, чим вони були викликані. 

3. Індустріальна модернізація. Утворення монополістичних об’єднань.

Завдання. Пригадайте з курсу всесвітньої історії характерні риси індустріального суспільства.

Робота з термінами і поняттями.

Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них великої частини засобів виробництва, які має суспільство, робочої сили та продукції.

Монополія — виняткове право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності.

Синдикат — монополістичне об'єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Початок ХХ ст. характеризувався формуванням індустріального суспільства в Україні. Концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації, і тому утворення монополій почалося спочатку саме у найбільш «концентрованих» галузях — металургійній, кам´яновугільній, залізорудній тощо. Найпоширенішою формою монополістичних об'єднань у промисловості стали синдикати. На початку сторіччя виростають могутні синдикати: «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопродажа» (1902), «Гвоздь» (1903). Це були досить могутні об´єднання. Наприклад, утворений 1904 р. синдикат «Продуголь», до якого входило 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75% видобутку кам´яного вугілля в Донецькому басейні. Однак, приносячи буржуазії надприбутки навіть у кризових умовах, монополії водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сферу регулюючої дії ринкових відносин.

Робота з підручником (с.23-24). Опрацюйте матеріал підручника і виконайте завдання.

1) Випишіть ознаки формування індустріального суспільства в Україні.

2) Випишіть назви найбільших монополістичних об’єднань та синдикатів в Україні.

Робота з таблицею.

4. Вітчизняний та іноземний капітал в економіці українських земель. Стан українського підприємництва.

Розповідь учителя.

 В економіці України активно зростала роль іноземного капіталу. На початку століття металургійні та металообробні підприємства належали 34 акціонерним товариствам. Іноземці становили більшу частину адміністративного апарату, інженерно-технічного складу, кваліфікованих робітників. У 1910 р. частка іноземного капіталу в Україні досягала 80—90%.

Синтез думок

Дослідник О. Бойко зауважує, що монополістичні об’єднання України були тісно пов’язані з іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок. Показово, що понад 25 % іноземних інвестицій у промисловість Російської імперії припадає саме на Україну. Через це у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії — 90%. Могутній синдикат «Продуголь» фактично цілком контролювався французькими інвесторами. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася за кордон. А дослідники В. Островський та О. Уткін відзначають, що на початку ХХ ст. національний капітал, набувши сили і розмаху, став поступово витісняти іноземний, перш за все шляхом власних капіталовкладень у вітчизняну промисловість. Частка іноземного капіталу повільно, але неухильно зменшувалась. Капіталовкладення (іншими словами — інвестиції) спрямовувались у найрізноманітніші сфери: у залізничне будівництво й текстильну промисловість, у видобуток вугілля й нафти, у машинобудування, виробництво продовольства, у виплавку сталі.

1) Яку роль у розвитку української промисловості відігравали іноземний та вітчизняний капітал?

2) Що приваблювало західну буржуазію в Україні?

3) У які галузі спрямовувалися капіталовкладення українських підприємців?

Перегляд фрагменту документального  фільму  «Нові власники» з циклу «Невідома Україна. Нариси нашої історії. Фільм 80» .

Завдання. Назвіть українських підприємців, прізвища яких ви почули на сьогоднішньому уроці,  визначить їх роль в економічному розвитку України (метод «Мікрофон»)

Вирішення проблемного питання.

3. Зміни в соціальному складі населення України  (§6 підручника).

Розповідь учителя про створення нових соціальних верств суспільства.

Клас об’єднується в групи, які працюють за §6 підручника. Завдання групам. Ознайомитись з текстом параграфу, скласти по 4 тестових завдання та 1 проблемне питання за пунктом параграфу відповідно до номеру групи. Учні складають тестові завдання, заносять його до комп’ютеру у папку з номером своєї групи (учитель перевіряє доцільність складених тестів), потім по завершенні роботи на екрані висвітлюється 16 тестових питань. Учні відповідають на тестові завдання інших  3 груп (разом 12). 

1. Формування робітничого класу

2. Особливості формування буржуазії

3. Українська інтелігенція

4. Соціальні рухи

VII. Закріплення матеріалу.

Виконання тестових завдань, здача їх учителю.

Поясніть зміст термінів: концентрація виробництва, монополія, синдикат, міграція, кооператив, сервітут, економічна криза.

VIIІ. Підведення підсумків.

Рольова гра «Інтерв’ю». Учень в ролі журналіста задає питання: доведіть закономірність процесів модернізації в українських землях

Висновки.

ІХ. Рефлексія.

Наскільки важливим для вас особисто є знання та навички, отримані на  уроці? Що викликало більшість труднощів: вивчення матеріалу або узагальнення і систематизація знань?

З яким настроєм ти працював на уроці?  Учні заповнюють картку самоконтролю

КАРТА САМОКОНТРОЛЮ ТА  ПРОПОЗИЦІЙ УЧНІВ

X. Оцінювання учнів

XІ. Домашнє завдання

Вивчити § 4,5,6  підручника, вивчити визначення понять, дати відповіді на проблемні питання, складені під час роботи в групах, індивідуальні творчі завдання (за бажанням).