Соціально-економічний розвиток Західної України в 1908-1913 рр. Особливості економічного розвитку західноукраїнських земель

Міністерство освіти і науки України

УО Краматорськї міської  ради

Краматорська ЗОШ І – ІІІ сиупенів №10 з профільним навчанням

Краматорської міської ради

Соціально-економічний розвиток Західної України в 1908-1913 рр.

Особливості економічного розвитку західноукраїнських земель

учитель історії та правознавства

БОЙКО ІРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Краматорськ 2020

Мета:

• Схарактеризувати положення Західної України у складі імперії Габсбургів як економічної колонії.
• Сприяти усвідомленню того, що економічне визволення країни можливе лише за умови отримання українцями економічної та національної свободи.
• Виховувати учнів в дусі патріотизму, розуміння закономірностей історичного розвитку, які обов’язково приводять до вирішення національного питання самим народом

Тип  уроку:   урок засвоєння нових знань  з використанням інтерактивних методів

Основні поняття: Економічний гніт, дискримінація, колонія, монополія, картель, монополізм, кооперація. (слайд)

Обладнання: підручник, комп’ютер, презентація, роздатковий матеріал, атлас з історії України 10 кл.

Очікувані результати:

Після цього уроку учні зможуть: (слайд)

• характеризувати положення західноукраїнських земель на початку ХХ ст..
• розвиватимуть вміння працювати з різними джерелами інформації;
•  пояснити причини залежності західно-української економіки від австро-угорського  та іноземного капіталу;
• визначати і порівнювати відмінності економічного і соціального розвитку східних, західноукраїнських та  південних земель на початку ХХ ст.;
• характеризувати, спираючись на карту, економічні зв’язки західноукраїнських  земель з європейським ринком;
• пояснювати зміст термінів: концентрація виробництва, монополія, кооператив,    економічна криза;
• доводити закономірність процесів модернізації в західноукраїнських  землях;
• зіставляти і критично аналізувати інформацію з різних джерел знань

Структура уроку

І.      Організаційний момент

ІІ.     Перевірка домашнього завдання

ІІІ.   Актуалізація опорних знань учнів

ІV.   Мотивація навчання

V.    Оголошення теми та очікуваних результатів

VI.   Вивчення й засвоєння навчального матеріалу

VII.  Закріплення нових знань і вмінь учнів

VIII. Підсумки уроку

ІХ.    Домашнє завдання

Хід урок

І. Організаційний момент

ІІ.  Перевірка домашнього завдання  (слайд)

1. Схарактеризуйте територію та населення України на початку XX ст.

2. Охарактеризуйте найважливіші завдання, які стояли перед західно-українським народом на початку ХХ століття

ІІІ.  Актуалізація опорних знань учнів.   (слайд)

1. Пригадайте характерні риси розвитку західно-українських земель кінця ХІХ – початку ХХ ст.. (бліцопитування).

2. Назвіть особливості розвитку сільського господарства.

3. Назвіть особливості промислового розвитку.

4. Які галузі промисловості Західної України розвивались успішно, які – ні? Чому?

5. Повторення понять модернізація, монополія, натуральне господарство.

ІV. Мотивація навчання (слайд)

Метод «Мікрофон».  Назвіть події другої половини ХІХ ст., які  мали найбільший вплив на розвиток економіки західно- українських земель.

V. Оголошення теми, мети та очікуваних результатів  уроку. Вступне слово вчителя 

VІ. Вивчення і засвоєння навчального матеріалу

План

1. Характеристика західно-українських земель в складі Російської та Австро-Угорської імперій.
2. Економічне положення українського населення в складі Австро-Угорщини.
3.  Національне піднесення в Західній Україні.

1.Характеристика західно-українських земель в складі Австро-Угорської імперії

Робота в групах: (слайд)

Згадати і систематизувати вивчений матеріал (робота з картою)

1 група – Визначити, які землі входили до складу Російської імперії

2 група -  Визначити, які землі входили до складу Австрійської  імперії

Коментарі вчителя.

У новітній період своєї історії український народ увійшов без власної державності й територіальної цілісності. Україна була розділена між двома ім­періями - Російською та Австро-Угорською.

Більшість земель, заселених українцями, опинилися у складі Росії. Це те­риторії Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Харківської, Чернігів­ської, Таврійської і Херсонської губерній. Проте цими губерніями не обмежу­валася українська етнічна територія. Українцями були заселені великі райони Кубані, Чорноморської губернії. Війська Донського, частина Воронежчини, Ку­ртини, Могилевської, Мінської, Гродненської, Седлсцької та Люблінської гу­берній, кілька місцевостей Бесарабії.

Таким чином, адміністративно-територіальний розподіл у Російській ім­перії не враховував географії національного розселення: частина компактно за­селених українцями територій опинилася у складі губерній з переважно росій­ським, польським, білоруським або молдавським населенням. У цьому виявля­лася політика царизму, спрямована па позбавлення українського народу, інших народів Російської імперії права па власний державний і національно- культурний розвиток.

До складу Австро-Угорщини увійшли українські землі на захід від річки Збруч. Це - Східна Галичина і Буковина, що були окремими адміністративними одиницями Австрії та елементами внутрішнього самоврядування, а також Під­карпатська Русь (Закарпатгя), що безпосередньо входила до складу Угорщини.

Україна була найбільшою за площею серед залежних країн тодішньої Єв­ропи і четвертою серед незалежних - після Росії, Австро-Угорщини, Німеччини. Загальна площа українських земель складала понад 700 тис. кв. км. Українські землі були досить густо заселені, а загальна чисельність їх населення переви­щувала 48 млн. чоловік. Більше жителів в Європі мали лише Росія, Австро-Угорщина та Німеччина.

Населення України було багатонаціональним: 2/3 його чисельності, тобто майже 33 млн. осіб, складали українці. Решту - 33 % загальної кількості жителів України - складали національні меншини, серед яких своєю чисельністю виділялися росіяни (понад 10 %), євреї (понад 4 %).

Україна була переважно селянською країною. У містах мешкало до 20 % жи­телів України. Найбільш розвиненими були Донбас і Придністров'я. За національ­ним складом село було переважно українським, місто - багатонаціональним, в основ­ному російським і єврейським. Українці в містах складали близько третини населен­ня. Між містом і селом виник мовний бар'єр. Село розмовляло українською мовою, місто - переважно російською, а на заході - польською, німецькою, угорською.

2. Економічне положення українського населення в складі Австро-Угорщини.

На початку XX століття в Галичині, Буковині та Закарпатті капіталізм переростав в монополістичну стадію. Тут діяли нафтовий, спиртовий, залізничний, цукровий та інші картелі. Провідне місце в них займав австрійський капітал. У промисловості зазначених регіонів України особливо зросло значення банківського капіталу.

Питання:

-Що таке Монополія, картель, монополізм?

-Які монополії утворилися в Наддніпрянщині?

На західноукраїнських землях діяла система жорстокої експлуатації. Заробітна плата була надзвичайно низькою, а умови праці робітників дуже важкими.

Промисловість.

Зважаючи на конкуренцію з боку індустріальних західних провінцій, несприятливу урядової політики і вузькості місцевого ринку, промисловість Галичини мала невеликі шанси для свого розвитку. Крім того, не вистачало капіталів. До 1890-х рр.. тут не було комерційних банків, єврейський капітал обертався у торгівлі та лихварстві, а багаті поляки воліли вкладати гроші в землю.

Як це не парадоксально, спорудження залізниць в Галичині, що почалося в 1852 р., швидше за стримувало індустріальний розвиток, ніж сприяло йому. До появи залізниць місцеву промисловість - склодувну, текстильну та шкіряну - захищала від зовнішньої конкуренції саме відносна ізольованість провінції. Коли ж по залізниці сюди ринув потік західних товарів, багато місцевих підприємств просто загинули. Більшість залишилися мали ремісничий характер - в основному це були єврейські швейні і шевські майстерні. Великі підприємства займалися в основному лісорозробках або спеціалізувалися на виробництві алкоголю.

Міста і торгівля.

Тільки 10% населення Галичини проживало в містах. Як і слід було очікувати, питома вага українців у міських центрах був низьким: у 1900 р. понад 75% населення міст провінції розмовляло по-польськи, тільки 14% - по-українськи, решта - по-німецьки. Навіть у Східній Галичині українці складали всього 25-30% міського населення (майже стільки ж становили поляки). У той же час євреями були 40-45% городян у східних районах провінції.

Як і всюди, основними економічними функціями городів були торгівля і комерція. У торгівлі на західно-українських землях були зайняті в основному євреї, які повністю домінували в цьому секторі економіки. Саме вони виступали торговельними посередниками між містом і селом. Дрібні торговці-євреї доставляли в далекі села сучасні товари (сірники і гас), єврейські купці скуповували у селян врожай для продажу в містах. У самих містах майже всі крамниці та лавки, де селяни купували готову продукцію (одяг, взуття, металовироби) також належали євреям. Якщо селянинові бракувало грошей на покупку всього необхідного, єврейський купець міг надати йому кредит.

Причини слабкого розвитку промисловості: (слайд)

• конкуренція з боку індустріальних західних провінцій;
• вузькість місцевого ринку;
• відсутність вільних капіталів (до 1890 р. тут не було комерційних банків);
• політика уряду, спрямована на збереження Галичини як аграрно-сировинного придатка імперії;
• поява залізниць => зростання конкуренції із західними товарами => галь­мування в розвитку місцевої промисловості.

Але вже на початку ХХ століття намітилися зміни.

Зміни на початок ХХ століття (слайд)

• 1. Були засновані три банки, які стали основою для фінансування великих промислових проектів.
• 2. Швидко розвивалася нафтовидобуток, який фінансувався переважно австрійським та англійським капіталом. До першої світової війни нафтопродукти з Галичини становили 5% їх світового видобутку.
• 3. Повільно, але ріс пролетаріат: до 1902 р. в провінції налічувалося близько 230 тис. постійних і сезонних робітників. З них 18% були українці, 24% - євреї, решта-поляки. Як і в російській Україні, цей дуже «молодий» шар зберігав сильні зв'язки з селом, і багато українських та польські робітники поверталися до сільського господарства, відпрацювавши частину року в промисловості

 В цей період на західноукраїнських землях ще більше посилилась класова диференціація селянства. Розвиток капіталізму в сільському господарстві здійснювався тут прусським шляхом.

Питання:

-охарактеризуйте пруський і американський шляхи розвитку сільського господарства.

На початку XX століття в руках великих землевласників — поміщиків і церкви зосередилося 44% всієї земельної площі західноукраїнських земель. У той же час у сільському господарстві було зайнято 93,2% українського населення Галичини, Буковини, Закарпаття.

Робота з роздатковий матеріалом: (опрацювати матеріал і зробити повідомлення ) (слайд)

1 група – опрацювати матеріал про положення Галичини

2 група – положення Північної Буковини

3 група – положення Закарпаття

Українські землі, які лежали на захід від річки Збруч, були під владою Австро-Угорщини. Ці землі відносилися до різних адміністративних одиниць. Зокрема, території сучасних Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей входили до складу коронного краю під назвою Королівство Галіції і Лодомерії (скорочено – Галичина) з центром у Львові. Там перебували провінційні органи управління – намісник, якого призначав австрійський імператор, та представницький орган – Галицький крайовий сейм. Умовно Галичина поділялася на Східну (переважно українську за складом населення) і Західну (переважно польську). Східна Галичина охоплювала понад дві третини території та населення коронного краю, а Західна – третину. Представники українського населення впродовж багатьох десятиліть домагалися адміністративного поділу Галичини на Східну та Західну.

Питання:

З чим були пов’язані ці вимоги українців?

Це мало створити кращі умови для національно-культурного розвитку української більшості. Але польська еліта, яка економічно і політично домінувала в краї, не була в цьому зацікавлена. До українців вона ставилася як до відгалуження польського етносу.

Північна Буковина, населена переважно українцями, разом з Південною, здебільшого румунською, входила до складу єдиної ад міністративно-територіальної одиниці – Герцогства Буковина. Крайову владу Герцогства очолював президент. Діяв також представницький орган влади – малий сейм.

Закарпаття – найзахідніша історична українська територія – входило безпосередньо до складу Угорщини. Воно було розділене на 4 адміністративних одиниці – комітати (жупи), які не становили єдиної адміністративної цілісності й не мали ніякого самоуправління.
Загалом у Західній Україні на початку ХХ ст. мешкало понад 6,4 млн осіб, з них 4,8 млн, або 65 %, – українці.

Розповідь вчителя.

Питання:

Що таке кооперація?

Широкого розмаху набуло український національно-кооперативний рух у Східній Галичині. Тут влада не перешкоджали його розвитку. Під керівництвом молодих національно свідомих юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позичкові та споживчі кооперативи, будувало народні будинки, громадські лавки, комори, каси, читальні.

Успіх справи в значній мірі був забезпечений високоавторітетною підтримкою греко-католицького митрополита Андрія Шептицького. У своєму  архіпастирському посланні «Про квестію соціальну» (1904) він прямо зобов'язав священиків очолити кооперативні організації та установи на місцях.

Під керівництвом Костянтина Левицького бурхливу кооперативну діяльність розгорнуло товариство «Просвіта». На початку XX століття при ньому були створені сотні ощадно-позичкових кас, лавок, громадських комор. Виникла потреба в центральному координаційному органі кооперативного руху в Східній Галичині. Так було організовано в 1904 р. «Крайове ревізійне суспільство».

На Буковині такі ж функції виконувала з 1903 р. «Селянська каса», у віданні якої перебували десятки виробничих, кредитних і споживчих кооперативів. Керував «Селянською касою» професор Чернівецького університету Степан Самль-Стоцький. Протягом тижня він читав лекції студентам, а по неділях на возі об'їжджав буковинські села, де організовував каси і читальні.

Ось тільки ініціативу єпископа Юліана Фірцака заснувати господарські та освітні кооперативні установи в гірських селах Закарпаття (так звана «Верховинська акція») втілити в життя не вдалося. Відправлений туди для обстеження чиновник угорського міністерства хліборобства Е. Еган написав докладний звіт про жахливу, постійно напівголодного життя верховинців, після цього зайнявся організацією серед них кредитного кооперативу, але незабаром зрадницьки був убитий. Продовжити розпочату справу охочих не виявилося. Таким чином, українці Закарпаття не були залучені до всеукраїнського кооперативному руху, яке по висновку одного з провідних діячів, «виникаючи з причин економічним і соціальним, по природі речей повинно і змушене мати характер боротьби національної, боротьби за самостійне національне існування».

У Західній Україні община на початок ХХ ст. вже була повністю зруйнована. Головною проблемою селянства Галичини, Буковини і Закарпаття залишалося малоземелля, викликане засиллям великих поміщицьких латифундій, аграрним перенаселенням, низьким технічним рівнем сільського господарства.

Виходом з глухого кута для частини селянства була участь у розвитку кооперативного руху, який в 1908–1913 рр. значно інтенсифікувався. Кооперативи кредитували селян, допомагали збувати готову продукцію, за вигідними цінами здійснювали закупки необхідних товарів, у т. ч. сільськогосподарських машин. Зокрема, кредитні кооперативи охоплювали своєю роботою половину селянських господарств Наддніпрянщини. Швидко розвивався кооперативний рух і в Західній Україні. У кооперативному апараті працювали тисячі демократично налашто ваних українських інтелігентів, які зі співчуттям ставилися до селянства.

 
Для координації діяльності спілок у Києві та Вінниці засновувалися Союзи споживчої

кооперації. Існували плани утворення всеукраїнського кооперативного об’єднання.

У Галичині об’єднавчі процеси в кооперативному русі не мали сильного опору влади. Центр «Ревізійний союз українських кооперативів», який керував кооперативним рухом, був створений ще на початку ХХ ст.

  Кооперативний рух дав можливість багатьом селянам вистояти в боротьбі за землю, за збереження і зміцнення свого господарства.

На західноукраїнських землях напередодні світової війни також спосте рігалося певне економічне піднесення.

  Збільшився видобуток нафти. На галицьку нафту в 1909 р. припадало 5 % світового видобутку нафти. Більше видобувалося лише в Росії (Баку і Грозний) і США.
Друге місце після нафтовидобувної посідала деревообробна промисловість. Галичина була також одним з основних експортерів лісу на європейські ринки.
З початку ХХ ст. в Західній Україні успішно стали розвиватися швейна, взуттєва і килимарська промисловість, однак і вони були представлені головним чином дрібними підприємствами ремісничого типу.

3.  Національне піднесення в Західній Україні

Розповідь вчителя.

У другій половині ХІХ ст. центр українського національного руху переноситься на західноукраїнські землі, зокрема на Східну Галичину. Століттями тут жили поруч два етноси – українці й поляки. Національний склад населення краю станом на 1910 р. ілюструє карта. І хоча поляки у Східній Галичині не становили більшості – у рідних повітах їх частка коливалася від 40 до 5 %, – їх економічний і політичний вплив був домінуючим. Але на початок ХХ ст. ситуація стала змінюватися. Український рух досяг тут відчутних успіхів. Один з польських публіцистів назвав такий розвиток подій «українським завоюванням». Ішлося, звичайно, не про воєнні операції, а про зростання національної свідомості українського населення краю і активізацію його громадсько-політичної діяльності. На початку ХХ ст. на місці безправної й інертної селянської маси виростала свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів модерна національна спільнота. Відчувалося, що змінюється на користь української більшості загальний політичний баланс сил двох головних етносів – українців і поляків. Українську Галичину порівнювали з П’ємонтом – італійською областю, з якої почалося визволення Італії.

Питання:

Які вимоги висувала українська спільнота Галичини перед австрійським урядом?

VII.  Закріплення нових знань і вмінь учнів (слайд)

Питання для закріплення матеріалу:

- Дайте загальну характеристику соціально-економічного розвитку західно-українських земель.

- Які особливості були характерні тут для розвитку сільського господарства?

- У чому причина відсталості промислово розвитку краю?

- Яке було положення українського населення в сільській місцевості та містах?

- Доведіть, що кооперативний рух у Західній Україні носив характер і національно-визвольної боротьби.

VIII. Підсумки уроку

Аналіз роботи на уроці. Оцінювання роботи учнів

ІХ.    Домашнє завдання (слайд)

Опрацювати відповідний матеріал підручника та конспекту