Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку ХХ ст.

 Тема: Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку ХХ ст.  

Мета: охарактеризувати соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку XX ст.; з’ясувати місце українських земель у загальноімперській економіці; розвивати в учнів навички роботи з історичними джерелами, уміння аналізувати і систематизувати матеріал, виховувати повагу до рідної країни.

Обладнання: підручник, історична карта, атлас з історії України, ілюстративний матеріал.

Тип уроку: комбінований.

Основні поняття: аграрне перенаселення, іноземний капітал, українська діаспора.   

                                  Структура уроку    

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація знань

ІV. Вивчення нового матеріалу

        1. Промисловий розвиток

        2. Сільське господарство

        3.Трудова еміграція

        3. Кооперативний рух.

 V. Закріплення вивченого матеріалу

VI. Підсумки уроку

VII. Домашнє завдання

 

 

                                          Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

Опитування учнів за завданнями підручника

III. Актуалізація знань

1. Якими були основні тенденції економічного розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.?

2. Назвіть основні відмінності розвитку промисловості західноукраїнських і східноукраїнських земель.

3. Чим була зумовлена та які основні наслідки мала еміграція українців?

ІV. Вивчення нового матеріалу

Учні опрацьовують документ на с. 246 і дають відповіді на запитання.

1. Як автор ставиться до події та явища, про які розповідає; як він пояснює особливості формування верстви пролетаріату?

2. З’ясуйте, яким було буденне життя галицького робітництва.

3. Чому робітники погоджувалися на умови життя, змальовані в тексті?  Стисло викладіть своє ставлення до описаних явищ.

Розповідь учителя

1.Промисловий розвиток.

 Розвиток промисловості західноукраїнських земель гальмували штучні процеси з боку метрополії. Понад 94 % промислових підприємств Галичини мали кустарно-ремісничий характер. У Галичині діяло лише 5,5 % парових двигунів усієї Австро-Угорської імперії. Великих підприємств налічувалося лише  220. Основними галузями промисловості Галичини залишалися нафтова, соляна, лісорубна.

Нафтова галузь

Напередодні Першої світової війни видобуток нафти випереджав інші галузі промисловості Галичини. У 1909 р. за видобутком нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США і Росії.

 З другої половини 19-го століття, в Бориславі та Дрогобичі, де тоді знайшли нафту, мільйони заробляли за кілька років. Через шалені темпи видобутку нафти, Борислав називали "Галицькою Каліфорнією".  Або "Галицьким пеклом". Коли у 1908-му нафта вибухнула вогнем, пожежу на свердловині гасили 4 місяці.

  Нафтова промисловість перебувала цілком у власності  іноземних капіталістів, що лише посилювало виснаження природних ресурсів. На нафтопромислах працювало близько 6 тис. робітників. У середньому на місяць робітник отримував 100 крон. Це становило дворічний дохід галицького селянина.

Лісозаготівельна

Другим після нафти багатством краю був ліс. З Галичини, Буковини та Закарпаття вивозили величезну кількість деревини. Починаючи з XX ст. щороку тут вироблялося близько 10 млн м³ деревини. Проте масове вирубування лісу лише в Галичині (тільки з Галичини щороку постачали близько 100 тис. вагонів деревини колодами, брусками й дошками) в 1912 р. призвело до скорочування площі лісів більше ніж на 1100 га. Неощадливе використання лісів у Карпатах призводило до розмивання грунту, унаслідок чого в гірських місцевостях почастішали повені.

Озокеритна

Окрім нафторозробок, Галичина мала монополію на видобуток озокериту — ґрунтового воску. Бориславу належало перше місце у світі з видобутку озокериту. Його використовували для виготовлення церковних свічок, у бджільництві тощо. Проте через виснаження більшості верхніх озокеритових родовищ його видобуток стрімко скорочувався. Крім нафти та озокериту, існували невеликі копальні бурого вугілля, який використовували на місцевих залізницях.

Соляна галузь

У Галичині та Закарпатті також були значними поклади солі. Копальні у Величці (біля Кракова), Калуші, Стебнику, Солотвині забезпечували сіллю майже всю імперію.

На початку XX ст. для здійснення індустріалізації краю існували об’єктивні причини: значні природні багатства, надлишок робочої сили, кваліфіковані спеціалісти, розвинена мережа комунікацій — залізниці (понад 4 тис. км), зв’язок, місткий внутрішній ринок. Бракувало тільки капіталовкладень у промисловість.

Активно починають розвиватися і галузі харчової промисловості, зокрема цукрова, борошномельна, спиртогорілчана, виробництво в яких зосереджувалося в дрібних підприємствах.

2.Сільське господарство. 

На західноукраїнських землях у сільському господарстві працювало близько 75—80 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, у 1902 р. в Галичині існувало 3 493 поміщицькі родини, що володіли понад 40 % землі. Через пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їх кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота і лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів.

На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Проте незважаючи на позитивні тенденції, у краї й надалі не вистачало свого хліба, його доводилося завозити з Угорщини. Селянські господарства істотно відставали за рівнем виробництва, зберігали напівнатуральний характер. Розорюючись, селяни втрачали землю і перетворювалися на безземельних наймитів. Для селян стало характерним явище аграрного перенаселення.  Значно краще було розвинене тваринництво, яким більше займалися селяни (91 % поголів’я). Експорт худоби став одним із головних джерел прибутку населення краю. У Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

Робота зі словником

Аграрне перенаселення  — наявність значного безробіття серед населення, зайнятого у сфері сільськогосподарського виробництва, а отже, і відсутність можливості для певної частини цього населення забезпечити необхідний мінімум достатку для своєї родини.

 Малоземелля та інші соціальні проблеми продовжували відігравати провідну роль у збільшенні трудової еміграції українців до Північної Америки. Тільки протягом 1900—1910 рр. з Галичини і Буковини виїхало понад 300 тис. селян. Закарпаття в 1905—1914 рр. залишили понад 400 тис. осіб.

Доведення до зубожіння ,селянство західноукраїнських земель на початку ХХ ст. вдавалося до протестів. У 1902р. зафіксований в історії як рік страйків. На кінець липня 1902 р. в Галичині страйкувало 24 повіти, більше як 500 сіл і 100тис. сільськогосподарських робітників.

3. Трудова еміграція

Самостійна робота с. 250-252

У які країни емігрували українці та як формувалась українська діаспора ?

 Розповідь учителя

3. Кооперативний рух. 

 Ефективною формою протидії іноземному капіталу та місцевим лихварям і загальному зубожінню селянства став кооперативний рух. Його розгортанню в Галичині сприяла діяльність кооперативних спілок — «Крайового союзу кредитового», «Крайового молочарського союзу» та інших. Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав Освітньо-економічний конгрес, що був проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта».

 Організаційним  центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований у 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. Майже 100 кооперативів діяли в «Руському ревізійному союзі»; кілька сотень українських кооперативів не входили до цих союзів. У Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативну спілку «Селянська каса» (1903 р.). У Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитові спілки входили до угорських кооперативних спілок.

Загалом на 1913 р. у Галичині діяло 1300 кооперативів, приблизно 200 — у Буковині й кілька в Закарпатті. Працювали також польські й угорські кооперативні об’єднання. Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку, насіння тощо, сприяли занепаду патріархального укладу селянських господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Запитання та завдання

1. Яка галузь промисловості західноукраїнських земель була найбільш розвиненою?

3. Які нові риси в розвитку сільського господарства з'явилися на початку XX ст.?

4. Яка галузь сільськогосподарського виробництва західноукраїнських земель давала товарну продукцію для експорту?

 5. Скільки українців емігрувало із західноукраїнських земель на початку XX ст.

6.Яка організація здійснювала координацію українського кооперативного руху в Галичині?

7. Визначте чинники, які сприяли економічному розвитку краю та які гальмували його.

8. Чому за сприятливих економічних умов розвиток західноукраїнських земель був дуже повільним?

VI. Підсумки уроку

На західноукраїнських земелях активно розвивалися лише ті галузі, які мали сировинний характер, — нафтова, озекеритна, лісопильна, борошномельна, соледобувна.

Для цього періоду було характерне інтенсивне проникнення іноземного капіталу (австрійського, німецького, англійського, американського, французького, бельгійського), який майже повністю контролював промисловість краю та експлуатував його природні багатства.

Західноукраїнські землі поступово перетворювалися на ринок збуту для підприємств більш розвинених регіонів Австро-Угорщини.

Злиденне становище більшої частини населення стимулювало трудову еміграцію.

VII. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал підручника §30 та виконати завдання до нього.