Соціально-психологічний практикум для педагогічних працівників "З турботою про себе"

РУБІЖАНСЬКА ОБЛАСНА САНАТОРНА ШКОЛА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ

 ДЛЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

 

 

 

«З ТУРБОТОЮ ПРО СЕБЕ»

 

 

 

 

Підготувала

практичний психолог

Олена Кравченко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема «З турботою про себе»

Мета: Підвищити рівень поінформованості та обізнаності з поняттям «синдром емоційного вигорання», його причинами й стадіями. Визначити в учасників наявність або відсутність ознак емоційного вигорання. Привернути увагу до внутрішнього стану кожного учасника, розвивати рефлексивні навички, групову згуртованість.

Тематичний план заняття

Зміст	Орієнтовний час (хвилини)
Самодіагностика «Дерево»	7
Мій настрій сьогодні	2
Правила роботи	2
Асоціації	5
Інформаційне повідомлення «Емоційне вигорання: симптоми, причини, стадії розвитку»	10
Анкетування «Чи є у вас ризик професійного вигорання?»	4
Руханка «Малюємо цифри»	5
Портрет педагога з ознаками емоційного вигорання	15
Вправа «П’ять питань»	15
Вправа «Моє професійне дерево»	10
Вправа «Мій ідеальний день»	10
Рефлексія	5
	1,5 год

 

Самодіагностика «Дерево»

Мета: визначення свого емоційного стану натепер.

Обладнання: бланк, червоний і синій олівці.

Інструкція: педагогам пропонуються аркуші з готовим зображенням сюжету: дерево, на якому розташовуються чоловічки. Кожен педагог одержує лист із таким зображенням. Завдання дається в наступній формі: “Розглянете це дерево. Ви бачите на ньому і поряд з ним безліч чоловічків. У кожного з них – різний настрій і вони займають різне положення. Візьміть червоний фломастер і обведіть того чоловічка, що нагадує вам себе, схожий на вас, має такий же настрій як у вас. Тепер візьміть зелений фломастер і обведіть того чоловічка, яким ви хотіли б бути і на чиєму місці ви хотіли б знаходитися”.

(Слайд 2) Інтерпретація результатів: Позиції, які вибирає обстежуваний є ототожненням свого реального і ідеального положення, чи є між ними розходження?

Вибір позицій № 1, 3, 6, 7 характеризує установку на подолання перешкод;

№ 2, 19, 18, 11, 12 – товариськість, дружню підтримку;

№ 4 – стійкість положення (бажання домагатися успіхів, не переборюючи труднощі);

№ 5 – стомлюваність, загальна слабість, невеликий запас сил, сором’язливість;

№ 9 – мотивація на розваги,

№ 13, 21 – відстороненість, замкнутість, тривожність;

№ 8 – характеризує відстороненість від навчального процесу, відхід у себе;

№ 10, 15 – комфортний стан, нормальна адаптація;

№ 14 – кризовий стан, “падіння в прірву”.

Позицію № 20 часто вибирають як перспективу учні з завищеною самооцінкою й установкою на лідерство.

Вправа «Мій настрій сьогодні»

Мета: налаштування позитивного настрою на роботу.

Визначення правил роботи під час практикуму (підказки на стінах).

Вправа «Асоціації»

Які асоціації викликає у вас слово «робота»? Пропонується записати до 10 слів.

Притча про робітників.

На будівництві працювали четверо людей. Займались вони одним і тим самим, але коли їх запитали, що ті роблять, відповіді виявились різними. Один сказав: «Я кладу цеглу». Інший: «А я все працюю та працюю». Третій: «Я заробляю собі на життя». Четвертий «Я будую храм». Які у вас враження від почутого? У нашому уявленні — Робота — це важко! Згадаються прислів’я «Робота

не вовк…», «Від роботи коні дохнуть»… Психологи взагалі не люблять слово «робота». Намагайтесь називати те, чим ви займаєтесь «вправою», «діяльністю».

Повідомлення теми заняття

Інформаційне повідомлення «Емоційне вигорання: симптоми, причини, стадії розвитку» (Слайд 3)

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил». Нині цей термін має вже діагностичний статус «Z 73.0 Вигорання, стан життєвого виснаження» у МКБ-11.

На даний час не існує однозначної відповіді на запитання про те, що ж є головним у виникненні професійного вигорання, що є основною причиною – особистісні характеристики людини чи організаційні. Синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження.

Цей синдром зазвичай розцінюється як стрес-реакція у відповідь на виробничі й емоційні вимоги, що походять від зайвої відданості людини своїй роботі із супутньою при цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку. Порушення рівноваги неминуче призводить до «емоційного вигорання». «Вигорання» є не просто результатом стресу, а наслідком некерованого стресу. Цей стан виникає внаслідок внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них.

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття занепокоєння. Сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та стає менш результативною. Людина може легко розгніватися, дратуватися, почувати себе виснаженою та бути налаштованою надзвичайно негативно до всіх подій.

Результати досліджень показують, що найбільш чутливими до вигорання, є молоді люди (19-25 років), які при зіткненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок та люди старшого віку (40-50 років). Досить часто можна спостерігати як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання у віці 30 років. Можливо, причиною є криза 30 років, яку психологи часто називають «проблемою сенсу життя», коли відбувається переоцінка цінностей і буває так, що кар’єрні досягнення в цьому віці втрачають сенс.

В деяких дослідженнях прослідковується, взаємозв’язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схильність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чоловічої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до вигорання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками. Доведено, що чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, як необхідність демонстрації чисто чоловічих якостей (сила, відвага). Жінки виявилися більш чутливими до стресових ситуацій, які вимагали від них співпереживання, виховательських навичок, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі робочі навантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов’язки.

Існують дані про зв’язок між рівнем освіти і вигоранням. Люди з більш високим рівнем освіти висувають до себе завищені вимоги, вважають, що не можуть реалізувати свої можливості.

 Синдром вигорання характеризується певними симптомами.

Психофізичні симптоми:

•                        відчуття постійної втоми не лише ввечері, а і вранці;
•                        відчуття емоційного і фізичного виснаження;
•                        зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища;
•                        загальна асенізація (слабкість, зниження активності й енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
•                        частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
•                        різка втрата або різке збільшення ваги;
•                        повне або часткове безсоння;
•                        постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом усього дня;
•                        задишка або порушення дихання за фізичного або емоційного навантаження;
•                        помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

•                        байдужість, нудьга, пасивність і депресія;
•                        підвищена дратівливість на незначні події;
•                        часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);
•                        постійне переживання негативних емоцій, для яких немає причин;
•                        відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;
•                        відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху;
•                        загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

•                        відчуття, що робота стає дедалі важчою і що виконувати її дедалі важче;
•                        співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
•                        постійно й без необхідності бере роботу додому, але і вдома її не робить;
•                        важко ухвалювати рішення; відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
•                        невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях;
•                        дистанціювання від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
•                        зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Чинниками, що впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше вигорають працівники із слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Згідно з моделлю синдрому «вигорання», яка була запропонована американськими дослідниками-жінками Christina Maslach та Susan E. Jackson, «професійне вигорання» тлумачиться як Cиндром емоційного виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень.

Емоційне виснаження розглядається як основна складова «професійного вигорання» та характеризується зниженим емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності, а в інших зростання негативізму, цинічності налаштувань і почуттів щодо інших людей.

Редукція особистих досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізмі щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших.

 

Анкетування «Чи є у вас ризик професійного вигорання?».

Міні-опитувальник продемонструє, чи є у вас ризик професійного вигорання. На бланку відповіді визначте ступінь вираженості, виходячи зі 100%. Якщо у вас є параметри, за якими ви задоволені менше 70 %, то у вас є ризик професійного вигорання.

• Заробітна плата ________%.
• Оцінка моєї діяльності значущими для мене людьми –____%.
• Задоволеність емоційним кліматом –____%.
• Задоволення від приналежності до професійної спільноті –___%.
• Відповідність професії моїм цінностям –____%.

 

Руханка «Малюємо цифри»

Тренер пропонує учасникам робити рухи за його інструкцією – малювати цифри за допомогою частин тіла.

Один — носом.

Два — ліктем правої руки.

Три — ліктем лівої руки.

Чотири — коліном правої ноги.

П’ять — коліном лівої ноги.

Шість — головою.

Сім — плечем правої руки.

Вісім — плечем лівої руки.

Дев’ять — п’ятою правої ноги.

Десять — п’ятою лівої ноги.

Вправа «Портрет педагога на різних стадіях емоційного вигорання»

(три групи), кожній групі надається підказка

Стадії вигорання (Слайд 4)

Перша стадія. Напруга

Це адаптація до професійних вимог, коли вчителю дають певну зону відповідальності, але його навичок недостатньо. Є два варіанти: він або розширює свої навички (позитивна внутрішня мотивація), або каже, що не зможе. У другому випадку це – перший дзвіночок, що він прямує не в тому напрямку. На цій стадії в людини може коливатися самооцінка – від варіанту “я нічого не вмію” до “я все можу”. Але частіше проявляється “я нічого не вмію”. Можуть бути проекції про те, що інші думають, що ви не професіонал. Інші можуть так і не думати, але є внутрішня позиція. Часто в таких випадках вчителі не хвалять дітей: я себе не можу похвалити, тому й інших. Можуть з’явитися відчуття загнаності в клітку, тривожність, апатія або легка депресія.

Друга стадія. Резистенція

Вчитель відчуває сильний стрес. Це ситуації, які він не може конструктивно подолати. Наприклад, за два тижні треба зробити річний план, а він ніяк не встигає. І директор постійно запитує: “Ну, що, вже зробили?”. Це за два тижні виснажує вчителя більше, ніж він виснажився би за рік. Дві стадії складаються до купи, і людина вже думає: “У мене недостатньо компетенції, ще й постійно грузять”.

Тоді з’являються неадекватне реагування на певні події в житті (наприклад, безпричинна агресивність), емоційно-моральна дезорієнтація (можуть з’являтись любимчики, а до інших дітей – упереджене ставлення), знехтування професійними обов’язками. Часто знижується рівень емоцій, тобто вчитель не емпатує. Дитина приходить до нього і просить не ставити двійку, обіцяє вивчити, а у вчителя вже є упереджене ставлення – та що ти можеш?

Через обмеження своїх емоцій може виникати прискіпливість до деталей – щоб жодної помарочки не було на полях, щоб зробили тільки за інструкцією, ні кроку в бік. Це ригідна позиція – не давати творчості. Творчість – це завжди емоції, і вони зазвичай позитивні. А якщо людина забороняє собі емоції, то забороняє і творчість.

Третя стадія. Виснаження

До ознак двох інших стадій додаються психо-фізіологічні реакції. Вчитель починає часто хворіти, у нього щось болить. Це психосоматика, коли хвороба є виправданням, чого я на ту роботу не можу йти. Плюс – коли людина не дозволяє собі паузи, це робить за неї організм. Він виснажується і стає чуттєвим до вірусів, застуд. Це можуть бути хвороби, які заженуть у ліжко не на тиждень, а набагато більше.

Перша думка вчителя зранку – “я не хочу туди йти, не хочу бачити цих дітей”. Але треба. Відбувається ще більша емоційна відстороненість від інших людей. Ця стадія вже конкретна: або треба йти у відпустку, або змінювати роботу.

В останню стадію люди себе заганяють. Вже на першій і другій ви відчуваєте, що вам погано. Але люди просто відмахуються: я ще потерплю, тут треба наздогнати. Зазвичай так відбувається через гроші. Я вже відчуваю, що не хочу цього, але керівництво сказало “треба”.

Це загальні сипмтоми. Може бути набір двох-трьох. І це вже дзвоник. Та є психологічні та педагогічні методики, які діагностують емоційне вигорання.

Вправа «5 питань» (Слайд 5)

Що таке піклування про себе?

Це те, на що ми виділяємо час, те, що ми робимо усвідомлено й зважено, те, що дає нам енергію. Піклування про себе - це свідомий вибір.

Пропонуємо до уваги техніку «5 запитань собі»

Дуже добре буде виділити трохи часу і прописати відповіді на усі запитання. Це сприятиме усвідомленню інформації і дозволить побачити картину в цілому. Якщо будуть виникати додаткові запитання – записуйте і їх та шукайте відповіді.

• Що мені не приносить задоволення?

Складіть перелік того, що вам не подобається і чого ви не маєте бажання робити. Наприклад, не відповідайте на електронні листи та дзвінки після восьмої вечора, не погоджуйтесь на відвідини заходів, на які вам не хочеться йти, не вживайте їжу, яка здається вам не смачною.

• Чи достатньо я сплю?

Визначте скільки часу вам потрібно для повноцінного сну. Що заважає спати стільки, скільки потрібно? Що ви можете зробити аби відновити баланс?

• Коли в останнє я був у лікаря?

Хворобу легше попередити, ніж вилікувати. Навіть, якщо немає скарг, варто раз на рік відвідувати лікарів. Відчуття того, що все в порядку додасть сил на нові звершення.

• За що я сьогодні вдячний?

Заведіть собі звичку перед сном подякувати собі щонайменше за три речі. Намагайтесь збільшувати цей перелік і доповнювати щодня. Згадуйте найменші дрібниці. Наприклад, за политі квіти, домовленість із дитиною про самостійне виконання домашнього завдання з математики, за прогулянку із собакою не 15 хвилин, а 25. Важливо помічати не тільки успіхи, а й помилки та кроки щодо їх подолання.

• Чи можу я бути неідеальним?

Дуже часто наші внутрішні перфекціоніст та відмінник вимагають майже неможливі речі: встигнути все і зробити це ідеально. Дозвольте собі думку, що посуд іноді може лишатись не вимитим, вечеря може бути не з трьох страв, а з однієї, речі у шафі можуть лежати не за кольором. Проте ви за цей час зробите собі манікюр, вип’єте смачного чаю, поспостерігаєте за природою за вікном.

Турбота про себе це не лише додаткове тістечко та гаряча ванна. Це те, що наповнює, відновлює, надихає. Це не коли ми намагаємось «виправити себе», а коли задовольняємо потреби. Розглянути слайд 6

Вправа «Моє професійне дерево» (Слайд 7)

Треба взяти аркуш: на одному боці написати “За що я можу сказати “спасибі” своїй роботі”, а на іншому – “За що моя робота може сказати “спасибі” мені”. До кожного треба написати щонайменше 20 тверджень. Якщо вийде, то емоційного вигорання нема.
Перша сторона аркуша показує відношення людини до роботи, від чого воно отримує кайф, а друга – наскільки вона може похвалити себе за свою роботу. За що, вона думає, її цінять та за що вона ціните себе. Це дає емоційний ресурс.
 

Якщо у вас виходить від 5 до 8 пунктів, а потім – “мені більше нема, про що писати”, це не просто дзвіночок, це вже набат. Якщо до 15 пунктів “дякую роботі” і 3, коли робота може сказати “спасибі” вам, то це знак того, що ви себе не цінуєте в роботі. І тут треба шукати моменти, чому ви важливі для своєї роботи..

Вправа «Мій ідеальний день»

Учасникам пропонується написати, як пройшов би ваш ідеальний день з ранку й до вечора. За бажанням учасники зачитують свої записи.

Рефлексія

Враження, емоції, побажання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела:

 

1. Байдик В. В. Збереження та зміцнення професійного здоров’я педагогічних працівників: навчально-методичний посібник. Харків: Видавництво «Точка», 2017. 75 с.
2. https://www.facebook.com/florence.centre.77