Соціально-викривальні функції алегоричних казок

Соціально-викривальні функції алегоричних казок

Однією з первинних форм художньої свідомості людства була міфотворчість. Спроба осмислити відносини людини і природи у філософському і художньому плaні, знайти закономірності природних і суспільних явищ, виразити моральні норми людських відносин у стародавніх народів прийняла форму міфу, легенди, притчі.

Жанр казки народився з міфотворчості, багато запозичуючи у нього і, в той же час, чимало змінюючи і спрощуючи. Казка жила і розвивалася, додавалися все нові особливості, але при цьому залишалося щось, що змушує відносити вже сучасні твори до цього жанру

Так, колектив авторів (Є. Мелетинський, С. Неклюдов, Є. Новик , Д. Сегал), що опублікували статтю «Проблеми структурного опису чарівної казки», зазначають, що «в архаїчному оповідному фольклорі панує відомий синкретизм: казка ще остаточно не відділена від міфу, її різновиди тільки почали диференціюватися, значна кількість казок зберегла виразні релікти міфу» [Цит. за 1, с. 32].

 Далі вони більш детально розкривають думку В. Проппа, звертаючи увагу на те, що «казки дуже часто залишаються міфами і функціонально: вони, наприклад, одночасно пояснюють виникнення якихось рис рельєфу або повадок тварин, або календарних циклів, санкціонують відомі ритуали і правила поведінки, розважають і захоплюють слухача благородними подвигами або хитрими витівками своїх героїв» [Цит. за 1, с. 33].

Однак тут треба відзначити, що чарівна казка пізніше явище, ніж навіть казка про тварин, що з’явилася в період розкладу первісної культури. «Класична чарівна казка повністю віддиференційована від міфу» [5, с. 161], – доповнюють дослідники. Ще М. Ломоносов писав, що у вигадці казок укладена «ідея звичайна і натуральна» і що очевидна невідповідність вимислу реальності представляє  істину «сильніше і приємніше» [Цит. за 1, с. 33].

Не всі погоджувалися, що в казці закладено серйозний зміст. О. Боряк писав: «Казка – складка (вигадка), а пісня – бувальщина, говорить народ» [1, с. 35].

В кінці ХІV – початку ХІХ століття побутувала думка про те, що казкам чужа реальність. Вона перенесена навіть у навчальні та науково-популярні книги. «Казка, – писав відомий фольклорист Г.О. Булашов, – розповідь, що не має іншої мети, як діяти на фантазію слухачів, і в основі своїй оповідає про вигадану подію, цікаву подію, цікаву або самою своєю неймовірністю, або гумористичними наслідуваннями» [Цит. за 2, с. 136].

В. Чуканцова визначає казки як «усні розповіді, що існують у народі з метою розваги, що відрізняються спеціальним композиційно-стилістичною побудовою [Цит. за 2, с. 137].

У словнику С. Ожегова ми знаходимо таке визначення: «Казка – розповідний, зазвичай народно-поетичний твір про вигадані особи та події, переважно прозовий твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру з установкою на вигадку» [Цит. за 2, с. 137].

А ось яке визначення дає Радянський енциклопедичний словник: «Казка – один з основних жанрів фольклора, епічний переважно прозовий твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру з установкою на вигадку» [Цит. за 2, с. 138].

Отже, всі погоджуються, що казка – це вигадка, хоча є розбіжності з приводу направленості жанру: чи є він суто розважальним чи містить мораль. Однак всі визначення підкреслюють функцію, виконувану казкою, називають дійових осіб, вказують на прозаїчну форму розповіді, але ніхто не виділяє якусь визначальну рису, за якою можна було безпомилково судити про приналежність того чи іншого тексту до жанру казки.

В українських народних казках алегорія часто переростає в соціальну. В одних творах вона наближується до байкової, в інших – лише умовна, є своєрідною формою казкової фантастики.

 В першому випадку тварини, як і в байках, діють відповідно до свого «характеру», але разом з тим наділені людськими рисами, втілюють різні типи людей… У цій групі казок умовні характери тварин та птахів виконують певну смислову функцію. Їх дії залишаються в рамках відомих аналогій до людських дій.

Таким чином, ці казки становлять певну групу, яку умовно можна назвати алегоричною.

В інших казках про тварин алегорія є основною формою їхньої фантастики. Характер кожного персонажа в цих оповідях найповніше розкривається в дії.

Таке зображення тварин – у життєвих людських стосунках – є однією з умов комічного, що проявляється в гумористичному повчально-розважальному змісті цих казок. Це дає підстави виділити їх окремо, умовно назвавши повчально-розважальними»  [4, с. 127].

Класифікація казок про тварин, за Мар’яною і Зоряною Лановик:

•казки про диких (лісових) звірів: про вовка, лисицю, ведмедя, про стосунки хижаків з людиною, про помсту лісових хижаків людині;

•казки про свійських тварин: про допомогу домашніх тварин угосподарстві, про їх сприяння у битві з хижаками, про втечу домашніх тварин до лісу та їх пригоди;

•про диких та свійських птахів;

•про риб і земноводних та комах (Мар’яна і Зоряна Лановик) [3, с. 410].

У казках східних слов’ян дуже поширений образ вовка…Порівняно часто в українських казках про тварин фігурує й ведмідь…Широко представлені в українському «звіриному епосі» й інші дикі тварини – лисиця, заєць, дикий кабан («дик»), їжак, птахи (орел, сова, горобець, ворона), комахи, земноводні (жаба, черепаха), водяні тварини (щука, в’юн, рак) тощо. Чимало з цих образів теж виникають у часи стародавніх вірувань людей.

Проте у казках – як у творах словесного мистецтва – вони мають передусім алегоричний зміст, уособлюють певну рису характеру, вдачі людини (наприклад, лисиця – хитрість, підступність, улесливість, пронозливість, заєць – боягузтво, орел – силу, пихатість, щука – хижацтво, зажерливість, черепаха, рак – повільність, незграбність)» (Іван Березовський) [3, с.485].

Фігурують в українських казках також представники фауни інших географічних районів світу (лев, мавпа, слон, верблюд тощо). Це, безперечно, наслідок пізніших культурних запозичень з казкового епосу різних народів» (Іван Березовський) [5, с. 163].

Отже, головне для таких казок не інакомовність, не соціальний чи побутовий підтекст, а виховання пізнавального інтересу дітей щодо властивостей тварин та певних життєвих істин… Якщо в алегоричних казках маємо метафору «люди – як звірі», то в цій групі спостерігаємо протилежне – «звірі – як люди».

Використана література

1. Боряк О. Міфологічні персонажі – охоронці правил поведінки людей / О.Боряк  // Народна творчість та етнографія. – 1993. – № 3. – С. 32– 38.

2. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування  Г.О.Булашов. – К.: Довіра, 1993. – 414 с.

3.Лановик М. Українська усна народна творчість: Підручник  / М.Лановик, З.Лановик. – К.: Знання-Прес, 2001. – С. 484–521.

4. Легенди та перекази / Упор. та приміт. А. Л. Іоаніді. – К.: Наукова думка, 1985. – 400 с.

5.Українська народна поетична творчість / За ред. М. Рильського. – К.: Радянська школа, 1965. – С. 161–172.