Соціокультурна змістова лінія як сфера формування творчої особистості на уроках української мови, 6 клас

 

 

 

 

Народне – то кришталево чисте,

правдиве, високоморальне, вічне і завжди сучасне.

 

 

 

До тебе, учню, звертаю своє слово.

В цьому посібнику я розкажу тобі про милозвучну українську мову, про минуле наших предків і нашого краю, про рослинний і тваринний світ, відкриємо гумористичну скарбницю народу, поговоримо хто ми? звідки ми? якого народу?

   Разом з тобою зробимо мандрівку по Україні, відвідаємо її славнозвісні місця, відчуємо запах старовини і сьогодення. І нехай у твоїй багатій уяві оживе історія України, розкриється прекрасне сучасне, постане зримо у всій величі її сучасне і світле минуле.

 

                                                     З повагою,  вчителька Тетяна Олександрівна

 

                                             Зміст

Сфери відношень:

 

• Я і українська мова
• Я і національна культура
• Я і мистецтво
• Я і Батьківщина
• Я і рідна природа
• Я і ми.

            Сфера відношень.

           Я і українська мова.

               Я і українська мова та література.

Мова – душа кожної національної культури, надважливе і ніяким не замінне джерело її розвитку.

У світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, а й уся історія духовного життя народу.

Наша мова – це найголовніша частина нашої спільної поведінки в житті. І по тому, як людина говорить, ми відразу й легко можемо судити про те, з ким маємо справу. Ми повинні говорити так, щоб у мові одухотворювався весь народ і вся його батьківщина, глибокий, повний думки й почуття голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбувається в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах кожної людини.

Учитися гарній, спокійній, інтелектуальній мові треба довго й уважно-прислуховуючись, запам'ятовуючи, помічаючи, читаючи й вивчаючи. Але хоч і важко – це потрібно, дуже потрібно.

Наша мова найважливіша частина не лише нашої  поведінки, але й нашої особистості, нашої душі, розуму, нашої здатності не піддаватися впливам середовища.

 

Завдання.

 

 1.Прочитайте текст, складіть тези, об'єднавши їх єдиною темою. 2.Визначте стиль тексту. Складіть план.

 

 

 

     

               Історія виживання рідної мови

 

Єдиний скарб у тебе – рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

Вічним і невід'ємним супутником людини є мова. Саме їй завдячує людство всім, чим живе і що знає. То ж не дивно, що здавна увагу людей привертало питання, те, як вижила українська мова? Завдяки чому?

Мова і історія – це єдине ціле, один кровообіг. В наших сучасниках відроджуємо генетичну пам'ять, почуття гордості, маємо до збайдужілих душ доторкнутися запашним євшан-зіллям рідного слова!

Цій дивній східнослов'янській мові понад три тисячоліття і вона виборола у багатовікових змаганнях право на існування, розвиток, дальше збагачення у звуках, словах і формах.

Доля української мови сумна і героїчна водночас. Але, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, вона, як і наш народ, все-таки вистояла. Її принижували, робили «неперспективною», умертвляли. Відібрати найдорожчій скарб не вдалося нікому.

 

Завдання.

1.Напишіть твір-роздум «Наша мова, мова…».

  2.Що буде з народом, коли зникне мова?

 

 

 

 

 

 

 

              

               Вічне життя українського слова

 

Рідна мова – це найкраща, найдосконаліша, невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент. У мові чується голос предків, відлунюється сьогодення.

Навчаючись з малих літ говорити, ми разом з тими словами, що запам'ятали, вбираємо і розуміння того, що слова означають. Разом зі словами ми набираємося розуму, навчаємося думати, думки викладати словами.

Слова рідне! Мабуть, не має жодної людини, яка б від усього щирого серця не висловила любові до рідної мови. Слово – це душа народу, його мрія, сподівання.

 

 

Завдання.

1. Доведи, що у слові – глибина тисячоліть.
2. Розкажи про своє дитяче усвідомлення мови.
3. Подумай, чи правильно, що слово – цвіт духовного життя народу.

 

 

 

 

 

 

          Сфера відношень.

  Я і національна культура.

            Побут українців і традиційна громада

 

 Кожен народ має свій побут, що вироблений протягом багатьох століть і освічений віками. Це не застигле явище, а динамічна система, в якій постійно відбувається взаємодія старих, нових і змішаних форм. Старі інколи відмирали, а нові дійшли і до нашого часу: характерні особливості життя, традиції, звичаї, свята, розваги, свій кодекс поведінки.

 Традиційні форми громадського побуту найтіснішим чином пов'язані з функціонуванням громади. Вона регулювала всі аспекти його життєдіяльності – господарський, побутовий, морально-етичний, релігійний.

 Громади мали свої земельні угіддя, спільні ліси, водойми, пасовища. Без громади не обходилась жодна більш – менш важлива подія на селі. Громада залагоджувала суперечки при поділі сім'ї, вирішувала питання про будівництво громадських споруд.

 Важливу роль у громадському житті відігравала церква і корчма. В години дозвілля сюди сходилися чоловіки і жінки, заводили дружні бесіди із знайомими і приятелями. Звичне пожвавлення в одноманітне життя вносили базари і ярмарки з обов'язковим купуванням гостинців.

 

Завдання.

1. Чим відрізняється побут сучасних і минулих українців?
2. Чи велике діло - громада?

 

 

 

                   Хатні обереги

 

 Кожна родина, кожна сім'я і навіть кожна людина має свої обереги, тобто предмети, які, вважаються охоронцями від хвороб, лютого звіра, блискавки. Люди вважають, якщо ти маєш оберіг, сміливо іди в життя, впевнено живи у своїй домівці.

 Може, думаючи так, маючи такі прекрасні символи, народ зумів зберегти волелюбний дух, віру в щастя  і добробут. Виряджаючи чоловіків та синів у нелегкі походи проти чужинських набігів, матері, дружини й кохані дарували їм на пам'ять ці прекрасні амулети-рушники з оберегами, аби верталися живими до рідної домівки.

 У хаті функцію оберегів виконували також наведені хрестики навколо вікон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали вікна та двері. Неодмінними хатніми амулетами були підкова та часник. Підкову прибивали до порога, а часник та різні трави розмішували навколо дверей та вікон. Широко побутували настінні розписи, які найчастіше несли в собі віддалені мотиви календарних, релігійних та сімейних свят.

 

 

Завдання.

1. Що ви знаєте про хатні обереги? Що вони значать?
2. Який домашній оберег ті візьмеш, вирушаючи в дорогу?

 

 

 

 

 

Мамина колискова

Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній! Лагідний материн спів засівав дитячу душу, любов'ю до людей, до природи, до всього живого. Вслухаймося в поетичні образи колискових і уявімо немовлятко, котре покліпує віями, - дрімота-сон ходить біля вікон, заглядає в шибки, а там, на воротях, стоїть кіт у червоних чоботях, зозуля, примостилася на гіллі, плете барвистого віночка з рута-м'яти, хрещатого барвінку й запашних васильків.

                      Ой на кота – ворота

                        На дитину – дрімота

                        А – а, малі!

 Малюк притихає, вгамовується. Його світлі й довірливі очі розгубили напругу, заспокоїлись і по всьому видно було, як напливає, немов вечірній туман, дрімота, повіки почали звужуватися. А матуся, виспівавши одну, перешла на іншу, ще спокійнішу колиханочку, потім перейшла ще на легшу, ледь ледь уловиму мелодію. За хвилину-другу маля спало глибоким спокійним сном.

 Ось вона, загадка й водночас відгадка магічної колискової пісні. І що більше буде виспівано колискових, то щедрішими, духовно багатшими стануть наші дути, бо освоєнні з материним молоком неперехідні цінності. З піснею над колискою народжується не лише відчуття красивого; з нею засвоюється найбільше багатство – рідна мова, її краса і неповторність. А засвоїти мову можна тільки з маминих вуст.

Завдання.

1. Детально переказати текст.
2. Чи співала вам в дитинстві ваша мама колискову? Яку? Проспівайте.
3. Опишіть «колискову ніч».
4. Віддячте матусі, написавши «Над материною колискою».

 

         

Обрядові пісні

 

  Серед великого розмаїття обрядових пісень займають веснянки «А вже весна!»…

 Весна! Вже сама згадка про неї будить у серці щемку радість, тривогу, нові надії Це свято оновлення і відродження природи відчувають і по-своєму переживають дорослі і діти, і тварини, і рослини – усе, що є живого на Землі.

 Колись бувало, як тільки зійде сніг і землю пригріє сонце, діти групами виходили на околицю села з випеченими з тіста «жайворонками», «голубками», і кликали весну:

                                     Вийди, вийди, сонечко

                                На дідове полечко,

                                    На бабине зіллячко

                                    На наше подвір'ячко.

 

 А потім влаштувалися масові весняні ігри, розваги, танки, в яких буяли радість життя, молодеча енергія і завзяття.

Завдання.

1. Запитайте у дідуся чи бабусі, чи пам'ятають вони веснянки. Хто і де їх виконував?
2. Віднайди в бібліотеці веснянки, вивчи одну з них напам'ять.

 

 

                

 

 

                     

                         З історії кобзарства в Україні.

 

 Кобзарі завжди були з народом. Перед кожним козацький походом ватаги кобзарів вирушали із Січі по всій Україні, йшли від села до села, від хати до хати. Їх можна було побачити на все людних  ярмарках, на церковних майданчиках – скрізь, де збиралося найбільше людей. Своїм сильним і полум'яним словом вони закликали до боротьби, а у вирішальну хвилину йшли в бій.

 До нас дійшли імена співців – кобзарів. Це Остап Вересай, Самійло Яшний, Федір Холодний та багато інших талановитих українців.

                        Ой на Чорному морі,

                        На білому камені,

                        Ой то там сидить ясен сокіл-білозерець …

 Видзвонює, голосить тужливим голосом кобза,

Піднімаючи на гребень хвиль бентежний голос співака-кобзаря.

 Постаті кобзарів яскраво виокремлюються в духовному житті нашого народу. Народна пам'ять зберегла нам чимало цікавих історій про талановитих кобзарів.

 

Завдання.

1. Кого із відомих українських кобзарів минулого і сучасного ви знаєте?
2. Уявіть, ви прослухали пісні у виконанні кобзаря. Розкажіть про свої враження від почутого.
3. Поділіться роздумами про те, яке місце займає народний мелос в житті сучасної людини.

               

                  

 

 

 

 

 

                 Гумористична скарбниця народу.

Гумор у житті українців здавна в пошані: він не лише розважав, інколи й рятував. Тому й не дивно, що до наших днів зберігся український гумор, закарбований у народних байках, анекдотах, гуморесках. У гумористичних творах смішне в життєвих явищах і людських характерах зображується в доброзичливому, жартівливому тоні.

Є жартівливі приказки: «Малий гріх, а сміху гріх», «Жменька сміху людям на втіху», «Не хотілось, але усміхнулось». Так, є чому усміхатися. Бо гумор – це насолода, це здоров'я.

                              Слухняна дитина.

-Костю, я ж тебе попереджала: поки не вивчиш уроки – ніяких мультфільмів – каже мати синові.

-А я мультфільми не дивлюся, я дивлюся кіно! –відповів Костя.

                                   Заздалегідь

-Мишко, іди їсти!

-Не можу, треба в школу бігти!

-Тобі що, сьогодні треба раніше?

-Так, сьогодні мені треба ще списати домашнє завдання з української літератури.

Отже, насолоджуйтесь українським гумором, будьте самі гуморні і вмійте сприймати гумор на свою адресу.

Завдання.

1.Знайди і прочитай один із гумористичних творів, чи байку, приказку. Розтлумач їх.

 2.Кого з українських байкарів ти знаєш?

3.Намалюй ілюстрацію до найденого тобою гумористичного    твору.

 

 

                  Національний одяг і сучасна мода.

             Український національний одяг кінця Х1Ї – початку ХХ століття – це яскраве, самобутнє, багатогранне явище культури, що формувалося протягом складної історії українського народу.

                Головні елементи українського традиційного одягу можна розпізнати за такими компонентами:

               Тунікоподібні жіночі і чоловічі сорочки з нагрудною вишивкою; поясний одяг, що побутував у вигляді прямокутного шматка тканини, чоловічі полотняні штани або широку шаровари, в головному вбранні – дівочі вінки та рушниково подібний жіночий убор.

                Основні елементи чоловічого вбрання – сорочка, штани, безрукавка, свита, кожух, жупан, куртка, кирея, пояс. Жінки носили сорочку, запаску, дергу або плахту, корсетку, свиту або юбку, кожух. Одяг доповнювало взуття. Робили взуття переважно з рослинних стеблин або кори дерев із шкіри та повсті. Українці носили личаки, постоли, сап’янці, черевики, чоботи.

                 І звичайно кожна жінка дбала про прикраси, щоб бути ще гарнішаю і красивішою. Прикрашалися вони сережками, намистом, ґерданами, дукатами, дукачами, гардами, рифами.

 Запитання:

1. Чи знайдете в тексті слова, які вийшли з нашого вжитку.
2. За словником виясніть значення деяких слів, розтлумачте їх.
3. Тепер, коли ми знаємо компоненти українського національного одягу, визначте, чи носимо ми зараз дерго, сап'янці.
4. Розкажіть, чи відрізняється мода початку ХХ століття від сьогоднішніх днів.
5. Напишіть невеличке оповідання « Сучасний одяг».

 

 

                   

 

Символіка народного костюма

 

     Характерною рисою традиційного українського костюма є його надзвичайна декоративність та мальовничість, яка відображає розвиток ремесл. Символіка народного костюма – важлива складова національних традицій. Регламентуються буденні, святкові, обрядові, статева знаковість та вікова традиція костюмів.

         Наприклад, до обрядового костюма необхідні були такі компоненти: хустка або рушник на сватанні, крижму на родинах. Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут здоров'я, кохання. Особливою магічною силою, як вважалося, володіли речі, виготовлені для того чи іншого обряду власними руками. Дівчина неодмінно повинна була вишити сорочку своєму нареченому. Символічне значення мали й обов'язкові дарунки – чоботи, які зять дарував тещі, та намітка – дарунок свекрусі від невістки. Отже, костюм українців задовольняв їх різноманітні соціальні потреби.

 

Завдання:

1.              « Придбайте» костюм майбутньої своєї професії.
2.              «Пошийте» святковий костюм своїй мамі.

            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сфера відношень.

Я і мистецтво.

      Декоративно – художнє оздоблення хати.

 

Хата – загально поширено на території України назва житлової споруди. Сучасне оздоблення хати ми знаємо. А давайте вернімося у минуле…

    Отже, найбільше займала вариста українська піч. Вона була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни, в якій були вікна. По діагоналі від неї влаштовували великий парадний кут де розмішували ікони, прикрашені вишитими рушниками. Під іконами ставили стіл, далі розміщували довго лаву. Збоку від стола знаходилася скриня. Простір між піччю та прирічковою стіною заповнювалася дерев'яним настилом, який використовували вдень для хатніх робіт, а вночі слугував спальним місцем. В кутку, протилежному печі, розміщували дерев'яні полички для посуду.

Оздоблення хати було досить різноманітним. Стіни обмазували побілкою або глиною. Долівка завжди була глиняною. Стеля підтримувалася сволоком, який теж був білим.

 Люди, які мали хист до малювання, розмальовували        піч, стіни українським орнаментом, червоними квітами, рослинами, маками, птахами.

Завдання.

1.              Як ти гадаєш, мальована піч – знак того , що в хаті є дівчина «на парі» .
2.              Уяви життя в такій хаті, в тій минулій Україні.
3.              Що дісталося нам у спадок при побудові нової хати.

 

 

            

 

            Українське народне мистецтво. Плетіння.

             Мереживо. Виготовлення виробів  із бісеру.

 

Українське народне мистецтво  своїми коріннями сягає глибокої давнини. Це мистецтво містить багато видів і жанрів, залежно від матеріалу, техніки виготовлення та функціонального призначення виробів.

          У Х111 – Х1Х століття лозоплетіння і рогозо плетіння розповсюдження у місцевостях, прилеглих до річок та озер, а виробів зі соломи у районах вирощування жити а пшениці. Плетінням з рогози, соломи, обгортків качанів займаються переважно поодинокі майстри. Із соломи виплітають капелюхи, серветки, скриньки, твори декоративної пластики, жіночі торбинки або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

            Ручне в’язання здійснювалося за допомогою гачку і 2 – 5 спиць. Мереживо робилося із білого й кольорового паперу. Ним прикрашали стіни, вікна, полиці, комин, печі.

         Популярними прикрасами також були вироби, плетені з бісеру. Різнокольоровий бісер нанизували на шовкову або волосяну нитки, плели або ткали, утворюючи мальовничий геометричний іноді рослинний орнамент.

         Бісерні прикраси могли бути у вигляді смуги або опріччя і мали свої локальні особливості за формою, способами плетіння, малюнком, колоритом.

Завдання.

1.Яким прикрасам ти віддаєш перевагу.

2.Чи вмієш ти вишивати, плести бісером, мережити.

 

 

 

 

 

СФЕРА ВІДНОШЕНЬ.

Я І БАТЬКІВЩИНА.

ЛЮДСТВО.ВСЕСВІТ.

 

Я і Батьківщина, Людство, Всесвіт

Планета Земля.

Космос і людина.

Неосяжна, безкрая наша планета. Безмежні простори її океанів та суші. Наша планета Земля частка Всесвіту, третя від Сонця. МИ милуємося зоряним небом в ясні, безмісячні ночі, і воно будить нашу уяву.

 Сідаймо на космічного корабля і вирушаймо до однієї із плане: Місяця чи Марса, юпітера  чи Нептуна. Звичайно людина вже побувала у космосі, посадила стаціонарні та пересувні автомати – лабораторії. Незабаром з’являться орбітальні міста – космодроми. Там будуть комплектуватися, стартувати й «причалювати» кораблі далеких космічних експедицій. Будуть організовані поселення людей на Місяці та інших планетах.

Технічний прогрес не має меж. Люди перейшли до епохи ракетно – космічних досліджень, і польотів. Дорогу в космос давно відкрито.

Завдання.

1. Доберіть матеріал про нашу планету – Землю.

2. За тлумачним словником з’ясуйте значення слова

      «планета».  Чому вона «блукаюча»?

3.Ви космонавт. – Що ви скажете про нашу Землю з висоти космічного польоту?    

 

 

 

СФЕРА ВІДНОШЕНЬ.

Я І РІДНА ПРИРОДА

 

Рослинний і тваринний світ рідного краю.

 

 Рослинний і тваринний світ рідного краю  надзвичайно різноманітний. Він дивує нас багатством форм, барв, надзвичайними плодами, чарує своєю неповторною красою, вабить нерозгаданими таємницями.

   Наші садки переповнені пізніми сливами, яблуками, бурувато зеленими грушками, загадковим виноградом, Ліси і посадки наповнюють клени, акації, дуби, берези. Причаровують кетяги червоної калини, рожево – жовтої горобини.

Багатий і світ тварин. Важко переоцінити і роль свійських тварин, безпосередньо причетних до людського добробуту. Важливе місце займає птаство. Ластівка – божа пташка, лелека – символ  сімейного щастя, зозуля – передвісник доброго або поганого врожаю. До нас збігають небезпечні вовки, хитрі лисиці, дикі кози – породження диявола.

      Якщо ви любите рідний край, зробіть усе можливе, щоб зберегти його красу і неповторність.

Завдання.

1.Скажіть, будь ласка, чому лелеки повертаються до рідного дому?

2. Що треба сказати зозулі, коли почуєте навесні вперше її голос?

3. Що треба прибити до порога, щоб усякий йшов з добром до хати? З якою твариною зв’язаний цей ритуал?

 

 

СФЕРА ВІДНОШЕНЬ.

Я І МИ.

Твій рід. Мати – Берегиня роду.

 Звичаї в сім’ї.

 Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім’я, родина. «Від родини йде життя людини», « Без сім’ї нема щастя на землі» - говорять українці. З давніх-давен українці розглядали сім’ю і рід як святиню. Рід мав свої традиції, звичаї. Найхарактернішою рисою української родини з перших кроків її ставлення стало високе одухотворення, з’єднання двох космічних світил – Сонце й Місяць, і ясних зірочок – їх діточок.      

               Щоб вижити, вистояти, треба, як зіницю ока, берегти сім’ю. Берегинею роду є Мати – яка усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджує в нас кращі риси людяності й добра. Мати бажає добра і щастя, сподівається від своїх дітей турботи і піклування, думає про те, щоб її діти жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.

       Кожен рід, сім’я, родина мають свої звичаї – в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї вироблялися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу.

Завдання.

1.  Уважно прочитайте текст, складіть план ( складний).
2.  Чи пронесете ви в своєму житті бабусині уроки та дідусеві паради?
3.  Доведіть, що слово «матір» - символ усіх людських партостей.
4. Доповніть текст про звичаї своєї сім’ї, родини, роздумом про необхідність уважно ставитися до батьків, дорожити кожною хвилиною їхнього життя.

 

 

                        

 

                     Етика спілкування

 

  Ввічливість, уважність і чемність – основні вимоги мовного етикету. Вироблені віками й закріплені в побуті кращі форми звертання – це наш повсякденний етикет, наша культура, наш спосіб життя.

Здавна на Україні до батьків зверталися на « ви». Це була висока повага до найближчих і найрідніших людей.

Велике значення має і тон, міміка, жести, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримувати таку розмову.

  Людина гарна тоді, коли має доброзичливість і приязнь, м’який вираз обличчя, лагідну посмішку тихий барв голосу. Усе це разом дає нам можливість скласти своє враження від людини. А коли іще вона спілкується за душевною українською вимовою, то ваше спілкування буде приємним, корисним, щирим.

 

Завдання.

1. Скажіть, будь ласка, звертання на «Ви» - це вияв поваги до найближчих людей?
2. Перерахуй основні вимоги мовного етикету. Розтлумач їх.
3. Чи справді, гармонійна мова – вияв людської душі?
4. Добери 6 – 7 слів ввічливості, введи їх в речення.
5. Сформулюй висновок «Вести бесіду – то мистецтво?».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Родинні обереги – джерело національного духу.

 

       Родинні обереги – давні й добрі символи. Їхнє коріння сягає глибини століть. Народ зумів зберегти нашу пісню й думку, нашу історію і родовідну пам'ять.  Людина вірить: як шо в сім’ї є оберег, то від них відійде горе та біда.     Якщо вирушаєш в дорогу, взявши оберіг, сміливо вирушай. Оберіг робить людину впевненішою,   

         До родинних оберегів віднесено рушники, вишиваний одяг, що висять на стінах та дверях хати. За оберіг вважається те, що оточує людину в побуті. Однією з найдавнішніх святинь нашого народу є хліб. Його дозволялося різати, тільки тримаючи в руках. Не можна було класти до гори, залишати недоїдки. Бо інакше настане голод.   

          А вже про те, що кидатися хлібом, підчепити його ногами, годі й говорити. Супроводжувати хліб як оберіг мали сіль, часник, пучечки лікарського зілля.

       Ще були словесні обереги, ними з споконвіку вітали і благословили на українській землі «Боронити тебе Боже, синку», «Щасливої дороги, доню».   Люди вірять, що ці слова мають силу.

 

 Завдання.     

1. Чи знаєте ви свої родинні обереги? Як отримуєте їх?

2. Творче завдання: доповніть текст  відомостями про такі обереги

     як вишиванка, вінок, дівоча коса, вічний вогонь.

3 У письмовій формі викладіть власні міркування про родинні обереги, про народні звичаї, яких дотримуєтеся у вашій сім’ї?

Які думки і почуття вони у вас викликають?.

          

 

 

 

 

 

 

Слово як духовна святиня.

 

Українське слово запашне, співуче, гнучке, милозвучне, сповнене музики й квіткових пахощів -  так визначив «слово»  видатний український письменник О. Гончар.

Слово пробуджує почуття взаємного довір'я, зближує людей, відкриває їх душі. Слово –мова великого народу, великої культури, великих людей  - Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя – Левицького і Коцюбинського.

Українське слово  у прекрасних піснях твого народу Ніни Матвієнко, Оксани Петрусенко.

Вивчаючи рідну мову, ви п’єте духовне життя й силу з рідної груді  рідного слова. Воно пояснює духовне життя, як не міг пояснити це жоден із людей, воно знайомить нас з суспільством, як не міг би познайомити жоден історик. Воно вводить нас в народну поезію, народну культуру, народне життя. Так тільки тоді можна осягнути розумом і серцем пахощі рідного слова, коли дорожиш своєю батьківщино, родиною, матір'ю.

Словом можна передати найтонші почуття і настрої. Воно живе, мінливе, плине і неодновимірне, незміренне. Зі  словом просто і надійно, бо воно – духовна святиня, душа нашої нації.

 

 Завдання.

1. Відчуй відтінки і пахощі рідного слова, передай їх.

2. В чому неодномірність українського слова?

3. Критично оцінити, чи завжди правильно говорить слово твій однокласник? Щоб ти порадив йому?

 

 

 

                                          

 

 Видатні українці

 

          Таємниці творчості… Спробуємо розглянути, як деякі чинники, так чи інше впливають на творчу працю видатних українців.

   Щиросердний, безкорисливий Г. Сковорода жив більше для людей, аніж для себе. Він здавався праведником, який замовляв і своїм словом, і своїми піснями.

   На вокальному небосхилі України сяє зіркою першої величини ім'я Оксани Петрусенко. Це – співачка-легенда, невтомна, невгамовна. Її народні пісні, оперні партії-романси ввійшли до золотого фонду української музичної культури.

   Спокійним, само зосередженим і доброзичливим. Таке враження справляє Петро Яцик. Це він започаткував і відкрив конкурс ім. Петра Яцика, який доводить, що мову треба знати ,  цінувати і правильно її використовувати. Девіз П. Яцика – змагання за  життя, змагання до висот.

Марія Приймаченко вміла створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент, у якому, птахи виходять схожими на квіти, а квіти на птахів. Фантастичні звірі – це й пересторога і заклик до дружби, до миру. Вигадливі декоративні композиції щедро випромінюють енергію добрати її наївного зачудування світом.

Завдання.

1. Назвіть відомих вам видатних українців. Чим вони відомі?

2. Висловіть власне ставлення до життєвих принципів і творчих засад видатних людей.

3. Доведіть що життя – це змагання.

 

       

                        

                  

 

 

Світ моїх захоплень

 

          Дитинство – це світ, коли людина робить одне з найвеличніших своїх відкриттів – відкриває саму себе. У цих пошуках реальний світ, доти незнанні можливості.

           Щоб знайти себе, вивчити й зуміти оцінити треба «відкрити світ своїх захоплень, мрій». Ми віримо в щось ідеальне, захоплююче, романтичне, незвичне.

           Як же стати носієм могутнього інтелекту, моральної цільності?

    Треба розв’язати безліч завдань, намагатися здійснювати свою мрію, захоплення: навчитися керувати своїм життям, своєю долею.       

       А для цього слід знати форми самовдосконалення: у фізичному вихованні, в інтелектуальному розвитку, в моральному оновленні.

 

 

Завдання.

1. У що людина повинна вірити?

2. А ти добре фізично, розумово розвинений?

3. Чи будеш гідною людиною України?