СОФІЯ КОВАЛЕВСЬКА: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ До 165-річчя від дня народження

СОФІЯ КОВАЛЕВСЬКА: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ

До 165-річчя від дня народження

 

Засідання клубу «Ерудит» (6-11 класи)

 

Мета: ознайомити учнів з біографією та творчістю відомого математика, показати можливості різностороннього розвитку особистості, вибору життєвого шляху; виховувати повагу до предмету та людей, що творять науку. 

 

 

ВСТУП

Діючі особи: батько, донька

Донька: (сидить, вишиває, засмучена).

Батько: (заходить до кімнати) О! Ось моя дорога донечка. А чому засмучена? Зрозуміло! Картина художника Решетникова «Знову двійка». Цікаво: з якого предмету – з алгебри чи геометрії? Розпустив я тебе, розпустив я тебе, доню!

Донька: Синус, косинус, тангенс, котангенс… Вуха б мої це не чули, очі б не бачили. І взагалі, математика – це не жіноча справа. Жіноча справа – це ось… (показує вишивку).

Батько: А тепер картина художника Репіна «Приплили», точніше – дожили. Ну поясни мені, о моя нерозумна дитино, для чого жінки середини 19 століття боролися за право навчатися на рівні з чоловіками? Для того, щоб ти у 21 столітті від цього права відмовилася?

Донька: Батьку! Ну подумай, нащо нам, дівчатам, навчатися? Нам, до прикладу, вишивати потрібно вміти.

Батько: Угу! А ти будеш жити в абсолютному невігластві, так? Як батько, я тобі цього не дозволю. Відкладай у сторону свої нитки і голку. І вперед.

Донька: Куди? Знову в гості до якогось вченого?

Батько: Вгадала. Майже вгадала. Не до вченого, а до вченої дами. І до того ж: а) красуні, б) розумниці, в) справжній принцесі науки. Включай уяву. Раз, два, три … Починаємо.

 

Вчитель: 15 січня 2015 року виповнюється 165 років від дня народження відомого російського математика, письменниці і публіциста Ковалевської Софії Василівни. Про її життя, наукову та літературну творчість піде розмова сьогодні.

 

ДИТИНСТВО

Народилася Софія Василівна в Москві у січні 1850 року.

Дочка генерал-лейтенанта артилерії В.В.Корвін-Круковського та Єлизавети Федорівни (дівоче прізвище - Шуберт). Дід Ковалевської, генерал від інфантерії Ф.Ф.Шуберт, був видатним математиком, почесним академіком Петербурзької академії, а прадід Ф.І.Шуберт ще більш відомим астрономом.

Свої дитячі роки Ковалевська провела в маєтку батька Полібіно Невельського повіту Вітебської губернії (нині - село Полібіно Великолукського району Псковської області).

Змалку в дівчини проявилися такі риси характеру, як зосередженість, наполегливість у досягненні мети і цілковита самостійність. Читати Соня навчилася сама. Пізніше до дітей взяли вчителів. Гувернантка-англійка вчила Соню хороших манер і англійської мови.

Перші уроки, крім гувернанток, давав Софії з восьмилітнього віку домашній наставник, син дрібнопомісного шляхтича Йосип Гнатович Малевич. Учитель Малевич викладав російську граматику, літературу, математику та інші предмети. Він був широко освіченою людиною, передовим педагогом. Спогади про свою ученицю він помістив в «Руській старине» (грудень 1890 р.).

Спочатку арифметики Соня не любила, але згодом захопилась нею: вона розв'язувала задачі за допомогою різних комбінацій чисел, виявляючи в цьому неабияку кмітливість. Малевич дав їй вивчати двохтомний курс арифметики французького математика Бурдона, написаний для студентів Паризького університету. Вивчення геометрії також ішло успішно. Інколи, вислухавши доведення вчителя, вона доводила деякі теореми по-своєму.

Коли Соні виповнилося 11 років, під час зимового перебування родини Крюковських у Петербурзі викладачем математики до неї запросили лейтенанта флоту О.М.Страннолюбського. Вже на перших заняттях викладача здивувало те, що дівчина так швидко засвоювала перші поняття з вищої математики — поняття границі, похідної тощо, «начебто вона їх раніше знала».

Соня пояснила: «У ту хвилину, коли ви пояснювали мені ці поняття, мені раптом пригадалося, що все це було написано в лекціях Остроградського, якими була обклеєна наша кімната, і саме поняття про границю здалося мені давно відомим».

У 1866 році в 16 років Ковалевська їздила вперше за кордон, а потім жила в Санкт-Петербурзі, де брала уроки математичного аналізу у О.М.Страннолюбського.

 

 

ЖИТТЯ І НАУКА

 

Це трапилося вперше, коли Софії було 13 років. Саме тоді вона вперше закохалася. І в кого?..  В письменника Федора Михайловича Достоєвського. У той час Достоєвський був головним редактором журналу «Епоха», куди старша сестра Ганна відправила декілька оповідань.  Ганна запросила його в гості. Софія була зачарована ним: «Нехай хоч весь світ захоплюється Анютою. Боже! Зроби так, щоб він вважав мене самою гарною».

Однак Бог не почув її, і незабаром Федір Михайлович запропонував руку і серце старшій сестрі. Впізнавши про це, Софія довго не розмовляла з сестрою, тому не зразу почула, що та не прийняла пропозицію.

Під впливом Достоєвського сестри захопилися прогресивними ідеями і вирішили продовжити навчання за кордоном, однак батько не хотів бачити дочок емансипованими інтелектуалками. 

Софія хотіла продовжити навчання наукам за кордоном, але за правилами 19 століття вона могла подорожувати по Європі тільки з родичами або чоловіком. Сестра Анна порадила їй фіктивний шлюб, який допоможе здійснити задумане.

Щоб жити самостійно і вчитися, восени 1868 Софія Василівна вступає у фіктивний шлюб з Володимиром Онуфрійовичем Ковалевським.

Батьки не були в захваті від зятя, хоча він був і освічений, і з прогресивними поглядами, і навіть володів книжковим видавництвом. Він був з дрібнопомісних дворян, підприємницької хватки не мав, у нього були великі борги і не розпродані книги його видавництва.

Незабаром після весілля Ковалевські стали відвідувати в Петербурзі лекції з природознавства професора Івана Михайловича Сєченова. Але наука фізіологія Софію не зацікавила, зате її чоловік дуже захопився палеонтологією і надалі домігся в цій області значних успіхів, став автором відомих наукових праць.

Навесні 1869 року Ковалевські виїхали за кордон, з ними відпустили і сестру Анну.

 

ВІДЕОФРАГМЕНТ 1

 

Вони пробули за кордоном п'ять років (до 1874), у Відні, потім у Німеччині - в Гейдельберзі та Берліні. У Гейдельберзі, де в університеті працювали видатні німецькі вчені Кірхгоф, Гельмгольц, Бунзен та інші, вона добилася дозволу особливої комісії на відвідування лекцій з математики і фізики. Щотижня вона слухала по 22 лекції, з яких 16 – з математики. Навчання в університеті йшло дуже добре.

Наприкінці 1870 р. Софія Василівна закінчує навчання в Гейдельберзі і переїздить до Берліна, щоб продовжувати математичну освіту в столиці Пруссії. У берлінському університеті працював тоді визначний учений-математик Карл Вейерштрасс — великий знавець вищих трансцендентних функцій, абелевих і особливо складних еліптичних та ультраеліптичних.

 

ВІДЕОФРАГМЕНТ 2

 

В Берлінський університет Ковалевській вступити не вдалося, жінкам не дозволялося займатися фізикою і математикою. Але довівши свої знання, Софія стала ученицею видатного математика та займалася з ним приватно. Під його керівництвом були створені значні роботи .

Софія Василівна, працюючи у Вейєрштрасса, вела власну творчу роботу. Першу невелику працю вона написала для математичного журналу, але вона не була надрукована через те, що до редакції кількома днями раніше надійшла аналогічна праця іншого автора.

У цей період Софія Василівна написала три складних математичних праці. Перша з них називалася «Зведення деякого класу абелевих інтегралів третього рангу до інтегралів еліптичних», її дуже високо оцінив професор Вейєрштрасс.

Друга її праця - «Про форму кільця Сатурна» — доповнювала дослідження Лапласа з цього питання. Третя праця— «До теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних» узагальнювала відповідні дослідження самого Вейєрштрасса. До Вейерштрасса цю тему досліджував відомий французький математик Коші. Теорема, яку довела Ковалевська, належить до класичних, вона увійшла до математичних курсів університету під назвою «теорема Коші-Ковалевської».

Завдяки Вейерштрассу Софія Василівна стала доктором філософії з математики.

Однак життя, сповнене наукою, було самотнім. Чоловік займався палеонтологією, їздив в експедиції,  а вона, що так любила мандрувати, більше часу проводила за письмовим столом. До того ж робота на знос забирала здоров’я. Відчувши самотність та тугу за батьківщиною, Софія повертається в Росію.

У 1874 році, приїхавши у Петербург, Софія Василівна виявила бажання викладати в університеті. Їй відмовили. «Ви – жінка, а в нас викладають лише чоловіки, - сказав їй один з чиновників. – І нам не потрібно ніяких нововведень.

 

ВІДЕОФРАГМЕНТ 3

 

Після відмови Ковалевська уїхала у родове помістя Полібіно. Незабаром її чоловік вернувся в Росію і їх брак перестав бути фіктивним. Софія хотіла стати справжньою дружиною, наївною, безтурботною жінкою, ходити в театр, гарно вдягатися, народити дитину. І саме головне – не відповідати на листи Вейерштрасса.

І дійсно, на той час Софія перестала займатися математикою, тісно спілкувалася з гуртком літераторів і навіть написала роман «Приват-доцент», який був прихильно оцінений критиками. Однак богемний спосіб життя потребував немалих витрат, і тоді Софія запропонувала чоловікові зайнятися комерцією.

Ковалевські побудували в Петербурзі декілька багатоповерхових будинків для здачі в найом, баню, оранжерею, взяли участь у видавництві нової газети. Друзі пророчили їм блискуче майбутнє, а їх доньку називали багатою спадкоємицею.

Але Ковалевський виявився поганим комерсантом, і незабаром все їх майно перейшло кредиторам. Як не дивно, Ковалевська легко пережила це, а ось Володимир в усьому винив себе. Він вже не хотів займатися наукою, сім’єю. Покинувши його, залишивши дочку на опіку подрузі, Софія уїхала в Берлін.

Професор Вейерштрасс зустрів Ковалевську словами: «У мене для тебе нове завдання, за яке не беруться видатні математики. Це задача про обертання важкого твердого тіла навколо нерухомої точки. Впевнений, ця задача по тобі».

І Софія зайнялася обчисленнями, адже якби їй вдалося справитися, її б також назвали видатним математиком. Однак робота йшла настільки повільно, що навіть через два роки Софія не просунулася ні на крок. Крім того, потрібні були гроші для життя. І друзі поклопоталися про місце професора у Стокгольмському університеті. Але Софія була так вимучена морально та фізично, що панічно боялася публічно виступати з лекціями. І замість того, щоб поїхати у Швецію, поїхала у Париж, де занурилася у світське життя, де її обрали членом Паризького математичного товариства.

У Парижі вона отримала звістку, що Володимир Ковалевський, якого оголосили банкрутом, покінчив життя самогубством.

Ковалевська важко переживала цю трагедію. Після кількох днів голодування втратила свідомість, а прокинувшись, стала записувати якісь математичні викладки. Через декілька днів дала згоду читати лекції в Стокгольмському університеті. А ще через місяць, забравши з Росії дочку переїхала у Швецію. У той час їй було 33 роки.

30 січня 1884 Ковалевська прочитала першу лекцію в Стокгольмському університеті, по завершенню якої професора кинулися до неї, дякуючи та вітаючи з блискучим початком.

Курс, прочитаний Ковалевською німецькою мовою, носив приватний характер, але він склав їй відмінну репутацію. Пізно ввечері 24 червня 1884 Ковалевська дізналася, що «призначена професором строком на п'ять років».

В Париж Софія повернулася через  два роки. Думала, що життя її потихеньку налагоджується. Але тут її чекало нове трагічне повідомлення. Її улюблена сестра Анюта смертельно захворіла. Ковалевська терміново повертається в Росію.

Біля ліжка сестри, жінка задумалася, що їх життя могло скластися зовсім інакше: як було? А як могло б бути? Саме тоді в Петербурзі Софія вирішила написати про це драму  з двох частин. У першій всі герої стають нещасливими, у другій – навпаки щасливими. Ця книга була написана сумісно з письменницею Анною-Шарлоттою Едгрен-Леффлер і побудована була за чисто математичними законами. Вона вклала в роман усі свої почуття, переживання. А в ролі головної героїні показала себе.

 

Через рік у 1888 році доля послала їй нову зустріч. По іронії долі він носив таке ж саме прізвище, як її покійний чоловік – Ковалевський. Він не був елегантним красенем, товстий пан підкорив своєю добродушністю і веселою вдачею. Софія жартома говорила про свого шанувальника: «Він займає надто багато місця на дивані і в думках».

Максим Максимович Ковалевський був видним соціологом, юристом. Зустріч з ним допомогла Софії встановити душевний комфорт і закінчити вирішення того нелегкого завдання, що доручив їй Вейерштрасс.

Робота про обертання важкого твердого тіла навколо нерухомої точки була надіслана на конкурс до Паризької Академії наук і виграла престижну премію Бордена, яка три роки поспіль нікому на присуджувалася.

12 грудня 1888 року вона прибула до Парижа. Президент академії, астроном і фізик Жансен привітав Ковалевську і повідомив, що зважаючи на  серйозність дослідження премія на цьому конкурсі збільшена з трьох до п'яти тисяч франків.

Ковалевська зайняла місце в ряду перших математиків світу.

На наступний рік (1889) за роботу на ту ж тему Софія Ковалевська  була удостоєна ще однієї премії, цього разу – Шведської Академії наук. Крім того, її заслуги прийняли на батьківщині і вибрали членом-кореспондентом Російської академії наук. «Наша Академія наук тільки що вибрала Вас членом-кореспондентом, припустив цим нововведення, якому до цього часу не було прецедентів», - писав відомий вчений П.Л.Чебишев.

 

ВІДЕОФРАГМЕНТ 4

 

А ще Максим Ковалевський зробив Софії офіційну пропозицію. «Вам навіть прізвище змінювати не прийдеться», - пожартував він.

Розуміючи, що чоловікові потрібна дружина, а не математик, що її життя немислиме без математики, вона не дала Максиму ніякої відповіді. Вона відчувала, що не може дати щастя коханій людині, не втративши себе.

Софія стала переносити на папір все, що пережито нею за минулі роки. Мемуари «Спогади про дитинство» були визнані кращим літературним твором Ковалевської. Але література не могла замінити математику. І в той час, коли відчай вже був на порозі, з Петербурга прийшла звістка, що в Російській Академії звільнилося місце на кафедрі математики. І Софія помчалася в Петербург з надією отримати це місце.

Але ніхто навіть на став розглядати її заяву. Їй навіть заборонили бути присутньою на засіданнях Академії. Вона знову повернулася в Стокгольм. Розбита, розчарована.

1891 рік вони з Максимом зустрічали разом в Генуї. Блукаючи, потрапили на кладовище. «Знаєш, хтось з нас не переживе цього року. Адже не дарма ми зустріли його на кладовищі». Через декілька тижнів він проводив її на потяг, який йшов у Стокгольм. У дорозі Софія Василівна застудилася і повернулася у Швецію вже хворою. Доктор поставив діагноз – запалення легень. Друзі чергували біля її ліжка цілодобово. Але 10 лютого 1891 року Софія Ковалевська померла від паралічу серця. Їй був 41 рік.

Максим Ковалевський на похоронах вимовив: «Софія Василівна! Завдяки вашим знанням, вашому таланту і вашому характеру ви завжди були і будете славою нашої батьківщини. Недарма оплакує вас вся вчена і літературна Росія. Від її імені прощаюся з вами в останній раз!»

Похована Ковалевська в Стокгольмі, на Північному кладовищі. Через 5 років на пагорбі Ліндтаген, де похована Софія Василівна Ковалевська, був споруджений пам'ятник, кошти на який зібрали російські жінки.

Пам'ятник цей стоїть на схилі пагорба. Його основа – хвиля, що піднялася, зроблена з уламка граніту. На гребені хвилі - чорний мармуровий хрест. У його підніжжя на дошці з чорного мармуру напис: «Професору математики С.В.Ковалевській, 3.1.1850 - 29.1.1891 р. Її російські друзі і шанувальники». Могила Ковалевської завжди прикрашена квітами.

Її дочка, яка у13 років залишилася сиротою, повернулася в Росію, стала лікарем. Вона померла у Москві у віці 74 роки.

 

 

Нам залишається сказати кілька слів про літературну діяльність Ковалевської, яка служила їй відпочинком.

Російською мовою надруковані її твори: 1) «Воспоминания детства»; 2) «Воспоминания о Джордж Элиот»; 3) «Три дня в крестьянском университете в Швеции»; 4) «Vae victis» /Горе побежденным! (лат.), «Письмо в неизвестную редакцию»; 5) «Отрывок из романа, происходящего на Ривьере»; 6) декілька  фельєтонів, надрукованих у «Новом времени»  та в «Русских ведомостях».

Багато з цих творів були надруковані по-шведськи, інші перекладені на французьку мову, і на всіх мовах, на яких вони існують, їх читають з великим інтересом. 

Шведською написані спогади про польське повстання і роман «Сім'я Воронцових», сюжет якого відноситься до епохи бродіння в середовищі російської молоді кінця 60-х років XIX ст.

Але особливий інтерес для характеристики особистості Ковалевської представляє «Kampen för Lyckan, tvänne paralleldramer of К. L.» (Стокгольм, 1887), перекладена на російську мову М.Лучицькою, під заголовком: «Боротьба за щастя. Дві паралельні драми» (Київ, 1892). У цій подвійній драмі, написаній Ковалевською у співпраці з шведської письменницею Леффлер-Едгрен, але цілком за задумкою Ковалевської, вона бажала зобразити долю і розвиток одних і тих же людей з двох протилежних точок зору, «як воно було» і «як воно могло бути». В основу цього твору Ковалевська поклала наукову ідею. Вона була переконана, що всі вчинки і дії людей заздалегідь визначені, але в той же час визнавала, що можуть з'явитися такі моменти в житті, коли представляються різні можливості для тих чи інших дій, і тоді вже життя складається різним чином, згідно з тим, який шлях хто обере.

Свою гіпотезу Ковалевська засновувала на роботі А.Пуанкаре про диференціальні рівняння: інтеграли розглянутих Пуанкаре диференціальних рівнянь є, з геометричної точки зору, безперервними кривими лініями, які розгалужуються тільки в деяких ізольованих точках. Теорія показує, що явище протікає по кривій до місця роздвоєння (біфуркації), але тут все робиться невизначеним і не можна заздалегідь передбачити, по якому з розгалужень буде далі протікати явище. За словами Леффлер (її спогади про Ковалевську у «Київському збірнику на допомогу постраждалим від неврожаю», Київ, 1892), у головній з жіночих фігур цієї подвійної драми, Алісі, Ковалевська змалювала саме себе, і багато з вимовлених Алісою фраз, багато з її виразів були взяті цілком з власних вуст самої Ковалевської.

Драма доводить всемогутню силу любові, яка вимагає, щоб закохані цілком віддалися один одному, але зате і вона вкладе в життя все, що тільки додає йому блиск і енергію.

 

Софія Василівна писала вірші, які відображають її загадкову натуру.

 

Пришлось ли раз вам безучастно,

Бесцельно средь толпы гулять

И вдруг какой-то песни страстной

Случайно звуки услыхать?

На вас нежданною волною

Пахнула память прежних лет,

И что-то милое, родное

В душе откликнулось в ответ.

 

Казалось вам, что эти звуки

Вы в детстве слышали не раз,

Так много счастья, неги, муки

В них вспоминалося для вас.

Спешили вы привычным слухом

Напев знакомый уловить,

Хотелось вам за каждым звуком,

За каждым словом уследить.

 

Внезапно песня замолчала,

И голос замер без следа.

И без конца и без начала

Осталась песня навсегда.

Как ненавистна показалась

В тот миг кругом вас тишина.

Как будто с болью оборвалась

В душе отзывная струна!

И как назойливо, докучно

Вас всё напев тот провожал;

Как слух ваш, воле непослушный

Его вам вечно повторял!

 

 

Поет Франц Лефлер присвятив Ковалевській вірш:

 

Душа из пламени и дум!

Пристал ли твой корабль воздушный

Призыву истины послушный?

В тот звездный мир так часто ты

На крыльях мысли улетала,

Куда уйдя в свои мечты,

О мирозданье размышляла...

 

Прощай! Тебя мы свято чтим,

Твой прах в могиле оставляя;

Пусть шведская земля над ним

Лежит легко, не подавляя....

Прощай! Со славою твоей

Ты, навсегда расставшись с нами,

Жить будешь в памяти людей

С другими славными умами,

Покуда чудный звездный свет

С небес на землю будет литься

И в сонме блещущих планет

Кольцо Сатурна не затмится.

 

І завершити нашу зустріч хочемо віршем Софії Ковалевської, в якому вона залишила настанови талановитим нащадкам - йти вперед і ніколи не здаватися.

 

Если ты в жизни хотя на мгновенье

Истину в сердце твоем ощутил,

Если луч правды сквозь мрак и сомненье

Ярким сияньем твой путь озарил:

Что бы в решенье своем неизменном

Рок ни назначил тебе впереди,

Память об этом мгновенье священном

Вечно храни, как святыню, в груди.

 

Тучи сберутся громадой нестройной,

Небо покроется черною мглой,

С ясной решимостью, с верой спокойной

Бурю ты встреть и померься с грозой.

Лживые призраки, злые виденья

Сбить тебя будут пытаться с пути;

Против всех вражеских козней спасенье

В собственном сердце ты сможешь найти;

Если хранится в нем искра святая,

Ты всемогущ и всесилен, но знай,

Горе тебе, коль врагам уступая,

Дашь ты похитить ее невзначай!

 

Лучше бы было тебе не родиться,

Лучше бы истины вовсе не знать,

Нежели, зная, от ней отступиться,

Чем первенство за похлебку продать,

Ведь грозные боги ревнивы и строги,

Их приговор ясен, решенье одно:

С того человека и взыщется много,

Кому было много талантов дано.

Ты знаешь в писанье суровое слово:

Прощенье замолит за все человек,

Но только за грех против духа святого

Прощения нет и не будет во век.

 

 

 

 

Використані джерела

1.               http://www.people.su/ua/54119       Цікаві історії про відомих особистостей, біографії, гумористичні оповідання, фото і відео.
2.               http://youtu.be/sbZTRYv1iKs           Софья Ковалевская: Формула любви. Из цикла "Гении и злодеи"
3.               http://youtu.be/gTPgpboPV8s      Знай наших. Софья Ковалевская, выпуск 18
4.               http://lenarudenko.livejournal.com/181924.html
5.               http://mycelebrities.ru/publ/ljudi/matematiki/sofja_kovalevskaja/21-1-0-626
6.               https://ru.wikipedia.org/wiki/Ковалевская,_Софья_Васильевна
7.               http://e-libra.ru/read/194243-sofya-kovalevskaya.-zhenshhina-matematik.html
8.               http://aria-art.ru/0/R/Rozov%20N.%20G.%20Polibino/1.html
9.               http://www.bestpeopleofrussia.ru/persona/Sofya-Kovalevskaya/bio