Специфіка використання гри у школі

                     Про навчальну функцію гри відомо вже давно. Використовуючи її як засіб навчання,відомі педагоги стверджували,що в ній закладені великі потенційні можливості. Ігрові форми і методи роботи під час заняття активізують діяльність учнів,дають змогу виявити розумові та творчі здібності дітей.

                     Видатні діячі епохи Відродження(Франсуа Рабле, Еразм Роттердамський та інші) приділяли велику увагу іграм саме під час вивчення  мови. Але,не зважаючи на очевидну доцільність,вони ще недостатньо активно використовуються в шкільних навчальних закладах,на моє переконання.

                     Під час роботи із учнями ми маємо в переважній більшості випадків справу з навчальними іграми,що на відміну від розважальних,мають специфічну,чітко окреслену методичну мету,яку вчитель або вихователь повинен завжди чітко собі уявляти. Однак я вважаю,що  в жодному разі не варто показувати дітям, що вихователя цікавить дидактичний підтекст. Він повинен сміятися і щиро радіти разом зі своїми вихованцями,підкреслюючи тим самим,що викладача  рідної мови в школі,а особливо у молодшій ланці, в першу чергу цікавить ігровий зміст діяльності,а не навчальний. Бо якщо вчитель покаже певним чином свою мету вербально чи опосередковано ,покаже якось свою навчальну зацікавленість,то гра для діток перетвориться у звичайну вправу і вони можуть таким чином дещо втратити свою первинну мотивацію. Хоча,звісно ж,що для будь-якого вчителя  навчальна гра – це перш за все вправа.

                        Сам факт, що гра пробуджує великий інтерес і чималу активність дітей,дає їм чудову можливість проявити себе та свою індивідуальність в цікавій для них діяльності,сприяє швидшому і надійнішому вивченню та закріпленню нової  комунікації,особливо,якщо таке знання матеріалу є чіткою передумовою активної участі в ігровій діяльності ,надає можливість для усебічного розкриття творчих бажань молодших школярів.

                        Насправді, гра – це певна ситуація,яка неодноразово повторюється,і кожен раз у новому варіанті. Звісно ж,що в ході гри можуть виникати та виникають змагання. А бажання перемогти у свою чергу значно мобілізує думку гравців. Мовленнєве спілкування,яке включає не лише власне мовлення,але і жести,міміку тощо,має чітко вмотивований характер. Для мови гри,не дивлячись на деяку її запрограмованість,характерна також спонтанність,оскільки перемога залежить від точної та швидкої реакції,правильних та дотепних відповідей.

                      Таким чином,слід розглядати гру як варіативно-ситуативну мовленнєву вправу,в ході якої діти набувають такого безцінного досвіду спілкування. Саме тому гра має стати надзвичайно важливим і необхідним елементом абсолютно кожного заняття як чітка та суттєва,просто незамінна за своїм практичним значенням передумова становлення кожної дитини як особистості,активним учасником пізнавально-виховної діяльності в шкільній установі.