Спецсемінар «Реабілітація глухої дитини після кохлеарної імплантації»

                                                              Виконала:

Альошичева Тетяна,

КЗ «ХСШ №6» ХОР

Спецсемінар

«Реабілітація глухої дитини після кохлеарної імплантації»

                 У даний час кохлеарна імплантація є найбільш перспективним напрямком

реабілітації нечуючих дітей.

     Кохлеарна імплантація - це система дій, спрямованих на відновлення

відсутнього слуху.

     Кохлеарна імплантація вміщує п’ять елементів, які взаємопов’язані один з

одним:

1. Технічний засіб – сам апарат (кохлеарний імплант і мовний процесор).
2. Відбір кандидатів на кохлеарну імплантацію.
3. Медична допомога – операція з  встановлення імпланта.
4. Сурдоаудіологічний сервіс – перше вмикання і налагодження мовного процесора.
5. Психолого – педагогічна реабілітація.

            Що таке  кохлеарний імплант?

Кохлеарний імплант (КІ)  – це апарат, який складається з  двох частин:

1. Внутрішня частина – імплант, який хірургічним шляхом вводиться під шкіру голови, в улітку слухового аналізатора.

2. Зовнішня частина - мовний процесор , що розміщується за вухом.

           Як працює кохлеарний імплант?

1. Звуки сприймаються мікрофоном мовного процесора.

2. Мовний процесор аналізує звуки і кодує їх в послідовності електричних імпульсів.

3. Передавач посилає імпульси крізь непошкоджену шкіру до імпланту.

4. Імплант передає електричні імпульси  на електроди в улітці.

5. Слуховий нерв сприймає їх і відсилає у слухові центри мозку.

6. Мозок розпізнає передані сигнали  як звук.

Хто є кандидатом на кохлеарну імплантацію?

Головним показником до кохлеарної імплантації є:

• Двобічна глибока сенсоневральна  відсутність слуху.
• Відсутність якісного  покрашення слухового сприйняття мови від застосування оптимально підібраних слухових апаратів при високому ступені двобічної сенсоневральної туговухості.
• Відсутність когнітивних проблем.
• Відсутність психологічних проблем.
• Відсутність важливих супутніх соматичних захворювань.
• Наявність серйозної підтримки з боку батьків і їх готовність до тривалого післяопераційного реабілітаційного періоду.

Найбільш типові причини рішення комісії про недоцільність проведення  КІ:

1. Наявність у пацієнта залишків слуху, достатніх для ефективного протезування сучасними потужними слуховими апаратами.

2. При відсутності досвіду використання слухового апарату або використання недостатньо потужного чи неадекватно налаштованого слухового апарата рекомендується  використання адекватно налаштованого слухового апарату.

3. Низька перспективність використання імпланта для розвитку мовного сприймання та особистої усної мови.

            Протипоказаннями до проведення кохлеарної імплантації є:

• Повна або часткова , але значна облітерація вушного завитка.
• Ретрокохлеарна патологія.
• Негативні результати електрофізіологічного тестування.
• Супутні соматичні та психічні захворювання, які перешкоджають проведенню хірургічної операції під загальною анестезією і наступної післяопераційної мовної реабілітації та відсутність підтримки з боку місцевих спеціалістів та членів сім’ї.

           Чи трапляються ускладнення або невдалі операції?

Ускладнення можуть бути пов’язані з декількома причинами:

• Загальне знеболювання, як і під час будь якої іншої операції.
• Проникнення інфекції, запалення, пошкодження лицевого нерву, оніміння в області вуха, тимчасове порушення смаку та рівноваги, гомін у голові, застуда.
• Зміщення імпланта під час сильного удару голови, надлишкова активність у перші години після операції. При цьому можлива повторна операція.

Такі випадки вкрай рідкі завдяки високій кваліфікації хірургів, які проводять

операції з кохлеарної імплантації.

За відгуками пацієнтів, шов після операції рідко викликає дискомфорт, через

декілька днів можливо спокійно спати на боці імплантованого вуха.

                    Упродовж місяця після операції все загоюється і пацієнт готовий до  

            підключення мовного процесора до імплантату.

        Особливе значення в комплексній реабілітації відводиться корекційно-педагогічній роботі. Відсутність систематичного спеціального навчання, а лише використання кохлеарного імпланта, якої б моделі він не був, не приводить до якісних змін у стані слухомовних навичок дитини. Необхідність такого впливу обумовлена і тим, що по мірі використання кохлеарного імпланта відбувається поступова адаптація до нових слухових образів і потребує корегування налаштування програм мовного процесора. При цьому суттєві зміни у сприйманні звуків відбувається у перші місяці після підключення мовного процесора. Сучасні багатоканальні кохлеарні імпланти забезпечують достатньо добре сприймання мови і звуків оточуючої середи. Після підключення мовного процесора дитина починає набувати здатність сприймати широкий спектр оточуючих немовних і мовних звуків на достатній (до 5-6 м) відстані, необхідній для навчання. Але оволодіння мовою потребує спеціального навчання, яке будується за головними напрямками: розвиток мовних здібностей, формування різних видів мовної діяльності, пізнання мовних закономірностей.

        У процесі накопичення слухомовного досвіду при систематичній корекційно - педагогічній роботі у дитини поступово формуються передумови до спонтанного оволодіння мовою, з’являється підстава бути інтегрованим у суспільство нормально чуючих людей.

Слухове сприйняття дітей-користувачів кохлеарними імплантами має ряд особливостей:

 1. Пороги слуху відповідають І ступеню туговухості, що ускладнює сприйняття і впізнавання глухих приголосних, розрізнення опозиційних звуків.

 2. Дитина відчуває труднощі при сприйманні мови у гучних обставинах, при спілкуванні декількох людей.

 3. У зв’язку з тим, що кохлеарна імплантація проводиться  звичайно на одне 

    вухо, діти погано локалізують звук у просторі.

 4. Діти погано розпізнають швидку мову, особливо у перший рік після операції.

      Повноцінна реабілітація слуху у дітей без поєднаної патології проходить, як правило, за 1,5-2 роки при систематичній праці у цьому напрямку. Реабілітація у плані мовного розвитку – процес більш довготривалий, займає від 5-ти років і може тривати і вдосконалюватись увесь ( або майже увесь) шкільний період. Дуже важливо заохочувати у дитини усі види наслідування у грі з рухами, мімікою, звуками),тоді і в мові він також буде старатися наслідувати дорослого.

      Важливо зацікавити змогою чути (демонструвати різні іграшки, які звучать та різні ігри з ними, залучати увагу до звуків оточуючого світу, розмовляти з дитиною). Важливо розвивати слухову увагу та слухо-мовну пам’ять. І, звичайно, слідкувати за технічною справністю кохлеарного імпланту і домагатися оптимального налаштування мовного процесору.

      Діти з кохлеарною імплантацією швидко навчаються імітувати відокремлені звуки мови, слова і навіть фрази у процесі занять.

      У всіх завданнях з розвитку слухового сприйняття повинні бути дві стадії: спочатку сигнали пред’являють дитині слухо-зорово, щоб вона бачила дії, які викликають звук, далі вона сприймає їх тільки на слух.

     Досвід праці з дітьми після кохлеарної  імплантації  свідчить, що при систематичній праці педагогів та батьків слухові можливості у них розвиваються  набагато швидше, ніж зі звичайними слуховими апаратами. Це особливо характерно для дітей, які втратили слух у період оволодіння мовою і мають слуховий досвід. Швидкий розвиток слухового сприйняття різко контрастує з більш повільною здатністю дітей формувати стійкі зв’язки між звуковим образом слова і позначаємим їм об’єктом/явищем (дитина може повторювати різні слова, не усвідомлюючи їх значення).

   Для того, щоб дитина змогла розуміти мову, недостатньо навчити її виявляти, розпізнавати мовні сигнали. Дитина повинна оволодіти мовною системою, тобто оволодіти значенням багатьох слів, їх звуковим станом , правилами змін і з’єднанням слів у реченні і використанні мовних засобів для спілкування. Мета цих занять - оволодіння значенням слів і накопичення імпресивного словника. У накопиченні словника головна роль належить батькам. У першу чергу треба сформувати у дитини необхідність у мовному спілкуванні. Результати розвитку усної мови у дітей різні, однак, при умові інтенсивної допомоги батьків до кінця першого року навчання дитина починає активно імітувати просодичні характеристики мови оточуючих людей.

    У більшості дітей вдається сформувати через 1,5 роки з моменту проведення операції вміння будувати вислови з декількох слів, експресивний словник дитини при цьому складається не менш ніж з 50 слів. Розвиток мови і слуху дитини безпосередньо залежить від його психофізичного рівня розвитку. Тому після кохлеарної імплантації необхідно проводити заняття з розвитку невербальних функцій. Невербальний розвиток дітей після кохлеарної імплантації засновано на вікових і програмних вимогах школи і включає розвиток:

•              рухової активності (велика і дрібна  моторика, предметна діяльність);
•              сприйняття оточуючого світу (уявлення про властивості і функції предметів та їх частин, уявлення про явища просторові, тимчасові відносини предметів і явищ);
•              уваги (зорової, слухової, довільної, не довільної, розвиток таких властивостей уваги як об’єм, стійкість, перемикання);
•              пам’яті (слухової, зорової, рухливої);
•              уяви;
•              мислення (наочно-дійового, та наочно-образного мислення з використанням завдань з конструювання,  складання цілого з частин, підбору і сортуванню об’єктів у співвідношенні з розміром, кольором, формою, кількістю та ін., завдань по невербальній класифікації,  складанню серії сюжетних картинок та інше);
•              емоційно – вольової сфери (формування вмінь доводити справу до кінця, долати труднощі  стримувати бажання і рахуватися з інтересами інших та інше, що необхідно для процесу навчання дитини).

Реабілітація дітей з кохлеарної  імплантації  триває 3-5 років.

Що потрібно знати педагогам та батькам про післяопераційну реабілітацію дітей?

  Відразу після операції процесор не вмикається протягом 5-6 тижнів, поки йде загоювання. Дитина втрачає слухові навички, йде сприймання матеріалу тільки завдяки читанню з обличчя.

   Після операції дитина повинна носити апарат на не імплантованому вусі.

   Треба пам’ятати, що КІ чутливий до пошкоджень і перші 6 тижнів необхідно дотримуватись максимальної обережності (виключити гамірні ігри, біг, стрибки, басейн, не давати дітям застудитись).

   Необхідно берегти голову дитини від ударів, тому види спорту треба підбирати обережно. У  рухливих іграх (футбол, баскетбол, волейбол, хокей) необхідно знімати верхню частину КІ, а на голову вдягати яку-небудь шапку. Не дозволяється бокс, хокей на льоду. До занять гімнастикою також треба відноситись обережно, зовнішню частину імплантата треба знімати.

    Використання телефонів, навушників під час роботи з комп’ютером не бажано, тому що вони надавлюють на область голови, де розміщений імплант, та і якість звуку може бути поганою, крім того, виникає небезпека отримання електростатичного заряду.

    Розмовляти з дітьми треба повільно. У будь-якому випадку це є експеримент довжиною в життя дитини. З операцією або з придбанням самого просунутого слухового апарату дитина отримує лише небагато передумов для того, щоб її мова була схожа на мову оточуючих людей, які чують. Все інше можливо зробити тільки щоденним завзяттям, системністю та методичністю. 

    Зараз вже очевидно і доведено досвідом багатьох людей, і не тільки на прикладі проблеми втрати слуху, що більше всього можна зробити на самому початку життя дитини. Те, чого деякі діти з самими складними порушеннями досягають у перші 5 років життя, інші, втративши цей період, можуть не досягнути за все послідуюче життя.