"Спілкування у сім'ї дошкільника важлива складова формування особистості"

Про матеріал
Методичні матеріали для батьків та педагогів, що працюють з дошкільниками у ПЗО та інших закладах. Матеріал висвітлює проблеми спілкування у сім'ї для формування особистості дошкільника.
Перегляд файлу

              КЗТМР Ценр творчості дітей та юнацтва

 

 

 

 Інформаційно-методичні матеріали на тему:

 

„Спілкування в сім’ї дошкільника важлива складова формування особистості

 (психолого-педагогічні аспекти)

 

 

 

 

 

 

підготувала методист

Кватира І. П.

 

 

 

 

 

          

                                     Тернопіль

 

 

Вступ

Дошкільне дитинство великий відрізок життя дитини. Дошкільний вік, як писав А.Н.Леонтьєв, - це період первинного фактичного складу особи. Саме в цей час відбувається становлення основних особових механізмів і утворень. Розвиваються тісно пов'язані один з одним емоційна і мотиваційна сфери, формується самосвідомість.

Упродовж дошкільного віку спостерігається закономірний поступальний процес: від елементарного самовідчуття і актів самопізнання, диференціюючих Я і Не-Я, дитина переходить до усвідомлення себе як стійкого об'єкту уваги і стосунків з боку інших людей і одночасно як активного суб'єкта діяльності, носія тих або інших рис і якостей, володіння якими дають їй певне соціальне положення, рівень домагань і так далі

Саме дошкільний вік є найважливішим етапом в розвитку особистості. Це період початкової соціалізації дитини, залучення її до світу мистецтва і культури, час встановлення початкових стосунків з провідними сферами буття, світом людей, предметів, природи і власним світом; період, коли закладаються основи самосприйняття особи. І якщо в цьому віці буде закладений фундамент позитивного самосприйняття це забезпечить сприятливий особовий розвиток в цілому.

"Я концепція" це узагальнене уявлення людини про саму себе, система її установок відносно власної особи, вона грає найважливішу роль у формуванні цілісної особи. Я концепція включає образ Я і самооцінку.

Існує безліч чинників, що впливають на формування Я - концепції. Першим інститутом соціалізації для дитини є її сім'я. Сім'я є різновіковою групою, в якій дошкільник набуває досвіду спілкування і взаємодії з людьми різних поколінь, різної статі.

Розвиток уявлень про себе у дошкільників

Становлення особи дитини відбувається успішно за умови активності самої дитини, коли він включений в процес власного "соціального будівництва". Засадничим в процесі соціалізації дитини дослідники виділяють розвиток уявлень про себе. Саме з них починається залучення дитини до соціального світу і побудова стосунків з іншими людьми.

Першим кроком в розумінні соціальної природи "я" було визнання того, що разом з біологічним, тілесним "я", образ "я" включає соціальні компоненти, джерелом яких є взаємодія індивіда з іншими людьми. К. Роджерс виділив "я" осіб як особливу область в полі досвіду індивідуума, яка складається з системи сприйняття і оцінки людиною своїх власних рис. Він першим визначив поняття "я-концепція", маючи на увазі під ним сукупність усіх представлень індивіда про саме собі. "Я-концепція" - це певна система, зміна одного її аспекту може повністю змінити природу цілого. На думку К. Роджерса, суть особи виражається в знанні людиною самого себе, відношенні до себе. Разом з "я-концепцією", згідно К. Роджерсу, розвивається і потреба в позитивному відношенні з боку оточення, яка виникає в процесі соціалізації індивіда. В той же час потреба в позитивному відношенні до себе або потреба в самоповазі, також розвивається на основі інтерналізації позитивного відношення до себе з боку інших.

Інший дослідник Роберт Берне розглядав "я-концепцію" як сукупність установок "на себе", виділяючи при цьому її складові: когнітивну складову установки - переконання; емоційно-оцінну - емоційне відношення до цього переконання; поведінкову складову - відповідні реакції, які, зокрема, можуть виражатися в поведінці.

Стосовно "я-концепції" ці 3 елементи установки можуть конкретизуватися таким чином: образ "я" - уявлення про себе; самооцінка - афектна оцінка цього представлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу "я" можуть викликати більш менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або здійсненням; потенційні поведінкові реакції, тобто ті конкретні дії, які можуть викликатися образом "я" і самооцінкою.

У експериментальному дослідженні М. Е. Котячої, здійсненим під керівництвом Н.І.Непомнящей, було встановлено, що об'єктивно змістовна сторона цінності - це значущий для дитини зміст (сфера діяльності, стосунків), через який виділяється для нього його власне "я". Цей аспект образу "я" пов'язаний з індивідуальними перевагами і інтересами дитини.

Ці позиції авторів цілком працюють на ціннісну парадигму освіти. Вони послужили основою для розробки змісту уявлень про себе, засвоєння якого дозволить дитині осмислити власну цінність, унікальність і неповторність.

Таким чином, розвиток уявлень про себе є важливою основою усвідомлення дитиною себе у цьому світі, виділення своєї цінності, унікальності і зв'язку з іншими людьми за допомогою включення малюка в активну дію. Включення дитини в спеціально організований процес спілкування з близькими дорослими і однолітками створює умови для розвитку уявлень про себе у дітей.

Роль спілкування з близькими дорослими і однолітками у формуванні образу "Я" у дошкільників

Образ самого себе складається у дітей в умовах взаємодії індивідуального досвіду дитини і досвіду спілкування з іншими людьми. Його формування починається, мабуть, ще задовго до дошкільного віку, оскільки до трьох років багато дітей мають в розпорядженні вже досить ясні і точні уявлення про свої можливості. Отже, думка дослідників, які вважають, що індивідуальний досвід стає таким, що визначає лише в зрілому віці, а в дошкільному дитинстві грає несуттєву роль, що діти нібито не можуть самі, без допомоги дорослих, прийти до розуміння меж своїх можливостей, не підтвердилося. Вже в три-чотири роки зустрічаються дошкільники, які здатні самостійно оцінити деякі свої можливості і вірно передбачити результати своїх дій без допомоги з боку оточення, лише на основі індивідуального досвіду.

Правда, представлення, які виникають у дитини тільки на основі його індивідуального досвіду, характеризуються спочатку нестійкістю і нечіткістю; вони можуть ігноруватися під впливом оцінних дій дорослого. Але у міру розвитку дітей ці представлення набувають усе більш ґрунтовного, стійкого характеру, і в п’ять-сім років оцінки оточення приймаються дитиною лише до певної міри, заломлюючись через призму тих результатів і виводів, які підказуються його особистим досвідом.

Джерелом формування первинних уявлень про себе є взаємодія дитини з іншими людьми. З самого раннього віку малюк, взаємодіючи і спілкуючись з іншими людьми, починає виділяти себе суб'єктом своїх дій і переживань. Уявлення, що формуються, про себе входять в зміст самосвідомості  особистості.

Будь-які оцінні дії дорослого містять в собі і емоційні, і пізнавальні елементи, тому вони не лише направляють увагу дитини на хороші або погані сторони власної поведінки, але і стають моделлю для побудови представлення дитини про себе. В цьому відношенні характер оцінних дій дорослого має визначальне значення в процесі формування у дошкільників уявлень про свої можливості.

Найбільш негативну дію на точність визначення дітьми результатів своїх дій виявляють занижені оцінки дорослого, які викликають у дітей недовіру, спори, незгоди і навіть відмова від діяльності. Завищені оцінки дорослого виявляють двояку дію на поведінку дошкільників : з одного боку, вони спотворюють представлення випробовуваних у бік перебільшення ними результатів своїх дій, а з іншої - мобілізують їх сили, стимулюватимуть оптимізм і упевненість хлопців в досягненні добрих результатів. Найвищий показник точності відповідей про результати своїх дій досягався в умовах застосування точних оцінних дій дорослого. Отже, інформація про свої можливості, яку дошкільник накопичує в індивідуальному досвіді, стає конструктивним матеріалом для формування його образу і особливо ефективна у тому випадку, коли підтверджується в досвіді спілкування. Тому така велика роль точних оцінних дій дорослого в утворенні точних представлень дитини про саме собі.

Залежність поведінки дошкільників від оцінних дій дорослого назад пропорційна віку дітей : чим молодше дитина, тим некритичніше сприймає він думку дорослих, і тим менше його уявлення про свої можливості спираються на конкретні результати діяльності. У старшому дошкільному віці дорослий залишається для дитини таким же авторитетом, як і для малюка, проте оцінки дошкільника більшою мірою заломлюються через призму тих результатів і виводів, які підказує дитині його індивідуальний досвід.

Оцінні дії однолітка сприймаються по-іншому: чим молодше дошкільники, тим менш значущими є для них оцінки однолітків. При цьому, якщо в спілкуванні з дорослими найвищі показники точних відповідей про свої стрибки були отримані в умовах, коли старший партнер оцінював дії дітей правильно, то в спілкуванні з однолітками це траплялося при завищених оцінках.

Таким чином, упродовж дошкільного віку спілкування з дорослими і спілкування з однолітками виконують ряд специфічних функцій, значення яких міняється залежно від змісту діяльності дошкільників і відповідно до перетворення форм спілкування.

Досвід спілкування з дорослими є головним джерелом оцінних дій, під впливом яких у дитини виникає відношення до реального світу, самому собі і іншим людям, виступає засобом організації індивідуального досвіду дітей, виконуючи при цьому три основні функції: висуває перед дитиною мету усвідомлення, а іноді і вербалізації свого індивідуального досвіду; підказує в деяких випадках способи рішення різних завдань в індивідуальному досвіді; сприяє систематизації і узагальненню цього досвіду. Досвід спілкування з дорослими служить для дітей в деякому розумінні засобом порівняння себе з еталоном або ідеалом, до якого можна лише прагнути.

Досвід спілкування з однолітками, за допомогою якого діти придбавають основні навички колективного життя, в процесі формування у дитини уявлень про свої можливості служить в першу чергу контекстом для порівняння з "подібними до себе істотами", будучи одночасно засобом взаємного обміну оцінними діями, завдяки яким дитина дістає можливість бачити себе очима своїх однолітків.

Дитина в сім'ї

Як не дивно, наша пам'ять зберігає яскравими дуже прості епізоди з дитинства. Ми згадуємо їх з любов'ю і ніжністю як найбезцінніші крупинки нашого досвіду  - досвіду життя, спілкування і тих відносин, в яких можна бути собою, не соромлячись, не відчуваючи незручності за своє незнання чи невміння. Неважко помітити, що саме ці нескладні етюди нашої пам'яті підтримують нас у складні хвилини життя, надають сил жити  і йти далі.

Що залишиться в пам'яті наших дітей? Очевидно, це залежить не тільки від нашого матеріального благополуччя і наявності чи ні вільного часу. Найймовірніше це буде залежати від тих стосунків, які ми вибудуємо і від нашого бажання почути один одного...

Діти -”невидимки”

Ні для кого не новина, що сьогодні всім нам катастрофічно невистачає часу. Навіть робочі телефонні розмови ми ведемо не тільки в офісі, а й на вулиці, вдома, в транспорті. Так часу невистачає на різні важливі справи і його майже не залишається для наших дітей.

Напевно всім часто доводилось чути:” Давай пограємось”, “ Почитай мені”, “Підем погуляємо разом”,   а відповідати: ”Зачекай”, “Пізніше”, “Незараз у мене справи...”. Як не прикро, часу, коли дорослі повністю вільні від своїх справ, практично небуває. От і доводиться дітям чути одні і тіж фрази.

А між тим, ми дорослі, самі того не помічаючи, даєм зрозуміти дитині, що воназаймає у нашому житті далеко не перше місце.Однак для кожної дитини життєво важливим є бути почутим, поміченим. Дитина міркує:”Якщо я “невидимий і нечутний” для своїх найдлижчих людей, значить, я не “даю про себе знати”.

Навіть новонароджені плачуть не тільки від голоду і холоду, а для того щоб їх почули батьки. Іншими словами, для того аби отримати найважливіше в житті підтвердження :” Я є! Я існую!”  Недаремно, однією з найулюбленіших ігор малюків є хованки.

Часто дитина яка відчуває себе “невидимкою” у спілкуванні з близькими не вміє будувати взаємостосунків зі свіїми однолітками, замикається в собі, почувається невпевнено, як “сіра мишка”. Інші навпаки, щоб звернути на себе увагу поводяться агресивно, з викликом, можуть лихословити. Але не поспішайте звинувачувати дитину в душевній черствості, невихованості. Часто в основі непослуху і агресивності лежить гостре бажання заявити про себе, зробити так, щоб на дитину звернули увагу, почули і побачили її.

Магічна сила спілкування.

Як же допомогти нашим дітям рости впевненими в собі, жттєрадісними, добрими, здоровими духом і тілом? Головне — це дати дитині можливість стати “видимим” для нас, відчути нашу увагу до неї, але саме таку яка дозволить малюку відчути себе любимим. Дитина повинна відчувати себе так і сьогодні і завтра, і вдома і по дорозі до школи і лягаючи спати, що за нею визнають право на увагу до себе і повагу, і що з нею рахуються як з рівним партнером.

Дуже часто за необхідну увагу батьки вважають щоденні побутові турботи, подарунки, перевірку уроків, задоволення потреб дитини. Але всого цього недостатньо. Насправді для дитини важлива увага до її особистості, до її інтересів, до його успіхів і невдач. Побути віч-на вічдля неї важливіже ніж найдорожчі подарунки. І нехай у вас не так багато часу, але дуже важливо знаходити кілька хвилин щодня, коли ви будете тільки удвох.

Це хвилини коли ви будете ділитися враженнями про прожитий день — що було добре, а що ні, що найбільше вразило, запам'яталося — безліч тем. В час тої ”задушевної” бесіди, дитина не тільки розкаже про себе, свії переживання, а і більше взнає про ваше життя, принципи, цінності. Адже це так важливо для   формування особистості дитини, це є своєрідними цеглинками для будівництва свого майбутнього життя. Очевидно, що найважливіше чого потрібно навчитися кожній людині закладається саме у спілкуванні з рідними людьми.

Щодня спілкуючись з дітьми ми не просто більше дізнаємося один про одного, ми вчимося бути самими собою, довіряти і прощати, допомагати і з повагою ставитися до почуттів іншого. Ми вчимося виокремлювати важливе і бачити красу в скороплинності подій, чути і розуміти гармонію.

 

 

 

Література:

          1.Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в

     дошкільному закладі. — К., 2002. – 407 c.

            2. Кокоткина О. Формирование личности ребенка в процессе

 ознакомления с искусством // Дошкольное воспитание.— 2004.— № 2. –

  С.14-16.

3. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі"

/ АПН України / О.Л. Кононко (наук.ред.та упоряд.). — 2-ге вид., випр. —

  К. : Світич, 2008. — 430с.

   4. Ушинський К.Д. Рідне слово. Вибрані педагогічні твори: у 2 т. – т.1.

               – С. 123-124.

doc
Додано
25 травня 2020
Переглядів
1087
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку