Старовинна сюїта. Презентація. Додатковий матеріал на самостійне опрацювання студентами на уроці з Аналізу муз. творів (мистецькі коледжі)

ЦИКЛІЧНА ФОРМАСтаровинна сюїта. Виконала Фіськова Н. Я.(ВФКМ ім. М. Д. Леонтовича)

Циклічною називається музична форма, яка :• Складається з декількох частин;• Вони самостійні по формі;• Контрастують за характером (темпом);• Поєднані єдиним музично-драматургічним задумом. Кожна частина циклу може використовуватись відокремлено. Частини виконуються з паузами або, іноді, без перерви – attacca.

НАЗВИ ЦИКЛІВ ПО КРАЇНАХ АНГЛІІЯ – lessons. ФРАНЦІЯ – ordre suiteІТАЛІЯ – balletto. НІМЕЧЧИНА - partie. Від фр. suite – послідовність. Циклічний твір, що складається з контрастних частин танцювального чи жанрового характеру. Термін (сюїта) виник в X ст. у Франції.

ПРОТОТИПИ СЮЇТИПАВАНА – ГАЛЬЯРДА Принципи поєднання цих танців: Повільний 2-дольний + швидкий 3-дольний;Контраст по темпу;Контраст по ритму;Контраст по характеру руху (плавний-швидкий крок);Єдина тональність;Другий танець варіює інтонацію першого. Мода на павану-гальярду тривала 100 років.

Павана (з ісп. pavana – павич) – танець іспанського (чи італійського) походження, урочистий, повільний. Популярний з поч. XVI ст. Кавалери виконували павану при шпазі, у плащах, пані — у парадних сукнях зі шлейфами.

Характерні риси павани: - повільний темп;- дводольний метр на 4/4 чи 2/4;- урочисто-величний характер;- двочастинна форма;переважно акордовий виклад, в який іноді додаються пасажі;музичний супровід виконується гобоями та тромбонами за підтримки барабана, що підкреслює ритм танцю. В сюїті павана зазвичай поєднувалася з гальярдою або іншими подібними танцями.

Гальярда - популярний старовинний танець (Італія) з рухами, що мали «звірячі» назви: журавлиний, «лягання корови». Під час стрибка танцюристом робився пірует з намаганням вдарити іншою ногою підвішений на коліні пензлик. Гальярда був найулюбленішим танцем Єлизавети I, яка і у похилому віці блискуче видавала складні па. То ж це ще й життєдайний танець.

Танець гальярда - з книги "Орхезографія" Туано Арбо – 1588 р. Характерні риси гальярди: 3-дольний метр (6/8, 3/8, 3/2);помірний темп;ритмічний малюнок Перші ноти гальярди дійшли до нас з 1529 р.

Клод Жервез (1540-1583). Павана та гальярда «“Si je m’en vois” («Якщо я побачу тебе»)

Класичний тип старовинної танцювальної сюїти утвердився в епоху бароко у творчості І. Фробергера (1616-1667) німецького композитора. А далі - розвинений в клавесинній музиці І. С. Баха (французькі, англійські сюїти та партити, або італійські сюїти). Танцювальна барочна сюїта складається з чотирьох обов'язкових танців: Алеманда. Куранта. Сарабанда. Жига І. Я. Фробергер

Алеманда (з фр. allemande - «німецький»). Перші згадки - XVI ст. (що не означає, що її не було раніше, звичайно). Анонім XVI ст. (Франція)

З'явившись як танець «крокового» темпу, з плавним рухом алеманда танцювалась по всій Європі. У Франції до неї додали стрибки і стали мислити її швидше. Вона часто відкривала придворні свята, супроводжуючись взаємними «bonjour» та плітками. Бали грали дуже важливу роль в той час, особливо у Франції. Це була не просто пишна розвага - там навіть державні питання вирішувалися, адже Людовик 14 любив це все неймовірно. Люди приходили поспілкуватися, потусити і домовитися про щось. Ж.-Ф. Рамо. Алеманда

Куранта - (з фр. courante – «мінливий, плинний»)

Як і алеманда, вона змінювалася протягом усього часу свого існування. Куранта з'явилася в Італії аж в XV столітті як побутовий парний танець, була швидкою, завзятою і - двочастинною. Спочатку це танець-гра, танець-пантоміма. Наприклад, перед танцем обов'язково відбувалася сценка-запрошення, де кавалер спочатку отримував відмову від дами, потім вставав на коліно і вже тут вона погоджувалася і вони разом йшли на "танцпол". Сам танець - свого роду діалог, де всі рухи (а в основному це були стрибки) відбувалися почергово вперед-назад і в сторони. В кінці - обов'язковий реверанс і поцілунок в щоку.

Поступово куранта отримала прізвисько «танець манери», а люди, які вміли її танцювати, негласно вважалися «докторами танцювальних наук». Деякий час вона грала роль урочистої ходи, що відкриває бал, але потім її замінила алеманда, а куранта стала другим по черзі танцем в сюїті. Ж.-Б. Люллі. Куранта

Сарабанда (ісп. Zarabanda) - ніяк не переводиться. З'явилася вона найімовірніше в Мексиці або Іспанії, перші згадки датуються XI ст., а в Європі вона набуває популярності приблизно з середини XVII ст. На початку вона була швидким тридольним танцем, ще більш веселим і енергійним, ніж навіть куранта. Ж.-Б. Люллі перетворив її в танець статечний, урочистий, чарівний і величний.

Всі танці сильно видозмінювалися протягом часу. Сарабанда - золотий медаліст в цьому плані. Цікаво, що з'являється вона як "танцювальна пісня, насичена еротикою" (радісний танець врожаю). Вона була швидким тридольним танцем, ще більш веселим і енергійним, ніж навіть куранта. Пустотлива, темпераментна, з барабанами і кастаньетами. Від усієї цієї пишноти збереглася хіба що тридольність. Спочатку за її виконання можна було надовго «загриміти за грати». Так, сарабанда на текст Педро де Треджо співалася в Мехіко під час траурної церемонії, за що її автора піддали суду інквізиції. З 1583р. виконання сарабанди заборонено в Іспанії. А в Англії ще ту, бадьору сарабанду танцювали досить довго - аж до 1670 років вона згадується як "швидка". Г. Санз. Іспанська сарабанда

Музика пізньої сарабанди має вже суворий, похмурий характер. Г. Ф. Гендель. Сарабанда

Жига (італ. giga, фр. gigue) - дуже швидкий, колективний, комічний (матроський) танець ірландського походження. Відповідно до думки Йоганна Маттезона, жиги мають «пристрасний, але нетривалий запал, шаленство, яке швидко згасає". Вона згадується як танець, що виконувався під акомпанемент старовинної скрипки. М. Маре. Жига

Оскільки між двома останніми танцями утворився різкий контраст, якого зазвичай уникали в барочних творах, композитори використовували «вставні» танці для його пом`якшення. Так в сюїті виникли менует, гавот, буре, пасп`е, ригодон, мюзет тощо. А перед алемандою може бути прелюдія (фантазія, симфонія тощо), написана у вільній формі. Усі танці пишуться в одній тональності. Винятки стосуються введення однойменної та інколи паралельної тональності, частіше у вставних номерах. Іноді за танцем (найчастіше сарабандою) йшла орнаментальна варіація на цей танець (Double). Приклад з Англійської сюїти ре мінор Баха:

У вставних номерах можуть йти два однойменних танці (наприклад два гавоти або два менуети), причому після другого танцю знову повторюється перший: гавот І – гавот ІІ – da Capo гавот І. Таким чином, другий танець, який писався в одноіменній тональності, утворював своєрідне тріо всередині повторів першого. Приклад: гавоти з Англійської сюїти Баха соль мінор.

Сюїта другої половини XVIII характеризується відмовою від танцювальності в чистому вигляді, наближенням до музики сонатно-симфонічного циклу, його впливом на тональний план і будову частин, використанням сонатного алегро, відсутністю певної кількості частин. А на поч. XX ст. жанр старовинної танцювальної сюїти відроджений на новій інтонаційній основі: М. Лисенко «Українська сюїта соль мінор у формі старовинних танців», М. Равель «Могила Куперена».