Стаття "Адаптативна фізична культура у навчальному закладі"

І.І.Кузьменко голова ЦК фізичного виховання та Захисту Вітчизни, викладач фізичного виховання, Харківський обласний медичний коледж.

АДАПТАТИВНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА У НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Основними питаннями, що потребують негайного вирішення, є соціалізація та інтеграція осіб з вадами зору в суспільство. Одним із перспективних шляхів вирішення цих питань є залучення інвалідів по зору до занять адаптивною фізичною культурою (АФК).

У статті розглянуто особливості розвитку (АФК) в цілому та безпосередньо у харківському обласному медичному коледжу.

Ключові слова: адаптивна фізична культура, корекційно-рухові вправи для студентів з вадами зору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні аспекти фізичної культури для інвалідів по зору висвітлювались у роботах цілої плеяди авторів (Є.С. Аветисов, Р.Н. Азарян, В.Г. Григоренко, Г.Г. Демірчоглян, Я.І. Дуткевич, Л.Ф. Касаткін та ін.).

Роботи науковців, що були підготовлені в Україні за останнє десятиріччя (А.Л. Андрасян, Н.Г. Байкіна, Л.А. Єракова, Ю.А. Картава, В.Г. Ковиліна, Р.В. Чудна, Б.Г. Шеремет та ін.) значно розширили можливості для забезпечення процесу реалізації ідеї всебічного фізичного, розумового та психічного розвитку особистості з вадами зору. Проте, узагальнюючих робіт,

присвячених проблемі розвитку фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності осіб з вадами зору в Україні, не було зроблено. У зв’язку з цим дослідження, присвячене аналізу, узагальненню та систематизації досвіду в галузі АФК осіб з вадами зору, є актуальним.

Виклад основного матеріалу. Адаптивна фізична культура – соціальний феномен, головною метою якого є соціалізація людей з обмеженими фізичними можливостями, а не тільки їх лікування з допомогою фізичних вправ і фізіотерапевтичних процедур.

Адаптивне фізичне виховання (АФВ) – новий напрям у вітчизняній системі освіти і науки, що вивчає аспекти фізичного виховання людей, що мають у результаті захворювань або травм різні стійкі порушення життєво важливих функцій організму і пов'язаних з ними обмежень фізичних можливостей.

Основна мета АФВ – формування і розвиток рухової активності, фізичних і психологічних здібностей, що забезпечують пристосовування особи до свого стану здоров'я, навколишнього середовища, суспільства і різних видів діяльності.

Характерна особливість АФВ – максимальне залучення до навчального процесу добровільних помічників і учасників: батьків або родичів студентів, викладачів, усіх бажаючих. Таке збільшення „тренерської команди” одночасно полегшує проведення заняття, робить його більш цікавим і в той самий час підвищує вимоги до викладача як до організатора [2].

Сучасне АФВ в Україні має юридичне забезпечення і входить в державну систему реабілітації людей с обмеженими можливостями. Їх права визначені Законом України «Про основи соціального захисту інвалідів».

Право на заняття фізичною культурою людей з обмеженими фізичними можливостями гарантується Законом України «Про підтримку олімпійського, параолімпійського руху і спорту вищих досягнень в Україні»: «...ст.2.1. Держава стимулює розвиток... параолімпійського руху і спорту вищих досягнень шляхом бюджетного фінансування, зміцнення матеріально - технічної бази, надання пільг по податках і кредитуванні добродійників і інших суб'єктів фізкультурно-спортивної діяльності, а також морального і матеріального заохочення спортсменів, тренерів і фахівців галузі, які забезпечують підготовку і участь спортсменів в змаганнях спорту вищих досягнень».

В нашому коледжу вчаться студенти з порушеннями зору за спеціальністю медична сестра-масажист. Тож розглядатимемо проблему з точки зору людей слабо зрячих.

Успішність процесу фізичного виховання залежить від того, наскільки незрячі повно сприймають ознаки і якості предметів, явищ, ситуацій. Задача викладача - послідовно і планомірно розвивати пізнавальну сферу студента.

Мета фізичного виховання для студентів з дефектом зору – забезпечити максимальну свободу, ефективність, економічність і безпеку рухової активності.

Завдання фізичного виховання для студентів з дефектом зору:

- розвивати здатність цілеспрямовано переміщатися в просторі;

- формувати уміння взаємодії з середовищем і предметами, які його

наповнюють, виконувати життєво необхідні результативні, економічні дії.

Специфічні завдання фізичного виховання для людей з дефектом зору:

- розвивати стійкість, статичну і динамічну рівновагу;

- сприйняття навколишнього середовища окремими сенсорними системами, а також сприйняття простору в цілому;

- вдосконалювати навики орієнтування у просторі за допомогою непошкоджених сенсорних систем;

- ліквідовувати скутість і обмеження рухів;

- розвивати здатність відчувати і оцінювати швидкість рухів, їх амплітуду, ступінь напруги і розслаблення м'язів;

- удосконалювати всі характеристики рухів;

- розширювати рухові уявлення, рухову пам'ять, об'єм рухових вмінь;

- коректувати недоліки фізичного розвитку, розвивати спритність, силу, кординацію,витривалість;

- при дефектах зору розвивати зорово-моторні реакції.

Засоби: вправи для хребта, дихальні вправи, ритмічна гімнастика, рухливі ігри, аеробіка, вправи на розслаблення, плавання, вправи для очей, боротьба, гімнастика, танці, торбол, міні-футбол[1,2,3,4]. У нашому навчальному закладі викладачі ще використовують легкий біг.

Відповідальним для викладача АФВ є вибір засобів для певного заняття та конкретного студента:

1) завданнями навчального процесу;

2) функціональними можливостями студента;

3) матеріально-технічним забезпеченням;

4) необхідними умовами безпеки.

Оскільки наші студенти з вадами зору потребують до себе підвищеної уваги викладачів, особливо викладачів фізичного виховання і для того щоб скоріш адаптувати їх у незвичайному для них середовищі, та поліпшити орієнтацію біля входу до зали встановлено метроном, який своїми звуками надає можливість сліпим студентам визначати своє місце знаходження в спортивній залі по відношенню до входу.

На першому занятті викладачі знайомлять студентів з розташуванням метронома, тренажерів або стаціонарного спортивного обладнання в спортивній залі. Тренажери в нашому коледжу адаптовані до потреб сліпих і розміщені у безпечному місці. На початку навчального року студенти вчаться виконують вправи у русі у вигляді ходьби в середньому або повільному темпі, залежно від самопочуття тих, що займаються.

Після ходьби обов’язково викладачі учать студентів пальпаторно рахувати пульс за командою. Частота серцевих скорочень після ходьби на перших етапах заняття не повинна перевищувати 140-150 скорочень за 1 хвилину, перед початком наступного завдання пульс не повинен перевищувати рівень 110-120 скорочень. Для подальшого заняття студентів вчить рахувати кількість подоланих кіл, що легко зробити за наявності джерела звуків (метронома) біля входу до зали. Далі студенти вчаться бігати. Біг у середньому темпі надає можливість розвивати витривалість та аеробні можливості сліпих учнів за допомогою рівномірного та перемінного методів, а біг у повільному темпі є дієвим засобом оздоровчих занять та відновлення для студентів з вадами здоров’я.

Використання бігових вправ сприяє психологічній підготовці, впевненості у своїх силах, рішучості сліпих студентів які раніше самостійно не виконували бігові вправи.

Ефективним засобом для розвитку координаційних можливостей і витривалості є вправи зі скакалкою. До виконання стрибків зі скакалкою та виконання вправ силового спрямування залучали тільки студентів, яким офтальмологом не були заборонені ці вправи. Практика показала, що за сім місяців сліпі студенти успішно опанували цю вправу і виконували 70 ± 12 стрибків за одну хвилину. Хоча ці показники поступаються результатам звичайних студентів, але ця різниця обумовлена загальною перевагою у фізичній підготовленості здорових дітей, їх рівнем наявних вмінь та навичок.

С задоволенням студенти виконують вправи на гнучкість, вправи у парах, вправи на координацію.

Лікарсько-педагогічний контроль – це система медичних і педагогічних спостережень, які забезпечують ефективне використання засобів і методів фізичного виховання, підвищення рівня здоров'я і вдосконалення фізичного розвитку і йому відводиться ще більше значення, ніж у роботі зі здоровими.

У нашому випадку більш значимий оперативний контроль який визначає:

- під час навантаження – температуру тіла, ЧСС і частоту дихання, їх співвідношення, легеневу вентиляцію;

Дуже важлива профілактика травм і підвищення безпеки на заняттях:

- правильне комплектування груп;

 - науково обґрунтоване планування і контроль навчального процесу;

- дотримання усіх дидактичних принципів;

- дотримання методичних рекомендацій;

 - виконання вимог лікарсько-педагогічного контролю;

- контроль стану місця занять, м'якого покриття, інвентарю;

- дотримання правил гігієни;

- дотримання режиму: регулярність і своєчасність занять, відпочинку і харчування;

- корекція спортивних правил, які, ймовірно, можуть призвести до травм;

- розробка і дотримання правил використання, прибирання і збереження спортивного устаткування, інвентарю і захисних обладнань;

- на перших заняттях рекомендується навчити студентів правилам безпеки і методам самострахування (наприклад, вмінню правильно падати);

- із місцем проведення занять знайомляться завчасно до початку заняття для вирішення питання про степінь безпеки учнів на занятті;

- кількість студентів групі повинна бути оптимальною;

- заборонено проводити заняття у відсутність викладача;

- перед початком кожного заняття перевіряють стан інвентарю, устаткування, екіпіровку студентів.

- дотримуються відповідності одягу вимогам завдань, які виконуються на занятті, і зовнішнім умовам.

- на початку заняття студентам обов'язково повідомляють правила і методи безпеки, страховки, попереджувальні сигнали;

- обов'язкова дисципліна студентів

- розминка обов'язкова і включає загальну і спеціальну частини [2].

Висновки. Розроблені методики підтверджують ефективність розвитку фізичних якостей як фактора, що дозволяє значно оптимізувати навчальний процес з фізичної культури студентами з вадами зору та поліпшити їх здоров’я та фізичний стан.

Рекомендації щодо удосконалення організації занять:

- познайомте студентів один з одним і проінструктуйте їх;

 - важливо, щоб цілі і задачі привертали підлітків до занять або тренувань;

 - тримайте студентів в курсі змін в розкладі занять або в їх змісті;

 - якомога частіше тактільно показуйте використання рухових вмінь на практиці, пояснюйте положення окремих частин тіла у вправі;

- викладачу потрібно завжди бути готовим до зміни способу комунікації: від словесного опису перейти до наочної демонстрації, і навпаки (можуть використовуватися обігравання ситуацій, частину заняття завжди присвячуйте колективним діям);

Література

1. Бріскін Ю. А. Спорт інвалідів: [підручник] / Ю. А.Бріскін. – К. : Олімпійська література, 2006. – С. 5-124.

2. Деделюк Н.А.Теорія і методика адаптивної фізичної культури : навч.-метод.посібник для студентів / Н. А. Деделюк. – Луцьк : Вежа-Друк, 2014. – 68 с.

3. Кудрявцева О. П. Пионерская организация в школе слепых / О. П. Кудрявцева, А. А. Кустова, К. А. Фадеева // Тифлопедагогика: сборник докладов / под ред. Б. И. Коваленко. – М.: Из-во АПН РСФСР, 1956. – С. 137-156.

4. Моргулис И. С. Значение сенсорних компонентов в двигательной ориентировке слипово ребенка / И. С. Моргулис // Специальная школа. – 1964. – № 3. – С. 83-88.