Стаття для психологів та батьків " Дитячий аутизм. Робота психолога з дітьми з розладами аутистичного спектру"

Дитячий аутизм. Робота психолога з дітьми з розладами аутистичного спектру

Останнім часом спостерігається тривожна тенденція до збільшення кількості дітей із поведінковими відхиленнями , зокрема з РАС. Розповсюдженість аутистичних розладів розвитку становить, за різними даними від 6-17 до 57 на 10 000 дитячого населення і кожного року ця цифра зростає. Тому організація повної та своєчасної (у ранньому віці) допомоги таким дітям та їх родинам є дуже нагальною проблемою і важливу роль у її вирішенні відіграє комплексний психолого-педагогічний супровід.

Аутизм- аномальна форму психічного розвитку дитини, яка характеризується порушенням контакту з оточуючими, замкнутістю, холодністю емоцій, відсутністю потреби у спілкуванні, стереотипністю діяльності. Аутизм можуть супроводжувати розумова відсталість, проблеми з концентрацією уваги, чуттєва над/недовразливість, а також знижена мотивація до взаємодії.

Виділяють різні причини дитячого аутизму. Деякі вчені пов’язують дане захворювання зі спадковістю, але багато хто дотримується точки зору, що справжні причини полягають у тому, що мати перенесла під час вагітності якусь інфекційну хворобу, наприклад, кір або краснуху. Серед інших чинників виділяють гормональні порушення, погані екологічні умови і радіацію, але найчастіше – це поєднання кількох факторів.

Симптоми дитячого аутизму можна розпізнати приблизно з 3-х місяців, але остаточний діагноз установлюється лише лікарем зазвичай у 2.5 – 3 роки. До досягнення цього віку можна помітити ранні симптоми:

•                 малюк не посміхається;
•                 складно встановити зоровий контакт;
•                 не реагує на оточуючих;
•                 поганий сон.

З часом, батьки можуть виявити наступні симптоми:

•                 монотонні, стереотипні дії і рухи;
•                 проблеми з мовленням;
•                 якщо заговорив, то словниковий запас обмежується окремими словами, які не зв’язує у речення;
•                 часто спостерігаються ехолалії;
•                 замкнутість, відсутність інтересу до оточуючих;
•                 дитина не прагне імітувати дії дорослих, не демонструє їм результати своєї діяльності;
•                 не розвинене абстрактне мислення;
•                 діти дратуються від фізичних контактів;
•                 не реагують на звернену мову;
•                 не переносять змін і різкого закінчення справи;
•                 іноді хворобливо прив’язані до певних предметів;
•                 гостро реагують на деякі звуки;
•                 не відчувають і не розуміють небезпеки.

Існують різні форми аутизму у дітей.

 Легка форма носить назву синдром Аспергера. При даному синдромі дитина не страждає від проблем зі словниковим запасом, але виникають складнощі при спілкуванні, так як вона не може виражати своїх емоцій  і не розуміє емоцій інших людей.

Найбільш важка форма аутизму – синдром Ретта. Розвивається зазвичай у дитини до року, характеризується його зворотнім розвитком: спочатку дитина чомусь навчається, потім малюк розучується це робити.

Атиповий аутизм розвивається у дітей старшого віку, характеризується відсутністю одного або двох основних критеріїв, за якими ставиться діагноз аутизму(якісні порушення реципрокної соціальної взаємодії, якісні порушення спілкування, обмежені, повторювані, стереотипні поведінка та інтереси).

Дезінтегрований розлад – коли у дітей старших 2-х років спостерігається поступове занурення у себе з погіршенням (аж до повної втрати) мови, інтелектуальних і комунікативних здібностей.

Розрізняють такі ступені важкості аутизму:

•                 1 ступінь – легкий. Діти можуть спілкуватися, але в незвичній обстановці легко губляться. Рухи незграбні і повільні, мова анімічна.
•                 2 ступінь. Діти не створюють враження замкнутих в собі. Вони багато розмовляють, але при цьому ні до кого не звертаються, особливо люблять розповідати про сферу своїх інтересів, яку вивчили досконально.
•                 3 ступінь. У звичній обстановці дитина веде себе спокійно, але при відвідуванні нових місць у неї трапляється напад паніки або самоагресії. Часто порушене мовлення.
•                 4 ступінь – найважчий. Діти не реагують на звернення, не дивляться в очі, практично не розмовляють. Якщо їм комфортно, вони сидять годинами, дивлячись перед собою. Дискомфорт у таких дітей проявляється криком і плачем.
•                  

Аутизм часто супроводжується низкою інших розладів, таких як:

•                 синдром дефіциту уваги та гіперактивність;
•                 епілепсія;
•                 спалахи безпідставної агресії та психози;
•                 слабкий імунітет;
•                 порушення сну.

В Україні діагноз встановлює психіатр разом з комісією у складі невролога, педіатра, психолога, логопеда на підставі спеціальних досліджень, до яких належить:

•     опитувальники – Оціночна шкала дитячого аутизму, шкала спостереження для діагностики аутизму, шкала оцінки неадекватної поведінки тощо, які вкажуть на імовірність розладу;
•     УЗД і ЕЕГ для виявлення мозкових дисфункцій;
•     огляд і висновок вузькопрофільних спеціалістів – невролога, генетика, логопеда, психолога і т.д.

Лікування аутизму – корекція. Корекційно-розвивальна робота з аутичною дитиною повинна базуватись на діагностиці, за допомогою якої досліджують особливості її цілісного розвитку та першочергові потреби. Головними ознаками організованої корекційно-розвивальної роботи з нею повинні бути системність, інтенсивність і послідовність.

До основних напрямків роботи дитячого психолога з аутичними дітьми належать такі:

•                 консультування батьків дитини;
•                 психодіагностика дитячо-батьківських відносин;
•                 психодіагностика дитини;
•                 індивідуальні та групові корекційно-розвивальні заняття з дитиною;
•                 проведення семінарів та тренінгів для батьків.

Психолог проводить тестування, яке дає змогу з’ясувати стан розвитку різних сторін психіки і насамперед – виокремити якісні показники, що характеризують різні сфери розвитку дитини:

1.              Соціально-емоційна сфера: інтерес до людей, контакт очима, указівний жест, наслідування емоцій, ігрова діяльність, емоційна реакція на факт обстеження та під час виконання завдань, реакція на схвалення, реакція на невдачі.
2.              Діяльність дитини: наявність і стійкість інтересу до завдань, розуміння інструкції, самостійність виконання завдання, характер діяльності, темп і динаміка діяльності, працездатність, приймання допомоги.
3.              Пізнавальна сфера і психомоторна функція дитини: особливості уваги, сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, стан тонусу, загальної та дрібної моторики, зорово-моторної координації, пластичність, тактильний контакт.

Системна допомога дітям з аутизмом повинна розпочинатися  з цілеспрямованої та послідовної роботи в напрямі нормалізації базових структур і створення підґрунтя для їх ефективного подальшого розвитку.

Напрямки корекційно – розвивальних занять з аутичною дитиною:

1.              Ігрова діяльність:

•                 формувати цілеспрямовану активність дитини;
•                 виховувати у дітей інтерес до виконання предметно-ігрових дій за наслідуванням дорослого;
•                 формувати у дитини мотивацію до взаємодії під час гри;
•                 ігри за правилами;
•                 сюжетно-рольові ігри.

2.              Емоційно – вольова сфера:

•                 вчити дитину виокремлювати себе (відчувати власне тіло);
•                 допуск іншої людини у свій простір;
•                 становлення соціальної взаємодії;
•                 формувати здатність конструктивно впливати на навколишнє середовище;
•                 формувати здатність до соціальної поведінки (вміння керувати своїми діями та поведінкою).

3.              Розвиток психічних процесів:

•                 розвивати довільну увагу, вміння зосереджуватись;
•                 розвивати довільну пам’ять, формувати емоційну, образну, словесно-логічну;
•                 удосконалювати наочно-дійове, наочно-образне, логічне мислення. Формувати, вдосконалювати мисленнєві операції: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація;
•                 за допомогою різних видів продуктивної діяльності (конструювання, ліплення, малювання, слухання казок і оповідань) розвивати відтворювальну і творчу уяву;
•                 формувати сприймання простору, часу, руху. Розвивати зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове та смакове відчуття.

4.              Сенсорно-пізнавальний розвиток:

•     розвиток зорового та слухового сприймання, формування предметної діяльності;
•     формувати зорове та слухове зосередження;
•     розвивати знання про предмети, властивості предметів;
•     заохочувати прояв інтересу до навколишніх предметів  і простих дій;
•     розвивати знання про зв’язки між предметами, послідовність, причину, наслідок дій;
•     розвивати координацію рук та очей, візуальне сприймання;
•     коригувати нав’язливі рухи рук.

5.              Розвиток соціально-побутових навичок:

•     формувати і розвивати навички самообслуговування (спочатку спільні дії дитини і дорослого, потім часткова допомога дією, потім дитина виконує дію під контролем дорослого, потім виконання дії самостійно);
•     розвивати самостійність у побутових ситуаціях;
•     розвивати вміння регулярно виконувати навички самообслуговування.

6.              Розвиток моторики дитини, формування рухових навичок:

•     розвиток та вдосконалення загальної та дрібної моторики дитини;
•     формування елементарних графомоторних навичок;
•     коригувати рухи, що виконують роль аутостимуляції;
•     розвивати тактильні відчуття та рухову активність.

7.              Мовлення дитини:

•     розвивати вміння дитини звертати увагу на звернену мову дорослого, наслідувати дії та вербальні спроби;
•     заохочувати дитину встановлювати контакт з дорослим;
•     формувати здатність до зорового контакту під час спілкування;
•     розвивати передумови спільної діяльності (налагодження емоційного контакту);
•     заохочувати дитину використовувати жести для привернення уваги до себе, своїх потреб.

8.              Дитина в соціумі:

•                 розвивати здатність до пізнання навколишнього світу та елементарне усвідомлення себе в ньому;
•                 формувати вміння розрізняти  й адекватно реагувати на міміку і слова дорослого та їх емоційне забарвлення;
•                 формувати вміння орієнтуватися в тілобудові людини;
•                 коригувати підвищену реакцію дитини на слухові подразники.

Спеціалісти, які починають працювати з аутичною дитиною, зустрічаються з безліччю труднощів. По-перше, з такою дитиною нелегко знайти контакт; по-друге, у випадку аутизму традиційні корекційні прийоми не завжди є ефективними. Можна стверджувати, що робота з аутичною дитиною потребує особливого підходу. Кількість годин та обсяг навантаження визначається в залежності від індивідуальних психофізичних можливостей дитини, навчальні заняття повинні складатися з певної кількості завдань, спрямованих на відпрацювання тих чи інших навичок. Матеріал до завдань підбирається залежно від етапу формування навички. Велику увагу слід приділяти корекції проблем поведінки.

Початкова робота з аутичною дитиною повинна спиратися на такі засади:

•     на етапі встановлення контакту з дитиною не рекомендується зосереджуватися на проведенні конкретних ігор, вправ, будьте більш чутливими до реакції дитини, дійте залежно від ситуації, зважайте на її бажання та настрій. Часто дитина пропонує ту форму можливої взаємодії, яка на цей момент є для неї найбільш комфортною;
•     все, що відбувається на занятті, повинно супроводжуватись емоційним коментарем, під час якого дорослий проговорює всі дії та ситуації;
•     хваліть дитину за співпрацю і увагу, навіть якщо завдання їй не вдалося;
•     будьте гнучкими та зберігайте спокій.

Перший етап роботи з аутичною дитиною – індивідуальні заняття. Головними завданнями на цьому етапі є:

•                 налагодження взаємодії;
•                 корекція поведінки;
•                 стимулювання пізнавальних процесів;
•                 розвиток комунікативних навичок;
•                 розвиток творчих здібностей дитини;
•                 підтримка прагнення до самостійної продуктивної діяльності.

Другий етап – заняття в підгрупі. Починаючи з цього етапу в освітній процес включаються однолітки дитини, здатні продемонструвати більш зрілі форми ігрової діяльності, які мають гарні комунікативні навики і виражені емпатійні здібності. Тут головне завдання-досягнення безконфліктного співіснування з однолітками і зацікавленого ( хоча б у формі спостереження) ставлення.

Третій етап – заняття в групі. Основний і найдовший процес, який об’єднує дітей з різними станами і соціальними поведінковими девіаціями. Основне завдання на цьому етапі-здійснення переходу від одиночної наочної гри у присутності інших дітей до гри разом з ними. Відсутність мови або мінімальна мовна активність дітей з важкими розладами, як показує практика, не є перешкодою, яку не можна здолати.

Четвертий етап – заняття у відкритому соціальному середовищі. Вони інколи проводяться паралельно із заняттями 3-го етапу і включають відвідання театрів, музеїв, екскурсії по місту туристичні походи. Основна мета даного етапу-закріплення навиків самостійної взаємодії з навколишнім світом.

З кожною аутичною дитиною потрібно займатися систематично і послідовно як спеціалістам так і батькам. Дотримуйтесь розпорядку дня і багаторазово повторюйте вивчені навички. Це має бути копітка щоденна робота. Неможливо передбачити, наскільки ефективними будуть вжиті заходи, але своєчасний початок корекції та активна участь батьків  відіграють дуже важливу роль у розвитку дитини.