Стаття "Формування комунікативної компетенції у дітей з порушеннями мовлення"

ДОНЕЦЬКА ОБЛРАДА

Маріупольська ЗСШІ  І-ІІ ступенів №11

 

 

 

 

 

 

 

   Формування коммунікативной компетентності

у детей з порушеннями мовлення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                             Підготувала:

                                                                             вчитель-логопед вищої категорії

                                                                             Загуменна Олена Миколаївна

 

 

 

  У руслі останніх концепцій загальної освіти особливого значення набуває розвиток у дітей навичок позитивної взаємодії з навколишньою дійсністю як запорука їхнього благополучного розвитку. Саме мовленнєве спілкування - одне з основних умов розвитку дитини, найважливіший фактор формування його особистості, нарешті, провідний вид людської діяльності, спрямований на пізнання та оцінку самого себе за посередництвом інших людей (Л.С.Виготський, А.В. Запорожець,С.Л. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв та ін.)

Як відомо, головними комунікативними якостями мови прийнято вважати правильність, чистоту, точність, логічність, виразність і доречність. Тому мовне спілкування - сукупність мовної та комунікативної складових, де під мовним компонентом розуміється володіння всіма сторонами рідної мови: його звуковий, лексичної, граматичними системами.

      Дитина постійно опановує мову, розвиваючись у соціальному по своїй природі і багатопланової за своїм характером спільної діяльності з дорослими і однолітками. Однак не у всіх процес оволодіння мовою відбувається однаково. У ряді випадків він може бути уповільненим, і тоді у дітей відзначаються різні відхилення, що порушують нормальний хід мовленнєвого розвитку.

Порушення мови різноманітні. Вони мають різну вираженість і залежать від причини і структури дефекту. Мовленнєві порушення іноді характеризуються складним симптомокомплексом і в ряді випадку невисокою ефективністю корекції. Мовленнєві порушення обмежують комунікативні можливості дитини, спотворюють формування особистості, ускладнюють соціальну адаптацію.

    Труднощі спілкування дошкільнят, а в майбутньому і школярів, які страждають порушеннями мови, з однолітками і дорослими нерідко стають причиною затримки їх особистісного розвитку, низького статусу в класному колективі, дезадаптації, тривожності, переживань, пов'язаних з нереалізованою потребою вільного мовленнєвого спілкування, труднощів при побудові комунікативного взаємодії, перешкоджають повноцінному функціонуванню особистості.

    Допомогти дитині максимально реалізувати потенційні можливості і скорегувати мають недоліки можна тільки в процесі інтенсивної систематичної і послідовної логопедичної роботи.

    Одним з основних напрямків корекційно-освітньої роботи має стати формування комунікативної компетентності. Комунікативна компетентність - це знання про способи орієнтації в різних ситуаціях, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, що дозволяють реалізувати свій задум у взаємодії суб'єктів спілкування в різних комунікативних ситуаціях. Тобто, для того, щоб виховати соціально адаптовану особистість, у дитини повинна бути сформована мовленнєваа компетентність.

    Одним з основних напрямків корекційно-освітньої роботи має стати формування комунікативної компетентності. Комунікативна компетентність - це знання про способи орієнтації в різних ситуаціях, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, що дозволяють реалізувати свій задум у взаємодії суб'єктів спілкування в різних комунікативних ситуаціях. Тобто, для того, щоб виховати соціально адаптовану особистість, у дитини повинна бути сформована мовленнєва компетентність.

Мовленнєва компетентність визначає готовність і здатність особистості адекватно і ситуативно вживати мова в конкретних ситуаціях повсякденності (висловлювати свої думки, бажання, наміри. Прохання і інш.), використовуючи як вербальні, в тому числі інтонаційні способи виразності, так і невербальні (міміка, жести, рухи). Тобто, мовленнєва компетентність - це вміння самостійно, послідовно, логічно, граматично правильно і виразно складати зв'язні висловлювання.

Триєдиного метою сучасної лінгводидактики є виховання особистості, яка адекватно, свободо і творчо користується мовою в різних ситуаціях з метою реалізації власне мовленнєвих завдань.

   З яких структурних напрямків складається процес формування компетентної мови дітей?

1. Структурний напрям:

- формування звукової культури мовлення;

- розвиток словника;

- формування граматичної будови мови.

2. Функціональний (комунікативне) напрямок:

- розвиток діалогічного мовлення;

- розвиток монологічного мовлення;

- розвиток якості зв'язкового висловлювання.

3. Когнітивний (пізнавальний) напрямок:

- розвиток мовленнєвої інтуїції;

- елементарне усвідомлення мови і мовлення;

- вербалізація інтелектуальних дій.

Під впливом корекційно-розвиваючої роботи вчителя логопеда повинні бути сформовані основні критерії мовленнєвої соціальізації дитини. 

   

 

    На вербальному рівні:

 - структурно оформлене висловлювання;

- логічно послідовний виклад;

- вміння пов'язувати окремі пропозиції і частини висловлювання;

- граматично правильна побудова простих і складних речень;

- використання різних частин мови, засобів лексичної виразності;

- оптимальний темп, емоційне оповідання.

    На рівні соціальних контактів:

    - словесне вираження власного переживання, настрої, почуттів;

    - прагнення розповісти про свої враження;

    - прагнення до узгоджених дій з партнером, врахування позиції, емоційного

      стану слухача;

    - доброзичлива морально оціночна аргументація відносин до оточуючих,

      виражена в слові.

   Одним з етапів для вирішення поставлених завдань є автоматизація вироблених умінь і навичок на спеціальних заняттях і в умовах вільної діяльності. Досягнення цієї мети можливо через постановку ряду завдань і розробку корекційного впливу, які формують навик переносу моделей соціальної поведінки та взаємодії з навчальної діяльності в практику реального спілкування і соціально прийнятні форми поведінки.

    Щоб зробити вироблені на попередніх етапах корекційного впливу навички довільними, можна використовувати в сюжетно-рольових і дидактичних іграх метод створення проблемних ситуацій. Вирішуючи смислові завдання, дитина не тільки виявляє наявний у нього емоційний досвід, а й розвиває його, опиняючись перед необхідністю усвідомлення його особистісного сенсу, власних мотивів і установок. Потрапляючи в проблемні ситуації, дитині необхідно самостійно організувати свою поведінку, враховуючи інтереси і емоційний стан однолітків, застосовувати адекватне правило і проявляти вольові зусилля.

    В процесі корекційно-педагогічної роботи можна використовувати такі типи комунікативних вправ:

       - парні вправи, що сприяють «відкритості» по відношенню до партнера,

        тобто здатності відчувати, розуміти і приймати його;

       - групові вправи, що дають навички взаємодії в колективі через

       організацію спільної діяльності.

    У процесі корекційно-педагогічної роботи можна використовувати вправи для вдосконалення невербальних способів спілкування. Вправи «Я - не я», «Виліпити скульптуру», «Несподіваний гість», «Безмовна розмова», «Не озвучена бесіда», «Говорящі руки» дозволять підійти до осмислення найрізноманітніших зв'язків і відносин в навколишньому світі. Вони розвивають уяву, здатність діяти в різних вигаданих і реальних життєвих ситуаціях, ефективних взаємодіях з людьми.

    Поведінка людини в ситуаціях, які здаються однаковими, буває досить різноманітним, має безліч нюансів. На одні й ті ж питання людина відповідає по-різному, в залежності від того, де і як ці питання йому задаються. У зв'язку з цим необхідно практикуватися в розмовних навичках в різних ситуаціях спілкування. Так з учнями початкових класів можна використовувати в роботі різноманітні вправи «Тренінгу навичок конструктивної взаємодії з співрозмовником». Завдання вправ: розвивати комунікативні здібності; освоїти форму і техніку спілкування на уроках, контролювати і управляти своїм станом і промовою в процесі взаємодії зі співрозмовником. Вони можуть проводитися як на початку уроку - з метою налаштування - так і в кінці - з метою інтеграції набутого досвіду. Мета тренінгів: усунення перешкод для спілкування, розвиток кращого розуміння себе та інших, зняття психічної напруги, вироблення позитивних рис характеру.

    Театротерапії і казкотерапія - один з елементів методів артпедагогіки, які використовуються вчителями-логопедами як зі старшими дошкільнятами, так і з учнями початкових класів. Вони допомагають вирішувати основну проблему дітей з порушеннями мовлення - соціалізація або соціальна адаптація та реабілітація даної категорії дітей.

    Можна виділити наступні корекційні функції казки:

   Функція дзеркала - зміст казки стає тим дзеркалом, яке відображає внутрішній світ людини, полегшуючи тим самим ідентифікацію з ним.

  Функція моделі - казки відображають різні конфліктні ситуації, пропонують можливі способи їх вирішення або вказують на наслідки окремих спроб вирішення конфліктів.

  Функція опосередкування - казка виступає в якості посередника між дитиною і дорослим.

   Функція зберігання досвіду - після закінчення корекційної роботи казки продовжують діяти і в повсякденному житті людини.

   Функція повернення на більш ранні етапи індивідуального розвитку - казка допомагає повернутися дитині до колишньої радісною безпосередності. Вона викликає здивування і подив, відкриваючи дорогу в світ фантазії, образного мислення.

   Функція альтернативної концепції - казка звучить не в загальноприйнятому, заздалегідь заданому сенсі, а пропонує альтернативну концепт, яку можна або прийняти, або не прийняти.

   Функція зміни позиції казки викликають у дитини або дорослого нове переживання. У його свідомості відбувається зміна сприйняття тієї чи іншої ситуації і, як наслідок, зміна позиції.

    Вчителі-логопеди можуть використовувати в своїй роботі прийоми казкотерапії, такі як програвання епізодів казки, обговорення поведінки і мотивів дій персонажів, складання казок, переписування і дописування казок. Дані прийоми дозволяють здійснювати процес утворення зв'язків між казковими подіями та поведінкою в реальному житті, процес активізації ресурсів, потенціалу особистості, зняття емоціональної напруги, зміни життєвої позиції і поведінки людини в процесі спілкування з іншими людьми.

  Театротерапії - спосіб, що дозволяє розкрити свої творчі здібності і придбати необхідні в житті навички майстерності, ораторського мистецтва і роботи в колективі. Завдання вправ, ігор і етюдів по театротерапії полягає в тому, щоб гармонізувати відношення дитини з навколишнім світом, оволодіти навичками спілкування і колективної творчості, розвивати сферу почуттів, співучасті, співпереживання, активізувати розумові процеси і пізнавальний інтерес. Тут можна використовувати різноманітні прийоми, які спонукають дитину до вербальної і невербальної комунікації в сприятливій атмосфері взаємного розуміння і довіри.

    Таким чином, створюючи предметно-просторове середовище психолого-педагогічного та логопедичного супроводу, сприяючи максимально повноцінному розкриттю загальних і мовленнєвих можливостей, сприяючи успішній соціалізації через розбудову комунікативних умінь і навичок, ми виховуємо гармонійно розвинену особистість нашого суспільства.

Список використаної літератури:

Бородич А.М. Методика розвитку мовлення дітей. М., 1974

Ельконін Д.Б. Психологічний розвиток в дитячих віках. М .. 1997

Лурія А.Р. Мова і свідомість / Под ред. Е.Д.Хомской, Ростов н / Д., 1998..

Сластенін В.А. Педагогіка: інноваційна діяльність. М. 1997.

ПодимоваЛ.С., Веневцев С.І. Використання рухових дій при навчанні грамоті учнів начальних класів допоміжною школи. Красноярськ, 1996..

Жукова Н.С. Подолання недорозвинення мови в дітей. М., 1994.

Венгер Л. Як прискорити процес розуміння казки.