Стаття "Формування комунікативної компетентності сучасних підлітків у процесі тренінгових занять"

Про матеріал
У статті здійснено теоретичний аналіз засад формування комунікативної компетенції особистості підліткового віку; подано визначення поняття «компетенція» та «компетентність»; схарактеризовано специфіку складових комунікативної компетенції та їх формування у підлітків в межах соціально-психологічного тренінгу. Ключові слова: комунікативна компетентність, спілкування, підлітковий вік, соціально-психологічний тренінг...
Перегляд файлу

А. С. Сидорова 

 

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ

У ПРОЦЕСІ ТРЕНІНГОВИХ ЗАНЯТЬ

 

У сучасному світі технічного прогресу надшвидкими темпами розвиваються засоби масової інформації та комунікації, комп’ютерні технології, змінюються способи задоволення інформаційних потреб людини, форми проведення дозвілля. Як наслідок, все менше часу людина приділяє міжособистісному спілкуванню віч-на-віч. Особливо це стосується дітей підліткового віку, які значну частину життя проводять за іграми в мобільних телефонах, ігрових приставках, комп’ютерах. Така ситуація негативно позначається, як свідчать дані медичних досліджень, на здоров’ї дітей, а також стає загрозою для формування умінь підлітків успішно діяти у соціальних ситуаціях, які передбачають згоду, дружні стосунки, спільну діяльність. Почуваючись комфортно у віртуальному світі, діти у реальному житті часто переживають почуття тривожності, невпевненості, самотності [3].

Дослідженню проблеми розвитку комунікативної компетенції у підлітковому віці приділяли увагу у своїх наукових роботах такі вчені як: Г. Андреєва, Л. Петровська, Є. Руденський, О. Лєонтьєв, В. Кан-Калик та ін. Розвитку та формуванню комунікативної компетенції у підлітковому віці присвячено наукові доробки Г. Артем'євої, Б. Ананьєва, Б. Ломова, Г. Уіддоусон, С. Знам'янської, С. Єнікеєва, І.  Кравченко, І. Кузьменко та ін. Особливості спілкування учнів у процесі виховання особистості розглядають у своїх працях А. Мудрик, О. Скрябіна та ін. Форми, методи, прийоми формування комунікативних вмінь та навичок представлені у науково-методичних дослідженнях, авторами яких є А. Гольдштейн, Т. Гончаренко, Д. Джонсон, В. Хомик, К. Фопель та ін. У цих працях особлива увага звертається на інтерактивні ігри, вправи, тренінгові заняття, які, за твердженнями дослідників, є найбільш ефективними у процесі формування комунікативних вмінь та навичок особистості. Науковими дослідженнями Л. Божович, Л. Виготського, Т. Драгунової, І. Дубровіної, Д. Ельконіна, В. Мухіної, Д. Фельдштейна, Е. Еріксона та ін. доведено, що сенситивним періодом для формування комунікативної компетентності є молодший підлітковий вік, для якого притаманні посилення потреб у спілкуванні, розширення соціальних контактів, прагнення до самоствердження, активна участь у житті суспільства.

Мета нашої статті – проаналізувати можливості формування комунікативної компетентності підлітків у процесі організації і проведення спеціальних тренінгових занять.

У вивченні досліджуваної проблеми вихідним є поняття „компетентність”, під якою розумітимемо сукупність знань, умінь, навичок і соціального досвіду особистості, що забезпечують її здатність та готовність до вирішення життєвих проблем.

У педагогічній науці єдиного підходу до визначення поняття „компетентність“ ще не вироблено. Розглянувши дефініції основних понять „компетенція“ та „компетентність“, автори Покась Л. та Мотовиляк О.  дотримуються думки, що ці ключові поняття не є синонімами, хоча за значенням близькі. „Компетенція“ – це добра обізнаність із чим-небудь. „Компетентність“ – це здатність людини адекватно діяти, ефективно розв’язувати актуальні проблеми в різних сферах життєдіяльності, проявляти знання і вміння у певних практичних ситуаціях [4].

Попри всю різноманітність понятійних визначень, більшість науковців виділяють суттєві ознаки компетентності: 1) базується на знаннях, досвіді, системі цінностей особистості, набутих і розвинутих, завдяки навчанню; 2) дозволяє адекватно діяти у життєвих ситуаціях, ефективно розв’язувати проблеми, що виникають у реальному житті; 3) включає в себе здатність мобілізувати наявні знання, приймати обґрунтовані рішення та відповідати за результати власних дій [4].

У структурі комунікативної компетентності дослідники виокремлюють такі компоненти: когнітивний (наявність знань про норми і правила спілкування, стилі, вербальні та невербальні засоби комунікації, усвідомлення необхідності їх використання, знання про комунікативні якості та їхню роль у спілкуванні); емоційно-ціннісний (визначає гуманістичну спрямованість на спілкування, емоційно-позитивне ставлення до співрозмовника, готовність до встановлення з ним емоційного контакту, чуйності (емпатії); поведінковий (наявність та реалізація комунікативних умінь, що забезпечують успішність спілкування).

Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності: орієнтованість у різноманітних ситуаціях спілкування, яка заснована на знаннях і життєвому досвіді індивіда; спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших при постійній видозміні психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального середовища; адекватна орієнтація людини в самій собі, власному психологічному потенціалі, потенціалі партнера, у ситуації; готовність і уміння будувати контакт з людьми; внутрішні засоби регуляції комунікативних дій; знання, уміння і навички конструктивного спілкування; внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії [1].

Таким чином, комунікативна компетентність постає як структурний феномен, складовими якої виступають цінності, мотиви, установки, соціально-психологічні стереотипи, знання, уміння й навички особистості.

На основі аналізу й узагальнення психолого-педагогічної літератури психологами Л. Божовичем, Т. Драгуновим, А. Липкіним та ін. визначено сутність комунікативної компетентності підлітків як інтегративної якості особистості, що охоплює сукупність індивідуально-психічних особливостей, комунікативних знань, умінь та навичок, набутих у процесі виховного впливу, і забезпечує здатність та готовність особистості встановлювати й підтримувати комунікативні контакти з іншими людьми. При цьому здатність розглядається як властивість особистості, що включає комунікативні здібності, знання, навички й уміння їх використовувати в ситуації спілкування, а готовність – як психічний стан, в якому виявляється гуманістична спрямованість особистості на партнера та ситуацію спілкування, що знаходить відображення в потребах, почуттях, вольових та інтелектуальних якостях [1].

Існує дуже багато підходів до визначення структури компетентності особистості. Відзначаючи, що компетентність є складним утворенням, інтегрованим результатом навчання, більшість дослідників виділяють наступні види компетентностей: 1. Соціальні компетентності, що пов'язані з оточенням, життям суспільства, соціальною діяльністю особистості. 2. Мотиваційні компетентності, що пов'язані з внутрішньою мотивацією, інтересами, індивідуальним вибором особистості. 3. Функціональні компетентності, що пов'язані з умінням оперувати науковими знаннями, фактичним матеріалом [2].

У контексті вивчення проблеми формування комунікативної компетенції підлітків встановлено, що цей віковий період є дуже важливим для розвитку комунікативної компетенції особистості. Саме у цьому віці відбуваються значні зміни у всіх сферах, що забезпечують формування комунікативних здібностей. Значно розширюється практика спілкування, до того-ж побудова нових міжособистісних стосунків стає предметом власної активності підлітка. Це допомагає йому відпрацьовувати комунікативні навички та уміння [1].

Старшокласники значну частину часу проводять у спілкуванні з однолітками. Відомий психолог Л. Божович відзначає, що якщо в молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей є спільна діяльність, то в підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси визначаються в основному можливістю широкого спілкування з однолітками. Підліток у спілкуванні набуває досвід комунікативності, організаторських здібностей. Він стає все більш упевненим у собі, успішним. І тоді в нього знижується тривожність, з'являються відчуття комфортності, позитивні емоції. Йде активне соціальне становлення підлітка, змінюється характер взаємостосунків між учнями, з'являється доброзичливість, дружелюбність. Ці ефекти призводять до формування фізично й духовно здорової особистості, здатної в подальшому вдосконалюватись і розвиватись [4].

Одним із ефективних методів формування комунікативної компетентності та набуття навичок міжособистісного спілкування є соціально-психологічний тренінг. Це один з методів активного навчання та психологічного впливу на особистість. Особливість цієї форми організації заняття полягає у тому, що вихованець не просто засвоює готові знання, а здобуває їх самостійно шляхом активної участі у процесі групової взаємодії. За цих умов у процесі спілкування учасникові надається можливість оцінити свою індивідуальність, навички спілкування і при необхідності внести певні корективи [3].

Соціально-психологічні тренінги відіграють значущу роль у розвитку комунікативної компетентності підлітків. Їх застосовують для навчання підлітків, юнаків, дорослих, студентів тощо. Ефективність цього виду психологічного впливу доведено експериментальними дослідженнями. Зазвичай тренінги дозволяють підліткам зрозуміти особливості своєї поведінки, відчути різницю між намірами та результатами, виявити адекватність чи неадекватність вираження своїх почуттів у спілкуванні, та навчитися приймати свої почуття та почуття інших. Такий засіб розвитку комунікативної компетенції дозволяє відпрацьовувати уміння та навички, створюючи умови для розвитку особистісних компонентів комунікативної компетенції. Можна зауважити, що компоненти комунікативної компетенції формуються не лише як технічні прийоми, а як засоби реалізації мотивів, установок, цінностей особистості. На жаль, у навчальних закладах, проведення соціально-психологічних тренінгів не включено до програми навчання, а отже, цей спосіб формування комунікативної компетенції не може охопити усіх тих, хто потребує його для особистісного зростання і розвитку власних комунікативних здібностей. Тому вченими акцентована увага на питанні вирішення цієї проблеми у рамках навчального процесу підлітків, за рахунок організації навчання [1].

Особливістю методики проведення соціально-психологічного тренінгу є те, що акцент ставиться на активних методах, які протягом усього тренінгу підтримують учасників на високому рівні функціонування мислення, психічних пізнавальних процесів, спрямованих на результат у вигляді нових знань, умінь, навичок, ставлення. Найбільш поширеними, апробованими методами роботи, які відповідають вимогам тренінгу і віковим особливостям дітей підліткового віку, є ігрові методи (рольова, ділова, творча, імітаційна гра та ін.), метод проблемних ситуацій, мозковий штурм, групова дискусія. Крім цього, підвищують ефективність занять танцювальні вправи, використання музичних записів. Так, ігри «Я серед людей», «Ідеальне суспільство» сприяють подоланню напруженості учасників. Під час гри процес навчання проходить природно, цікаво для підлітків; закріплюються нові навички поведінки, тренуються вербальні та невербальні комунікативні навички. У грі створюються умови для саморозкриття особистості, прояву щирості, відкритості. На думку В. Федорчука, „гра є універсальним методом для дітей і дорослих, вона виступає сильним психокорекційним, психотерапевтичним інструментом, за допомогою якого розв’язуються різноманітні людські проблеми“ [6, с. 25].

Як свідчать соціально-психологічні дослідження, отриманий у процесі рольової гри досвід, зберігається довгий час і дає змогу учасникам використовувати його у реальних життєвих ситуаціях, адже виконуючи певну роль, учасник здобуває знання, отримує досвід, і власні переживання запам’ятовуються надовго. У ході рольової гри учасниками засвоюються та закріплюються різноманітні соціально схвальні моделі поведінки.

У ході проведення тренінгів розвиваються навички встановлення ефективних стосунків з оточуючими, які вимагають від особистості розкривати себе перед іншими людьми, щоб дати їм можливість розпізнавати себе як неповторну особистість; викликати довіру в інших людей; ефективно ділитися з іншими своїми ідеями та думками; передавати свої почуття як через словесні, так і несловесні засоби; прислухатися до проблем інших людей і конструктивно реагувати на них; позитивно розв’язувати конфлікт з іншою особою; тримати під контролем негативні емоції; цінувати самобутність індивідів; долати внутрішні бар’єри, які перешкоджають спілкуванню [6, с. 15]. З метою узагальнення та підведення підсумків слід організовувати заключне заняття, на якому підлітки повинні проаналізувати зміни, які відбулися з ними за період проведення тренінгів, підсумувати результати, скласти плани на майбутнє.

Комунікативна компетентність особистості – це система внутрішніх ресурсів ефективної взаємодії, яка виявляється в позиціях спілкування, виконанні соціальних ролей, стереотипах поведінки, установках, знаннях, уміннях, навичках. У процесі становлення особистості підліткового віку розвиток комунікативної компетентності може здійснюватись на основі ідентифікації з дорослим, засвоєння культурної спадщини, спостереження за поведінкою інших людей, програвання в уяві комунікативних ситуацій тощо. Сучасний стан суспільних процесів дозволяє констатувати той факт, що природне формування комунікативної компетентності не відповідає вимогам соціальної дійсності. Цю проблему дозволяє вирішити лише цілеспрямоване формування комунікативної компетентності в процесі соціально-психологічного тренінгу.

 

Література

1. Бігун Н. Теоретичні засади формування комунікативної компетенції у підлітковому віці [Електронний ресурс] — Режим доступу: file:///C:/Users/ПК/Desktop/Тренінг%20комунікативності/1.pdf 2. Овчарук О. В. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти//Стратегія реформування освіти в Україні (Рекомендації з освітньої політики). – К,2003. – С. 13-43. 3. Боровець О. Тренінг формування комунікативної компетентності підлітків [Електронний ресурс] — Режим доступу:file:///C:/Users/ПК/Desktop/Тренінг%20комунікативності/znpudpu_2009_3_5.pdf 4. Покась Л., Мотовиляк О. Методика формування компетентності у старшокласників на уроках географії [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/8268/5/comunikacia.pdf  

5. Федорчук В. Соціально-психологічний тренінг «Розвиток комунікативної компетентності викладача». Навч.-метод. пос. – Кам’янець- Подільський: Абетка, 2003. – 240 с.

 

Сидорова А. С. Формування комунікативної компетентності сучасних підлітків у процесі тренінгових занять

У статті здійснено теоретичний аналіз засад формування комунікативної компетенції особистості підліткового віку; подано визначення поняття «компетенція» та «компетентність»; схарактеризовано специфіку складових комунікативної компетенції та їх формування у підлітків в межах соціально-психологічного тренінгу.

Ключові слова: комунікативна компетентність, спілкування, підлітковий вік, соціально-психологічний тренінг.

 

Сидорова А. С. Формирование коммуникативной компетентности современных подростков в процессе тренинговых занятий

В статье осуществлен теоретический анализ основ формирования коммуникативной компетенции личности подросткового возраста; дано определение понятия «компетенции» и «компетентность»; охарактеризовано специфику составляющих коммуникативной компетенции и их формирование у подростков в рамках социально-психологического тренинга.

Ключевые слова: коммуникативная компетентность, общение, подростковый возраст, социально-психологический тренинг.

 

Sidorova A. S. Formation of communicative competence of modern teenagers in the process of training sessions

The article theoretical analysis of the principles of forming the communicative competence of the personality of adolescence; the definition of the concept of "competence" and "competence" is given; Characterized the specifics of the components of communicative competence and their formation in adolescents within the framework of social psychological training.

Key words: communicative competence, communication, adolescence, social psychological training.

 

Відомості про автора

Сидорова Анастасія Сергіївна – студентка 3 курсу навчально-наукового Інституту педагогіки і психології спеціальності «Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Практична психологія» ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», культорганізатор Старобільського районного Будинку творчості дітей та юнацтва Старобільської районної ради Луганської області.

Науковий керівник – Отрощенко Наталія Леонідівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Домашня адреса: Луганська обл., Старобільський р-н, с. Підгорівка, вул. Лугова, буд. 56, моб. тел. 0509321647.

 

docx
Пов’язані теми
Психологія, Інші матеріали
Додано
20 травня 2019
Переглядів
420
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку