ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ШЛЯХОМ ВПРОВАДЖЕННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Від авторів

Лапусто Сніжана Олександрівна, вчитель-дефектолог вищої категоріїї ; Шахаєва Ольга В’ячеславівна, вчитель ІІ категорії (КЗ «Таврійський навчально-реабілітаційний центр Херсонської обласної ради»)

У статті розглядається сутність проєктних технологій, етапи роботи, застосування у навчальному процесі як засобу формування життєвої компетентності учнів спеціальної школи.

Ключові слова: проєктні технології, учні спеціальної школи, компетентність, життєва компетентність, формування життєвої компетентності.

Вступ

Одним із пріоритетів удосконалення системи освіти в Україні в контексті трансформаційних змін в суспільстві є забезпечення її компетентнісної спрямованості, реалізація інноваційного потенціалу навчальних закладів щодо розвитку життєвої компетентності підростаючого покоління [3].

Реалізація компетентнісного підходу є ключовою стратегією Нової української школи, що передбачає оновлення змісту освіти, формування необхідних життєвих компетентностей учнів [5]. Компетентнісний підхід визначає спрямованість освітнього процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядковані компетентності учнів: ключові, предметні та життєві (Н. Бібік, Л. Ващенко, І. Єрмаков, І. Зимня, О. Овчарук, Л. Парамонова, О. Пометун, О. Савченко, А. Хуторський та ін.) [9, с. 104].

У практичній роботі спеціальної загальноосвітньої школи проблема активізації навчальної діяльності школярів є однією з найактуальніших.

Особливого значення ця проблема набуває у зв'язку з відсутністю зацікавленості та вмотивованості до навчальної діяльності учнів з особливими освітніми потребами, низьким рівнем розвитку вольової сфери дітей даної категорії. За цих умов вміле використання різних форм і методів навчання дозволить значно підвищити ефективність роботи кожного вчителя.

Однією з новітніхтех нологій навчання, яка викликає не тільки зацікавленість у учнів, а й сприяє активізації їхпізнавальної діяльності, підвищенню рівня навчальних умінь і навичок є проєктна методика навчання.

Метою роботи є висвітлення особливості формування життєвих компетентностей у дітей з порушенням інтелектуального розвитку шляхом впровадження в освітній простір проєктної діяльності.

Основний матеріал

Вагомим чинником формування життєвої компетентності є діяльність здобувача освіти. За умови конструювання цієї діяльності інтенсивно формується теоретичне мислення, що відтворює зміст різноманітних форм суспільної свідомості, вихованості здобувачів освіти.

Компетентність - це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності [3, с. 43]. Під компетентністю розуміємо інтегровану характеристику якостей особистості людини, сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими.

Складна компетентність, що формує поняття життєвої компетентності, - це професійні навички, освіченість, ініціативність, громадянськість, патріотизм, почуття власної гідності, впевненість у собі, відповідальність за прийняті рішення, повага до думки інших людей, правові навички, навички поведінки, безпеки, досвід самореалізації, саморозвитку, адаптованість у сучасному світі.

Саме тому метою освіти у сучасному закладі є формування та розвиток особистості здобувачів освіти, їх здібностей і талантів. У контексті освітнього сьогодення ця мета може реалізуватися як підготовка здобувачів освіти до життя, розвиток їх інтелектуальних здібностей, опанування знань, актуалізація вмінь, необхідних у житті - уміння спілкуватись з іншими людьми, уміння опрацьовувати інформацію, гнучко реагувати на зміни в житті [3, с. 44].

У системі загальної середньої освіти основними групами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є: соціальні; полікультурні; комунікативні; інформаційні; саморозвитку та самоосвіти; компетентності, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної, продуктивної, творчої діяльності. Формування життєвої компетентності в закладі загальної середньої освіти є складним процесом, у результаті якого випускник здобуває якості, необхідні йому для життєдіяльності в суспільстві, оволодіває соціальною діяльністю, комунікативними вміннями [6, с. 65].

Швидкозмінне життя вимагає від особистості постійного вирішення проблем, самоосвіти, самовдосконалення. Тому, постає проблема відходу від вивчення навчальних предметів заради них самих. Важливо навчити здобувачів освіти переносити засоби вирішення навчальних ситуацій на життєві, використовуючи при цьому універсальні навички моделювання, аналізу, синтезу, узагальнення. Потребують уточнення зміст навчання, методів викладання, вибору стратегії закладу освіти. Зміст освіти має бути осучаснений таким чином, щоб здобувачі освіти могли швидко адаптуватися у самостійному житті, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави. Виходячи зі сказаного, необхідно наблизити зміст навчання до змісту життя. Спрямувати навчання на пояснення життєвих ситуацій і підготовку компетентної особистості [7, с. 235].

Вагомі можливості у вирішенні соціалізації особистості в освітній діяльності, воснові якої – низка принципів: активність, виконання завдань, співробітництво,інтерактивність, критичність мислення, участь, – вбачаємо в системному впровадженні навчальної проєктної технології.

В «Українському педагогічному словнику» поняття «метод проєктів» визначено як «організацію навчання, за якою учні набувають знань і навичок у процесіпланування й виконання практичних завдань – проєктів» [1, с. 205]; у словнику ізпрофесійної освіти – як «заснована на прагматичній педагогіці форма організаціїнавчання, яка полягає в тому, що учні самі намічають собі певні практичні завдання(проєкти) і в процесі їх виконання здобувають знання і набувають навичок» [4,с. 92].

Науковці О. Пєхота, А. Кіктенко, О. Любарська та інші вважають, що технологія проєктування «передбачає розв’язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів,засобів навчання, а з другого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки,техніки, творчості» [2, с. 8]. Автори наголошують, що результати виконання проєктів повинні бути «відчутними»: якщо розв’язувалася теоретична проблема, томає бути знайдене її конкретне вирішення, якщо практична – певний результат,готовий до впровадження.

Окрім цього, зважаючи, що навчальне проєктування орієнтоване, перш за все, на самостійну – індивідуальну, парну або групову – роботу, яку учні виконуютьупродовж визначеного часу» [2, с. 9], сутність проєктної технології вчені вбачають устимулюванні учнів до вирішення певних проблем, що передбачає володіннянеобхідними знаннями (здобуття їх за необхідності) та розв’язання однієї або низки проблем на основі проєктної діяльності, а також демонстрації практичногозастосування здобутих знань і набутих умінь.

Важливими, на думку науковців, є завдання впровадження проєктної технології, асаме:

– не лише передати учням суму тих чи інших знань, а навчити здобувати цізнання самостійно, уміти застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних іпрактичних завдань;

– сприяти учням у набутті комунікативних навичок, тобто здатності працювати врізноманітних групах, виконуючи всілякі соціальні ролі;

– розширити коло спілкування дітей, знайомство з іншими культурами, різнимиточками зору на одну проблему;

– сформувати у школярів уміння користуватися дослідницькими прийомами:збирати необхідну інформацію, уміти її аналізувати з різних точок зору, висуватирізні гіпотези, уміти робити висновки [6,с . 311].

І. Колєсникова, М. Горчакова-Сибірська [8,  с. 105] в розробленнях методологічних і теоретичних основ проєктування в освітній галузі наголошують, що сучасна навчальна проєктна діяльність – це організаційна форма роботи, що реалізується успільній (навчально-пізнавальній, дослідницькій, ігровій) діяльності учнів,характеризується партнерськими відносинами, спрямованістю на вирішенняпроблем, значимих для учасників проєкту, загальною метою та узгодженимиспособами діяльності. У цьому процесі для педагога основним змістом навчального проєктування є зміни учня (нові знання, вміння, навички, ставлення) на основі проєктної діяльності, а для школярів – самостійна реалізація проєкту.

Серед ключових завдань спеціальної школи є не тільки навчання і виховання, але і соціалізація школяра, формування життєвої компетентності, розвиток соціально значущих якостей особистості.

Успішність та ефективність реалізації поставлених завдань буде залежативід вибору форм і методів організації корекційно-реабілітаційного та навчально-виховного процесів. В цьому відношенні ефективними і продуктивними стають сучасні інноваційні технології навчання: інтерактивні методи навчання, інформаційні комп'ютерні технології, проєктна технологія навчання.

Ряд дослідників розглядають проєкт як особливий тип інтелектуальної діяльності з перспективною орієнтацією на практично спрямоване дослідження (Г. Ісаєва); самостійний вид діяльності, що передбачає прогнозування, планування, конструювання, моделювання (Л. Забродська, Л. Хоружа, О. Онопрієнко) [6, с. 312].

У даний час у практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів широко використовуються такі типи навчальних проєктів як: дослідницький; інформаційний; творчий; ігровий; практико-орієнтований.

Проте, враховуючи специфіку організації і здійснення навчання дітей з вадами інтелектуального розвитку, використання усіх перелічених типів навчальних проєктів у спеціальній школі неможливе. Досвід роботи з дітьми Таврійського навчально-реабілітаційного центру Херсонської обласної ради, які мають вади інтелектуального розвитку, дозволяє нам дійти висновку, що найбільш прийнятними для використання у спеціальній школі є інформаційні, ігрові, практико-орієнтовані типи навчальних проєктів.

Практики і науковці визначають чотири етапи проєктування:

1. початковий (розробка основних ідей, констатація вивченості проблеми, збір і аналіз даних, обґрунтування актуальності, формулювання гіпотези (припущення, що стосується результатів та способів їх досягнення);

2. етап розробки (передбачення виконавця (виконавців), формування груп, усвідомлення завдань, планування діяльності, розробка змісту етапів, визначення форм і методів керування і контролю, корекція з боку педагога);

3. етап реалізації проєкту (інтегрування й акумулювання всієї інформації з урахуванням теми, мети; підготовка наочно-графічного матеріалу, розробка аудіо-відео ряду проєкту: контроль і корекція проміжних результатів, співвіднесення їх з визначеною метою, керівництво, координація роботи учнів);

4. завершення проєкту [2, с. 9].

Однак, у зв'язку з тим, що у учнів спеціальної школи порушено нормальний розвиток пізнавальних, психічних процесів, знижений рівень сприйняття, пам'яті, словесно-логічного мислення, виконання навчальних проєктів на будь-якому етапі викликає значних труднощів і потребує постійного втручання з боку вчителя. У цьому випадку педагогічне керівництво і контроль забезпечують можливість використання проєктної методики навчання як засобу активізації навчальної діяльності учнів.

Під активізацією навчально-пізнавальної діяльності розуміють підвищення рівня усвідомленого пізнання об'єктивно-реальних закономірностей у процесі навчання. В ній містяться можливості формування тих рис особистості, які сприятимуть успішній інтеграції і активному включенню у самостійне життя майбутнього випускника спеціальної школи: розвиток пізнавальних інтересів, самостійності, ініціативності, цілеспрямованості, відповідальності, вольових якостей.

Найбільш повно процес активізації відбувається тоді, коли учитель:

- ураховує індивідуальні особливості учнів;

- забезпечує зв'язок проєкту з реальним життям;

- робить акцент на вироблення у учнів бажання пізнати нове, цікаве, практично значуще;

- озброює дітей новими знаннями, пов'язаними з практичною діяльністю, уміннями і навичками їх творчого застосування;

- створює ситуацію успіху;

- забезпечує постійний контроль і корекцію на всіх етапах виконання проєкту [6, с. 313].

Залучення учнів спеціальної школи до проєктної роботи сприяє формуванню в них уміння працювати в колективі, розділяти відповідальність, аналізувати результати діяльності, відчувати себе членом команди, розвивати здатність до самооцінки.

Висновки

Таким чином, діяльність над проєктом уможливлює соціалізацію особистості, формування всіх основних демократичних цінностей і здатностей особистості.

Зрештою,  реалізувати чи брати участь у проєктах – вагома життєва та громадянська компетентність особистості, основи якої можливо оптимально сформувати й розвинути в освітньому процесі школи.

Для забезпечення ефективності використання проєктної методики навчання у спеціальній школі, потрібні певні організаційно-методичні засади, згідно з якими педагог буде скеровувати свою діяльність і пізнавальну діяльність учнів, враховувати індивідуальні особливості інтелектуального розвитку кожної дитини, її потенційні можливості, здатність до самостійного виконання поставлених завдань.

Залучення дітей до активної творчої роботи, створення умов для всебічної реалізації у навчальному процесі здатне забезпечити формування у учнів таких важливих якостей, які стануть основою успішної адаптації і інтеграції у соціальне середовище.

Література

1.                   Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. Київ  :Либідь, 1997. 376 с.
2.       Дьоміна О. Метод проектів як засіб розвитку творчої особистості та ефективної співпраці учнів та вчителя. Англійська мова та література. - 2012. № 3  С. 7-10.
3.                   Кириченко О. Формування життєвої компетентності здобувачів  освіти як основа розвитку особистості. Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка: збірник науковихстатей у 2 томах / За заг. ред. О.В. Гузенко. Суми: ФОП Цьома С.П.,2020.  Т.1. С. 43-48.
4.                   Мірошин С. І. Соціалізація особистості учня в навчальній проєктній діяльності в системі загальної середньої освіти. Удосконалення виховного процесу в закладах освіти як основасоціокультурного зростання дітей та молоді : матеріали Всеукраїнської науковопрактичної конференції (м. Біла Церква, 29 травня 2020 р.) / за ред.Л. В. Канішевської, К. В. Плівачук. Біла Церква : КНЗ КОР «КОІПОПК», 2020. С.91-95
5.                   Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої освіти / Міністерство освіти і науки України.  2016. URL : https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf(дата звернення: 28.03.2021)
6.                   Особливості реалізації компетентнісного підходу в освіті дітей з  інтелектуальними  порушеннями  /  навчально-методичний  посібник /авт.:  О. Чеботарьова,  Г. Блеч,  І. Бобренко,  І. Гладченко,  О. Мякушко, С. Трикоз, І. Сухіна, Н. Ярмола. За наук. ред.: О. Чеботарьової, І. Сухіної.  Київ : ІСПП імені Миколи Ярмаченка НАПН України, 2019.  233 c.
7.                   Скиба Т. Ю. Проектна методика навчання як засіб активізації навчальної діяльності учнів спеціальної школи. Корекційна та інклюзивна освіта очима молодих науковців : матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф. студентів та молодих учених.  Суми : СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2013. С. 310–313.
8.                   Чеботарьова О.В. . Реалізація компетентнісного підходу у навчанні школярів з порушеннями інтелектуального розвитку.  Діти з особливими потребами в освітньому просторі: збірник матеріалів V Міжнародного конгресу зі спеціальної педагогіки, психології та реабілітологїї, 10-11 жовтня 2019 р. м. Київ, У 2019. С. 234-237
9.                   Чеботарьова О.В. Сучасні технології навчання дітей з інтелектуальними порушеннями в Новій українській школі. Інноваційні підходи в освіті та реабілітації дітей із особливими освітніми потребами : збірник матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції (до 15-річчя ВГО «Українська асоціація корекційних педагогів»), м. Київ.2020. С. 104-108.