Ганієва Світлана Олексіївна,
вчитель початкових класів вищої категорії
Конотопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7
імені Григорія Гуляницького
Конотопської міської ради Сумської області
Індивідуальний підхід до учнів у освітньому процесі початкової школи
Постановка проблеми. Проблема індивідуальних особливостей учнів і можливостей урахування їх в навчально-виховному процесі не нова. Ще за часів стародавнього світу і середньовіччя вчителі стикалися з тим, що учні по-різному сприймали, засвоювали, запам'ятовували навчальний матеріал, проявляли неоднакове ставлення до пізнавальної діяльності, вольові зусилля. Але в умовах індивідуального навчання, коли педагогічна дія вчителя спрямовувалася тільки на одного учня, що знаходиться в колективі, була можливість ураховувати його індивідуальні можливості і здібності.
В усіх педагогічних посібниках підкреслюється значення двох принципів: врахування вікових особливостей і здійснення виховання на основі індивідуального підходу. Психолого-педагогічні дослідження останніх десятиліть показали, що найважливіше значення має не тільки знання вихователем віку та індивідуальних особливостей, скільки урахування особистих характеристик і можливостей вихованців. Враховуючи зростаючий рівень знань сучасних школярів, їх різнобічні інтереси, вихователь і сам повинен всебічно розвиватися: не тільки в галузі своєї спеціальності, але й у галузі політики, загальної культури, повинен бути для своїх вихованців прикладом моральності, носієм людських чеснот та цінностей.
Аналіз останніх досліджень. Я. А. Коменський дав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні з індивідуальною. Значний внесок у розробку питань розвитку особистості, урахування закономірностей розвитку дитини, індивідуального підходу в навчанні й вихованні внесли такі педагоги як К. Д. Ушинський, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, Ф.А. Дістервег, С. Русова та ін.
Мета статті - вивчення особливостей організації індивідуального підходу у навчальній діяльності учнів початкової школи.
Виклад основного матеріалу. Принцип індивідуального підходу до учнів дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до володіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, потрібно враховувати рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Щоб врахувати учнів, учитель повинен уважно вивчити кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови.
Проблема індивідуального підходу до дітей отримала всебічний розвиток у практичному досвіді і в педагогічному вченні В. О. Сухомлинського. Він наголошував на важливості розвитку індивідуальної своєрідності особистості дитини. Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини В. О. Сухомлинський вважав за потрібне починати з його родини, одночасно підкреслюючи необхідність педагогічного просвітництва батьків. При цьому він зазначав, що загальні форми роботи з батьками необхідно поєднувати з індивідуальними, так як в кожній родині свій уклад життя, традиції і складні взаємини між її членами. В. О. Сухомлинський знаходив цікаві форми роботи для розвитку індивідуальності кожної дитини при вихованні його естетичних почуттів [5; 68-70].
Для досягнення індивідуального підходу до учнів використовується індивідуалізація та диференціація навчальної діяльності. Якщо індивідуалізація навчання спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей кожного учня всередині групи, класу, то диференціація передбачає врахування й подібних типових особливостей груп учнів.
Індивідуальний підхід до навчання учнів потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Як стверджує І. Унт, індивідуалізацію можна розглядати з точки зору процесу навчання, змісту освіти і побудови шкільної системи. Перша точка зору передбачає відбір форм, методів і прийомів навчання, друга — створення навчальних планів, програм, навчальної літератури і складання відповідних завдань, а третя — формування різних типів шкіл і класів.
Щодо питання диференціації, то варто зазначити, що суттєвою відмінною рисою є те, що диференціація не тільки враховує індивідуальні особливості учнів, а й організовує для типологічних груп навчання за різними планами і програмами. Тобто, якщо індивідуалізація спричинює врахування індивідуальних особливостей дітей в умовах групових форм навчання, то диференціація передбачає спеціальну організацію навчання (різні плани, програми, темп, трудність тощо) з відповідними відносно гомогенними типологічними групами учнів [1; 30-35].
Індивідуалізоване навчання у практичнiй дiяльностi вчителя може виражатися у тому, що всi учнi отримують завдання однакової складностi, але слабшим з них пiд час їх виконання надають iндивiдуальну допомогу, або слабшим учням дають окремi, посильнi для них завдання. Інколи учням пропонують легкi завдання, згодом ускладнюють додатковим питаннями, яке вони виконують вiдповiдно до своїх можливостей. Загалом індивідуалізувати завдання за змiстом можна за кiлькiстю завдань, за ступенем їх складностi, за ступенем самостiйностi виконання.
З урахуванням критерій в учнiв за навчальними можливостями можна умовно подiлити на такi групи:
У процесі роботи з дітьми на уроці вчителеві необхідно звертати серйозну увагу на індивідуальні особливості сприймання, мислення, пам'яті, уваги, уяви, мови, характеру, темпераменту, волі своїх вихованців. Хоча в процесі колективного виховання глибоко вивчити ці та інші особливості досить важко, однак, вихователю, якщо він прагне досягти успіху, необхідно додатково витрачати час, енергію, засоби, збираючи важливі відомості, без яких знання особистісних якостей не може бути повним, конкретним. Необхідність індивідуального підходу зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби і форми виховного впливу кожен учень реагує по-різному, залежно від своєрідності рис його розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру, що виникли раніше від того, як складаються його стосунки з однокласниками, з вихователем на даному етапі. Все це спричиняє суттєві індивідуальні відмінності у ставленні кожного учня до самих виховних впливів. Ігнорування цього факту знижує ефективність впливів вихователя на учня, а іноді дає небажані наслідки [3; 3-4].
У всіх випадках учні виконують певні завдання, але ці завдання повинні містити конкретний матеріал, що вивчається школярами, відповідати цілям і задачам уроку, сприяти поступовому й цілеспрямованому формуванню пізнавальних потреб, розвитку знань та вмінь учнів. Сприяти виробленню в учнів психологічної установки на індивідуальне виконання завдань [4; 2022].
Висновок. Отже, здійснюючи індивідуальний підхід, слід пам'ятати, що на учнів по-різному впливають заохочення. Одного учня корисно похвалити, так як це зміцнює його віру в свої сили; по відношенню до іншого від похвали краще утриматися, щоб не привести його до самозаспокоєння, самовпевненість. Одно з підкреслення недоліків учня може зіграти негативну роль по відношенню до невпевненості в собі. На мою думку, особливе значення в індивідуальній роботі зі школярами мають три моменти: 1) у спілкуванні з ними дуже важливо тепле, щире, доброзичливе ставлення. 2) озлобленості, підозрілості, недовірливості дитини треба протиставити доброту, душевну теплоту і м'якість; 3) вчителю необхідно вміти виявляти те позитивне, що має вплив на особистість кожного школяра, навіть самого важкого, самого педагогічно занедбаного і намагатися спиратися на це позитивне в навчально-виховному процесі.
Список використаних джерел
1. Кобзар Б. С. Основи індивідуалізації навчально – виховної діяльності учнів початкової школи / Б. С. Кобзар // Початкова школа . – 2003. – №3. – С. 56 - 57.
2. Логачевська С. П. Індивідуалізація завдань для шестиліток / С. П. Логачевська // Початкова школа. – 2005. – №2. – С. 27 -30.
3. Кузьменко В. Індивідуалізація виховання і навчання / В. Кузьменко // Дошкільне виховання . – 2000. - №10. – С. 5-7.
4. Миколайчук М. В. Методика індивідуальних занять / М. В. Миколайчук // Початкова школа. – 2003. – №8 . – С. 39-40.
5. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1973. – 480 с. 5
1