Стаття "Л.С. Виготський про дитячу творчість"

 

Л.С. Виготський про дитячу творчість

Глобальні перетворення, які сьогодні відбуваються в Україні, ставлять перед освітою завдання - виховання освіченої, творчої, ініціативної особистості, що здатна легко  адаптуватися до нових обставин, швидко та креативно мислити, знаходити  нестандартні рішення. У сучасних умовах розвитку нашого суспільства, його значних соціально-економічних трансформацій здатність людини до творчості набуває особливого звучання. Творити щось нове, не змінившись самому неможливо, тому  розвиваючись і самоудосконалюючиь дитина змінить світ, зробить його цікавим, наповненим новим змістом, красою та гармонією. Це велика відповідальність для нас учителів. Тому ми маємо не згасити у маленькій людині бажання знань, зберегти її нестримну енергію, особливе світобачення, оригінальність мислення, неймовірну допитливість, трудову   активність. Саме у молодшому шкільному віці спонтанна репродуктивна діяльність поєднується з інтелектуальним розвитком, абстрактним і логічним мисленням, самостійною діяльністю.

Мета статті - висвітлити сутність ідей Л.С. Виготського про дитячу творчість та можливість їх реалізувати у сучасній початковій школі.

Щоб краще розуміти дитину, знати як правильно організувати виховну роботу, полегшити сприйняття навчального матеріалу звертаюсь до робіт педагогів, психологів. Надзвичайно вагомими для мене стали висновки, зроблені Л.С.Виготським, який побачив не просто маленьке створіння, а заглянув у душу дитини, навчив розуміти її, надихнув вірою, що кожній дитині можна допомогти. Можливо це буде повільно і  відразу непомітно, але  обов'язково буде крок уперед.

Лев Семенович Виготський (1896 - 1934) - відомий психолог, автор абсолютно  нового напряму в психології, в центрі якого стояла розробка  конкретно психологічної теорії свідомості, її будови і функцій у поведінці й усього життя людини. Дослідження  Л.С. Виготського створили підґрунття для існування психології свідомості як окремого напряму пихологічної науки. Він  вніс свої прогресивні ідеї в усі науки по вивченню людини – лінгвістику, психіатрію, мистецтвознавство, етнографію, соціологію, а багаторічний практичний досвід в психіатричних та неврологічних лікарнях  були покладені  в основу нового напряму  в науці – дефектології, яку він вважав  ключем до вирішення всіх психологічних проблем Йому не вдалося залишити по собі завершеної системи психології, але його ідеї продовжили його учні: Л. І. Божович, А. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін , Р. Є. Левіна, Н. Г. Морозова, Л. С. Славіна і багато інших і розробили теорію нових педагогічних  технологій.

 За своє коротке життя науковець  створив близько 180 наукових праць, які і сьогодні є актуальними та цікавими, з них черпають знання  психологи,  в них знаходимо  поради і ми - педагоги. Більшість його робіт  великим друком побачили світ лише у 90 - і роки минулого століття, коли були перекладені на англійську мову. У Л.С Виготського з'явилося багато однодумців у світовій науці, його роботи вивчають, на їх основі проводять нові дослідження.

Л.С.Виготський розробив теорію про вік як одиницю аналізу розвитку дитини, запропонував нове розуміння умов, джерел, форми, специфіки та стимулів психічного розвитку дитини; описав стадії і фази дитячого розвитку, а також переходи між ними в процесі онтогенезу; він виявив та сформулював основні закони психічного розвитку дитини. Він стверджував, що навчання в поєднанні з розвитком повинно весь час перебувати на рівень вище, а дитина під час цього процесу потребує постійної підтримки дорослого, оскільки осмислено копіюючи дії дорослого дитина розвивається. Безперечним висновком є те, що дитину потрібно навчати не тому, що вона здатна освоїти сама, а тому, чого поки ще не вміє, але в змозі освоїти за допомогою вчителя [ 5, с 82].

Л.С. Виготський  в 1930 році писав: "Найважливішим з усього цього є вчення, розроблене психологами даного напряму: про пластичність усіх без винятку психологічних функцій, навіть найелементарніших, які  до сьогодні вважалися абсолютно непластичними і такими, що не піддаються вихованню. Навіть сприйняття, про яке традиційна психологія говорить як про функцію, яка в першу чергу опирається на природний дар, непластичне, яке майже не підлягає розвитку, а відтак - вихованню.  Отож, зона виховання розширюється, світ, який ми сприймаємо і уявляємо, його структура, складають основу будь-якого досвіду і всіх високих процесів, які насамперед мають об'єктами педагогічної роботи"[ 9, с. 325  ].

Об'єктом виховного  впливу  є психіка дитини. і, щоб не завдати шкоди психічному здоров'ю школяра, ми маємо досконало знати психологію і педагогіку, майстерно володіти  технологіями, для  створення  найсприятливіших  умов  для розвитку творчості дітей. Л.С. Виготський зазначав, що "творчою ми називаємо таку діяльність, яка створює щось нове, однаково, чи буде це створене творчою діяльністю будь-якою річчю зовнішнього світу або побудовою розуму або почуття, яке живе та виявляється тільки у самій людині" [2, с. 93]. Свідчення цього можна знайти у роботах Л. Виготського, П. Гальперіна, В.Давидова, Д. Ельконіна та ін., які переконують, що у сензитивному періоді можна сформувати творчу особистість, яка оперує образами, має  добре розвинену памʹять, логічне та інтуїтивне мислення, яка здатна до імпровізації, продукує оригінальні ідеї, виявляє мовленнєву творчість. У процесі гри, трудової діяльності, навчання та спілкування формується та розвивається творча уява, художня талановитість.

Творчість -  дуже  гнучке поняття в психології і є індивідуальним.  . Удитини творчість закладена від народження. На думку Л.С.Виготського "учитель є з  психологічної точки зору організатором соціального середовища, яке  виховує дитину, регулятором і контролером його взаємодії з вихованцем [5, с 83]. Виходячи з цього, ставлю собі за мету: уміло керувати цим процесом, не заважати дитині у її самовираженні, на кожному уроці сворювати атмосферу довіри, взаєморозуміння, творчої значимості. Кожна правильна відповідь, кожне бажання діяти знаходять мою підтримку. Урок для мене і моїх вихованців - це маленька лабораторія.   Застосування аких інтерактивних методів, як "Ажурна пилка", "Акваріум", "Асоціації на дошці", "За - проти", "Займи позицію", "Брейн - стормінг", Зигзаг", "Метод прес", "Обери позицію", "Навчаючи вчуся" дають змогу кожній дитині висловитись, показати свої здібності, відчути себе спроможним до навчання.  Для стимулювання пізнавальної активності учнів у своїй практиці я застосовую ігрові прийоми "Відстрочена відгадка", "Так - ні", "Світлофор", "Здивуй", "Моделі, що ожили", "Приваблива мета", "Шпаргалки", "Фантастична феєрія" та інші. В ході гри діти легко запам'ятовують навчальний матеріал отримують масу задоволень, а головне  - їм цікаво вчитися.

Прийоми та методи, які використовую на уроках направлені на розвиток творчого мислення, швидкості і гнучкості думки, оригінальності, допитливості, точності і сміливості. Адже вони постають передумовами для подальшого повноцінного розвитку особистості. Цей процес безперервний і вимагає мобілізації інтелектуальних і моральних можливостей кожної дитини.

Мені постійно доводиться спостерігати за дитиною на уроках й поза ними. Ці маленьки "еврики" іноді знаходять цікавинки там, де здається уже все відоме, а ідеї їх такі прості, але просто неймовірні. Цікаві, допитливі оченята горять невимовним бажанням пізнання,  нестримною жагою дії. Успіх, насолода від своєї значимості додають сили, спонукають до  продовження. Але маленька невдача іноді для дитини може стати невимовним горем. Тому дуже важливо навчити її керувати своїми емоціями, а невдачу сприймати як початок досліду, в результаті якого буде обов'язково знайдено правильне рішення. Пошук такого рішення треба просто продовжити. Дуже важлива для них наша вчительська допомога. Не підказка, а  підтримка.  Не кожна дитина здатна побороти страх невдачі, іноді їй достатньо, щоб поряд була близька людина, будь то мама чи вчитель, якому вона всеціло довіряє.

Я вважаю, що цілеспрямований  вплив учителя дає змогу дитині самостійно мислити, мати власну думку, відчувати відповідальність за справу. Правильно умотивована діяльність, постановка проблемного питання, підбір наочності, залучення учнів до організації уроку, творчі завдання на уроках, засоби мистецтв сприяють  розвитку природних задатків та творчих здібностей школярів. Бо творчість - це норма дитячого розвитку,  сфера її свободи і розкутості як індивідуальності.

Зрозуміло, що творчі ідеї самі собою не народжуються, а виникають тоді, коли людина відчуває потребу щось змінити, вдосконалити. До творчості людину спонукають її фантазія і мрії. Успіх творчості залежить від творчої уяви. Уява, як основа творчої діяльності, проявляється у всіх напрямках діяльності особистості. Завдяки їй стає можливим художня, наукова, технічна, ігрова творчість. Л.С.Виготський підкреслює, що уява і творча діяльність залежать від набутого людиною досвіду та емоційного зв’язку між діяльністю уяви та реальністю [4, с.29].  Багатство уяви обумовлюється багатством, змістовністю довгочасної пам’яті. Чим більше пам’ять утримує різноманітних образів і понять, тим вище, імовірність того, що в свідомості виникне новий, неповторний образ, який відзначається яскравістю, а головне – оригінальністю.

Образ- з грецької -"ейдос" - а ейдетизмом називають вміння кожної людини уявляти будь-що. Л.С. Виготського вважають основоположником ейдетики, автором якої є Ігор Матюгін, доктор педагогічних наук, професор Російської Академії Енциклопедій. Ейдетика - сучасний розділ прикладної психології, що займається дослідженням пам'яті. "Школа ейдетики" - впорядкований набір методів і вправ, що допомагають оволодіти осмисленим використанням своєї уяви для відтворення будь-якої інформації.

У своїй практиці я також широко застосовую вправи ейдетики. Діти, граючись, сприймають величезний обсяг інформації, яка не має відношення до навчального процесу. «Нарівні з механічною пам'яттю, як вища її форма, вирізнялася логічна пам'ять. Над довільною увагою надбудовувалося довільне, над відтворюючою уявою підносилося творче, над образним мисленням підносилося, як другий поверх, мислення в поняттях, нижчий почування симетрично доповнювалися вищими, імпульсивна воля - передбачливої. Так в два поверхи будувалося все вчення про найголовніші психічні функції» (3, с.13). Творча  уява супроводжується словесною активністю, інтелектуально-мовленнєвою творчістю учнів. Розвиток уяви, тобто пам'яті розвивається лише у притаманному кожній конкретній дитині темпі, відповідно до її індивідуальних особливостей. Перемоги накопичуються поступово, з часом результат стає очевидним. Успішність покращується, завдяки  покращенню пам'яті, а розвинене образне мислення допомагає дитині у написанні творів, казок, розвитку поетичних здібностей. А головне - вселяє у дитину віру в себе.

 Серед головних методів ейдетики вирізняють метод Цицерона  (метод місць),  метод «Уявний мультик» (ланцюжковий метод), метод Аткінсона (піктограми), метод «Зміна настрою», метод парадоксальних перетворень (руйнування звичних образів і перетворення у незвичайні).

Метод Цицерона або місця

Його суть: уявно рухаючись по кімнаті вдома, по класній кімнаті, по школі, з конкретно вказаних місць "збирати" слова. На початковому етапі місця називає вчитель, а далі він може називати тільки слова, а учні самостійно їх розміщують, а потім, уявивши, називають.

Метод невербальних асоціацій

У кожного учня є набір листівок ( календариків, картинок, вирізаних із журналів - 15 - 20 штук). Учитель імітує шуми або використовує аудікасету, на якій вони записані. Тривалість одного шуму 2-3 секунди; перерва між ними - 3-5 секунд. Так само учні вставляють шуми в малюнки, потім пригадують їх, переглядаючи зображення; наприкінці пригадують зображення знову, почувши шуми. 

Діти самостійно та ефективно сприймають  інформацію з першого разу, а надалі вони  легко запам'ятовують все, що скаже вчитель.

Метод парадоксальних перетворень

До кожного слова  із слів потрібно вигадати та уявити якість, якої не може бути, щоб фантазія засяяла яскравіше. Вигадка має бути веселою, яскравою, несподіваною, анекдотичною. Слова читає вчитель, а діти промовляють якість образу слова.

Завдяки цій грі мені вдається поповнити активний словничок дітей новими словами, розвивати  їх уяву,  фантазію та зв'язне мовлення

Метод послідовних асоціацій

Учитель диктує іменники, діти уявляють образ кожного слова,  оживляють його, а в їхній уяві попередній образ поєднується з наступним так, щоб виникла казкова, незвичайна подія, але образ першого слова має відношення тільки до другого, друге - до третього, третє - до четвертого і т. д., створюють ланцюжок казкових та непов'язаних  одна з одною подій.

Учитель, диктуючи слова, розповідає свою історію, а діти по закінченні відтворюють послідовний порядок цих слів.

Методичний прийом "Уяви, щоб запам'ятати"

Його суть: потрібно якомога яскравіше уявно намалювати картинку,  не повторюючи слова. Далі прокрутити малюнок у пам'яті і назвати слова.  Чим яскравіший малюнок, тим краще запам'ятаються слова.

Метод «Уявний мультик» (ланцюжковий метод)

Кожній цифрі відповідає певний образ. Вони  "живі" і вміють розмовляти, рухатися, танцювати. Вони можуть пов'язуватися фантастичним сюжетом. Це дозволяє уявити числову інформацію в незвичайному й цікавому вигляді, а тому легко, не напружуючись згадати її. Казкова історія розвивається за принципом ланцюжка. В уяві з'являється мультик, який  довго житиме в пам'яті дитини. Завдяки цьому методу легко вивчити  ряд натуральних чисел, таблицю множення тощо.

Завдяки таким вправам   вдається  урізноманітнити  навчальний процес, зробити його цікавим і захоплюючим, перетворити  урок на незвичайну казку, сформувати  у дітей позитивне ставлення до життя,  отримати  задоволення, відчути впевненість у власних силах.

Л.С. Виготський вважав, що знання не є кінцевою метою навчання , а всього лише засобом розвитку учнів. виходячи з цього завданням сучасної школи є така організація навчального процесу,  яка забезпечувала б  розвиток і саморозвиток особистості, враховуючи її індивідуальні особливості, інтереси та суб'єктивний досвід, створювала б можливості для реалізації в пізнавальній і  навчальній  діяльності [4, с. 300-301] Вчення Л.С.Виготського покладені  в основу технологіії розвивального навчання, технології розвитку критичного мислення,  особистісно-орієнтованого навчання. Ці технології реалізують ідею цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно-орієнтованого підходу, пріоритету суб'єкт-суб'єктних відносин. У сучасній дидактиці представлені найрізноманітніші технології, головним критерієм яких є їх ефективність та результативність, а їх зміст розглядається з позицій теорій середньої освіти, принципів системності, ідей розвивального навчання та соціального замовлення.

Отже проаналізувавши  творчу спадщину Л.С.Виготського та власний  багаторічний педагогічний досвід я дійшла висновку, ща саме творчість пробуджує мозок дитини, створює щось нове, до цього небачене, що дасть їй можливість  рухатися вперед, набирати шалену швидкість у  своєму розвитку.  Кожна дитина має свої індивідуальні особливості. Хтось швидко запам'ятовує, комусь це вдається важче. Але  бажання творити присутнє у кожній дитині. Їй не властива бездіяльнсть. Використовуючи цю властивість можна розвивати в дитині певні можливості і довести їх до талановитості.

Слід зазначити, що якості творчої особистості розвиваються завдяки системі педагогічних дій, спрямованих на формування у дітей прагнення до засвоєння нових знань, нових способів діяльності. Учитель повинен керуватися принципами: єдність роботи з розвитку мовлення та мислення, опора на активізацію творчої уяви, урахування індивідуальних  особливостей,  різноманітність видів аналітико- синтетичної діяльності, емоційна насиченість знань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Виготський Л.С. Т 1. Вопросы теории и психологии / Под ред. А.Р. Лурия, М.Г. Ярошевского. - М.:Педагогика, 1982. - 488с., ил. -  ( Акад пед. наук СССР)  . 

2. Виготський Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психол. очерк.: Кн. для учителя. - 3 вид. - Москва: Просвещение, 1991. - 93с.

3. Виготський Л.С. Т.3. Проблемы развития психики / Под ред. А.М. Матюшкина, - М.: Педагогика, 1983. - 368с., ил. - (Акад. пед. наук СССР).

4. Виготський Л.С. Т 2. Педагогическая  психология / Под ред. В.В. Давидова. - М.:Педагогика, 1991. - 480с., ил. - ( Акад пед. наук СССР).

5. Виготський Л.С. Т 4. Детская психология / Под ред.Д.Б. Ельконина.

- М.:Педагогика, 1984. - 432с., ил. - ( Акад пед. наук СССР).

6. Н.Нестенко. Творча обдарованість учнів: Характерні особливості. с.18

7.  Психологічна підтримка учня / Упоряд. О. Главник,  В.Зоц. - К.: Редакції загальнополітичних газет, 2003.- 128с.  (Бібліотека "Шкільного світу").

8. Антощук Є. Таємниці «Школи ейдетики» // Початкова освіта. - 2001. -

№ 42.

9. Виготский Л.С. Психология развития человека. М.: - Изд-во Смысл; Изд-во Эксмо, 2005. – 1136с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Стебловська Світлана Петрівна, учитель початкових класів

Східненської ЗОШ І - ІІІ ступенів

 Білозерського району Херсонської області

 

Л.С. Виготський про дитячу творчість

Глобальні перетворення, які сьогодні відбуваються в Україні, ставлять перед освітою завдання - виховання освіченої, творчої, ініціативної особистості, що здатна легко  адаптуватися до нових обставин, швидко та креативно мислити, знаходити  нестандартні рішення. У сучасних умовах розвитку нашого суспільства, його значних соціально-економічних трансформацій здатність людини до творчості набуває особливого звучання. Творити щось нове, не змінившись самому неможливо, тому  розвиваючись і самоудосконалюючиь дитина змінить світ, зробить його цікавим, наповненим новим змістом, красою та гармонією. Це велика відповідальність для нас учителів. Тому ми маємо не згасити у маленькій людині бажання знань, зберегти її нестримну енергію, особливе світобачення, оригінальність мислення, неймовірну допитливість, трудову   активність. Саме у молодшому шкільному віці спонтанна репродуктивна діяльність поєднується з інтелектуальним розвитком, абстрактним і логічним мисленням, самостійною діяльністю.

Мета статті - висвітлити сутність ідей Л.С. Виготського про дитячу творчість та можливість їх реалізувати у сучасній початковій школі.

Щоб краще розуміти дитину, знати як правильно організувати виховну роботу, полегшити сприйняття навчального матеріалу звертаюсь до робіт педагогів, психологів. Надзвичайно вагомими для мене стали висновки, зроблені Л.С.Виготським, який побачив не просто маленьке створіння, а заглянув у душу дитини, навчив розуміти її, надихнув вірою, що кожній дитині можна допомогти. Можливо це буде повільно і  відразу непомітно, але  обов'язково буде крок уперед.

Лев Семенович Виготський (1896 - 1934) - відомий психолог, автор абсолютно  нового напряму в психології, в центрі якого стояла розробка  конкретно психологічної теорії свідомості, її будови і функцій у поведінці й усього життя людини. Дослідження  Л.С. Виготського створили підґрунття для існування психології свідомості як окремого напряму пихологічної науки. Він  вніс свої прогресивні ідеї в усі науки по вивченню людини – лінгвістику, психіатрію, мистецтвознавство, етнографію, соціологію, а багаторічний практичний досвід в психіатричних та неврологічних лікарнях  були покладені  в основу нового напряму  в науці – дефектології, яку він вважав  ключем до вирішення всіх психологічних проблем Йому не вдалося залишити по собі завершеної системи психології, але його ідеї продовжили його учні: Л. І. Божович, А. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін , Р. Є. Левіна, Н. Г. Морозова, Л. С. Славіна і багато інших і розробили теорію нових педагогічних  технологій.

 За своє коротке життя науковець  створив близько 180 наукових праць, які і сьогодні є актуальними та цікавими, з них черпають знання  психологи,  в них знаходимо  поради і ми - педагоги. Більшість його робіт  великим друком побачили світ лише у 90 - і роки минулого століття, коли були перекладені на англійську мову. У Л.С Виготського з'явилося багато однодумців у світовій науці, його роботи вивчають, на їх основі проводять нові дослідження.

Л.С.Виготський розробив теорію про вік як одиницю аналізу розвитку дитини, запропонував нове розуміння умов, джерел, форми, специфіки та стимулів психічного розвитку дитини; описав стадії і фази дитячого розвитку, а також переходи між ними в процесі онтогенезу; він виявив та сформулював основні закони психічного розвитку дитини. Він стверджував, що навчання в поєднанні з розвитком повинно весь час перебувати на рівень вище, а дитина під час цього процесу потребує постійної підтримки дорослого, оскільки осмислено копіюючи дії дорослого дитина розвивається. Безперечним висновком є те, що дитину потрібно навчати не тому, що вона здатна освоїти сама, а тому, чого поки ще не вміє, але в змозі освоїти за допомогою вчителя [ 5, с 82].

Л.С. Виготський  в 1930 році писав: "Найважливішим з усього цього є вчення, розроблене психологами даного напряму: про пластичність усіх без винятку психологічних функцій, навіть найелементарніших, які  до сьогодні вважалися абсолютно непластичними і такими, що не піддаються вихованню. Навіть сприйняття, про яке традиційна психологія говорить як про функцію, яка в першу чергу опирається на природний дар, непластичне, яке майже не підлягає розвитку, а відтак - вихованню.  Отож, зона виховання розширюється, світ, який ми сприймаємо і уявляємо, його структура, складають основу будь-якого досвіду і всіх високих процесів, які насамперед мають об'єктами педагогічної роботи"[ 9, с. 325  ].

Об'єктом виховного  впливу  є психіка дитини. і, щоб не завдати шкоди психічному здоров'ю школяра, ми маємо досконало знати психологію і педагогіку, майстерно володіти  технологіями, для  створення  найсприятливіших  умов  для розвитку творчості дітей. Л.С. Виготський зазначав, що "творчою ми називаємо таку діяльність, яка створює щось нове, однаково, чи буде це створене творчою діяльністю будь-якою річчю зовнішнього світу або побудовою розуму або почуття, яке живе та виявляється тільки у самій людині" [2, с. 93]. Свідчення цього можна знайти у роботах Л. Виготського, П. Гальперіна, В.Давидова, Д. Ельконіна та ін., які переконують, що у сензитивному періоді можна сформувати творчу особистість, яка оперує образами, має  добре розвинену памʹять, логічне та інтуїтивне мислення, яка здатна до імпровізації, продукує оригінальні ідеї, виявляє мовленнєву творчість. У процесі гри, трудової діяльності, навчання та спілкування формується та розвивається творча уява, художня талановитість.

Творчість -  дуже  гнучке поняття в психології і є індивідуальним.  . Удитини творчість закладена від народження. На думку Л.С.Виготського "учитель є з  психологічної точки зору організатором соціального середовища, яке  виховує дитину, регулятором і контролером його взаємодії з вихованцем [5, с 83]. Виходячи з цього, ставлю собі за мету: уміло керувати цим процесом, не заважати дитині у її самовираженні, на кожному уроці сворювати атмосферу довіри, взаєморозуміння, творчої значимості. Кожна правильна відповідь, кожне бажання діяти знаходять мою підтримку. Урок для мене і моїх вихованців - це маленька лабораторія.   Застосування аких інтерактивних методів, як "Ажурна пилка", "Акваріум", "Асоціації на дошці", "За - проти", "Займи позицію", "Брейн - стормінг", Зигзаг", "Метод прес", "Обери позицію", "Навчаючи вчуся" дають змогу кожній дитині висловитись, показати свої здібності, відчути себе спроможним до навчання.  Для стимулювання пізнавальної активності учнів у своїй практиці я застосовую ігрові прийоми "Відстрочена відгадка", "Так - ні", "Світлофор", "Здивуй", "Моделі, що ожили", "Приваблива мета", "Шпаргалки", "Фантастична феєрія" та інші. В ході гри діти легко запам'ятовують навчальний матеріал отримують масу задоволень, а головне  - їм цікаво вчитися.

Прийоми та методи, які використовую на уроках направлені на розвиток творчого мислення, швидкості і гнучкості думки, оригінальності, допитливості, точності і сміливості. Адже вони постають передумовами для подальшого повноцінного розвитку особистості. Цей процес безперервний і вимагає мобілізації інтелектуальних і моральних можливостей кожної дитини.

Мені постійно доводиться спостерігати за дитиною на уроках й поза ними. Ці маленьки "еврики" іноді знаходять цікавинки там, де здається уже все відоме, а ідеї їх такі прості, але просто неймовірні. Цікаві, допитливі оченята горять невимовним бажанням пізнання,  нестримною жагою дії. Успіх, насолода від своєї значимості додають сили, спонукають до  продовження. Але маленька невдача іноді для дитини може стати невимовним горем. Тому дуже важливо навчити її керувати своїми емоціями, а невдачу сприймати як початок досліду, в результаті якого буде обов'язково знайдено правильне рішення. Пошук такого рішення треба просто продовжити. Дуже важлива для них наша вчительська допомога. Не підказка, а  підтримка.  Не кожна дитина здатна побороти страх невдачі, іноді їй достатньо, щоб поряд була близька людина, будь то мама чи вчитель, якому вона всеціло довіряє.

Я вважаю, що цілеспрямований  вплив учителя дає змогу дитині самостійно мислити, мати власну думку, відчувати відповідальність за справу. Правильно умотивована діяльність, постановка проблемного питання, підбір наочності, залучення учнів до організації уроку, творчі завдання на уроках, засоби мистецтв сприяють  розвитку природних задатків та творчих здібностей школярів. Бо творчість - це норма дитячого розвитку,  сфера її свободи і розкутості як індивідуальності.

Зрозуміло, що творчі ідеї самі собою не народжуються, а виникають тоді, коли людина відчуває потребу щось змінити, вдосконалити. До творчості людину спонукають її фантазія і мрії. Успіх творчості залежить від творчої уяви. Уява, як основа творчої діяльності, проявляється у всіх напрямках діяльності особистості. Завдяки їй стає можливим художня, наукова, технічна, ігрова творчість. Л.С.Виготський підкреслює, що уява і творча діяльність залежать від набутого людиною досвіду та емоційного зв’язку між діяльністю уяви та реальністю [4, с.29].  Багатство уяви обумовлюється багатством, змістовністю довгочасної пам’яті. Чим більше пам’ять утримує різноманітних образів і понять, тим вище, імовірність того, що в свідомості виникне новий, неповторний образ, який відзначається яскравістю, а головне – оригінальністю.

Образ- з грецької -"ейдос" - а ейдетизмом називають вміння кожної людини уявляти будь-що. Л.С. Виготського вважають основоположником ейдетики, автором якої є Ігор Матюгін, доктор педагогічних наук, професор Російської Академії Енциклопедій. Ейдетика - сучасний розділ прикладної психології, що займається дослідженням пам'яті. "Школа ейдетики" - впорядкований набір методів і вправ, що допомагають оволодіти осмисленим використанням своєї уяви для відтворення будь-якої інформації.

У своїй практиці я також широко застосовую вправи ейдетики. Діти, граючись, сприймають величезний обсяг інформації, яка не має відношення до навчального процесу. «Нарівні з механічною пам'яттю, як вища її форма, вирізнялася логічна пам'ять. Над довільною увагою надбудовувалося довільне, над відтворюючою уявою підносилося творче, над образним мисленням підносилося, як другий поверх, мислення в поняттях, нижчий почування симетрично доповнювалися вищими, імпульсивна воля - передбачливої. Так в два поверхи будувалося все вчення про найголовніші психічні функції» (3, с.13). Творча  уява супроводжується словесною активністю, інтелектуально-мовленнєвою творчістю учнів. Розвиток уяви, тобто пам'яті розвивається лише у притаманному кожній конкретній дитині темпі, відповідно до її індивідуальних особливостей. Перемоги накопичуються поступово, з часом результат стає очевидним. Успішність покращується, завдяки  покращенню пам'яті, а розвинене образне мислення допомагає дитині у написанні творів, казок, розвитку поетичних здібностей. А головне - вселяє у дитину віру в себе.

 Серед головних методів ейдетики вирізняють метод Цицерона  (метод місць),  метод «Уявний мультик» (ланцюжковий метод), метод Аткінсона (піктограми), метод «Зміна настрою», метод парадоксальних перетворень (руйнування звичних образів і перетворення у незвичайні).

Метод Цицерона або місця

Його суть: уявно рухаючись по кімнаті вдома, по класній кімнаті, по школі, з конкретно вказаних місць "збирати" слова. На початковому етапі місця називає вчитель, а далі він може називати тільки слова, а учні самостійно їх розміщують, а потім, уявивши, називають.

Метод невербальних асоціацій

У кожного учня є набір листівок ( календариків, картинок, вирізаних із журналів - 15 - 20 штук). Учитель імітує шуми або використовує аудікасету, на якій вони записані. Тривалість одного шуму 2-3 секунди; перерва між ними - 3-5 секунд. Так само учні вставляють шуми в малюнки, потім пригадують їх, переглядаючи зображення; наприкінці пригадують зображення знову, почувши шуми. 

Діти самостійно та ефективно сприймають  інформацію з першого разу, а надалі вони  легко запам'ятовують все, що скаже вчитель.

Метод парадоксальних перетворень

До кожного слова  із слів потрібно вигадати та уявити якість, якої не може бути, щоб фантазія засяяла яскравіше. Вигадка має бути веселою, яскравою, несподіваною, анекдотичною. Слова читає вчитель, а діти промовляють якість образу слова.

Завдяки цій грі мені вдається поповнити активний словничок дітей новими словами, розвивати  їх уяву,  фантазію та зв'язне мовлення

Метод послідовних асоціацій

Учитель диктує іменники, діти уявляють образ кожного слова,  оживляють його, а в їхній уяві попередній образ поєднується з наступним так, щоб виникла казкова, незвичайна подія, але образ першого слова має відношення тільки до другого, друге - до третього, третє - до четвертого і т. д., створюють ланцюжок казкових та непов'язаних  одна з одною подій.

Учитель, диктуючи слова, розповідає свою історію, а діти по закінченні відтворюють послідовний порядок цих слів.

Методичний прийом "Уяви, щоб запам'ятати"

Його суть: потрібно якомога яскравіше уявно намалювати картинку,  не повторюючи слова. Далі прокрутити малюнок у пам'яті і назвати слова.  Чим яскравіший малюнок, тим краще запам'ятаються слова.

Метод «Уявний мультик» (ланцюжковий метод)

Кожній цифрі відповідає певний образ. Вони  "живі" і вміють розмовляти, рухатися, танцювати. Вони можуть пов'язуватися фантастичним сюжетом. Це дозволяє уявити числову інформацію в незвичайному й цікавому вигляді, а тому легко, не напружуючись згадати її. Казкова історія розвивається за принципом ланцюжка. В уяві з'являється мультик, який  довго житиме в пам'яті дитини. Завдяки цьому методу легко вивчити  ряд натуральних чисел, таблицю множення тощо.

Завдяки таким вправам   вдається  урізноманітнити  навчальний процес, зробити його цікавим і захоплюючим, перетворити  урок на незвичайну казку, сформувати  у дітей позитивне ставлення до життя,  отримати  задоволення, відчути впевненість у власних силах.

Л.С. Виготський вважав, що знання не є кінцевою метою навчання , а всього лише засобом розвитку учнів. виходячи з цього завданням сучасної школи є така організація навчального процесу,  яка забезпечувала б  розвиток і саморозвиток особистості, враховуючи її індивідуальні особливості, інтереси та суб'єктивний досвід, створювала б можливості для реалізації в пізнавальній і  навчальній  діяльності [4, с. 300-301] Вчення Л.С.Виготського покладені  в основу технологіії розвивального навчання, технології розвитку критичного мислення,  особистісно-орієнтованого навчання. Ці технології реалізують ідею цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, особистісно-орієнтованого підходу, пріоритету суб'єкт-суб'єктних відносин. У сучасній дидактиці представлені найрізноманітніші технології, головним критерієм яких є їх ефективність та результативність, а їх зміст розглядається з позицій теорій середньої освіти, принципів системності, ідей розвивального навчання та соціального замовлення.

Отже проаналізувавши  творчу спадщину Л.С.Виготського та власний  багаторічний педагогічний досвід я дійшла висновку, ща саме творчість пробуджує мозок дитини, створює щось нове, до цього небачене, що дасть їй можливість  рухатися вперед, набирати шалену швидкість у  своєму розвитку.  Кожна дитина має свої індивідуальні особливості. Хтось швидко запам'ятовує, комусь це вдається важче. Але  бажання творити присутнє у кожній дитині. Їй не властива бездіяльнсть. Використовуючи цю властивість можна розвивати в дитині певні можливості і довести їх до талановитості.

Слід зазначити, що якості творчої особистості розвиваються завдяки системі педагогічних дій, спрямованих на формування у дітей прагнення до засвоєння нових знань, нових способів діяльності. Учитель повинен керуватися принципами: єдність роботи з розвитку мовлення та мислення, опора на активізацію творчої уяви, урахування індивідуальних  особливостей,  різноманітність видів аналітико- синтетичної діяльності, емоційна насиченість знань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

1. Виготський Л.С. Т 1. Вопросы теории и психологии / Под ред. А.Р. Лурия, М.Г. Ярошевского. - М.:Педагогика, 1982. - 488с., ил. -  ( Акад пед. наук СССР)  . 

2. Виготський Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте: Психол. очерк.: Кн. для учителя. - 3 вид. - Москва: Просвещение, 1991. - 93с.

3. Виготський Л.С. Т.3. Проблемы развития психики / Под ред. А.М. Матюшкина, - М.: Педагогика, 1983. - 368с., ил. - (Акад. пед. наук СССР).

4. Виготський Л.С. Т 2. Педагогическая  психология / Под ред. В.В. Давидова. - М.:Педагогика, 1991. - 480с., ил. - ( Акад пед. наук СССР).

5. Виготський Л.С. Т 4. Детская психология / Под ред.Д.Б. Ельконина.

- М.:Педагогика, 1984. - 432с., ил. - ( Акад пед. наук СССР).

6. Н.Нестенко. Творча обдарованість учнів: Характерні особливості. с.18

7.  Психологічна підтримка учня / Упоряд. О. Главник,  В.Зоц. - К.: Редакції загальнополітичних газет, 2003.- 128с.  (Бібліотека "Шкільного світу").

8. Антощук Є. Таємниці «Школи ейдетики» // Початкова освіта. - 2001. -

№ 42.

9. Виготский Л.С. Психология развития человека. М.: - Изд-во Смысл; Изд-во Эксмо, 2005. – 1136с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Л.С. Виготський

про дитячу творчість

            Підготувала -

Стебловська Світлана Петрівна,

учитель початкових класів

Східненської  ЗОШ І - ІІІ ступенів

Білозерської районної ради

Херсонської області

                                                         Науковий керівник - Туркот Тетяна Іванівна