Стаття на тему "Дистанційна фізкультура- теорія чи практика?"

Дистанційна фізична культура -теорія чи практика?

Нинішні реалії, на жаль, відокремили спортивні зали, вчителів та учнів. Але ж навчальний процес  триває. Навіть за тисячі кілометрів фізкультура об’єднує тих, хто вчиться, і тих, хто вчить.

Заради майбутнього молоді, здоров’я нації, заради мирного, що прийде колись, життя. А воно неодмінно прийде…І тоді запитає кожного: « Як справи, друже? Чи підготував ти свій організм дистанційно до праці на благо себе самого, родини, країни?»

Що ж це таке- фізична культура на дистанції? На перший  погляд, щось з розряду нереалістичного. Хтось скаже, що це те саме, що борщ по інтернету поїсти. І, мабуть, буде мати рацію. Але лише тоді, коли завдання учням даються суто теоретичні. Наразі серед вчителів фізичної культури є  два підходи до ведення уроків. Одні вважають за достатнє відправляти дітей до певного інформаційного ресурсу. Мовляв не важко їм знаходити певні сайти з вправами. Задумка така: хто хоче, той сам в усьому розбереться. І стане свідомо самостійно виконувати рекомендовані завдання. Але якщо йому це необхідно як дитині, як підлітку, як взагалі розумній людині. Тоді де ж тут роль вчителя? Власне я вважаю з висоти багаторічного досвіду, що треба учням не сайти вказувати, а вправи власноруч демонструвати. І водночас узгоджувати з ними всі питання, що виникають в ході уроку. Діти дивляться і намагаються робити все впевненіше, з ентузіазмом, бо по той бік екрану є приклад. Живий. Не «кіношний».

Вчитель- від слова «вчити». Хоч і складно робити це на дистанційних уроках фізичної культури, але ж можливо і, неодмінно, треба. Заради здоров’я дітей, яким доля підкинула цю кляту війну та так довго вже випробовує на витривалість.