Стаття на тему " Роль батьківської громади у навчально-виховному процесі"

В.В. Михайлич,

учитель української мови і літератури,

педагог-організатор

Вільховецький навчально-виховний комплекс

«дошкільний навчальний заклад-загальноосвітній

навчальний заклад I-III  ступенів імені  Героя України

В′ячеслава Чорновола»

Звенигородської районної ради

Черкаської області

Роль батьківської громади у  навчально-виховному процесі

Постановка проблеми. У Законі України «Про освіту» говориться, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього вибору народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. 
Серед головних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу сучасної школи мають бути покладені такі чинники: принцип єдності сім’ї та школи, наступності та спадковості поколінь, організація родинного виховання та освіти.
І це закономірно, адже побудувати повноцінну школу без родинного виховання, активної участі й підтримки батьків не можна. Співпраця батьківської громади і школи є важливою умовою ефективності навчально-виховного процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На межі ХІХ і ХХ століть вперше виникає ідея співпраці сім′ї та школи у процесі виховання дитини. Саме ця єдність відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання школяра. Важливого значення даній проблемі надавали відомі педагоги: Януш Корчак, А. Макаренко В. Сухомлинський, М. Стельмахович та інші дослідники.

В.О.Сухомлинський стверджував: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім’я – це джерело, водами, якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи»[1, с.6]. 
Із сім’ї протоптується стежка до школи, а вже тоді на життєву дорогу ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім’ї та школі» [1, с.4]. 
К.Н. Вентцель поряд з проблемами сімейного виховання, освіти батьків піднімав проблему зв’язку школи з батьками. Н. К. Крупська була одним із перших педагогів, які пропагували ідею тісної взаємодії школи з сім’єю. А.С.Макаренко стояв у витоків вирішення проблеми взаємодії школи та сім’ї. В.Оржеховська,      В. Кириченко, Г. Ковганич переконані у тому, що виховання дітей лише у школі неможливе. Це мають бути спільні зусилля навчального закладу і сім’ї у вихованні  і навчанні дітей. [3, с. 16].

І як свідчить досвід,  такий взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до навчально-виховної роботи.
Розглядаючи освіту як один із чинників становлення людини ,  погоджуєшся з думкою відомого філософа М.С.Кагана про те, що культура винайшла два ефективних для виховання людини інститути – школу і сім’ю[3, с.16]. 

Мета статті полягає у визначенні ролі батьківської громади як одного із суб′єктів навчально-виховного процесу.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра.  Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно розуміти, що вихованість  дітей - це результат копіткої щоденної праці, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які вступає дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається у подальшому житті. У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між особистістю і колективом неабияка роль відводиться спільній діяльністі школи та  сім’ї. Зокрема, у своїй праці «Павлиська середня школа» педагог зазначає, що без домашнього виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства. Василь Олександрович стверджував: «Тільки разом з батьками,спільними зусиллями вчителі можуть дати дітям велике людське щастя».

 «Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінна практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління, – зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці «Теорія і практика українського національного виховання». Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина щодня вбирає  і активно переосмислює людські цінності і орієнтири, стиль поведінки, суть ставлень до явищ життя і до самої себе. Велике значення для формування життєвих принципів дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків.

Проблема становлення особистості хвилювала людей впродовж багатьох віків. Відомий філософ Гельвецій стверджував, що люди поганими не народжуються, а стають тими, ким вони є. У цей світ людина приходить як чистий лакмусовий папір, який потім вбирає в себе правила поведінки, манеру спілкування, ставлення до оточуючих. І першоосновою розвитку дитини як особистості є саме виховання в батьківській родині. Адже недарма говорить народне прислів′я: «Яблуко від яблуні далеко не падає», де в алегоричній формі стверджується, які батьки, такі і діти. Якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості, то виховний влив школи посилюється, якщо ж такий союз слабкий або не склався взагалі, то позитивний вплив школи значно зменшується. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним.

Відомо, що вплив родини як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив освітніх закладів, вулиці, засобів масової інформації. Діти здобувають освіту, виховуються і навчаються не лише в школі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед – у сім’ї, яка є один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складнощах і протиріччях, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки. [6, с. 41]. Водночас сім'я не в змозі забезпечити в повному обсязі виховання активної, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, засвоїла і опанувала інтелектуальні, культурні, духовні цінності. У випадках, коли дитина позбавлена такого розвитку, в її середовищі з'являються наркотики, алкоголь, відбувається небезпечне згаяння часу.

 У суспільстві посилилася небезпечна соціальна тенденція самоусунення батьків від розв'язання питань виховання та особистісного розвитку дитини. Батьки, не володіючи належною мірою знаннями щодо вікових та індивідуальних особливостей розвитку дітей, часто здійснюють виховання наосліп, що, як зазвичай, не дає позитивних результатів, або взагалі самоусуваються від цього процесу, перекладаючи свої батьківські функції на школу та державу. У таких сім'ях відсутні міцні міжособистісні взаємини між батьками та дітьми, як наслідок, авторитет переходить від батьків до зовнішнього негативного оточення, що спровоковує «відхід» дитини від впливу родини.

Вічне питання: де починаються і закінчуються обов′язки школи і за що відповідають батьки – цікаво вирішила одна португальська школа, учителі якої розвісили у класах на дошках своєрідне оголошення, яке з тих пір стало дуже популярним. Ось його зміст: «Шановні батьки! Ми хочемо нагадати вам, що такі чарівні слова, як «доброго дня», «будь ласка», «дякую», «вибачте» вперше пізнаються вдома. Саме там діти вчаться бути чесними, пунктуальними і старанними, добре ставитися до друзів, поважати старших,вчителів. Саме вдома вони вчаться бути акуратними, не говорити з набитим ротом і кидати сміття в сміттєвий бак.Вдома вони  також навчаються бути організованими, доглядати за своїми речами і не чіпати чужі.А в школі ми вчимо їх мови, математики, історії, географії, фізики, хімії та фізкультури. Батьківське виховання ми лише підкріплюємо, але не замінюємо його». З цим важко не погодитися.

 Водночас  не всі навчально-виховні заклади приділяють належну увагу вдосконаленню виховного процесу, налагодженню стосунків з родиною учнів. І як наслідок – відсторонення сім'ї від школи, учителів – від батьків, родини – від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини.

 Діяльність батьків і педагогів зарадити інтересів дитини буде успішною лише тоді, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її у різних ситуаціях, і таким чином допоможе дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати  життєві цінності, коригувати поведінку. Важливими завданнями у діяльності педагогів є налагодження партнерських взаємин і спільних інтересів з родиною кожного учня, створення довірливої атмосфери, взаєморозуміння,

співтворчості у навчально-виховному процесі.

Батьківська родина сьогодні значною мірою втратила свої, притаманні лише їй, функції, і процес відтворення основної з них – виховної – йде досить повільно. Сім'я повноцінно виконуватиме свої виховні завдання лише тоді, коли це буде колектив однодумців.

 Сім'я, як і навчальний заклад, - це своєрідний посередник між дитиною, яка формується, і суспільством. Отже, батьки повинні мати уявлення про мету і завдання, кінцевий результат процесу виховання, що допоможе їм у вихованні власної дитини. Процес сімейного виховання має підготувати до життя і праці у суспільстві, забезпечити формування громадянина, інтегрованого у сучасне йому суспільство.

 Завдання батьків – проектування тих особистісних якостей дитини, які їй знадобляться у майбутньому.

 Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Учителі і батьки, намагаючись спільно знайти найефективніші способи розв'язання цієї проблеми, долучаються до педагогічної просвіти, визначають зміст і оптимальні форми цієї роботи, яку слід спрямувати на вирішення наступних завдань:

• довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;
• сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;
• активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Близько 70% батьків розуміють свою відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 25% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа і суспільство, тому й відповідальність необхідно ділити порівну. І понад 5% батьків взагалі не вважають себе відповідальними за виховання своїх дітей. [5, с. 41] Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них,  мабуть, слід  віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність,   встановлювати правильні стосунки з дітьми. Адже моральні риси характеру особистості виховуються в конкретних ситуаціях, діях, вчинках. Наприклад, така риса характеру, як почуття обов’язку, спочатку виявляється щодо близьких людей. А в подальшому вона поступово узагальнюється, переноситься в нові життєві ситуації, стає стійкою рисою характеру, яка спрямовує поведінку. Діти, особливо на ранніх ступенях свого розвитку, намагаються повторювати вчинки і дії дорослих, які їх оточують. Пояснюється це тим, що в них ще нема достатніх знань і життєвого досвіду. В силу цього вони й намагаються наслідувати дорослих і насамперед своїх батьків. [7, с. 183]. Ось тому поведінка батьків – це головний вирішальний засіб виховання дітей в родині.

Школа дає загальні базові знання з навчальних дисциплін. Без неї не можна стати культурною людиною. Інтелектуальний розвиток, який дає школа учням , ґрунтується на глибокому науковому розумінні ними законів природи і суспільства. Набуті у процесі навчання і праці знання, органічно пов’язуються з почуттями і стають основою формування особистості. Правильне виховання сприяє інтелектуальному, творчому розвитку особистості.

 Здібності мислення краще розвиваються там, де вчителі і батьки правильно організовують навчальну діяльність, сприяючи самостійному вирішенню творчих задач. Адже інтелектуально - творчий розвиток особистості учнів є одним із найважливіших завдань взаємодії сім’ї і школи в організації навчально-виховного процесу. Там, де вчителі і батьки співпрацюють, там  краще організована і навчально-виховна робота школи, і родинне виховання дітей.

В навчально-виховному процесі склалися різноманітні форми взаємодії сім′ї та школи. Найбільш поширені такі: відвідування класним керівником і учителями –предметниками батьків учнів, відвідування батьками школи, проведення класних і загальношкільних зборів, шкільні конференції батьків щодо обміну досвідом сімейного виховання, батьківські комітети при школах.. Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об’єднання, які носять різні назви - батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї і т. п. Найбільша відповідальність по забезпеченню реальних зв’язків з сім’єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Класний керівник відвідує учнів вдома, вивчає умови, в яких вони проживають, передбачає небажані результати. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки. Батьки будуть іти на співпрацю тоді, коли бачитимуть  зацікавленість класного керівника долею їхніх дітей. Проблема взаємодії школи і сім’ї, на мій погляд, є найскладнішою і найважливішою. Сучасна дитина є свідком різних  криз, постійно бачить боротьбу батьків за виживання сім′ї,  спостерігає занепад моральних цінностей, насадження культу речей, фізичної сили, тілесних утіх, розваг, грошей, зброї тощо.Тому з кожним роком кількість неблагополучних сімей збільшується, у багатьох такі звичайні людські цінності, як любов, повага, взаєморозуміння, почуття відповідальності та родинного єднання відходять на другий план. Ми змушені констатувати факт: сьогодні втрачається роль сімейного виховання і власне сім’ї як найбільш впливового фактора формування людини. Але діти є продовжувачами не тільки батьківського роду, а й соціального ладу. І від того, які духовні та моральні цінності закладуть у їхні душі сім’я та суспільство, залежатиме майбутнє людства. Вирішальною умовою взаємодії батьків і вчителів  є глибоке уявлення про зміст виховної діяльності один одного, можливість порозуміння щодо завдань і засобів виховного впливу заради благополуччя дитини, адекватність виховних дій до запланованого кінцевого результату.

Отже, педагог має знати, з якої сім’ї прийшла в школу кожна дитина, який склад даної родини, у якому стані перебуває сучасна українська сім′я та які тенденції зумовлюють її розвиток. Це зробить взаємодію педагога та батьків учнів більш конкретною, осмисленою, результативною.

В основу взаємодії сучасної школи і сім’ї покладається співробітництво школи з батьками та іншими  членами родини.  Батьки повинні  бути не пасивними чи виступати в ролі експертів та спостерігачів, а, навпаки, співпрацювати  з педагогами і дітьми на засадах партнерства з правом ініціативи, активної дії, самоконтролю. Саме завдяки високій культурі спілкування батьків і вчителів, доброзичливості, неупередженості у розв’язанні різних проблем можна досягти ефективної взаємодії школи та сім’ї. Залучення батьків та інших членів сім’ї до навчально-виховного процесу є необхідним, передусім для дітей. І не тільки тому, що діти більше дізнаються про своїх батьків. Успіх співробітництва вирішальною мірою залежить від взаємних установок сім’ї і школи. Найбільш сприятливо вони складаються за умов, коли обидві сторони усвідомлюють необхідність цілеспрямованого впливу на дитину і довіряють одне одному.  Присутність батьків у школі дозволить істотно змінити життя дітей, створити домашню атмосферу, допоможе вчителю та батькам об’єктивно оцінити сильні і слабкі сторони у вихованні дитини. Вчитель отримує багато додаткових відомостей про індивідуальні особливості кожної дитини, про емоційний характер спілкування в сім’ї, про формування різних трудових навичок і звичок, де сім’я має більші можливості. Відкриті  контакти з родиною допоможуть виявити кращий досвід сімейного виховання, зацікавити інших. І батьки, і вчителі зможуть краще зрозуміти дитину, врахувуючи її інтереси, потреби, бажання. Так, як  діти, і батьки повинні жити  школою, де навчається дитина,  регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з класним керівником. Навчально-виховний заклад  повинен прагнути до об’єднання зусиль щодо успішного навчання, виховання та розвитку школярів. Не тільки школа повинна допомагати сім’ї у вихованні дітей, а й батьки допомагати школі.

     Велику роль у співпраці батьків учнів і класного керівника відіграє батьківський комітет класу. Від злагодженості та відповідальності роботи цього комітету залежить атмосфера класного колективу, стосунки батьків один з одним, спілкування дорослих і дітей. Добре організований батьківський комітет може виконувати в класі різні функції, однією з яких є допомога в організації навчально-виховного процесу: наприклад, організація конкурсів на кращий щоденник, зошит, рейдів-перевірок дбайливого ставлення учнів до підручників чи шкільного майна, організація та проведення батьківських уроків у класі, під час яких діти знайомляться із захопленнями конкретної сім'ї, дізнаються про цікаві традиції та звичаї, розширюють свій кругозір.  Крім таких уроків, батьківський комітет може допомогти класному керівникові  в організації свят, екскурсій  і поїздок. Ця допомога  в розв'язанні проблем із відвідуванням театрів, музеїв, виставок є досить значною. Ці заходи цікаві не лише дітям, але й самим батькам, які мають змогу побачити свою дитину в незвичній обстановці, проаналізувати її поведінку, ставлення до того, що відбувається, просто поспілкуватися зі своєю дитиною та іншими дітьми.

     Багато чого може зробити батьківський комітет для розв'язання господарсько-побутових питань класу: ремонт кабінету, меблів, харчування дітей у шкільній їдальні, дотримання санітарно-гігієнічних  і профілактичних норм — це й багато чого іншого може перебувати в компетенції батьківського комітету.

     За певних обставин батьківський комітет  має не лише право, але й обов'язок взяти участь у роботі школи з  проблемними родинами: це і відвідування учнів удома, і профілактичні бесіди, і захист прав учнів у різних інстанціях.

Співпраця родини і школи має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві. Педагогічний колектив та колектив батьків – це єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю.

Отже, можна виділити такі етапи  взаємодії сім’ї та школи: ознайомлення батьків та класовода з метою (правами та проблемами дитини, правами і обов’язками сім’ї та школи); вивчення школою сім’ї, а сім’єю – школи в межах прав та обов’язків учасників педагогічного процесу; виявлення можливостей і недоліків мети взаємодії, обговорення їх і вироблення спільного плану дій, залучення до його виконання; створення умов для взаємодії сім’ї, школи; формування позитивного ставлення до взаємодії учасників; організація та здійснення взаємодії у різних формах; контроль за здійсненням взаємодії з усіх сторін, корекція цього процесу. Відносини між вчителями та батьками повинні бути партнерськими.

Висновок.

Сухомлинський вважав, що сім'я — «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в родині складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають суть її духовності, її моральне обличчя. Сім’я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світу дуже рідного, дуже потрібного, світу, до якого дитина з перших років звикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати. Саме родина, як свідчать дослідження А. Баранова, О.Іванова, В. Сисенко, формує ставлення дитини до праці, до іншої людини, до світу, до суспільства, до самої себе. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє. Досвід показує  наочно, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати ту роль у вихованні дітей, яку відіграє сім'я, не можуть ефективно функціонувати без її участі і допомоги.

   «Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», — писав А. Макаренко в «Книзі для батьків»(8, 120).

Та родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично. Вони мають бути партнерами, активними учасниками навчально-виховного процесу. Актуальними залишаються слова

В. Сухомлинського: «Час і батькам, і вчителям глибоко усвідомити, що ні школа без сім’ї, ні сім’я без школи не можуть справитися з найтоншим, найскладнішим завданням – становленням людини». 

Список літератури

1. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський - К. : Радянська школа. - 1978. - 263 с.

2. Романовська Д., Собкова С. Психологічний супровід організації роботи з батьками в освітніх навчальних закладах. Методичний посібник. Чернівці. 2003.

3.Оржеховська В.М., Кириченко В.І., Ковганич Г.Г.: Взаємодія навчального закладу і сім’ї:стратегії, технології, моделі: Навчальний практико зорієнтований навчальний посібник. – Х.: Видавництво «Точка», 2007. – 192 с. 

4.Батьківські збори / [авт. тексту Т. В. Виноградова]. – Х.: Вид. група «Основа», 2006.-237, [3]с. – (Серія «Класний керівник») 
 

5.Аметова Є. Р. Про значення сім'ї у формуванні вільної особистості дитини //                 Педагогіка і психологія. -2006. -№ 2. - С. 36-43

6.Дворук О. І. Процес виховання очима дитини /  О. І. Дворук; Відп. ред. Г. В. Луценко // Педагогіка та  конкретні методики. – Черкаси: «Родзинка», 2006. – С. 109.

7.Семиченко В. А. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посібник. - К.: Веселка, 1998. - 210, с.183

8. Макаренко, А. С. Книга для батьків [Текст] / А. С. Макаренко.—К.: Рад. школа, 1980. —327 с.