Михайлова Ганна Дмитрівна,
учитель історії,
Тальнівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів №1-гімназія»
Тальнівської міської ради
Черкаської області
Роль визначних особистостей у формуванні
просвітительських ідей С. Русової
Стаття присвячена 160- річчю з дня народження Софії Русової –багатогранного вченого, енциклопедиста, письменника, історика, мистецтвознавця, етнографа, громадського діяча, організатора просвіти, однієї з найвидатніших засновників жіночого руху в Україні, члена Центральної Ради, визначного педагога та психолога, автора концепції національної освіти, дошкільного виховання. У статті визначено роль визначних особистостей у формуванні просвітительських ідей Софії Федорівни.
Що більша мета – то більша людина. Отож, смисл життя – мати якомога більшу мету, цю мету зробити своєю, тобто помінятися з нею місцями, інакше – з головою зануритися в ній, геть до останку, до повної втрати самого себе.
Софія Русова
Як зазначає академік О. Сухомлинська: «Педагогічна думка завжди персоніфікована – на ній лежить відбиток особистості її носія з його смаками, поглядами, віруваннями та уподобаннями» [4, с. 36].
Глибокий слід в історії розвитку просвітницького руху кінця ХІХ і до 40-х років ХХ століття залишила одна з найкращих доньок України – Софія Русова, дівоче прізвище Ліндфорс(1856-1940)– письменниця, вчений-педагог, просвітителька, історик, етнограф, мистецтвознавець, літературний критик. Не будучи українкою за походженням її батько Федір Ліндфорс був шведського походження, а мати –Ганна Жерве походила з аристократичного французького роду, родина якої емігрувала з Франції ще в XVIст., вона все своє життя присвятила Україні та її народу, прагнула відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти. Саме народну освітуі просвіту, Софія Федорівна ,вважала рушійною силою в боротьбі за незалежну державу, за краще майбутнє українського народу.
Сьогодення України показує, що ми переживаємо нову добу українського національного відродження,доба в якій виборюємо національну державність та суверенітет, коли відбувається пробудження гідності, свідомості й самосвідомості українського народу. І тому саме зараз, як ніколи раніше, ми-педагоги, які, за словами Русової, повинні бути «справжніми реформаторами майбутнього життя України, бути апостолами Правди і Науки» і в переддень освітніх реформ, маємо визнати, що просвітительська спадщина С. Русової, в основі якої є роль освіти, науки, культури в суспільному прогресі є важливим фактором розбудови нової, демократичної, української національної школи, становленні системи освіти, навчання й виховання підростаючого покоління. Як педагог європейського рівня була глибоко переконана, що «найдорожчий скарб у кожного народу –його діти, його молодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя».
Просвітительська діяльність С. Русової припадає на період історії України, коли український народ не мав власної держави, національної школи,коли хмара адміністративних утисків духовності нашого народу, як напише Русова згодом, « заволокла весь український обрій», коли « заборонене було всяке літературне чи наукове українське слово, всякий переклад, в усіх сферах лунала славетна фраза міністра : « никакогомалороссийскогоязыканет, не было и быть не может»[2, с. 53].
Найбільший вплив на її становлення мав чоловік - Олександр Русов–видатний український земський вчений - статист, справжній демократ, гуманіст,знавець української етнографії, фольклористики та філології, український патріот (хоча і був росіянином за походженням), якого за гарний голос і веселість Чубинський, Лисенко і інші товариші звали «Саша Ангел».Софія Федорівна у своїх мемуарах писала : «він перший відкрив мені красу української поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця »[2, с. 46]. Всюди,де б не перебувала родина Русових-Чернігів, Ніжин, Херсон, Полтава, Одеса, Київ спільна ідея створення національної системи освіти спонукала обох до заснування нових осередків освіти і культури.«Вони внесли світло, підживили його, заохочували до праці інших, спонукали їх до життя та енергії» згадував ідеолог чернігівської «Просвіти» Ілля Шраг, коли сім’я Русових перебувала на Чернігівщині[5, арк. 5].
Вагоме місце в житті Софії Федорівни посів корефей українського побутового театру Михайло Петрович Старицький. Саме він познайомив її з чоловіком з яким вона прожила все своє свідоме життя- О. Русовим. Його діти відвідували дитячий садок, який вона відкрила у 1871 р. в Києві разом з сестрою Марією. Михайло Петрович познайомив сестер Ліндфорс з своїм незмінним співробітником та талановитим композитором М. Лисенком, який був для неї яскравим прикладом громадянської позиції, бо в найлютіші часи переслідувань українці у його помешканні знаходили привіт, пораду, підбадьорення, де вони біля його фортеп’яно спочивали душею і набиралися нової віри в майбутнє України. С.Русова стала членом Старої Громади, де спілкувалась із М. Драгомановим, В. Антоновичем,П. Чубинським, П. Житецьким, Ф. Вовком, О.О'Коннор, О. Косач.
Значну роль у формуванні світогляду С. Русової відіграв «посажений батько» М. Драгоманов, який сформував у неї таку рису характеру, як ідейна переконаність у своїй справі. Будучи демократом, М. Драгоманов вірив, що Україна з демократичною Росією буде мати власну автономію, а тим самим – змогу всебічно розвивати свою мову й культуру. Він заперечував будь-який державний централізм, вважаючи його породженням російського державного централізму.
М. Драгоманов виступав за повну децентралізацію Росії, за демократичну перебудову її на принципах федерації. Росію він уявляв у вигляді вільних соціалістичних громад, які в свою чергу мали б входити до федеративного союзу всіх слов’янських народів [1, с. 32]. Вірна заповітам ДрагомановаРусова завжди поділяла думку, про те що навіть книжки, які будуть написані чужою мовою (російською) все ж таки знімуть полуду з очей, будуть будити свідомість і самосвідомість кожного народу, кожної нації, за що її критикували О. Косач та Б. Грінченко.
У період національно- визвольних змагань українського народу1917 – 1920рр. С. Русова продовжує втілювати свої педагогічні ідеї.З утворенням Української Народної Республіки Софія Русовавходить до Центральної Ради і Секретаріату освіти, в якому очолила дошкільний і позашкільний відділи. В цей період зустрічається і працює з М. Грушевським, С. Єфремовим, Л. Черняхівською, І.Стешенком, В. Винниченком,І. Огієнком, С.Петлюрою. Не могла вона мовчати і в напружений час, коли гетьман Скоропадський оточував себе москалями, проводив переговори про «федерацію» з Росією. На рішучому засіданні Національної Ради, де з жінок була тільки Софія Федорівна ,коли всі боялися сказати остаточне слово її палка і щира промовазробила в Україні державний переворот.
Долі людей недаремно пересікаються, для Софії Федорівни спілкування і співпраця з культурними, громадськими, політичними діячами стала основою для пробудженняпалкої любові до рідного краю. Безперечно, приклади цих людейсприяли формуванню в педагога важливих моральних чеснот, як ідейна переконливість, активність, справедливість, почуття обов’язку.«Коли мова йшла про українську справу, то ніщо не могло спинити її завзяття: ні родина, ні діти, ні переслідування царських жандармів чи большевицьких чекістів, ні тюрми, ні арешти, ні тяжкі умови еміграції, ні події приватного життя… Ніщо не спиняло її енергії в боротьбі за український ідеал…» — писав у спогадах син Софії Федорівни Юрій Русов[ 6 ].
Коли починали обмежувати права України, вона з добродушної жінки перетворювалася на фурію та світилаі буде світити яскравою зіркою духовного подвигу для тих педагогів, які прагнуть кращого майбутнього для своєї Батьківщини.
«…Саме персоналія, – зазначає акад. О. Сухомлинська, – яку ми повертаємо з небуття, і своїм життям, і своїми ідеями підтверджує рух історії, її мінливість, непередбаченість і вразливість. На наших очах педагог, освітній діяч оживає, персоніфікується, стає нашим сучасником» [4, с. 46].
Література
4. Сухомлинська О. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем / Ольга Сухомлинська. – К. : А.П.Н., 2003. – 68 с.
Архівні джерела
Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
5. Спр. 12605. Шраг І. Уривкові спомини про О. О. Русова, автограф-чернетка початку ХХ ст., 14 арк.
Інтернет –ресурси
6. http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/sofiyin_den_.html