Стаття на тему "РОЗВИТОК ТА КОРЕКЦІЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ"

РОЗВИТОК ТА КОРЕКЦІЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Гєцой Вероніка

студентка 5 курсу педагогічного факультету

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Науковий керівник – к.п.н,  доц. Звєкова В.К.

Молодший шкільний вік є новою ситуацією розвитку і вимагає від дитини особливої діяльності – навчальної. Для того, щоб ця діяльність була ефективною, необхідно сформувати мотивацію до навчання. Саме це і є специфічним завданням молодшого шкільного віку. Дитина бажає виконувати соціально значущу і соціально оцінювану діяльність, а в школі необхідна пізнавальна мотивація. Однією з найважливіших проблем навчання і виховання учнів є формування мотиваційної сфери молодших школярів [3, с. 71].

Молодший шкільний вік характеризується первинним входженням дитини в навчальну діяльність, оволодінням основними видами навчальних дій. Але при цьому виникає труднощі: мотив, з яким дитина приходить в школу, не пов'язаний зі змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконувати в школі. Навчальний процес повинен бути побудований так, щоб його мотив був пов'язаний з внутрішнім змістом предмета засвоєння [3, с. 72].

Мотивація – це внутрішня психологічна характеристика особистості, яка знаходить вираз у зовнішніх проявах, ставленні людини до навколишнього світу, різних видів діяльності [9, с. 38].

Проблемі мотивації приділяється велика увага, як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології. Вивченням мотивації серед вітчизняних вчених займалися Л.І. Божович, В.К. Вілюнас, Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, А.М. Леонтьєв, В.С. Магун, А.К. Маркова, Д.Б. Ельконін. У зарубіжній психології комплексне дослідження мотивації виконано А. Маслоу, Х. Хекхаузеном, Л.М. Фрідманом. Цінний внесок у вивчення проблеми формування мотивації та її впливу на розвиток розумових здібностей учнів внесли Н.Ц. Бадмаєва, М.В. Матюхіна, Н.Ф. Тализіна. Однак, незважаючи на глибокі розробки авторів, досі не існує єдиного підходу до визначення понять мотиву і мотивації, і їх співвідношення [1, 3, 7, 9, 13].

У вітчизняній же психології мотивація розглядається в рамках психологічної теорії діяльності А.М. Леонтьєва, який вважав передумовою будь-якої діяльності наявність у суб'єкта потреб. Відповідно до своєї теорії автор вживає термін «мотив» який означає «те об'єктивне, в чому конкретизується потреба в даних умовах і на що спрямовується діяльність» [10, с. 34].

Цю ідею підтримував і американський дослідник Г. Мюррей, який в процесі вивчення мотивів визначив потребу як силу, організуючу сприйняття, інтелект, волю і дію таким чином, щоб мати можливість змінити незадовільну ситуацію [10, с. 35].

Під мотивом також розуміють причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта. Так, з точки зору X. Хекхаузена поняття «мотив» складається з потреби, спонукання, потягу, схильності і прагнення. П.А. Рудик визначив, що поняття «мотив» включає в себе – бажання, звички, думки, почуття обов'язку; а В. С. Мерлін – спонукання, від яких залежить цілеспрямований характер дій [15, с. 114].

У свою чергу, Л.І. Божович вважала, що мотив – це те, заради чого здійснюється діяльність. Вона відносила до мотивів предмети зовнішнього світу, уявлення, ідеї, почуття і переживання. Відповідно, поняття мотиву співвідноситься з потребою і її задоволенням [2, с. 28].

Більш широким є поняття «мотивації». У вивченні мотивації вітчизняна і зарубіжна психологія акцентували увагу на різних формах її походження: якщо в зарубіжній науці мотивація вивчалася, переважно, з метою з'ясування дії інстинктивних мотивів в людині (психоаналіз, біхевіоризм), то вітчизняні психологи говорили про соціальне походження мотивації людини. Тим самим вітчизняними вченими розрізнялася біологічна мотивація, за якою стоять потреби індивіда і виду, від власне людської (соціальної) мотивації, яка відповідає потребам суспільства [2, с. 29].

Є.П. Ільїним мотивація, в свою чергу, сприймається як складна, багаторівнева система, що регулює життєдіяльність людини, детермінує його поведінку і включає в себе потреби, мотиви, інтереси, прагнення, установки і цінності [9, с. 226].

Мотивація в широкому сенсі слова розуміється як сутність особистості, до якої притягуються такі її властивості, як спрямованість, цінні орієнтації, установки, соціальні очікування, домагання, емоції, вольові якості та інші соціально-психологічні характеристики. Таким чином, незважаючи на різноманітність підходів, у своїй роботі ми будемо визначати мотивацію як сукупність психологічно різнорідних факторів, що детермінують поведінку і діяльність людини [9, с. 226].

Умовно мотивацію можна розділити на дві великі групи:

1. Мотивація, що лежить поза навчальної діяльності.

2. Мотивація, що лежить в самій навчальній діяльності, або навчальна мотивація, пов'язана безпосередньо з цілями освіти і закладена в самому процесі навчальної діяльності [3, с. 83].

У даній роботі найбільший інтерес для нас представляє останній вид мотивації – навчальна мотивація, фундаментальний розвиток якої відбувається в молодшому шкільному віці.

А.С. Герасимова визначає навчальну мотивацію як вирішальний фактор ефективності навчального процесу. Мотивація навчання, на її думку, це загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, до активного освоєння змісту освіти. Автор наголошує, що методологічною основою вивчення проблеми навчальної мотивації є положення діяльнісної теорії про психологічний зміст, функції, механізм утворення та функціонування мотивів [4, с. 23].

Альтернативною думкою володіє А.К. Маркова, яка розглядає навчальну мотивацію як психологічну реальність, розташовану за позитивним ставленням школяра до навчання, при цьому мотивом навчання є спрямованість школяра на різні сторони навчальної діяльності. Одних учнів більшою мірою мотивує сам процес пізнання в ході навчання, інших – відносини з іншими людьми в ході навчання [10, с.  51].

Відповідно до своєї теорії А.К. Маркова виділяє три рівні розвитку навчальної мотивації школярів:

•    широкий пізнавальний мотив, тобто спрямованість на засвоєння нових знань, який характерний для молодшого школяра,
•    навчально-пізнавальний мотив, що спонукає до оволодіння способами добування знань, відповідний підлітковому віку,
•    мотив самоосвіти, цей зрілий пізнавальний мотив повинен проявлятися в старшому шкільному віці [10, с. 51].

Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається цілим рядом специфічних для цієї діяльності факторів. По-перше, вона визначається самою освітньою системою, організацією освітнього процесу та освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність. Також на неї впливають особливості учнів і педагогів, і перш за все система його відносин до школяра, а також специфіка навчального предмета.

Відповідно, навчальну мотивацію можна визначити як приватний вид мотивації, включеної в діяльність навчання, навчальну діяльність.

У трактуванні Д.Б. Ельконіна – В. В. Давидова навчальна діяльність – це один з видів діяльності учнів, спрямований на засвоєння ними за допомогою діалогів і дискусій теоретичних знань і пов'язаних з ними умінь і навичок в таких сферах суспільної свідомості, як наука, мистецтво, моральність, право і релігія [7, 6].

А. М. і Д. А. Новікови виділяють такі особливості навчальної діяльності [15]:

1. Навчальна діяльність спрямована на освоєння інших видів людської діяльності – практичної, ціннісно-орієнтовної, естетичної, а також на оволодіння самою навчальною діяльністю.

2. Навчальна діяльність суб'єкта спрямована «на себе», на отримання результата – освоєння нового для учня досвіду у вигляді знань, умінь і навичок, розвитку здібностей, ціннісних відносин та ін.

3. Навчальна діяльність завжди інноваційна.

4. Парадоксальність навчальної діяльності полягає в тому, що її завдання задаються навчальним планом, програмою, вчителем та ін.

5. Вплив на навчальну діяльність вікової сензитивності.

6. В ході онтогенезу учень послідовно освоює способи діяльності, властиві організаційним типам культур: ремісничої, традиційної, професійної, проектно-технологічної [15].

На думку Є.П. Ільїна, мотиваційна основа навчальної діяльності учня складається з таких елементів, як зосередження уваги на навчальній ситуації, усвідомлення сенсу майбутньої діяльності, усвідомлений вибір мотиву, Цілепокладання, прагнення до мети і досягнення успіху, самооцінка процесу і результатів діяльності. В такому випадку, навчання буде успішним, якщо внутрішньо прийнято дитиною, якщо спирається на її потреби, мотиви, інтереси, тобто має для неї особистісний сенс [9, с. 26].

Навчальна діяльність школярів спонукається цілою системою різноманітних мотивів. Перший варіант класифікації пропонує М.В. Матюхіна, яка поділяє всі навчальні мотиви на дві групи:

•    Пізнавальні мотиви, які пов'язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання. Ці мотиви свідчать про орієнтацію школярів на оволодіння новими знаннями, навчальними навичками, визначаються глибиною інтересу до цікавих фактів, явищ, закономірностей і тенденцій, до теоретичних принципів, ключових ідей та ін. До цієї групи належать також мотиви, що свідчать про орієнтацію школярів на оволодіння способами добування знань. Пізнавальні мотиви розкриваються в прагненні школярів до самоосвіти і самостійного добування знань;
•    Соціальні мотиви пов'язані з різними видами взаємодії школяра з іншими людьми. Прикладом можна вважати отримання знань заради користі суспільству або почуття відповідальності перед іншими людьми. Також до соціальних мотивів відносяться і так звані позиційні мотиви, коли школяр прагне зайняти певну позицію у відносинах з оточуючими, отримати їх схвалення, заслужити авторитет. Мотиви соціального співробітництва сприяють усвідомленню та аналізу способів і форм своїх взаємин з дорослими і однолітками, їх вдосконаленню [9, с. 27].

У свою чергу, Головаха Є.І. виділила наступні мотиви навчання:

•    Навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без інтересу до предмета.
•    Навчання без особистих інтересів і вигод.
•    Навчання для соціальної ідентифікації.
•    Навчання заради успіху або через острах невдач.
•    Навчання з примусу або під тиском.
•    Навчання, засноване на моральних зобов'язаннях або нормах.
•    Навчання для досягнення мети в повсякденному житті.
•    Навчання, засноване на соціальних цілях і цінностях [9, с. 114].

Більш широку класифікацію представила М.І. Гуткіна. Вона виділяє п'ять видів навчальної мотивації [5, с. 13]:

а) пізнавальна мотивація – орієнтація на глибоке вивчення будь-якого навчального предмета. Якщо дитина в процесі навчання починає радіти тому, що вона щось дізналася або зрозуміла, чогось навчився, значить, у неї розвивається мотивація, відповідна структурі навчальної діяльності. Найчастіше пізнавальні інтереси формуються стихійно. В силу своєї складності дана мотивація зустрічається найбільш рідко, тому одна з основних завдань школи – викладати предмети в цікавій і живій формі, щоб дитині захотілося їх вивчати.

б) мотивація досягнення успіху яскраво виражена у дітей з високою успішністю, коли їм важливо виконати завдання краще за всіх. У початкових класах ця мотивація нерідко стає домінуючою [5, с. 14].

в) престижна мотивація характерна для дітей із завищеною самооцінкою і лідерськими нахилами. Вона спонукає учня вчитися краще однокласників, виділитися серед них, бути першим. При розвинених здібностях, вона стає потужним двигуном розвитку учня. Однак індивідуалізм, постійне суперництво з однолітками і зневажливе ставлення до інших спотворюють моральну спрямованість особистості таких дітей.

г) мотивація уникнення невдачі проявляється в уникненні школярами поганих відміток і її наслідків – невдоволення вчителя, санкцій батьків. Найчастіше формується у відстаючих дітей внаслідок тривожності, страху. Дана мотивація вважається негативною.

д) компенсаторна мотивація – це побічні по відношенню до навчальної діяльності мотиви, що дозволяють утвердитися в іншій галузі – в заняттях спортом, музикою, малюванням та ін.  коли потреба в самоствердженні задовольняється в якійсь сфері діяльності, низька успішність не стає джерелом важких переживань дитини [5, с. 14].

Дана класифікація зручна для педагогів початкових шкіл, так як дуже доступно підносить Іди мотивацій і одночасно визначає спрямованість дій педагога, тобто включає в себе рекомендації.

У психології та педагогіці виділяють також два типи мотивації навчальної діяльності [7]:

1. Негативна мотивація, під якою мають на увазі спонукання школяра, викликані усвідомленням незручностей і неприємностей, які можуть виникнути, якщо дитина не буде вчитися (докори з боку батьків, вчителів, однокласників). Така мотивація може викликати лише короткочасні успіхи і не призводить до успішних результатів.

2. Позитивна мотивація, також пов'язана з мотивами, закладеними поза самої навчальної діяльності. В одному випадку така позитивна мотивація визначається вагомими для особистості соціальними устремліннями (почуття обов'язку), при якій навчання розглядається як дорога до освоєння великих цінностей культури, як шлях до здійснення свого призначення в житті. Це – найбільш цінна мотивація. Однак якщо в процесі навчання дана установка не буде підкріплена іншими факторами, то вона не забезпечить максимального ефекту. Інша форма мотивації визначається суто особистими мотивами: схвалення оточуючих, шлях до особистого благополуччя і т. п. [7]

Таким чином, спонуканням до навчальної діяльності можуть служити різні мотиви. І педагогу необхідно, спираючись на їх різноманіття, використовувати, по можливості, їх все в своїй практичній діяльності. Адже, знаючи тип мотивації, педагог має можливість створювати умови для підкріплення відповідної позитивної мотивації.

Розвиток позитивної навчальної мотивації молодшого школяра має реалізовуватися при дотриманні наступних психолого-педагогічних умов, виділених В.Г. Асєєвим:

•    організацію навчальної діяльності школяра із засвоєнням змісту знань і способу при вирішенні навчальної задачі;
•    виявлення значущості оволодіння загальним способом і вміння застосовувати його в практичній діяльності;
•    введення в освітній процес загальних способів навчальної діяльності у вигляді словесних формулювань і графічних зображень;
•    вивчення загальних способів навчальної діяльності на основі теорії поетапного засвоєння знань;
•    моделювання змісту знань в знаковій формі і використання його при вирішенні конкретно-практичних завдань;
•    організація самостійної пізнавальної діяльності учнів на основі моделей загальних способів [2, с. 29].

У свою чергу, Щукіна Г.І., одна з провідних розробників проблеми мотивації вважає, що цікавий урок можна створити за рахунок наступних умов:

•    особистості вчителя;
•    змісту навчального матеріалу;
•    методів і прийомів навчання.

І якщо перші два пункти постійно контролювати неможливо, то останній пункт є полем для творчої діяльності будь-якого вчителя.

Способів розвитку позитивної навчальної мотивації в педагогіці і психології також виявлено велику кількість. Однак з усіх способів розвитку навчальної мотивації найбільш обґрунтованими і доцільними для молодших школярів М.В. Матюхіна вважає:

•    вплив на молодшого школяра певним чином побудованого змісту навчального матеріалу;
•    організацію етапів навчальної діяльності;
•    використання різних форм і методів здійснення навчальної діяльності [13, с. 37].

Дану ідею підтримує і І.М. Скрипкін, визначаючи три основних джерела розвитку позитивних мотивів навчальної діяльності:

•    зміст навчального матеріалу.
•    характер і рівень навчально-пізнавальної діяльності.
•    ставлення вчителя з учнями [14, с. 51].

Таким чином, в підвищенні навчальної мотивації особливу роль відіграє зміст навчального матеріалу, який на кожному уроці має враховувати характер потреб учнів; бути доступним, але досить складним; спиратися на минулі знання і нести нову інформацію; бути направлено на вирішення проблем пізнання явищ і об'єктів навколишнього світу, оволодіння методами цього пізнання.

Література:

1. Бадмаєва Н. Ц. Вплив мотиваційного фактора на розвиток розумових здібностей: Монографія. К, 2014. С. 149-150.
2. Божович Л.І. Проблема розвитку мотиваційної сфери дитини // Вивчення мотивації поведінки дітей і підлітків. М., 2007. С. 28-56.
3. Гані С.В. Розвиток мотивації в молодшому шкільному віці. К, 2009. 199 с.
4. Герасимова А.С. Теорія навчальної мотивації у вітчизняній психології //Питання психології.. 2008. № 2. С. 23-28.
5. Гуткіна Н.І. Розвиток навчальної мотивації учнів у перших двох класах сучасної початкової школи // Культурно-історична психологія. 2007. №2. С. 13-15.
6. Давидов В.В. Навчальна діяльність: стан і проблеми дослідження К..: Академія. 2007. 480 с.
7. Ельконін Д. Б. Психологія навчання молодших школярів. М.: Педагогіка, 2008. 321 с.
8. Єрошина Н. Р. Соціологічний аспект теорії мотивації: Молодь, освіта, виховання. Л.: Знання, 2006. 208 с.
9. Ільїн Є. П. Мотивація і мотиви: теорія і методи вивчення. К.: Форум, 2012. 489 с.
10. Леонтьєв Д. А. Сучасна психологія мотивації. М.: Сенс, 2012. 422 с.
11. Макклеланд Д. Мотивація людини.  К.: Академія, 2007, 216 с.
12. Маслоу А. Мотивація і особистість. К..: Академія, 2013. 126 с.
13. Матюхіна М. В. Мотивація навчання молодших школярів. М.: Прогрес, 2014. 278 с.
14. Скрипкін І.М. Формування позитивної мотивації у школярів до навчальної діяльності на основі диференціації освітнього процесу. Л., 2010. 243 с.
15. Хекхаузен X. Мотивація і діяльність. М.: Глас, 2006. 867 с.