Сімейне виховання та його особливості
Якими діти народжуються,
це не від кого не залежить,
але щоб вони йшли шляхом правильного виховання,
зробилися хорошими людьми –
це в нашій владі.
Плутарх
«Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А. М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина.
Звичайно всі несприятливі явища, що заважають дитині, приписують самій дитині, говорять навіть іноді про уроджені його властивості, не думаючи і не підозрюючи, що якості дитини є відображенням якостей навколишніх його осіб. Уродженими в дитини можна вважати тільки явища, пов'язані з її темпераментом, тобто тільки ступінь сили і швидкості її міркувань і дій. Потім вона переживає імітаційний період, під час якого в неї складаються мова, усі головні звички і звичаї, узагалі всі типові явища. Насправді дитина повинна бути серйозною причиною удосконалення представників родини, особливо щодо їхньої правдивості, щирості і прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини і зі спостережень знає, як якості навколишніх осіб впливають на розвиток дитини, то вона безсумнівно стане чітко стежити за усякими своїми діями і словами, уникати усякої сваволі і завжди щадити особистість своєї дитини. Цим вона безсумнівно буде сприяти власному своєму удосконаленню, а повною відповідальністю за свої слова та справи неодмінно привчить і дитину до правдивості, безпосередності і щирості, і цим сприятиме розвитку морального характеру дитини.
Крім простого, завжди щирого і правдивого слова, не можуть бути допущені ні в родині, ні в школі ніякі заохочення, ніякі покарання. Звичайно дитину привчають до штучного роздратування із самої появи її на світ і цим сприяють зниженню її вразливості і перешкоджають нормальному ходу її розвитку. Дитину носять на руках, качають, присипляють різними одноманітними наспівами, цілують, підробляються підвимовні її звуки, – усе це виявляється штучними подразниками. Коли після всього цього починається навчання, дитина виявляється млявою, апатичною, ледачою; на неї скаржаться за байдужість її до занять. Щоб збудити його до навчання, знову прибігають до штучних збудників у вигляді похвали, оцінок, подарунків і нагород. Дитину заїдає нестерпна нудьга, вона готова насолодитися всяким цькуванням і грубою почуттєвою розвагою, щоб тільки заглушити гнітюче її відчуття. У неї немає внутрішнього життя, вона не зайнята розумовим своїм удосконаленням. Малій дитині докоряють за її грубу і розбещену вдачу, зовсім не звертаючи уваг на причини, що сприяли її розвитку, забувають, що тільки умови її сімейного і шкільного життя могли сприяти розвитку тих типових явищ, що у нього спостерігаються, що ними убите життя і розвинуті одні тваринні прояви.
Сімейне виховання є невід"ємною частиною національної системи освіти і виховання. З його допомогою в сім’ї як вічному загальнолюдському мікросередовищі життєдіяльності декількох поколінь людей починається процес соціалізації особистості, здійснюється передача дітям накопиченого людством, родоводом і батьками досвіду, закладаються основи громадянських, трудових і моральних принципів і норм поведінки, здійснюється підготовка дітей до самостійного сімейного життя.
Сімейне виховання (у широкому змісті слова) — це одна з найбільш древніх споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості.
Під сімейним вихованням у вузькому змісті слова (виховною діяльністю батьків) нами розуміється взаємодія батьків з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.
Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:
1) сприяння здійсненню нерозривного зв"язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;
2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв"язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;
3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;
4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;
5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;
6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;
7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;
8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;
9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;
10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;
11) наявність визначеної стихійності і суб"єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;
12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.
Суб"єктом сім’ї і сімейного виховання є особистість дитини (з моменту народження до досягнення 18-літнього віку). У системі сімейних відносин дитина не тільки почуває вплив на неї батьків і старших членів сім’ї, але, у свою чергу, також активно впливає на батьків, членів сім’ї, їхній образ життєдіяльності і стиль сімейного виховання. При гуманістичному стилі сімейного виховання як процесі міжособистісної взаємодії батьків і дітей (суб"єкт-суб"єктивна взаємодія) створюються необхідні умови для самостійного повноцінного розвитку дитини як суб"єкта сімейної життєдіяльності, особистості, індивідуальності.
Основними задачами сімейного виховання на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави є виховання в дітей гуманності (поваги до людей, співчуття і чуйності, доброзичливого відношення до них, турботи про їхнє благополуччя) і духовності (прагнення до освоєння багатств вітчизняної і світової культури, до формування загальнолюдських ідеалів добра, справедливості, чуйності, чесності і порядності, до свого способу життя на основі волі, моральності, культури, краси); виховання дитини свідомим громадянином-патріотом своєї Батьківщини, чесним трудівником, гарним сім"янином. Для їхнього рішення використовуються різноманітні шляхи, засоби і форми виховання, спрямовані на освоєння дітьми визначених знань і оволодіння практичними уміннями і навичками; методи виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінка, організацію самостійної життєдіяльності, повноцінний психофізичний, моральний і духовний розвиток.