Стаття на тему: "Сімейне виховання та його особливості"

Голубкова Інна Миколаївна 23 березня 2020 6197 Відгуки відсутні

Про матеріал

Якими діти народжуються, це не від кого не залежить, але щоб вони йшли шляхом правильного виховання, зробилися хорошими людьми – це в нашій владі. Плутарх
Перегляд файлу

Сімейне виховання та його особливості

 

Якими діти народжуються,

це не від кого не залежить,

але щоб вони йшли шляхом правильного виховання,

зробилися хорошими людьми –

 це в нашій владі.

Плутарх

 «Діти – живі квіти землі» – так поетично виразив глибоку думку А. М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина.

Звичайно всі несприятливі явища, що заважають дитині, приписують самій дитині, говорять навіть іноді про уроджені його властивості, не думаючи і не підозрюючи, що якості дитини є відображенням якостей навколишніх його осіб. Уродженими в дитини можна вважати тільки явища, пов'язані з її темпераментом, тобто тільки ступінь сили і швидкості її міркувань і дій. Потім вона переживає імітаційний період, під час якого в неї складаються мова, усі головні звички і звичаї, узагалі всі типові явища. Насправді дитина повинна бути серйозною причиною удосконалення представників родини, особливо щодо їхньої правдивості, щирості і прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини і зі спостережень знає, як якості навколишніх осіб впливають на розвиток дитини, то вона безсумнівно стане чітко стежити за усякими своїми діями і словами, уникати усякої сваволі і завжди щадити особистість своєї дитини. Цим вона безсумнівно буде сприяти власному своєму удосконаленню, а повною відповідальністю за свої слова та справи неодмінно привчить і дитину до правдивості, безпосередності і щирості, і цим сприятиме  розвитку морального характеру дитини.

Крім простого, завжди щирого і правдивого слова, не можуть бути допущені ні в родині, ні в школі ніякі заохочення, ніякі покарання. Звичайно дитину привчають до штучного роздратування із самої появи її на світ і цим сприяють зниженню її вразливості і перешкоджають нормальному ходу її розвитку. Дитину носять на руках, качають, присипляють різними одноманітними наспівами, цілують, підробляються підвимовні її звуки, – усе це виявляється штучними подразниками. Коли після всього цього починається навчання, дитина виявляється млявою, апатичною, ледачою; на неї скаржаться за байдужість її до занять. Щоб збудити його до навчання, знову прибігають до штучних збудників у вигляді похвали, оцінок, подарунків і нагород. Дитину заїдає нестерпна нудьга, вона готова насолодитися всяким цькуванням і грубою почуттєвою розвагою, щоб тільки заглушити гнітюче її відчуття. У неї немає внутрішнього життя, вона не зайнята розумовим своїм удосконаленням. Малій дитині докоряють за її грубу і розбещену вдачу, зовсім не звертаючи уваг на причини, що сприяли її розвитку, забувають, що тільки умови її сімейного і шкільного життя могли сприяти розвитку тих типових явищ, що у нього спостерігаються, що ними убите життя і розвинуті одні тваринні прояви.

Сімейне виховання є невід"ємною частиною національної системи освіти і виховання. З його допомогою в сім’ї як вічному загальнолюдському мікросередовищі життєдіяльності декількох поколінь людей починається процес соціалізації особистості, здійснюється передача дітям накопиченого людством, родоводом і батьками досвіду, закладаються основи громадянських, трудових і моральних принципів і норм поведінки, здійснюється підготовка дітей до самостійного сімейного життя.

Сімейне виховання (у широкому змісті слова) — це одна з найбільш древніх споконвічних форм соціалізації і виховання дітей, яка органічно об’єднує об’єктивний вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно-побутових умов і взаємодію батьків з дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості.

Під сімейним вихованням у вузькому змісті слова (виховною діяльністю батьків) нами розуміється взаємодія батьків з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини.

Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

1) сприяння здійсненню нерозривного зв"язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;

2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв"язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;

3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;

10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;

11) наявність визначеної стихійності і суб"єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;

12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.

Суб"єктом сім’ї і сімейного виховання є особистість дитини (з моменту народження до досягнення 18-літнього віку). У системі сімейних відносин дитина не тільки почуває вплив на неї батьків і старших членів сім’ї, але, у свою чергу, також активно впливає на батьків, членів сім’ї, їхній образ життєдіяльності і стиль сімейного виховання. При гуманістичному стилі сімейного виховання як процесі міжособистісної взаємодії батьків і дітей (суб"єкт-суб"єктивна взаємодія) створюються необхідні умови для самостійного повноцінного розвитку дитини як суб"єкта сімейної життєдіяльності, особистості, індивідуальності.

Основними задачами сімейного виховання на сучасному етапі розвитку України як суверенної держави є виховання в дітей гуманності (поваги до людей, співчуття і чуйності, доброзичливого відношення до них, турботи про їхнє благополуччя) і духовності (прагнення до освоєння багатств вітчизняної і світової культури, до формування загальнолюдських ідеалів добра, справедливості, чуйності, чесності і порядності, до свого способу життя на основі волі, моральності, культури, краси); виховання дитини свідомим громадянином-патріотом своєї Батьківщини, чесним трудівником, гарним сім"янином. Для їхнього рішення використовуються різноманітні шляхи, засоби і форми виховання, спрямовані на освоєння дітьми визначених знань і оволодіння практичними уміннями і навичками; методи виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків з дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінка, організацію самостійної життєдіяльності, повноцінний психофізичний, моральний і духовний розвиток.