Стаття "Новітні підходи до організації управління ПНЗ"

О.О. Каданцева

НОВІТНІ ПІХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ

ПОЗАШКІЛЬНИМ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИМ ЗАКЛАДОМ

У статті розкрито питання пошуку інноваційних підходів до управління позашкільним навчально-виховним  закладом. Розглянуто поняття «управління інноваціями», «управління змінами». 

Ключові слова: інноваційне середовище, інноваційний процес, управління інноваційною діяльністю.

В статье раскрыты вопросы поиска инновационных подходов к управлению внешкольным учебно-воспитательным учреждением. Рассмотрены понятия «управление инновациями», «управление изменениями».

Ключевые слова: инновационная среда, инновационный процесс, управление инновационной деятельностью.

Проблема управління позашкільним навчально-виховним закладом є однією з найактуальніших у педагогічній теорії та практичній діяльності. Її успішне вирішення потребує ґрунтовного осмислення сутності процесу управління, його структури, функцій.

Управління, як важливий компонент у системі діяльності позашкільного навчально-виховного закладу, покликане створити умови для успішного формування всебічного розвитку особистості вихованця, забезпечити її позитивну спрямованість на основі власної активності.

Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», Законом «Про позашкільну освіту в Україні», концепцією позашкільної освіти і виховання, Програмного розвитку позашкільних закладів на 2006-2016 роки, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Метою позашкільної освіти залишається забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на  загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Разом з тим, у вище перерахованих документах підкреслюється роль гуманітарного фактору в розвитку суспільства і визнається пріоритетом розвиток особистості із сформованою соціальною компетентністю, здатної виробити свою громадянську позицію, творити і проектувати власне життя.

Необхідність подальшого поглиблення і сучасної розробки вищезазначеної проблематики як в теоретичному, так і в практичному плані, та існування об’єктивної потреби вдосконалення процесу управління, породжує ряд проблем наукового й прикладного характеру, дослідження яких обумовило актуальність теми «Новітні підходи до організації управління позашкільним навчально-виховним закладом».

Проблема управління закладами освіти привертає увагу багатьох дослідників. Загальні аспекти управлінської діяльності розглядали К.Ушаков, І.Бех, Ю.Бабанський, Ю.Конаржевський, В.Бондар, Л.Даниленко, Г.Дмитренко, Г.Єльнікова, О.Мармаза, М.Поташник, В.Олійник, Г.Тимошко, Т.Шамова, Є.Березняк,  А.Алексюк, А.Капська. Сучасний процес управління навчально-виховним закладом в Україні за кордоном розглядали Т.Демьянчук, Р.Кнушевицькая, О.Селивестрова.

В останні роки у педагогічній науці значно посилюється увага до дослідження проблем позашкільної освіти. Найбільш вагомий внесок у розробку теоретичної бази позашкільної та позакласної виховної роботи внесли наукові праці І.Вінниченко, Н.Крупської, Е.Костяшкіна, А.Макаренка, Ю.Столярова, К.Сокольнікова,  В.Сухомлинського,  Б.Кобзаря, Л.Вовк, Н.Коваля та інші.

Аналіз наукових і методичних джерел з питань позашкільної освіти, діяльності позашкільних навчальних закладів засвідчує наявність широкого спектра досліджень її різних аспектів. Загально-теоретичні основи позашкільної освіти – В.Вахтеров, Г.Ващенко, Є.Мединський, І.Огієнко, С.Шацький та ін.; питання сучасних методологічних засад позашкільної освіти та виховання, позашкільної роботи представлені в працях українських учених І.Беха, В.Борисова, В.Вербицького, А.Капської, Г.Пустовіта, А.Сиротенка, О.Сухомлинської, Т.Сущенко; питання позашкільної роботи, організації вільного часу дітей, додаткової освіти висвітлено в наукових роботах російських, білоруських, польських, словацьких, чеських учених та науковців з інших зарубіжних країн Л.Балясної, А.Золотарьової, М.Жумарової, А.Єгорової, О.Євладової, І.Ковалчікової, М.Коваль, Е.Кратофілової, Л.Логінової, Н.Морозової, Р.Кларійса, А.Скачкова, Н.Харінко, В.Федотової, А.Фоміної, М.Чекова, Н.Чернової, М.Шиманського та ін.; історичні основи становлення і розвитку позашкільних навчальних закладів розкрито в роботах В.Береки, С.Букреєвої, О.Глух, А.Сиротенка, А.Шепілової, Т.Цвірової та ін.

Проте проблема пошуку інноваційних підходів до управління позашкільними навчальними закладами та шляхів розвитку персоналу залишається на часі актуальною і потребує подальшого вивчення.

Метою даної статті є аналіз теоретичних джерел, педагогічної і дослідницької літератури щодо пошуку інноваційних шляхів управління; удосконаленні системи управлінської діяльності закладу з метою оптимізації умов для забезпечення підвищення рівня теоретичної і практичної готовності педагогічного колективу до здійснення педагогічної діяльності та створення позитивного іміджу позашкільного закладу засобами інноваційної діяльності.

Сьогодні вітчизняна система позашкільної освіти базується на історично обумовлених традиціях навчання й виховання зростаючої особистості, створених представниками різних спільнот України й досвіді багатьох поколінь, відданих своїй справі педагогів-позашкільників, суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними навчальними закладами, творчими дитячими і молодіжними організаціями й об`єднаннями за місцем проживання, різними організаціями та установами. Саме психолого-педагогічні та соціально-педагогічні особливості позашкільного освітньо-виховного середовища найбільш повно забезпечують умови ефективного розвитку творчого потенціалу дитини, її здібностей і талантів у сфері науково-технічної, художньої, еколого-біологічної, спортивно-технічної, фізкультурно-спортивної, туристично-краєзнавчої, реабілітаційної, військово-патріотичної, соціально-педагогічної, природничо-наукової та іншої освітньої діяльності.

Відмінними рисами сучасної позашкільної освіти є: створення умов для вільного вибору кожною дитиною освітньої галузі (траєкторії та виду власної навчально-пізнавальної, дослідницько-експериментальної й практичної діяльності), навчального профілю, рівня і часу її засвоєння, що задовольняє різноманітні інтереси, схильності та потреби дитини.

Доречно зупинитися безпосередньо на середовищі позашкільного навчального закладу, що надає можливість кожному учневі навчатися у відповідності до його природовідповідних можливостей. Так, І.Єрмаков, Ю.Мануйлов, Л.Новікова, А.Петровський, Л.Сохань вважають, що освітнє середовище - це постійно змінювана сфера життєдіяльності дитини. Спеціально організоване середовище, у нашому випадку поза навчальний заклад, на думку А.Петровського, має апелювати до активності дитини, заохочувати, поповнювати її все більш важким, але посильним,  захоплюючим освітньо-виховним матеріалом. Ю.Мануйлов пропонує виховувати дітей через те середовище, що оточує їх як спільнота, через організацію сприйняття цього середовища, яке вдосконалюється самими дітьми за допомогою педагогів, батьків, друзів школи [2].

Позашкільний навчальний освітній заклад покликаний створювати додаткові умови для самовизначення, саморозвитку, самореалізації особистості, формування моральних якостей у дітей та підлітків, соціально-громадського досвіду; сприяння професійній орієнтації, розвитку творчих здібностей – такі завдання сьогодні покладає держава на систему позашкільної освіти. Позашкільні заклади є і залишаються осередками всієї організаційно-масової роботи з дітьми та молоддю, закладами, що забезпечують їх змістовне дозвілля, організаторами творчих конкурсів, фестивалів, виставок, концертів, змагань тощо, тобто заходів, де діти можуть проявити свої здібності і таланти [3].

Наука про педагогічні нововведення своїм об’єктом визначає процеси розвитку освітніх систем на основі продукування, розповсюдження та освоєння новацій, дослідження ефективності інноваційних змін. У межах педагогічної інноватики формується відповідний термінологічний апарат, до складу якого входять поняття «інноваційна політика», «інноваційний потенціал», «інноваційне середовище» тощо.

З точки зору учених, нововведення або інновації – це процес здійснення цілеспрямованих змін, спрямованих на перетворення будь-яких компонентів у структурі або функціонуванні організації [3]. Відповідно до цього, Л. Даниленко зазначає, що «…інновація в освіті є не лише кінцевим продуктом застосування новизни у навчально-виховному й управлінському процесах з метою зміни (якісного покращення) суб’єкта та об’єктів управління й отримання економічного, соціального, науково-технічного, екологічного та іншого ефекту, а й процедурою їхнього постійного оновлення» [4].

Нововведення ніколи не були ефективними, якщо були справою однієї людини. Це – результат спільної, напруженої співпраці колективу та керівника, яка вимагає не тільки зусиль від кожного впроваджувача ідеї, а й творчого ставлення до праці, бажання працювати колективно, в команді, прагнення до кращих результатів, зацікавленість у впровадженні. Науковці у своїх працях наголошують, що управління інноваційними процесами повинно мати системний характер. Так, О.Мармаза наголошує, що впровадження нових технологій передбачає:

1. Цілеспрямованість управління процесом впровадження технологій.
2. Розробку політики керівництва на період впровадження технології.
3. Утвердження серед працівників переконання у необхідності використання нової технології та її ефективності.
4. Організацію технологічного моніторингу інновації, зокрема:

• узагальнення та розповсюдження інформації про нову технологію; оцінку наявної технології, прогнозування подальших реальних можливостей її використання;
• прогнозування розвитку закладу за умов впровадження нової технології;
• розробку програм впровадження нової технології;
• зосередження уваги на місці та ролі кожного під час реалізації нової технології;
• створення умов щодо впровадження нової технології;
• уточнення та внесення необхідних змін у засоби роботи, режим, стосунки тощо;
• увагу до позитивних наслідків застосування нової технології та труднощів, які виникли;
• розвиток «почуття власності» педагогів на знання про технологію;
• мотивацію та стимулювання працівників;
• уточнення та внесення необхідних змін у засоби роботи, режим, стосунки тощо;
• залучення «користувачів» - тих, хто вже працює за даною технологією [5].

П. Матвієнко аналізує модель процесу впровадження нововведень у навчальному закладі, виокремлюючи низку основних етапів:

1 етап – усвідомлення колективом необхідності змін та впровадження нововведень. На цьому етапі у навчальному закладі формується відповідне інформаційне поле на основі залучення педагогічного, учнівського та батьківського колективів до різних форм інформаційної діяльності (конференції, збори, семінари, наради, зустрічі з досвідченими вчителями, науковцями тощо).

2 етап – пошук та актуалізація нових ідей, тобто виявлення кола проблем, актуалізація нових ідей, обговорення їх у шкільному колективі та з науковцями. На цьому етапі формується творча група, діяльність якої спрямовується на розроблення та оформлення ідеї у відповідний проект чи програму.

3 етап – здійснення проектування нововведення творчою групою. Насамперед аналізується стан функціонування навчального закладу на основі проведеної діагностики, визначається майбутня перспектива, окреслюється стратегія досягнення мети. Результатом цього етапу є підготовлений проект нововведення, де повинні бути віддзеркалені мета, завдання та основні заходи з реалізації нової ідеї, залучені ресурси, критерії змін і методика виявлення ефективності інноваційного процесу.

4 етап – управління процесом впровадження нововведення. На цьому етапі відбувається освоєння (апробація) нової педагогічної ідеї. Тут важливим є врахування «людського фактора» (мотивація, стреси, функціональна невизначеність, вчасна поінформованість, не контрольованість ситуацій тощо) в інформаційному процесі та створення комфортних умов для роботи всіх суб’єктів інноваційної діяльності.

5 етап – стратегія управління та підготовка суб’єктів інноваційної діяльності до роботи в нових умовах. Це передусім вибір стилю управління, вміння презентувати ідею, оцінювати і контролювати проміжні результати, делегувати повноваження, мотивувати до співпраці, налагоджувати зовнішню комунікацію та ін.

6 етап – подолання опору та психологічного дискомфорту. Для ефективного впровадження керівником освітніх інновацій у навчально-виховний процес закладу визначають такі умови, як:

• соціально-педагогічні, котрі забезпечуються шляхом реалізації принципів демократизації та гуманізації навчально-виховного процесу й управління ним; розвитку творчого потенціалу вчителів, учнів, членів адміністрації за допомогою залучення їх до експериментально-дослідницької діяльності;
• організаційно-педагогічні, можливі у разі відповідного фінансування інноваційної діяльності закладу; створення системи спеціальних стимулів для реалізації педагогічних нововведень;
• встановлення наукових, юридичних та економічних зв’язків із науковими установами, організаціями, вузами; пропагування та розповсюдження продуктів інноваційної діяльності; налагодження взаємовигідних зв’язків із інноваційними центрами, фондами, які сприяють впровадженню нових освітніх технологій;
• психолого-педагогічні, котрі гарантуються систематичним інформуванням працівників школи з науково-педагогічних питань;
• входженням закладу в інноваційну інфраструктуру; забезпеченням безперервного систематичного зв’язку працівників закладу з вітчизняними та зарубіжними науковцями – психологами, педагогами, соціологами; науково-теоретичним ознайомленням з основами експериментально-дослідницької діяльності; інституційним забезпеченням процесу навчання та підвищення фахового рівня суб’єктів інноваційного процесу; готовністю працівників закладів освіти працювати в інноваційному режимі; формуванням у них «інноваційної культури».

Сутність менеджменту інновацій полягає у забезпеченні умов для внесення системних змін у діяльність навчального закладу, спрямованих на його розвиток і покращення роботи. При цьому кожен керівник має пам’ятати, що управління інноваційними процесами в освітньому закладі потребує його переведення в якісно новий стан, більш відкритий щодо попереднього, створюючи при цьому відповідні умови для: постійної реалізації освітніх інновацій та підтримки педагогів-новаторів; надання конкурентоспроможних освітніх послуг, у тому числі комп’ютерних; здійснення оперативного інформаційного зв’язку з усіма учасниками навчально-виховного процесу, роботи в мережі Інтернет; інтеграції у міжнародний освітній простір; створення конкурентоспроможного освітнього середовища; підготовки конкурентоздатних випускників, адаптованих до швидко змінюваних вимог суспільства [6].

Інноваційність передбачає наявність у керівника стратегічного мислення, гнучкості та швидкого реагування на зміну ситуації, вміння приймати нестандартні управлінські рішення, йти на ризик, бачити кінцевий результат, підбирати якомога більшу кількість альтернатив. У зв’язку з цим виникає потреба розвитку управлінської культури керівника закладу освіти з урахуванням наукових досягнень педагогіки, психології, філософії, соціального управління, демократизації та гуманізації, індивідуального підходу в умовах безперервної освіти. Таким чином, результатом інноваційної діяльності керівника освітнього закладу можуть бути нові управлінські технології, оригінальні ідеї, нові підходи до управління. І що важливо – зростання його професійного рівня, а саме: рівня його компетентності, мислення та управлінської культури, у тому числі інноваційної, що відображається на зростанні творчого потенціалу закладу та кожного працівника. Окрім того, управління інноваційними процесами повинно мати системний характер і потребує від керівника створення у закладі відповідних умов та дотримання поетапності впровадження інновацій.

Чільне місце у визначенні якості інноваційного освітнього середовища посідає його здатність забезпечити задоволення всього комплексу потреб усіх суб’єктів освітнього процесу – дітей, педагогів, батьків, адміністрації і трансформацію цих потреб в життєві цінності. Тому нові управлінські моделі позашкільного навчального закладу – технології; формування управлінської команди; підготовка педагогічного колективу до роботи в нових умовах – вимагає нової моделі виховного простору позашкільного навчального закладу, який забезпечує свідомий вибір системи духовно-естетичних цінностей, реалізацію оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку соціально адаптованої особистості, здатної реалізувати власні потенційні можливості: особистісно орієнтовані; нетрадиційні та ігрові заняття; розвитку творчої активності всіх учасників навчально-виховного процесу; психолого-педагогічної корекції та соціально-психологічної допомоги з використанням методів соціального захисту; оздоровлення та формування культури здоров`я; нового типу мистецького спрямування – впровадження в процес гурткової роботи елементів класно-урочної системи на основі взаємодії різних видів народного мистецтва; нової моделі закладу професійного самовизначення художньо-естетичного спрямування – підготовка педагогічного колективу до роботи в нових умовах; розвиток конкурентоздатності позашкільного навчального закладу; диференціація за інтересами; особистісно-діяльнісний процес становлення та розвитку творчої особистості; компетентнісний розвиток.

На часі постає за необхідне впровадження інноваційних виховних систем, проектних технологій з метою подальшого розвитку позашкільних навчальних закладів (технології: удосконалення та покращання існуючих елементів освітньої системи позашкільних навчальних закладів; створення цілісної системи дидактичних засобів шляхом оновлення змісту освіти, методів і прийомів виховання). Адже якість інноваційного освітнього середовища визначається, перш за все, спрямованістю освітнього процесу на розкриття і розвиток особистісного потенціалу кожної дитини, її інтелектуальної, когнітивної та емоційно-вольової сфер з урахуванням зон найближчого розвитку.

Таким чином, залучення інноваційних підходів до управління позашкільними навчальними закладами забезпечить головний сенс особистісного зростання – визначення дитиною власного життєвого шляху, здатність до творчості, саморозвитку; самореалізації; окрім того, змінить роль і функції учасників педагогічного процесу.

Література

1. Закон України «Про позашкільну освіту».
2. Мануйлов Ю.С. Средовой поход в воспитании. – М.; Н.Новгород: Издательство Волго-Вят. Акад. службы, 2002
3. Лазаренко І. Формування іміджу освітньої установи //Директор школи. Україна, 2006.
4. Даниленко Л.І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах: Монографія /Л.І.Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 358 с.
5. Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. – Х.: Основа, 2004. – 240 с.
6. Гонтаровська Н. Проблема створення освітнього середовища в педагогічній теорії та практиці //Імідж сучасного педагога. - № 1-2 (70-71). – 2007. – С. 15-20.
7. Освітній менеджмент: Навчальний посібник /За ред.. Л.Даниленко, Л.Карамушки. – К. : Шкільний світ. 2003. – 400 с.
8. Оцінювання та вибір педагогічних інновацій: теоретико-прикладний аспект /За ред.. Л.І.Даниленко. – К. : Логос, 2001. – 185 с.