Стаття "Особливості соціально-психологічного супроводу дітей, які постраждали внаслідок військових дій"

Гітченко І.П.,

практичний психолог І категорії

Шепетівського МНВК

E-mail: irinkahit33@gmail.com

Особливості соціально-психологічного супроводу дітей,

які постраждали внаслідок військових дій

У статті розглянуто особливості соціально-психологічного супроводу дітей, які постраждали внаслідок військових дій. Проаналізовано явище «психічної травми» і посттравматичного стресового розладу. Визначено організаційні та змістовні аспекти надання соціально-психологічної допомоги дітям, які пережили втрати та зазнали негативного впливу внаслідок військових дій.

Ключові слова: психічна травма, посттравматичний стресовий розлад, депривація, військові дії, соціально-психологічна допомога.

Постановка проблеми. Особливого значення набуває діяльність практичних психологів системи освіти в ситуації військової загрози. Зокрема, щодо супроводу  дітей та підлітків у травматичних ситуаціях сьогодення, Адже, змінюється місця їх проживання, образу життя, навчання, а також зі змінами стереотипів поведінки, мислення, емоційного реагування дітей дошкільного та шкільного віку взагалі. У той чи інший спосіб вимушено переселені діти, зазнають розладів емоційних стресових реакцій, пережили травматичну подію, фрустрацію, перебувають у стані травматичної кризи або набули психічну травму, депривацію. Тому, унаслідок складної соціально-політичної ситуації в країні серед дітей, підлітків, учнівської молоді та інших учасників освітнього процесу розповсюджуються такі психологічні проблеми, як гострі емоційні розлади, реактивні стани, переживання втрати близьких, дезорієнтація та панічні напади.

Особливо вразливою верствою населення є жінки та діти із соціально незахищених категорій, сім’ї, члени яких загинули або були поранені в ході АТО, зокрема, вдови, які залишилися єдиними годувальниками родин, сім’ї військовослужбовців, які стають внутрішніми мігрантами.  У дітей ще обмежений життєвий досвід, вразлива та незріла дитяча психіка. Тому, надзвичайну увагу варто приділяти саме дітям. Для дитини непросто зрозуміти, що сталося в родині, місті, країні, що часом призводить до переживання безпорадності, тривоги, навіть до виникнення стресових розладів. Зважаючи на те, що і надалі відбуваються бойові дії, не зменшується потік переселенців, актуальності та значущості набуває професійна діяльність працівників соціально-психологічної служби системи освіти. 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Якщо проаналізувати наукову літературу та практичний досвід роботи фахівців соціально-психологічної сфери (психологів, соціальних педагогів, соціальних працівників) можна зробити висновок, що надання соціально-психологічної допомоги постраждалим, переселеним, членам сімей і родичам загиблих у ході АТО є для них новим напрямком професійної діяльності.

Зокрема, дослідник В. Г. Панка, К. Б. Левченко, І. М. Трубавіної та ін. зазначають, що робота має бути системною, постійною та проводитися на високому науково-методичному рівні. Завдання психологічної реабілітації дітей та підлітків, які пережили важку психічну травму, принципово різні безпосередньо після неї і через кілька місяців. На першому етапі реабілітаційна робота в цілому може бути охарактеризована як медико-психологічна, на другому – як психолого-педагогічна. Цим визначається і підбір фахівців, що здійснюють таку роботу [25, с.2]

За даних умов психологічну травму переживають як батьки, так і діти, проте темпи відновлення їх психічного стану істотно різняться.

Психологи-практики Ю. А. Ларіна, І. Ю. Ніконова вважають, що отриманий дитиною новий травматичний досвід розвалює внутрішні адаптаційні структури, спричиняючи особистісний регрес, підсилюючи потребу в більшій (як на вік дитини і попередній психоемоційний стан) підтримці близьких дорослих. Проте ситуація ускладнюється тим, що вимушено переміщеним батькам вкрай важко бути надійними, підтримуючими, такими, що забезпечують психологічну безпеку, дорослими: вони не можуть адекватно відчувати психологічні потреби своїх дітей, оскільки захоплені своїм жахом. Багато з них перебувають в ступорі [15, с. 12].

Зарубіжні дослідники Патрік Сміт, Етл Дирегров, Уільям Юле у своєму навчальному посібнику зазначають, що чим швидше допомогти дитині упоратися зі стресами війни, тим краще вона почуватиметься і зменшиться ризик виникнення проблем у майбутньому. Якщо у війну втягнуто все населення, найчастіше першим завданням є якнайшвидше надати допомогу одразу великій чисельності дітей [13].

Уже майже 4 роки Україна переживає складну соціально-політичну ситуацію. Продовжуються бойові дії в Донецькій і Луганській областях, не зменшується потік біженців з окупованих Криму і Севастополя. Десятки тисяч людей змушені покинути свої домівки і тимчасово переміститися в інші регіони нашої держави. За даними психологічного дослідження, що проводилося під егідою Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) понад 230 тисяч людей стали вимушеними переселенцями. Є сім’ї, що втратили житло, своїх близьких, є поранені.

У цих даних зазначено, що у Донецькій області, майже 40% дітей віком                     7-12 років та більше половини дітей віком 13-18 років стали безпосередніми свідками подій, пов’язаних з війною. Відповідно 14% та 13% бачили танки та іншу військову техніку, 13% та 22% бачили бої та сутички, 4% і 15% – побиття знайомих людей,                  6% та 5% стали свідками погроз застосування зброї. Декілька дітей з опитаних бачили вбитих і поранених. 76% дітей віком 7-12 років та 43% дітей віком 13-18 років відчували страх, коли ставали свідками вищеописаних подій Юнісеф, і ці цифри з кожним днем зростають [12].

Тому, важливу роль у подоланні наслідків впливу таких екстремальних умов, а саме, зниженні агресивності та нормалізації емоційного стану дітей відводиться закладам загальної середньої освіти, зокрема їх соціально-психологічним службам.

Важливо розуміти, що соціально-психологічна робота з дітьми, які пережили травмуючі події, носить, у першу чергу, захисний і профілактичний характер та спрямована на вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням дотримання прав дитини, та на попередження й протидію негативним факторам, які спричиняють або можуть спричинити поглиблення кризового стану.

Соціально-психологічний супровід – особлива форма пролонгованої психологічної і соціальної допомоги – патронажу. Патронаж у даному випадку розуміється як цілісна та комплексна система соціальної підтримки і психолого-педагогічної допомоги, що надається в рамках діяльності соціально-психологічних служб. На відміну від корекції він припускає не «виправлення недоліків і переробку», а пошук ресурсів особистості (чи сім’ї), опору на власні можливості та створення на цій основі психологічних, соціальних і педагогічних умов для відновлення продуктивних зв’язків зі світом людей.

У кожному конкретному випадку завдання супроводу визначаються особливостями особистості, якій надається допомога, та ситуації, в якій здійснюється супровід. Діяльність супроводжуючих  продовжується доти, поки не буде пройдений кризовий період. Результатом соціально-психологічного супроводу особистості повинна стати нова життєва якість – адаптивність, тобто здатність самостійно досягати відносної рівноваги у відносинах із собою та оточуючими як у сприятливих, так і в екстремальних життєвих ситуаціях.

До категорії учнів, які потребують супроводу з боку соціального педагога, психолога, класного керівника, учителів школи, у першу чергу, належать діти із сімей:

• члени яких поранені чи пропали безвісти;
• внутрішньо переміщених осіб;
• які зазнають насильства та переслідувань за свої переконання;
• які перебували в зоні АТО;
• військовослужбовців;
• в яких зруйновані родинні зв`язки;
• які знаходяться в зоні ризику проведення бойових дій [10, с. 10].

У залежності від життєвих обставин, а саме: ступеню загрози життю, здоров’ю, психіці дитини; можливості отримати об’єктивну інформацію про події, що відбуваються, вплинути на ситуацію та передбачити подальший розвиток подій; рівня інтелекту та особистісних рис постраждалого; соціальних факторів, зокрема від наявності підтримки з боку дорослих, суспільства та близьких; у дітей відбуваються індивідуальні реакції на психотравму та варіюються в залежності від того, в яких саме обставинах перебувала дитина.

Однак, основні прояви психологічної травми схожі, незалежно від того, чи викликана вона локальними подіями чи масовими катастрофами. У випадках масової травматизації відбувається взаємне зараження негативними переживаннями, утворюючи вторинний процес. Джерелом вторинної травматизації може стати телебачення, інтернет, а також сутички між дітьми в класі.

Кризова для дитини ситуація виникає тоді, коли вона не може самостійно, без сторонньої допомоги та підтримки впоратися з труднощами. Дитину, що опинилася в кризовій ситуації характеризують наступні ознаки:

• Невпевненість та безпорадність. Це викликано невдалими спробами спротиву, зіткненням з байдужістю чи ворожістю оточуючих людей та суспільства в цілому, змінами в самосприйнятті, системі самооцінки, змінами у стосунках. Невпевненості і безпорадності завжди протистоїть компетентність, знання та вміння.
• Підвищена тривожність і страхи. Дитина відчуває страх покарання, осуду, звинувачення, нерозуміння з боку оточуючих, потрапляння в незнайому ситуацію і т.п. І тут також важливо розвивати у дітей компетентність, разом з тим лишаючи місце для їх звичайних справ: уроків, тренувань, зустрічей з друзями і дитячих розваг, в яких вони або відредагують переживання і агресію (ігри у війну не повинні лякати батьків), або радіють життю, наче нічого не відбувається.
• Підвищена емоційність. Змінюється емоційна регуляція, порушується самоконтроль, дитина може відчувати почуття провини, гнів, депресію, недовіру. Дуже допомагає спільне малювання з дитиною. Корисним у контексті актуальної ситуації є створення листів-малюнків для бійців, які діти пишуть в школах та дитсадках.
• Відчуття зовнішнього тиску та напруги. В основі цього лежить необхідність вчиняти якісь дії, причому швидко та невідкладно.
• Гостра потреба в допомозі та втручанні ззовні. Часто така допомога може бути надана тільки в кабінеті психолога, особливо якщо родина знаходиться в травмі і дорослі не в змозі впоратися зі своїми переживаннями. [17, с. 214].

Однак, навіть, проста розмова дорослого з дитиною про її переживання, використання прийомів активного слухання, які батьки могли б освоїти за допомогою психолога або самостійно за книгою Ю.Б. Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як?» [8] мають великий вплив та нададуть дитині підтримки щоб впоратися з труднощами . Тому, психологічний супровід учнів які постраждали під час проведення військових дій, відповідно до програми роботи з дітьми, які постраждали в ході проведення АТО,  передусім має включати в себе такі  основні напрями  роботи практичного психолога: 

•  своєчасне виявлення дітей вище зазначеної категорії та дітей чи сімей, які потребують цільового соціально-педагогічного супроводу з питань захисту прав дитини та її законних інтересів, забезпечення життєво-важливих потреб дитини; відвідання дитини вдома/за місцем проживання і вивчення умов її життя, виховання і розвитку;
•  створення сприятливого соціально-психологічного клімату, атмосфери уваги, співчуття і співпраці в класних колективах зокрема й у навчальних закладах в цілому;
•  формування в учасників навчально-виховного процесу навичок безпечної поведінки у ситуаціях ризику;
•  виявлення та активізація особистісних ресурсів дитини чи підлітка, сприяння формуванню більш гнучких соціально-адаптивних форм поведінки;
•  проведення індивідуальної та групової просвітницької та профілактичної роботи як з дітьми, так і з батьками та педагогічними працівниками, впровадження факультативних та спецкурсів, профілактичних програм, спрямованих на протидію булінгу (цькуванню, переслідуванню тих, хто має відмінності від домінантної групи, в тому числі й у зв’язку із розбіжністю в поглядах та переконаннях), попередження та профілактику жорстокого поводження й насильства в освітньому середовищі (навчальних закладах, сім’ї, соціумі); формування вмінь пережити втрату, моделей безпечної поведінки в ситуації ризику формування й розвиток важливих життєвих компетенцій, критичного мислення у дітей та дорослих; тощо;
•  сприяння адаптації дітей в нових умовах;
•  оптимізація змісту і форм соціально-педагогічної та правової просвіти                 (у т.ч. щодо прав дітей) педагогічних працівників і батьків, соціального оточення, яке опікується дітьми;
•  надання консультацій та рекомендацій класним керівникам та педагогічним працівникам, організація професійної супервізії, методичної підтримки у вигляді буклетів, методичних розробок, проведення навчальних семінарів і семінарів з обміну досвідом тощо;
•  здійснення посередництва між закладом освіти, сім’ями та територіальними місцевими громадами, застосування міжсекторальної взаємодії і мультидисциплінар-ного підходу до вирішення актуальних питань соціально-психологічної роботи з дітьми, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій тощо.

Слід зауважити, що переважна більшість дітей, які пережили стресові ситуації (події), відновлюється без сторонньої допомоги. Однак, таке відновлення можна прискорити, якщо надавати дітям підтримку на ранніх етапах. Тому, надаючи психологічну допомогу дітям, які зазнали впливу стресових чинників, потрібно дотримуватися етапності:

1.      Відновлення відчуття безпечності — полягає у знятті тілесного та емоційного напруження, послабленні тих жорстких механізмів захисту, які виникли у відповідь на кризову ситуацію;
2.      Відновлення та зміцнення психологічних ресурсів дитини — полягає у сприянні активізації природніх ресурсів психіки дитини, на тлі яких можливий вихід із кризових станів;
3.      Відреагування негативних переживань, пов’язаних зі стресовими чинниками, — полягає у створенні умов для прямого чи символічного прояву та копінгування сильних негативних переживань, які можуть впливати на розвиток ПТСР;
4.      Активація природніх механізмів самозцілення, адаптація до нових обставин — полягає у заохоченні та зміцненні позитивних зрушень у станах дітей, активізації природного середовища самозцілення (спілкування з однолітками, відвідування гуртків за інтересами, сприятливе дозвілля з родиною, заняття творчістю тощо).

Психологічний супровід учнів з посттравматичним стресовим розладом має включати в себе наступні напрями роботи:

1. Психодіагностика посттравматичного стресового розладу з використанням невербального спостереження за реакцією дитини під час спілкування з практичним психологом, тілесними сигналами несвідомих процесів (приховані емоції, витіснені, але актуальні переживання); аналіз висловлювань дитини (особисте ставлення дитини до травми і її значення для неї); проективних методик (виявляють актуальні процеси емоційно-вольової сфери, зокрема, тест малюнкової ассоціації                                   С. Розенцвейга «Методика вивчення фрустраційних реакцій» (дитячий  варіант  з             6-12 років, з 13 років – дорослий варіант тесту), малюнковий тест «неіснуюча тварина» (без обмеження за віком),  дозволяють зрозуміти, наскільки травма спотворила сприйняття себе та навколишнього світу, виявити особливості реакції на подію; опитувальника Басса-Дарки (не раніше 10-11 років); симптоматичного опитувальника Ю. Олександровича; батьківської анкети для оцінки травматичних переживань дітей, тесту тривожності Спілбергера-Ханіна; карта спостереження                  Д. Скотта (порушення й непристосованість; Кольоровий тест відношення (ЦТО) (автор Е.Ф.Бажин, А.М. Эткінд) (з 5 років); копінг-поведінка в стресових ситуаціях                  (С. Норман, Д.Ф. Ендлер, Д.А. Джеймс, М.И. Паркер; адапт. варіант Т.А. Крюковою); діагностика типологій психологічного захисту (Р. Плутчик в адапт. Л.І. Вассермана, О.Ф. Єришева, О.Б. Клубової ті інш.) та інших методик, які пройшли експертизу відповідно до Положення про експертизу психологічного та соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах. Слід пам’ятати, що психологічна діагностика учнів здійснюється за згодою батьків чи осіб, які їх замінюють [25, с. 72].

2. Психологічне консультування учнів з посттравматичним стресовим розладом передбачає індивідуальну та групову психоконсультаційну допомогу. Варто використовувати емпатійне слухання як засіб, що знімає частину внутрішньої емоційної напруги та знешкодження дії травматичного стресу. Емпатійне слухання використовують щоб допомогти дитині відчути себе почутим, легалізувати травмуючі переживання, у відповідь на емоційну підтримку і прийняття з боку практичного психолога.

3. Психолого-педагогічне консультування батьків учнів з посттравматичним стресовим розладом. В основному, консультування спрямоване на розвиток можливостей сімейної психокорекції посттравматичного стресового розладу, підвищення адаптивних можливостей самих батьків.

4. Досить часто педагогічні працівники є не готовими прийняти в клас дітей, які постраждали внаслідок АТО та які мають посттравматичний стресовий розлад. Тому,  важливо звернути увагу на психолого-педагогічне консультування і просвіту педагогічного колективу закладу освіти з питань супроводу дітей з посттравматичним стресовим розладом з метою безпечного та дружнього середовища у закладі.

5. Психокорекція посттравматичного стресового розладу спрямована на допомогу дитині стати над ситуацією, навчити її пристосовуватися до дійсності й долати психотравмуючі впливи. В її основі – використання комплексу психокорекційних методик: заняття в арт-студії, навчання прийомам релаксації і зняттю м'язової напруги, психокорекційні вправи,  соціально-психологічні тренінги, різні прийоми групової та індивідуальної арт-терапевтичної корекції (фіксація травмуючих переживань у формі малюнка, метафори, складеної дитиною про себе історії – дозволяють направити в певне русло емоційну енергію, знизити її руйнівний потенціал, зробити керованою і доступною для терапевтичного розуміння свідомості дитини).

Також рекомендовано до використання наступні методи психокорекції:

• Індивідуальну особистісно зорієнтовану (конфліктність-ворожість);
• Групова особистісно зорієнтована (самоствердження, зворотній зв’язок, співробітництво);
• Поведінкові (специфічні  відхилення поведінки);
• Проблемно зорієнтований тренінг (когнітивні процеси та здібності до вирішення проблем);
• Батьківський тренінг (взаємодія, поведінкові відхилення у дитини в родині);
• Тренінг конструктивної взаємодії [2, с. 204].  

В оцінці  навколишньої дійсності тими, хто пережив бойові ситуації, і в сприйманні оточуючого світу людьми, що ніколи не бачили війну, існують значні розходження, тому проблема роботи з дітьми, у період військового конфлікту, потребує опису у взаємозв’язку з новою ситуацією в країні, реформуванням різних ланок влади, оновлення роботи соціальних служб, появою потужного, раніше не знаного Україною, волонтерського руху.

Діти та підлітки є особливо вразливою групою. У стані підвищеного почуття безпорадності вони потребують підтримки та якісної професійної допомоги. У кризових, стресових ситуаціях дитина переживає біль, яку проявляє в різних формах в залежності від віку. Важливо розпізнавати всі ці порушення вчасно бо вони служать сигналом про допомогу.

 Усім дітям, які постраждали в ході проведення військових операцій, необхідна психолого-педагогічна підтримка, організована на рівні  навчального закладу, але є і ті, які потребують перенаправлення для надання цільових видів допомоги: психотерапія, фармакотерапія та ін. Важливо включати в роботу і батьків тому що їх оцінка поведінки дитини є ключовою в  сприйманні життєвих обставин дитиною.

Отже, соціально-психологічний супровід внутрішньо-переміщених осіб та дітей сімей учасників АТО  потребує міжсекторальної взаємодії, спільної роботи психологічної служби системи освіти та всіх організацій, фондів, установ, що здійснюють соціальний супровід

Список використаних джерел та літератури

1. http://bookap.info/lichnost/malkina_pyh_viktimologiya_psihologiya_povedeniya_zhertvy/gl5.shtm
2. Агрессия у детей и подростков: Уч. пособие /Под ред. Н.М. Платоновой. – СПб.: Речь, 2006. – 336 с.);
3. Александровский Ю.А. Психические расстройства вовремя и после чрезвычайных ситуаций // Психиатрия и психофармакотерапия,2001, №4. – т.3.;
4. Алексеева Л.С. Последствия страха, тревоги и гнева // Директор школы, 2000. № 6. С. 71–80.
5. Алиев X. Защита от стресса. Как сохранить и реализовать себя в современных условиях. – М., 1996.
6. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита// Психологический журнал. – 1995. – № 1. – С. 3–19.
7. Венгер А. Л. Психологические рисуночные тесты. Иллюстрированное руководство / А. Л. Венгер. —  Владос-Пресс, 2003. — 160 с.
8. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? / Ю.Б.Гиппенрейтер.—М,2003. 10
9. Гостюшин А.В. Энциклопедия экстремальных ситуаций. М., Зеркало, 1994.
10. Грицик Л.А. Соціально-психологічний супровід дітей учасників АТО в умовах загальноосвітнього закладу. Методичний посібник/ Л.А. Грицик.- Вінниця: ММК, 2016. 46 с. 12
11. Дитинство під прицілом: права дитини в умовах збройного конфлікту на сході України: наукове видання / О. А. Біда, А. Б. Блага, О. А. Мартиненко, П. І. Пархоменко, М. Г. Статкевич, С. В. Тарабанова; [за заг. ред. А. П. Бущенка] / Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., КИТ, 2016. – 82 с.
12. Дитячий фонд, Україна. Експрес оцінка соціально психологічного становища дітей в  Донецькій області. / Електронний ресурс [http://www.unicef.org/ukraine/ukr/Rapid_Psychosocial_Assesment_of_Children_in_Donetsk_Oblast_ua.pdf];
13. Діти та війна: навчання технік зцілення: Навчальне видання / Патрік Сміт, Етл Дирегров, Уільям Юле та ін. – Львів: Вид-во Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету, 2014. – 98 с.;
14. Еремина Т.И., Крюкова Н.П., Логинова Ю.Ю. Социально-психологическая адаптация граждан, принимавших участие в боевых действиях, http://pmuc.ra/eis/pdf/14.pdf. 2003.
15. Забезпечення фасилітуючого шкільного простору як засобу адаптації та реабілітації дітей з сімей  вимушено переміщених осіб : Методичні рекомендації для психологів, соціальних педагогів, соціальних працівників / Ю. А. Ларіна, І. Ю. Никонова. – Київ, 2015. – 88 с.
16. Зиновьева Н.О., Михайлова Н.Ф. Психология и психотерапия насилия. Ребенок в кризисной ситуации. СПб., Речь, 2003.
17. Исаев Д.Н. Эмоциональный стресс. Психосоматические и соматические расстройства у детей / Д.Н.Исаев. —   СПб, 2005. — 400с.
18. Калмыкова Е.С., Е.А. Миско, Тарабрина Н.В. Особенности психотерапии посттравматического стресса // Психологический журнал. – 2001. – Т. 22 – № 4. – С. 70-80.
19. Кейс-менеджмент внутрішньо-переміщених осіб : методичні рекомендації / Автор-упорядник : Н. Є. Гусак. – К., 2015. – 62 с.
20. Кризисная психология. Справочник практического психолога /сост. С.Л. Соловьева. – М.: АСТ; СПб.: Сова, 2008. – 286 с.
21. Мюллер М. Якщо ви пережили психотравмуючу подію / пер. з англ. Діана Бусько; [наук. ред. Катерина Явна]. – Львів : Видавництво Українського католицького університету : Свічадо, 2014. – 120 с. – (Серія «Сам собі психотерапевт»).
22. Психоконсультативні стратегії діяльності практичного психолога системи освіти: навч.-метод. посібник / В.Г. Панок, Я.В. Чаплак, Д.Д.  Романовська; за наук. редакцією В. Г. Панка. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. – 260с.
23. Психология экстремальных ситуаций: Хрестоматия / Сост. А. Е. Тарас, К. В. Сельченок. Минск, Харвест, 1999.
24. Психосоціальна допомога внутрішньо переміщеним дітям, їхнім батькам та сім’ям з дітьми зі Сходу України: посібник для практиків соціальної сфери / Л. А. Мельник та ін. ; [за ред. Л. С. Волинець]. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Калита», 2015. – 72 с.
25. Пушкарев А.Л., Доморацкий В.А., Гордеева Е.Г. Посттравматическое стрессовое расстройство: диагностика, психофармакотерапия, психотерапия. Изд. Институтапсихотерапии, М., 2000.
26. Романюк М. Взаємодія педагога з першокласниками з психологічною травмою / М.Романюк // Практичний психолог: Школа.––2014.­­––№09.­–– С. 32-34.
27. Романюк М. Співпраця психологічної служби і педагогів щодо подолання ПТСР у підлітків/ М.Романюк // Практичний психолог: Школа.––2014.­­––№10.­–– С.36-39.
28. Соціально-педагогічна та психологічна допомога сім’ям з дітьми в період військового конфлікту: навчально-методичний посібник. – К. : Агентство «Україна». – 2015. – 176 с.
29. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : методичні рекомендації / Н. П. Бочкор, Є.В. Дубровська, О. В. Залеська та ін. – Київ: МЖПЦ «ЛаСтрада-Україна», 2014. – 84 c.
30. Тарабрина Н. В. Практикум по психологии посттравматического стресса /
31. Тарабрина Н. В., Лазебная Е. О. Синдром посттравматических стрессовых нарушений: современное состояние и проблемы // Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. – № 2. – С. 14–29.
32. Терещенко Л. Підвищуємо рівень стресостійкості дітей / Л.Терещенко// Практичний психолог: Школа.––2014.­­––№8.­–– С.25-35.
33. Юнісеф, Дитячий фонд, Україна. Експрес оцінка соціально психологічного становища дітей в Донецькій області / Електронний ресурс [http://www.unicef.org/ukraine/ukr/Rapid_Psychosocial_Assesment_of_Children_in_Donetsk_Oblast_ua.pdf]