Особливості та якості особистості вчителя музики у педагогічній діяльності.
Малахова А.В.
Малахова Ангеліна Валеріївна/Anhelina Malakhova- студентка IV курсу, Мелітопольського Державного Педагогічного Університету імені Б. Хмельницького
У сучaсній психолого-педагогiчнiй науцi питання впливу особистості вихователя на процес формувaння особистості дитини розглядається як ключовий і визначальний. Цій проблемі присвячені багато теоретичних та експериментальних досліджень Ш.А. Амонашвілі, Л.І. Божович, Н.В. Кузьміної, А.В. Мудрiка, Д.І. Фельдштейна та інших. У цих роботах показано, що рішення виховних завдань залежить від творчого підходу педагога до їх вирішення та за умови вмiлого використання науково-обґрунтованих методів педагогічного впливу.
У психолого-педагогічній науці виділено два основні види педагогічного впливу - пряме (відкрите) та непряме (прийом впливу через референтну особу).
Вплив, що надається вчителем на школярів, відрізняється за своїм характером, за спрямованістю. У соціальній та педагогічній психології насамперед виділяють цілеспрямований та нецілеспрямований вплив педагога.
На визначальну роль педагога вказував і В.А. Сухомлинський: «…ми маємо на увазі квітучу і зелену крону дерева, яку живлять глибоке і непомітне коріння, і цим корінням є людське багатство вихователя».
Оскільки робота вчителя у загальноосвітній школі вимагає цілого комплексу професійних якостей і складається з ряду досить складних за своєю структурою компонентів, доцільно особливу увагу звернути на підготовку вчителя до індивідуальної роботи з дітьми та до здійснення позакласної роботи, бо ці питання його професійної діяльності майже не висвітлені. Крім того, у цій роботі, поряд з аналізом всього обсягу знань, умінь та навичок вчителя музики, акцент ставиться на його виконавській культурі. Зумовлено це наступним:
Проблема професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя досліджується у роботах відомих педагогів та психологів: В.П. Левітова, В.А. Сластеніна, Ю.К. Васильєва, Н.В. Кузьміна, П.Р. Скульського, Р.Х. Шакурова, В.П. Симонова, Г.С. Абрамової, В.М. Харкіна, педагогів-новаторів та багатьох інших.
Особистість вчителя – джерело та рушійна сила професійної активності. Вона надає спрямованість, сенс усій педагогічній праці, висловлюючи мотиви соціально-ціннісних настанов людини.
"Особистість вчителя - складна сукупність його психологічних якостей, здібностей, станів, що визначають характер його праці".
Але наявність навіть найзначніших і найпривабливіших якостей особистості вчителя не дає йому гарантованого авторитету в очах учнів. Принциповість, високий інтелект, доброта, природно цінуються учнями і дозволяють вчителю зайняти гідне місце в системі міжособистісних відносин.
У сучасних теоріях освіти та педагогічної діяльності простежується єдина думка про те, що без високого професіоналізму вчителя, його культури та моральності, освітні завдання суспільства реалізовані бути не можуть. Вчитель – це обличчя освітньої системи, тому пошук нового змісту, форм, пріоритетів у його підготовці закономірний.
Особистість кожної людини є дуже складним і, часто, дуже суперечливим поєднанням різних рис (якостей, властивостей і особливостей).
Особистість є єдине ціле всіх її різних характеристик. При цьому кожна нерозривно пов'язана з іншими рисами і тому вона набуває зовсім різного, часом прямо протилежного значення, залежно від поєднання її рис, що склалося у цієї особи. Людину треба виховувати як цілісну особистість, стежачи за тим, щоб своєрідне поєднання різних рис, що формується при цьому, утворювало моральну, соціально відповідальну особистість. І коли ми помічаємо, що якась риса цієї особистості набуває негативного характеру, то впливати потрібно не прямо на цю межу, а на всю особистість загалом.
Хоча риси (якості та властивості) особистості в процесі життєдіяльності людини весь час якось змінюються, трансформуються, проте, вони разом утворюють цілісну структуру особистості, що має відносну сталість, принаймні, на деякому відрізку життя. Тільки тому можна говорити про стійкість особистості. Саме ця стійкість дозволяє передбачити поведінку даної особистості у тій чи іншій ситуації, за тих чи інших обставин.
Особистість завжди активна. Активнiсть особистостi проявляється у рiзноманiтнiй та багатогранній дiяльності. Особистість до діяльності і поза діяльністю вона не може ні розвиватися, ні існувати. Особистість може жити, існувати лише у спілкуванні з іншими особами. Поза спілкуванням, в ізоляції від суспільства, особистість не може розвиватися, не може існувати.
Структурно – ієрархічна модель особистості вчителя.
Показником зрілості педагогічної діяльності є сформованість її компонентів. Так, у ході постановки вчителем педагогічних завдань за ступенем важливості – розвивається педагогічне цілепокладання.
Опанування вчителем систему засобів і способів вирішення педагогічних завдань, вміння проникати в суть явища - формує педагогічне мислення.
Самоаналіз вчителя розвиває в нього педагогічну рефлексію. У процесі організації раціонального педагогічного спілкування формується педагогічний такт. Особистість вчителя характеризується педагогічною спрямованістю.
Досі часто повторюється становище: вчитель – головна постать у школі. При цьому воно розуміється надто прямолінійно. Тим часом головною фігурою школи та навчально-виховного процесу по суті є учень. Для нього створені школи, для нього пишуться підручники, заради нього працюють вчителі, і він, його робота, його діяльність зрештою визначають успіх, ефективність роботи вчителів і всієї школи.
Вчителю необхідно вивчати особистість кожного учня, так як це дасть змогу передбачити ситуації, допоможе встановити причини тих чи інших особливостей учня і що очікується від нього у майбутньому. Але перш за все, вчитель повинен добре знати себе, навчитися керувати досконало своєю особистістю.