Стаття "Про основні напрямки в акторському мистецтві"

Про основні напрямки в акторському мистецтві

Коваль Наталія Анатоліївна, керівник театрального колективу «Пролісок» Будинку дитячої та юнацької творчості Чернігівської селищної ради Запорізької області

 Школа К.С.Станіславського виховує не актора-професіонала взагалі, а актора певного спрямування. На відміну від театрального ремесла і мистецтва удавання К.С.Станіславський назвав цей напрямок мистецтвом переживання.

 Викладачеві слід познайомити студійців із тим, що таке сценічне ремесло і дилетантизм. Щоб домогтися більшої конкретності у викладі цих тем, важливо проілюструвати їх живими прикладами. Такі приклади можна взяти із практики самих студійців, які при вступі показували і дилетантизм, і ремесло, і наївне удавання.

 Для більшої наочності Костянтин Сергійович пропонував учням показати окремі уривки і сценки із п’єс, які вони грали в самодіяльних колективах.

 Коли будете говорити про дилетантизм, то важливо розмежувати дилетантизм учнівський від дилетантизму як певної позиції в мистецтві. Дилетантизм учнівський не страшний, він є певною необхідною стадією в оволодінні будь-якою професією. Він походить від невміння реалізувати свій задум у матеріалі мистецтва. Подібний дилетантизм подолається в процесі навчання. Страшний дилетантизм за переконанням. Він заперечує акторську техніку, метод і покладається на натхнення, на раптове осіяння таланту. Актори такого роду вважають, що техніка і метод –доля бездарних, вони не сумісні з натхненням і заважають стихійному виявленню акторського „нутра”.

 Дилетантизм несумісний з поняттям школи в мистецтві. Якщо дилетантизм відкидає акторську техніку, то ремесло, навпаки, зводить усю творчість тільки до техніки. Він підміняє природний процес органічної творчості умовними театральними прийомами його зображення.

 У початківців не може бути ремісничої техніки, але елементи ремесла можна знайти і в них. Це перш за все театральні штампи в зображенні почуттів і образів, неправильне акторське самопочуття, яке штовхає на самопоказування, награвання, акторський пафос і т.ін.

 Користування штампами часто видається за гру по системі Костянтина Сергійовича, що дискредитує сам напрямок мистецтва переживання.

 До цих питань педагог буде постійно повертатися по ходу практичної роботи. Але важливо уже з самих перших кроків виховувати у учнів непримириме ставлення до різного роду сурогатів у мистецтві, вміти проводити демаркаційну лінію, відділяючи істинне мистецтво від ремісничої підробки, розвивати в собі потребу до високого професіоналізму.

В результаті цих бесід студійці повинні засвоїти, що на відміну від дилетантизму, справжнє мистецтво вимагає удосконалення внутрішньої і зовнішньої артистичної техніки, і, на відміну від ремесла, справжньої органічної дії, а не її умовного зображення. Але техніка буває різна.

 Якщо техніка актора-ремісника зводиться в основному до прийомів зовнішнього зображення образів і пристрастей, а мистецтво удавання до вміння раз і назавжди зафіксувати зовнішній малюнок ролі, підказаний живим відчуттям актора в підготовчий період творчості, то мистецтво переживання пред’являє до актора і його техніки інші більш високі вимоги. Воно вимагає від нього не демонстрації готових результатів творчості, а уміння на кожній виставі заново створювати живий органічний процес по раніше розробленій логіці життя образу, не повторювати свого вчорашнього виконання, а творити кожен раз нове, справжнє „життя сьогоднішнього дня”. Прагнення до первинності і безпосередності переживань на основі щирої віри в правду своєї художньої вигадки – найважливіша характерна особливість актора цього напрямку.

 Мистецтво переживання вимагає від актора не створення умовного театрального персонажу, сценічної маски, а образу живої людини в усіх її життєвій конкретності і достовірності, вимагає вміння природно, органічно перевтілитися в образ і жити його життям як своїм.

 Вивчення різноманітних театральних напрямків має не лише пізнавальне значення, але й практичне.

 Завдання театральної школи – правильно зорієнтувати своїх вихованців, дати їм правильне чітке уявлення про характер, кордони і можливості кожного з цих напрямків, про їх принципову різницю як з боку естетичних поглядів, так і творчого методу і артистичної техніки.

 Розповідаючи студійцям про різні театральні напрямки, необхідно звернути увагу на умовність сценічної термінології, введену Станіславським.

 Бесіди педагога повинні підвести студійців до правильного висновку, що вимоги, які пред’являють актору мистецтвом переживання, обумовлені найвищими естетичними критеріями. Це шлях художнього максималізму в сценічній творчості. Він недоступний тим, хто дивиться на свою артистичну професію як на засіб задоволення дрібних егоїстичних інтересів, а не як на подвиг, самовіддану працю в ім’я досягнення високих громадянських і художніх ідеалів у мистецтві.