Стаття "Проблема толерантності у наукових дослідженнях сьогодення"

Проблема толерантності у наукових дослідженнях сьогодення.

Малахова А.В.

Малахова Ангеліна Валеріївна/Anhelina Malakhova- студентка IV курсу, Мелітопольського Державного Педагогічного Університету імені Б. Хмельницького

Міжкультурна комунікація є ключовим поняттям міжкультурного підходу в освіті, який передбачає вивчення особливостей різних країн, їх культури, традицій та звичаїв. У наукових дослідженнях це поняття висвітлюється  у площині взаєморозуміння між людьми (Л.Афанасьєва, А. Бекетова, І. Денисова, Л. Майковська та ін..). Інша точка зору розкриває міжкультурну комунікацію я взаємодію культур (І.М’язова,  І. Муратов, О. Садохін та ін..). Автори Н Семеняченко., В. Компанієць, В.Черкасов   вбачають зміст міжкультурної  комунікації  у спілкуванні представників різних культур. У названих підходах прослідковується спільне змістове поле - взаємність, тобто всі учасники комунікативного акту спрямовані саме на досягнення цілей спілкування. Таким чином міжкультурна комунікація - це сукупність процесів взаємодії людей, які належать до різних культур, та володіють різними мовами.

Наукове вивчення міжкультурної комунікації розпочалось всередині ХХ ст. Але термін «комунікація» та близький до нього термін «спілкування» у науковому вжитку  застосовувались набагато раніше.

у науковій  літературі спілкування розглядається як реальна взаємодія суб’єктів, при якій відбувається обмін раціональною та емоціональною інформацією, діяльністю, досвідом, знаннями, навичками, вміннями, а також результатами діяльності. У педагогічній технології спілкування - це свого роду арсенал засобів  спілкування, який дозволяє викладачу розвивати творчі здібності школярів.

Поняття «спілкування» тісно співвідноситься з поняттям «комунікація». Основні функції комунікаційного процесу  відображаються в досягненні спільної думки при збереженні індивідуальності кожного її елементу. В окремих актах комунікації реалізуються керувальна (стратегічна), інформативна (забезпечення інформацією), емотивна (переживання спільних емоцій) та фатична (встановлення та утримування контакту) функції.

Комунікативний аспект спілкування  - це обмін між його учасниками різною інформацією: знаннями, почуттями, думками тощо.  Застосування даного аспекту спілкування сприяє уточненню та збагаченню знань, відомостей, думок і суджень, якими обмінюються. Засобами комунікативного процесу виступають різноманітні знакові системи:

-  мовлення - використання мови, значення якої є водночас і носіями знань, і знаряддям пізнавальної інформації;

- оптико-кінетична система знаків (невербальні засоби, від лат. verbalis - словесний) - жести, міміка, пантоміміка, манера триматися, зовнішній вигляд (одяг, зачіска);

- паралінгвістична та екстралінгвістична системи - інтонація, немовні вкраплення у  процес мовлення (наприклад, паузи тощо); -

- система організації простору і часу спілкування; з

- «контакт очима», який дає можливість зрозуміти смисл повідомлення, що його передають емоції співбесідника та є джерелом зворот нього зв’язку в спілкуванні (необхідної умови його нормального функціонування)

Оригінальний термін "міжкультурна комунікація" був введений в науковий обіг в 1972 р в підручнику Л. Самовара і Р. Портера «Комунікація між культурами». Авторами був проведений аналіз особливостей міжкультурного спілкування, які виникали в процесі взаємодії представників різних культур .

Міжкультурна комунікація втілюється у  співіснуванні та співзбагаченні традицій, цінностей культур, які існують у будь-якому людському співтоваристві, географічному регіоні, в будь-якій країні Толерантне ставлення до культурних відмінностей є нагальною потребою глобалізацій них світових процесів у цьому контексті знання різних культурних практик, поглядів і цінностей, і здібності та навички міжкультурного спілкування, які можна і потрібно постійно розвивати є особливо важливими, щоб уникнути «культурного нерозуміння» та протистояння.

Провідний фахівець з міжкультурної комунікації Едвард Холл стверджує, що  культура та комунікація  є взаємозалежними та між собою поняттями.

Перше визначення міжкультурної комунікації запропонували в 1972 р американські вчені Ларрі Самовар і Річард Портер у книзі «Комунікація між культурами» Термін «міжкультурна комунікація» автори відносять до обміну знаннями, ідеями, думками, концептами та емоціями між людьми з різних культур, тобто відправник і одержувач інформації належать до різних культур .

У словнику термінів міжкультурної комунікації ми читаємо визначення міжкультурної комунікації  як складного, комплексного явища, яке включає різноманітні напрямки і форми спілкування між окремими індивідами, групами, державами, які належать до різних культур .

Процес  міжкультурної комунікації виступає у дослідженнях як специфічна форма діяльності, яка передбачає знання іноземних мов, матеріальної і духовної культури іншого народу, релігії, цінностей, моральних установок, світоглядних уявлень тощо.,  Тільки поєднання двох видів знання - мови і культури здатне забезпечити плідне спілкування та слугує основою плідної та ефективної - міжкультурної комунікації.

Міжкультурні контакти, , які відбуваються на різних рівнях, в різній аудиторії, в двосторонньому, багатосторонньому, глобальному аспектах потребують створення умов для розвитку конструктивного діалогу. Отже,  міжкультурна комунікація - це «процес спілкування (вербального і невербального) між комунікантами, які є носіями різних культур і мов, або, інакше, - сукупність специфічних процесів взаємодії людей, що належать до різних культур і мов»  .

У контексті нашого дослідження ми вважаємо необхідним розкрити мутність поняття  «культурний релятивізм». Культурний релятивізм (лат. relativus - відносний) - напрям в етнографії, що заперечує етноцентризм і визнає всі культури рівними, кожна культура є унікальною системою цінностей. Основоположником вчення про культурному релятивізм вважається американський антрополог і лінгвіст Франц Боас (1858-1942). Виходячи з концепції культурного релятивізму, не можна правильно оцінити, інтерпретувати або аналізувати будь-яке окремо взяте явище культури поза зв'язком з його контекстом, тобто з тією культурою, всередині якої воно зародилося і існує .

Основною ідеєю культурного релятивізму є те, що традиції однієї культури не можуть розглядатися як нижчі або вищі по відношенню до культурних традицій інших товариств. Послідовники концепції культурного релятивізму стверджують, що кожна культура може бути оцінена лише на основі її власних принципів, а не універсальних критеріїв. Провідною ідеєю культурного релятивізму є  визнання самостійності і повноцінності кожної культури і запереченні абсолютного значення окремої культурної системи о Принципи культурного релятивізму мають велике практичне значення для ефективної міжкультурної комунікації. Ці принципи будуються на постулатах про повагу і терпимості до норм, цінностей і поведінки інших народів та їхніх культур, формують повагу до культури кожного народу, виховуючи в людині вміння зрозуміти культуру іншого зсередини, усвідомити її зміст.

У підсумку зазначимо, що  основними складниками міжкультурної комунікації є:

- міжкультурна компетентність (терпимість адекватне взаєморозуміння двох різних національних культур);

- культурна взаємодія (сумісна дія кількох різних культур); освіченість комуніканта (представник культури, повинен бути зацікавленим і інформативним у своїй справі.);

особистісні компетентності (комунікабельність, толерантність, самовираження, полікультурність, ініціативність, грамотність ) .