Стаття"Проблемне навчання як важливий чинник активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів""

Питання активізації пізнавальної діяльності школярів є одним з найважливіших серед актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики.

Пізнавальний інтерес – інтерес учнів до пізнавальної діяльності,  у процесі якої вони оволодівають змістом навчального предмета і необхідними вміннями і навичками, є фактором не тільки успішного навчання; він необхідний і для розвитку, і для формування особистості школяра в цілому.

Розрізняють три основні рівні розвитку пізнавального інтересу:

1)безпосередній інтерес до нових факторів та явищ, пов’язаних з інформацією, яку учні дістають на уроці (елементарний рівень);

2) інтерес для пізнання істотних властивостей предметів і явищ;

3)інтерес до причинно-наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей та встановлення загальних принципів, що стосуються різного роду явищ.

Слід зазначити, що на пізнавальний інтерес учнів впливають не тільки зміст навчального предмета, а й усі  компоненти методичної системи вчителя: цілі навчального процесу, форми, засоби, методи навчання (з урахуванням вікових особливостей учнів).

Активність школярів як соціальна особливість особистості людини формується в процесі їхньої інтенсивної цілеспрямованої діяльності в праці, громадському житті, навчанні, спорті та ін.., в тому числі на уроках, оскільки формування активної життєвої позиції особистості несумісне з орієнтацією на пасивне сприймання «готової» математичної або іншої навчальної інформації.

Зокрема, пізнавальну активність розглядають і як мету діяльності, і як засіб її досягнення, і як результат цієї діяльності.

Пізнавальна активність учнів виявляється:

1. У його ставленні до змісту і процесу навчання;
2. У прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час;
3. У мобілізації морально-вольових зусиль на досягнення навчально-виховної мети.

Виділяють три рівні пізнавальної активності учнів:

Перший рівень – відтворююча активність – характеризується прагненням учня зрозуміти, запам’ятати і відтворити знання, оволодіти способами їх застосування за зразком;

Другий рівень – інтерпретуюча активність – характеризується прагненням учня пізнати зв’язки між явищами і процесами, оволодіти способами їх застосування в змінних ситуаціях, умовах.;

Третій рівень – творча активність – характеризується інтересом і прагненням не тільки глибоко проникнути в суть явищ, які вивчаються, а й знайти для цього новий спосіб.

Активність здавна пов'язувалася у педагогіці із самостійною діяльністю, з роботою власного розуму. «Розвиток і освіта, - читав півтора століття тому видатний німецький педагог А.Дістерверг, - жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Кожний, хто до них прилучиться, має досягти цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням…»

Пізнавальна активність має індивідуальний характер. Щоб краще розвинути цю якість, побачити і виправити недоліки в її формуванні, тобто керувати цим процесом, потрібна самостійна пізнавальна діяльність учнів.

Самостійна робота ніби є каталізатором активних розумових і практичних дій учнів.

Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність – це взаємопов’язані, але різні поняття.

Успіх навченості залежить також від сформованості в учнів загальних навчальних умінь. Учнів треба навчити загальних правил складання плану: визначити мету, завдання, етапи роботи, розподіляти час і засоби. А саме, на уроках математики під час розв’язування задач з фізичним або хімічним змістом я вдаюсь до такого прийому, як прикидання результату – числове чи графічне.

На основному етапі, коли той розв’язує проблему, шукає принципово нові розв'язки, знаходить ключ до них, головну роль відіграють інтуїтивно-практичні компоненти розумової діяльності.

Психологи встановили, що інтуїтивному розв’язанню проблеми сприяють практичні дії, оперування образами, використання наочності, опорних сигналів, якими можуть бути схеми, малюнки, графіки, буквені вирази і формули та інші види символічної наочності, а також раніше засвоєні теоретичні знання.

На своїх уроках, наприклад, в 5-6 класах я використовую «задачі в малюнках».

Проблема розв’язується в результаті тісної взаємодії різних компонентів мислення і понятійних (вербальних), і практичних, і наочно-образних (що відіграють провідну роль в інтуїтивно-практичному мисленні.

Відповідно до того, який з компонентів мислення переважає, виділяють три групи учнів: 1) з відносною рівновагою усіх компонентів 2) учні – «практики»; 3) учні - «теоретики», у яких провідну роль відіграє понятійне мислення.

Перевага того чи іншого виду мислення відображає об’єктивну специфіку розвитку особистості, що необхідно враховувати і в процесі навчання.

Саме цей метод я використала для проведення в 9-А класі уроку з алгебри на тему «Розв'язування квадратичних нерівностей з однією змінною методом інтервалів та графічним способом». Це клас гуманітарного напряму, суспільно-гуманітарний профіль. Саме через це діти більше «теоретики», ніж практики, але мені вдалося розподілити їх на «теоретиків» і «практиків». Дві команди «Інтервал» і 2Парабола» мали своїх «теоретиків» і «практиків».

Кожна з команд переконувала своїх опонентів в практичності розв’язування квадратичних нерівностей саме своїм методом (звідси і назва команд). Учні підготували теоретичний матеріал, вдало підібрали практичні вправи, плакати, схеми-алгоритми.

Бурхливий розвиток науки все більше загострює суперечність між обсягом нагромаджуваних людством знань і обмеженими можливостями їх  засвоєння. Звідси й пошук таких засобів та методів навчання, які дали б змогу значно підвищувати продуктивність навчальної праці, активізувати пізнавальну діяльність учнів.

Розвиткові пізнавальних інтересів учнів сприяють екскурсії на виробництво, в природу, після яких вони готують письмові твори, відгуки, слайдові та фото презентації, навчаються узагальнювати і систематизувати результати спостережень.

Наша гімназія знаходиться саме в такому куточку Харківщини, де згрупована найбільша кількість підприємств – це Солоницівка. Разом зі своїми учнями я неодноразово відвідувала екскурсії на ТЕЦ-5, меблеву фабрику, миловарню «Шик», завод силікатних виробів. На деяких із них ми були з дітьми декілька разів (5 кл, 9 кл) і приємно відчувати, що мої діти дорослішають, по іншому з віком оцінюють ситуацію на виробництві. Після екскурсії на «Акваізол» разом з активом класу ми виготовили електронно - слайдову презентацію продукції. Зараз презентація займає почесне місце серед матеріалів освітнього музею нашої гімназії.

У навчально-виховному процесі крім уроку, я використовую й інші форми навчальних занять: лекції, навчально-практичні заняття, дидактичні ігри тощо, шляхом поєднання їх у раціональні системи.

Будучи ще студенткою, я цікавилася історією математики, про життя перших математиків, пов’язане з їхніми відкриттями, про математиків-співвітчизників.

Зараз у багатьох учнів є комп’ютери, доступ до інтернету, що полегшує їх пошукову роботу, але нажаль мало дітей використовує цю можливість.

Основою навчально-виховного процесу, зорієнтованого на суб’єктивність, є пошук шляхів співпраці, співтворчості, співдружності між учителями та учнями та між самими учнями. Моделювання такого навчально-виховного процесу означає перехід від освіти, заснованої на пасивному сприйнятті готових результатів, копіювання даних зразків, що призводить до формування шаблонності і схематичності мислення учнів, до освіти, основна мета якої – розвиток творчої особистості.

Активну розумову діяльність учнів у процесі  навчання можна забезпечити, створивши відповідні зовнішні та внутрішні умови. До зовнішніх умов належить організація уроку, його зміст, методи роботи вчителя тощо. Створення внутрішніх умов пов’язане насамперед із формуванням навчальних мотивів, самостійності, виробленням і використанням способів спостереження, уміння порівнювати.

До активного навчання учнів спонукає не один, а кілька взаємопов’язаних мотивів. Одні з них пов’язані з прагненням  учнів  отримати схвалення оточуючих, інші – з навчальною діяльністю. Мої п’ятикласники , наприклад, відчувають повне натхнення від похвали на уроці, подяки батькам, записаної в щоденник або усної. Стосовно десятого класу, то в цьому випадку вже йде розмежування: деякі до цього часу ще працюють «за оцінку», але більшість добре розуміє, що їм необхідні широкі математичні знання.

Особливо це відчувається в тих дітей, які неодноразово брали участь в обласних, районних, шкільних предметних турнірах, олімпіадах, конкурсах.

Це ще й добре наштовхує дітей на самостійну та пошукову роботу.

Учителі постійно пам’ятають, що самостійна робота на уроці – це органічна частина навчального процесу, і, плануючи самостійну роботу, намагаються визначити:

• на якому етапі уроку вона доцільніша;
• що можна вимагати від учнів на певному рівні оволодіння матеріалом, які труднощі можуть виникнути під час роботи;
• яким має бути характер завдань;
• в якій формі вони можуть бути запропоновані;
• тривалість самостійної роботи;
• який дидактичний матеріал треба підготувати;
• у якій спосіб буде проведена перевірка.

Оволодіння прийомами самостійної роботи неможливе без розвитку в учнів уміння спостерігати, порівнювати, тощо. Не випадково К.Ушинський писав, що від якості спостережень дітей залежить і кість їхніх думок.

В своїй роботі, майже завжди з другого уроку, я пропоную на кожному уроці виконання самостійної роботи, яку пропоную в різних формах. Зараз всі книжкові полиці магазинів «засипані» готовими розв'язками домашніх завдань, тому я надаю перевагу виконанню самостійної роботи учнями на уроці.

Звичайно в різних класах за віком і за темою це різнотипові, різнорівневі завдання і форма проведення їх теж різна. Мої малюки – п’ятий клас – ще полюбляють казки та їхніх героїв, вірять в чарівників. Саме через це я пропоную їм самостійну роботу, яку за дошку визивається розв’язати два учні – «чарівники», які виконують роботу без помилок. На голови цих дітей одягаємо «чалму» - атрибут чародіїв. А замість «чудодійної палиці» у них в руках - крейда. Всі інші діти класу відповідно до варіантів розв’язують самостійно. Через відведений час  я відкриваю дошки і весь клас дізнається хто з назвавшихся учнів виявився справжнім «чародійником» - розв’язав без помилок.

Незвичайна форма та ще й «чалма» – надають ентузіазму.

В старших класах я пропоную дітям підготувати самим завдання для самостійної роботи на 2-3 варіанти, заздалегідь переглянувши його, я пропоную більш «вдалими» роботами поділитися з однокласниками. Тобто йде обмін – одні використовують завдання інших. Оцінка буде вищою, якщо дитина вдало підібрала своє завдання, ще й виконала з успіхом вправи товариша.

Загальновідомо, що цілеспрямоване залучення учнів у систему проблемного навчання є  важливим чинником активізації самостійної навчально-пізнавальної діяльності. А принцип активності в процесі навчання залишається одним з основних у дидактиці.

Найбільш суттєвим моментом у проблемному навчанні є не постановка питання, а створення проблемної ситуації. У деяких випадках розв’язання таких ситуацій може відбуватися взагалі без запитань учителя.

Як показує практика, не кожна проблемна ситуація може сприяти пізнавальному процесу, не всяка взаємодія суб’єкта з проблемою може стати ефективною у справі пізнання, якщо знань і досвіду їх застосування в суб’єкта достатньо, взаємодія приведе до розв’язання проблеми, а отже, процес навчання отримає розвиток. Тобто таку проблемну ситуацію в пізнавальній діяльності можна вважати позитивною

І навпаки, якщо знання слабкі, спроба взаємодії з проблемою виявляється безуспішною, а процес навчання призупиняється, проблемна ситуація буде негативною.

Тому при застосуванні проблемного навчання завдання вчителя зводиться до того, щоб вдало змоделювати кожну проблему в спектрі проблем доступної складності, знімаючи негативні взаємодії, надати учням необхідну допомогу в розв’язанні проблеми, перевірити ці рішення і, нарешті керувати процесом систематизації та закріплення набутих знань.

Оптимальне компонування змісту навчання на основі проблемного підходу, на думку сучасних педагогів , передбачає оптимізацію навчального матеріалу як неперервного ланцюга проблем – причин і наслідків, пов’язаних активними операціями мислення. Іншими словами, проблемність повинна діяти не тільки епізодично, а і як система, глибоко продумана, всебічно осмислена, чого можна досягти завдяки творчим зусиллям вчителя. Під час розгляду конкретного питання спочатку формується завдання й окреслюються шляхи його розв’язання.

Це важливий етап створення проблеми і позитивної проблемної ситуації. Далі розглядається саме питання, після чого розв’язується окрема проблема.

Дуже важливо зробити завершення пошуків розв’язання проблеми таким, щоб у його  ході виявлялося утворення нової проблеми, яка стане предметом подальшого розгляду. Тобто, перехід від одного питання до другого слід  робити проблемним.  Наприклад, десятий клас, тема «Розв'язування тригонометричних нерівностей». Чи можемо розв’язати таку нерівність не знаючи:

- означення функції;

- її періоду;

- властивостей функції;

- область значень та визначення функції.

Або в п’ятому класі: чи можемо саме простіше – спростити вираз на всі дії з натуральними числами не знаючи:

- порядок виконання дії;

- правила (розкриття дужок);

- зручний спосіб множення (додавання, віднімання) і т.д.

«Компетентнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток класових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу  є спроможність людини орієнтуватися та діяти в різних життєвих ситуаціях».

О.Пометун

Математичні компетентності:

- процедурна;

- логічна;

- технологічна;

- дослідницька;

-методологічна.

За результатами досліджень, що проводяться  різними міжнародними організаціями та фондами (PISA, TIMSS та ін..), учні з пострадянських держав відрізняються від своїх зарубіжних однолітків великим обсягом знань і водночас неспроможністю застосувати їх у реальному житті. Саме над цим недоліком  й треба працювати.

Саме і я, як вчитель математики, працюючи над питанням активізації пізнавальної діяльності учнів в умовах особистісно-орієнтованої системи навчання, намагаюся  проводити уроки так, щоб діти мали змогу застосувати набуті знання на практиці, тобто націлюю учнів на пошук таких проблем, які можна вирішити за допомогою знань і вмінь, набутих на уроках, якщо ж для вирішення поставлених ними завдань не вистачає запасу знань, то пропоную джерела інформації, які вони опрацьовують самостійно, або пояснюю індивідуально. Мої учні повинні вийти в доросле життя підготовленими, які володіють компетентностями.

Література

1. Використання комп’ютерних програм на уроках геометрії. С.Ганжела
2. Спонукання учнів до пізнавальної активності на уроках математики О.Бондар («Математика в школі» №10, 2003 р.)
3. Про мотиваційний фактор І.Марнянський («Математика в школі» №1, 2002 рік.)
4. «Сучасний урок» О.Пометун, Київ «А.С.К.», 2005 р.
5. Шкільна математика без проблем. А.Я. Янцевич. Харків, «Каравела», 1997 р.
6. Формування вміння узагальнювати. С.В.Семченко (Математика в школах України, №3, 2012 р).